4) передачі у власність державі земельної ділянки комунальної власності територіальними громадами;

5) конфіскації земельної ділянки.

Землі сільськогосподарського призначення, які є державною і комунальною власністю, надаються державним і комунальним сільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям у постійне користування для науково-дослідних, навчальних цілей та ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

У разі ліквідації державного чи комунального підприємства, установи, організації землі, які перебувають в їх постійному користуванні, за рішенням відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування переводяться до земель запасу або надаються іншим громадянам та юридичним особам для використання їх за цільовим призначенням.

4. Правова природа земельної частки (паю)

природний ресурс сільськогосподарський земля

Земельні питання і аграрні проблеми завжди були непростими у світовій практиці економічного розвитку. Нелегко вони вирішуются і в Україні. Незважаючи на декларування Законом України «Про форми власності на землю» приватної власності на землю, її фактична приватизація тривалий час просувалася дуже важко. Лише Указ Президента України від 8 серпня 1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» став початком дійсних перетворень відносин земельної власності на селі. Указом встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані в колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, в тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель передбачає визначення розміру земельної частки (паю) в колективній власності на землю кожного члена сільськогосподарського підприємства.

Право на земельну частку (пай) мають члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

При паюванні вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) всіх членів підприємства, кооперативу, товариства є рівними.

Вартість земельної частки (паю) для кожного підприємства, кооперативу, товариства визначається виходячи з грошової оцінки переданих у колективну власність сільськогосподарських угідь, що обчислюється за методикою грошової оцінки земель, затвердженої Кабінетом Міністрів України, та кількості осіб, які мають право на земельну частку (пай).

Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах визначається, виходячи із вартості земельної частки (паю) і середньої грошової оцінки одного гектара сільськогосподарських угідь для даного підприємства, кооперативу, товариства.

Розміри земельного паю обчислюються комісіями, що створюються в підприємствах, кооперативах, товариствах із числа їх робітників і затверджуються райдержадміністрацією, яка і видає громадянам сертифікати на земельний пай.

У разі виходу власника земельного паю із підприємства, кооперативу, товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі і видається державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Згідно з наведеним Указом Президента стосовно постанови Кабінету Міністрів України від 12 лютого 1996 року «Про стан реформування земельних відносин», наказом голови Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 4 червня 1996 року № 47/172/48 затверджені 4 червня 1996 року «Методичні рекомендації щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій».

Відповідно до вказаних Рекомендацій передача в натурі земельної частки (паю) здійснюється громадянину України, який має сертифікат на право на земельну частку (пай), згідно з його заявою, після складання «Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)». Місце розташування та першочерговість виділення земельних ділянок визначається з урахуванням вимог раціональної організації території, компактності землекористування відповідно до проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій та іншої технічної документації.

Складанню Схем передують різного роду підготовчі роботи, в процесі яких вивчається громадська думка щодо черговості паювання сільськогосподарських угідь з урахуванням регіональних особливостей їх використання, особливо тих, де виділення окремих часток (паїв) неминуче призведе до зниження ефективності їх використання (меліоративні землі, масиви багаторічних насаджень, спеціалізованих сівозмін), та визначаються площі угідь, які не підлягають поділу на земельні частки (паї) в натурі у зв'язку з можливим при цьому надмірним подрібненням.
На Схемі виокремлюються земельні масиви, що можуть бути поділені на земельні паї без обмежень у часі, а також земельні масиви, які поділяються на земельні паї після закінчення певного технологічного сільськогосподарського циклу.

Крім того визначаються:

1) земельні ділянки, що поділяються одночасно, без подрібнення в натурі на окремі паї (зрошувальні угіддя, сади, виноградники);

2) земельні ділянки, що не підлягають поділу і повинні використовуватися сумісно (законсервовані угіддя, невеликі площі сільськогосподарських угідь, в результаті поділу яких на окремі земельні ділянки стає неможливим механізований обробіток ґрунту).

Крім того, Рекомендації пропонують, з метою уточнення площі сільськогосподарських угідь підприємств, що підлягають поділу на земельні паї в натурі, визначати площі, які необхідні для створення системи полезахисних лісових смуг і захисних лісових насаджень будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд і т. ін.

Наведене свідчить про те, що розміри сільськогосподарських угідь, які підлягають паюванню, можуть суттєво скорочуватися, що призведе, звичайно, і до зменшення розмірів земельних паїв громадян. Встановлення та закріплення меж земельної ділянки в натурі має відбуватися з участю громадянина, якому передається земельна ділянка, представника від підприємства, а також власників землі і землекористувачів суміжних ділянок. Після визначення меж у натурі має складатися акт передачі земельної ділянки.

5. Оренда земель сільськогосподарського призначення

Сучасний етап розвитку орендних земельних відносин знаменує прийнятий Верховною Радою України 6 жовтня 1998 року спеціальний Закон України «Про оренду землі», який діє із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 вересня 1999 р. [19]

Орендні земельні відносини набрали зараз значення окремого правового інституту земельного права України. Прийняття даного Закону сприяє відновленню в Україні оренди земель, дає істотний поштовх до укладення договорів оренди земельних ділянок. Це має особливе значення за умов проведення земельної реформи та реорганізації колективних сільськогосподарських підприємств. Належить відзначити виникнення нових елементів земельних орендних відносин. Так, крім розвитку традиційної оренди земель сьогодні є потреба й у вдосконаленні правового регулювання оренди земельних паїв як різновиду оренди земель сільськогосподарського призначення.

У земельно-правовій літературі України поки що відсутні комплексні теоретичні розробки, монографічні дослідження правових проблем оренди земель сільськогосподарського призначення.

Проте, це лише початок ґрунтовного наукового вивчення проблем земельних орендних відносин. Вимагають досконалого аналізу всі її складові. Особливої актуальності правові аспекти оренди земель сільськогосподарського призначення набирають у зв'язку з розробкою нового Земельного кодексу України та реалізацією Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки», який є підставою поширення практики оренди земельних паїв. Все це обумовлює необхідність дослідження оренди земель сільськогосподарського призначення з урахуванням тих соціально-економічних змін, які сталися у суспільстві.

Офіційне визначення поняття оренди земель дає Закон України «Про оренду землі» (ст. 3). З нього випливають такі її юридичні ознаки, як: 1) це виключно договірна форма використання земель; 2) оренда земель оформляється договором оренди земельної ділянки; 3) зміст оренди земель становлять правомочності володіння і користування орендаря (без надання права розпоряджатися нею); 4) це користування та володіння є платним; 5) оренда передбачає передачу земельної ділянки обов'язково у строкове (тимчасове) користування; 6) об'єктом оренди за договором виступає певна земельна ділянка, яка може використовуватися орендарем для здійснення перш за все підприємницької діяльності, а також і для іншої діяльності (ведення особистого підсобного господарства тощо); 7) повна господарська самостійність орендаря.

Аналіз змісту Закону дає можливість виділити ще й інші, додаткові (які повинні увійти у офіційне визначення поняття) юридичні ознаки оренди земель, зокрема: а) це - окрема форма земле використання; б) орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи України; в) орендар земель набуває право власності на одержану з орендованих земель сільськогосподарську продукцію і доходи; г) оренда не повинна змінювати цільове призначення земельної ділянки.

На основі наведених юридичних ознак у дисертації запропоноване більш повне, аніж у законі, визначення поняття оренди земель, як окремої організаційно-правової договірної форми використання земельної ділянки, яка передбачає передачу її власником-орендодавцем (державою, громадянином чи юридичною особою України) у тимчасове строкове володіння та користування іншій особі-орендареві за плату для здійснення переважно підприємницької або іншої діяльності з привласненням останнім одержаної продукції і доходів.

Вперше на законодавчому рівні певні особливості оренди земель сільськогосподарського призначення виділені Законом України «Про оренду землі», що є безумовно його позитивною рисою. Основні ознаки, які визначають оренду земель сільськогосподарського призначення, випливають із природних особливостей сільського господарства. До особливостей оренди земель сільськогосподарського призначення можна віднести: 1) орендодавцями земельних ділянок сільськогосподарського призначення можуть бути чітко визначені суб'єкти, які отримали земельні ділянки для визначених законодавством цілей (ст. 48 Земельного кодексу України); 2) орендарі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні відповідати певним вимогам, встановленим земельним законодавством України; 3) передавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення у користування (зокрема, оренду) дозволено лише із збереженням їх цільового призначення - для сільськогосподарського використання; 4) спеціальний характер правомочностей суб'єктів даних земельних орендних відносин; 5) орендовані земельні ділянки сільськогосподарського призначення, за невеликим винятком, заборонено передавати в суборенду.

Законодавство, що становить сучасну правову базу оренди земель сільськогосподарського призначення, носить багатоструктурний характер і включає такі складові, як: 1) загальне законодавство, на основі якого здійснюється функціонування і розвиток усіх правових інститутів; 2) галузеве (зокрема, земельне, аграрне, цивільне та ін.) законодавство, яке закріплює певні однорідні суспільні відносини, та має на меті їх врегулювання, і поряд з цим визначає основні засади земельних орендних відносин; 3) спеціальне земельне законодавство про оренду земель.

Центральне місце у системі законодавства про оренду земель сільськогосподарського призначення займає спеціальне законодавство про оренду земель, серцевиною якого є Закон України «Про оренду землі». Цей акт став етапним актом законодавчого рівня у сфері регулювання земельних орендних відносин в Україні.

Не передбачена законом така підстава припинення договору оренди земельної ділянки як зміна особи орендаря шляхом реорганізації юридичної особи, оскільки при такій її формі, наприклад, як перетворення, можлива зміна основних напрямків діяльності. У такому разі це повинно бути в обов'язковому порядку підставою розірвання договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Таким чином, п. 3 ст. 28 Закону «Про оренду землі» потребує приведення її у відповідність із ст. 6 Закону.

Законодавством практично не виділені особливості припинення договору оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення. Проведений аналіз дає можливість стверджувати, що ряд підстав прямо стосуються оренди саме цих земель, наприклад, випадкове пошкодження об'єкта оренди, яке суттєво перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, нераціональне використання земельної ділянки, використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки, використання землі не за цільовим призначенням, невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, смерть громадянина-орендаря, засудження його до позбавлення волі та відмови осіб, зазначених у ст. 8 Закону, від виконання укладеного договору оренди земельної ділянки. Ці підстави повинні бути окремо виділені та конкретизовані саме стосовно земель сільськогосподарського призначення.

Висновки

Отже, земля, з однієї сторони, виступає як самостійний об'єкт господарського використання, а з іншої - є складовою довкілля, яка сприяє формуванню складних природних утворень, тобто екологічних систем, справляє біологічний вплив на створення ландшафтів та інших природних комплексів. Вона становить матеріальну основу для існування і функціонування багатьох інших природних компонентів, які за своїми природними властивостями формують біосферу, тобто сферу життя для людини та інших живих організмів. Таким чином, земля є незаперечною умовою, засобом, джерелом та місцем життєдіяльності людини, існування інших живих біологічно активних організмів та об'єктів неживої природи (надр та ін.).

Забезпечення раціонального використання та охорони земель - один з основоположних принципів Земельного кодексу України. Під раціональним використанням землі розуміють досягнення необхідного результату від господарської експлуатації землі при мінімальних затратах з одночасним її збереженням і покращенням в процесі використання. Під правовою ж охороною земель розуміють систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

На сьогодні прийнято значну кількість нормативно-правових актів спрямованих на регулювання земельних відносин. Однак незважаючи на це, їх положення недостатньо чітко або взагалі не виконуються. Більше того, окремі статті законів слід докорінно змінити або взагалі вилучити.

Тема даної роботи: Організаційно - правове забезпечення використання земель та інших природних ресурсів у сільському господарстві. «Організаційно-правове…» - означає, що даній вид суспільних відносин організаційно впорядкований та відповідає всім вимогам права, тобто Законодавства України. Однак в курсовій роботі не було розглянуто питання достовірності, тобто фактичному стану справ щодо земель сільськогосподарського призначення. Наявні знання земельного законодавства та деякий досвід роботи з земельними питаннями дає можливості зробити наступний висновок:

Фактичний стан справ, що до правового регулювання використання землі сільськогосподарського призначення не відповідає встановленим в законах порядку та правилам. По-перше - в Україні надзвичайно розвинена бюрократія та хабарництво. Процедура реєстрації договору оренди земельної ділянки в середньому триває півтора роки, при «стимулюванні» державних службовців процедура скорочується до одного року, що все одно є надто великим терміном. Це ускладнює право вільного розпорядження особистою власністю (земельна ділянка). Складна процедура реєстрації договорів збільшує кількість державних службовців зайнятих цією роботою, що збільшує витрати держави на їх утримання, що врешті призводить до збільшення земельного податку. По-друге - порушення земельного законодавства. Існує практика, коли підприємства навмисне не оформлюють земельні відносини (орендні відносини), оскільки значно вигідніше давати що місяця хабара державному службовцю (земельному інспектору), а ніж справляти всі податки, збори та орендну плату в разі законного оформлення відносин. Про нагляд за доцільним використанням земель сільськогосподарського призначення взагалі годі говорити. Користувачі землею буквально видушують із земельних ділянок останні корисні властивості (добрива, мінерали таке інше), при чому в замін використовують неякісні добрива, іноді синтетичного походження.

Взагалі, при наявності певних знань земельного законодавства та відповідних ресурсів (гроші, зв'язки, влада, - що у великій кількості наявне на великих підприємств), законами, що регулюють земельні відносини можна нехтувати та не брати до уваги.

Вище викладене дає можливість стверджувати, що земельне законодавство є декларативним, та призване лише запилювати очі, робити видимість наявності правового регулювання даних відносин.

Список використаних джерел

1. Конституція України. // Преса України. - 1997 р.

2. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2002, - № 3-4

3. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2003. - № 40-44.

4. Кодекс про надра //www.rada.gov.ua.

5. Водний кодекс //www.rada.gov.ua.

6. Закон України «Про охорону земель» // Відомості Верховної Ради. - 2003.- № 45.

7. Закону України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. www.rada.gov.ua.

8. Закон України «Про оцінку земель» від 11 грудня 2003 р. із змінами і доповненнями / www.rada.gov.ua.

9. Закон України «Про тваринний світ» від 13 грудня 2001 р., www.rada.gov.ua.

10. Закон України «Про мисливське господарство та полювання», від 22 лютого 2000 р. www.rada.gov.ua.

11. Закон України «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них», від 6 лютого 2000 р. www.rada.gov.ua.

12. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р. www.rada.gov.ua.

13. Закон України «Про плату за землю» від 3 липня 1992 р. із змінами і доповненнями / www.rada.gov.ua.

14. Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», від 1 червня 2000 р. www.rada.gov.ua.

15. Закон України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» // Відомості Верховної Ради.

16. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні // Відомості Верховної Ради. - 1997. № 24.

17. Закон України «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві» 17 жовтня 1990 р. www.rada.gov.ua.

18. Положення про порядок ведення державного земельного кадастру. Постанова Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. // Урядовий кур'єр. - 1993. - № 6.

19. Закон України «Про оренду землі», який діє із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 8 вересня 1999 р. www.rada.gov.ua.

20. Аграрне право України. Підручник / За ред. проф. Янчука. - К., Юрінком.1996. - 684 с.

21. Андрейцев В.І. Екологічне право, - К.:Вентурі. -1996. - 411 c.

22. Дмитренко Т. Екологічне право України. - К.: Ін Юре, 2001. - 314 с.

23. Жариков Ю.Г. Охрана права землепользования. - М.: Юрид. литер., 1974. - 113С.

24. Жушман В.П. Аграрне право та законодавство України: навчально-практичний посібник. - Х.: ТОВ «Одісей», 2003. - 451 с.

25. Земельний кодекс України. Науково-практичний коментар під ред. Шемшученко Ю. - К.: Вентурі. - 2001. - 534 с.

26. Малишко М.І. Екологічне право України: навчальний посібник. - К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2001. - 285 с.

27. Семчик М. Земельне право України. - К.: Атіка, 1999. - 350 с.

28. Шульга А.М. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях. - Харьков: Фирма «Консум» 1998. - 244 с.

29. Юридична енциклопедія: В 6т. / ред. кол.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін.-К.: Укр. Енцикл., 1998-Т.1 - 657 с.

Размещено на Allbest.ru