Матеріально-технічне забезпечення товаровиробників АПК як правової категорії

Дослідження процесу задоволення потреб сільськогосподарських підприємств у матеріально-технічних засобах. Аналіз правового забезпечення використання аграрно-договірних відносин. Характеристика товарообміну між промисловістю і сільським господарством.

Рубрика Государство и право
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 03.02.2011
Размер файла 26,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

РЕФЕРАТ

на тему '' Матеріально-технічне забезпечення товаровиробників АПК як правової категорії ''

з дисципліни “Аграрне право

Харків 2011

Вступ

Матеріально-технічне забезпечення є важливою передумовою виробничого процесу. Без нього неможливе виробництво сільськогосподарської продукції, забезпечення населення продуктами харчування, а промисловість - сільськогосподарською сировиною.

Товарообмін між промисловістю і сільським господарством є одним із неодмінних умов розвитку всіх галузей народного господарства України, в тому числі й аграрної. Без оснащення агарних товаровиробників різноманітною сільськогосподарською технікою (машинами, агрегатами, обладнанням) не можна чекати тієї кількості сільськогосподарської продукції, яка необхідна для задоволення потреб населення країни. Отож неминучий належний розвиток таких галузей народного господарства, які покликані забезпечувати потреби сільськогосподарських товаровиробників. В свою чергу, оснащення товаровиробників сільськогосподарської продукції технічними засобами, а також утримання їх в належному стані створюють умови для збільшення обсягів сільськогосподарської продукції для забезпечення продовольчої безпеки країни. Цими та іншими факторами обумовлюється необхідність належної організації матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК.

Матеріально-технічного забезпечення сільського господарства

Організація матеріально-технічного забезпечення сільського господарства - це процес своєчасного і комплексного задоволення потреб сільськогосподарських підприємств у матеріально-технічних засобах.

У нормативних актах радянського періоду, які регулювали відносини з матеріально-технічного забезпечення сільського господарства, застосовувалися терміни «виробничо-технічне забезпечення», «матеріально-технічне забезпечення» та «матеріально-технічне постачання». Виробничо-технічне обслуговування стосувалося лише ремонту та технічного обслуговування техніки, а матеріально-технічне постачання і забезпечення ототожнювались. Матеріально-технічне забезпечення та матеріально-технічне постачання зводилися до питання забезпечення сільського господарства, а питання меліорації та будівництва розглядалися та регулювалися окремо.

Єдине поняття правовідносин з матеріально-технічного забезпечення не закріплене ні в одному законодавчому акті України. Як в нормативних актах, так і в юридичній і економічній літературі відсутній навіть єдиний загальноприйнятий термін його визначення, що є дуже важливим відносно нормо творення і практики застосування. Не можна сказати, що не було спроб визначенні цього поняття. В різний час вчені-юристи та економісти робили такі спроби. Так, Е.Ю. Локшин та І.М. Рознатовський під терміном «матеріально-технічне забезпечення», визначали процес планомірного та комплексного забезпечення народного господарства, в тому числі і сільського, усіма необхідними матеріально-технічними засобами, потрібними для його нормального функціонування.

Н.Н. Вєдєнін вважає, що відповідно до сільського господарства доцільно використовувати нарівні з терміном «матеріально-технічне забезпечення» ширше поняття «виробничо-технічне забезпечення», яке охоплює як матеріально-технічне забезпечення сільського господарства, так і різні види його виробничо-технічного обслуговування. На його погляд, такі зміни у понятійному апараті мають переконливі обґрунтування. Всесоюзне об'єднання Ради Міністрів СРСР з продажу сільськогосподарської техніки, запасних частин, мінеральних добрив та інших матеріально-технічних засобів, а також організації ремонту та використання машин у колгоспах та радгоспах (Союзсільгосптехніка) було реорганізоване у Державний комітет СРСР з виробничо-технічного забезпечення сільського господарства. Ці зміни свідчили про збільшення значення виробничо-технічного обслуговування сільського господарства.

Об'єднуючи поняття «матеріально-технічне забезпечення» та «виробничо-технічне обслуговування» в одне загальне поняття - виробничо-технічне забезпечення сільського господарства, Н.Н. Вєдєнін робить висновок, що поняття матеріально-технічне забезпечення не є рівнозначне «виробничо-технічному обслуговуванню». Матеріально-технічне забезпечення сільського господарства і його виробничо-технічне обслуговування - це дві різні, хоча і взаємопов'язані, форми виробничо-технічного забезпечення сільського господарства, їх об'єднання в одне поняття не виключає можливості самостійного розгляду цих правових категорій. Матеріально-технічне забезпечення може бути кваліфіковано і як складова частина виробничо-технічного забезпечення сільського господарства, і як самостійна функція відповідних органів.

Н. Н. Вєдєнін при цьому вважає, що виробничо-технічне забезпечення включає широке коло різних дій з обслуговування сільськогосподарських підприємств та організацій. До них відносяться:

1) матеріально-технічне забезпечення господарств сільськогосподарською технікою, запасними частинами, мінеральними добривами та іншими матеріально-технічними засобами;

2) механізовані роботи, меліоративне, агрохімічне та інші види виробничого обслуговування сільськогосподарських підприємств та організацій;

3) ремонт та технічне обслуговування сільськогосподарської техніки.

На наш погляд така точка зору має право на існування і з нею можна погодитися, але при умові, що вище вказані положення були характерні для товарно-виробничих відносин радянському періоду господарювання.

Після проголошення незалежності України, виникла необхідність розбудови нової правової системи, в тому числі і в галузі матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК. Слід відмітити, що у новоприйнятих нормативних актах, які регулюють відносини з матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК, такий термін, як «виробничо-технічне забезпечення» не застосовується.

На нашу думку це пов'язано з тим, що матеріально-технічне забезпечення не тільки втратило жорстку плановість, а й сам порядок та систему органів матеріально-технічного постачання, яка існувала до цього. Проте матеріально-технічне забезпечення товаровиробників АПК не тільки не втратило свого значення, а навпаки набуло ще більшої актуальності та необхідності і особливо в сучасних умовах, про що свідчать ряд Постанов Ради Міністрів, Кабінету Міністрів та Указів Президента, прийнятих з 1990 року та по теперішній час.

Постановою Ради Міністрів УРСР від 28.12.1990 р. № 393 “Про стимулювання укладання договорів контрактації сільськогосподарської продукції на 1991 рік матеріально-технічними ресурсами” закріплюється, що за реалізовану державі сільськогосподарську продукцію господарству поставляються матеріально-технічні ресурси за оптовими цінами і тарифами, встановленими згідно з чинним законодавством. Отоварювання виділених господарствам фондів на матеріально-технічні ресурси проводиться через районні підприємства агротехнічного постачання і районні виробничі об'єднання по агрохімічному обслуговуванню за інформацією заготівельних організацій та органів держстатистики про виконання договірних зобов'язань. Продукція, не охоплена договорами контрактації, централізовано не забезпечується матеріально-технічними ресурсами. Отже постачання матеріально-технічних ресурсів товаровиробникам сільськогосподарської продукції відповідно до цієї Постанови проводилося тільки за реалізовану сільгосппродукцію державі, інтереси інших товаровиробників у цьому нормативному акті не враховуються і вони повинні вживати заходи по самозабезпеченню свого виробництва матеріально-технічними засобами. Це свідчить, що в Україні на той момент фактично ще зберігалися тенденції жорстокого планування, а тому порушувався в АПК принцип свободи підприємництва.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 22.05.1991 р. № 10 “Про своєчасну підготовку до збирання врожаю та організацію його проведення в 1991 році” з метою своєчасного і високоякісного проведення збирання врожаю, заготівель сільськогосподарських продуктів і кормів Держпостачу УРСР, Держагропрому УРСР, Комітету по забезпеченню нафтопродуктами при Раді Міністрів УРСР, міністерствам і відомствам УРСР, що здійснюють поставки для села матеріально-технічних засобів, потрібно було впровадити погоджений з Кримською АРСР і облвиконкомами особливий режим забезпечення сільського господарства матеріально-технічними ресурсами, і насамперед паливно-мастильними матеріалами, запасними частинами, посівною і збиральною технікою, маючи на увазі, що ці ресурси повинні бути поставлені сільським споживачам у повному обсязі. Цією Постановою вже передбачалось матеріально-технічне забезпечення всіх товаровиробників сільськогосподарської продукції, а не тільки тих, які повинні були реалізувати сільськогосподарську продукцію державі, що передбачалося раніше. Отже можна сказати, що ця постанова повніше враховувала інтереси товаровиробників АПК.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1995 р. № 1008 “Про забезпечення сільськогосподарських товаровиробників пально-мастильними матеріалами та іншими матеріально-технічними ресурсами за рахунок товарного кредиту” закріплено, що з метою більш повного задоволення потреб сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності в пально-мастильних матеріалах та інших матеріально-технічних ресурсах, запроваджується товарний кредит як одна з форм забезпечення сільськогосподарських товаровиробників основними матеріально-технічними ресурсами пально-мастильні матеріали, мінеральні добрива, сільськогосподарська техніка тощо). Постановою установлюється, що матеріально-технічні ресурси, надаються у вигляді товарного кредиту суб'єктам підприємницької діяльності усіх форм власності на підставі угод, укладених ними з Міністерством фінансів, Урядом Автономної Республіки Крим та обласними державними адміністраціями. Вони використовуються для забезпечення сільськогосподарських товаровиробників в рахунок виконання ними державних і регіональних контрактів на сільськогосподарську продукцію та закладення в державний резерв цієї продукції і продуктів її переробки. У цьому нормативному акті йдеться про матеріально-технічне забезпечення у вигляді товарного кредиту.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 січня 2000 р. № 50 “Про нові підходи до забезпечення сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними ресурсами”, визначено, що необхідне впровадження з 1 січня 2000 р. у практику господарювання ринкових підходів, відповідно до яких органи виконавчої влади не беруть безпосередньої участі у вирішенні питань, пов'язаних із забезпеченням сільськогосподарських товаровиробників матеріально-технічними ресурсами, у тому числі засобами захисту рослин, мінеральними добривами та пально-мастильними матеріалами, а сільськогосподарські товаровиробники закуповують необхідні матеріально-технічні ресурси у суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема через біржовий ринок. Як у вище наведених нормативних актах (постановах) так і у цій постанові говориться про матеріально-технічне забезпечення.

Необхідність матеріально-технічного забезпечення товаровиробників сільськогосподарської продукції передбачена і Указом Президента України від 23.02.2001 р. “Про додаткові заходи щодо дальшого розвитку лізингу в аграрному секторі економіки”. Згідно з ним, основними завданнями новоствореної Національної компанії «Украгролізинг» є: організація та здійснення інженерного та матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств.

Отже у вищенаведених нормативних актах мова саме про матеріально-технічне забезпечення та забезпечення матеріально-технічними ресурсами. Тому на, нашу думку, потрібно говорити про матеріально-технічне забезпечення товаровиробників агропромислового комплексу, як таке поняття, що охоплює виробничо-технічне забезпечення, виробничо-технічне обслуговування та матеріально-технічне постачання. Матеріально-технічне постачання, як форма матеріально-технічного забезпечення існувало в період, коли ним займались організації системи Союзголовпостачання, які на основі нарядів та рознарядок постачали сільськогосподарську техніку, пально-мастильні матеріали, а також інші матеріально-технічні ресурси. В сучасних умовах застосовується не матеріально-технічне постачання, а саме матеріально-технічне забезпечення. Сільськогосподарські товаровиробники самостійно, шляхом укладення договорів купівлі-продажу, бартерних, лізингових і т. ін. безпосередньо з виробниками сільськогосподарської техніки та інших матеріально-технічних засобів, або через посередницькі організації вживають заходів щодо самозабезпечення матеріально-технічними засобами на відміну від постачання, яке було запроваджене в умовах планової економіки. В той період, про що говорилось раніше, сільськогосподарські виробники не займались ні пошуком постачальників, ні ціновою політикою, ні вирішенням питання щодо асортименту матеріально-технічних засобів, це все вирішувалось в адміністративно-розпорядчому порядку.

Аналізуючи чинне законодавство та сучасний стан матеріально-технічного забезпечення Академік Янчук В.З. обґрунтовано вважає, що підприємницька діяльність виробників продуктів харчування і сировини рослинного і тваринного походження значною мірою залежить від рівня їхнього матеріально-технічного забезпечення продукцією виробничо-технічного призначення (сільськогосподарськими машинами, устаткуванням, запасними частинами до них, пально-мастильними матеріалами, мінеральними добривами, засобами захисту рослин тощо). Із наведеного можна дійти висновку, що до матеріально-технічного забезпечення входить продукція виробничо-технічного призначення.

Такої ж думки дотримується і Нагребельний В.П., вказуючи при цьому, що система матеріально-технічного забезпечення - є проміжним, посередницьким, зв'язуючим ланцюгом між сільським господарством та галузями, які виробляють для нього засоби виробництва. Це “канал”, по якому пересуваються необхідні для нормального функціонування сільськогосподарського виробництва техніка, устаткування, матеріали і т. ін. Ми погоджуємося з поглядами Нагребельного В.П., як і з думкою Гаєвского Р.В, який говорить про матеріально-технічне забезпечення як основну форму надходження засобів виробництва до сільськогосподарського товаровиробника.

Вище викладене свідчить про те, що в нормативних актах, які регулюють відносини з матеріально-технічного забезпечення товаровиробників сільськогосподарської продукції, а також в юридичній і економічній літературі в яких розглядаються ці правовідносини, існує різноманіття не тільки у визначенні поняття матеріально-технічного забезпечення, а й його термінів. Це призводить до необхідності тлумачення тих чи інших положень нормативних актів, викликає труднощі в їх застосуванні і т. ін.

Отже, не викликає сумніву, що матеріально-технічне забезпечення товаровиробників АПК має першочергове значення в формуванні конкурентоспроможного аграрно-промислового виробництва, спрямованого на вирішення політичних, економічних, соціальних завдань та забезпечення продовольчої безпеки країни.

Саме це викликає необхідність визначити зміст поняття матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК, належного правового впорядкування цієї діяльності.

Для його визначення, на нашу думку, необхідно навести основні його ознаки та принципи. При цьому слід відзначити, що матеріально-технічне забезпечення сільського господарства залежить від особливостей сільськогосподарського виробництва, яке тісно пов'язано з обробітком землі, обумовлених сезонністю сільськогосподарських робіт, кліматичними та економічними умовами. Відповідно до цього йому притаманні такі основні ознаки:

1) нерівномірне використання протягом року господарствами тракторів, автомобілів, комбайнів, сільськогосподарської техніки взагалі. Максимальний попит на ці засоби має місце весною, літом та в першій половині осені, а мінімальний - в другій половині осені та взимку. Окремі види техніки (сіялки, сінокосилки, та ін.) використовуються тільки в певну пору року. Ця особливість сільськогосподарського виробництва вимагає, щоб кожне господарство придбавало таку кількість техніки, яка необхідна для проведення усього циклу робіт в стислі агротехнічні строки;

2) наявність великої кількості сільськогосподарських підприємств різних форм власності;

3) різні потреби в засобах виробництва господарствами, які знаходяться у різних ґрунтово-кліматичних умовах та географічних зонах;

4) використання засобів виробництва в залежності від спеціалізації окремих господарств;

5) віддаленість сільгосптоваровиробників від промислових підприємств, які виготовляють сільськогосподарську техніку та устаткування;

Незважаючи на певну недосконалість законодавства, яке регулює матеріально-технічне забезпечення товаровиробників АПК, в його нормах відображені основоположні принципи, відповідно з якими повинно формуватися і удосконалюватися це законодавство. Відносинам з матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК притаманні як загально правові, так і спеціальні принципи. Політична, соціально-економічна і правова значущість визначення і послідовного додержання принципів права взагалі, принципів аграрного права зокрема, набувають особливої ваги в формуванні та здійсненні відносин з матеріально-технічного забезпечення товаровиробників сільськогосподарської продукції.

сільськогосподарський технічний матеріальний товарообмін

Основні принципи матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК

На нашу думку, основними принципами, притаманними правовому регулюванню матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК, слід вважати:

1) примат права власності, зокрема права власності на землю;

2) право всіх суб'єктів аграрного підприємництва самостійно здійснювати свою виробничо-господарську діяльність;

3) господарська самостійність і самофінансування аграрних товаровиробників;

4) правове забезпечення оптимального використання аграрно-договірних відносин;

5) захист прав власника;

6) рівноправність усіх суб'єктів господарювання в АПК;

7) нерозривний зв'язок їх прав і обов'язків.

На сучасному етапі матеріально-технічне забезпечення сільського господарства являє собою складний комплекс відносин, що охоплюють діяльність виробників сільгосптехніки, підприємств з матеріально-технічного забезпечення, заснованих на різних формах власності. Ці відносини неоднорідні за правовою організацією. Необхідно розмежувати такі групи відносин з матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств:

по-перше, відносини, що виникають між виробниками сільськогосподарської техніки та організаціями з матеріально-технічного забезпечення;

по-друге, відносини між сільгосптоваровиробниками та виробниками сільськогосподарської техніки та інших матеріально-технічних ресурсів;

по-третє, відносини між підприємствами з матеріально-технічного постачання і сільгосппідприємствами.

по-четверте, відносини між самими сільгоспвиробниками.

Ці групи відносин з матеріально-технічного забезпечення з точки зору їх правової організації не відрізняються. Їх правовою формою є договір.

Суб'єктний склад відносин з матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК є таким: з однієї сторони - сільськогосподарські підприємці: фермерські господарства, сільськогосподарські кооперативи, акціонерні сільськогосподарські товариства та інші підприємці, тобто покупці сільськогосподарської техніки та інших засобів матеріально-технічного призначення. З другої - суб'єкти, які надають предмету матеріально-технічного забезпечення - безпосередні виготовлювачі або посередники в цих правовідносинах - машинно-технологічні станції (МТС); підприємства з матеріально-технічного забезпечення (ПМТЗ), створені у вигляді господарських товариств, напрямком діяльності яких є реалізація предметів матеріально-технічного забезпечення: сільськогосподарської техніки, тракторів, комбайнів, автомобілів та ін., мінеральних добрив, ядохімікатів, необхідних для обробітку сільськогосподарських культур, паливно-мастильних матеріалів. В тваринництві такими предметами є: обладнання для тваринницьких комплексів, сепараторних пунктів; для цехів з виробництва кормів для підсобних виробництв і промислів.

На розвиток вищенаведених відносин впливають такі фактори як:

1) економічний,

2) соціально-психологічний,

3) технічний,

4) організаційний,

5) правовий

Всі вони взаємопов'язані та взаємообумовлені.

Економічний фактор. Матеріально-технічне забезпечення сільського господарства відбувається у сфері товарного обігу. В цьому сенсі, як різновид економічних відносин, воно потребує всебічного врахування дії економічних законів. На сьогоднішній день існує велика диспропорція цін на сільськогосподарську продукцію та матеріально-технічні ресурси. Нееквівалентний обмін сільськогосподарської і промислової продукції зумовлює зростання ступеню зносу основних засобів виробництва сільськогосподарської продукції, зниження темпів науково-технічного прогресу в аграрному секторі економіки.

Соціально-психологічний фактор. В зв'язку з реформуванням аграрного сектора економіки і реорганізації підприємств з колективною формою власності в приватні підприємства, змінюється психологія людей, які працюють на землі. В суспільстві з'являється нова категорія громадян - власників землі сільськогосподарського призначення. Власнику землі необхідно самому планувати свою діяльність, пов'язану з виробництвом сільськогосподарської продукції, в тому числі й з матеріально-технічного забезпечення: які матеріально-технічні ресурси необхідні та які засоби він може собі дозволити придбати на конкретному етапі господарювання.

Технічний фактор. Виробництво та постачання машин за радянських часів було зорієнтоване на задоволення потреб великомаштабного сільськогосподарського виробництва і стимулювалося діючою системою цін. Технологічні комплекси машин для селянських господарств, невеликих ділянок, індивідуальних споживачів майже не розроблялись. Тому виникає постійна потреба в налагодженні і стимулюванні, в тому числі і системою цін випуску різних типів машин з урахуванням зональної спеціалізації та концентрації виробництва, обсягів та умов роботи в господарствах різних форм господарювання. Для урегулювання цієї проблеми та зменшення залежності сільського господарства від імпорту техніки Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 1992 р. № 536 була прийнята Національна програма виробництва технологічних комплексів машин і устаткування для сільського господарства, харчової та переробної промисловості. Метою програми є забезпечення агропромислового комплексу сучасною вітчизняною технікою. Згідно з цією програмою Україна має забезпечити 70 - 80 % потреб сільського господарства в основних машинах. Для підвищення технічного рівня машин передбачено залучити до їх виготовлення підприємства оборонної промисловості. До програми включено близько 3600 найменувань машин і обладнання, засобів автоматизації та приладів, з яких 1500 виготовлялись підприємствами України, решту необхідно розробити та освоїти їх виробництво. Але профінансувати виробництво такої кількості держава не в змозі, щорічно затверджується перелік пріоритетних машин і обладнання, розробка яких фінансуються з держбюджету.

Організаційний фактор. Від того, як організовано матеріально-технічне забезпечення сільськогосподарського підприємства залежить його успішна діяльність з виробництва аграрної продукції.

Правовий фактор. Право дозволяє забезпечити упорядкування чисельних та різноманітних зв'язків (горизонтальних та вертикальних), які виникають у процесі забезпечення сільського господарства, а також створює визначеність у відносинах, які при цьому виникають. У процесі матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК виникає комплекс суспільних відносин, які регулюються нормами господарського, цивільного, аграрного, фінансового, трудового та інших галузей права в їх комплексі. Приписи, що містяться в нормах цих галузей права, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, організаціями, установами та громадянами, які вступають у відносини з матеріально-технічного забезпечення сільгосппідприємств.

За допомогою правового фактора є можливим :

а) налагодити систему матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК;

б) урегулювати відносини, які виникають при матеріально-технічному забезпеченні;

в) стимулювати розвиток його матеріально-технічної бази;

г) установити відповідальність за порушення прав учасників цих відносин.

Отже, проаналізувавши нормативні акти, що регулюють відносини з матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК, яке носить комплексний характер, можна дійти висновку, що на сьогодні не існує потрібного правового регулювання матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК. Нормативні акти, які приймаються, носять фрагментарний характер і не регулюють цю проблему комплексно. Нормативні акти використовують терміни «матеріально-технічне забезпечення» та «матеріально-технічні ресурси». Терміни «виробничо-технічне забезпечення», «виробничо-технічне обслуговування» на даний момент в них не зустрічаються. На нашу думку, цілком виправдано законодавець не використовує ці терміни, тому що ці дві категорії входять, як складові частини, до поняття «матеріально-технічного забезпечення» товаровиробників АПК.

Матеріально-технічні ресурси - це система засобів та матеріалів, необхідних для забезпечення нормального процесу аграрного виробництва і повного використання природного і виробничого потенціалу сільського господарства.

Матеріально-технічне забезпечення товаровиробників АПК - це сукупність суспільних відносин, які регулюються нормативними актами або договорами з забезпечення матеріально-технічними ресурсами, що необхідні для своєчасного і безперебійного проведення циклу сільськогосподарських робіт по виробництву, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції і належного функціонування АПК для виконання ним соціальних, економічних завдань та забезпечення продовольчої безпеки країни.

До матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК відноситься: забезпечення сільськогосподарською технікою, устаткуванням та запасними частинами до них; ремонт та технічне обслуговування сільськогосподарської техніки; агрохімічне обслуговування; забезпечення паливно-мастильними матеріалами; забезпечення насіннєвою продукцією. Всі ці відносини з матеріально-технічного забезпечення можна розглядати, як окремі елементи.

В зв'язку з обмеженням щодо об'єму дисертаційної роботи неможливо охопити все коло питань, які відносяться до матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК, тому у даному досліджені розглядаються проблеми забезпечення сільського господарства технікою та запасними частинами до неї.

Висновки

Обґрунтована необхідність в ринкових умовах, які формуються в Україні в аграрному секторі, здійснювати матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників; сформульовані ознаки та принципи матеріально-технічного забезпечення товаровиробників АПК; на основі аналізу законодавства, юридичних та економічних літературних джерел робиться висновок про те, що на розвиток відносин з матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників впливають такі фактори як: економічний, соціально-психологічний, технічний, організаційний та правовий, розкрито поняття цих факторів; оскільки в законодавстві, а також юридичних та економічних літературних джерелах відсутнє єдине поняття матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських товаровиробників в цьому параграфі це поняття чітко визначено та сформульовано.

Література

1. Аграрне право України: Підручник / За ред. О.О. Погрібного. - К.: Істина, 2008. - 448 с.

2. Аграрное право: Учебник для вузов / Под ред. Г.Е. Быстрова и М.И. Козыря. 2-е изд., испр. и доп. - М.: Юристъ, 2008. - 534 с.

3. Єрмоленко В.М. Майнові правовідносини приватних сільськогосподарських підприємств: теорія, законодавство, практика: Монографія. - К.: Магістр - ХХІ сторіччя, 2007. - 304 с.

4. Жушман В.П. Аграрне право та законодавство України. (В питаннях та відповідях): Навч.-практ. посіб. Вид. третє, доп. та перероб. - Х.: ТОВ “Одіссей”, 2006. - 736 с.

5. Землі сільськогосподарського призначення: права громадян України: Науково-навч. посібник / За ред. Н.І. Титової. - Львів: ПАІС, 2009. - 368 с.

6. Кооперативне право: Підручник для кооперат., сільськогосп., економ., юрид. вищих навч. закладів і фак. / За ред. В.І. Семчика.- К.: Ін Юре, 2008. - 336 с.

7. Курман Т.В. Правовое обеспечение хозяйственной деятельности государственных специализированных сельскохозяйственных предприятий: Монографія. - Х.: СПД-ФЛ Чальцев А.В., 2007. - 208 с.

8. Науково-практичний коментар до Закону України “Про особисте селянське господарство” / За ред. В.В. Носіка. - К.: Кондор, 2009. - 252 с.

10. Порадник керівникові сільськогосподарського підприємства: Навч. і наук.-практ. посібник / Кол. авт.; за ред.. А.П. Гетьмана, В.З. Янчука. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 624 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.