Поняття глави держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

• Вступ
• 1.Поняття глави держави та його місце в механізмі державної влади
• 2.Порядок обрання президента України
• 3.Компетенція президента України. Акти президента україни
• 4.Понституційні підстави та порядок дострокового припинення повноважень президента України
• 5. Апарат президента України
• Висновок.
• Список використаної літератури
• ВСТУП

Здійснення загального керівництва й управління в країні складає прерогативу вищих державних органів, до яких належить глава держави, уряд і парламент. Реальне становище і роль цих органів у механізмі здійснення владних повноважень залежать від форми правління, політичного режиму, історичних і національних особливостей, соціально-політичної ситуації, яка складається в країні в той чи інший період її розвитку.

Впровадження в систему державної влади України посади одноосібного глави держави - президента - значно посилило увагу в нашому суспільстві до інституту глави держави взагалі. До того ж введення цієї посади відкрило новий етап у розвитку Української держави на схилі XX ст. Реформа політичної системи, формування в Україні правової держави висуває на порядок денний одне з основних завдань - переосмислення ролі і місця глави держави в системі вищих органів державної влади, пошук найкращої моделі інституту президентства з використанням зарубіжного і національного історичного досвіду

Україні необхідний дійовий інститут глави держави, який, перш за все, сприяв би оптимізації взаємодії всіх сфер життєдіяльності державного механізму, слугував би надійною перешкодою таким негативним явищам, як бюрократизм, дезінтеграція, дезорганізація в суспільстві.

Очевидно й те, що саме по собі запровадження посади глави держави ще не означає, що ця інституція сформована остаточно з добре відпрацьованою структурою різних підрозділів, тісними взаємозв'язками з іншими політичними інститутами і суспільством у цілому. Становлення інституту глави держави і. перш за все. президента - достатньо тривалий історичний процес. А тому при подальшому розвитку інституту глави держави в Україні досить корисним має стати різноманітний і багатий досвід зарубіжних країн.

1.ПОНЯТТЯ ГЛАВИ ДЕРЖАВИ ТА ЙОГО МІСЦЕ В МЕХАНІЗМІ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ

Президент -- це, як правило, одноособовий виборний глава держави в країнах з республіканською формою правління, який обирається її громадянами або парламентом на 4--7 років. Ця посадова особа очолює державу в 150 країнах світу (з майже 200), решта має монархічну форму правління.

Вперше інститут президента виник у США як результат прагнення громадян до встановлення сильної, але дійсно демократичної державної влади і держави в цілому на противагу монархії.

Інститут президентства є, як правило, одноособовим, хоча трапляються й інститути колегіального президентства. В останньому випадку встановлюється розподіл повноважень (глави держави) між колегіальним органом і його головою, що мало місце, зокрема, за Конституціями Уругваю 1917 і 1951 pp. Із 1958 по 1963 рр. колегіальний глава держави функціонував в Іраку.[7;231]

У колишніх соціалістичних країнах роль глави держави, по суті, виконували постійно діючі колегіальні органи (президії) верховних представницьких органів державної влади. У тих колишніх соціалістичних країнах, де існував одноособовий інститут президента (Чехословаччина, НДР, Румунія та ін.), функції глави держави також ділились між президентом і президією. Президії обирались вищими представницькими органами державної влади. Подібна ситуація зберігається нині в ряді держав. Так, на Кубі чимало важливих повноважень глави держави реалізуються головою Державної ради -- постійно діючого органу Національної асамблеї народної влади.

Президент, як правило, обирається громадянами відповідних держав шляхом прямих або непрямих виборів. Прямі вибори найбільш характерні для країн з президентською (за винятком США й Індонезії) або напівпрезидентською формами правлінь (Росія, Фракція, Бразилія, Мексики та ш ) Прямими виборами обирається президент і и деяких парламентських державах (Австрія, Болгарія, Ірландія, Ісландія, Румунія).

Непрямі вибори президента здійснюються як виборщиками, які обираються населенням (США), так і спеціальними колегіями, до яких входять представники суб'єктів федерації або адміністративно-територіальних одиниць з широкою автономією (ФРН, Індія, Пакистан, Італія).

У більшості парламентських республік (Греція, Ізраїль, Чехія, Словакія) президент обирається парламентом, у зв'язку з чим його влада вважається похідною від парламенту. [9;145]

Відповідно до статті 102 Конституції України, Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Статус Президента України, як він визначений в цій статті Конституції, дає підставу вважати його втіленням (уособленням) держави і державної влади в цілому, а не якоїсь її окремої гілки, що обумовлено колом повноважень, його роллю та місцем у політичному житті суспільства. Як глава держави Президент є вищою посадовою особою і саме тому наділяється повноваженнями виступати від імені України і у внутрішньому житті країни, і у міжнародних відносинах. Тобто повноваження Президента не по-требують додаткового засвідчення, вони випливають із самого факту визнання його як глави держави.

У світовій конституційній практиці статус президента визначається таким чином не завжди. Разом з подібним визначенням ролі президента (Італія, Росія, Угорщина) існують визначення його як глави виконавчої влади (Мексика, США). Водночас у конституціях деяких країн (Франція, ФРН) статус президента в системі державних органів взагалі чітко не визначено - зазначається лише перелік його повноважень. [10;144]

Основні напрямки діяльності Президента України згідно з ч. 2 ст.102 Конституції такі.

По-перше, на нього покладається обов'язок бути гарантом державного суверенітету, тобто неподільності, верховенства, незалежності державної влади в Україні.

По-друге, Президент виступає як гарант територіальної цілісності України. На нього покладається обов'язок забезпечення як недоторканності зовнішніх кордонів України, так і безумовного припинення спроб будь-яких сил всередині країни розчленити територію України або відокремити якусь її частину.

По-третє, Президент діє як гарант Конституції щодо забезпечення відповідності внутрішньої та зовнішньої політики інтересам держави, Основному Закону України, є гарантом прав і свобод людини і громадянина. Це означає, що він зобов'язаний створювати умови, які забезпечували б чітке і своєчасне реагування відповідних органів держави на будь-які факти порушення конституційних приписів.

Нарешті, Президент як гарант прав і свобод людини і громадянина повинен також сприяти створенню відповідних механізмів контролю та забезпечення реалізації цих прав і свобод, а обстоюючи їх - створювати умови нетерпимого ставлення до будь-яких випадків порушення таких прав і свобод.

2.ПОРЯДОК ОБРАННЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Відповідно до статті 103 Конституції України, Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. [15;110]

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період дев'яноста днів з дня припинення повноважень.

Порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.

Вибори Президента України відповідно до ч. 1 означної статті грунтуються на дійсно демократичних принципах, на основі яких у відповідності із ст. 70 і 71 Конституції здійснюється народне волевиявлення в Україні. Конституція встановлює, що Президент України обирається строком на 5 років.

Вимоги до кандидатів у Президенти визначені ч. 2 ст. 103. Президент має бути громадянином України, адже неприпустимо, щоб главою держави була особа, що не має з цією державою сталих правових зв'язків, які встановлюються саме через інститут громадянства При цьому Конституція не визначає необхідної для кандидата в Президенти підстави набуття громадянства України, як це робиться в конституціях деяких країн (наприклад, у США кандидат у президенти повинен бути громадянином цієї країни за народженням). Уявляється, що такий підхід втілює закріплений у ст. 24 Конституції України принцип рівності громадян України незалежно від будь-яких їх ознак.

Кандидат у Президенти має досягти 35 років. Саме у цьому віці людина набуває певного життєвого досвіду, має достатньо здоров'я та енергії, необхідних для виконання непростих президентських повноважень. Такий же саме вік для кандидатів у президенти встановлено у Росії, США. В ряді держав для цього прийнято більш високий віковий ценз, наприклад у ФРН - 40, в Італії - 50 років. [10;111]

Кандидат у Президенти України має протягом десяти останніх перед днем виборів років проживати в Україні. Цей строк є необхідним для того, щоб кандидат у Президенти міг орієнтуватися в особливостях суспільного життя країни, правильно визначати потреби і шляхи його вдосконалення тощо. Аналогічні норми містяться і в конституціях інших держав. Наприклад, у Росії цей строк встановлюється також у 10 років, у США - 14 років.

Кандидат у Президенти України повинен мати право голосу, тобто ним може бути лише особа, яка не обмежена у виборчих правах і володіє активним виборчим правом. У конституціях деяких держав ця вимога прямо не фіксується (Росія, США), в інших -формулюється в тих чи інших редакціях. Наприклад, у ст. 84 Конституції Італії йдеться про те, що "Президентом Республіки може бути обрана будь-яка особа, яка користується громадянськими і політичними правами". Президент має володіти державною мовою, якою згідно з ч. 1 ст. 10 Конституції є українська.

Конституція (ч. 3 ст. 103) визначає, що одна й та сама особа не може бути Президентом України більше, ніж два строки підряд. Ця норма запобігає тривалому перебуванню при владі однієї особи, оскільки, як свідчить історичний досвід, це часто призводить до встановлення антидемократичних державно-правових режимів. Водночас зазначена норма допускає можливість обрання тієї ж особи на посаду Президента третій раз, але вже після того, як цю посаду займала інша особа.

Конституції по-різному підходять до встановлення можливих строків перебування особи на посаді президента. Так само, як і в Україні, ця проблема вирішується, наприклад, у Росії та ФРН. Конституція США також обмежує президентство однієї особи виключно двома строками підряд, а в Італії та Франції можливості переобрання на посаду президента не обмежуються.

Президенту заборонено мати інший представницький мандат, тобто бути членом владних виборних органів, а також обіймати оплачувані посади в державних або громадських органах чи організаціях, займатися підприємницькою діяльністю. Ця заборона має на меті забезпечити незалежність Президента від будь-яких державних і недержавних структур.

У тих чи інших формулюваннях аналогічні норми містяться в конституціях багатьох країн (наприклад США, ФРН та ін.). [11;98]

Строки проведення чергових виборів Президента і виборів у разі дострокового припинення його повноважень встановлюються ч. 5 означеної статті. Чітке конституційне визначення строків чергових і позачергових виборів Президента покликане забезпечити відповідну організованість у суспільстві та скорочення періодів, коли посада Президента може бути вакантною.

Відповідно до статті 104 Конституції України, новообраний Президент України вступає на пост не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складення присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України.

3.КОМПЕТЕНЦІЯ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ. АКТИ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Конституція України у ст. 106 наділяє Президента України досить широкими функціями і повноваженнями. Проте реальний обсяг їх на практиці залежить від: стану розмежування в Основному Законі повноважень законодавчої влади і Президента; особливостей функціонування усіх гілок влади; конкретної політичної ситуації, яка визначається співвідношенням сил всередині країни.

Стаття 106 Конституції України, на жаль, не визначає, що саме закріплено в ній: компетенцію, сукупність предметів відання, прав та обов'язків, або лише повноваження Президента України.

Виходячи з цього, компетенцію Президента, як сукупність предметів відання, прав та обов'язків можна поділити на певні групи, які зумовлені функціями глави держави. [13;99]

Оскільки компетенція будь-якого органу публічної влади є похідною від покладених на нього функцій, можна систематизувати функції Президента України виходячи з того, що наявність глави держави, який не входить у жодну з гілок державної влади, ніяким чином не порушує принципу поділу влади, оскільки його головні повноваження спрямовані на виконання "внутрішніх" щодо державного механізму функцій, у першу чергу, на забезпечення організаційної та функціональної єдності державної влади.

Загальну систему функцій Президента України становлять: забезпечення єдності державної влади, представництво держави, забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян, установча, нормотворча, кадрова функція, а також керівництво зовнішньополітичною діяльністю.

Перші дві функції мають прерогативний характер, тобто властиві тільки главі держави, і зумовлюють необхідність існування самого цього інституту, інші теж мають важливе значення, але можуть бути наявні в інших державних органах.

Функція забезпечення єдності державної влади поділяється на три підфункції: 1) координація діяльності всіх гілок влади; 2) урівноважування гілок влади, створення балату сил; 3) припинення дій органів, які порушують єдність влади.

Водночас залежно від сфери вияву функція представництва держави поділяється на дві підфункції: внутрішньополітичне і зовнішньополітичне представництво. [5;257]

На сьогодні найважливіші повноваження Президента закріплені в Конституції України, а решта визначені законами України ("Про Президента Української РСР", "Про міжни родні договори України", "Про оборону України", "Про громадянство України" та ін.). Компетенція глави держави, як і його правовий статус взагалі, не можуть визначатися підзаконними нормативними актами, а у чинній Конституції України завдання, функції та компетенцію Президента викладено впереміш, іноді неповно і неточно.

Між тим це має важливе значення щодо виділення певних груп (сфер) повноважень Президента України залежно від такого критерію, як предмет відання. Залежно від цієї істотної ознаки звичайно виділяються такі групи (сфери) повноважень: державне будівництво; нормотворча діяльність; забезпечення конституційної законності; повноваження у галузі оборони і національної безпеки; реалізація гарантій що до забезпечення прав і свобод громадян; зовнішня політика та міжнародні відносини; нагородна політика.

Саме через компетенцію реалізуються функції органу, причому функція ніби розкладається на елементи. Компетен ція органу похідна від його функцій і більш рухома зі обсягом; водночас функції органу виявляються саме через сукупність усіх елементів компетенції. [17;139]

Повноваження Президента України у сфері державного будівництва зводяться до прав та обов'язків щодо формувин ня органів державної влади, їх реорганізації та ліквідації, які умовно можна поділити на такі групи: 1) установчі повноваження щодо створення, реорганізіції та ліквідації органів державної влади; 2) номінаційні щодо формування персонального складу державних органів; 3) процедурні щодо ініціювання процедури формування органів державної влади Існуючий обсяг номінаційних повноважень глави держави є надлишковим, оскільки містить загрозу перетворення Президента на опозиційний Верховній Раді України центр політичної влади, домінуючий навіть над Кабінетом Міністрів, що в свою чергу може призвести до підриву самого принципу поділу влади як однієї з основ конституційного ладу України. Розв'язання даної проблеми вбачається у коригуванні кадрових повноважень глави Української держави. [20;206]

Тому на конституційному рівні доцільно було б закріпити правило про те, що припинення повноважень Прем'єр-міністра, так само як і його призначення, потребує згоди Верховної Ради України, а припинення повноваженнь членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій можливе лише за поданням Прем'єр-міністра України. Ці зміни знімуть питання про "формального" і "реального" главу виконавчої влади, зміцнять єдність центру політичної влади в особі парламенту (який за Конституцією є єдиним органом, повноважним визначати засади внутрішньої та зовнішньої політики) і ще більше зобов'язуть вищі вргани державної влади діяти узгоджено і йти на певний компроміс при розробці та прийнятті владних рішень.

У сфері нормотворчої діяльності до компетенції Президента України належать такі повноваження: право законодавчої ініціативи, право вето, повноваження щодо підписання та обнародування законів, а також право призначати всеукраїнський референдум.

Право вето глави держави є, по суті, похідним від його повноваження щодо підписання і обнародування законів, і його існування покликане слугувати засобом стримування парламенту від недостатньо обгрунтованих рішень. Нині назріла потреба чіткого законодавчого врегулювання процедури реалізації цього права Президента. Зокрема, слід встановити механізм, який запобігав би виникненню ситуацій порушення термінів підписання і обнародування прийнятих законів, а також передбачав відповідальність Президента у тому разі, коли він не підписує і не повертає на повторний розгляд поданий йому для промульгації закон протягом встановленого строку. [15;112]

У переважній більшості країн глава держави наділений таким можливим засобом впливу на парламент, як право вето.

Існують два різновиди цього інституту -- абсолютне і відкладальне вето.

Абсолютне вето полягає у тому, що відмова глави держави схвалити прийнятий парламентом законопроект є остаточною і не може бути подолана. В сучасний період абсолютне вето практично не застосовується, за винятком деяких монархічних держав.

Відкладальне вето наділяє главу держави правом повернути переданий йому законопроект для повторного обго ворення у парламенті. Цей різновид вето звичайно долається простою (Греція, Італія, Румунія, Угорщина) або кваліфікованою більшістю голосів членів парламенту (США, Росія. Польща, Чехія).

Як правило, вето поширюється на законопроекти в цілому. В деяких країнах (Франція, Мексика, Еквадор) застосовується "вибіркове" вето, що накладається главою держали на окремі статті і положення закону.

В Україні конституційно закріплено відкладальний різновид вето, яке долається кваліфікованою кількістю голосів депутатів Верховної Ради України не менш як двома третинами від її конституційного складу (ч. 4 ст. 94 Конституції України), причому вето поширюється на весь законопроект у цілому. Згідно з п. 30 ст. 106 Конституції Президент України має право вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України.

Вельми актуальною є сьогодні проблема юридичної форми президентського вето. Оскільки накладання вето на закон є актом не органу державної влади, а Президента, і призводить до значних юридичних наслідків, йому має надаватися форма указу Президента про повернення законопроекту на повторний розгляд. [12;74]

Доцільно запровадити у лексикон вітчизняного конституційного права загальновживаний у зарубіжному держа вознавстві термін "промульгація" (від лат. -- оголошую, обнародую), що означає санкціонування закон і проекту главою держави у встановлені конституцією строки, а також опублікування закону в офіційному віснику. Застосування цього терміна замість вживаних Конституцією понять "оприлюднення" та "опублікування" ліквідує наявну сьогодні двозначність і невизначеність у процедурі введення в дію схвалених Президентом законів.

Центральне місце у компетенції глави Української держави посідають повноваження у сфері забезпечення конституційної законності.

У механізмі захисту Конституції Президенту належить провідна роль, про що свідчать такі його повноваження, як право звертатись до Конституційного Суду України, скасовувати акти Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Аитономної Республіки Крим, рішення голів місцевих державних адміністрацій. Президент, здіснюючи зазначені повноваження, забезпечує належне виконання конституційних обов'язків усіма державними органами. Досягає він цього шляхом безпосереднього звернення до органів та осіб, чиї дії не відповідають нормам Основного Закону України, та через компетентні в цій галузі державні органи. Як засоби забезпечення конституційної законності можна також розглядати право Президента на відкладальне вето та його право приймати рішення про введення в Україні або окремих її місцевостях надзвичайного стану. Однак становищу глави держави, який забезпечує збалансованість влад, більше відповідало б не його повноваження діяти в ролі особи, що скасовує акти тих чи інших владних структур, а те, щоб своїм арбітражем забезпечувати узгодження позицій різних органів влади, пошук компромісних рішень в інтересах громадської злагоди. На увагу у зв'язку з цим заслуговують пропозиції деяких учених щодо доповнення переліку конституційних повноважень Президента України правом використовувати узгоджувальні процедури, а в разі недосягнення узгодженого рішення передавати розв'язання спору на розгляд відповідного суду. [19;151]

До сфери оборони та національної безпеки належить майже половина всіх повноважень Президента України, що загалом відповідає його конституційному статусу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України та гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Аналіз конституційних повноважень Президента в даній і сфері дає підстави стверджувати, що роль Верховного Головнокомандувача зводиться не до оперативно-тактичного чи стратегічного управління військами, а до функції політичного керівництва державними органами, які забезпечують обороноздатність України. Фактично саме йому підпорядкована вся сфера державного управління обороною та забезпечених національної безпеки, оскільки реалізація таких завдань по требує концентрації і єдності влади, координації діяльності всіх гілок державної влади і максимально оперативного прийняття владних рішень.

Президент також очолює Раду національної безпеки і оборони України (п. 18 ст. 107 Конституції). Згідно зі ст. 107 Конституції, Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом національної безпеки і оборони України. Вона не належить до жодної гілки державної влади. Основними функціями Ради є координація і контроль діяльності органів виконавчої влади лише у двох сферах -- національної безпеки і оборони України.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України. До складу Ради за посадою входять Прем'єр-міністр, Міністр внутрішніх справ, Міністр закордонних справ. У засіданнях Ради національної безпеки України може брати участь Голова Верховної Ради України. Детально компетенція та функції, права, засади організації і діяльності, склад і структура цього координаційного орагну визначаються Законом України "Про Раду національної безпеки та оборони України" від 6 березня 1998 р.

Президент призначає на посади і звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави (п. 17 ст. 107), приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України. [7;129]

Проголошення Президента України гарантом додержання прав і свобод людини і громадянина зумовлює наявність значних повноважень глави держави у сфері забезпечення основних прав і свобод громадян. З цією сферою корелюють практично всі повноваження глави держави, беручи до уваги, що розбудова незалежної держави, забезпечення її внутрішньої та зовнішньої безпеки, конституційної законності та плідної міжнародної співпраці має на меті саме благополуччя громадян, якомога повнішу реалізацію їх прав і свобод. Однак зміст компетенції Президента України становлять і певні повноваження, які можна віднести до сфери забезпечення прав і свобод у вузькому розумінні слова: приймати рішення з питань громадянства та надання притулку в Україні, а також здійснювати помилування. Головною прикметою цих повноважень є чітко індивідуальна спрямованість та конкретність.

Повноваження глави держави у сфері зовнішньої політики та міжнародних відносин є необхідним атрибутом його конституційного статусу в усіх країнах світу, а конкретний їх перелік є типовим принаймні для держав з республіканською формою правління: право вести переговори й укладати міжнародні договори, акредитувати і приймати дипломатичних представників. Загалом зміст зовнішньополітичних повноважень глави Української держави полягає у переведенні зовнішньополітичних принципів та настанов, вироблених парламентом, у площину державно-владних рішень.

Президент України здійснює й інші повноваження, визначені Конституцією України (п. 31 ст. 106). При цьому він не може передавати свої повноваження іншим особам або органам. [18;114]

Конституція 1996 р. позбавила Президента статусу глави виконавчої влади, іменуючи його виключно главою держави, але водночас зберегла за ним (майже у повному обсязі) повноваження, які належали Президентові за Основним Законом 1978 р. з його змінами і доповненнями.

Широкі повноваження з формування виконавчої гілки влади та контролю за її діяльністю дали можливість Президенту підпорядкувати собі як уряд, так і всю виконавчу вертикаль, що спричинилося до появи двох центрів політичної влади в Україні -- глави держави і парламенту -- та боротьби між ними за право визначати основні засади внутрішньої й зовнішньої політики. Таке протистояння є неприйнятним і підлягає вирішенню шляхом усунення внутрішніх суперечностей Конституції. Проголошення Президента України гарантом певних соціально-політичних цінностей не може слугувати обгрунтуванням його права діяти, виходячи за межі компетенції, закріпленої Конституцією, оскільки такий вихід її призвести до підриву засад конституційного ладу України

Оскільки інститут глави держави відзначається багатофункціональністю та універсальністю компетенції, його діяльність здійснюється практично у всіх правових формах: установчій, правотворчій, правозастосовній, інтерпретаційній і контрольно-наглядовій.

Установчу форму реалізації компетенції Президента Ук раїни становлять шість видів проваджень, кожне з яких відрізняється кількістю та змістом етапів, колом суб'єктів, процесуальними строками, а також фактичним складом: з формування Верховної Ради України; зі створення, реорганізації та ліквідації центральних органів виконавчої влади; з формування персонального складу органів виконавчої влади; зі створення судів; з формування персонального складу Конституційного Суду України, а також судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів; зі створення допоміжних органів і служб. [7;122]

Нормотворча форма реалізації компетенції глави Української держави складається з трьох груп правотворчих проваджень: ординарного, особливого та спеціального. Конституція України не містить чіткого переліку питань, які підлягають самостійному нормативному регулюванню з боку Президента, що на практиці іноді призводить до виходу глави держави за межі закріпленої за ним компетенції.

Правозастосовна діяльність Президента пов'язана зі створенням юридичних актів, покликаних продовжити загальне нормативне регулювання, задане правотворчістю, одночасно доповнюючи його індивідуальним правовим регламентуванням. При цьому може виконуватися як функція, що наділяє правом правозастосовної діяльності, так і правоохоронна. У межах даної форми можна виділити такі провадження: щодо визнання іноземних держав; щодо скасування актів Кабінету Міністрів України та Ради міністрів Автономної Республіки Крим; з питань оголошення стану війни і використання Збройних Сил України; з питань мобілізації і введення воєнного стану; щодо введення надзвичайного стану; щодо присвоєння вищих спеціальних звань і класних чинів; нагородне; з питань громадянства; щодо надання притулку в Україні; з питань помилування. [11;83]

Контрольна діяльність Президента України не дістала належного нормативного закріплення, проте це не може бути підставою для заперечення такої форми реалізації його ком петенції, оскільки контроль є необхідним елементом будь-якої управлінської діяльності.

Виділяють правотворче і виконавче контрольні провадження. Правотворче контрольне провадження являє собою надвідомчий контроль Президента за правотворчою дінльністю Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів АРК (безпосередньо) та голів місцевих держадміністрацій (опосередковано через уряд та голів місцевих держадміністрацій вищого рівня), а виконавче контрольне провадження -- за нривозастосовною діяльністю названих суб'єктів.

Правові режими правороз'яснювальної діяльності Президента ще тільки складаються і виступають як юридизоване пираження конкретних дій з розробки, прийняття і оприлюднення інтерпретаційних актів, що оформляються указами глави держави.

Загалом рівень правової регламентації правових форм реалізації компетенції Президента України залишається низьким, особливо у частині процесуальних норм, винятки становлять провадження з питань громадянства, нагородження і помилування, а також більшість нормотворчих проваджень. Недостатня процесуальна внормованість є загальним недоліком усього вітчизняного конституційного права, але у сфері реалізації компетенції органів публічної влади ця проблема стоїть особливо гостро. [15;128]

Значним елементом діяльності глави Української держави є неправові форми реалізації його компетенції, до числа яких слід віднести проведення координаційних зборів, нарад, науково-практичних конференцій, здійснення робочих поїздок по країні, робочих та офіційних закордонних візитів, проведення пресконференцій та ряд інших. При цьому слід розрізняти неправові форми реалізації компетенції Президента, які реалізуються ним особисто, і ті, що здійснюються співробітниками Адміністрації Президента.

В цілому арсенал форм реалізації компетенції Президента України досить широкий, що відповідає обсягу компетенції глави держави та важливості покладених на нього завдань ефективність функціонування цього інституту значною мірою залежить від вмілого поєднання різних форм діяльності.

Щоб забезпечити виконання передбачених Конституцією функцій і повноважень, Президент України створює Адміністрацію Президента України. Її статус було визначено в Указі Президента України від 19 січня 1997 р., яким затверджено Положення про Адміністрацію Президента України. Згідно з Указом Президента України "Питання Адміністрації Президента України" від 29 грудня 1999 р. до нього внесено зміни, які стосуються реорганізації системи і структури органів Адміністрації.

Згідно зі згаданою реорганізацією до складу Адміністрації Президента України входять:

- Глава Адміністрації Президента України;

- Перший заступник та заступники Глави Адміністрації Президента України, - Прес-секретар Президента України;

- Постійний представник Президента України у Верховній Раді України;

- Постійний представник Президента України в Конституційному Суді України.

- Постійний представник Президента України в Кабінеті Міністрів України.

Апарат Президентської ради включає: Службу Президента України; Секретаріат Адміністрації Президента України, а також головні управління організаційно-кадрової роботи та взаємодії з регіонами; контрольне управління з питань внутрішньої політики; управління з питань економічної політики, з питань зовнішньої політики; державно-правове управління.

До складу апарату також входять управління: з питань забезпечення зв'язків з Верховною Радою України, Конституційним Судом України та Кабінетом Міністрів України; документального забезпечення; Управління справами; Управління прес-служби Президента України; Управління протоколу Президента України; державних нагород; з питань громадянства; з питань помилування; з питань звернень громадян.

Згідно з Положенням Адміністрація Президента не є органом державної влади. [9;62]

Завданням її є надання організаційної, правової, матеріально-технічної допомоги Президентові України у процесі здійснення ним власних повноважень і взаємодії з органом законодавчої влади, системою органів виконавчої влади, органами судової влади, Конституційним Судом України.

З метою реалізації функцій і повноважень, визначених Конституцією України, Президент здійснює правотворчу діяльність. На основі та на виконання Конституції і законів України він видає укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на всій території України.

Указ в Україні і в інших країнах -- це власна назва найбільш важливих актів, які видаються главою держави (президентом).

У західних країнах акти, аналогічні указу, іменуються декретами (у США -- виконавчими декретами ).

Розрізняють нормативні і ненормативні укази.

В Україні при виданні указів згідно з ч. 4 ст. 106 Конституції частково застосовується контрасигнатура, тобто скріплення акта глави держави підписом міністра; це означає, шо юридичну і політичну відповідальність за даний акт несе міністр, який його скріпив. Формально це пояснюється тим, що глава держави не несе відповідальність за свої дії (за вийнятком зради або іншого злочину).

Проте, акти Президента, видані в межах його повноважень, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, лише частково. До них належать акти Президента України, які стосуютсья таких питань його повноважень: представлення держави в міжнародних відносинах, здійснення керівництва зовнішньополітичною діяльністю держави, ведення переговорів та укладення міжнародних договорів України; прийняття рішень про визнання іноземних держав; призначення та звільнення глав дипломатичних представництв в Україні, н інших державах і при міжнародних організаціях; приймання вірчих і відкличних грамот дипломатичних представників іноземних держав; призначення за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припинення їхніх повноважень на цих посадах; утворення, реорганізація та ліквідація за поданням Прем'єр-міністра України міністерств ті інших центральних органів виконавчої влади в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади, скасування актів Кабінету Міністрів України та актів Ради міністрів Автономної Республіки Крим; бути Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначення на посади та звільнення з посад вищого командування Збройним Сил України, інших військових формувань; здійснення керівництва у сферах національної безпеки та оборони держави; очолювати Раду національної безпеки і оборони України; прийняття у разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошення у разі необхідності окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації з наступним затвердженням цих рішень Верховною Радою України; призначення третини складу Конституційного Суду України; утворення судів у визначеному законом порядку; присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів та інших вищих спеціальних звань і класних чинів. [20;153]

Поряд з указами. Президент України відповідно до 106 видає розпорядження, яке являє собою один з видів підзаконних актів: владний акт державного органу, виданий у межах його компетенції, який має обов'язкову силу для фізичних і юридичних осіб, яким його адресовано.

Розпорядження можуть бути тривалої дії, а можуть мати разові наслідки для конкретного виконавця.

президент україна держава країна

4.КОНСТИТУЦІЙНІ ПІДСТАВИ ТА ПОРЯДОК ДОСТРОКОВОГО ПРИПИНЕННЯ ПОВНОВАЖЕНЬ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Відповідно до статті 108 Конституції України, Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України.

Повноваження Президента України припиняються достроково у разі:

1. відставки;

2. неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

3. усунення з поста в порядку імпічменту;

4. смерті.

Стаття встановлює, що Президент України зобов'язаний виконувати свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України. Проте інколи виникають обставини, які призводять до дострокового припинення повноважень Президента. Конституцією встановлено такий перелік цих підстав: відставка, неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я, усунення з поста в порядку імпічменту та в разі його смерті.

Слід підкреслити, що конституції більшості країн світу закріпили такі ж або аналогічні обставини дострокового припинення повноважень президента. Так, конституція США передбачає, що президент США може достроково припинити свої повноваження у разі його усунення з посади, відставки, нездатності здійснювати пов'язані з посадою права і обов'язки або смерті. [5;117]

Проте існують і інші вирішення даного питання. Зокрема, конституція Франції передбачає, що вакантність посади президента може виникнути з будь-яких причин, при цьому вони навіть не називаються. Більше того, повноваження президента можуть достроково припинятися за наявності всіляких перешкод щодо виконання ним своїх обов'язків. У Республіці Мальта президент може бути усунутий з посади, якщо він не справляється із своїми функціями або ж за негідну поведінку.

Іноді встановлюється порядок дострокового усунення президента з посади за результатами референдуму. В Ісландії президента може бути усунено з посади у випадку, якщо резолюція осуду буде підтримана двома третинами складу парламенту і схвалена на референдумі. В Австрії референдум про усунення президента з посади може бути проведений за вимогою федеральних зборів, тобто за спільним рішенням палат парламенту.

Відповідно до статті 109 Конституції України, відставка Президента України набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України.

Цією статтею встановлено, що повноваження Президента України припиняються з моменту його відставки. Відставка Президента - це його добровільна відмова від займаної посади. Вона набуває чинності з моменту проголошення ним особисто заяви про відставку на засіданні Верховної Ради України. Тобто згоди Верховної Ради не потрібно. Президент лише повідомляє про своє рішення, в зв'язку з чим Верховною Радою відповідно до п. 7 ст. 85 Конституції мають бути призначені вибори нового Президента. [7;130]

Таким чином, певною мірою забезпечується участь законодавчої гілки влади у механізмі виникнення та припинення повноважень Президента України: на засіданні Верховної Ради Президент України складає присягу, на ньому ж він має проголосити про добровільне складення своїх повноважень.

Відповідно до статті 110 Конституції України неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Верховної Ради України і підтверджена рішенням, прийнятим більшістю від Ті конституційного складу на підставі письмового подання Верховного Суду України - за зверненням Верховної Ради України, і медичного висновку. Стаття встановлює певну процедуру з'ясування неможливості виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я. При виникненні сумніву щодо можливості Президента виконувати свої повноваження за станом здоров'я Верховна Рада готує відповідне звернення до Верховного Суду України. Сумнів може бути викликаний симптомами, які свідчать про недієздатність, каліцтво, надто хворобливий стан або тривалу хворобу Президента і т.д, Верховний Суд, вивчаючи це питання, дає об'єктивну оцінку стану здоров'я Президента. На підставі зібраних даних Верховний Суд України складає спеціальне письмове подання, яке разом з медичним висновком надсилається Верховній Раді. Остання розглядає ці матеріали і в разі встановлення неможливості виконання Президентом своїх повноважень приймає більшістю голосів народних депутатів України від її конституційного складу рішення про дострокове припинення повноважень Президента.

Більшість конституцій країн світу встановлює, що повноваження президентів припиняються достроково у разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я. Проте далеко не всі вони регламентують порядок припинення цих повноважень так докладно, як це зроблено у Конституції України.

Відповідно до статті 111 Конституції України, Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Питання про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. [11;85]

Для проведення розслідування Верховна Рада України створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції тимчасової слідчої комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради України.

За наявності підстав Верховна Рада України не менш як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про звинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Верховною Радою України не менш як трьома четвертими від її конституційного складу після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Дострокове припинення повноважень Президента України можливе також у разі його усунення в порядку імпічменту. Загалом імпічмент - це особлива процедура притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави. Найбільш поширеними підставами для імпічменту є порушення конституції і тяжкі злочини. В Італії, наприклад, президент відповідає за державну зраду або посягання на конституцію, у Німеччині - за навмисне порушення ним Основного або іншого федерального закону, у США -за державну зраду, хабарництво та інші тяжкі злочини, у Франції - тільки за державну зраду. Згідно з Конституцією України Президент несе відповідальність за вчинення ним державної зради або будь-якого іншого злочину.

Встановлена Конституцією процедура імпічменту досить складна. Питання про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту порушується більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Після цього для здійснення відповідного розслідування Верховна Рада створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, яка з'ясовує всі фактичні обставини справи. Комісія складається не тільки з народних депутатів України, до неї мають бути включені спеціальний прокурор і спеціальний слідчий. Висновки і пропозиції комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради, яка за наявності підстав не менше як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про пред'явлення звинувачень Президентові.

Справа про імпічмент Президентові України обов'язково надсилається на перевірку до Конституційного Суду України і Верховного Суду України. Конституційний Суд, вивчивши справу, має скласти мотивований висновок про те, що конституційна процедура розслідування і розгляду справи про імпічмент Президентові України додержана, а Верховний Суд - про те, що діяння, в яких звинувачується Президент, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Лише після цього Верховною Радою не менш як трьома четвертими від ЇЇ конституційного складу приймається рішення про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту. [15;118]

Вважається, що інститут імпічменту має насамперед запобіжне значення, бо притягнення президента до судової відповідальності через імпічмент трапляється у практиці держав порівняно рідко.

Процедура та порядок здійснення імпічменту у різних країнах світу не однакові. У США, наприклад, нижня палата американського Конгресу виступає в ролі слідчого і обвинувача, а верхня - в ролі суду. Результатом їхньої роботи може бути усунення президента з посади. Однак у США на цьому юридичні наслідки імпічменту не закінчуються. Якщо в діях президента США є склад кримінального злочину, то справа далі передається у звичайний суд.

Своєрідністю відрізняється процедура імпічменту у Франції. У разі притягнення до відповідальності президента держави звинувачення пред'являються обома палатами, які мають винести ідентичні рішення абсолютною більшістю свого складу. Сама справа розглядається Високою палатою правосудця.

В Італії президент у порядку імпічменту підлягає відповідальності перед парламентом - на спільному засіданні його палат відповідне рішення приймається абсолютною більшістю голосів його членів.

У Російській Федерації президент може бути усунутий з посади Радою Федерації лише на підставі висунутого Думою обвинувачення в державній зраді або у скоєнні іншого тяжкого злочину, підтвердженого відповідними висновками Верховного Суду і Конституційного Суду. Рішення Державної Думи і Ради Федерації мають бути прийняті двома третинами голосів від загальної кількості депутатів кожної з палат.

У випадку, коли повноваження Президента України припиняються достроково відповідно до ст. 108, 109, 110, 111 Конституції України, виконання обов'язків Президента на період до обрання і вступу на посаду нового Президента покладається на Прем'єр-міністра України.

Останній в період тимчасового виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати частини тих повноважень Президента, які передбачені ст. 106 Конституції, а саме: звертатися з посланням до народу та із щорічним і позачерговим посланням до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; призначати всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до сі. 156 Конституції, проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою; припиняти повноваження Верховної Ради, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися; призначати за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів державної виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їхні повноваження на цих посадах; призначати за згодою Верховної Ради на посаду Генерального прокурора України та звільняти його і посади; призначати половину складу Ради Національного банку України; призначати на посади та звільняти з посад за згодою Верховної Ради Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України; утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади; скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; призначати третину складу Конституційного Суду України; нагороджувати державними нагородами, встановлювати президентські відзнаки і нагороджувати ними; здійснювати помилування. [7;145]

Слід зауважити, що конституції країн світу по-різному визначають порядок заміщення посади президента, що стала вакантною достроково. У США прямим конституційним спадкоємцем президента є віце-президент, який обирається одночасно з президентом і на той же строк. Останній не тільки заміщує президента під час його тимчасової відсутності або недієздатності, а й займає президентську посаду у випадках її вакантності в разі відставки або смерті президента. Для США характерним є те, що на відміну від переважної більшості інших країн, де заміщення президента здійснюється тимчасово до його дострокових виборів, цю посаду наступник займає до кінця встановленого строку повноважень. У Мексиці і в ряді інших президентських республік на таких самих умовах займає вакантну посаду обраний парламентом тимчасовий президент.

У Болгари та в Індії обов'язки президента тимчасово виконує віце-президент, у Польщі - голова нижньої, а за ним і верхньої палати, в Італії, Румунії, Франції та Югославії - голова верхньої палати, в Австрії, Росії, Словаччині і Фінляндії - глава уряду, в Ірландії та Ісландії - спеціальна колегія, до складу якої входять голови палат (парламенту), голова верховного суду, а в Ісландії - ще й глава уряду.

5. АПАРАТ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ

Повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби», які входять до складу президентського апарату. Отже, апарат Президента України - це сукупність консультативно-дорадчих та інших допоміжних органів і служб, створених при главі держави, куди входить і Адміністрація Президента України.

Допоміжні органи (їх зараз близько 40), мають різні найменування - ради, комісії, комітети, палати, робочі групи та ін. Вони створюються і функціонують згідно з положеннями, які затверджуються указами Президента України, але статус Ради національної безпеки і оборони України і Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією і законами. Структура президентського апарату повинна бути безпосередньо обумовлена конституційною компетенцією глави держави, як цього вимагає Основний закон. Станом на 1 грудня 2001 р. систему дорадчих органів при Президентові складали такі структури:

1. У сфері забезпечення національної безпеки і оборони України: