Характеристика договорів в підприємницької діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Загальні положення про договори в підприємницькій діяльності

Види підприємницьких договорів

Порядок укладання підприємницьких договорів

Порядок виконання підприємницьких договорів

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання підприємницьких договорів

Висновки

Вступ

Однією з підстав виникнення господарських зобов'язань (і найбільш поширеною у сфері економіки) є господарські договори, за допомогою яких опосередковуються зв'язки між суб'єктами господарювання, а також між ними та іншими учасниками господарських відносин.

Термін «господарський договір» широко використовується в законодавстві, юридичній літературі та в господарській практиці. Однак чинне законодавство не містить визначення господарського договору, хоча в Господарському кодексі України йому присвячена ціла глава - 20 «Господарські договори» статті 179-188 Господарського кодексу .

У правознавстві категорія господарського договору є спірною. В радянській юридичній (як правило, цивілістичній) літературі поширеною була точка зору про господарський договір як організаційно-економічне явище, що відображає лише окремі засади та умови укладення та виконання відмінних за своєю правовою природою договорів у сфері економіки, що іменувалися господарськими. Проте прибічники такої точки зору відзначали й інші особливості цієї категорії договорів щодо:

порядку укладення, зміни та розірвання договорів;

вимог до форми і змісту таких договорів;

способів забезпечення виконання договірних зобов'язань;

*порядку захисту прав та законних Інтересів сторін у разі порушення договірних зобов'язань.

Зазначені особливості господарських договорів мають юридичний характер, віддзеркалюючи юридичну спільність таких договорів і в сучасних економічних умовах. Хоча деякі науковці (зокрема, автори російського підручника «Предпринимательское (хозяйственное) право», що був виданий у Москві в 2001 р. за ред. О.М. Олейник: Т. 1, с. 413-414) вважають категорію господарського договору застарілою, що застосовувалася за планово-розподільчої економіки і втратила актуальність в ринкових умовах господарювання, адекватними яким є підприємницькі (комерційні) договори. Проте поняття останніх є вужчим і співвідноситься з категорією господарських договорів як поняття господарської діяльності і комерційної (підприємницької) діяльності, тобто комерційний договір є різновидом господарського договору, що опосередковує переважно майнові відносини у сфері підприємництва і забезпечує досягнення комерційного результату (отримання прибутку).

1. Загальні положення про договори в підприємницькій діяльності

Термін «господарський договір» використовується в таких значеннях:

а)як угода (правочин), що породжує права та обов'язки учасників господарських відносин;

б)як зобов'язання сторін (учасників господарських відносин), що ґрунтуються на укладеній ними угоді;

в)як правовий документ, в якому фіксується факт угоди та зміст зобов'язання сторін.

Основним є друге значення господарського договору, а перше і третє - відіграють допоміжну (обслуговуючу) роль.

Поняття господарського договору визначається за допомогою його ознак, що дозволяють відокремити його від інших видів договорів (у т. ч. цивільних). Такими ознаками є:

Особливий суб'єктний склад (зазвичай господарські договори укладаються за участю суб'єктів (суб'єкта) господарювання. Найчастіше сторонами в господарському договорі є суб'єкти господарювання, проте такі договори можуть укладатися і за участю інших учасників господарських відносин - органів/організацій господарського керівництва (при укладенні державних контрактів, зокрема), негосподарських організацій (для задоволення їх господарських потреб в продукції, роботах, послугах суб'єктів господарювання), громадян (для забезпечення здійснення ними спільної діяльності щодо заснування суб'єктів господарювання) як засновників господарських організацій корпоративного типу).

Спрямованість на забезпечення господарської діяльності учасників договірних відносин - матеріально-технічного забезпечення їх діяльності, реалізації виробленої ними продукції (робіт, послуг), спільній діяльності щодо створення нового суб'єкта господарювання (господарської організації), спільного інвестування, координації господарської діяльності та ін.

Тісний зв'язок з плановим процесом, насамперед, внутрішньо фірмовим плануванням учасників господарських відносин, а також державним (щодо суб'єктів, які функціонують на державній формі власності, підприємств-монополістів), комунальним (щодо підприємств та організацій комунальної форми власності). Ця риса господарських договорів пов'язана з попередньою і віддзеркалює специфіку господарської діяльності її систематичність, що потребує планування як обов'язкового елемента організації такої діяльності.

Поєднання в господарському договорі майнових (виготовлення/передача, продукції, її оплата тощо) та організаційних елементів (визначення порядку виконання, приймання виконання, підстав дострокового розірвання договору, порядку розгляду спорів між сторонами договору тощо).

Обмеження договірної свободи з метою захисту інтересів споживачів (вимоги щодо якості та безпеки товарів, робіт, послуг) та загальногосподарських інтересів (типові договори, заборона застосування методів недобросовісної конкуренції, обов'язковість укладення державних контрактів для окремих категорій суб'єктів господарювання, ліцензування та квотування зовнішньоекономічних операцій тощо).

Можливість відступлення від принципу рівності сторін (державні контракти, договори приєднання, договори, що укладаються в межах рамочних контрактів).

Узагальнивши вищеназвані ознаки, можна дати таке визначення:

Господарський договір - це зафіксовані в спеціальному правовому документі на підставі угоди майново-організаційні зобов'язання учасників господарських відносин (сторін), спрямовані на обслуговування (забезпечення) їх господарської діяльності (господарських потреб) з врахуванням загальногосподарських (публічних) інтересів.

2. Види підприємницьких договорів

У сфері господарювання використовується велике розмаїття господарських договорів, що зумовлює доцільність їх класифікації з навчальною метою та з практичних міркувань - з метою виявлення тенденцій в регулюванні певного виду договірних відносин та застосуванні їх в законотворчій та правозастосовній діяльності. Поділ господарських договорів на певні види можна здійснити за різними критеріями:

I. За ознакою підстав виникнення договірних зобов'язань розрізняють: плановані договори - укладаються на підставі прийнятого державного замовлення у

випадках, коли таке прийняття є обов'язковим для певних суб'єктів: державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності;

регульовані договори - укладаються вільно, на розсуд учасників господарських відносин.

II. За ознакою взаємного становища сторін у договірних відносинах господарські договори поділяють на:

вертикальні - укладаються між нерівноправними суб'єктами - органом господарського керівництва та підпорядкованим йому підприємством (наприклад, державний контракт); певні умови договору є обов'язковими для підпорядкованої сторони і не можуть корегуватися навіть із застосуванням судової процедури (переддоговірного спору);

горизонтальні - укладаються між рівноправними суб'єктами; при цьому всі умови договору сторони погоджують між собою, а в разі виникнення спору, можуть звернутися до суду.

III. За строками дії розрізняють:

довгострокові договори - укладаються на строк понад 5 років (наприклад, концесійні договори, договір оренди цілісного майнового комплексу підприємства); в таких договорах організаційні елементи переважають майнові;

середньострокові договори - строком дії від одного до 5 років (наприклад, договори підряду на капітальне будівництво); організаційні елементи в подібних договорах урівноважені з майновими);

короткострокові договори - строком дії до одного року; в цих договорах переважають майнові елементи);

разові договори - укладаються на одну господарську операцію, містять зазвичай лише майнові елементи.

IV. За сукупністю критеріїв (економічним змістом та юридичними ознаками) господарські договори можна поділити на такі групи:

договори на реалізацію майна (купівлі-продажу, поставки, міни/бартеру, контрактації сільськогосподарської продукції, забезпечення електроенергією, газом, водою тощо);

договори на передачу майна в користування (безоплатне користування майном, оренда, лізинг);

підрядні договори (підряд на капітальне будівництво, підряд на виконання проектно-вишукувальних, дослідно-конструкторських та інших робіт);

транспортні договори (перевезення вантажів, буксирування, тайм-чартеру, подачі та забирання вагонів, експлуатації залізничної під'їзної колії та ін.);

договори на надання банківських послуг (договори на розрахунково-касове обслуговування, банківського кредитування, факторингу та ін.);

договори на надання інших послуг (щодо охорони об'єктів, зберігання майна та ін.);

договори про спільну діяльність - договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність, про заснування господарської організації корпоративного типу, що діє на підставі статуту (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідальністю, статутне господарське об'єднання), та ін.;

засновницькі договори (договори, що відіграють роль установчого документа господарської організації корпоративного типу повного товариства, командитного товариства, договірних господарських об'єднань - асоціації, корпорації).

V. За тривалістю застосування у сфері господарювання (підприємництва) можна виділити:

Традиційні договори - застосовуються протягом багатьох століть (договори купівлі-продажу, підряду, про спільну діяльність, перевезення);

Новітні договори - поява яких протягом останнього століття викликана ускладненням господарського життя (договір лізингу, договір факторингу, агентські договори та ін.).

VI. За ступенем складності розрізняють:

прості договори - містять ознаки договору одного виду (відповідно до класифікації IV); до них належить більшість традиційних договорів, у т. ч. купівлі-продажу, перевезення, підряду, майнового найму;

комплексні (складні) договори - передбачають наявність ознак кількох вищезгаданих договорів (договір факторингу, договір консигнації, договір лізингу, концесійний договір та ін.).

VII. Залежно від ролі у встановленні господарських зв'язків розрізняють:

генеральні договори (рамочні контракти) - визначають основних учасників договірних відносин та параметри їх наступних договірних зв'язків (генпідрядні договори, договір комерційної концесії 1);

субдоговори - укладаються на підставі генеральних договорів (договори субпідряду) або рамочних контрактів (наприклад, договір комерційної субконцесії).

VIII. За ознакою можливості чи неможливості корегування договірних умов господарські договори можна поділити на:

некореговані договори - одна чи дві сторони договірних відносин позбавлені можливості корегування заздалегідь визначених умов договору; до них належать типові договори (затверджуються Кабінетом Міністрів України чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади) та договори приєднання (зміст договору визначається однією із сторін без права іншої наполягати на його зміні; наприклад, договори купівлі-продажу акцій у процесі проведення відкритої підписки на акції);

кореговані договори - умови договору шляхом вільного волевиявлення (сторони мають право на власний розсуд погодити будь-які умови договору, якщо це не суперечить законодавству), в т. ч. з використанням примірник договорів, що мають рекомендаційний характер.

IX. У разі використання при встановленні господарського зв'язку попередніх переговорів договірні відносини між їх учасниками оформляються за допомогою двох категорій договорів:

попереднього договору, в якому фіксуються: намір сторін укласти в майбутньому (не пізніше року з моменту укладення попереднього договору ²ч. 1 ст. 182 ГК) основний договір певних параметрів (предмет та інші умови договору), зобов'язання сторін щодо проведення підготовчих дій, спрямованих на забезпечення укладення та виконання основного договору (страхування ризиків, підготовка відповідної документації, отримання ліцензій, інших дозволів тощо), а також відповідальність сторін за ухилення від укладення основного договору;

основний договір укладається на умовах та у термін, визначені попереднім договором (проте зобов'язання сторін укласти основний договір припиняється, якщо до закінчення встановленого терміну жодна з них не надішле іншій проект основного договору ^Зч.4ст. 182ГК ⁴ст. 186 ГК).

X. Залежно від домінування в господарському договорі майнових чи організаційних елементів розрізняють:

майнові договори: до них належать договори, в яких домінують майнові елементи (за можливої наявності організаційних елементів, проте без переваги останніх). Переважно майновими є більшість господарських договорів, у т. ч. поставки, міни/бартеру, підрядні, банківського обслуговування, значна частина транспортних та ін.;

організаційні договори Ст.186 спрямовані на забезпечення організації господарської діяльності двох і більше учасників господарських відносин (суб'єктів господарювання), хоча і можуть містити майнові елементи (без переваги останніх над організаційними). До таких договорів належать засновницькі договори, договори про кооперацію, про спільну інвестиційну діяльність та ін.

Господарський договір укладається, як правило, в письмовій формі ч. 1 ст. 181 ГК, ст. 208 ЦК, що зумовлено низкою чинників і, насамперед, необхідністю ведення бухгалтерського обліку та звітності суб'єктами господарських правовідносин, захистом інтересів сторін договору.

Усна форма застосовується як виняток щодо договорів (двосторонніх та багатосторонніх правочинів.), що повністю виконуються під час їх укладання ч. 1 ст. 206 ЦК, крім правочинів, Ідо підлягають державній реєстрації та/або нотаріальному посвідченню, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Проте у такому випадку організації-юридичній особі, яка сплатила товари чи послуги, обов'язково іншою стороною має бути виданий документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів Ч.2 ст.206 ЦК.

Розрізняють кілька модифікацій письмової форми, що застосовуються при укладанні господарських договорів:

повна письмова форма господарського договору - єдиний документ, підписаний сторонами ч. 1 ст. 181 ГК, ч.2ст. 207 ЦК, до якого додаються супроводжуючі процес його укладання документи: підписаний сторонами текст договору з усіма додатками, протокол розбіжностей (якщо він мав місце), протокол узгодження розбіжностей (якщо розбіжності узгоджувалися і між сторонами було досягнуто компромісу щодо спірних умов договору), судове рішення (якщо спір передавався на розгляд судовим органам);

скорочена письмова форма - як комплект листів, телеграм, факсограм та інших документів, якими сторони обмінювалися в процесі встановлення договірного зв'язку ч. 1 ст. 181 ГК, ч. 1 ст. 207 ЦК, якщо зміст цих документів свідчить про наміри сторін встановити договірний зв'язок та істотні умови договору; застосування такої форми забороняється при укладанні організаційно-господарських договорів Ст. 186 гк.

типова форма - сторони договору не можуть відступати від типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України чи іншим уповноваженим органом держави, але мають право конкретизувати його умови абз. 4 ч. 4 ст. 179 ГК, ст. 630 ЦК;

стандартний договір, що являє собою бланк, зміст і порядок заповнення якого визначені правилами, встановленими актами законодавства чи на їх підставі суб'єктом господарських відносин; застосовується у договорах приєднання абз. 5 ч. 4 ст. 179 ГК, ст. 634 ЦК, якщо умови договору є заздалегідь визначеними і не підлягають коригуванню (наприклад, договори перевезення вантажу, придбання акцій новостворюваного або діючого акціонерного товариства шляхом підписки);

нотаріальна форма: застосовується у передбачених законом випадках (наприклад, у разі продажу в процесі приватизації цілісних майнових комплексів підприємств або їх структурних підрозділів ч. 4 ст. 27 Закону України «Про приватизацію державного майна») або за домовленістю сторін ч. 1 ст. 209 ЦК.

Використання сучасних технологій (мереж електрозв'язку, в т. ч. Інтернету) при встановленні договірних відносин зумовило появу господарських договорів у формі електронного документа, особливості використання яких регулюються двома законами, прийнятими 22.05.2003 р.- «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис». Відсутність між сторонами домовленості про використання електронних документів та відповідного виду електронного підпису при укладенні договору.

Для деяких видів господарських договорів запроваджена державна реєстрація, з якою пов'язується або момент дійсності договору (договори концесії Ст.14 ЗАКОНУ України «Про концесії»), або набуття особливого (зазвичай пільгового) режиму для його сторін чи однієї з них (договори про спільну підприємницьку діяльність за участю іноземного інвестора - ст. 24 Закону Про режим іноземного інвестування»)

3. Порядок укладання підприємницьких договорів

Єдиного порядку укладення господарського договору не існує. Це пов'язано зі складністю господарського життя, а саме:

• багатоманітністю господарських договорів;

• різноманітністю підстав їх укладення (вільне волевиявлення сторін чи обов'язковість укладення договору - відповідно до державного замовлення, державного завдання, завдання власника майна підприємства або попередніх зобов'язань сторін, зафіксованих в їх установчих документах, рамочних контрактах);

• складність визначення оптимального виконавця чи покупця;

• вимоги застосування певних процедур укладення договору, передбачених законом (наприклад, щодо: договорів концесії; договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації; договорів, виконання робіт за якими фінансується за рахунок державних коштів) або міжнародними договорами України (в т. ч. на отримання кредитів від міжнародних установ та організацій) та ін.

Проте аналіз чинного господарського законодавства дозволяє визначати основні засади укладання господарських договорів, включаючи й процедури, що застосовуються при цьому.

Розрізняють конкурентні та неконкурентні способи укладення господарських договорів.

Конкурентними способами укладення господарських договорів є: торги (аукціони, тендери); застосування таких процедур передбачається: ГК України ст. 185 ГК, законами «Про приватизацію державного майна» ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 15, ст. 16 Закону України «Про приватизацію державного майна» , «Про приватизацію майна , невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» ст.ст. З, 13-16 Закону України «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу
приватизацію)» , «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» Ст.ст. 13, 18-29 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» та ін.; конкурси: застосовуються відповідно до законів: «Про приватизацію державного майна» ч. 2 ст. 2, ч. 1 ст. 15, ст. 16 Закону України «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» ст. 17-21 Закону України «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» , «Про архітектурну діяльність» ст. 6 Закону України «Про архітектурну діяльність» , «Про концесії» Ст. 6-8 Закону України «Про концесії» та ін.;

господарський підприємницький договір

конкурентні переговори (двоступеневі торги); застосування таких процедур передбачається: «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» Ст. 30-31 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти»;

процедура запиту цінових пропозицій (котирувань) - Закону «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» ст. 32 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти».

Торги (аукціони, тендери) можуть бути кількох видів.

Так, розрізняють торги на реалізацію майна, робіт, послуг (договір укладається з тим із учасників торгів/претендентів, який запропонував найвищу ціну за майно, що продається, або роботи, послуги, що пропонуються) і торги на придбання мата, визначення виконавця робіт або послуг (договір укладається з тим із учасників торгів, який запропонував найнижчу ціну за майно, яке необхідно придбати, або за виконання необхідних для замовника робіт).

При застосуванні конкурсу договір укладається з тим із виконавців, який запропонував найкращий (найефективніший) спосіб виконання. Своєю чергою конкурси можуть бути комерційними (при визначенні переможця враховується запропонована ним ціна виконання за рівних фіксованих умов виконання) і некомерційними (переможцем конкурсу визнається претендент, який запропонував найкращі умови виконання).

За критерієм кола осіб розрізняють торги і конкурси таких видів: відкриті (до участі в торгах чи конкурсі запрошуються всі виконавці, що відповідають встановленим вимогам), закриті або з обмеженою участю (лише спеціально запрошені претенденти можуть брати участь у торгах чи конкурсі), з попередньою атестацією виконавців (подавати тендерні чи конкурсні пропозиції для визначення переможця можуть лише претенденти, які пройшли попередню кваліфікацію).

Ознаки конкурентних способів мають також конкурентні переговори або двоступеневі торги, до участі в яких запрошуються кілька виконавців; переможець визначається шляхом проведення спеціальної процедури, що складається з двох етапів (на першому виконавці подають свої тендерні пропозиції без зазначення ціни; після оцінки попередніх пропозицій замовник проводить переговори з будь-ким з виконавців щодо уточнення вимог до виконання; на другому етапі виконавці, пропозиції яких не було відхилено на першому етапі, подають остаточні тендерні пропозиції з врахуванням уточнених вимог до виконання та із зазначенням ціни; на підставі оцінки та зіставлення поданих пропозицій замовник визначає переможця).

Порядок застосування процедури запиту цінових пропозицій (котирувань) для закупівель вже готових для вжитку товарів, передбачений Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб» Ст..32 Закону України «Про закупівлю товарів ,робіт і послуг для державних потреб» , також передбачає конкуренцію виконавців: подібний запит направляється щонайменше трьом виконавцям, кожен з яких може подати лише одну цінову пропозицію; замовник укладає договір про закупівлю з тим виконавцем, який подав пропозицію з найнижчою ціною.

Серед неконкурентних способів укладення господарських договорів розрізняють два основних види:

загальний порядок укладання господарських договорів: процедура укладення господарського договору цим способом Ст.. 181 ГК складається з кількох стадій (при цьому кожна подальша настає лише в тому випадку, якщо на попередній стадії договір не було укладено): 1 стадія - розробка проекту договору та його надсилання потенційному контрагенту; 2 - стадія розгляду одержаного проекту договору та його підписання, а якщо у потенційного контрагента виникли розбіжності з проектом договору - то й одночасне складання протоколу розбіжностей та відправлення разом з підписаним договором авторові проекту (протягом 20 днів з моменту отримання проекту договору); З - стадія розгляду і узгодження розбіжностей, якщо останні мали місце, і передачі переддоговірного спору на розгляд господарського суду (як правило, протягом 20 днів з моменту отримання підписаного договору з протоколом розбіжностей), якщо узгодження розбіжностей не відбулося; 4 - стадія судового рішення, якщо розбіжності не були врегульовані і одна із сторін передала спір на розгляд господарського суду). Наслідки непередання переддоговірного спору на розгляд господарського суду залежать від підстав укладення договору: (а) якщо договір ґрунтується на державному замовленні або державному завданні (тобто укладення його є обов'язковим), то він вважається укладеним у редакції протоколу розбіжностей; (б) у разі укладення договору за волевиявленням сторін неузгодження розбіжностей свідчить про відсутність згоди сторін на його укладення у відповідній редакції;

шляхом проведення прямих переговорів повноважними представниками сторін, що може завершитися: а) підписанням попереднього договору (протоколу про наміри або передконтрактної угоди) з фіксацією у ньому обов'язків сторін щодо укладення основного договору в майбутньому після виконання сторонами підготовчих дій або (б) підписанням основного договору, якщо його укладення не потребує попередньої підготовки і сторони дійшли згоди щодо всіх умов договору (такий спосіб зазвичай застосовується при укладенні договорів на ярмарках); різновидом процедури укладення господарського договору шляхом переговорів є передбачена Законом України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб» процедура закупівлі в одного виконавця ст. 33 Закону України «Про закупівлю товарів,робіт і послуг для державних потреб».

Господарський кодекс України визначає особливості укладення господарських договорів залежно від підстав (державне замовлення, рішення суду), застосування певної модифікації форми договору (типовий договір, примірний договір, договір приєднання).

Особливості укладання господарських договорів за державним замовленням полягає в тому, що:

договір, що укладається на підставі державного замовленням Ст.. 183 ГК іменується державним контрактом;

укладення договорів на підставі державного замовлення для певних суб'єктів господарювання (державних підприємств, підприємств-монополістів та підприємств, які функціонують переважно на базі державної власності) є обов'язковим, а для решти -добровільним;

договори за державним замовленням укладаються між виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти);

укладення державного контракту за державним замовленням з підприємствами, для яких він є обов'язковим, здійснюється в загальному порядку, передбаченому ст. 181 ГК з урахуванням особливостей, передбачених законодавством; в решті випадків - як правило, із застосуванням конкурентних способів визначення виконавців, передбачених Законом «Про закупівлю товарів, робіт і послуг для державних потреб»;

зміст державного контракту становлять господарські зобов'язання сторін щодо виконання державного замовлення;

форма державного контракту - повна письмова (єдиний правовий документ, що підписується обома сторонами);

держава в особі Кабінету Міністрів України виступає гарантом за зобов'язаннями державних замовників;

-ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою негативні наслідки (в т. ч. заходи відповідальності) для виконавця, який без належних підстав ухиляється від укладення договору; передоговірні спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, вирішуються господарським судом;

-виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

Особливості укладення господарських договорів на біржах, ярмарках та публічних торгах відповідно до ст. 185 ГК полягають у тому, що в цих випадках застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з урахуванням нормативно-правових актів, якими регулюється діяльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

Специфіка укладання господарських договорів на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів відповідно до положень ГК полягає в можливості застосування різних модифікацій письмової форми договору (щодо регульованих договорів) чи певної її модифікації (шляхом підписання сторонами єдиного правового документа) - щодо договорів, які укладаються на основі типових чи примірних договорів ст. 184ГК.

Зміна та розірвання договору здійснюється, як правило, за згодою сторін (якщо інше не передбачено законом та договором), а у разі відсутності згоди - в судовому порядку за позовом заінтересованої сторони за умови дотримання порядку, передбаченого ГК України (включає: надсилання ініціатором зміни чи розірвання договору відповідної пропозиції іншій стороні; розгляд такої пропозиції адресатом та відповідь на неї протягом 20-денного строку з моменту отримання; передання спору на розгляд суду протягом 20-денного строку з моменту отримання відмови прийняти пропозиції щодо зміни чи розірвання договору чи закінчення терміну отримання відповіді (у разі залишення пропозиції без відповіді) ст. 188 ГК.

4. Порядок виконання підприємницьких договорів

Господарський договір є обов'язковим до виконання його сторонами ст. 193 ГК, ст. 629 ЦК.

Сторони господарського договору повинні виконувати свої зобов'язання:

* належним чином (відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у

певних умовах звичайно ставляться) ч. 1 ст. 193 ГК;

* реально (в натурі): заміна реального (в натуральній формі) виконання грошовим, як правило, заборонена, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання ч. З ст. 193 ГК;

* з дотриманням інтересів іншої сторони та загальногосподарського інтересу (кожна сторона зобов'язана вживати заходів, необхідних для належного виконання нею договірних зобов'язань, а у разі порушення контрагентом своїх обов'язків - вжити заходів до зменшення негативних наслідків від цього.

На забезпечення виконання договірних зобов'язань відповідно до гаданих засад спрямовані спеціальні правові механізми. До них належать: порядок укладення договору (а отже - вибір найбільш оптимального способу вибору найкращого для ініціатора встановлення договірного зв'язку виконавця чи покупця);

порядок укладення договору (а отже - вибір найбільш оптимального способу вибору найкращого для ініціатора встановлення договірного зв'язку виконавця чи покупця);

зміст господарського договору (і відповідно - той ступінь ґрунтовності регулювання договірного зв'язку, що відповідає інтересам сторін);

форма господарського договору (обирається з врахуванням вимог закону, важливості договірного зв'язку для сторін, предмета договору, договірної ціни, терміновості виконання тощо - сукупності факторів, що визначають найбільш оптимальний спосіб фіксації договірного зв'язку між сторонами);

а також способи забезпечення належного виконання господарських договорів, доцільність (а в певних випадках - необхідність),' застосування яких пов'язане зі складністю договірних відносин.

Наявність господарського договору, укладеного в передбаченій законом формі та з дотриманням вимог щодо змісту, не гарантує дотримання сторонами умов договору. Реальному та належному виконанню господарських договорів сприяють різноманітні способи забезпечення виконання договірних зобов'язань. Розрізняють два основних їх різновиди: (1) цивільно-правові (порука статті 553-559 ЦК и, гарантія ст.ст. 560-569 ЦК, ст. 200 ГК, завдаток ст.ст. 570-571 ЦК, застава ст.ст. 572-593 ЦК, притримання ст.ст. 594-597 ЦК) та (2) господарсько-правові, до яких належать:

правова (в т. ч. договірна і претензійно-позовна) робота, від організації якої залежить якість укладеного господарського договору (в тому числі щодо повноти закріплення за контрагентами договірних зобов'язань, відповідальності за порушення цих зобов'язань) і виконання договором притаманних йому функцій;

позитивне стимулювання, тобто надання стороні, яка належним або поліпшеним способом виконала покладені на неї договірні зобов'язання, певних пільг чи додаткових матеріальних благ (наприклад, залишення у виконавця устаткування, що було передано йому замовником для виконання обумовлених договором робіт);

негативне стимулювання, тобто заходи відповідальності, що застосовуються до порушника договірних зобов'язань згідно із законом або договором (відшкодування збитків, сплата неустойки, оперативно-господарські санкції).

5. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання підприємницьких договорів

Більшість учасників господарських правовідносин заінтересована в правомірній поведінці - як власній, так і своїх контрагентів (партнерів). Це відповідає і моральним засадам суспільства, і прагматичному ставленню до будь-якої справи, адже застосування будь-якої юридичної (в т. ч. господарсько-правової) відповідальності тягне для правопорушника негативні наслідки. Проте відсутність правопорушень - це ідеальний, а не реальний стан суспільного (в т. ч. економічного) життя. Причини різні:

низька правосвідомість частини учасників господарського життя, зумовлена нерідко відсутністю правових знань і навичок захисту власних інтересів;

наявність вад у чинному законодавстві (колізій, прогалин, застарілих норм, нестабільності), що, як наслідок, не забезпечує адекватного сучасному стану економічних відносин правового регулювання;

прийняття необгрунтованих нормативно-правових актів без відповідного прогнозування результатів їх застосування та збалансованого врахування найбільш типових інтересів основних учасників господарського життя;

неправомірна поведінка (в т. ч. зловживання своїм становищем) посадових осіб уповноважених державних органів (податкових, контролюючих тощо) та органів місцевого самоврядування щодо учасників господарського життя, які змушені застосовувати самозахист, нерідко при цьому порушуючи його межі;

нестабільність господарського життя, особливо поява в ньому непередбачуваних явищ (у т. ч. різкі зміни в правовому регулюванні);

безпечність, некомпетентність частини учасників господарського життя, в результаті чого приймаються рішення (зобов'язання), укладаються договори, заздалегідь приречені на невдачу;

*та інші чинники.

Відтак правопорушення у сфері господарювання - це звичайне (хоча і небажане) явище. Часом наявність типових правопорушень у певних сферах господарського життя свідчить про негаразди в правовому регулюванні та/або правозастосовній діяльності уповноважених органів держави і відповідно - спонукає до оптимізації державного втручання в економіку країни.

Втім, правопорушення має здебільшого деструктивний вплив і на економіку в цілому, і на майновий стан учасників господарського життя. Одним з найбільш ефективних (за сучасного стану: економіки, правосвідомості учасників господарського життя, державного регулювання економічних процесів, ролі громадських організацій в економічному житті) засобів дотримання господарського правопорядку є відповідальність за господарські правопорушення.

У сфері господарювання застосовується специфічний вид юридичної відповідальності, що іменується господарсько-правовою відповідальністю чи господарсько-правовими санкціями.

Господарсько-правовій відповідальності притаманні як загальні (родові, характерні для будь-якої юридичної відповідальності), так і специфічні (видові) риси.

До родових ознак слід віднести:

*юридична підстава - закон (проте не в усіх випадках);

*фактична підстава застосування господарсько-правової відповідальності -правопорушення;

*зміст - негативні наслідки, що зазнає порушник (застосовуються до порушника);

*можливість застосування державного примусу для покладення на порушника господарсько-правової відповідальності.

Водночас зазначені риси юридичної відповідальності в господарських правовідносинах проявляються специфічно.

Так, юридичною підставою господарсько-правової відповідальності може бути не лише закон (нормативно-правовий акт уповноважених органів держави), а й укладений з

дотриманням вимог закону договір ч. 1 ст. 216 ГК, в т. ч. засновницький - як установчий документ.

Розрізняють різні форми господарсько-правової відповідальності - залежно від характеру та спрямованості впливу, механізму реалізації, фактичних підстав застосування. В юридичній літературі немає єдиної точки зору щодо кількості форм господарсько-правової відповідальності. Відповідно до однієї з доктринальних класифікацій, яка дається в навчальному посібнику «Господарське право: Практикум», формами господарсько-правової відповідальності є:

відшкодування збитків;

сплата неустойки;

конфіскація як вид господарсько-правових санкцій;

господарсько-адміністративні штрафи;

оперативно-господарські санкції;

планово-госпрозрахункові (оціночні) санкції;

господарсько-організаційні санкції.

У ГК України законодавець закріпив лише чотири форми господарсько-правової відповідальності, назвавши їх видами господарсько-правових санкцій: відшкодування збитків, штрафні санкції, оперативно-господарські санкції, адміністративно-господарські санкції. При цьому проявами адміністративно-господарських санкцій, відповідно до ГК, є санкції майнового характеру (вилучення майна/прибутку, що за своїми правовими наслідками подібне до конфіскації; адміністративно-господарські штрафи) та організаційного характеру (зупинення дії або анулювання ліцензій, скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта господарювання та ін.). Крім того, перелік адміністративно-господарських санкцій, передбачених ст. 239 ГК України, є відкритим, а відтак - доцільною буде характеристика форм господарсько-правової відповідальності, зазначених у вищенаведеній доктринальній класифікації.

Відшкодування збитків - це відновлення майнового стану учасника господарських правовідносин за рахунок іншого суб'єкта -правопорушника.

Ця форма відповідальності передбачається як Господарським кодексом України ст. 224-229 ГК, так і Цивільним Кодексом ст. 623-624 ЦК, глава 82 ЦК, численними законами, в т. ч. Законом України від 06.04.2000 р. «Про майнову відповідальність за порушення умов договору підряду (контракту) про виконання робіт на будівництві об'єктів».

Позитивні риси і недоліки цієї форми господарсько-правової відповідальності:

позитивні риси: є універсальною (застосовується і в горизонтальних, і у вертикальних відносинах, договірних та позадоговірних); передбачається законом, а, отже, не потребує спеціальної згадки про неї в договорі;

недоліки: складна для застосування форма господарсько-правової відповідальності: а) важко довести факт наявності збитків, їх обсяг (збитки можуть виникнути через значний проміжок часу; до того ж існуючі методики визначення складу і розміру збитків є недосконалими); б) необхідно довести наявність всіх чотирьох елементів складу правопорушення - протиправну поведінку особи, що заподіяла збитки; наявність збитків, їх склад і розмір; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяними збитками; вину порушника (питання доведення вини порушника постає у тих випадках, коли він намагається довести відповідно до ч. 2 ст. 218 наявність підстав, що виключають його відповідальність).

Склад збитків визначається статтями 224-225 Господарського кодексу України. Це: 1) вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; 2) додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; 3) неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; 4) матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Слід мати на увазі, що в господарському праві застосовується як принцип повного відшкодування збитків, так і обмеження застосування цього принципу, що відбувається шляхом: а) заборони стягувати певну складову збитків (за порушення зобов'язань за договором підряду на капітальне будівництво з відповідальної сторони можуть бути стягнуті збитки, що виразилися у зроблених другою стороною витратах, у втраті або пошкодженні її майна ч. 2 ст. 322 ГК); б) заборони стягувати збитки взагалі (у разі застосування виключної неустойки); в) обмеження іншим шляхом (відповідно до Кодексу торговельного мореплавства, відповідальність судновласника за його договірними обмежується щодо будь-яких вимог, крім викликаних втратою або пошкодженням життя, встановленою цим кодексом сумою, розмір якої залежить від місткості судна ст. 325 Кодексу торговельного мореплавства).

При визначенні розміру збитків застосовуються такі правила визначення їх розміру:

а)у разі задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, зазвичай (якщо інше не передбачено законом або договором) враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення вимоги;

б)у разі якщо вимогу не задоволене у добровільному порядку, враховуються ціни, що існували на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Проте суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, виходячи з конкретних обставин, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. Не допускається погодження між сторонами зобов'язання щодо обмеження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом.

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися методики визначення розміру відшкодування збитків у сфері господарювання, проте досі такий документ Урядом не розроблений. Через відсутність відповідного документа Кабінету Міністрів України може застосовуватися схвалена 21 грудня 1999 р. Державною комісією Ради Міністрів СРСР з економічної реформи Тимчасова методика визначення розміру шкоди (збитків), яка завдана порушенням господарських договорів. Водночас, слід підкреслити, ця методика є застарілою, оскільки була розрахована на умови господарювання за планово-розподільчої економіки.

У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єктові, якому завдано збитків, відповідно до вимог статті 196 ГК та статей 543-544 ЦК (якщо, наприклад, завдання збитків покупцеві за договором поставки було завдано в результаті невиконання контрагентами постачальника договірних зобов'язань).

Учасник господарських відносин, який відшкодував збитки, має право стягнути у порядку регресу збитки з третіх осіб. Державні (комунальні) підприємства за наявності підстав зобов'язані вжити заходів щодо стягнення в порядку регресу збитків з інших суб'єктів господарювання або стягнути збитки з винних працівників підприємства відповідно до вимог законодавства про працю.

ГК встановлює особливості відшкодування збитків у разі порушення грошових зобов'язань ст. 229 ГК, передбачаючи, що: 1) учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до встановлених законом вимог; 2) обчислення розміру збитків здійснюється у валюті, в якій провадилися або повинні бути проведені розрахунки між сторонами, якщо інше не встановлено законом; 3) у разі висунення вимог щодо відшкодування збитків в іноземній валюті кредитором повинен бути зазначений грошовий еквівалент суми збитків у гривнях за офіційним курсом Національного банку України на день висунення вимог.

Відшкодування збитків застосовується в претензійно-позовному порядку. Штрафні санкції (неустойка).

Назва цієї форми відповідальності не уніфікована, оскільки законодавець по-різному її визначає:

неустойка в широкому розумінні - традиційне визначення, що застосовувалося старим ЦК УРСР ст. 179-180, 204 ЦК УРСР і передбачається новим Цивільним кодексом України ст. 549-552, 624 ЦК;

штрафні санкції (поняття, що використовується в господарсько-правовій літературі 1, в Господарському кодексі (статті 230-234) і включає неустойку у вузькому розумінні, неустойку-штраф, неустойку-пеню.

Аналіз згаданих положень ГК і ЦК дозволяє зробити висновок про змістовну ідентичність понять неустойки за Цивільним кодексом і штрафних санкцій за Господарським кодексом.

Неустойка (штрафні санкції) - це визначена законом або договором грошова сума, яку боржник сплачує кредиторові у разі невиконання або неналежного виконання договірних

зобов 'язань.

Позитиви і негативи штрафних санкцій (неустойки):

позитиви: швидкість (скорочений строк позовної давності - шість місяців) та зручність застосування (незалежно від наявності збитків);

негативи: обмежена сфера застосування - лише договірні відносини. Види неустойки (штрафних санкцій):

за юридичними підставами: законна (передбачається в законі), договірна передбачається в договорі), законно-договірна (передбачається в законі, і розмір її коригується договором в межах, не заборонених законом);

за співвідношенням стягнення неустойки та відшкодування збитків: залікова (стягується неустойка, а збитки - в частині, не покритій неустойкою); альтернативна (на вибір кредитора стягується неустойка або відшкодовуються збитки); виключна (стягується лише неустойка, збитки не підлягають відшкодуванню); штрафна (стягується неустойка і повністю відшкодовуються збитки). Цивільним кодексом передбачається штрафна неустойка, якщо інше не передбачено законом та договором Ч.2 ст. 552 ЦК

.Водночас Господарський кодекс закріплює традиційне (таке, що передбачалося ще в ЦК УРСР і широко застосовується в зарубіжному законодавстві) правило, відповідно до

якого загальним правилом є застосування залікової неустойки, якщо інше не передбачено законом або договором ст. 232 ГК.

Форми неустойки (штрафних санкцій):

в процентному відношенні до суми порушеного зобов 'язання незалежно від строку прострочення (наприклад, 20% вартості поставленої продукції, що не відповідає вимогам щодо її якості);

в процентному відношенні до суми порушеного зобов'язання залежно від строку прострочення (наприклад, 0,1% несплаченої суми за кожний день прострочення);

в твердій сумі (застосовується рідко через інфляційні процеси в економіці);

в кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Неустойка стягується в претензійно-позовному порядку. Господарський кодекс ст. 233 ГК передбачає можливість зменшення розміру штрафних санкцій судом у разі, якщо: 1) належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора (при цьому має враховуватися ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, їх майнові та інші інтереси, що заслуговують на увагу); 2) якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Оперативно-господарські санкції - це передбачені законодавством заходи економічного впливу кредитора на господарюючого суб'єкта-боржника (правопорушника), спрямовані на попередження або зменшення втрат кредитора від порушень боржника.

Характерні риси цих санкцій:

застосовуються лише в господарсько-договірних відносинах;

застосовуються на розсуд кредитора;

передбачаються законом або договором;

мета застосування - захист інтересів кредитора;

виражаються переважно у заходах організаційного характеру;

юридичні підстави застосування - договір;

фактичні підстави - невиконання (неналежне виконання договірних зобов'язань). Відкритий перелік оперативно-господарських санкцій, що їх сторони можуть

застосовувати з відповідною фіксацією в договорі, передбачений ч. 1 ст. 236 ГК України:

одностороння відмова від виконання свого зобов'язання управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобов'язання другою стороною;

відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Планово-госпрозрахункові санкції - це передбачені чинним законодавством заходи економічного впливу на господарюючого суб'єкта в зв'язку з порушенням ним планових нормативів і планових завдань:

підвищення тарифу (розміру плати) за понадлімітне використання природних ресурсів, електроенергії;

позбавлення пільг (наприклад, податкових) у зв'язку з порушенням умов їх надання;

виключення із звітності даних про продукцію, виготовлену з порушенням ДСТ (державних стандартів), ДБНП (державних будівельних норм та правил);

віднесення на прибуток, що залишається у розпорядженні господарюючого суб'єкта, недонарахованої амортизації у випадках дострокового списання основних фондів (за винятком передбачених законом випадків вимушеного списання).

Механізм застосування: планово-госпрозрахункові санкції застосовуються самим суб'єктом господарювання - правопорушником, а у разі, якщо він цього не зробить, компетентними органами, що виявили факт правопорушення.

Підстави застосування планово-госпрозрахункових санкцій: юридичні - закон; фактичні - протиправна поведінка.

Адміністративно-господарські санкції - це заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єктом господарювання та ліквідацію його наслідків, що застосовуються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування у передбачених законом випадках.