Размещено на http://www.allbest.ru

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

"ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ"

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни "Сімейне право"

на тему: Порядок укладення шлюбу

Виконала: студентка ІІ-го курсу

Страхонюк В.В.

Перевірив: Лідовець Р.А.

Остріг

2010

Шлюб -- це основа сім'ї. Правові норми, що регулюють порядок та умови його укладання, є початковою стадією правового регулювання особистих немайнових та майнових відносин між подружжям. Ст. 51 Конституції встановлює, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Вона заінтересована у зміцненні та стабільності шлюбу і тому здійснює контроль за його укладанням і припиненням та захищає лише шлюби, укладені в органах РАЦСу. Жоден інший орган не має права оформлювати шлюб.

Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка (ч. 1 ст. 51 Конституції) і що він є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя, хоч останнє положення і закріплене у ч. 1 ст. 36 СК. Дійсним є лише шлюб, укладений з додержанням умов, передбачених законом. З урахуванням сказаного вище можна вважати, що шлюб -- це вільний спрямований на створення сім'ї союз рівноправних чоловіка та жінки, укладений з додержанням умов та форми, встановлених законом, який породжує взаємні права та обов'язки подружжя. Деякі автори зазначають, що шлюб -- це довічний союз чоловіка та жінки і що його метою є народження та виховання дітей.

У визначення шлюбу як правового поняття навряд чи варто включати ознаку, згідно з якою він є довічним союзом чоловіка та жінки, оскільки це суперечить положенню закону (ч. 3 ст. 56 СК) про право кожного з подружжя припинити шлюбні відносини. Необґрунтованим є й положення про те, що метою шлюбу є народження та виховання дітей. Як правило, це його наслідок, а не обов'язкова ознака. Шлюб можуть укладати особи, які в силу тих або інших причин не можуть мати дітей. Це не є перешкодою його укладенню. Головне, що зазначені особи бажають створити сім'ю.

Реєстрація шлюбу має конститутивне (правоутворююче) значення. Без реєстрації шлюбу не існує. Тому, проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Проте треба зазначити, що цьому положенню суперечить зміст ст. 74 та частин 1 і 2 ст. 91 СК.

Релігійний обряд шлюбу, як й інші релігійні обряди, не має правового значення та є особистою справою громадян, крім випадків, коли такий обряд відбувся до створення або відновлення державних органів РАЦСу.

В Україні правове регулювання шлюбних та сімейних відносин державою було передбачене ще декретами РНК УРСР від 20 лютого 1919 р. "Про цивільний шлюб та про ведення книг актів громадянського стану" та "Про організацію відділів записів актів громадянського стану". У першому декреті підкреслювалось, що надалі в УРСР визнаватимуться лише цивільні шлюби, тобто ті, які зареєстровані в органах РАЦСу. Церковні шлюби оголошувалися особистою справою осіб, котрі вступають у шлюб, і такими, що не мають юридичного значення. Водночас було зазначено, що церковні шлюби, укладені до 20 лютого 1919 р., мають силу зареєстрованих. Положення щодо дійсності цих шлюбів було закріплено й у сімейних кодексах України 1919 р. та 1926 р. Однак після цього постало питання про дійсність церковних шлюбів та інших релігійних обрядів, вчинених у тих місцевостях України, де свого часу не була встановлена радянська влада, і на тимчасово окупованій фашистськими загарбниками території у роки Великої Вітчизняної війни. З метою усунення зазначеної невизначеності у ч. 3 ст. 6 КпШС було закріплено положення, відповідно до якого церковні шлюби та інші релігійні обряди визнавались такими, що не мають правового значення.

Треба зазначити, що у популярній літературі досить часто трапляються випадки неправильного розуміння терміна "цивільний шлюб". Ним вважається шлюб, не зареєстрований в органах РАЦСу, тобто фактичний шлюб. Проте згідно з законодавством України, починаючи зі згаданого декрету РНК УРСР від 20 лютого 1919 р., цивільним шлюбом визнається шлюб, укладений в органах РАЦСу. І його треба відрізняти від церковного шлюбу, укладання якого є особистою справою осіб, які вступають у шлюб.

Норми СК передбачають умови укладання шлюбу та перешкоди цьому. Умови -- це обставини, наявність яких необхідна для того, щоб шлюб мав правову силу, а перешкоди -- обставини, за яких укладання шлюбу неправомірне. Перші належать до позитивних обставин, а другі -- до негативних. Умовами укладання шлюбу є взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку.

Перешкоди укладанню шлюбу наведені у статтях 25, 26 і 30 СК.

В Україні шлюбний вік для жінки встановлено у 17, а для чоловіка -- у 18 років. Закріплення у СК шлюбного віку пояснюється тим, що для вступу у шлюб особа повинна досягти певного ступеня фізичної та психічної зрілості. Це необхідне для забезпечення здорового потомства та вільного укладання шлюбу. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день його реєстрації.

Право на шлюб тісно пов'язане з правом особи на створення сім'ї. За заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надане право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Ч. 2 ст. 16 КпШС надає право зниження у виняткових випадках шлюбного віку державним адміністраціям районів, районів міст Києва та Севастополя, виконкомам міських та районних у містах рад. Однак ні в ст. 16 КпШС, ні в ч. 2 статті, не зазначені підстави зниження шлюбного віку. Найчастіше такими підставами є фактичне створення сім'ї, вагітність, народження дитини. Розгляд у суді заяв про зниження шлюбного віку треба віднести до справ окремого провадження. Адже при цьому відсутній спір, що виникає з цивільних, сімейних і трудових правовідносин, а також з адміністративно-правових відносин. Суд, розглядаючи заяву про зниження шлюбного віку і захищаючи інтерес особи, яка досягла 14 років, визначає її сімейний статус, право на укладання шлюбу. Позитивне вирішення судом розглянутого ним питання є юридичним фактом, що стає підставою для виникнення у особи, яка звернулася до суду, права на вступ у шлюб. Тому, незважаючи на відсутність у закріпленому в ст. 254 ЦПК переліку справ, які суд розглядає у порядку окремого провадження, справ, пов'язаних з розглядом заяв про надання особі, яка досягла 14 років, права на укладання шлюбу, такі справи треба вважати справами окремого провадження.

Рішення суду про відмову у зниженні шлюбного віку може бути оскаржене в апеляційному порядку (ст. 290 ЦПК).

У тих випадках, коли за рішенням суду особі, яка досягла 14 років, надається право вступити у шлюб, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу (ч. 2 ст. 11 ЦК 1963 р., ч. 2 ст. 34 ЦК 2003 р.). У разі припинення шлюбу до досягнення особою повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається (другий абзац ч. 2 ст. 34 ЦК).

Державна реєстрація шлюбу має конститутивне (правоутворююче) значення. Без неї немає й шлюбу. Держава заінтересована у зміцненні та стабільності останнього. Тому вона встановлює контроль за укладанням шлюбу і визнає дійсним лише шлюб, укладений у державному органі РАЦСу, за винятком випадків укладання шлюбів за релігійними обрядами до утворення або відновлення державних органів РАЦСу. Державна реєстрація шлюбу встановлена для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав й інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства. Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

У статтях 28, 29 і 34 СК врегульовані питання, пов'язані з порядком реєстрації шлюбу. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу РАЦСу за їх вибором (відповідно до ст. 173 КпШС особи, які бажають взяти шлюб, можуть подати заяву про реєстрацію шлюбу до органу РАГСУ за місцем проживання однієї з цих осіб або за місцем проживання їх батьків).

Виняток з правила про особисте подання особами, які бажають вступити у шлюб, до органів РАЦСу заяви про його реєстрацію. Згідно з нею якщо жінка і (або) чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву про реєстрацію шлюбу до органу РАЦСу, таку заяву, нотаріально засвідчену, можуть подати їх представники, повноваження яких також мають бути нотаріально засвідчені. У ч. З коментованої статті не зазначено, які причини треба вважати поважними. Одними з таких причин можуть бути хвороба і відрядження. Питання про вагомість причин вирішує начальник відділу РАЦСу. Відмова прийняти заяву про реєстрацію шлюбу від представника осіб, які бажають одружитися, з посиланням на неповажність причин, через які зазначені особи не можуть подати її особисто, як це випливає зі статей 55 і 124 Конституції, може бути оскаржена до суду з додержанням вимог глави 31-А ЦПК.

Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява втрачає чинність після спливу трьох місяців від дня її подання.

Обов'язок органу РАЦСу ознайомлювати осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їх правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків та попереджати про відповідальність за приховання перешкод реєстрації. Це положення спрямоване на забезпечення стабільності шлюбу, уникнення інцидентів між подружжям. Однак навряд чи орган РАЦСу в змозі ознайомити зазначених осіб з усіма їх правами та обов'язками як майбутніх подружжя і батьків. У такому разі, як слушно зазначають деякі автори, йому довелось би переказати майбутньому подружжю більшу частину статей КпШС, що практично неможливо. Уявляється, що орган РАЦСу повинен ознайомлювати осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з умовами вступу в шлюб і перешкодами цьому, встановленими законом, зокрема поінформувати їх про необхідність додержання правил ст. 30, про право цих осіб укладати шлюбний договір, їх права та обов'язки щодо взаємного утримання, право укладати договір про надання утримання. Встановлений статтею, обов'язок органу РАЦСу ознайомлювати осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з їх правами та обов'язками закріплений також у п. 4.6 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні.

Додержання правила необхідне для забезпечення стабільності шлюбу і сім'ї, виконання подружжям їх прав та обов'язків, у тому числі батьківських, а також для уникнення у майбутньому інцидентів у сім'ї.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повідомити одна одну про стан свого здоров'я. Однак у ній не передбачені наслідки, що мають настати у разі порушення цього правила. Закон не передбачає можливості відмови у реєстрації шлюбу за медичними показаннями. Водночас, як зазначає М. Антокольська, непоінформованість однієї з зазначених осіб про наявність у другої особи тяжких захворювань, наприклад таких, як ВІЛ-інфекція, туберкульоз тощо, може призвести до непоправних наслідків. Незважаючи на те, що результати медичного обстеження є таємницею, вони мають повідомлятися особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Причому на відміну від ч. 2 ст. 15 СК РФ для цього не потрібна згода особи, яка пройшла обстеження. Уявляється, що зазначене положення більшою мірою відповідає інтересам осіб, які мають намір вступити у шлюб, та їх майбутніх можливих нащадків. Як вже зазначалося, закон не передбачає можливості відмови у реєстрації шлюбу за медичними показаннями. Водночас відповідно до ч. 5 коментованої статті приховання тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для другого з подружжя, їх нащадків (це, як зазначалося вище, є відносною перешкодою укладанню шлюбу) може бути підставою для визнання шлюбу недійсним.

Сімейний кодекс України, як зазначає З. Ромовська, закріплює давню народну традицію, надаючи заручинам певного правового значення. Зарученими вважаються особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Тобто під заручинами розуміється подання зазначеної заяви. Водночас правовідносини, що виникають із заручин, не є сімейно-правовими, оскільки вони не створюють обов'язку вступу в шлюбч Наслідком заручин можуть бути цивільні правовідносини, в силу яких особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що. були понесені нею у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова від шлюбу була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої, нареченого, прихованням нею, ним обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо). У разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок у зв'язку з майбутнім весіллям, договір дарування на вимогу дарувальника може бути розірваний судом. При цьому подарована річ підлягає поверненню. А якщо вона не збереглася, особа, яка одержала подарунок, зобов'язана відшкодувати його вартість.

До обставин, пов'язаних з регулюванням порядку реєстрації шлюбу, належать ті, що пов'язані з визначенням часу (коментована стаття) та місця цієї реєстрації (ст. 33 СК). За загальним правилом реєстрація шлюбу здійснюється після спливу одного місяця від дня подання заяви про його реєстрацію. Такий строк встановлено для того, щоб особи, які бажають взяти шлюб, ще раз продумали серйозність своїх намірів. За домовленістю з цими особами орган РАЦСу призначає день та час реєстрації шлюбу (п. 4.10 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні). Керівник органу РАЦСу за наявності поважних причин може дозволити реєстрацію шлюбу до спливу місячного строку.

Причинами можуть бути переїзд осіб, які бажають взяти шлюб, на постійне місце проживання до іншої держави або іншої місцевості, виїзд однієї з них у довгострокове відрядження тощо. У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви. шлюб сім'я закон подружжя перешкоди

За наявності відомостей про перешкоди реєстрації шлюбу керівник органу РАЦСу може відкласти реєстрацію, але не більш як на три місяці. Порядок відстрочки реєстрації шлюбу передбачений п. 4.8 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні. Зазначена відстрочка може мати місце лише у тому разі, якщо до органу РАЦСу надійшло письмове повідомлення про наявність передбачених законодавством перешкод реєстрації шлюбу. Про відстрочку інформуються заінтересовані особи. Особі, яка подала заяву про наявність перешкод реєстрації шлюбу, пропонується протягом не більш як трьох місяців навести відповідні докази. Орган РАЦСу може на прохання заінтересованих осіб або за власною ініціативою провести необхідну перевірку. Якщо відомості про перешкоди не будуть підтверджені, реєстрація шлюбу здійснюється на загальних підставах. Рішення органу РАЦСу про відстрочку реєстрації шлюбу може бути оскаржене до суду. У такому разі воно має розглядатися згідно з вимогами глави 31-А ЦПК. Якщо буде встановлено, що інформація про наявність перешкод реєстрації шлюбу, яка надійшла до органу РАЦСу, не відповідає дійсності, особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, можуть вимагати від особи, яка подала заяву про наявність перешкод цьому, відшкодування матеріальної та моральної шкоди (статті 440 і 440-1 ЦК 1963 р.).

Відповідно до статей 55 і 124 Конституції до суду можна також оскаржити рішення органу РАЦСу про відмову в скороченні часу реєстрації шлюбу. У разі подання такої скарги вона підлягає розгляду згідно з правилами глави 31-А ЦПК.

Зазвичай шлюб реєструється у приміщенні органу РАЦСу. За заявою наречених реєстрація шлюбу може бути проведена у присутності запрошених (п. 4.14 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні). Відповідно до заяви осіб, які одружуються, ця реєстрація може відбутися за місцем їх проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо зазначені особи не можуть з поважних причин прибути до органу РАЦСу. Як випливає зі змісту зазначених норм, це може бути хвороба нареченої або нареченого, внаслідок якої конкретна особа повинна проходити курс стаціонарного лікування, тощо. Наявність поважних причин має бути підтверджена документально (п. 4.15 Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні).

Шлюб -- це особисто-правовий союз жінки та чоловіка. Тому він може реєструватися лише за присутності осіб, які беруть шлюб. Крім того, присутність нареченого та нареченої під час реєстрації їх шлюбу необхідна для того, щоб посадова особа органу РАЦСу пересвідчилась в істинності їх згоди на укладання шлюбу. Реєстрація шлюбу через представника не допускається. Порушення правила щодо обов'язкової присутності нареченого та (або) нареченої при реєстрації шлюбу тягне визнання останнього неукладеним.

Вступ у шлюб породжує виникнення між подружжям особистих немайнових та майнових правовідносин. При цьому насамперед виникають немайнові правовідносини. Майнові правовідносини є похідними від немайнових. Одним із особистих немайнових прав є право нареченої, нареченого на вибір прізвища при укладанні шлюбу. Прізвище, ім'я та по батькові особи індивідуалізують її в суспільстві. Громадяни здійснюють належні їм права та обов'язки, іменуючись певним прізвищем, ім'ям та по батькові (ст. 28 ЦК).

При укладанні шлюбу наречені мають право обрати прізвище одного з них як спільне прізвище подружжя або надалі іменуватися дошлюбними прізвищами. Наречений, наречена можуть приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої. Якщо вони обоє бажають мати подвійне прізвище, за їх згодою визначається, з якого прізвища воно буде починатися. Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає зі звичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений. Якщо на момент реєстрації шлюбу прізвище нареченої, нареченого вже є подвійним, вона, він має право замінити одну з частин свого прізвища на прізвище другого. СК на відміну від ст. 19 КпШС закріплює право на зміну прізвища не тільки за нареченими, а й за подружжям. Згідно ж з нормами КпШС після вступу в шлюб будь-хто з подружжя може змінити своє прізвище лише на загальних підставах, встановлених Указом Президента України від 31 грудня 1991 р. № 23 "Про порядок переміни громадянами України прізвищ, імен та по батькові" та Положенням про порядок розгляду клопотань про переміну громадянами України прізвищ, імен, по батькові, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 березня 1993 р. № 233. Вирішення питання про прізвище кожного з подружжя після розірвання шлюбу передбачене ст. 113 СК, а у разі визнання шлюбу недійсним -- ч. 5 ст. 45 і п. 4 ст. 46 СК.

Державна реєстрація шлюбу має конститутивне (правоутворююче) значення. Тому шлюб є підставою виникнення між подружжям особистих немайнових та майнових прав, передбачених главами 6--10 СК.

Вступ у шлюб породжує зміну сімейного статусу особи, однак не веде до зміни її правового статусу як громадянина України. Тому шлюб не може бути підставою для надання особі пільг або переваг, а також для обмеження її прав та свобод, встановлених Конституцією і законами України. Це положення відповідає змісту статей 21 та 24 Конституції.

Література

1. Науково-практичний коментар Сімейного кодексу України /За редакцією професора Ю.С. Червоного, - Київ: "Істина", - 2003р., - 464с.

Конституція України

2. Советское семейное право / Под рел. В.Ф. Маслова й А.А. Пушкина. -- К.. 1982. - С. 64

3. Матвеев Г.К. История семейно-брачного законодательства Украинской ССР. -- К., 1960. - С. 6

4. Антокольская М.В. Семейное право. -- М., 1999. -- С. 116. 60

5. Ромовська З.В. Сімейний кодекс України: Погляд у майбутнє // Право України. - 2001. - N9 2. - С. 64

Размещено на Allbest.ru