Принцип недоторканості житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет

Кафедра заочного і дистанційного навчання

Курсова робота

З предмету "Кримінальний процес України"

На тему №20:

«Принцип недоторканості житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції»

Виконав: студент 3 курсу

Група: Юз-72С

Мисенко Ю. В.

Суми 2010

Зміст

Вступ

1. Принципи кримінального процесу. Загальна характеристика

2. Принцип недоторканості житла

3. Принцип таємності листування, телефонних розмов і телеграфної та іншої кореспонденції

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Принципи кримінального процесу -- це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найбільш загальні положення, що визначають сутність, зміст і спрямованість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади від яких не відступають, а їх порушення тягне за собою скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень по справі.

З прийняттям Конституції України створено правову основу для реалізації можливостей демократичного шляху розвитку суспільства, побудови правової держави. Саме в Основному Законі одержали свій прояв такі принципи кримінального процесу як: принцип недоторканості житла, таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та ін кореспонденції.

Так, ст. 30 Конституції проголошує: Кожному гарантується недоторканність житла,[1,ст. 30]; стаття 31: Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції.[1, ст. 31]

Але існують винятки: у невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо.

Предметом дослідження моєї теми являється висвітлення таких питань: принципи кримінального процесу. Загальна характеристика; принцип недоторканості житла; принцип таємності листування, телефонних розмов і телеграфної та іншої кореспонденції.

Мета курсової роботи. На підставі чинного кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування розглянути питання принципів недоторканості житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції

Завдання курсової роботи:

- з'ясувати принципи кримінального процесу. Встановити загальну характеристику;

- дослідити принцип недоторканості житла;

- дослідити принцип таємності листування, телефонних розмов і телеграфної та іншої кореспонденції;

- зробити висновки.

Об'єкт дослідження - принцип недоторканості житла, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції .

Дана тема курсової роботи завжди буде актуальною, адже кожна людина має житло, в якому хоче почуватиме себе захищено. Також кожний день ми спілкуємося по телефону, пишемо листи (у наш час більшість електронних),чи коли це необхідно надсилаємо телеграмами, и навряд чи хочемо, щоб інші люди знали їх зміст.

При написанні курсової роботи я використовувала різні дослідницькі методи, опрацьовувала і устатковувала різні правові підручники, шукала нормативно-правові акти, які стосуються моєї теми та інше.

При написання даної роботи я використала праці таких вчених: Михеєнко М. М., Нор В. Т., Шибіно В. Л., Головченко В. В., Ковальський В. С., Тертишник В. М. та інших.



1. Принципи кримінального процесу. Загальна характеристика

Принципи кримінального процесу - це основні правові вимоги, що визначають зміст і форму кримінального процесу в цілому, його стадій і інститутів, недотримання яких призводить до несприятливих наслідків у вигляді скасування прийнятих по справі рішень. [22, ст. 297].

Принципи містяться в Конституції України, Кримінально-процесуальному кодексі й інших правових актах (в тому числі і міжнародних-правових актах, що складають частину національного законодавства України) у вигляді кримінально-процесуальних норм загального і визначального характеру, які відбивають найбільш істотні риси і властивості кримінального судочинства. Ці норми-принципи діють на всіх (або декількох) стадіях кримінального процесу й обов'язково виявляються в стрижневій його стадії - судовому розгляді. Всі принципи нерозривно пов'язані між собою і складають одну систему, в якій порушення одного принципу призводить до порушення інших принципів і, відповідно, до порушення законності. Тому недотримання хоча б одного з принципів кримінального процесу є приводом до скасування прийнятих по справі рішень. Принципи є гарантією дотримання прав і законних інтересів особистості при провадженні по кримінальній справі, а також гарантією прийняття законного й обґрунтованого рішення по справі.

Оскільки кримінальний процес являє собою систему правових норм і заснованої на них діяльності, то в ньому теж можна виокремити основні вихідні положення, загальні правила, засади, які утворюють фундамент цієї системи.

Принципи кримінального процесу -- це закріплені в законі основоположні ідеї, засади, найзагальніші положення, що визначають сутність, зміст і направленість діяльності суб'єктів процесу, спосіб і процесуальну форму їх діяльності та здійснення правосуддя, створюють систему гарантій встановлення істини, захисту прав і свобод людини та забезпечення справедливості правосуддя, засади, від яких не відступають, а їх порушення веде до скасування вироку та інших прийнятих за таких умов рішень у справі.[23, ст. 148]

Значення принципів кримінального процесу полягає в тому, що вони:

* є першоджерелом і становлять основу окремих інститутів кримінально-процесуального права;

* являють собою суттєві гарантії правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, законних інтересів фізичних і юридичних осіб;

* синхронізують всю систему процесуальних норм і забезпечують узгодженість кримінально-процесуальних інститутів та єдність процесуальної форми;

* дають юридичну базу для тлумачення конкретних кримінально-процесуальних норм та вирішення суперечливих питань, "сприяють правильному пізнанню та застосуванню норм права";

* служать основою й вихідним положенням для вдосконалення окремих кримінально-процесуальних інститутів і правових норм, розвитку процесуальної форми й процесуальних гарантій правосуддя.[24, ст. 285]

Традиційно в юридичній літературі всі принципи кримінального процесу поділяють на конституційні (закріплені в Конституції держави) та інші (суто кримінально-процесуальні).

На слушну думку М.М. Михеєнка, слід розрізняти такі принципи:

а) суто організаційні, наприклад, назначуваність слідчих;

б) організаційно-функціональні, наприклад, колегіальність;

в) функціональні, тобто суто кримінально-процесуальні, наприклад, презумпція невинуватості, змагальність.[23, ст. 149]

За визначенням М. М. Михеєнка, система засад кримінального процесу охоплює: конституційні засади:

1) законність;

2) державна мова судочинства;

3) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

4) повага до гідності особи, невтручання в її особисте і сімейне життя;

5) право людини на свободу та особисту недоторканність;

6) недоторканність житла;

7) таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; 8) з'ясування істини;

9) забезпечення підозрюваному, обвинувачуваному, підсудному права на захист;

10) презумпція невинуватості;

11) свобода від самовикриття, викриття членів сім'ї чи близьких родичів;

12) здійснення правосуддя виключно судами;

13) участь народу у здійсненні правосуддя;

14) незалежність і недоторканність суддів, підкорення їх лише законові;

15) змагальність судового розгляду;

16) гласність судового процесу;

17) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судових рішень;

18) обов'язковість рішень суду;

інші засади:

1) публічність;

2) забезпечення всім особам, які беруть участь у справі, права на захист їхніх законних інтересів;

3) вільна оцінка доказів;

4) безпосередність дослідження доказів;

5) усність процесу.[23, ст. 150]

Після того як я проаналізував наукову літературу, до критеріїв визнання певного положення принципом кримінального процесу слід віднести таку сукупність властивостей:

Це найбільш загальні, вихідні положення, ідеї, які мають фундаментальне значення для кримінального процесу, визнають його спрямованість, побудову в цілому, форму і зміст його стадій і інститутів.

Принципи виражають панівні в нашій державі політичні і правові ідеї, які стосуються завдань, способу формування і здійснення правосуддя в кримінальних справах.

Принципи повинні бути закріплені в нормах права.

Принципи мають діяти у всіх стадіях або кількох стадіях кримінального процесу і обов'язково в її центральній стадії - стадії судового розгляду.

Порушення будь-якого принципу означає незаконність рішення в справі та обов'язкове його скасування.

Таким чином, принципи кримінального процесу - це найважливіші правові положення, які визначають кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадії та інститутів, порушення яких обов'язково тягне за собою скасування вироку та інших рішень у справі.

На мою думку значення принципів полягає в тому, що вони:

По-перше, відображують демократизм і гуманізм кримінального процесу, визнають структуру і систему.

По-друге, служать основою для подальшого удосконалення кримінально-процесуальних норм і кримінально-процесуальних інститутів.

По-третє, є базою для розтлумачення і застосування кримінально-процесуальних норм, їх дотримання є необхідною умовою для досягнення всіх завдань кримінального судочинства.

2. Принцип недоторканості житла

Статтею 30 Конституції України передбачено: «Кожному гарантується недоторканність житла.

Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку».[1, ст. 30]

Право на недоторканність житла має особливе значення для кожної особи, оскільки дотримання цього права є певною гарантією інших прав людини -- права на життя, на особисту недоторканність, на невтручання в особисте і сімейне життя, на володіння, користування і розпорядження своєю власністю тощо.

Під житлом в законодавстві України розуміють жилі будинки (та жилі приміщення (квартири, кімнати в квартирах, гуртожитках, санаторіях, готелях, в будівлях, які використовуються як адміністративні тощо). Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності” житло -- це приміщення, яке призначене для постійного чи тимчасового проживання людей, а також ті складові частини, які використовуються для відпочинку, зберігання майна або задоволення інших потреб людини (балкони, веранди, комори тощо). До приміщень, призначених для тимчасового проживання людей, можна віднести дачні і садові будинки, палатки, вагончики тощо.[ 20, пункт 30]

Не визнаються судовою практикою як житло приміщення, не призначені і не пристосовані для постійного чи тимчасового проживання (відокремлені від жилих будівель погреби, гаражі, інші будівлі господарського призначення). Проте Конституцією України прямо передбачена заборона незаконного проникнення будь-кого не тільки до житла, але й до іншого володіння особи. Із цього, зокрема, випливає необхідність внесення доповнень до статті 162 КК України, яка передбачає відповідальність за порушення недоторканності житла громадян, а також до деяких інших норм кримінального, адміністративного, інших галузей законодавства.

Право на недоторканність житла, на нашу думку, повністю поширюється не тільки на осіб, які мають постійне чи тимчасове житлове приміщення, а й на всіх осіб, де б вони не проживали. Скажімо, військовослужбовці строкової служби, згідно з розділом 4 Тимчасового статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, в період її проходження розміщуються в казармах (матроси і старшини, що перебувають на кораблях, -- в кубриках). Для кожного військовослужбовця в спальних приміщеннях відводиться площа з розрахунку не менше 4 квадратних метрів, місце для зберігання особистих речей та військової форми. Огляд або обшук зазначеної площі та місць повинні проводитися в порядку, встановленому законодавством України, а не на власний розсуд командування.

Водночас не можна не відзначити, що це питання має свою специфіку, але вона є лише аргументом на користь того, що відповідні акти законодавства повинні вичерпно урегулювати порядок проведення огляду та обшуку в приміщеннях, де тимчасово проживають групи людей. Це стосується не тільки казарм, а й приміщень для проживання в установах пенітенціарної системи, в лікарнях та інших медичних закладах, в монастирях та духовних навчальних закладах, в загальноосвітніх школах та професійних училищах соціальної реабілітації, інших, спеціальних установах для неповнолітніх, дитячих будинках, інтернатах тощо. Можливо, особливий порядок проведення зазначених заходів потрібен щодо житла та іншого володіння засуджених, які, відповідно до статей 33, 79 Кримінально-виконавчого кодексу України, після відбуття частини призначеного їм покарання в колоніях-поселеннях, проживають в окремих будинках чи інших жилих приміщеннях за межами колонії.

Інші, крім житла, володіння особи -- це гаражі, інші будівлі господарського, у тому числі виробничого призначення, відокремлені від жилих будівель, земельні ділянки тощо.

Недоторканність житла слід розуміти як його захищеність від будь-якого посягання з боку будь-кого. Право на недоторканність житла має гарантуватися, як випливає із статті 30 Конституції України, забороною проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду, а також тим, що закон повинен передбачити всі можливі винятки із цього загального правила.

Проте відповідно до пункту 13 розділу XV “Перехідні положення” Конституції України, протягом п'яти років після набуття нею чинності, тобто до 28 червня 2001 року, зберігається існуючий порядок проведення огляду та обшуку житла або іншого володіння особи. Цей порядок полягає в наступному.

Громадянам гарантується недоторканність житла. Ніхто не має права без законної підстави увійти в житло проти волі осіб, які проживають в ньому. Обшук, виїмка, огляд приміщення у громадян можуть провадитись тільки на підставах і в порядку, встановлених цим Кодексом.[2, ст14-1]

Відповідно до статей 104,127,128¹,190--191,195, 227, 315 КПК України орган дізнання, слідчий, прокурор та суд (суддя) мають право провести огляд приміщення з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, з'ясування обстановки злочину, а також інших обставин, які мають значення для справи.

Огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до порушення кримінальної справи. При цьому кримінальна справа, при наявності для того підстав, порушується негайно після огляду місця події. Невідкладність огляду може бути зумовлена можливою зміною обстановки місця події, тяжкістю вчиненого злочину і необхідністю у зв'язку з цим своєчасно зафіксувати і зберегти речові докази тощо.

Огляд проводиться в присутності двох понятих і, як правило, удень. Слідчий може запросити для участі в огляді спеціалістів. не зацікавлених в результатах справи. Перед початком огляду понятим та іншим присутнім повинні бути роз'яснені їх обов'язки (для понятих, наприклад -- бути присутніми при всіх діях слідчого і засвідчити своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям), а також право робити зауваження з приводу проведеного огляду, які підлягають занесенню до протоколу.

Про результати огляду особа, якою він проводився, складає протокол, в якому обов'язково повинні бути зазначені підстави для його проведення, описано все, що було виявлено, в тій послідовності, в якій це відбувалося, і в саме тому вигляді, в якому спостерігалося під час проведення дій. До протоколу додаються відповідні схеми, фотознімки, плани, документи. Протокол зачитується всім особам, що брали участь в огляді, при цьому їм роз'яснюється їх право робити зауваження, які підлягають занесенню до протоколу. Зазначені особи мають право ознайомитися з протоколом особисто.

Кримінально-процесуальний закон не передбачає, що огляд жилих приміщень повинен проводитися у присутності осіб, які ; займають ці приміщення, або представників житлово-експлуатаційних організацій, прямо не передбачає можливості проведення повторного і додаткового огляду, випадки проведення яких на практиці є непоодинокими, неповно регулює умови і порядок вилучення під час огляду предметів і документів. Між тим, ці питання потребують відповідного законодавчого урегулювання,

Обшук, згідно зі статтями 104, 127, 128¹, 177, 179--183, 185-- 186, 188--189, 227 КПК України може бути проведений органами дізнання, слідчим або прокурором, коли вони, після порушення кримінальної справи, мають достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом, а також інші предмети і документи, які мають значення для встановлення істини у справі, заховані в певному приміщенні або місці чи в якої-небудь особи, а також в тому випадку, коли є достатні дані про те, що в певному приміщенні або місці переховується злочинець. Під достатніми даними для проведення обшуку на практиці розуміють відомості, що містяться в показаннях свідків, потерпілих, підозрюваних, обвинувачених, протоколах слідчих дій, інших документах, а також одержані в ході оперативно-розшукової діяльності. Законодавством “достатні дані” не визначаються, що в окремих випадках сприяє проведенню обшуків без достатніх або взагалі без жодних підстав для їх проведення (в зв'язку з неправильним розумінням деякими посадовими особами правоохоронних органів своїх повноважень, з мотивів помсти та ін.).[2]

Обшук може проводитися за постановою слідчого з санкції прокурора або його заступника. У невідкладних випадках обшук може бути проведений лише за постановою органу дізнання або слідчого, без санкції прокурора, але з наступним повідомленням прокурора в добовий строк про зроблений обшук та його результати, Невідкладними на практиці визнаються випадки, коли слідчий отримує дані про те, що певні особи можуть вжити заходів до знищення або переховування предметів чи документів, або злочинець, який переховується в певному приміщенні, збирається залишити його тощо.

У приміщеннях, де проживають члени дипломатичних представництв та члени їх сімей, які користуються правом дипломатичної недоторканності, обшук може бути проведений лише за згодою дипломатичного представника, яка утримується через Міністерство закордонних справ України.

Крім невідкладних випадків, обшук проводиться удень. Обшук проводиться в присутності двох понятих і особи, яка займає дане приміщення, а при відсутності її -- представника житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради. По можливості під час обшуку забезпечується присутність обшукуваного або повнолітнього члена його родини, а при необхідності (скажімо, коли є потреба впізнати вкрадені речі чи документи) -- також і потерпілого. У приміщеннях, де проживають особи, які користуються правом дипломатичної недоторканості, обшук проводиться в присутності прокурора і представника Міністерства закордонних справ України. В необхідних випадках слідчий вправі залучати до участі в проведенні обшуку працівників міліції та відповідних спеціалістів.

Законом встановлено такий порядок проведення обшуку:

1) обшукуваним, понятим та іншим присутнім слідчий роз'яснює їх право бути присутніми при всіх діях слідчого і робити з приводу цих дій заяви, які підлягають занесенню до протоколу;

2) перед початком обшуку слідчий пред'являє постанову особам, що займають приміщення (у випадку їх відсутності -- представникові житлово-експлуатаційної організації або місцевої Ради);

3) особам, що займають приміщення, слідчий пропонує видати зазначені в постанові предмети або документи (вказати, де переховується злочинець);

4) якщо зазначені предмети або документи не видані або видані не повністю (злочинець не з'явився), слідчий проводить обшук в примусовому порядку. При. цьому він має право розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо власник відмовляється їх відкрити, уникаючи лише не викликаних необхідністю пошкоджень дверей, замків та інших предметів. Слідчий вправі також заборонити особам, що перебувають у приміщенні під час обшуку, а також особам; які під час обшуку увійшли в це приміщення, виходити з приміщення і зноситись один з одним або з іншими особами до закінчення обшуку;

5) предмети і документи, які підлягають вилученню, слідчий пред'являє понятим та іншим присутнім особам. Вони повинні бути перелічені в протоколі обшуку чи в доданому до нього опису із зазначенням їх назви, кількості, ваги, матеріалу, з якого вони виготовлені, та індивідуальних ознак, а в необхідних випадках упаковані і опечатані на місці обшуку.

При обшуку можуть бути вилучені лише:

- предмети і документи, які мають значення для справи;

- цінності і майно обвинуваченого або підозрюваного з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна;

- предмети і документи, які вилучені законом з обігу;

6) про проведення обшуку слідчий складає протокол у двох примірниках, в якому, зокрема, зазначає щодо кожного предмета, який підлягає вилученню, в якому саме місці і при яких обставинах він був виявлений. В протокол обшуку заносяться всі заяви і зауваження осіб, присутніх під час обшуку, з приводу тих чи інших дій слідчого. Слідчий та зазначені особи підписують обидва примірники протоколу, а також опис вилучених предметів. При наявності в протоколі зауважень на неправильні дії, допущені під час обшуку, слідчий не пізніше двох днів повідомляє про це прокурора, який здійснює нагляд за слідством;

7) другий примірник протоколу обшуку, а також другий примірник опису слідчий вручає особі, у якої проведено обшук (в разі її відсутності -- повнолітньому члену її сім'ї або представникові житлово-експлуатаційної організації чи місцевої Ради). [2, ст 183]

Слід підкреслити, що таку слідчу дію, як виїмка, проведення якої передбачено статтями 178--183, 185--189 КПК України, не можна не віднести до різновиду обшуку, як його розуміють згідно зі статтею 30 Конституції України. По суті відрізняються вони лише тим, що;

а) на відміну від обшуку, підставами для проведення виїмки є не достатні, а точні дані про те, що предмети і документи, які мають значення для справи, знаходяться в певної особи чи в певному місці (при цьому межа між поняттями “достатні дані” і “точні дані” часто є досить умовною);

б) проводячи виїмку, слідчий не має права розкривати замкнені приміщення і сховища, якщо власник відмовляється їх відкрити, а тим більше пошкоджувати двері, замки та інші предмети.

Проте незважаючи на таку, досить незначну, різницю між ними, закон дозволяє проводити виїмку, в тому числі і в житлі громадян, навіть без санкції прокурора.

Законодавством України передбачена значна кількість невідкладних випадків, коли є можливими інші (крім огляду, обшуку та виїмки) умови і порядок проникнення в житло та інше володіння громадян..

При здійсненні боротьби з організованою злочинністю співробітники спеціальних підрозділів органів внутрішніх справ і Служби безпеки України мають право:

1) за письмовим розпорядженням керівника відповідного спеціального підрозділу входити за службовими посвідченнями на територію, у приміщення, склади та сховища підприємств, організацій, установ, в тому числі приватної форми власності, а також у виробничі приміщення громадян, які займаються підприємницькою діяльністю;

2) за постановою та з санкції відповідного прокурора по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, а у невідкладних випадках -- з наступним повідомленням прокурора протягом доби в разі загрози знищення, приховування або втрати предметів чи документів, які можуть бути використані у розкритті та розслідуванні злочинної діяльності, на строк до 10 діб опечатувати архіви, каси, приміщення (за винятком жилих) чи інші сховища, брати їх під охорону, вилучати предмети і документи із складанням відповідного акта, копія якого вручається громадянину.[ 16, ст. 12]

Оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності при наявності відповідних підстав, а саме достатньої інформації про;

- злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами;

- осіб, які готують або вчинили злочини;

- осіб, які переховуються від органів розслідування або ухиляються від відбування кримінального покарання;

- осіб, які безвісти зникли;

- розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;

- а також при потребі в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави або у зв'язку із запитами повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної, військової чи службової таємниці, -- надається, зокрема, право:

а) відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для з'ясування обставив вчиненого або такого, що готується, злочину;, а також збирати відомості про протиправну діяльність підозрюваних або осіб, щодо яких провадиться перевірка;

б) негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки;

в) використовувати за згодою громадян житло, інші приміщення і майно, які їм належать;

г) здійснювати візуальне спостереження в жилих приміщеннях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів.[ 14, ст 5--6, 8--9]

Зазначені права надані працівникам органів внутрішніх справ (кримінальної та спеціальної міліції, спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, оперативно-розшукових підрозділів Державної автомобільної інспекції, оперативно-режимних підрозділів місць позбавлення волі), органів Служби безпеки (розвідки, контррозвідки, військової контррозвідки, підрозділів захисту національної державності, боротьби з корупцією і організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічних та підрозділів оперативного документування). Прикордонних військ (підрозділів з оперативно-розшукової роботи). Управління державної охорони (підрозділів оперативного забезпечення охорони), податкової міліції.

Таким чином, загалом по Україні кількість працівників підрозділів, які мають встановлене законом право проникати до житла чи до іншого володіння громадян, іншим способом порушувати недоторканність житла громадян, сягає десятків тисяч, і не всі вони, як свідчать численні свідоцтва засобів масової інформації, здатні відстоювати передусім права громадян, а не особисті чи відомчі інтереси.

Основними гарантіями того, що право на недоторканність житла працівниками зазначених підрозділів не буде порушуватися, є те, що:

1) проведення перелічених вище заходів можливе тільки на підставі заведеної оперативно-розшукової справи, постанова про заведення якої підлягає затвердженню начальником відповідного органу, та з дозволу останнього;

2) негласне проникнення в жилі приміщення, візуальне спостереження в них може мати місце лише з санкції Генерального прокурора України та його заступників (в іншому порядку, узгодженому з Генеральним прокурором України, -- виключно з метою отримання розвідувальної інформації для забезпечення зовнішньої безпеки України, запобігання і припинення розвідувально-підривних посягань спеціальних служб іноземних держав та іноземних організацій), а після 28 червня 2001 р. -- лише з дозволу суду.

Працівники міліції мають право входити безперешкодно у будь-який час доби:

а) на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян у разі переслідування злочинця або припинення злочину, що загрожує життю мешканців, а також при стихійному лихові та інших надзвичайних обставинах (що розуміти в даному випадку під надзвичайними обставинами. Закон не пояснює);

б) в житлові приміщення осіб, які перебувають під адміністративним наглядом, з метою перевірки (вичерпний перелік таких осіб встановлено статтею 3 Закону України “Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі”).[15, ст. 11]

Співробітники Служби безпеки України виключно при безпосередньому припиненні злочинів, розслідування яких віднесено до компетенції Служби безпеки України, переслідуванні осіб, що підозрюються у їх вчиненні, мають право заходити в жилі, виробничі та інші приміщення, на території і земельні ділянки та оглядати їх, з наступним повідомленням прокурора протягом 24 годин.[17, ст 25 ]

Військовослужбовці Управління державної охорони України мають право у невідкладних випадках, пов'язаних з врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, заходити в житлові на інші приміщення, що належать громадянам з наступним повідомленням про це прокурора протягом 24 годин.[18, пункт 5 ст. 18 ]

Військовослужбовці Внутрішніх військ вправі заходити на земельні ділянки, в жилі та інші приміщення громадян та провадити їх огляд під час безпосереднього переслідування та затримання злочинців, осіб, які втекли з-під варти або вчинили напад на охоронюваний об'єкт, особовий склад варти, військовий наряд, з наступним повідомленням про це прокурора протягом доби.[ 5, Ст 10]

Посадові особи приймальників-розподільників для неповнолітніх мають, зокрема, право проводити у разі наявності інформації про зберігання неповнолітніми заборонених речей огляд спальних та інших приміщень із складанням протоколу про результати огляду.[ 6, ст 7]

Органи державної податкової служби, у тому числі підрозділи податкової міліції мають право обстежувати житло громадян, якщо воно використовується як юридична адреса суб'єкта підприємницької діяльності або для отримання доходів.

Проведений вище аналіз законодавства України з цих питань показує, що певні норми законів України “Про міліцію”, “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, “Про Службу безпеки України”, “Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України”, “Про державну податкову службу в Україні” не відповідають нормам Основного Закону нашої країни і потребують приведення у відповідність із Конституцією України.

Не відповідають конституційним нормам і положення Житлового кодексу Української РСР та Цивільного процесуального кодексу України, котрими встановлена можливість виселення громадян в адміністративному порядку з санкції прокурора осіб, які самовільно зайняли жиле приміщення або проживають в будинках, що загрожують обвалом. Таку думку висловив і Пленум Верховного Суду України в “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя”.

Що стосується виселення громадян у судовому порядку, то воно є можливим тільки у випадках, прямо передбачених Житловим кодексом Української РСР, про що вже йшлося вище.

Житлове законодавство не повинне передбачати випадків, коли щодо осіб, лише у зв'язку з припиненням ними трудових відносин з підприємством, або навіть із вчиненням злочину, застосовуються насильницькі дії, пов'язані з вторгненням у житло, яке вони займають, та примусовим виселенням із нього, тим більше разом із сім'ями. Звичайно, недосконалість закону в даному випадку дещо нівелюється його невиконанням, але треба погодитися з тим, що саме існування подібних норм не є ознакою цивілізованості. Тому всі норми житлового законодавства, які регулюють питання виселення осіб із житлових приміщень, повинні бути критично переглянуті з тим, щоби максимально звузити судову дискрецію.

кримінальний недоторканість житло правовий



3. Принцип таємності листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень

Під листуванням громадян розуміються поштові відправлення: листи, телеграми, посилки, бандеролі тощо. Під телефонними переговорами припускається будь-яка інформація, що передається по технічних каналах зв'язку (телефон, мобільний зв'язок) за допомогою усного мовлення.

Під телеграфною й іншою кореспонденцією розуміється будь-яка інформація, що передається по технічних каналах зв'язку в знаковій формі або кодованому вигляді (комп'ютерна мережа зв'язку, телеграф тощо). [23, ст. 89]

Конституцією України передбачено: “Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише судом у випадках, передбачених законом, з метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під чає розслідування кримінальної справи, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо”.[1, ст. 31]

Право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції передбачає заборону для будь-кого без згоди особи, яка направляє або одержує листи, спілкується по телефону, телеграфу або за допомогою інших засобів електричного і поштового зв'язку, знайомитися з її листуванням чи іншою кореспонденцією, прослуховувати її телефонні розмови тощо, а також розголошувати їх зміст або сам факт листування, телефонної розмови, відправлення чи отримання грошового переказу, телеграми та іншої кореспонденції.

Під електричним зв'язком слід розуміти передачу, випромінювання або прийом знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних або інших електромагнітних системах, а під поштовим зв'язком -- приймання, обробку, перевезення та доставку письмових відправлень, матеріальних цінностей, виконання доручень щодо грошових переказів, банківських операцій.[ 19, ст 1]

Звичайно, що кожна особа самостійно визначає, чи повинні бути її листування, телефонні розмови тощо таємними -- для всіх чи тільки для близьких або, навпаки, для сторонніх осіб.

Тому особа, яка за згодою свого кореспондента передає для опублікування листування з ним або розмовляє по телефону у службовому приміщенні чи з кабіни телефону-автомату, усвідомлюючи присутність при цьому сторонніх, не вправі розраховувати на те, що сторонні особи повинні дбати про нерозголошення відомостей, які їм стали відомі. Не є посяганням на таємницю листування знищення чи пошкодження чужих листів, телеграм, бандеролей тощо, а посяганням на таємницю телефонних розмов -- прослуховування уривків їх працівником міжміського чи міжнародного телефонного зв'язку в порядку виконання службових обов'язків (для визначення початку та закінчення розмови, поліпшення чутності).

Лист, адресований редакції, може бути використаний у повідомленнях і матеріалах, якщо при цьому не змінюється зміст листа і не порушуються положення цього Закону, тобто особа, яка відправляє листа до редакції друкованого засобу масової інформації, не вправі розраховувати на те, що зміст листа залишиться невідомим всім.[7, ст 36]

Не може визнаватися також посяганням на таємницю телефонних розмов використання технічних засобів контролю і прослуховування телефонних та інших переговорів, які застосовуються як заходи забезпечення безпеки певних осіб за їх письмовою заявою або письмовою згодою [ 8, ст 10; 9, ст 8]

Підприємства зв'язку всіх форм власності вживають організаційно-технічних заходів щодо охорони таємниці інформації, яка передається засобами зв'язку, тобто в даному випадку законодавством прямо зазначається орган, який несе відповідальність за забезпечення даного конституційного права під час передачі (випромінювання), приймання (прийому), обробки, перевезення та доставки кореспонденції.[ 19, Ст 27]

Виймання і огляд поштової кореспонденції та документальних повідомлень, одержання необхідних довідок про них, здійснення контролю за технічними каналами зв'язку, в тому числі прослуховування телефонних розмов на підприємствах зв'язку всіх форм власності, заборонено, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Підприємства і об'єднання зв'язку мають право вилучати у встановленому порядку заборонені до пересилання вкладання у поштові відправлення (зброя, отруйні, легкозаймисті речовини тощо) тільки у присутності власника.

Заходи, завдяки яким можливість порушення таємниці поштової кореспонденції сторонніми особами максимально обмежується:

- охорона підприємств, організацій та об'єктів зв'язку відомчою воєнізованою охороною;

- обмеження доступу сторонніх осіб в їх службові приміщення;

- повернення відправникові не вручених їм поштових відправлень в разі неможливості розшукати адресатів;

- збереження на підприємствах зв'язку протягом шести місяців нерозданих поштових відправлень у разі неможливості розшукати відправника (після чого гроті, цінні папери і дорогоцінні метали з невручених поштових відправлень передаються Національному банку України, документи -- підприємствам, установам та організаціям, які їх видали) тощо.[19]

Спільним наказом Міністерства зв'язку і МВС України від 11 березня 1997 р. № 30/186 затверджено Інструкцію про визначення номерів телефонів, що використовуються з протиправною метою.

Проте держава, продекларувавши права, що розглядаються, повинна запроваджувати й інші, більш ефективні засоби протидії їх порушенням. Так, скажімо, для запобігання спробам сторонніх осіб підключатися до телефонного кабелю, іншим чином порушувати таємницю телефонних розмов, відповідні державні органи мають ініціювати і стимулювати відповідні науково-технічні розробки, виробництво та (або) закупівлю необхідних засобів комплексного та індивідуального захисту телефонної мережі, навести порядок у використанні радіочастот, виробництві, реалізації і використанні спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації.

Втім, на сьогодні становище з таємницею телефонних розмов (яка, слід погодитися, сама по собі повинна бути гарантією не тільки державної, але й службової, комерційної, адвокатської, лікарської таємниці, таємниці особистого життя тощо) таке, що кожен бажаючий вільно може придбати на “чорному” ринку як електронний радіокомплекс для прослуховування звичайних телефонних розмов, так і багатоканальний приймач для прослуховування телефонів стільникового зв'язку.

Згідно зі статтею 31 Конституції України, будь-які винятки із права, що розглядається, повинні відповідати наступним умовам:

а) бути встановлені судом;

б) суд може встановлювати їх тільки у випадках, передбачених законом;

в) вказані випадки:

- мають бути обумовлені лише метою запобігти злочинові чи з'ясувати істину під час розслідування кримінальної справи;

- є законними тільки тоді, коли іншими способами одержати інформацію неможливо.

Законодавством України дійсно передбачена певна (і досить значна) кількість випадків, коли таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції може бути, порушена.

Так, статтею 187 Кримінально-процесуального кодексу України встановлюється порядок накладення арешту на кореспонденцію і виїмку її в поштово-телеграфних установах, за постановою слідчого та, як випливає із статей 8 і 31 Конституції України, з дозволу суду або за постановою суду. Ці заходи можуть застосовуватися тільки у зв'язку з розслідуванням кримінальної справи.

В постанові слідчий (суд) пропонує поштово-телеграфній установі затримувати зазначену в постанові кореспонденцію і надсилати йому про це відповідні повідомлення.

Виїмка кореспонденції (листів, бандеролей, пакетів, телеграм, повісток тощо) проводиться в присутності двох понятих із числа представників поштово-телеграфної установи. Про проведення виїмки складається протокол, в якому зазначається, зокрема, яка саме кореспонденція була оглянута і чи вилучається вона для приєднання до справи. Один примірник протоколу повинен бути вручений представникові поштово-телеграфної установи.

Накладення арешту на кореспонденцію скасовується постановою слідчого (для чого дозволу суду не потрібно) або постановою суду, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба, тобто питання про строк, на який накладається арешт на кореспонденцію, вирішується слідчим (судом).

Якщо кореспонденція, щодо якої проводилась виїмка, містить обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, слідчий робить її огляд, при необхідності проводить відповідну експертизу тощо, а суд повинен оглянути, пред'явити учасникам судового розгляду або оголосити предмети кореспонденції як речові докази або документи, що є доказами в справі.

Звичайно, що під час проведення зазначених дій таємниця кореспонденції порушується неодноразово, тому суд, на нашу думку, повинен давати дозвіл не тільки на арешт і виїмку кореспонденції, але й на інші слідчі дії, пов'язані з розголошенням її змісту.

Кримінально-процесуальним кодексом України не передбачається проведення слідчих дій, які б могли порушувати таємницю телефонних розмов. Це питання регулюється іншими Законами України.

Оперативним підрозділам для виконання завдань оперативно-розшукової діяльності при наявності передбачених статтею 6 цього Закону підстав, а саме достатньої інформації про:

- злочини, що готуються або вчинені невстановленими особами; -

- осіб, які готують або вчинили злочини;

- осіб, які переховуються від органів розслідування або ухиляються від відбування кримінального покарання;

- осіб, які безвісти зникли;

- розвідувально-підривну діяльність спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб проти України;

- а також при потребі в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави або у зв'язку із запитами повноважних державних органів, установ та організацій про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної, військової чи службової таємниці, -- надається право знімати інформацію з каналів зв'язку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації, контролювати шляхом відбору за окремими ознаками поштово-телеграфні відправлення.[ 14, ст 8--9]

Ці заходи, як зазначено в частині другій статті 8 вказаного Закону, проводяться як виняткові і тільки у випадках, коли іншим способом неможливо здобути фактичні дані для забезпечення захисту суспільства і держави (слід було б добавити -- і людини) від злочинних посягань.

Положення про те, що їх здійснення є можливим з санкції І Генерального прокурора України, його заступників, прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міста Києва та прирівняних до них прокурорів, а також про те, що виключно з метою отримання розвідувальної інформації для забезпечення зовнішньої безпеки України, запобігання і припинення розвідувально-підривних посягань спеціальних служб іноземних держав та іноземних організацій зазначені заходи можуть здійснюватися в порядку, узгодженому з Генеральним прокурором України, суперечать статті 31 Конституції України і повинні бути приведені у відповідність із нею, а саме вказано, що їх здійснення є можливим лише з санкції суду.

Спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю органів внутрішніх справ і Служби безпеки України та їх співробітники при здійсненні заходів боротьби з організованою злочинністю мають надзвичайно широкі права. Зокрема, за попередньою санкцією прокурора вони вправі фіксувати та документувати з використанням спеціальних технічних засобів факти телефонних розмов між громадянами, надсилання листа або телеграфного повідомлення, без порушення таємниці змісту телефонної розмови, листа або телеграфного повідомлення.[16, ст 12,15]

На жаль, законодавчого визначення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції немає. Між тим, як видно із змісту наведеного вище абзацу, це має не тільки теоретичне значення. На нашу думку, сам факт телефонної розмови певної особи, направлення нею листа чи телеграми не повинен розцінюватися як таємниця ні в якому разі, але дані про те, з ким розмовляла особа по телефону, кому вона направила лист чи телеграму, навіть без розголошення їх змісту, вже складають таємницю, якщо сама особа не бажає розголошення цих даних.

Крім зазначених вище, спеціальним підрозділам надається також право:

- на письмову вимогу керівників відповідних спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю одержувати від банків, інших установ (в тому числі і від поштово-телеграфних) інформацію і документи про операції фізичних осіб. Зазначені документи та інформація повинні бути подані негайно, а якщо це неможливо -- не пізніш як протягом 10 діб;

- за постановою та з санкції відповідного прокурора по нагляду за виконанням законів спеціальними підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю, а у невідкладних випадках -- з наступним повідомленням прокурора протягом доби в разі загрози знищення, приховування або втрати предметів чи документів, які можуть бути використані у розкритті та розслідуванні злочинної діяльності, вилучати предмети і документи фізичних осіб (в тому числі і ті, що знаходяться у поштово-телеграфних установах) із складанням відповідного акта.

Зрозуміло, що зазначені заходи мало чим відрізняються від передбачених кримінально-процесуальним законодавством накладення арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію та її виїмки. Тому ці положення Закону також повинні бути приведені у відповідність із статтею 31 Конституції України.

В пункті 22 постанови від 1 листопада 1996 р. № 9 “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя” Пленум Верховного Суду України зазначив, що гарантована статтею 31 Конституції України таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції є невід'ємним правом особи, і що в Перехідних положеннях Конституції України відсутні, зокрема, норми, які б зберігали існуючий порядок обмеження права на зазначену таємницю. Із цього ж випливає, що дозвіл на. накладення арешту на кореспонденцію, її виїмку в поштово-телеграфних установах та на зняття інформації з каналів зв'язку надається тільки судом. За результатами розгляду матеріалів про надання такого дозволу, який здійснюється судом з додержанням таємниці слідства, ухвалюється процесуальне рішення.

Не передбачають обов'язковості надання судового дозволу на перлюстрацію кореспонденції затриманих, заарештованих і засуджених і чинні акти законодавства України, які регулюють питання тримання осіб під вартою та в місцях позбавлення волі.

Передачі і посилки, що надходять на ім'я осіб, щодо яких як запобіжний захід обрано взяття під варту, та осіб, засуджених до позбавлення волі, підлягають огляду, а листування -- цензурі без отримання будь-якого дозволу чи санкції. Скарги, заяви і листи осіб, взятих під варту, переглядає адміністрація місця попереднього ув'язнення (позбавлення волі).[10, ст 7]

Чи не єдиний виняток стосується скарг, заяв і листів, адресованих прокуророві, які переглядові не підлягають і надсилаються за адресою протягом доби з часу їх подачі.

Не підлягають ніяким видам цензури та перевірок кореспонденція Уповноваженому та його представникам від осіб, які затримані, перебувають під арештом, під вартою, в місцях позбавлення волі та місцях примусового тримання чи лікування.[ 11, ст 21]

Скарги, заяви і листи заарештованих, що містять відомості, розголошення яких може перешкодити встановленню істини в кримінальній справі, за належністю не надсилаються, а передаються на розгляд особі або органу, в провадженні яких знаходиться справа, про що сповіщається особа, яка перебуває під вартою, та прокурор, який здійснює нагляд за проведенням дізнання або слідства. Телефонні розмови засуджених, право на які вони мають один раз на три місяці тривалістю п'ятнадцять хвилин, проводяться під контролем адміністрації.[4, ст 39]

Посадові особи приймальників-розподільників для неповнолітніх мають, зокрема, право проводити у разі наявності інформації про зберігання неповнолітніми заборонених речей особистий огляд неповнолітніх, їх речей, посилок, передач із складанням протоколу про результати огляду.[6, ст 7]

Не може бути піддано сумніву те, що перевірка кореспонденції заарештованих та засуджених осіб у випадках, коли це пов'язано із захистом інтересів суспільства та відповідає нормам статей 23 і 68 Конституції України, є необхідною. Але тотальна перлюстрація кореспонденції всіх зазначених осіб як загальний принцип не має права на існування.

Чому, наприклад, повинні піддаватися цензурі листи заарештованих, які адресуються, скажімо, органам державної влади, місцевого самоврядування, об'єднанням громадян, відповідним органам міжнародних організацій тощо? Або про запобігання якому злочинові чи з'ясування якої істини йде мова, коли цензурі піддаються листи вже засуджених осіб до своїх рідних? На нашу думку, є необхідність дещо звузити повноваження адміністрації місць попереднього ув'язнення та позбавлення волі щодо обмежень заарештованих і засуджених у праві, яке розглядається. Треба також чітко окреслити коло службових осіб, які вправі здійснювати цензуру листів та огляд іншої кореспонденції, контролювати ведення телефонних розмов заарештованих і засуджених.

Крім того, якщо дотримуватися духу і букви Конституції, питання про застосування цензури листування та огляду передач і посилок відносно кожного окремого заарештованого повинно вирішуватися в постанові про взяття його під варту за рішенням суду, а відносно засудженого -- у вироку суду. Інші передбачені законодавством норми, що передбачають можливість перлюстрації листів та огляду іншої кореспонденції будь-яких осіб повинні бути приведені у відповідність зі статтею 31 Конституції України і знайти відображення в Законі.

Передбачено можливість прослуховування телефонних та інших переговорів, в тому числі із застосуванням звукозапису, в разі наявності загрози вчинення насильства або інших протиправних дій щодо осіб, взятих під захист, за письмовими заявами цих осіб або їх письмовою згодою.[ 9, ст 8; 8, ст 10]

Міжнародні поштові відправлення при переміщенні через митний кордон України пред'являються підприємствами зв'язку для контролю митним органам. При цьому на поштові підприємства зв'язку покладено обов'язок доводити споживачам перелік поштових відправлень, пересилка яких через кордон забороняється. Митні органи мають право проводити огляд і виймання певних міжнародних поштових відправлень, вилучати предмети, заборонені до пересилання у міжнародних поштових відправленнях або відправлені з порушенням митних правил, з їх наступною конфіскацією.[19, Ст 30 ].