Психологічні особливості діяльності адвоката (захисника)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Міжгалузевий інститут управління

Кафедра кримінально-правових дисциплін

Контрольна робота

2. Психологічні особливості роботи адвоката з підзахисним

адвокатський психологічний пізнавальний захисник суд

Серед структурних компонентів діяльності щодо здійснення правосуддя (пізнавальний, комунікативний, конструктивний, організаторський, засвідчувальний і виховний) роботі адвоката притаманні всі перелічені, крім засвідчувальної діяльності. Розглянемо психологічні особливості кожного із зазначених компонентів захисної діяльності.

Захист інтересів обвинуваченого вимагає вивчення безлічі різноманітних фактів і обставин, що відносяться до розглядуваної кримінальної справи. Адвокатові доводиться аналізувати наявні в справі докази, пізнавати інформацію й інтерпретувати її з погляду можливості використання для виправдання підзахисного або пом'якшення його провини. Пізнавальний компонент діяльності адвоката спрямований на розв'язання складного завдання - встановлення істини з метою виправдання особи, яка притягається до відповідальності, або пом'якшення її покарання. Успішне вирішення цього завдання потребує пошуку необхідних доказів, з'ясовування тих обставин справи, що можуть представити обвинуваченого з позитивного боку. Уміння знаходити серед багатьох фактів такі, що спростовують обвинувачення або дають можливість пом'якшити відповідальність, передбачає глибину розуму, спостережливість, проникливість, самостійність і гнучкість мислення, міцну пам'ять. У пізнавальному компоненті діяльності адвоката виявляються також його активність і критичність, в основі яких лежить точна й об'єктивна оцінка наявних фактів.

Комунікативний компонент у діяльності адвоката дає змогу глибше вивчити психологічні причини скоєння злочину, дати повнішу характеристику особистості обвинувачуваного, правильно будувати стосунки з іншими учасниками кримінального процесу, уникати деструктивних конфліктних ситуацій. Уміння спілкуватися з людьми в роботі адвоката означає:

* уміння будувати стосунки з підзахисним;

уміння підтримувати ділові стосунки з прокурором, слідчим, суддею та іншими учасниками судового процесу;

уміння встановлювати психологічний контакт із зазначеними особами (найперше з підзахисним);

уміння надавати підзахисному психологічну допомогу;

уміння вибирати визначену стратегію поведінки в конструктивному конфлікті з прокурором, виходячи з реального стану.

Комунікативність як якість особистості адвоката допомагає йому правильно сприймати й оцінювати людей, успішно налагоджувати стосунки з учасниками судового розгляду, привертати їх до себе, психологічно грамотно “читати” реакцію на висловлювані думки тощо.

Що стосується спілкування адвоката з підзахисним, то важливою умовою його успішності є їхня психологічна сумісність. У психології під сумісністю розуміється взаємне сприйняття партнерів у спілкуванні і спільній діяльності, засноване на оптимальному поєднанні (подібності або взаємодоповнюваності) ціннісних орієнтацій, соціальних установок, інтересів, характерів та інших значущих для міжособистісної взаємодії характеристик. Сумісність, як правило, супроводжується виникненням взаємної симпатії, впевненості в успішному результаті. Особливого значення сумісність набуває в складних умовах, у важкому стані, коли досягнення загальної мети відбувається при дефіциті засобів, часу, простору, кількості учасників. Суд, безперечно, є дуже складною ситуацією для підзахисного, тому вибір обвинуваченим захисника (так само як і відмова від нього), а також психологічний контакт між ними чималою мірою обумовлений саме цим психологічним явищем. Досить часто в судовій практиці відмова обвинуваченого від раніше обраного ним захисника пояснюється психологічною несумісністю цих осіб.

Виникненню сумісності у стосунках між адвокатом і підзахисним сприяють такі професійні й особистісні якості захисника:

* професійні навички й уміння захисника, обумовлені його теоретичними знаннями і практичним досвідом;

правильне розуміння захисником свого процесуального статусу;

загальна культура адвоката, його тактовність, толерантність, емоційна стійкість;

уміння поєднувати захист законних інтересів обвинуваченого з інтересами правосуддя;

розвинена атракція (уміння привернути підзахисного до себе) та ін.

Процес спілкування між захисником і підзахисним має ряд психологічних труднощів, що обумовлені головним чином психічним станом обвинуваченого. Звичайний психічний стан більшості обвинувачуваних - стреси (особливо висока нервово-психічна напруженість у невинних підслідних). Основний стресор - загроза особистому благополуччю людини і його близьких (загроза стосується не тільки фізичного існування, а й соціального статусу особистості, її престижу, життєвих планів, соціальних цінностей тощо). Іншим негативним станом, що виникає в обвинувачених, є фрустрація - крайня дезорганізованість свідомості і діяльності людини внаслідок обмеження життєво важливих потреб, переживання безвихідності. Остання виникає під впливом у перспективі позбавлення волі (обмеження інформації і можливості спілкуватися з рідними, близькими та ін.).

У цих складних ситуаціях процес спілкування захисника і підзахисного супроводжується скутістю, психологічною напруженістю. Встановити психологічний контакт із підзахисним - не така проста справа. Вона вимагає від адвоката і терпіння, і наполегливості, і розвинених комунікативних умінь.

З метою подолання негативного стану підзахисного адвокатові доцільно спробувати довести йому, що без душевної рівноваги неможливо домогтися позитивного результату, а також затамувати особисті образи і перебороти агресивність в його поведінці. Від адвоката потребуються такі комунікативні навички й уміння в спілкуванні з підзахисним і його родичами, які б викликали з їхнього боку абсолютну довіру до нього.

Велику роль у діяльності адвоката відіграє організаторський компонент. Річ у тім, що захист як процес не має суворої нормативної регуляції. Тому підготовка до судового процесу, планування захисту, використання певних прийомів і методів - усе це залежить від організаторських умінь адвоката.

Конструктивний компонент діяльності адвоката включає насамперед ухвалення рішення про обрання тієї або іншої стратегії і тактики захисту з урахуванням обставин справи і поведінки обвинувачуваного.

Природно, до конструктивного компонента відносяться розумові операції у співвідношенні ситуації злочину до змісту кримінальних і кримінально-процесуальних норм. Цей компонент діяльності адвоката виявляється і при визначенні структури захисної промови в суді. Захисникові потрібно відстоювати вузькі інтереси окремої особи проти суспільства, яке вже готове придушити винного, а адвокат повинен врятувати його. Тому, якщо суд не зрозуміє окремої душі, то підсудний загине без найменшого милосердя. І далі С. Андрієвський робить висновок: “Я переконаний, що захисник, який зумів проникнути в душу підсудного, який збагнув у ній як погане, так і хороше, словом, який злився з підсудним внутрішньо, - майже в кожному захисті мимоволі оторопіє перед тим, як важко йому буде винести на світло, перед далекими, незнайомими особами суддів, усе те інтимне, майже невимовне, чим він сповнений унаслідок найщирішого спілкування зі злочинцем, на правах його єдиного на світі сповідника й охоронця… Тому майже немає такої справи, де б шлях до вироку міг здатися захисникові настільки легким, рівним і приємним, що можна було б відразу промчати ним на баскому коні по молодецьки із клинком героя, що заздалегідь святкує перемогу”.

Принципова, кваліфікована, психологічно грамотна діяльність адвоката є гарантією того, що знизяться або зникнуть у судовій практиці випадки, коли невинний підданий суду, коли прийняте судовими органами рішення порушує законні права й інтереси обвинуваченого.

3. Використання адвокатом (захисником) психологічних знань у

суді

Позиція адвоката, тобто його думка з питань вини і відповідальності підсудного, визначається протягом усього судового розгляду, але остаточно формулюється і доводиться до відома суду та учасників судового розгляду лише в його промові під час судових дебатів. При цьому враховується і висловлена суб'єктами сторони обвинувачення позиція, бо відповідно до закону (ч. 2 ст. 318 КПК) захисник бере участь у судових дебатах останнім, після того, як з промовами уже виступили прокурор, громадський обвинувач, потерпілий і його представник (останні - в справах приватного обвинувачення, а також в яких прокурор або громадський обвинувач не бере участі), цивільний позивач, цивільний відповідач або їх представники, громадський захисник.

За своєю структурою захисна промова адвоката може складатися з таких частин: вступної, викладу фактичних обставин справи, аналізу й оцінки доказів, розбору юридичної сторони пред'явленого обвинувачення, характеристики особистості підсудного і при необхідності - потерпілого, аналізу причин злочину та умов, які сприяли його вчиненню, міркувань з приводу виду і міри покарання, цивільного позову і, нарешті, заключної. Виголошуючи свою промову, адвокат повинен точно і правдиво викладати фактичні обставини справи, досліджені в суді докази, не перекручувати їх та позицію, аргументи сторони обвинувачення, не знущатися над потерпілим, бо «нема гіршого прийому захисту, як несправедливі причіпки і нападки на потерпілих».

Основним засобом і умовою в діяльності адвоката є професійне спілкування, тобто встановлення і підтримання цілеспрямованого контакту з особами - носіями значущої інформації, а також переконливе (за змістом і формою) викладення матеріалу при судовому розгляді справи. Професійна майстерність проявляється саме у тих випадках, коли необхідно вплинути на внутрішнє переконання, здійснити психологічний вплив на учасників кримінального процесу і одержати необхідний результат.

Професійне спілкування організовується у відповідності із законами спілкування у цілому, але має значну специфіку, зумовлену змістом завдань, які вирішуються. Будемо виходити з того, що можна виділити такі етапи спілкування:

1) формування першого враження та уточнення актуального емоційного стану;

2) усунення (нейтралізація, послаблення) психологічних бар'єрів та встановлення психологічного контакту;

3) досягнення мети;

4) оцінка результатів та корекція процесу взаємодії.

Для формування психологічної культури найбільш важливе правильне розуміння перших двох етапів спілкування, оскільки вони мають вирішальне значення для подальших відносин у процесі розгляду справи. Слід зазначити, що професійне спілкування може бути ефективним лише за умови попереднього вивчення партнера, яке доцільно проводити цілеспрямовано, упорядковано, за певною схемою.

Власне спілкування починається із зовнішнього сприймання один одного і формування першого враження. Цей процес зовні виглядає стихійним, але він має свої закономірності і може бути достатньою мірою упорядкований і прогнозований. Сприймання зовнішності є початковим моментом оцінки та розуміння особливостей людини - властивостей її особистості, станів, намірів, змісту внутрішнього світу. Воно включає інтерпретацію трьох груп ознак людини:

-- зовнішній вигляд - зріст, статура, стать, вікові ознаки;

-- невербальні (функціональні) ознаки - мова, голос, міміка, жести, хода, поза;

-- соціальне оформлення зовнішності - одяг, зачіска, прикраси.

Адвокату важливо відпрацювати такий стиль мовного спілкування і поведінки, при якому він буде сприйматись як добра, розумна, готова допомогти людина.

Таким чином, вже на початковому етапі судового розгляду кримінальної справи адвокат повинен визначитись, з якою (за психологічними особливостями) людиною він встановлює контакт, яке відношення вона має до певного факту (події, особи та ін.); передбачити, які психологічні бар'єри можуть виникнути при спілкуванні з нею та можливі напрямки їх подолання (нейтралізації) для досягнення мети. Без цього будь-яке спілкування, а особливо - професійне, тобто спеціально організоване, - стає непродуктивним.

Психологічні чинники, що утруднюють встановлення контакту, можна поділити на три групи:

-- особистісні проблеми адвокату, що визначаються особливостями його особистості, недоліками професійного досвіду, помилками орієнтування в ситуації контакту;

-- труднощі встановлення контакту, що визначаються особливостями партнера. Вони можуть бути характерологічними (підозрілість, агресивність, негативізм та ін.), залежати від психологічного стану чи самопочуття, відображати негативний досвід спілкування з представниками правоохоронних органів;

-- особливості ситуації контакту, що не налагоджують до довірчості.

Недостатньо усвідомлені особистісні утруднення у розумінні людей, відсутність справжньої комунікативної майстерності проявляється у молодих адвокатів у підвищеному інтересі до прийомів спілкування. Це принципово неможливо: управління розвитком відносин з конкретними особами здійснюється на основі врахування логіки процесу спілкування в цілому - формування взаємної привабливості і порозуміння, стосунків довіри, психологічної сумісності партнерів. У більш досвідчених працівників відсутність комунікативної майстерності, невміння встановити контакт зовні виглядає як зарозумілість, пихатість.

Забезпечення позитивного емоційного клімату може реалізуватись за рахунок наступних технік:

1) техніка самоподачі "Доброзичливість": зовнішні прояви властивостей, що полегшують початок бесіди за допомогою таких засобів як посмішка, привітне звертання, міміка участі, орієнтація корпусу у бік співбесідника, контакт поглядами, висловлювання розуміння наявності дистанції щодо теми бесіди. Тут важливо уникнути тиску, щоб не викликати відповідної негативної реакції. Доброзичливість спілкування передбачає увагу до дрібниць для постійного контролю за психологічним станом співбесідника;

2) "Так - техніка" - диктує початок встановлення контакту з нейтральних тем чи питань, на які будуть позитивні відповіді;

3) техніка "Втягування в діалог" - визначає міру ініціативи адвоката у розмові. Обмін репліками слід прагнути врівноважувати: якщо чекати висловлювань співбесідника, взаємодія може не відбутись взагалі, якщо ж говорити переважно самому, то психологічний контакт теж ускладнюється;

4) техніка "Приємне дзеркало" - суть її складається з уміння вести бесіду таким чином, щоб не принижувати людину. У поведінковому плані техніка проявляється в емоційному "прибудовуванні" до лінії бесіди, причому вона повинна реалізовуватись не тільки словами, але й невербально;

5) техніка "Обмежень" - недопущення таких проявів, як невизначеність або складність висловлювань, поспіх, самовпевненість.

Важливою складовою загальної психологічної культури адвоката є визначена особистісна позиція щодо основних соціально-психологічних проблем, які виникають при реалізації професійних завдань. Серед них слід особливо наголосити на відповідності особистості адвоката високим морально-психологічним вимогам.

Професія адвоката - одна з найшанованіших у суспільстві. Бути адвокатом - це складне, тонке мистецтво, що відрізняє його від усіх інших юридичних спеціальностей. Крім професійних знань, навичок і умінь, адвокатові необхідно мати покликання, бути мужньою і обов'язково порядною людиною. Ось яку характеристику адвокатам дав Робесп'єр: “Це люди безстрашні і красномовні, опора невинності і бич злочину… Їхня діяльність дорогоцінна для людства і необхідна для духовного прогресу суспільства. Це школа громадянських чеснот, де таланти і доблесті навчалися, захищаючи справи громадян перед судом в один прекрасний день виступати на захист народу перед законодавцем…”.

Висновки

Діяльність по розслідуванню злочинів потребує від фахівця (у нашому випадку - адвоката) не тільки юридичних знань, умінь і навичок, що формуються при їх вивченні, але й знання та застосування законів психології. Це зумовлене тим, що адвокатська практика здійснюється в умовах безпосереднього спілкування та взаємодії з людьми, отже вимагає розуміння особливостей особистості підзахисного та інших процесуальних осіб, мотивів та змісту їх поведінки, взаємовідносин, що виникають у процесі життєдіяльності тощо. Тільки за допомогою психологічних знань адвокат (захисник) може реалізувати заходи по встановленню контакту та здійсненню психологічного впливу, нейтралізувати дію негативних чинників при пошуку та оцінці процесуально значущих фактів, розробити стратегію і тактику їх пред'явлення та викладення при судовому розгляді кримінальної справи.

Під психологічними знаннями ми розуміємо такі, якими володіють фахівці і які використовуються для вирішення завдань попереднього розслідування та судового розгляду кримінальних справ (пізнання події злочину, особи злочинця, особливостей вчинення злочину тощо).

В адвокатській діяльності психологічні знання можуть застосовуватись у таких основних формах:

1) консультація,

2) судово-психологічна експертиза,

3) залучення фахівця-психолога,

4) безпосереднє використання психологічних знань адвокатом, який отримав спеціальну психологічну підготовку.

Застосування психологічних знань у адвокатській практиці є своєрідним проявом використання психології у специфічній галузі професійної діяльності. Теоретичною базою використання психологічних знань у адвокатській діяльності є теорія застосування спеціальних психологічних знань, яка, у свою чергу, входить у структуру юридичної психології.

У наш час немає ні об'єктивних, ні суб'єктивних перешкод для розвитку практики використання різних форм психологічних знань у кримінальному процесі. Чинне законодавство не містить обмежень для призначення та проведення слідчих i судових дій за участю спеціаліста-психолога.

Список використаних джерел

1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. (із змінами та доповненнями).

2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К., 2009.

3. Закон України "Про адвокатуру" від 19.12.1992 р. (із змінами та доповненнями).

4. Правила адвокатської етики. Схвалено Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України від 1 жовтня 1999 року.

5. Бедь В.В. Юридична психологія: Навч. посіб. - 2-ге вид., доп. і перероб. - К.: МАУП, 2004.

6. Бірюкова А.М. Проблеми надання адвокатом правової допомоги у кримінальному судочинстві. // Вісник Академії Адвокатури. - 2006. ? №5.

7. Гловацький І.Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі: Навч. посібник - К.: Атака, 2003.

Размещено на Allbest.ru