Правова система США

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Циклова комісія викладачів суспільних наук

КУРСОВА РОБОТА

Правова система США

Студента

напрям 0304 «Право»

зі спеціальності 5.03040101 Правознавство

Освітньо-кваліфікаційний рівень

«молодший спеціаліст»

Київ 2010

ЗМІСТ

Вступ

Розділ І Історичне утворення правової системи США

1.1 Історія виникнення англо-саксонського права

1.2 Специфічні риси американської правової системи ( у порівнянні з англійською)

Розділ ІІ Основні положення для формування незалежності США

2.1 Основні поняття особистих прав і свобод

2.2 Коротка характеристика конституції США

Розділ ІІІ Виконавча, законодавча і судова влади у правовій системі США

3.1 Принцип розподілу влади

3.2 Президент і Кабінет міністрів США

3.3 Конгрес в правовій системі США

3.4 Судова влада 17

Розділ IV Правова система США

4.1 Історичним шляхом минулого до сьогодення

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

ВCТУП

Правова система - цілісний комплекс правових явищ, який зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку суспільства, усвідомлений, постійно відтворюваний людьми і організаціями, та який використовується ними для досягнення своїх цілей. Правова система відображає закономірності розвитку суспільства, його історичні національно-культурні особливості. Кожна держава має свою правову систему, яка має як загальні риси з правовими системами інших держав, так і відмінності від них, тобто специфічні особливості. Виникнення, історія розвитку правової системи держав свідчить про те, що на утримання і розвиток правової системи впливає духовна культура: релігія, філософія, мораль, художня культура, наука. Також на правову систему великий вплив має політика і політична культура.

Сучасна правова карта світу розкриває різноманітність правових систем і в той же час свідчить про прагнення держав до зближення, єдності у законодавстві, право застосовної діяльності у сфері ринкових відносин, охорони навколишнього середовища, та в регулюванні інших сфер суспільного і державного життя. Розширенню взаємодії правових систем сприяє Організація Об'єднаних Націй, яка налічує на теперішній час більш як 180 держав-членів. Цей процес стимулює законодавчі акти суверенних держав, які закріплюють пріоритет дій міжнародних актів, що відносяться до прав людини, до мирного урегулювання конфліктів між державами.

Правова своєрідність країн дозволяє сказати про їх самобутність, про те, що кожна з них утворює свою правову систему - сукупність всіх правових явищ ( норм, інститутів, відносин, правосвідомості), які існують в її межах (правова система в вузькому розумінні). Але поряд з особливостями, відмінностями, в цих правових системах можна помітити і загальні риси, елементи, подібності, які дозволяють їх групувати у «правовій сім'ї» ( правові системи у широкому розумінні), які об'єднують декілька близьких у правовому відношенні країн.

Існує декілька критеріїв об'єднання, класифікації правових систем різноманітних держав:

1. Загальність історичної долі історичних коренів. Інакше кажучи, системи пов'язані між собою історично, мають загальні державно-правові корені ( походять з однієї древньої держави, засновані на одних і тих самих правових початках, принципах, нормах).

2. Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Мається на увазі зовнішня форма права, те, де і як фіксуються його норми ( в законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), їх роль, значення, співвідношення.

3. Структура, єдність, схожість. Правові системи країн, які входять в одну правову сім'ю, повинні мати схожість структурної побудови нормативно-правового матеріалу. Як правило, це знаходить вираження на мікро рівні - на рівні побудови норми права, її елементів, а також на макрорівні - на рівні побудови великих блоків нормативного матеріалу (галузей, субгалузей, інститутів).

4. Спільність принципів регулювання суспільних інтересів. В одних країнах - це ідеї свободи суб'єктів, їх формальної рівності, об'єктивності правосуддя та ін. , в інших - теологічні, релігійні початки (наприклад, мусульманські країни), в третіх - соціалістичні, націоналістичні ідеї і т. ін.

5. Єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладення і систематизації норм права. Близькі у правовому відношенні країни загалом використовують рівнозначні або схожі за своїм значенням терміни, що пояснюється єдністю їх походження. По тій же причині законодавці країн, які входять в одну правову систему, при розробці правових текстів застосовують однакові юридичні конструкції, способи побудови нормативного матеріалу, його упорядкування, систематизації.

Таблиця. Порівняння романо-германської,англо-саксонської та мусульманської систем

правова система американська незалежність

Клаcифікатор	Романо- германська	Англо- саксонська	Мусульманська
Основне джерело права	НПА (нормативно-правовий акт)	Судовий Прецедент,закон, правова доктрина	Релігійно-канонічний текст, Коран і Сунни
Правотворчі органи	ОДВ (рганізація державних відносин) , крім судів	Суди	Священнослужителі, мудреці
Розуміння норми права	Загальнообов'язкове правило поведінки	Засіб вирішення спору	Відсутність розмежування правових та інших соціальних норм
Система права	Поділ на галузі та інститути, кодифікованість, ієрархічність	Принципова не кодифікованість, пріоритет думки судді над велінням закону	Інтегрованість юридичних та неюридичних приписів
Історичне походження	Рецепція римського права	Випливає з права, розробленого в Велико-Британії королівськими судовими інстанціями	Надприроднє походження

РОЗДІЛ І

1.1 Історія виникнення англо-саксонського права

При класифікації правових систем використовують різноманітні фактори, починаючи з етичних, расових, географічних, релігійних, і закінчуючи юридичною технікою і стилем права. Звідси і різноманіття класифікацій. Так, формацiйна класифікацiя мас з точки зору юридичної науки той недолiк, що вона «розкладає по полицям» усі суспільнi явища в цiлому, тому не враховувала специфічних особливостей права. Теорія права має місце в такій класифкацiї, яка б враховувала характер i сутність права, як специфічного суспільного явища, і виходила б із особливостей права. Найбiльш ближче до потреб права, виділення правових систем, яке здійснюється наукою порiвнюючого права. Краще за все така класифікація проведена відомим компартивiстом Р.Давидом. Він виділив слідуючі правовi системи (або як він висловлювався, «правові сім”ї»):

Романо-германську (країни континентальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, Турцiя).

Англо-саксонську (Велика-Британія, США, Канада, Австралія, Нова 3еландія та інші). Релігійно-правові (країни, якi мають в якостi державної релігії іслам, індуїзм, іудаїзм).

Систему звичайного права (екваторіальна Африка, Мадагаскар).

Соцалiстичну (В'єтнам, КНДР, Куба).

Система англосаксонського, або як його ще називають, загального права була створена в Велико-Британії після нормандського завоювання, і в ході історії англійське загальне право стало основою досить великої родини англо-саксонського права. Ця родина включає в цей час правові системи , за деяким виключенням, англомовних країн. Загальне право значною мірою вплинуло на становлення й розвиток правових систем країн, які політично зв'язані були з Великою Британією. Загальне право Великої Британії зробило вирішальний вплив на розвиток правової системи США, що у цей час багато в чому відрізняється від правової системи сучасної Великої Британії, але входить разом з нею в родину англосаксонської системи права. Крім цього, загальне право дуже вплинуло на формування сучасних правових систем Індії, Пакистану, ряду країн Африки.

В групу англійського права входять поряд з Великою Британією Північна Iрландія, Канада, Австралія, Нова Зеландiя, а також колишні колонії Британської iмперiї. Як вiдомо, Велика Британія була найбільшою колоніальною державою, тому англійське «загальне право» одержало розповсюдження в багатьох країнах світу.

Другу групу англо-саксонського типу правової системи очолюють США. Зазнавши значного впливу англійського права, ця країна є цілком самостійною у правовому відношенні. Правова «незалежність» Сполучених Штатів Америки почала складатися ще в XVIII ст., за часів боротьби за незалежність. Тоді загострилася боротьба між прихильниками загального права і послідовниками кодификації, початок якій було покладено в Новому Орлеані створенням кодексів, насамперед Цивільного (1808 p.).

Проте, сам по собі процес правової «незалежності» держав, що входять до системи англо-саксонського права, ще не означає «залишення» ними сформованого типу правової системи. У 1840 p. у Техасі та у 1850 р. У Каліфорнії, а згодом і в усіх штатах (за винятком Нового Орлеану/Луїзіана/), відбулося пристосування англійського загального права до місцевих умов. Так, у Каліфорнії поширеним є прецедентне право, але закони кодифіковані за аналогією з кодификацією в країнах романо-германського права. Право Луїзіані створювалося під впливом французького права, Каліфорнії -- іспанського права, більшість же штатів орієнтувалися на англійську правову систему. В них за основу було взято загальне право, сформоване в Велико Британії до 1776 p., тобто до проголошення незалежності США.

А своєю структурою сучасне право США не відрізняється від права Великої Британії. Воно диференціюється на загальне право і право справедливості, формується судовою практикою у вигляді прецедентів. Процесуальне право має більш значущу роль,ніж матеріальне. Джерелами права є судовий прецедент, закон, правова доктрина, розроблена окремими суддями і суддівськими корпораціями. Як правило, доктрина утверджує високу роль суду в здійсненні контролю за конституційністю законів, при тлумаченні прецедентів. Як в Велико-Британії, так і в США зберігають своє значення суди справедливості, які існують у 10 штатах. У випадку відсутності в загальному праві способів для вирішення питання вони керуються правом справедливості (не доходячи до створення прецеденту).

1.2 Специфічні риси американської правової системи (у порівнянні з англійською)

При визнанні прецеденту -- судового і адміністративного -- як основного джерела права законодавство має більшу питому вагу в США, ніж в Велико-Британії. Це деякою мірою є наслідком:

а) наявності в США федеральної конституції і конституцій штатів;

б) відсутності в Велико-Британії писаної конституції.

За територією поширення закони поділені на загальнофедеральні та закони штатів. Особливе місце серед федеральних законів має Конституція США. За 200 з лишком років США першими у світі створили систему антимонопольних законів. У її формуванні брали участь усі гілки влади. Ця система виявилася ефективною. Вона сприяла збереженню і розвитку конкуренції і послужила зразком для багатьох інших країн.

Поряд із наявністю єдиного федерального права в деяких сферах, що припадають у виключну компетенцію федеральної законодавчої влади (наприклад, федеральний патентний закон або закон про фабричні марки), особливу роль відіграють права штатів. Штати наділені багатосторонньою компетенцією у створенні власного законодавства і системи прецедентного права. Законодавча компетенція активно використовується ними, особливо в тих випадках, коли відсутній федеральний закон (наприклад, законами штатів регулюються порядок розлучення, використання майна, види покарань). У штаті не можуть приймати лише ті норми, що суперечать федеральним нормам, проте існує право їх доповнювати та вдосконалювати. Розбіжності в законодавстві між штатами (50 штатів із своїм законодавством і великою різноманітністю прецедентів) роблять правову систему США заплутаною, важкодоступною для пошуку необхідної норми.

Своєрідність американського права, як і англійського, полягає у тому, що в законах відтворюються норми, сформовані судовою практикою. Норми, вироблені законодавцем, входять до системи американського права лише після їх кількаразового застосування і роз'яснення судами, коли виникає можливість посилатися не на самі норми, а на судові рішення, прийняті на їх основі. Відомий компаративіст Рене Давид підкреслює цю особливість такими словами: «Якщо немає прецедентів, американський юрист охоче скаже: «З цього питання право мовчить» -- навіть якщо існує цілком очевидна норма закону, що стосується даного питання».

Високе місце судового прецеденту в ієрархії джерел американського права і законодавства США визначається низкою чинників. По-перше, Верховний суд США є одним з інтерпретаторів в тексті федеральної Конституції внаслідок належного йому права конституційного нагляду (в США не існує спеціального конституційного суду). По-друге, в Конституції є положення загального і невизначеного характеру, що потребують конкретизації, яку здійснюють у формі судового тлумачення їх змісту в зв'язку з виникаючими конкретними казусами. По-третє, законодавець відчуває ускладнення при регулюванні суспільних відносин, яке лише в загальному вигляді «позначено» у Конституції. Тому в збірниках рішень Верховного суду США містяться тлумачення і визначення майже всіх аспектів діяльності федеральної законодавчої влади.

На відміну від англійського права американське має більш вільну дію правила прецеденту. Якщо Апеляційний суд і Палата лордів Великої Британії пов'язані з власним прецедентом, то Верховний суд США і верховні суди штатів не вважають себе зобов'язаними власними прецедентами. Це надає їм змогу в будь-який момент змінити свою практику, пристосуватися до умов, що змінилися, мати свободу у винесенні вироку. Верховний суд США, верховні суди штатів можуть відмовитися і від прецеденту конституційного тлумачення.

Зросла роль таких форм систематизації права, як кодифікація і консолідація. Спільні для усіх штатів норми, які стосуються різних галузей права, об'єднані у Звід законів (складається із 50 розділів, кожний із яких присвячений певної галузі права або значному правовому інституту). Він доповнений додатками, що містять особливості регулювання кожного штату. Звід законів США перевидається кожні шість років з метою відновлення. Доповнюється новими законами, прийнятими Конгресом, а також змінами, внесеними до його розділів і параграфів. У кількох штатах є цивільні кодекси, у 25 -- цивільно-процесуальні, у всіх штатах -- кримінальні, у деяких -- кримінально-процесуальні. На відміну від романо-германського типу правової системи, де кодекси створюються як основа для вироблення і розвитку нового права, у США на загальнофедеральному рівні відбувається, власне кажучи, консолідація прецедентів, а не створення нових норм.

З метою впровадження однаковості у правове регулювання важливих сторін громадського життя федерації створюються типові закони (кодекси) для штатів. Їх проекти готуються загальнонаціональною комісією представників усіх штатів разом з американським інститутом права та американською асоціацією юристів і затверджуються офіційно штатом. Так, торговий кодекс (розроблений у 1952 p., переглянутий у 1958 і 1963 pp.) прийнятий майже у всіх штатах.

З початку XIX ст. здійснюється політика зближення законодавства штатів. У 1892 р. було утворено Національну конференцію Комісії з єдиних законів штатів. У 1923 р. створено Американський інститут права, який розробив декілька проектів примірних кодексів, у тому числі Примірний ЦК 1962 р. Американський інститут права періодично видає багатотомне видання «Обновлений виклад права», в якому в систематизованому вигляді викладаються норми американського права у різних галузях. Особлива увага приділяється питанням, які регулюються не законодавством, а загальним правом.

Судова влада має велике значення і наділена широким обсягом компетенції. Роль суду є настільки значною, що навіть державну систему називають «правлінням суддів», а американську націю -- найсхильнішою до судового позову. В деяких випадках суди федерації та окремих штатів вирішують спори, що потребують політичної оцінки і розв'язання на рівні загальнодержавних інтересів.

Суди штатів здійснюють юрисдикцію незалежно один від одного. Нерідкими є випадки, коли суди штатів приймають в аналогічних справах різні рішення, іноді протилежні. Остання обставина призводить до колізії між рішеннями судів штатів і федеральних судів, яким підвідомчі певні категорії справ. Проте, керуючись принципом конституційної спільності штатів, американські юристи прагнуть ураховувати рішення, раніше прийняті в інших штатах, особливо в тих випадках, коли в праві свого штату відсутній відповідний прецедент.

Інститут присяжних зберіг у США більше значення, ніж в Велико-Британії, де скорочена юрисдикція присяжних і вони поставлені у більшу залежність від судів, ніж це було раніше. Втручання інституту присяжних у США передбачено VII поправкою до Конституції. Громадянин має право вимагати, щоб його справа розглядалася присяжними, якщо ціна позову перевищує 20 доларів.

Конституційний контроль здійснюється загальними судами -- федерації та штатів (чого немає в Велико-Британії). Це обумовлює особливу роль судів у США. Верховний суд федерації, верховні суди штатів можуть визнати відповідно той чи інший федеральний закон або закон штату неконституційним. Про неконституційність закону може заявити будь-яка сторона при розгляді кримінальної, цивільної та іншої справи в суді загальної юрисдикції. Деякі суди штатів мають навіть більшу владу в судовому контролі, ніж федеральні суди. Це стосується тих судів, на які не поширюються закріплені в Конституції США обмеження щодо прецедентів і правових спорів, які підлягають їх контролю (хоча багато хто з них мають т обмеження у власних конституціях).

Якщо суд визнає закон неконституційним і справа дійде до Верховного суду федерації, рішення останнього з питання про конституційність закону є обов'язковим для всіх судів. У разі визнання закону неконституційним він не вилучається, залишається у зводах законів, проте не застосовується судами та адміністративними органами держави. Неконституційний закон позбавляється судового захисту, формально діючи, він по суті втрачає юридичну силу. Судові рішення, визнані невідповідними конституційній нормі, анулюються.

Правило конституційного контролю судами є характерним не тільки для США, а й для Індії, Австралії та інших країн, за винятком Великої Британії.

Судова влада має меншу централізацію в США, ніж в Англії. Співвідношення судів федерації і судів штатів : суди штатів мають абсолютну компетенцію, а до федеральних судів можна звертатися лише у разі, коли Конституцією США або законом Конгресу ці суди визнані компетентними. Близько 95 % справ розглядаються виключно судами штатів.

РОЗДІЛ ІІ

Основні положення для формування незалежності США

В основі сучасної правової системи США лежить три основних політіко- правових принципів - розділення властей, федералізм і судовий конституційний нагляд. Принцип розділення влади, що реалізовується через систему “заборон і противаг”, передбачає організаційну незалежність трьох "гілок" державної влади - законадательной, старанною, судовою, - і розмежування між ними відповідних функцій. На федеральному рівні три "гілки" представлені конгресом, президентом і і Верховним судом.

Федералізм - конституційний принцип, що передбачає відносно жорстке розмежування сфер компетенції федеральних властей і властей штатів, при цьому значна частина прав "суверенних" штатів передана федеральному уряду. Судовий конституційний нагляд - полягає в тому, що суди мають право визнати не відповідними конституції і тим самим недійсними закони конгресу і акти виконавчої влади.

Найвищим органом конституційного нагляду є Верховний суд США. Його рішення по питаннях тлумачення конституції є остаточними і обов'язковими для всіх державних органів.

2.1 Основні поняття особистих прав і свобод

Особисті права і свободи визначають положення особи як такий. Вони більшою мірою пов'язані з концепцією природних прав людини. До їх числа відноситься, перш за все, право на життя. Юридично це значить, що людина може бути позбавлена життя лише за вироком суду з обов'язковою участю засідателів присяг. Проте в багатьох державах (у тому числі майже у всіх, що входять в Раду Європи) страта заборонена.

Існують також екстраординарні випадки позбавлення життя, наприклад застосування зброї вартовим на посту при охороні військового об'єкту; інколи дозволена евтаназія - позбавлення життя дітей-виродків, що є нежиттєздатними, народилися без необхідних для життя органів, а також осіб, невиліковно хворих. Найважливіші права особи - свобода і особиста недоторканість, фізична і психічна .

Особиста недоторканість значить , що тимчасове позбавлення людини свободи (арешт і поліцейське затримання) може бути здійснене лише на певний термін і з обов'язковим дотриманням встановлених законом процедур. Арешт можливий при порушенні кримінальної справи з санкції судді. Як окремий випадок можливий дисциплінарний арешт - вміст військовослужбовця на гауп-твахті (міра покарання).

Серед особистих прав конституції називають гідність особи. Забороняються тортури (положення про це містяться в конституціях низки країн, що розвиваються), жорстоке і негуманне звернення, що принижує людину, медичні і інші експерименти без згоди особи. В судовому порядку гідність особи охороняється за допомогою особливого позову про захист гідності (наприклад, при образі у пресі), порушення кримінальної справи по звинуваченню в наклепі, дифамації. Цивільний позив діє в разі визнання судом його обгрунтованості вабить обов'язок публікації спростування, вибачення і виплати позивачеві певної суми як компенсація морального збитку.

Конституції всіх країн, у тому числі і тих, де існує державна церква (про її положення буде сказано нижче), проголошують свободу совісті. Цей термін має історичне коріння: впродовж століть світоглядні питання були тісно пов'язані з релігією, з релігійними уявленнями про світ, про моральність. Тепер це право сповідати будь-яку релігію або не сповідати жодну (відноситися до релігії нейтрально), вести пропаганду релігійних і інших поглядів (у конституціях країн тоталітарного соціалізму говориться не про інших, а не про “антирелігійні погляди”).

Недоторканість житла як право особи значить, що вхід в житло сторонніх можливий лише з дозволу господаря (термін “житло” тлумачиться в законодавстві широко: сюди можуть відноситися і номери в готелі). Без такого дозволу вхід в житло, наприклад для обшуку, виїмки яких-небудь предметів, документів, можливий лише на підставі постанови судді.

Бувають, проте, екстрені випадки, коли доступ в житло можливий і без дозволу (наприклад, гасіння пожежі, загрозливої не лише господареві, але і іншим особам). Для обшуку і виїмки необхідна присутність двох понятих - випадкових свідків, які повинні засвідчити що відбувалося і підписатися під протоколом, що фіксує дії і їх результат.

Конституційним правом особи є таємниця листування, телефонних і телеграфних повідомлень, повідомлень факсом, електронній пошті і так далі. Ознайомлення з особистою кореспонденцією знову-таки можливо з дозволу судді (мається на увазі листування осіб, підозрюваних в скоєнні злочину). Такий же порядок встановлений для прослухування телефонних переговорів, але в обох випадках судді мають бути представлені докази необхідності таких заходів. Незаконне прослухування телефонних переговорів своїх політичних противників виборчим штабом президента Ніксона (про що він знав) привело в 1974 р. вперше в історії США до відставки президента (під загрозою імпічменту-звільнення від посади парламентом шляхом особливої процедури , і подальшого кримінального процесу). Ця справа широко відома як “Уотергейт” (назва місцевості, де розташовувався виборчий штаб демократичної партії).

Свобода пересування по території країни і вибір місця проживання - невід'ємне право людини. Воно може бути обмежене на підставі закону для іноземців (наприклад, вони не допускаються для постійного мешкання у військові городки). Обмеження в цілях забезпечення військової таємниці можуть бути введені і для окремих категорій громадян, а також в зонах екологічних лих, масових захворювань, в умовах надзвичайного положення.

Людина має право у будь-який час емігрувати, а громадянин - і повернутися в свою країну. Положення про це особливо характерні для постсоціалістичних конституцій, оскільки в країнах тоталітарного соціалізму таке право не признавалося. Проте існують обмеження щодо виїзду з країни: якщо особа покликана на військову або альтернативну службу, є звинуваченою, засудженою, знає державну таємницю, повідомила про себе помилкові відомості при оформленні документів на еміграцію.

Багато конституційних прав особи пов'язано з судовою сферою. Це право вільного доступу до суду, право на здобуття кваліфікованої юридичної допомоги, презумпція невинності, право звинуваченого на захист та ін.

2.2 Коротка характеристика контітуції США

Концепція прав людини, міститься в основі конституційного регулювання США, виходить з ідеї про природні і невідчужувані права. Політичні права громадянина були включені в конституцію згодом, а про соціально-економічні і культурні права в конституційних текстах взагалі не говориться (за винятком поправки V про гарантії приватної власності). Ці права не вважаються фундаментальними і не забезпечуються судовим захистом шляхом позовів - захищаються лише похідні від них права на працю. Такі пропуски конституційного регулювання заповнюються окремими законами. Йдеться, наприклад, про декілька законів про цивільні права, прийняті в 50-60-і роки, про судові прецеденти (особливо про вирішення Верховного суду США), конституції штатів (багато хто з них містить хартії цивільних прав), про закони штатів. Деякі з цих законів містять нові конституційні положення, наприклад право на інформацію, на здорове середовище.

Першим конституційним документом, в якому говорилося про права особи в США, була згадана вище Декларація незалежності 1776 р., в якій розглядалися невід'ємні права людини - право на життя, свободу і прагнення на щастя. Тут вперше було сформульовано і колективне право народу на повстання проти пригноблення (малося на увазі колоніальне пригноблення з боку Велико-Британії).

Конституція 1787 р. (з поправками) закріплює особисті свободи не стільки в загальній, скільки в конкретизованій формі. Окрім надзвичайних ситуацій забороняється припиняти дію правила хабеас корпус, наказує розглядати всі справи про злочини за участю засідателів присяг, забороняє ухвалювати закони про опалу (покаранні без судового розгляду) і закони, що мають зворотну силу. Конституція забороняє позбавляти цивільних прав членів сімей, тих осіб, які засуджені за державну зраду, виключає перевірку релігійних переконань як умову для заняття якої-небудь державної посади.

Білль про права теж виходить з концепції природних прав. Тому його формулювання носять заборонний характер, оскільки забороняють обмежувати права і свободи, які резюмуються. Це відноситься і до політичних прав. Білль встановлює, що конгрес не повинен видавати закони, що обмежують свободу слова, друку, зборів (мирних і без зброї), право народу носити і зберігати зброю, право звертатися до уряду з петиціями.

Згідно з Біллем про права, забезпечується свобода совісті, охорона особи, паперів (документів, листування і ін.), майна, передбачається суд присяжних не лише по кримінальних справах, але і по певній категорії цивільних справ, право обвинуваченого на захист, право відмовлятися від надання свідчень проти самого себе. Не допускається подвійне покарання за один і той же злочин, забороняється вимагати велику заставу по судових справах, накладати надмірні штрафи, застосовувати жорстокі і незвичайні покарання.

Короткий виклад перших десяти поправок до Конституції США, відомих як Білль про права.

Окрім Білля про права надалі було прийнято близько 10 поправок, які стосуються прав і свобод людини. Проте в цілому Декларація незалежності, конституція США і поправки до неї не містять того переліку прав і свобод, який відповідав би міжнародним стандартам - Загальній декларації прав людини, прийнятій ООН в 1948 р., Міжнародним пактам про права людини, що набрав чинності в 1976 р. Як наголошувалося, ці недоліки хоча і не повністю, але заповнюються конституціями окремих штатів, федеральними законами, судовими прецедентами.

Все різноманіття закріплених в конституції прав і свобод можна розділити на три групи. Це ділення грунтується не на юридичній природі цих прав, а на характері їх конституційного визнання і юридичній системі їх захисту.

Перша група - основні права і свободи (секція 1 глава 2 частина 1 - статті з 15 по 29). Вона включає право на життя, на свободу, на рівність перед законом і багато інших, а також заборона якій-небудь дискримінації (ст. 14).

Друга група - права і обов'язки громадян (секція 2 тих же глави - статті з 30 по 38). Тут можна відзначити право власності і свободу підприємницької діяльності.

Третя група - права і свободи головним чином культурного і соціального характеру, що містяться в третій главі першої частини конституції "Про основні принципи соціальної і економічної політики".

Перша група прав і свобод діє безпосередньо відносно до громадян і останні можуть ці права захищати на основі термінової і швидкої процедури, у разі потреби, шляхом подання скарги до Конституційного суду (п. 2 ст. 53).

Друга група прав і свобод, як втім, і перша, повинна регулюватися законами, ці права повинні дотримуватися всіма державними властями. Ця група, як і перша, може підпадати під контроль Конституційного суду.

Виконання і захисту прав, і свобод третьої групи покладається на поточне законодавство, судову практику і діяльність державних властей. Останні можуть зсипатися лише на вирішення судової влади, винесені відповідно до законодавства, яке вони розвивають.

РОЗДІЛ ІІІ

Виконавча, законодавча і судова влади у правовій системі США

3.1 Принцип розподілу влади

В основу формування правової системи покладений принцип розділення властей. Згідно з цим принципом, законодавча влада належить конгресу, виконавча- президентові, судова - Верховному і нижчестоячим федеральним судам.

За конституцією, усі три гілки власті формуються різним чином. Конгрес обирається безпосередньо населенням, президент - колегією вибірників, Верховний суд - спільно президентом і сенатом. Різні терміни їх повноважень. Представники обираються на два, сенатори - на шість, президент - на чотири роки; федеральні судді перебувають на посаді довічно. За логікою Констітуції, подібний порядок формування повинен був закріпити незалежне положення кожній з трьох гілок влади і затвердити за ними в певних і жорстко обкреслених рамках відповідну функціональну компетенцію. Проте розвиток пішов по іншій дорозі. У самій Конституції були закладені норми, що трансформують традиційну схему розділення властей. Надалі вони були наповнені новим вмістом, що змінив ту модель, яка представлялася “батькам-засновникам”. Це стосується як сфер діяльності, так і форм взаємин трьох гілок влади.

Власне, в даний час не може йти мова про яке-небудь абсолютне розділення властей або про чітке розділення їх компетенції. Конгрес втратив виняткове право законодавствувати. За президентом і багатьма відомствами закріплено право на прийняття нормотворчих актів. Воно виводиться або з “властивих” президентові повноважень, або делегується самим конгресом.

По суті законотворчою є і діяльність судової влади. У правову систему конституційні і законодавчі норми переважно входять у вигляді прецедентів - судових рішень, в яких дано тлумачення конституційних і законодавчих норм і яким суди повинні слідувати при дозволі схожих справ.

Не залишається недоторканної і сфера функціональної діяльності виконавчої влади. Так, наприклад, суди мають право видавати накази, що зобов'язали адміністративні органи виконати або утриматися від виконання тих або інших дій. У свою чергу, конгрес, приймаючи резолюції або приватні біллі , здійснює в деякій мірі функції управління і розпорядження відносно як підлеглих, так і не підлеглих йому органів і осіб.

Подібне переплетення функцій служить меті зовнішого пристосування механізму урядової влади до завдань і вимог, які поставлені розвитком суспільства.

Функціонування системи розділення властей доповнюється і багато в чому визначається дією системи “заборон і противаг”, особливих конституційних методів і форм, що дозволяють нейтралізувати або стримати дії якої-небудь з гілок влади. У руках конгресу найбільш ефективним засобом дії була “влада гаманця”. Президентові, у свою чергу, було надано право вето, яке конгрес міг здолати лише кваліфікованою більшістю голосів. Нарешті, Верховний суд США був наділений правом конституційного нагляду. Матеріальною основою його служило нормативне, у вигляді прецедентів, тлумачення Конституції США, а засобом практичної реалізації - право відмови у вживанні тих законодавчих норм ( федерації, штатів), які перечили Конституції США, так, як вона представлялася суду.

3.2 Президент і Кабінет міністрів США

Вищою в країні посадовою особою, що поєднує повноваження глави государтва і глави уряду, є президент США. Він обирається на 4 роки з можливістю перевибрання ще на один чотири роковий термін. Президентом США може бути громадянин США по народженню, не молодше 35 років, що прожив на території США не менше 14 років.

З 1800г. офіційною резиденцією президента є Білий Дім, що знаходиться в столиці США Вашингтоні.

Повноваження президента США дуже широкі. Як глава держави він є верховним головнокомандуючим озброєними силами США і верховним представником США на міжнародній арені. Президент з схвалення і згоди сенату призначає федеральних суддів, включаючи членів Верховного суду, послів і вищих посадових осіб апарату виконавчої влади. Конституція надає президентові право скликання черезвичайних сесій конгресу і перенесення чергових сесій. При виникненні внутрішніх і зовнішніх кризисних ситуацій президент може мати в своєму розпорядженні екстрені повноваження.

Велика роль президента в законодавчому процесі. Формулюючи законодавчу програму адміністрації в серії посилань конгресу, президент є фактичним лідером законодавчої політики.

Разом з президентом на чотири роки обирається віце-президент. За конституцією повноваження віце-президента обмежуються головуванням в сенаті.

Прийнята в 1933р. XX поправка до конституції США укріпила статус віце-президента, розглядаючи його як наступника глави виконавчої влади в разі смерті або недієздатності призидента.

Президенти США обираються з 1789 року. Послідовні терміни традиційно нумеруються як одне президентство (наприклад, Вашингтон, обраний на два терміни підряд, був 1-м президентом, а не 1-м і 2-м), а єдиний на сьогодення час випадок знаходження в посади з перервою (Гровер Клівленд) вважається як два президентства (22-ий і 24-ий президент). Франклін Рузвельт єдиний в історії США, що чотири рази обирався на пост президента.

Найвпливовіші президенти за всю історію президенства США:

1.Джордж Вамшингтон (англ. George Washington; 22 лютого 1732, Бриджс-крік, Віргінія - 14 грудня 1799, Маунт-Вернон, Віргінія) - американський державний діяч, перший президент Сполучених Штатів, Батько-засновник США, головнокомандувач Континентальної армії, учасник війни за незалежність, творець американського інституту президентства.

2. Джемймс Медисон (англ. James Madison; 16 березня 1751 - 28 червня 1836) - четвертий президент США, один з ключових авторів Конституції США.

3. Авраамм Лінкольн (англ. Abraham Lincoln, 12 лютого 1809 - 15 квітня 1865) - американський державний діяч, 16-й президент США (1861-1865), перший президент від республіканської партії, визволитель американських рабів, національний герой американського народу.

4. Теодомр Румзвельт (англ. Theodore Roosevelt жовтня 1858 - 6 січня 1919) - американський політик, 25-й віце-президент США, 26-й президент США в 1901-1909, представник Республіканської партії, лауреат Нобелівської премії світу за 1906 р.

5.Фрамнклін Деланом Румзвельт (англ. Franklin Delano Roosevelt , 30 січня 1882, Хайд-парк, штат Нью-Йорк - 12 квітня 1945, Уорм-Спрингс, Джорджія) - 32-й президент США .

У 1929 році вибухнула світова економічна криза,від якої більш усього постраждала Америка. "Суспільство процвітання" виявилося на грані повного банкрутства. Терміново вимагалися рішучі кроки, в корені відмінні від того, що практикувалося раніше. У цій складній ситуації зійшла політична зірка Франкліна Рузвельта ,декілька роками раніше що перетворилося на інваліда. Проте хвороба не перешкодила його політичній кар'єрі.

6. Джон Фіцджемральд "Джек" Кемннеди (англ. John Fitzgerald "Jack" Kennedy, відомий як JFK; 29 травня 1917 - 22 листопада 1963) - 35-й президент США з 20 січня 1961 по 22 листопада 1963. Кенеді - перший президент США-католик, перший президент, що народився в XX столітті, наймолодший обраний президент в історії країни. Дворічне президентство Кенеді, перерване його загадковим вбивством, ознаменовано Карибською кризою,його серйозними кроками були: урівняння чорношкірих в правах, початок космічної програми США "Аполлон".

Непередбаченим Конституцією органом при Білому домі є Виконавче управління президента (ВУП). Засноване в 1939г., ВУП сприяло зміцненню президентської влади, створивши потужний апарат, що координує і контролюючий найважливіші аспекти діяльності держав.

Виконавча влада забезпечує виконання законів і координує питання оборони. Допомога президентові роблять обраний віце-президент, кабінет і інші посадові обличчя. Для вступу закону в силу необхідно, щоб його підписав президент. Якщо президент вирішує скористатися своїм правом вето, Конгрес може відмінити це вето більшістю в дві третини голосів. Тільки виконавча влада має повноваження укладати договори.

Кабінет міністрів США

Як дорадчий орган при президентові, створений окрім конституції, функціонує кабінет міністрів.

До складу кабінету входять глави 12 федеральних міністерств, іменовані в США секретарями, і генеральний атторней (глава міністерства юстиції).

У практиці останніх президентів США використовувалася форма дроблення кабінету на цільові міжвідомчі ради, що дало можливість обговорювати той або інший круг питань без залучення всіх членів кабінету.

Згідно конституції, виконавчу владу у федерації здійснює президент. На відміну від парламентарної республіки він здійснює цю владу самостійно, а не за порадою кабінету міністрів. Ради або кабінету міністрів в точному значенні цього поняття в США немає, міністри (окрім управління своїми відомствами) виконують роль радників президента і не утворюють уряду, це кабінет президента, його дорадчий орган. Це зовсім не означає, що міністри не мають виконавчу владу по питаннях, віднесених до їх ведення. Проте вони здійснюють владу на основі делегування відповідних повноважень президентом. Посади прем'єр-міністра в США теж немає. Цю роль виконує президент, але він є незаперечним прем'єром. У кабінеті президента питання вирішуються не голосуванням: рішення приймає президент. Бували випадки, коли всі міністри висловлювалися проти пропозиції президента, але він приймав своє рішення. Під керівництвом президента окрім міністрів працюють різні відомства, деякі з них мають важливіший статус, ніж міністерства (наприклад, Рада національної безпеки).В правовій системі США є міністр фінансів, міністр оборони, міністр внутрішніх справ, міністр сільського господарства, міністр торгівлі, міністр охорони здоров'я і соціального забезпечення, мініст праці, міністр освіти, міністр житлового будівництва і міського розвитку, міністр енергетики, міністр транспорту, міністр у справах ветеранів, міністр національної безпеки. Велику роль в правовій системі США відіграє міністр оборони. Міністр оборони США (англ. United States Secretary of Defense) -- офіційне найменування міністерської посади в Кабінеті Президента США, відповідального за всі питання у сфері керівництва Озброєними силами США в мирний і військовий час.Серед усіх міністерств главою є Міністерство оборони США. Призначається Президентом з схвалення Сенату. Згідно із законом міністром оборони США має бути громадянин, який не менше 10 років служив в активних підрозділах Озброєних сил США (10-е зведення законів США, розділ 113). Міністр оборони за ієрархією є шостою людиною в державі. Ця посада з'явилася в 1947 році, коли військово-морські сили, армію і військово-повітряні сили були об'єднані в національне військове відомство (National Military Establishment). В результаті крупної реорганізації міністри армії США (сухопутних сил) (Department of the Army), ВПС (Department of the Air Force) і ВМС (Department of the Navy) перестали бути членами кабінету міністрів і були підпорядковані міністрові оборони. У 1949 році національне військове відомство було перейменоване в міністерство оборони, ця назва збереглася до цих пір. Усередині озброєних сил США міністра оборони часто називають скорочено СекДеф (Secretary of Defense -- Secdef). Міністр оборони і Президент США разом є Уповноваженим національним командуванням (National Command Authority -- NCA), яке може привести в дію стратегічну ядерну зброю. Все ядерне озброєння підкоряється правилу двох чоловік (two-man rule). Згідно з цим правилом, вони обидва повинні наказати привести в дію ядерні сили, щоб наказ був виконаний. Міністр оборони є главою Секретаріату Департаменту оборони. Міністрові оборони США підкоряються шість глав Об'єднаного комітету начальників штабів (Joint Chiefs of Staff), а також він командує дев'ятьма об'єднаними командирами.

3.3 Конгрес та його організаційні форми роботи

Законодавча гілка влади - це Конгрес, в якому повноваження і обов'язки розділені між Сенатом, де кожен штат представлений рівною кількістю сенаторів, і Палатою представників(складається з двох палат - палати представників і сенату), де число конгресменів залежить від чисельності населення штату, який вони представляють. Тільки Конгрес може ухвалювати закони, вводити податки і санкціонувати витрачання федеральних засобів.

Поза сумнівом велику роль в сучасній правовій системі грає конгрес США - найвищий показний і законодавчий орган.

Сесійна форма роботи конгресу, Перша сесія конгресу починається 3 січня наступного після виборів року. Надалі хід сесії визначається самим конгресом, але з тією істотною обмовкою, що під час її проведення жодна з палат не може без згоди іншій відкласти свої засідання більш ніж на триденний термін або проводити їх в іншому місці, ніж те, де засідають обидві палати (Конст., ст. 1, розд. 5). При надзвичайному положенні право скликання обох палат або однією з них належить президентові США (Конст., ст. II, розд. 3).

Уривається сесія ухваленням рішення про перенесення засідань на певний термін або на невизначений час. Останнє рішення фактично означає закінчення сесії- є оголошенням парламентських канікул.

Засідання палат проводяться відкрито, але допускається проведення закритих засідань. Так, наприклад, в сенаті засідання проводяться “за закритими дверима” за рішенням більшості палати, якщо пропозиція про це внесена сенатором і підтримана принаймні ще одним членом палати. Засідання палат вважаються правомочними за наявності кворуму, який складає більшість членів палати (Конст., ст. 1, розд. 5). За відсутності кворуму палати можуть примусово забезпечити явку відсутніх членів, віддавши відповідні розпорядження приставам палат.

У залах палат обладнані спеціальні галереї - окремо для публіки і для представників преси. Пряма трансляція із залів палат здійснюється по каналах кабельного телебачення Сі-Спен і Сі-Спен-2. Загальний об'єм мовлення близько 2 тис. годин в рік.

Сесія палат складається із законодавчих днів, строго встановленим порядком їх проведення. Згідно з Постійними правилами сенату, щоденний порядок роботи палати складається з наступних стадій.

Засідання відкриває молитва капелана сенату. Услід за цим головуючий займає своє місце і за умови наявності кворуму приступає до читання і виправлення неточностей в записах журналу за минулий законодавчий день. Після закінчення вказаної процедури сенат приступає до наступної стадії - “уранішнім питанням”, які включають розгляд посилань президента, доповідей і повідомлень глав департаментів (міністерств) і інших повідомлень сенату, а також тих законопроектів, резолюцій і інших матеріалів, які залишилися нерозглянутими “на столі голови” з попереднього дня.

Завершує стадію “уранішніх питань” внесення наступних документів: петицій і прохань, доповідей постійних комітетів, законопроектів, спільних резолюцій і інших резолюцій сенату. Право представити їх сенату у вказаній вище черговості належить лише сенаторам. Услід за цим, пополудні, сенат переходить до останньої стадії - розгляду порядку денного за “Календарем законопроектів і резолюцій” або за “Календарем питань, представлених в сенат на затвердження виконавчою владою”.

Розпорядок дня палати представників мають в цілому малозначні відмінності. Так, наприклад, палатою встановлені особливі дні засідань для обговорення приватних біллів і законопроектів по питаннях про Федеральний округ Колумбію.

Палата представників має чотири календарі. “Союзний календар” включає публічні біллі, прямо або побічно пов'язані з асигнуваннями. Вони володіють привілеєм бути поставленими на обговорення практично у будь-який час засідань палати. “Календар палати” містить публічні біллі, не пов'язані з асигнуваннями. У “Приватний календар” заносяться приватні біллі. “Календар згоди” включає малозначні і такі, що не викликають яких-небудь заперечень законопроекти. Обговорення їх здійснюється за спрощеною процедурою.

Формально законопроекти, резолюції і інші документи підлягають розгляду в тій черговості, в якій вони були внесені до календаря. Проте на практиці вони коректується правилами “Порядку переваги”. Встановлені на основі звичаїв, прецедентів і деяких положень регламентів, вони дозволяють керівництву палат проводити необхідні і знімати з повістки неугодні законопроекти.

Громіздкий порядок ведення справ зумовив особливі форми його спрощення. Наприклад, в сенаті використовується механізм продовження засідання на подальші календарні дні. Тим самим законодавчий день розтягується на декілька днів, що дозволяє сенату, порушуючи правила, продовжити розгляд незавершених справ. У цих же цілях в палаті представників, як, втім, і в сенаті, застосовується, з відома двох третин депутатів, процедура призупинення дії правив. Вона дозволяє уникнути втрати часу на обговорення малозначних питань і спростити порядок розгляду справ. Багато процедурних правил просто обходяться по “одностайній згоді” сенаторів і членів палати представників.

Дебати регламентуються правилами палат таким чином. У сенаті сенатор, що бажає виступити, повинен встати і звернутися до головуючого за дозволом. Голова надає слово тому з сенаторів, хто першим звернувся до нього. В ході дебатів без дозволу сенату ніхто не має права виступати протягом календарного дня більше двох разів. Правила сенату фактично не обмежують тривалість дебатів. Не вимагають вони і того, щоб виступи торкалися лише обговорюваного питання. Промовець може говорити на будь-яку тему, читати будь-який текст - з Біблії, газет, журналів. Сенатор не може бути позбавлений слова, якщо їм не порушений регламент. Перервати хід дебатів може рішення про припинення дебатів. Але процедура прийняття його досить складна. Петиція про припинення дебатів має бути підписана не менше чим 16 сенаторами. На голосування вона ставиться через один календарний день. Для ухвалення рішення необхідна згода принаймні трьох п'ятих присутніх сенаторів (при повному складі - 60 з 100 сенаторів). Якщо пропозиція не прийнята, час дебатів залишається необмеженим. Питання, продовжуючи залишатися в календарі, відсовується обговоренням інших справ. Якщо ж рішення про припинення дебатів набрало чинності, кожен виступ з обговорюваного питання обмежується однією годиною. Час дебатів розподіляється порівну між партіями більшості і меншості в палаті. Після закінчення 100 годин обговорення питання ставиться на голосування.

На відміну від сенату в палаті представників промовці в дебатах не можуть відхилятися від обговорюваного питання. Тривалість їх виступів не повинна перевищувати однієї години з основного питання, при обговоренні поправок - 5 хвилин. Час дебатів розподіляється порівну між партіями більшості і меншості в палаті. Дебати уриваються, якщо палатою прийнято рішення про перехід до голосування.

Проходження законопроектів і резолюцій завершується ухваленням рішень по суті. Рішення приймаються простою більшістю голосів, але в окремих випадках, передбачених Конституцією або правилами палат, необхідна кваліфікована більшість в дві третини або три п'ятих голосів депутатів.

У конгресі застосовуються п'ять способів голосування При голосуванні голосом результати визначаються головуючим по силі вигуків членів палати. При голосуванні розділенням члени палати піднімаються з місць і перераховуються, відповідно, секретарем сенату або клерком палати представників. При голосуванні лічильниками депутати проходять між лічильниками, призначеними з членів палати, і перераховуються.

Особливі вимоги встановлені відносно голосування за допомогою поіменної переклички. Проводиться воно у випадках, передбачених Конституцією або регламентом, а також на вимогу 1/5 присутніх членів палати. Голоси, подані за (“так”) або проти (“ні”), заносяться в журнал палати. Незрідка поіменне голосування проводиться за допомогою електронної системи підрахунку голосів. Таємне голосування (бюлетенями) проводиться лише в разі обрання президента в порядку екстраординарної процедури, при виборах лідерів партійними фракціями і при виборах голів постійних комітетів палат.

Комітетська форма роботи конгресу.

Порядок діяльності постійних комітетів палат регламентуєтся правилами сенату і палати представників, а також правилами самих комітетів.

Постійні комітети палат проводять засідання не рідше одного разу в місяць. Позачергові засідання можуть бути скликані або головою комітету, або - в разі його заперечень - в порядку особливої процедури. Так, наприклад, в сенаті вимога про проведення засідання може бути висунуте принаймні трьома членами комітету. Якщо протягом трьох днів голова не прийме рішення про проведення засідання в сім днів, що залишилися, з дня подачі заяви, сенатори складають сповіщення з вказівкою мети, дня і години його проведення. В тому випадку, якщо під ним будуть зібрані підписи більшості членів комітету, засідання проводиться у вказаний в сповіщенні час.