Правове регулювання комерційного (фірмового) найменування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему

"Правове регулювання комерційного (фірмового) найменування"

2010 р.

Вступ

Правове регулювання у суспільстві - важлива умова створення стабільного правового порядку, а також органів, інститутів і установ, здатних забезпечити захист і охорону від порушень тих прав і законних інтересів громадян та інших осіб, що закріплені діючими нормами права. Загальні соціальні цілі правового регулювання переслідують досягнення соціально корисних результатів і, у першу чергу, створення необхідних умов для прогресивного розвитку і процвітання суспільства.

Регулююча дія права на суспільні відносини полягає у тому, що воно в своїх нормах конструює модель обов'язкової або дозволеної поведінки різних суб'єктів цих відносин. Це знаходить своє вираження у наданні одним суб'єктам суспільних відносин певних прав і в накладанні на інших певних обов'язків, пов'язуючи їх тими самими взаємними правами та обов'язками. При цьому можливості права в регулюванні суспільних відносин не свавільні й не безмежні. Правове регулювання зумовлено деякими об'єктивними та суб'єктивними чинниками, до яких можна віднести:

- рівень економічного розвитку суспільства;

- його соціальну структуру;

- рівень зрілості, стійкості суспільних відносин;

- рівень правової культури громадян і посадових осіб;

- рівень визначеності предмета, способів і типів правового регулювання.

Слід мати на увазі, що в реальному житті право чинить на суспільні відносини не лише дію суто юридичного характеру, а й дію загально соціального плану - виховного, інформаційного та іншого.

Наявність правового регулювання просто необхідна для забезпечення і гарантування в нормативному порядку волі в суспільстві. Правове регулювання - це явище, необхідність якого виникає з ряду передумов, наприклад таких як, утвердження справедливості, створення оптимальних умов для переважної дії в суспільстві економічних і духовних факторів. Відсутність же ефективного механізму правового регулювання породжує свавілля в суспільному житті людей.

Тепер визначено сутність комерційного (фірмового) найменування як основи в механізмі правового регулювання.

Комерційне найменування - засіб індивідуалізації, що дозволяє відрізнити одну особу з-поміж інших. «Світоч», «Славутич» або «Оболонь» - все це комерційні найменування підприємств, які виробляють певну продукцію або надають послуги.

Е також і інші тлумачення комерційного (фірмового) найменування одне з них таке:

Комерційне (фірмове) найменування - назва підприємства чи окремої особи, під якою здійснюється виробнича, торговельна чи інша діяльність.

Комерційне найменування є комерційним ім'ям підприємця, яке нерозривно пов'язане із його діловою репутацією Під цим іменем підприємець укладає угоди та здійснює інші юридичні дії, реалізує свої плани та виконує обов'язки, рекламує та збуває вироблену ним продукцію, несе відповідальність.

Значення комерційного найменування як засобу індивідуалізації учасників господарського обороту і як самостійного об'єкта права інтелектуальної власності з кожним роком зростає. Цей процес пов'язаний передусім із розвитком конкурентних відносин на ринках товарів і послуг. Сьогодні комерційне (фірмове) найменування розглядають як один з важливих елементів стратегії розвитку суб'єкта господарювання, що може привабити споживачів, збільшити обсяги продажу та оптимізувати розвиток виробництва.

Підсумовуючи питання функцій комерційного найменування, важливо наголосити, що комерційне найменування як засіб індивідуалізації учасників господарського обороту і об'єкт права інтелектуальної власності виконує дві основні функції - індивідуалізує суб'єкта, який володіє таким найменуванням, серед інших учасників обороту, а також комерційне найменування входить до складу нематеріальних активів підприємця.

1. Правове регулювання

Держава забезпечує життєдіяльність суспільства як системи через використання влади, а право - через нормативне регулювання. Останнє споконвічно покликано бути стабілізуючим і заспокійливим фактором завдяки принципам волі і справедливості, які містяться у ньому.

Правове регулювання - це дія права на суспільні відносини з допомогою використання певних юридичних засобів. В умовах формування в Україні основ правової держави роль і значення правового регулювання суспільних відносин набувають особливої актуальності. Адже головною ознакою моделі держави, що характеризуються як правова, виступає саме ознака високої правової урегульованості суспільних відносин.

При всій широті предмета правового регулювання, до нього входять не всі суспільні відносини, а ті з них, що мають певні ознаки. Це відносини:

1) що виникають між людьми та їх об'єднаннями. Не є предметом правового регулювання явища об'єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи - фізичні, хімічні, біологічні процеси, стихійні явища - землетруси, повені тощо. Проте деякі з цих явищ і процесів або їхні результати можуть враховуватись як юридичні факти (наприклад, умови і порядок виплати страхових сум за збитки, завдані землетрусом);

2) суб'єкти яких є свідомими й вольовими їх учасниками. Право не може регулювати дії, що не залежать від свідомої волі людини - психічно хворих людей або тих, що перебувають під гіпнозом;

3) які, з точки зору держави, мають принципове значення для неї, об'єднань людей, конкретних осіб. Коло таких відносин не установлене. Воно змінюється залежно від конкретних умов того чи іншого етапу розвитку суспільства;

4) що об'єктивно потребують і піддаються юридичній регламентації. Дружба, любов тощо не можуть підлягати правовому регулюванню і підпадають під дію інших соціальних норм - моралі, звичаїв.

Отже, ознаки правового регулювання:

- правове регулювання - різновид соціального регулювання;

- за допомогою правового регулювання відносини між суб'єктами набувають певної правової форми, яка має споконвічно державно-владний характер, тобто в юридичних нормах держава вказує міру можливої та належної поведінки;

- правове регулювання має конкретний характер, тому що завжди пов'язане з реальними відносинами;

- правове регулювання має цілеспрямований характер - спрямоване на задоволення законних інтересів суб'єктів права;

- правове регулювання здійснюється за допомогою правових засобів, які забезпечують його ефективність;

- правове регулювання гарантує доведення норм права до їх виконання.

Предметом правового регулювання є найважливіші, з точки зору держави, суспільні відносини, що об'єктивно потребують і піддаються юридичному регулюванню, і сторони яких виступають їх свідомими та вольовими учасниками.

Слід зауважити, що з розвитком суспільства змінюється і предмет правового регулювання. Одні відносини відмирають і тому виходять зі сфери правового регулювання (наприклад відносини, пов'язані з існуванням спадкової монархії), інші - починають активно впливати на життя суспільства, і тому виникає потреба в їх правовому врегулюванні (взаємовідносини з навколишнім середовищем, використання ЕОМ і т.ін.).

Не слід плутати два явища: правове регулювання і правовий вплив. Термін «регулювання» походить від латинського слова «regulo» (правило) і означає впорядкування, налагодження, приведення чого-небудь у відповідність з чим-небудь. Термін «вплив» означає вплив на що-небудь за допомогою системи дій. Смислове навантаження у цих двох категорій є близьким, частково збігається, але не є однозначним.

Правовий вплив - це узятий в єдності та різноманітті весь процес впливу права на суспільне життя, свідомість і поведінку людей за допомогою як правових, так і не правових засобів.

2. Типи правового регулювання

Під типами правового регулювання розуміють особливості загального порядку регулювання того, на чому базується правове регулювання в даному конкретному випадку: дозволу чи заборони.

Тип правового регулювання - це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів (дозволів і заборон) і створює стан більшого чи меншого сприяння для задоволення інтересів суб'єкта права. Тип правового регулювання встановлює тип правового режиму.

Існують такі типи правового регулювання:

загальний дозвіл - це тип правового регулювання, що базується на своєрідній презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Виняток становлять випадки прямої заборони законом тих чи інших дій. Отже, цей тип правового регулювання виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом. За цим типом регулювання створюються цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (наприклад, особа має право укладати будь-як угоди, за винятком тих заборон, що передбачені в законі);

загальна заборона (цей тип правового регулювання ще називають звільненням від заборони) - тип правового регулювання, основу якого складає загальна заборона певних видів дій, але при цьому формулюється конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. У цьому типі правового регулювання реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом. За цим типом регулювання встановлюються правові статуси та функції посадових осіб, державних службовців, міністрів, прокурорів, суддів, мерів міст та ін. (наприклад, суд у вже вирішеній кримінальній справі має право знову повернутися до неї лише у випадках, прямо передбачених у законі).

У демократичній державі застосування першого типу правового регулювання (загального дозволу) характерне для врегулювання, насамперед, поведінки людей, а другого (загальної заборони) - для врегулювання діяльності держави, її органів та їх посадових осіб.

3. Визначено сутність комерційного (фірмового) найменування як основи в механізмі правового регулювання

право регулювання комерційний найменування

Комерційне найменування - засіб індивідуалізації, що дозволяє відрізнити одну особу з-поміж інших. «Світоч», «Славутич» або «Оболонь» - все це комерційні найменування підприємств, які виробляють певну продукцію або надають послуги.

Визначено сутність комерційного (фірмового) найменування як основи в механізмі правового регулювання. Питання сутності комерційного найменування розкрито через визначення його функцій, понять та ознак, а також через визначення співвідношення понять «комерційне найменування» і «найменування юридичної особи». У статті визначено дві основні функції, які може виконувати комерційне найменування в господарському обороті, і надано оцінку щодо дійсності інших функцій. Також проаналізовано ознаки комерційного найменування, в результаті чого сформовано власне поняття цього об'єкта права інтелектуальної власності. Унаслідок дослідження з'ясовано що поняття «комерційне найменування» і «найменування юридичної особи» є абсолютно різними за своєю юридичною природою і властивостями, однак у багатьох випадках вони можуть збігатися за змістом.

Ключові слова: комерційне найменування, індивідуалізація, нематеріальний актив, ознаки комерційного найменування, найменування юридичної особи.

Значення комерційного найменування як засобу індивідуалізації учасників господарського обороту і як самостійного об'єкта права інтелектуальної власності з кожним роком зростає. Цей процес пов'язаний передусім із розвитком конкурентних відносин на ринках товарів і послуг. Сьогодні комерційне (фірмове) найменування розглядають як один з важливих елементів стратегії розвитку суб'єкта господарювання, що може привабити споживачів, збільшити обсяги продажу та оптимізувати розвиток виробництва.

Діючі норми законодавства України, що регулюють питання комерційного (фірмового) найменування, не повністю вирішують завдання належної охорони та захисту комерційного найменування як об'єкта права інтелектуальної власності. В юридичній науці немає єдиних поглядів на правову природу комерційного найменування, що зумовлює потребу дослідження у цій сфері. Таке дослідження, на нашу думку, насамперед повинне вирішити питання сутності комерційного (фірмового) найменування для подальшого вдосконалення всього механізму правового регулювання.

Щоб з'ясувати сутність комерційного найменування потрібно визначити основні функції цього об'єкта права інтелектуальної власності в господарському обороті.

Першою функцією комерційного найменування є функція індивідуалізації суб'єкта серед інших учасників господарського обороту. Комерційне (фірмове) найменування - назва підприємства чи окремої особи, під якою здійснюється виробнича, торговельна чи інша діяльність. Комерційне найменування є комерційним ім'ям підприємця, яке нерозривно пов'язане із його діловою репутацією. Під цим іменем підприємець укладає угоди та здійснює інші юридичні дії, реалізує свої плани та виконує обов'язки, рекламує та збуває вироблену ним продукцію, несе відповідальність.

Під час розгляду першої функції комерційного найменування - індивідуалізації - окремі науковці її деталізують, виділяючи її окремі складові, або визначають із неї абсолютно незалежні функції. В.Ю. Бузанов зазначає, що комерційне найменування може виконувати вторинну функцію і бути «зовнішнім» носієм ділової репутації суб'єкта господарювання. Д.А. Белова виділяє окремою самостійною функцією комерційного (фірмового) найменування функцію яка означає, що в процесі використання цього об'єкта права інтелектуальної власності він набуває властивостей промислової інформації, тобто засобу, спрямованого на залучення нових клієнтів і утримання вже існуючих. На нашу думку, такі функції комерційного найменування не можна вважати самостійним, оскільки вони, насамперед, пояснюють і доповнюють функцію індивідуалізації, а відтак є однією із складових, так би мовити, підфункціями індивідуалізації.

Окрім того, окремо виділяють функцію рекламування, суть якої зведена до того, що комерційне найменування може бути складовою рекламної інформації про суб'єкта господарювання, що в результаті закріплює за ним відповідну ділову репутацію. Виділення функції рекламування як окремої функції комерційного найменування також вважаємо помилковим, оскільки вона є нічим іншим, як розширене трактування індивідуалізації.

Аналізуючи основну функцію комерційного найменування, доцільно в її складі виділити окрему складову (підфункцію) - функцію гарантії. Функція гарантії в господарському обороті властива іншому засобу індивідуалізації учасників господарського обороту - торговельній марці, однак, на нашу думку, її варто застосовувати за аналогією до комерційного (фірмового) найменування. Це пов'язано з тим, що і торговельна марка, і комерційне найменування належать до однієї групи об'єктів права інтелектуальної власності і тому виконують подібні функції. Суб'єкт господарювання, маючи позитивну ділову репутацію на ринку, може символізувати своїм комерційним найменуванням належне виконання взятих на себе зобов'язань, а також обов'язкову відповідальність у випадку їх порушення.

В юридичній літературі існує думка про існування іншої основної функції комерційного найменування, яка полягає в тому, що найменування є майновим елементом нематеріальних активів суб'єкта господарювання. Варто погодитися із існуванням такої функції із таких мотивів. Комерційне найменування як носій «зовнішньої» ділової репутації суб'єкта у випадку успішної його комерційної діяльності може суттєво збільшувати його балансову вартість. Підтвердження цієї тези можна знайти в законодавстві України: у п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» передбачене поняття «гудвіл» - нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Враховуючи той факт, що за загальним правилом, передбаченим ч. 2 ст. 490 ЦК України, майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише з цілісним майновим комплексом, можна стверджувати, що вартість комерційного найменування як нематеріального активу входить саме до складу гудвілу.

Підсумовуючи питання функцій комерційного найменування, важливо наголосити, що комерційне найменування як засіб індивідуалізації учасників господарського обороту і об'єкт права інтелектуальної власності виконує дві основні функції - індивідуалізує суб'єкта, який володіє таким найменуванням, серед інших учасників обороту, а також комерційне найменування входить до складу нематеріальних активів підприємця. Виділення інших окремих і самостійних функцій комерційного найменування, на нашу думку, є безпідставним, оскільки вони лише деталізують і пояснюють дві основні функції.

Під час розгляду сутності комерційного (фірмового) найменування важливим є чітке встановлення поняття цього правового явища. Одним із недоліків чинного законодавства, що встановлює правовий режим комерційного найменування, є відсутність самого визначення комерційного найменування як об'єкта права інтелектуальної власності. Cт. 489 ЦК України передбачає лише ознаки комерційного найменування, за наявності яких комерційне (фірмове) найменування може отримати правову охорону, тому доцільно ці ознаки вважати також критеріями охороноздатності об'єкта. Відповідно норми ЦК України комерційне найменування дає змогу вирізняти одну особу з-поміж інших і не повинно вводити в оману споживачів щодо справжньої діяльності суб'єкта. Однак на теоретичному рівні ознаки комерційного найменування, тобто критерії обороноспроможності трактуються значно ширше.

Першою ознакою комерційного найменування, яка також передбачена чинним законодавством, є дистинктивність. Дистинктивність означає, що споживач визначає комерційне найменування як посилання на специфічний комерційний суб'єкт, тобто найменування дає змогу вирізняти одну особу, суб'єкта господарювання, з-поміж інших. Зазначена ознака комерційного найменування властива й іншим засобам індивідуалізації учасників господарського обороту.

Наступним критерієм охороноздатності комерційного найменування є принцип істинності найменування. Під принципом істинності варто розуміти: по-перше, комплекс вимог, що визначають зміст і структуру комерційного найменування, по-друге, заборону на включення до комерційного найменування позначень, що можуть ввести в оману споживача щодо справжньої діяльності суб'єкта господарювання. В результаті реалізації цього принципу комерційне найменування повинно включати відповідну дійсну вказівку на організаційно-правову форму підприємства, його тип, вид діяльності.

Третім критерієм охороноздатності і ознакою комерційного (фірмового) найменування, яка визначається в цивілістичній науці, є новизна цього об'єкта права інтелектуальної власності, або як його називають по-іншому - принцип виключності фірми. Зазначений принцип, при всій його простоті, є найскладнішим в плані його практичної реалізації. Під ознакою новизни варто розуміти заборону використання в комерційному найменування існуючих об'єктів права інтелектуальної власності, які належать іншим особам. Для комерційного найменування принцип новизни має власний специфічний характер, оскільки право інтелектуальної власності на комерційне найменування не є абсолютним.

Відповідно до норми ч. 4 ст. 489 ЦК України особи можуть мати однакове комерційне найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють і реалізовують та послуг, які вони надають. Тобто особи мають право на використання подібних і навіть однакових комерційних найменувань, якщо їхня діяльність стосується зовсім різних сфер цивільного обороту, оскільки в цьому випадку немає небезпеки введення в оману контрагентів і споживачів.

Окремим проблемним моментом під час реалізації принципу виключності фірми є питання вирішення колізії між комерційним найменуванням і торговельною маркою.

Згідно з п. 3 ст. 6 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, які одержали право на них до дати подання заявки щодо таких же або споріднених з ними товарів і послуг. Питання відомості комерційного (фірмового) найменування, що вживається в цій нормі Закону ні в законодавстві, ні в юридичній літературі не визначено. Така ситуація призводить до суперечливих висновків у судовій практиці, оскільки суди із різних критеріїв підходять до вирішення питання встановлення факту відомості комерційного найменування, по-різному оцінюють докази на підтвердження такої обставини.

Останньою ознакою комерційного найменування, яку виділяють в науці є принцип стабільності комерційного найменування, який означає, що комерційне найменування не повинно змінюватися зі зміною власника суб'єкта господарювання. Немає потреби доводити, що в збереженні незмінності комерційного (фірмового) найменування суб'єкта господарювання однаковою мірою зацікавлені як його власник, що сумлінно діє на ринку, так і всі інші учасники обороту, в тому числі споживачі та держава. Фірма є уособленням ділової репутації підприємства і представляє з усіх точок зору чималу особисту і майнову цінність.

Тому не допускається довільна і не зумовлена зміною правового статусу зміна фірмового найменування. Однак, варто пам'ятати, що таку ознаку потрібно розглядати з урахуванням специфіки цього об'єкта права інтелектуальної власності.

Комерційне найменування не повинно змінюватися, наприклад, автоматично зі зміною власника, однак суб'єкт господарювання за власним бажанням і на власний розсуд має право змінити своє комерційне найменування.

Узагальнивши ознаки і критерії охороноздатності комерційного найменування, які визначаються в цивілістичній науці, вважаємо доцільним сформулювати власне визначення комерційного найменування. Комерційне найменування суб'єкта господарювання - це створене відповідно до вимог закону нове словесне позначення, яке охороняється з моменту першого його використання, вирізняє суб'єкта з-поміж інших учасників господарського обороту, вказує на характер діяльності і надає йому комплекс виключних майнових прав, пов'язаних з таким найменуванням.

Однак у цьому випадку необхідно враховувати, що охорона комерційного найменування, як зазначає Г. Боденхаузен, це питання його кваліфікації, яке повинно вирішуватися в тій країні, де така охорона потрібна. Тобто для того, щоб забезпечити належну правову охорону комерційного найменування, його визначення потрібно закріпити в законодавстві. На сьогодні існує спроба передбачити законодавче визначення комерційного найменування. Проект Закону України «Про внесення змін до Господарського кодексу України» №4445, який перебуває на розгляді у Верховній Раді України, передбачає наступне визначення комерційного найменування: «Комерційне (фірмове) найменування - буквена або словесна позначка суб'єкта господарювання, яка виконує функцію його індивідуалізації (розрізнення) у підприємницькій діяльності». На нашу думку, запропоноване законодавцю визначення не цілком відображає критерії охороноздатності комерційного найменування, тому не може бути прийнятним для належної правової охорони комерційного найменування.

Також для з'ясування сутності комерційного найменування варто розглянути питання співвідношення понять «найменування юридичної особи» і «комерційне найменування». Основна проблема у цій ситуації полягає в тому, що на практиці ці два поняття дуже часто ототожнюються і вважається, що комерційним найменуванням є саме скорочене найменування, передбачене п. 1 ст. 90 ЦК України, а повне найменування є звичайним найменуванням юридичної особи, яке реєструється в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». На теоретичному рівні можна знайти лише поодинокі спроби розмежування цих понять, наприклад, існує думка, що при реєстрації комерційних організацій в якості юридичних осіб їх найменування стають фірмовими (комерційними) найменуваннями. На нашу думку, поняття комерційне найменування і найменування юридичної особи потрібно розмежовувати, ґрунтуючись на таких міркуваннях.

По-перше, детальний аналіз ст. 90 ЦК України дає підстави стверджувати, що законодавець ці поняття розділяє. Термін «комерційне найменування» вжито окремо в п. 2 ст. 90 ЦК України, в якому визначено, що юридична особа, яка є підприємницьким товариством, може мати комерційне найменування. У всіх інших пунктах ст. 90 ЦК України вжито поняття «найменування юридичної особи», наприклад, в п. 3 передбачено, що найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру.

По-друге, найменування юридичної особи, на нашу думку, є одним із немайнових прав суб'єкта господарювання, яке не може бути предметом цивільного обороту. Комерційне найменування є об'єктом права інтелектуальної власності, і в результаті його використання в суб'єкта виникає комплекс виключних майнових прав, зокрема комерційне (фірмове найменування) може передаватися, тобто бути предметом обороту, але тільки з відповідним цілісним майновим комплексом. Саме в такому значенні вжито поняття «Фірмове найменування» в тексті ст. 8 Паризької конвенції а також в законодавствах більшості країн світу.

По-третє, для розмежування понять важливо також розглянути питання реєстрації. Найменування юридичної особи зазначають в реєстраційних документах, передбачених ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців», вносять до єдиного державного реєстру підприємств, установ, організацій, тобто воно підлягає обов'язковій реєстрації.

Відповідно до ст. 8 Паризької конвенції про охорону промислової власності для охорони комерційного (фірмового) найменування не потрібно реєстраційної процедури. Паризькою конвенцією, а також ч. 2 ст. 489 ЦК

України передбачено, що комерційне найменування охороняється з моменту його першого використання. Однак, в результаті аналізу ст. 159 Господарського кодексу України, робимо висновок, що даним нормативно-правовим актом передбачена реєстрація комерційного найменування. Зокрема в ч. 2. ст. 159 ГК України зазначено, що «суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше».

На нашу думку, реєстраційний порядок набуття виключних прав на комерційне найменування є абсолютно несумісний із положенням ст. 8 Паризької конвенції, відповідно до якої фірмове найменування охороняється у всіх країнах-учасницях Паризької конвенції без обов'язкового подання заявки або реєстрації. Якщо зазначену міжнародно-правову норму порушено, то іноземні власники фірмових(комерційних) найменувань автоматично одержують перевагу перед національними власниками фірмових найменувань, оскільки в нашій державі діє принцип пріоритету положень міжнародного договору перед положеннями національного законодавства.

Один з найавторитетніших коментаторів Паризької конвенції Г. Боденхаузен так описував цю ситуацію: «Якщо законодавство якої-небудь країни надає охорону національним фірмовим найменуванням тільки при наявності реєстрації, дана стаття спричиняє скасування цього обов'язку для іноземних фірмових найменувань». Тому норму ч. 2 ст. 159 ГК України вважаємо такою, що суперечить ратифікованій Україною Паризькій конвенції про охорону промислової власності і діючому Цивільному кодексу України.

Вважаємо за необхідне наголосити, що комерційне найменування в нашій державі повинно охоронятися саме з моменту першого використання, на відміну від найменування юридичної особи, яке охороняється з моменту реєстрації. Причому терміни «перше використання» і «державна реєстрація» є абсолютно різними за своїм змістом, про підтвердження такої тези свідчить закордонна практика правового регулювання комерційного (фірмового) найменування. У Франції публічним використанням комерційного найменування не визнається реєстрація комерційної організації в Реєстрі торгівлі і товариств, хоча комерційне найменування, яке використовується організацією, при такій реєстрації згадується.

Зважаючи на викладене, робимо висновок, що поняття комерційне найменування і найменування юридичної особи є абсолютно різними за своєю юридичною природою і властивостями, однак у багатьох випадках вони збігаються за змістом, тобто можливі ситуації, коли найменування юридичної особи і її комерційне (фірмове) найменування є однаковими.

Висновок

Підсумовуючи, слід зазначити, що сучасний стан українського законодавства у сфері правової охорони комерційних найменувань не забезпечує їх відмежування від суміжних правових категорій. У зв'язку з наведеним видається доцільним прийняття Закону «Про правову охорону комерційних найменувань», в якому сформулювати легальне визначення «комерційного найменування» як оригінального позначення юридичної особи, що займається підприємництвом, яке дозволяє індивідуалізувати її серед інших осіб та не вводить в оману споживачів щодо справжнього характеру її діяльності. Необхідно закріпити у Цивільному кодексі правовий статус назви підприємства як самостійного засобу індивідуалізації цілісного майнового комплексу. З метою забезпечення уніфікації термінології цивільного законодавства варто внести зміни до абз. 1 ч. 2 ст. 90 ЦК та викласти його у такій редакції: «Юридична особа, що є підприємницьким товариством, повинна мати комерційне (фірмове) найменування». Право на комерційне найменування є невідчужуваним правом. Однак, це право може перейти до іншої організації разом з майновим комплексом самої комерційної організації, яка є власником цих прав. Це може відбуватися при реорганізації комерційних організацій - злитті, приєднанні, поділі тощо. Права на комерційне найменування переходять правонаступникам. Права на комерційне найменування діють безстроково, вони належать організації протягом усього періоду її діяльності, їхня чинність припиняється одночасно з припиненням дії компанії.

Список літератури

1. Шевелева Т. Комерційне найменування - проблеми правової охорони в Україні // Інтелектуальна власність. - №7. - 2005.

2. Бузанов В.Ю. Правовой режим фирменных наименований в российском гражданском праве: Автореф. диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Специальность: 12.00.03 / В.Ю. Бузанов, Науч. рук. А.И. Зенин. - М., 2003.

3. Белова Д.А. Правовая охрана фирменных наименований и коммерческих обозначений в Российской Федерации: Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата юридических наук. Специальность 12.00.03 / Д.А. Белова; Науч. рук. В.В. Безбах. - М., 2004.

Размещено на Allbest.ru