Правова охорона інтелектуальної та промислової власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВІ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ЕКОНОМІЧНИЙ КОЛЕДЖ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

МЕТРОЛОГІЯ, СТАНДАРТИЗАЦІЯ, СЕРТИФІКАЦІЯ, АКРЕДИТАЦІЯ

За VІІ учбовий семестр 2010 /2011 учбового року

Студентка: Головіна Н.В.

Група Ф-07з

Особовий номер 304

ЗМІСТ

Вступ

1 Інтелектуальна власність і її види (інтелектуальна власність в управлінні якістю)

2 Об'єкти промислової власності їх правова охорона і патентоспроможність

Висновки

Список використаних джерел

ВСТУП

Одним з головних показників цивілізованості суспільства у всі часи було і продовжує залишатися зараз те, яка увага приділяється в нім розвитку науки, культури і техніки. Від того, наскільки значний інтелектуальний потенціал суспільства і рівень його культурного розвитку, залежить успіх рішення вартих перед ним економічних питань.

У свою чергу наука, культура і техніка можуть динамічно розвиватися лише за наявності відповідних умов, включаючи необхідні правові передумови. До їх числа, безумовно, слід віднести законодавче закріплення таких нормативних правил, які товарно-грошовим стосункам, що складаються в суспільстві.

Результати інтелектуальній творчої діяльності займають особливе місце серед об'єктів цивільного права і традиційно підрозділяються на дві основні сфери прав: авторське право і промислову власність.

Важко дати точні дані відносно числа літературних і художніх творів створених у всьому світі. Проте відомо, що в даний час щорічно публікується близько 1000000 книг (різних), випускається близько 5000 фільмів, а число щорічних копій фонограм, що реалізовуються, складає більше 3 мільярдів. Всі ці об'єкти, а також інші твори науки, літератури і мистецтва, виконання, постановки і передачі організацій ефірного або кабельного мовлення відносяться до об'єктів авторського права і суміжних прав.

Об'єкти промислової власності використовуються суспільством для вдосконалення техніки і технології, модернізації виробництва.

Новий звіт ВОІВ, що містить моніторинг останніх тенденцій в галузі інтелектуальної власності, свідчить про те, що зацікавленість в отриманні прав ІВ продовжувала зростати до настання глобальної економічної кризи, що підтверджується цифрами, що відносяться до 2007 р.: 1,85 мільйони заявок на патенти (+ 3,7% у порівнянні з 2006 р.), майже 3,3 мільйона заявок на товарні знаки (+ 1,6%) і приблизно 0,62 мільйона заявок на промислові зразки (+ 15,3%), поданих у всьому світі. У цьому звіті під назвою Показники діяльності в галузі інтелектуальної власності у 2009 р. відзначається зниження попиту на отримання прав ІВ в 2008 р. (на підставі попередніх даних), коли глобальна економіка переживала різкий спад. У звіті також відзначається зростання рівня нерозглянутих заявок на патенти, число яких досягло 4,2 мільйона в 2007 р.

1 ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ І ЇЇ ВИДИ (ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ В УПРАВЛІННІ ЯКІСТЮ)

Поняття інтелектуальної власності у світовій правовій системі з'явилося не так давно. Наприкінці минулого століття було підписано Паризьку конвенцію по охороні промислової власності (23березня 1883 р.). За станом на 9 квітня 1995 р. учасниками цієї конвенції були 152 держави світу. В 1891 р. досягнуто Мадрідську угоду про міжнародну реєстрацію знаків. Трохи раніше було укладено Бернську конвенцію по охороні літературних і художніх творів, в 1886 р. Але міжнародне співробітництво в галузі охорони правна результати творчої діяльності почало особливо активно розвиватися в XX столітті. В 1925 р. було укладено Гаагську угоду про міжнародне депонування промислових зразків. Лісабонська угода про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію було підписано в 1958 р. В 1961 р. була підписана Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і органів радіо і телебачення. В 1989 р. підписаний Договір про реєстр фільмів (Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів). Було підписано також багато інших міжнародних договорів, угод, конвенцій, спрямованих на забезпечення надійної правової охорони результатів творчої діяльності в різних країнах світу - учасницях названих та інших договорів.

Наявність багатьох міжнародних конвенцій, договорів, угод тощо в галузі правової охорони результатів творчої діяльності не сприяла їх ефективній охороні. Мали місце розбіжності, неоднакові підходи, різне тлумачення одних і тих самих понять. Іншими словами, настала гостра потреба в координації, в узгоджених силах, в об'єднанні зусиль для досягнення необхідної правової охорони. В шести десятих роках виникла ідея створити окрему організацію, яка б певним чином координувала регулювання правової охорони в цій галузі, передбаченої численними міжнародними договорами. Виникненню цієї ідеї передувало підписання уже згадуваної Паризької конвенції по охороні промислової власності і Бернської конвенції по охороні літературних і художніх творів. Кожна з цих Конвенцій передбачала створення секретаріату, який називався «Міжнародне бюро». Обидва ці секретаріати були об'єднані в 1893 р. Цей об'єднаний секретаріат виступав послідовно під різними назвами, остання з яких була «об'єднані міжнародні бюро по охороні інтелектуальної власності».

В даний час у зв'язку з загальним розвитком міжнародного економічного і культурного співробітництва помітний розвиток тенденції зміцнення міжнародних організацій саме в галузі науково-технічної і гуманітарної діяльності. Ця тенденція характеризується:

- розширенням і зміцненням міжнародно-правового співробітництва держав, залученням все більшої кількості учасників, особливо країн, що розвиваються;

- бажанням удосконалити і модернізувати структуру уже існуючих організацій, привести їх у відповідність із структурою інших учасників міжнародних організацій;

- якісною зміною співробітництва, що проявляється в підвищенні ефективності матеріально-правових норм;

- універсалізацією окремих міжнародних союзів;

- підвищенням їх ролі в системі міжнародних організацій і перетворенням в спеціалізовані установи ООН.

Саме ці фактори зумовили потребу у створенні спеціальної міжсоюзної організації, яка б об'єднувала зусилля у цьому напрямі.

З цією метою було скликано Стокгольмську дипломатичну конференцію держав - членів Паризького і Бернського союзів. Націй конференції в червні-липні 1967 р. було розроблено і прийнято конвенцію, яка заснувала нову міжнародну організацію.

14 липня 1967 р. в Стокгольмі було підписано конвенцію під назвою «Конвенція, яка засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності». Ця конвенція набула чинності в 1970 р., а в грудні 1974 р. вона набула статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) поставила перед собою таку ціль:

- сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, відповідних випадках, у взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією;

- забезпечити адміністративне співробітництво між Союзами в галузі охорони інтелектуальної власності.

Відповідно до цієї Конвенції інтелектуальна власність включає дві основні сфери прав: промислову власність, яка головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і авторське право, що головним чином охоплює літературні, музичні, художні, фотографічні і аудіовізуальні твори.

Таким чином поняття інтелектуальної власності було узаконено в міжнародно-правовій практиці. Оскільки колишній Радянський Союз також підписав згадану. Конвенцію, то це поняття появилося і в радянському законодавстві.

Згадана Конвенція передбачає об'єктами права інтелектуальної власності такі результати творчої діяльності:

- літературні, художні твори і наукові праці;

- виконавську діяльність артистів, фонограми і радіопередачі;

- винаходи в усіх галузях людської діяльності;

- наукові відкриття;

- промислові зразки;

- товарні знаки, знаки обслуговування і комерційні найменування та позначення;

- припинення недобросовісної конкуренції.

Варто відразу звернути увагу на те, що в наведеному переліку. згадуються наукові відкриття як об'єкт правової охорони. Між тим, наукові відкриття не можуть бути таким об'єктом. Відкриття як досягнення науки є надбанням світового співтовариства, і вони не можуть закріплюватись за якимось одним суб'єктом у вигляді виключного права. Тому навіть радянське законодавство не визнавало виключного права автора чи наукової установи на зроблене відкриття.

Авторським правом охороняються результати творчої діяльності, що стосуються гуманітарної сфери життя людини. Це літературні художні твори, наукові праці та інші твори. Виконавська діяльність артистів, права розробників фонограм, програми на радіо- і телепередачі охороняються правами, які прийнято називати суміжними, оскільки вони справді тісно примикають до авторських прав, суміжні з ними.

Винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, комерційні найменування і позначення - це сфера технічної творчості (на відміну від гуманітарної). Ці та інші результати технічної творчості складають групу об'єктів, яку прийнято називати промисловою власністю і вона відповідно захищається правом промислової власності. Право промислової власності, часто називали ще патентним правом, оскільки основним правовим засобом охорони є патент.

В наведених переліках нема деяких результатів творчої діяльності, які уже мають правову охорону, наприклад, секрети виробництва (ноу-хау), раціоналізаторські пропозиції, селекційні досягнення, найменування місця походження товару, комп'ютерні програми, інтегральні мікросхеми, репрографія, біотехнологія та деякі інші. Але конвенція не ставить перепони для надання правової охорони і таким результатам інтелектуальної творчості, які можуть появитися в майбутньому чи вже появилися.

Захист від недобросовісної конкуренції також в Конвенції розглядається як об'єкт промислової власності, оскільки він є не що інакше, як один із способів захисту інтелектуальної власності (*4). В Конвенції прямо проголошено: «будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям в промислових і торгових справах», є актом недобросовісної конкуренції (ст. 10 біс а (2)).

Для позначення авторського права в міжнародно-правовій практиці часто вживається англійське слово «копірайт». Цим терміном висловлюють дію, яку може здійснювати тільки автор того чи іншого твору літератури і мистецтва або з дозволу автора. Ця дія скоріше всього може полягати у виготовленні копій твору - книги, скульптури, картини, фотографії, кінофільму тощо, тобто копіюванні.

Авторським правом охороняються твори літератури і мистецтва, в тому числі вірші, проза, музичні твори, твори живопису, кінематографії та ін. Чинне законодавство про охорону авторського права не містить перепон для надання правоохорони будь-яким творам, що відповідають вимогам закону.

Проте, слід мати на увазі, що авторське право надає охорону формі вираження авторської ідеї, але не охороняє саму ідею. Сама по собі ідея може бути і не нова, а форма її вираження нова. Оригінальне технічне рішення може бути викладено в науковій статті. Саме рішення може бути запозичене третіми особами, і авторське право тут безсиле, воно не може захистити від запозичення самої ідеї, викладеної в статті. Коли ж буде скопійована стаття без дозволу автора, то в цьому разі авторське право вступає в силу. Що стосується рішення, то воно має захищатися правом промислової власності (патентним правом).

Словосполучення «інтелектуальна власність» проникло в спеціальну літературу колишнього Радянського Союзу. Воно вживалося в науковій літературі, в навчальній тощо. Проте, в якості офіційного не вживалося.

Таким же шляхом це словосполучення проникло в спеціальну літературу України. Вживається воно також як офіційний термін, але в якості допоміжного. Так, наприклад, законодавство про авторське право і суміжні права, про промислову власність як певну сукупність в літературі часто називають «Інтелектуальна власність», «Право інтелектуальної власності». Вперше у законодавстві України цей термін був вжитий у Законі України «Про власність» (розділ. VІ) від 7 лютого 1991 р. В той же час в зазначеному законодавстві словосполучення «інтелектуальна власність» вживається. Так, у Законі України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 р визначення патентного відомства подано так: «Державний комітет України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України)». Це ж словосполучення вживається й в інших законах України про промислову власність. Ст. 4 Закону «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» приписує, що іноземні особи та інші особи, що проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами України, у відносинах з Відомством реалізують свої права через представників, зареєстрованих відповідно до Положення про представників у справах інтелектуальної власності. Ця норма повторюється й в інших законах про промислову власність.

Розділ проекту Цивільного кодексу України, що містить норми про авторське право і суміжні права та право промислової власності, названо «Право інтелектуальної власності».

Найбільш важливою характеристикою власності є те, що власник має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю на свій розсуд і ніхто інший не може законним шляхом володіти, користуватися чи розпоряджатися його власністю. Звичайно, власник може діяти в межах, встановлених законом. Ці правомочності власника прийнято називати виключними правами, бо вони виключають інших осіб з володіння, користування чи розпорядження цією ж власністю. Ці права може мати виключно тільки власник. Теорія цивільного права встановлює, що ці права надають тим, хто їх має, можливість здійснювати певні, визначені законом дії, яких не можуть здійснювати інші особи без згоди володаря цих прав. Особа, яка має право власності на певну річ, то таке ж право на цю саму річ інших осіб виключається, тобто право власності носить виключний характер.

Перший вид власності охоплює собою рухомі речі, тобто ті речі, які можна пересувати в просторі, наприклад, одяг, транспортні засоби, тварини тощо. Ніхто, крім володільців цих предметів, не може ними володіти, користуватися чи розпоряджатися, власник може передавати зазначені свої правомочності власника іншим особам, але ці особи будуть здійснювати володіння, користування чи розпорядження чужим майном від імені власника, а не від свого імені.

Виключність права власності полягає і в тому, що ніхто інший, крім власника або без його дозволу, не може користуватися майном власника. Користування чужим майном без дозволу власника є неправомірним і визнається правопорушенням з усіма наслідками, що з цього випливають.

Другий вид власності - це власність на нерухомість. Ця власність має свої особливості. Коло її об'єктів складають: земля і об'єкти, що постійно на ній знаходяться, наприклад, будинки та споруди, дороги, мости тощо.

Третій вил власності - це інтелектуальна власність, об'єктами якої є результати інтелектуальної діяльності, витвори людського розуму, людського інтелекту (**14). Характерною ознакою інтелектуальної власності є й творчий характер. Об'єкт інтелектуальної власності завжди є результатом творчості людей. Запозичений без дозволу автора результат творчості не може бути об'єктом інтелектуальної власності іншої особи. Проте, сам результат як об'єкт інтелектуальної власності може бути предметом будь-яких цивільно-правових правочинів. Інтелектуальна власність має свої особливості, свою специфіку. Але ж і власність на нерухомість істотно відрізняється від власності на рухоме майно. Так і інтелектуальна власність істотно відрізняється від звичайної власності, в той же час є одним із видів власності.

Як уже відзначалося, чинне законодавство України про інтелектуальну власність, хоча й вживає поняття «інтелектуальна власність», проте не містить його визначення. В спеціальній вітчизняній і зарубіжній літературі поняття інтелектуальної власності визначається, як правило, шляхом переліку результатів творчої діяльності, що відповідають вимогам закону і можуть бути визнані об'єктом правової охорони.

Закон України «Про власність» чітко і однозначно проголосив в ст. 13, п. 2, що «об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці».Розділ ІV цього Закону присвячений праву інтелектуальної власності. Ст. 41 цього розділу також однозначно проголошує, що «об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці».

Таким чином, результати інтелектуальної праці є об'єктами права інтелектуальної власності, і вони ж можуть бути об'єктами права власності громадян.

Чинне цивільне законодавство України визнає саме право інтелектуальної власності на результати творчої діяльності людей, право власності. Інтелектуальна власність - це власність на будь-які результати творчої діяльності людей, що відповідають встановленим чинним законодавством вимогам.

Особливість інтелектуальної власності полягає в тому, що всі результати інтелектуальної діяльності людини для одержання правової охорони мають

бути належним чином оформлені або об'єктивовані. Набуття права власності на землю, будівлі, транспортні засоби тощо обов'язково вимагає виконання певних, встановлених законом, формальностей. Усі об'єкти інтелектуальної власності для визнання на них права потребують певного оформлення або наданням їм належної об'єктивної форми.

Об'єктом інтелектуальної власності є нематеріальні об'єкти, нематеріальні блага, тобто ідеї, образи, символи, технічні рішення, сполучення звуків тощо. Багатьох дослідників ця обставина зумовлює не визнавати на зазначенні об'єкти права власності лише тому, що немає матеріального об'єкту власності. Звичайна власність не обмежується певними строками. Матеріальна річ належить будь-яком суб'єкту довічно, за деякими винятками. Інтелектуальна власність обмежена певними строками, після збігу яких той чи інший результат стає надбанням суспільства. Відрізняються способи набуття і оформлення права власності на матеріальні предмети і об'єкти інтелектуальної власності. Різними є способи захисту права загальної власності і права інтелектуальної власності.

Суб'єкт права інтелектуальної власності має ті ж самі правомочності, в тому ж обсязі, що і суб'єкт звичайного права власності.

Суб'єктивне право інтелектуальної власності є право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому результатом інтелектуальної діяльності.

2 ОБ'ЄКТИ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ ЇХ ПРАВОВА ОХОРОНА І ПАТЕНТОСПРОМОЖНІСТЬ

Термін «промислова власність» широко застосовується в законодавствах багатьох держав, а також в міжнародних конвенціях і угодах. Паризька конвенція по охороні промислової власності від 20 березня 1883 г. до об'єктів промислової власності, що охороняються, відносить: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування, вказівки походження або найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції

Стосунки, пов'язані із створенням, охороною і використанням об'єктів промислової власності регулюються національними законодавствами і багаточисельними міжнародними конвенціями і угодами. Охорона прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки здійснюється в Україні двома законодавчими актами: Законом України «О охороні прав на винаходи і корисні моделі» від 15 грудня 1993 г. і Законом України «О охороні прав на промислові зразки» від 15 грудня 1993 р.

Оскільки вказані результати творчої діяльності по своїй юридичній природі дуже схожі між собою, то і правова охорона їх здійснюється близькими за своїм змістом законодавчими актами. У Цивільному кодексі України, прийнятому 16 січня 2003 г., питанням інтелектуальної власності присвячена книга четверта. Зокрема в главі 39 «Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок» ст. 462 встановлює, що «виникнення права інтелектуальній власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок упевняється патентом, а об'єм правової охорони визначається формулою винаходу, корисній моделі, сукупністю істотних ознак промислового зразка.

Факт визнання за творцем науково-технічного результату права власності на цей результат, надання йому права вільно розпоряджатися своїм результатом, витягувати з нього всі можливі корисні властивості способом, який не заборонений законом, безумовно, є свідоцтвом подальшій демократизації законодавства про промислову власність. І це є найбільшим досягненням вказаного законодавства України.

Ст. 23 Закони України «О охороні прав на винаходи і корисні моделі» і ст. 20 Закону України «О охороні прав на промислові зразки» визначає конкретні права винахідників і авторів промислових зразків, які витікають з патенту. Зокрема, патент надає його власникові виняткове право використовувати винахід, корисну модель або промисловий зразок на свій розсуд. Надання власникові патенту виняткового права на використання є нічим іншим як здійсненням власником своєї правомочності

Права, які надаються патентом, вступають в дію з дня публікації відомостей про його видачу, але за умови сплати річного збору за підтримку дійсності патенту. Документ про першу оплату вказаного збору має бути отриманий Укрпатентом одночасно з документом про оплату збору за видачу патенту. Без такої оплати збору патент не видається.

Продукт вважається виготовленим із застосуванням запатентованого винаходу чи іншого результату науково-технічної творчості, якщо при цьому використано кожну ознаку, включену до незалежного пункту формули винаходу чи корисної моделі або використано всі суттєві ознаки промислового зразка. При цьому замість ознаки, включеної до незалежного пункту формули, може бути використана ознака, еквівалентна включеній до формули.

Використанням визнається також будь-який спосіб введення продукту в оборот, тобто використання продукту чи самого результату у виробництві чи будь-якій іншій доцільній діяльності людини, а також його застосування. Використанням визнаються також будь-які способи введення продукту, виготовленого із використанням об'єкту промислової власності, в цивільний оборот, зокрема, ввезення, зберігання і пропонування для продажу.

Продукт може бути виготовлений тільки певним способом. Сам по собі будь-який спосіб може бути об'єктом винаходу. Відповідно до п. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», об'єктом винаходу може бути будь який спосіб. Це також досить містке поняття. Воно має включати в себе широкий спектр різноманітних способів - способи виготовлення продукту, технології (що і є спосіб), способи лікування, хірургічних операцій, способи охорони навколишнього середовища, охорони здоров'я та будь-які інші способи, що можуть бути використані в доцільній діяльності людей і відповідають вимогам патентоспроможності.

Використанням способу визнається пропонування для застосування і саме застосування способу, а також пропонування для продажу, запровадження в господарській оборот, ввезення чи зберігання в зазначених цілях продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється патентом.

Видається доцільною норма цієї статті, яка містить припис, що власник патенту має право забороняти іншим особам використовувати винахід, корисну модель чи промисловий зразок без його дозволу. Ця чітка і однозначна норма спрямована передусім на захист майнових інтересів винахідників та авторів промислових разків. Із цього загального правила можуть бути винятки, встановлені лише законом.

Очевидно, варто вважати певною формою використання результатів технічної творчості видачу дозволу іншим особам на використання цих результатів (видача ліцензії).

Новою нормою взагалі і в законодавстві України про промислову власність, зокрема, є норма про те, що власник патенту має право подати до Держпатенту України для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка. З цією метою держава створює сприятливі умови для винахідника і автора промислового зразка, аби вони самі не шукали користувачів. Держпатент у своєму офіційному бюлетені сповіщає, що запатентовано такий-то винахід, корисну модель чи промисловий зразок, які можуть бути успішно використані в такій-то галузі виробництва чи будь-якій іншій діяльності.

В таких випадках річний збір за підтримання чинності патенту зменшується на 50 відсотків. Це певна форма стимулювання винахідників та інших творців до як найшвидшого використання їх творінь. В той же час ця норма стимулює лише винахідників та авторів промислових зразків. Вона ні в якій мірі не стосується користувачів. Користувачі також мали б бути певним чином стимульовані до використання новітніх науково-технічних досягнень у своєму виробництві чи іншій підприємницькій діяльності.

Зазначена пільга надає винахіднику і автору промислового зразка можливість забезпечити право на одержання певної винагороди за використання об'єкту промислової власності. Особа, яка виявила бажання скористатися зазначеним дозволом, зобов'язана укласти з власником патенту договір щодо платежів.

Закони України про промислову власність визначають підстави припинення дії патенту та визнання його недійсним. В них проводиться чітка лінія, яка відрізняє правові підстави припинення дії патенту і підстави для визнання патенту недійсним. Дія патенту припиняється лише у двох випадках:

а) власник патенту відмовився від подальшого правового захисту свого творіння;

б) власник патенту перестав сплачувати встановлений збір за підтримання чинності патенту.

Патент може бути визнано недійсним повністю або частково у трьох випадках:

а) в разі невідповідності запатентованого винаходу, корисної моделі чи промислового зразка умовам патентоспроможності;

б) в разі наявності у формулі винаходу чи корисної моделі ознак, для промислового зразка - в сукупності суттєвих ознак, яких не було у поданій заявці;

в) в разі порушення правил закордонного патентування винаходу, корисної моделі чи промислового зразка.

г) на підставі протесту будь-якої особи, яка протягом шести місяців від дати публікації відомостей про видачу патенту може його подати до Апеляційної Ради.

У Україні діють два види патентів на винахід: патент з терміном дії до 20 років, який видається після проведення експертизи по суті, і декларативний патент - різновид патенту, який видається за результатами формальної експертизи і експертизи на локальну новизну заявки на винахід. Термін дії патенту прийнято обчислювати від дати подачі заявки у Відомство. Якщо заявка спочатку була подана в одній з країн Паризького Союзу, а потім заявлена в Україні, тоді термін дії патенту обчислюється від дати раніше поданої заявки у відповідність з конвенційним пріоритетом.

Правила охорони інших об'єктів промислової власності в основному здійснюється за схемою, яка приведена на ріс.1, а основні характеристики відносно правової охорони цих об'єктів приведені в таблиці 1.



Рисунок 1 - Технологічна схема процесу охорони об'єктів промислової власності

правовий охорона інтелектуальний промисловий власність

Таблиця1 - Характеристика об'єктів промислової власності

Об'єкт промислової власності	Об'єкт правової охорони	Критерії охраноспособності	Охоронний документ	Термін правової охорони (роки)
Винахід	- продукт; - процес; - нове вживання відомого продукту або процесу	- новизна; - винахідницький рівень; - промислова придатність	патент	20 або 6
Корисна модель	форма, малюнок або розфарбовування, а також їх з'єднання, які визначають зовнішній вигляд промислового виробу	- новизна; - промислова придатність	патент	10
Промисловий зразок	Результат творчої діяльності людини в області художнього конструювання	- новизна.	патент	10
Торгівельна марка (знак для товарів і послуг)	Будь-яке зображення (слова, букви, цифри і тому подібне), або будь-яка комбінація зображень	- відповідність громадському порядку, принципам гуманності і моралі.	свідоцтво	10 з правом продовження на такий же термін
Географічне позначення	Назва географічного місця, яке уживається для позначення товару	- правдивість		10 з правом продовження на такий же термін

Закон «Про охорону прав на сорти рослин» розроблений за схемою Законів про промислову власність.

На відміну від законів про промислову власність, Закон про сорти (так далі будемо називати Закон України «Про охорону прав на сорти рослин») не визначає об'єкту селекційної творчості. Визначається лише об'єкт правової охорони (ст. 2), до якого відносяться майнові та немайнові права автора сорту, власника патенту або ліцензії. Патент засвідчує авторство на сорт і виключне право на його використання (ст. 4 Закону). Права власності на результат селекційної творчості цей Закон не визнає. Проте, визнає право

власності на патент, що видається на сорт.

Суб'єктами права на сорт Закон визнає будь-які фізичні і юридичні особи. Автором сорту визнається громадянин, творчою працею якого створено новий сорт (ст. 7 Закону). Суб'єктом права на сорт може бути роботодавець у випадках, визначених цим Законом і встановлює такі умови:

а) наявність договору між роботодавцем і автором сорту. В договорі має бути визначено, що право на створений автором сорт переходить роботодавцеві, а також розмір і умови виплати винагороди за передачу сорту роботодавцеві. Отже, Закон не передбачає умови, за якої виплата винагороди провадиться лише за використання сорту. Договір має бути укладений в письмовій формі і належним чином оформлений;

б) сорт створено працівником - автором під час виконання службових обов'язків. Мається на увазі, що заробітна плата в повній мірі компенсує виграти духовного потенціалу, енергії, зусиль, творчої наснаги тощо селекціонера. Видається, що в сучасних умовах навряд чи зарплата може компенсувати творчі зусилля на створення сорту. Принаймні, в договорі про передачу прав на сорт роботодавцеві мають бути визначені умови виплати додаткової (крім зарплати) винагороди. Саме це має на увазі Закон, який в ст. 8 п. 3 визначає право автора сорту на винагороду;

в) сорт створено за завданням роботодавця. Завдання, слід розуміти, визначене в письмовій формі, в якій містяться конкретні параметри розробки.

За таких умов право на одержання патенту належить роботодавцеві. Якщо роботодавець протягом певного строку від дати одержання повідомлення про створений винахід (інше рішення) не подасть заявки до Відомства, то право на одержання патенту залишається за селекціонером.

Суб'єктом права на одержання патенту на селекційне досягнення є також Фонд винаходів України, якщо автор сорту чи нової породи тварин зазначить цей Фонд в заявці, що надійшла до Держпатенту до прийняття рішення про видачу патенту. В такому разі між Фондом винаходів України і автором сорту має бути укладений відповідний договір в письмовій формі. Автор сорту має право на винагороду за використання сорту, рівнозначну вигоді, одержаній Фондом винаходів України.

Суб'єктами правовідносин, що складаються у сфері селекційної діяльності в галузі рослинництва, є також Державний комітет України з питань інтелектуальної власності (Держпатент України). Експертним органом Держпатенту України є Державна комісія України по випробуванню та охороні сортів рослин Міністерства сільського господарства і продовольства України.

Право на селекційні досягнення Закони про селекційні досягнення прийняті в Україні вперше: Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» від 21 квітня 1993 р. і Закон України «Про племінне тваринництво» від 15 грудня 1993 р. Важко переоцінити значення селекції для народного господарства України. За рахунок селекції і рослин, і в тваринництві можна досягти такої ефективності сільського господарства, за рахунок якої можна розв'язати багато проблем. Вище наводилися окремі приклади успіхів в селекції рослин і тварин.

Право на нерозкриту інформацію В умовах ринкової економіки зростає значення будь-якої інформації, в тому числі, а може, передусім, науково-технічної інформації. Саме тому Україна за роки незалежності прийняла ряд законів про правову охорону науково-технічної інформації - Закон України «Про основи державної політики в сфері науково-технічної діяльності від ІЗ грудня 1991 р.; Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25 червня 1993 р.; Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р. та ряд інших законів для цієї мети. Ці заходи з боку держави, без будь-якого сумніву, виправдані. Зараз хто володіє інформацією, той володіє становищем в тій чи іншій галузі будь-якої діяльності людини.

Науково-технічний потенціал України ще й зараз володіє надзвичайно цінною науково-технічною інформацією, яка дуже цікавить наших зарубіжних «друзів». Саме цим пояснюється актуальність правової охорони будь-якої інформації. Тим більше, що далеко не всі види, в тому числі і науково-технічної інформації, знайшли надійний правовий захист в чинних законах. Мова йде про так звані секрети виробництва (ноу-хау), або цю інформацію ще називають просто нерозкритою інформацією.

Цей вид інформації поки що не знайшов належної правової охорони у чинному цивільному законодавстві. Між тим міжнародна правова практика свідчить, що значення нерозкритої інформації (ноу-хау) в міжнародній торгівлі ліцензіями швидко і невпинно зростає. Тепер понад 70 відсотків ліцензій, що укладаються у світі, супроводжуються нерозкритою інформацією.

Право на фірмове найменування (фірму). Чинне цивільне законодавство України поки що такого інституту не знає, він знаходиться в стадії становлення. Проте, назріла необхідність в розробці і прийнятті спеціального закону, який мав би своїм завданням охорону прав на фірмове найменування (фірму).

Немає значення, чи це буде окремий закон, чи це буде глава в новому Цивільному кодексі України. Зараз спостерігається ситуація, коли багато різних підприємницьких структур, з різними напрямами своєї підприємницької діяльності, мають однакові найменування або дуже схожі між собою. Багато підприємців не знають про те, що фірмове найменування має бути захищено чинним законодавством, але за умови його державної реєстрації.

Користування одним і тим же найменуванням різними підприємствами, організаціями, установами та іншими підприємницькими структурами може наносити помітні матеріальні і моральні збитки окремим користувачам одного і того ж найменування.

Фірмове найменування має своїм призначенням індивідуалізацію даного підприємства, організації чи установи, передусім виокремлення її підприємницької чи будь-якої іншої діяльності. Така індивідуалізація необхідна для підкреслення, пропаганди якісних ознак діяльності, її збереження і розвитку та правової охорони фірмового найменування. Але мова йде про правову охорону фірмового найменування не як про самоціль, а про правову охорону назви фірми, яка носить це найменування, її ділової репутації, її престижу, авторитету. Ця ділова репутація досягається зусиллями цілого (великого чи малого) колективу, його розумінням потреб ринку, тобто передусім споживачів, умінням організувати підприємницьку діяльність, підприємливість своєї фірми. Все це понукає користувача фірмового найменування оберігати свою назву, тобто престиж фірми. При цьому прагнення оберігати престиж фірми йде двома шляхами:

- це заборона використовувати такі ж найменування іншими особами, тобто протидіяти неправомірному посяганню на престиж, ділову репутацію фірми. «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15 грудня 1993 р.;

- визнання знаку для товарів і послуг об'єктом права власності. П. 3 ст. 5 Закону проголошує: «Право власності на знак засвідчує свідоцтво». Це означає, що власник знаку має право ним володіти, користуватися і розпоряджатися на свій розсуд. Визнання права власності на знак зовсім не позбавляє його власника виключного права на його використання.

Право на найменування місця походження товару - це новий цивільно-правовий інститут, який в Україні ще тільки складається. В Основах цивільного Законодавства Союзу РСР і республік від 31 травня 1991 р. про цей інститут ще не згадується. Але вже в Законі Російської Федерації «Про товарні знаки, знаки обслуговування і найменування місця походження товару» від 23 вересня 1992 р. він виступає як сформований цивільно-правовий інститут, але йде розробка і прийняття законодавства про місце походження товару в країнах СНД, де до цього часу його ніколи не було.

ВИСНОВКИ

Таким чином, промислова власність - це вид інтелектуальної власності, який охоплює права на такі об'єкти промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та зазначення про походження чи найменування місця походження товарів, а також припинення недобросовісної конкуренції.

Промислову власність можна визначити як результати науково технічної творчості, які можуть бути використані на користь суспільства в будь якій діяльності людей. Винахід - це технічне рішення в будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим, має винахідницький рівень і придатне для використання. Можливі об'єкти винаходу такі: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин); спосіб (включаючи біотехнічні способи, способи лікування і діагностики та профілактики). Правова охорона не надається винаходу, що суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі й не відповідає умовам патентоспроможності. Корисна модель - це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислова придатним. Винаходи і корисні моделі - близькі між собою результати технічної творчості. Промисловий зразок - це нове конструктивне рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. ВОИС. Всемирная организация Организации Интеллектуальной Собственности. Общая информация. Женева. 1993, С.7.

2. Відомості Верховної Ради України, 1994. №7, ст. 32 - Закон України «Про охорону прав на промислові зразки» 15 грудня 1993 р. та інші.

3. Интеллектуальная собственность. Основные материалы. Т. 1, С.2.

4. Закон України «Про власність». Відомості Верховної Ради України,1991. №20, ст. 249.

5. Рассохин В.П. Механизм внедрения достижений науки. Политика, управление, право. М., 1985, С.238.; Ринг М.П. Хозрасчетная система создания и внедрения новой техники. Правовые проблемы. М., 1982. С.56.

6. Липинский В.В. - Основы интеллектуальной собственности, Д., 2005. - С.40-52.

7. Цибульов П.М. - Основи інтелектуальної власності, К., 2005. - С.23, 44-46.

8. Цивільний Кодекс України, Харків, 2003. - С.462.

9 Підопригора О.А., Підопригора О.О. - Право інтелектуальної власності в Україні, К., 1998. - С.85.

10 Підопригора О.О. - Інтелектуальна власність, Харків, 1997. - С.143.

11 Основы интеллектуальной собственности, К., 1999. - С.228-229.

Размещено на Allbest.ru