Пенсії по інвалідності в солідарній системі

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Соціально-забезпечувальні правовідносини та їх види

Правовідносини у сфері соціального забезпечення - це врегульовані нормами права фактичні відносини щодо надання грошових виплат, послуг, пільг, які виникають між відповідними органами і фізичними особами, що мають на них право, при настанні ситуації соціального ризику.

Залежно від того, результатом реалізації якої норми є правовідносини, їх можна поділити на правовідносини з приводу окремих видів забезпечення (матеріальні), процедурні правовідносини з установлення фактів та констатації обставин, що мають юридичне значення, та процесуальні правовідносини у випадках розгляду спорів між сторонами правовідносин, якщо закон не відніс їх до звичайних спорів, які розглядаються цивільним процесом.

Основу системи правовідносин з соціального забезпечення складають матеріальні правовідносини, оскільки саме в них задовольняються об'єктивні потреби особи в матеріальних засобах та соціальних послугах. Відмітною рисою соціально-забезпечувальних правовідносин є те, що особа (або сім'я) у разі дотримання встановлених законом умов наділена суб'єктивним правом на отримання пенсії, допомоги, компенсації, послуги або пільги, а державний орган зобов'язаний їх надати. При цьому обов'язок державного органу визначається вимогою уповноваженої особи. Це означає, що в односторонньому порядку або за угодою сторін обов'язок не може бути змінений.

Традиційною залишається класифікація матеріальних правовідносин за видами забезпечення: пенсійні, із приводу надання допомог та компенсаційних виплат, з соціального обслуговування. Але така класифікація є загальною і потребує конкретизації. Зокрема, залежно від специфіки юридичних фактів пенсійні правовідносини можна об'єднати в такі групи: виплата пенсій за віком; у зв'язку з інвалідністю; в разі втрати годувальника із солідарної системи пенсійного забезпечення; у зв'язку з наданням одноразової виплати або довічної пенсії із накопичувального фонду загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Правовідносини з приводу виплати допомог та компенсацій досить різні, але їх також можна класифікувати за видами, наприклад, до правовідносин у зв'язку з наданням допомог належать: у разі тимчасової непрацездатності; при народженні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років та ін.

Різноманітними є правовідносини і з соціального обслуговування: соціальне обслуговування вдома; утримання в установах соціального захисту; професійне навчання та працевлаштування інвалідів; забезпечення інвалідів транспортними засобами і т.д.

Матеріальні правовідносини розрізняються за юридичними фактами, строками дії, суб'єктами, об'єктами, змістом.

Юридичні факти - це об'єктивні обставини, із якими пов'язані виникнення, зміна або припинення правовідносин. Як правило, більшість правовідносин із соціального забезпечення виникають із юридичних складів (ряд фактів). Відсутність хоча б одного з необхідних фактів у складі не приводить до виникнення, зміни або припинення правовідносин. Разом із тим обставини, які утворюють склад, виконують різні функції, слід виділити юридичний факт, який викликав необхідність правової регламентації відповідних відносин, а також юридично значимі обставини та передумови. Наприклад, в юридичному складі, який викликає виникнення пенсійних правовідносин за віком, юридичним фактом є досягнення встановленого законом віку. А до юридично значущих передумов належать: наявність страхового стажу відповідної тривалості; письмове звернення за призначенням пенсії за віком; рішення Пенсійного органу.

За строком дії правовідносини з соціального забезпечення поділяють на три групи правовідносини, що припиняються з одноразовим виконанням обов'язків (одноразові виплати, протезування, надання транспортного засобу); 2) правовідносини з абсолютно встановленим строком існування у часі (пенсійні правовідносини у випадку втрати годувальника - до досягнення дитиною повноліття; правовідносини з приводу надання допомоги по догляду за дитиною віком до трьох років); 3) правовідносини з відносно невизначеним строком існування у часі (пенсійні правовідносини за віком, з інвалідності, правовідносини з виплат допомоги у разі тимчасової непрацездатності).

Отже, більшість соціально-забезпечувальних відносин за своєю природою є соціально-зобов'язальними правовідносинами недоговірного характеру. Вони мають чітку правову регламентацію, оскільки всі права і обов'язки їх суб'єктів визначені законом і не можуть бути змінені за угодою сторін.

Передують реалізації матеріальних правовідносин або виникають разом із ними процедурні правовідносини зі встановлення юридичних фактів (наприклад, тривалості страхового стажу, групи та причини інвалідності) та винесення рішень про призначення або про відмову у наданні конкретних видів соціального забезпечення. Хоча ці правовідносини тісно пов'язані з матеріальними, проте мають особливості, які підтверджують їх самостійність. Процедурні правовідносини виникають завжди за волевиявленням заінтересованої особи після виникнення права на той чи інший вид забезпечення.

Процедурні правовідносини є правозастосовчими, пов'язаними з реалізацією матеріальних правовідносин. Вони пов'язані із установленням юридичного складу, який створює дані правовідносини. Юридичні правовідносини бувають кількох видів: одні з них слугують для призначення тієї чи іншої соціальної виплати, а інші мають більш широке значення, встановлюючи лише деякі юридично значимі обставини.

Процедурні правовідносини у праві соціального забезпечення можна класифікувати на окремі види за різними критеріями.

Залежно від виду соціального забезпечення, на реалізацію якого спрямовані процедурні правовідносини, розрізняють процедурні правовідносини: у пенсійному забезпеченні ;у зв'язку з призначенням грошових допомог; які виникають у зв'язку з наданням соціальних послуг і пільг.

Стосовно форми соціального забезпечення розрізняють процедурні правовідносини у сфері: загальнообов'язкового соціального страхування; державного соціального забезпечення та соціальної допомоги; недержавної соціальної підтримки.

Юридичним фактом, що породжує процедурні правовідносини, є звернення заінтересованої особи або її представника з проханням підтвердити конкретний факт. При цьому громадянин має не тільки право вимагати від компетентних державних органів розгляду свого прохання, а й несе обов'язок з надання необхідних доказів.

Процедурні правовідносини продовжуються в часі. Вони припиняються з винесенням рішення про наявність або відсутність обставин, що мають юридичне значення. Важливу роль у процедурних правовідносинах відіграють строки, протягом яких мають виконуватися певні юридичні дії. Пропуск строків без поважних причин призводить до відмови у призначенні відповідного виду соціального забезпечення. Так, одноразова допомога у зв'язку з народженням дитини надається одному з батьків, якщо звернення за нею надійшло не пізніше шести місяців після народження дитини. У разі пропуску цього строку без поважних причин допомога не надається.

У разі незгоди з рішенням відповідного компетентного державного органу громадянин має право звернутися за вирішенням спору в адміністративному чи судовому порядку. У зв'язку з розглядом спору виникають процесуальні правовідносини. Відмінність процедурних правовідносин від процесуальних в соціаль­ному забезпеченні визначається специфікою їх, змісту. В процедурних правовідносинах законодавством передбачена обов'язкова нормальна процедура, без якої неможливі подальші етапи реалізації прав та обов'язків у матеріально-правовому відношенні, а процес розгляду спору охоплює не всі, а лише спірні обставини. Вказані правовідносини виникають на підставі охоронних норм із приводу вирішення спору про соціальне забезпечення і не є обов'язковими у ході реалізації норм матеріального права на конкретний вид забезпечення.

Оскільки право соціального забезпечення не закріплює ніякої особливої процедури розгляду спорів, судовий розгляд здійснюється за нормами цивільного процесуального або адміністративного процесуального права. Відсутність відповідних норм є недоліком законодавства, який необхідно виправити для спрощення та прискорення порядку розгляду спорів, підвищення ефективності захисту прав громадян у галузі соціального забезпечення.

2. Страховий стаж

Страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування, якщо інше не передбачено законодавством. Особливості обчислення страхового стажу з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування визначаються відповідними законами України.

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого статтею 26 Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:

ТП = Св : В, де:

ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;

Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць;

В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

3. Трирівнева система пенсійного забезпечення

Рівень 1. Солідарна система

Перший рівень забезпечує базовий дохід людини після виходу на пенсію. В солідарній системі пенсії можуть бути фіксованого розміру (і фінансованими з державного бюджету) або мати розмір, що залежить від величини заробітку і трудового стажу (пенсію визначають за відповідною формулою, яка враховує два показники).

Іноді солідарні системи називають системами “виплатою пенсій з поточних надходжень (pay-as-you-go)”, оскільки внески нинішніх працівників спрямовують на виплату пенсій сьогоднішнім пенсіонерам. Залежно від чисельності платників внесків і чисельності пенсіонерів, існують системи таких видів:

частково фондована (після виплати поточних пенсій залишаються кошти для інвестування);

не фондова (сума отриманих внесків приблизно дорівнює сумі, потрібній для виплати пенсій);

система з дефіцитом (загальна сума пенсій перевищує суму надходжень від сплати внесків. Цю різницю покриває державний бюджет).Чинна система пенсійного забезпечення в Україні є солідарною системою, де виплати фінансують тільки за рахунок поточних надходжень. Нині в цій системі виник дефіцит коштів, якого не покриває державний бюджет. Передбачено, що після реформування солідарна система стане частково фондованою.

Рівень 2. Обов`язкова накопичувальна система

Другий рівень пенсійного забезпечення складають обов`язкові заощадження на накопичувальних пенсійних рахунках. Останнім часом більшість країн під час здійснення пенсійної реформи передбачали створення другого рівня - обов`язкової накопичувальної системи. Працівники або роботодавці від їхнього імені (а в деяких системах - також самозайняті особи) сплачують внески до накопичувального пенсійного фонду. Ці внески обліковують на індивідуальних пенсійних рахунках кожного учасника. Накопичені внески інвестують, і після виходу на пенсію учасник отримує право на одержання пенсії, яку обчислюють з накопиченої суми внесків та інвестиційного доходу, облікованих на його рахунку. Такий підхід докорінно відрізняється від нинішньої солідарності системи, де розмір пенсій обчислюють за встановленою формулою.

Обов'язкову накопичувальну складову частину пенсійного забезпечення створюють для досягнення таких цілей:

- заохочення працівників до заощадження коштів протягом трудової діяльності. (Уряд країни може запровадити обов`язкове заощадження коштів працівників. Завдяки цьому в похилому віці вони не потребуватимуть соціальної допомоги);

- збільшення заощаджень для фінансування економічного розвитку (Накопичувальна система може допомогти відновити внутрішні заощадження, потрібні для економічного зростання в країні);

- підвищення ефективності адміністративного управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функцій адміністративного управління та управління пенсійними активами;

- запобігання політичному тиску у сфері пенсійного забезпечення. (Нерідко уряд приймає уряд приймає рішення про зменшення внесків чи підвищення пенсій напередодні виборів. Такі дії можуть призвести до дестабілізації пенсійної системи в майбутньому. В процесі здійснення пенсійної реформи в Україні обов`язкову накопичувальну систему впроваджуватимуть тільки після покращення загальної економічної ситуації в країні і створення належної регулятивної й адміністративної систем).

Рівень 3. Добровільні схеми

Перший та другий рівні є обов`язковими складовими частинами пенсійного забезпечення. Однак у міру зростання заробітної платні в громадян може з'явитися більше вільних грошей і виникнути бажання робити додаткові заощадження на старість. Роботодавці теж можуть спрямувати частину свого прибутку на створення добровільних пенсійних схем для своїх працівників. Реалізувати ці задуми можна різними способами.

Схеми, які засновують роботодавці. В багатьох країнах роботодавці створюють для своїх працівників пенсійні фонди на добровільних засадах. За одними схемами, внески від імені працівника сплачує роботодавець, за іншими - внески сплачують і роботодавець, і працівник.

Так само, як і в межах другого рівня, тут можуть спрацьовувати схеми з визначеними внесками (де передбачено запровадження індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунків) або схеми з визначеними виплатами (обчисленими за допомогою формули, що враховує величину заробітку). Роботодавці віддають перевагу схемам з визначеними внесками, які вимагають менших адміністративних витрат і є зрозумілішими пересічним громадянам. Однак за такої схеми:

роботодавець не обіцяє певного розміру пенсії; розмір пенсії, яку отримає працівник, залежить від загальної суми внесків та інвестиційного доходу, накопичених за час участі в пенсійній програмі.

У країнах, які вперше створюють свою добровільну накопичувальну систему, переважно впроваджують лише схеми з визначеними внесками. Адже тоді можна уникнути труднощів фінансового прогнозування, якого вимагають добровільні схеми з визначеними виплатами.

Внески до накопичувальної системи за схемами з визначеними внесками та інвестиційний дохід від таких внесків звільняють від оподаткування. Не підлягають оподаткуванню також внески за схемами з визначеними виплатами та інвестиційний дохід фонду. Однак, зазвичай, податкове законодавство встановлює верхню межу для суми внесків, на які поширюються податкові пільги. Натомість пенсійні виплати та зняття коштів з рахунку підлягають оподаткуванню.

Індивідуальні заощадження.

Іншою формою заощаджень у межах третього рівня є відкриття індивідуальних рахунків у кредитно - фінансових установах або учать в інвестиційних фондах за ініціативою окремої особи. Громадянин може відкрити ощадний рахунок у банку, вступити до створеного у встановленому порядку інвестиційного фонду відкритого типу або укласти зі страховою організацією угоду про індивідуальне пенсійне страхування.

Не в кожній країні дозволено використовувати всі згадані способи інвестування. А дозволені способи вимагають схвалення податкових органів, оскільки на пенсійні внески поширюються податкові пільги.

Навіщо створюють трирівневу систему пенсійного забезпечення?

Щоб гарантувати мінімальний рівень пенсійного забезпечення всім працівникам (рівень 1 - солідарна система). Щоб встановити чіткі права власності через обов`язкові накопичувальні рахунки (рівень 2 - обов'язкова накопичувальна система). Щоб створити умови для накопичення додаткових пенсійних заощаджень на добровільних засадах у міру зростання заробітної платні (рівень 3 - добровільна система заощаджень). Щоб встановити залежність розміру пенсії від сплачених внесків. У такому разі громадяни краще усвідомлюють власну відповідальність за свої пенсійні заощадження і сумлінно виконуватимуть свої обов'язки щодо сплати внесків (усі рівні).

4. Які категорії працівників мають право на пенсію за вислугу років

Вислуга років - це особливий вид спеціального стажу окремих категорій працівників, який передбачає пільгове пенсійне забезпечення у зв'язку з утратою професійної працездатності й виходом на пенсію до настання віку, який дає право на пенсію за віком.

Пенсія призначається як компенсація втраченої працездатності за професією.

Право на пенсію за вислугу років мають:

- окремі категорії працівників авіації та льотно-випробного складу;

- робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені;

- водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи;

- механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз'їзних, приміського і внутріміського сполучення);

- працівники експедицій, партій, загонів, дільниць і бригад, безпосередньо зайняті на польових геологорозвідувальних, пошукових, топографо-геодезичних, геофізичних, гідрографічних, гідрологічних, лісовпорядних і розвідувальних роботах;

- робітники і майстри (у тому числі старші майстри), безпосередньо зайняті на лісозаготівлях і лісосплаві, включаючи зайнятих на обслуговуванні механізмів і обладнання;

- деякі категорії артистів театрів та інших театрально-видовищних підприємств і колективів;

- працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів;

- спортсмени;

- інші категорії працівників.

Окремими законами врегульовано питання про порядок призначення пенсій державним службовцям, суддям, прокурорам.

5. Підстави виплати допомоги з тимчасової непрацездатності

Умови надання допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві, визначаються Законом України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов'язкового державного соціального страхування».

Ця допомога надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї одного з таких страхових випадків:

1) тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов'язаної з нещасним випадком на виробництві;

2) необхідності догляду за хворою дитиною;

3) необхідності догляду за хворим членом сім'ї;

4) догляду за дитиною віком до трьох років або дитиною-інвалідом віком до 16 років у разі хвороби матері або іншої особи, яка доглядає за цією дитиною;

5) карантину, накладеного органами санітарно-епідеміологічної служби;

6) тимчасового переведення застрахованої особи відповідно до медичного висновку на легшу, нижче оплачувану роботу;

7) протезування з поміщенням у стаціонар протезно-ортопедичного підприємства;

8) санаторно-курортного лікування.

Підставою для виплати допомоги по тимчасовій непрацездатності, пов'язаної з нещасним випадком на виробництві та профзахворюванням, є наявність акта розслідування нещасного випадку (ф. Н-5) та акта про нещасний випадок на виробництві (ф. Н-1) або акта розслідування профзахворювань (ф. П-4) та листка непрацездатності, в якому повинна бути обов'язкова позначка про виробничу травму або профзахворювання. Перелік професійних захворювань затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 р N 1662. Крім того, зв'язок тимчасової непрацездатності з виробничою травмою чи профзахворюванням засвідчується в медичній карті амбулаторного чи стаціонарного хворого.

Підставою для нарахування допомоги у разі тимчасової непрацездатності є листок непрацездатності.

Листок непрацездатності видається лікувальним закладом. У листку зазначається вид непрацездатності та час звільнення з роботи. На зворотному боці лікарняного відділом кадрів або керівником підприємства визначається безперервний стаж роботи на підприємстві згідно з трудовою книжкою. Довідка про заробітну плату заповнюється бухгалтерією підприємства. Допомога у разі тимчасової непрацездатності надається з першого дня втрати працездатності і до її відновлення або встановлення групи інвалідності.

Якщо тимчасова непрацездатність настала під час перебування працівника в щорічній (основній чи додатковій) відпустці, допомога надається за всі дні звільнення від роботи, підтверджені лікарняним листком.

Допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю під час відпустки без збереження заробітної плати, у тому числі відпустки по догляду за дитиною віком до 3-х років, не нараховується. Допомога в цьому випадку може бути нарахована лише з того дня, коли працівник мав приступити до роботи.

Якщо непрацездатність настала під час роботи і продовжується в період тимчасової зупинки роботи підприємства, цеху, відділу, то допомога за час зупинки надається в тому ж розмірі, в якому виплачується за цей час заробітна плата робітникам і службовцям тієї ж професії і кваліфікації, але не вищому від допомоги, яку працівник отримував би на загальних підставах.

Працівникам, які захворіли під час тимчасової зупинки підприємства або його структурного підрозділу, допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю за період простою не надається, оскільки такі працівники знаходяться у відпустці без збереження заробітної плати.

Допомога на санаторно-курортне лікування надається, якщо чергової і додаткової відпустки робітника або службовця недостатньо для лікування і проїзду в санаторій і у зворотному напрямку і якщо путівка видана за рахунок коштів Фонду соціального страхування.

Допомога у разі карантину надається, якщо працівника було усунено від роботи органами санітарно-епідеміологічної служби внаслідок інфекційного захворювання осіб, які його оточують.

Якщо працівник внаслідок захворювання на туберкульоз або професійного захворювання тимчасово непрацездатний на своїй роботі, але може виконувати без порушення режиму лікування іншу роботу і якщо оплата праці за новим місцем роботи нижча, ніж на попередньому, тоді йому видається лікарняний листок на час переведення, але не довше ніж на 2 місяці. Допомога в цьому випадку нараховується за загальними правилами, а надається в такому розмірі, щоб разом з новим заробітком не перевищувала попереднього заробітку.

У разі необхідності догляду за хворою дитиною віком до 14 років працюючій матері або одному з працюючих членів сім'ї надається допомога у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, але не більше ніж на 14 календарних днів.

6. Особливості призначення пенсії по інвалідності в солідарній системі

Юридичне поняття інвалідності

Для того щоб з'ясувати пенсійне забезпечення для інвалідів перш за все треба розібратися юридичним поняттям інвалідності. Згідно з Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», ст. 2 дає таке визначення: Інвалідом є особа зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, наслідком травм або з уродженими дефектами, що призводить до обмеження життєдіяльності, до необхідності в соціальній допомозі і захисті. [4] Методика вивчення інвалідності та основні тенденції її показників. Поняття інвалідності тісно пов'язане з критеріями працездатності. На відміну від захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, інвалідність характеризується стійкою (постійною або тривалою, не менш ніж на один рік) втратою працездатності або її значним зниженням, тобто повною або частковою неможливістю продовжувати професійну діяльність за станом здоров'я. Інвалідність є одним з найважливіших показників здоров'я населення, що має не тільки медичне, але й соціально-економічне значення. Вона дуже тісно пов'язана із захворюваністю населення і, по суті, завжди є її результатом. Це ж відноситься і до інвалідності дітей внаслідок анатомічних дефектів і вроджених вад. [14]

Людині, яка втратила працездатність на тривалий час, встановлюється певна група інвалідності: І, II, III. Визначенням причин та групи інвалідності займаються медико-соціальні експертні комісії (МСЕК). Ці комісії визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, причину та час настання інвалідності, встановлюють потреби інвалідів у соціальній допомозі, розробляють індивідуальні програми реабілітації та адаптації інвалідів до нових умов їх життя та праці. Медико-соціальна експертиза - визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санітарно- курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.[11,12]

Захист прав, свобод і законних інтересів інвалідів забезпечується в судовому або іншому порядку, встановленому законом. Громадянин має право в судовому порядку оскаржувати рішення органів медико-соціальної експертизи про визнання чи невизнання його інвалідом.

Діяльність держави щодо інвалідів виявляється у створенні правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності. Службові особи та інші громадяни, винні у порушенні прав інвалідів, визначених цим Законом, несуть встановлену законодавством матеріальну, дисциплінарну, адміністративну чи кримінальну відповідальність.

Соціальний захист інвалідів з боку держави полягає у наданні грошової допомоги, засобів пересування, протезування, орієнтації і сприйняття інформації, пристосованого житла, у встановленні опіки або стороннього догляду, а також пристосуванні забудови населених пунктів, громадського транспорту, засобів комунікацій і зв'язку до особливостей інвалідів.

В Інструкції «Про встановлення груп інвалідності» перераховані конкретні анатомічні дефекти і соціальні підстави для встановлення тієї чи іншої групи інвалідності. Встановлення групи інвалідності як юридичного факту має значення для визначення розміру пенсії з інвалідності. [13]

Для пенсійного забезпечення з інвалідності юридичне значення також має причина інвалідності.

Причинами інвалідності можуть бути: загальне захворювання, трудове каліцтво чи професійне захворювання, інвалідність з дитинства, для військовослужбовців -поранення, контузія чи каліцтво, отримане при захисті Батьківщини чи при виконанні інших обов'язків військової служби, або захворювання, пов'язане з перебуванням на фронті, чи каліцтво, отримане внаслідок нещасного випадку, не зв'язаного з виконанням обов'язків військової служби, чи захворювання, не пов'язане з перебуванням на фронті; а в спеціально передбачених законодавством випадках захворювання, отримане при виконанні обов'язків військової служби.[7,8]

У деяких випадках для призначення пенсії по інвалідності має юридичне значення час настання інвалідності. Він вказується в рішенні МСЕК про встановлення групи інвалідності. Саме це характерно для солідарної системи тобто особа повинна мати певний страховий стаж.

Пенсії по інвалідності у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.[3]

Відповідно до вказаного Закону система пенсійного забезпечення в Україні складається з трьох рівнів.

Перший рівень цієї системи становить солідарна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, внески до якої сплачуються всіма працюючими громадянами України та їх роботодавцями. Розмір пенсій при цьому залежить від розміру заробітної плати та страхового стажу.

Солідарна система базується на засадах солідарності і субсидування та здійснення виплати пенсій і надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду на умовах та в порядку, передбачених цим Законом.

За рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати, зокрема, пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Згаданим вище Законом встановлено, що пенсія по інвалідності призначається лише особам, які є застрахованими за цим законом, при цьому, розмежовується надання страхових виплат у разі настання інвалідності за такими видами загальнообов'язкового державного пенсійного страхування як пенсійне і від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання.

Так, у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування призначається та виплачується пенсія по інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії по інвалідності.[16]

Виключення встановлюється лише для військовослужбовців строкової служби, які стали інвалідами у період проходження військової служби і пенсія по інвалідності, яким призначається незалежно від наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії по інвалідності.[8]

Також, необхідно відмітити, що пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Стосовно пенсії по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання слід зазначити, що така пенсія призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". [6]

Інвалідам з числа осіб, інвалідність яких настала внаслідок Чорнобильської катастрофи та інвалідам з числа військовослужбовців строкової служби за їх вибором призначається пенсія по інвалідності відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” або згідно із законами України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” і „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.[3,8,9,]

Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності.

Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством. Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 1992 р. № 83. [12]

Органи Пенсійного фонду та застрахована особа мають право в установленому законом порядку оскаржити рішення органів медико-соціальної експертизи.

До набрання чинності Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” для призначення пенсії по інвалідності діяв дещо інший порядок, зокрема, і щодо тривалості стажу, необхідного для призначення пенсії. [17]

На сьогодні відповідно до вказаного вище Закону особи, визнані інвалідами, мають право на пенсію по інвалідності за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією:

до досягнення особою 23 років включно - 2 роки;

від 24 років до досягнення особою 26 років включно - 3 роки;

від 27 років до досягнення особою 31 року включно - 4 роки;

для осіб 32 років і старших - 5 років.

Розмір пенсії по інвалідності у солідарній системі пенсійного забезпечення

Пенсія тобто - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.

Законодавством установлені мінімальні і максимальні розміри пенсії з інвалідності. Вони залежать від причини інвалідності, а іноді і від умов праці. Так, мінімальний розмір пенсії інвалідам війни і прирівня­ним до них особам, а також громадянам, необґрунтовано підданим політичним репресіям і надалі реабілітованим, інвалідність яких зв'язується з репресіями, установлений з 1 січня 1996 р. у підвищених розмірах.

Максимальна пенсія з інвалідності не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на підземних роботах і роботах з особливо шкідливими і тяжкими умовами праці,- чотирьох мінімальних пенсій за віком.[16]

Пенсії з інвалідності, обчислені за встановленими нормами, також як і пенсії за віком, можуть бути збільшені за рахунок надбавок. Наприклад, до пенсії інвалідам І групи, самотнім інвалідам II групи і тим, що потребують постійного стороннього догляду чи тим, які досягли пенсійного віку, а також самотнім інвалідам III групи, що досягли пенсійного віку, встановлена надбавка на догляд за ними в розмірі соціальної пенсії.

Так, пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: інвалідам I групи - 100 відсотків пенсії за віком; інвалідам II групи - 90 відсотків пенсії за віком; інвалідам III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до норм згаданого вище Закону. [15]

За наявності у непрацюючих інвалідів II і III груп - у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу за їх вибором пенсія по інвалідності призначається в розмірі пенсії за віком, обчисленої також відповідно до норм цього Закону.

При цьому, слід зазначити, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Для обчислення розміру пенсії по інвалідності за Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” спочатку обчислюється розмір пенсії за віком, на яку мала б право особа після досягнення пенсійного віку (з урахуванням страхового стажу до періоду із дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою пенсійного віку).[3]

Також, слід пам'ятати про те, що пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо за нею звернулися не пізніше як через три місяці з дня встановлення інвалідності.[17]

У такому самому порядку призначається пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком, якщо вимоги щодо наявності у непрацюючих інвалідів II і III груп - у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу виконані на день встановлення інвалідності, і з дня виникнення такого права - якщо зазначені вимоги виконані в період після встановлення інвалідності до дня звернення за призначенням пенсії по інвалідності.

Разом з цим, у разі коли вимоги щодо наявності у непрацюючих інвалідів II і III груп - у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу виконані після призначення пенсії по інвалідності, пенсія по інвалідності в розмірі пенсії за віком призначається з дня настання такого права, якщо звернення за призначенням пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком відбулося не пізніше трьох місяців з дня настання такого права.

Стосовно періоду, на який призначається пенсія по інвалідності зазначаємо, що така пенсія призначається на весь строк встановлення інвалідності. Інвалідам - чоловікам старше 60 років і жінкам старше 55 років пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів провадиться тільки за їх заявою.

Тобто, Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” передбачено два види пенсій по інвалідності залежно від тривалості їх виплати: довічні або на визначений термін (строк перебування на інвалідності). Довічно пенсії по інвалідності призначаються особам, які досягли пенсійного віку або інвалідність яким призначена без зазначення терміну переогляду, а також інвалідам I групи та непрацездатним інвалідам I групи, та непрацюючим інвалідам II і III груп, які мають страховий стаж, необхідний для призначення мінімальної пенсії за віком. Іншим інвалідам пенсії призначаються на період, на який органами медико-соціальної експертизи встановлено групу інвалідності.[3,11]

Щодо порядку і термінів виплати пенсії по інвалідності зазначаємо, що у разі зміни групи інвалідності пенсія в новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності.

Якщо особа визнана інвалідом нижчої групи, пенсія виплачується за попередньою групою до кінця місяця, в якому змінено групу інвалідності.

У разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд, здоровою пенсія виплачується до кінця місяця, по який встановлено інвалідність.

У тих випадках коли, особа не з'явилася в органи медико-соціальної експертизи на повторний огляд у визначений для цього строк, виплата пенсії по інвалідності зупиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому вона мала з'явитися на повторний огляд. [11]

Якщо строк повторного огляду медико-соціальної експертизи інвалідом пропущено з поважних причин або в разі визнання його знову інвалідом виплата пенсії по інвалідності відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає її за цей період інвалідом. При цьому якщо під час повторного огляду інваліда переведено на іншу групу інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період виплачується за попередньою групою інвалідності.

У випадках коли виплату пенсії інвалідові було припинено у зв'язку з відновленням здоров'я або якщо він не отримував пенсії внаслідок нез'явлення на повторний огляд без поважних причин, то в разі наступного визнання його інвалідом виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня встановлення інвалідності знову за умови, що після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років.

Також, необхідно відмітити, що якщо минуло більше п'яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах. [13]

Важливою обставиною є те, що органи медико-соціальної експертизи зобов'язані повідомляти територіальні органи Пенсійного фонду в порядку, встановленому законодавством, про результати повторного огляду осіб, яким призначена пенсія по інвалідності, та про нез'явлення цих осіб на зазначений огляд. Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. [11]

Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством. Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. Пенсія з інвалідності - це щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, які призначаються в разі настання інвалідності, коли особа повністю чи частково втратила працездатність. Підставою для призначення пенсії з інвалідності, на відміну від пенсії за віком, є чітко виражена непрацездатність громадянина.

Підставою для встановлення інвалідності є стійке порушення функцій організму, яке ставить хворого перед необхідністю припинити професійну діяльність чи значно змінити її умови. Встановлення інвалідності проводять медико-соціальні експертизи (МСЕК) на підставі Порядку організації та проведення МСЕК, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.04.94. [12]

Виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому надійшла заява про виділення частки пенсії. При цьому, слід відмітити, що порядок виділення частки пенсії визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 р. N 22-1 і зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 р. за N 1566/11846.[3]

Види пенсій по інвалідності у солідарній системі пенсійного забезпечення

Існують два види пенсій з інвалідності: які призначаються в разі настання інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання; які призначаються в разі настання інвалідності внаслідок загального захворювання. Пенсії з інвалідності призначаються незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. Вони призначаються незалежно від стажу роботи всім особам, які підлягають державному соціальному страхуванню. При цьому не має значення, на постійній, сезонній чи тимчасовій роботі отримане трудове каліцтво чи професійне захворювання, на основній роботі чи за сумісництвом. [15]

Інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався (ст. 26 Закону «Про пенсійне забезпечення»): при виконанні трудових обов'язків, а також при здійсненні будь-яких дій в інтересах підприємства чи організації, хоча й без спеціального доручення; по дорозі на роботу чи з роботи; на території підприємства, організації або в іншому місці роботи протягом робочого часу, необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або після закінчення роботи; поблизу підприємства, організації або іншого місця роботи протягом робочого часу, якщо перебування там не суперечило правилам внутрішнього трудового розпорядку; при виконанні державних або громадських обов'язків; при виконанні дій з рятування людського життя, по охороні державної, колективної та індивідуальної власності, а також по охороні правопорядку.[5]

Окрім перелічених випадків, трудовим вважається каліцтво, отримане під час проходження виробничого навчання, практики чи практичних занять. Інвалідність внаслідок трудового каліцтва встановлюється на підставі акта про нещасний випадок, складеного за місцем роботи, або рішення суду про факт травмування на виробництві.

Під професійним захворюванням розуміється таке захворювання працівника, причиною якого є шкідливий вплив умов праці, притаманних даній професії. Професійне захворювання як причина інвалідності встановлюється МСЕК на підставі списку професійних захворювань і відповідно до висновку спеціалізованої медичної установи про наявність професійного захворювання. Список професійних захворювань та інструкцію з його застосування затверджено Міністерством охорони здоров'я, Міністерством соціального захисту населення і Міністерством праці України 02.02.95. [13]

Пенсії з інвалідності від загального захворювання встановлюються в усіх інших випадках настання інвалідності, незгаданих вище. Такі пенсії призначаються тільки за наявності визначеного ст. 25 Закону стажу роботи. [3]

Студентам, аспірантам, докторантам пенсії з інвалідності призначаються в такому порядку: при інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання - незалежно від часу перебування в навчальному закладі; при інвалідності від загального захворювання - якщо особа навчалась протягом часу, передбаченого ст. 25.

Пенсії з інвалідності призначаються в таких розмірах: інвалідам І групи - 70 %; інвалідам ІІ групи - 60; інвалідам ІІІ групи - 40 % заробітку. Якщо у інваліда є право на трудову пенсію за віком, то пенсія по інвалідності призначається в розмірі пенсії за віком. Мінімальний розмір пенсії встановлюється на рівні соціальної пенсії по відповідній групі інвалідності. Максимальний - 3 або 4 мінімальні пенсії за віком.[14]

Для деяких категорій інвалідів (хто отримав інвалідність при перебуванні на фронті, був незаконно репресований) передбачені підвищені розміри пенсій з інвалідності. У разі зміни групи інвалідності пенсія в новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності.

Пенсії з інвалідності призначаються на весь час інвалідності, встановленої органами МСЕК. Інвалідам пенсійного віку, як уже зазначалося, вони призначаються довічно.[17]

Висновок

інвалідність пенсія солідарний система

Створення рівних з іншими членами суспільства можливостей для реалізації інвалідами політичних, економічних, соціальних і культурних прав і свобод, якомога повного розвитку їх індивідуальних здібностей та задоволення особистих потреб є об'єктивними передумовами становлення сучасної системи реабілітації інвалідів. Комплексний підхід до забезпечення незалежної життєдіяльності інвалідів підвищує значимість солідарної системи в забезпеченні інвалідів пенсіями. Гармонізація українського законодавства щодо інвалідів до міжнародних норм і стандартів, зокрема до стандартів Конвенції ООН про права інвалідів, є важливою умовою забезпечення прав і свобод інвалідів.[2]

Підсумовуючи все вищенаведене, можна зробити висновок, що в даний час достатньо врегульовані питання щодо порядку призначення і виплати пенсій по інвалідності та у зв'язку із втратою годувальника відповідно до Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ”.

Але вивчаючи дане питання я розгледів деякі проблеми: наприклад відповідно діючій нормі закону, право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, якщо є такий стаж мають лише інваліди, які не працюють. Верховна Рада України відхилила спробу врегулювати це питання не прийнявши законопроект №1454 «Про внесення змін в статтю 33 закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (відносно розміру пенсії по інвалідності)» За прийняття законопроекту за основу проголосувало 192 депутати із 405 зареєстрованих у залі. Законопроектом пропонувалось для всіх інвалідів ІІ та ІІІ груп при наявності у них страхового стажу (у чоловіків 25, а у жінок 20 років) по їх вибору пенсії по інвалідності призначати в розмірі пенсії за віком, вирахуваних у відповідності зі статтями 27 та 28 цього закону.[18]

Отже з поміж усіх тих проблем з якими зіштовхуються інваліди, найважливіше місце займає їх матеріальне, пенсійне забезпечення яке потребує удосконалення на законодавчому рівні. Але зважаючи на політичну ситуацію в країні такі важливі питання не розглядаються, або відстрочуються на невизначений термін.

Література

Конституція України - Закон України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - №30. - С.141.

Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права / Прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 1996 р. // Права людини, міжнародні договори України, декларації, документи. - К.,1992. - С.25-31.

Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 9 липня 2003 р. // Голос України. - 2003. - 22 серпня. - № 157 (3157).

Про основи соціальної захищеності інвалідів України - Закон України від 21 березня 1991 р. // ВВР. - 1991. -№21. - С.252 (зі змінами, внесеними Законами України №200/94-ВР від 13.10.94 // ВВР. - 1994. - №45. - С.404; №204/93-ВР від 14.10.94 // ВВР. - 1994. - №45. - С.406).

Про пенсійне забезпечення - Закон України від 5 листопада 1991 р. // ВВР. - 1992. - №3. - С.10

Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності - Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV // Відомості ВР України. - 1999. - № 46-47. - С. 403.

Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей - Закон України від 20 грудня 1991 р. // ВВР. - 1992. - №15. - С.190.

Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ - Закон України від 9 квітня 1992 р. // ВВР. - 1992. - №29. - С.399.

Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи Закон України від 28 лютого 1991 року.

Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту інвалідів та проведення в Україні у 2003 році Року людей з інвалідністю».Від 02.12.2002 № 1112/20.

Положення про медико-соціальну експертизу і Положення про індивідуальну програму реабілітації та адаптації інвалідів - постанова КМ України №83 від 23 лютого 1992 р. // ЗП України. - 1992. - №3. - С.68.

Порядок організації та проведення медико-соціальної експертизи втрати працездатності / Затв. постановою КМ України №202 від 4.04.94 // ЗП України. - 1994. - №8. - С.190. 1. Конституція України від 28 червня 1996 р. / Відомості ВР України. - 1996. - № 30. - С. 141.