Характеристика та ознаки юридичних правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

32

33

Вступ

Створення та вивчення матеріалу курсових робіт для мене цікава і важлива річ тому, що у процесі її створення в мене, як у майбутнього спеціаліста, розвивается досвідченність в юридичній науці, напрямок, аналіз зв`язку держави та права. У процесі вивчення свого завдання я стаю впевненний у ньому.безумовно, теория держави та права постає глобальною наукою у сфері юридичної освіти, и я вважаю її однією з важливіших для мене. Ця наука є обов`язковою для вивчення її студентами-правознавцями й курсантами-слухачами. Повне розуміння правової, державної функции робить нас, майбутніх спеціалістів, надійною ланкою у державних структурах, потрібними та цінними кадрами. Юристи входять у ту категорію людей які мають аналітичний склад розуму.

Також я хотів би дати характеристику деякій літературі, яка допомогла мені у створені моєї курсової роботи. А це видання, венгерова а.б.- «теория государства и права» - норма.- м. Книга, присвячена теорії держави і права, містить перелік принципово нових тем. Вперше на високому теоретичному рівні обдумані та представлені питання нових державно-правових процесів сьогоденного суспільства. Представлена характеристика громадянського суспільства в його співвідношенні з правом і державою.

Ще одне джерело, яке було використане, це книга котюка в.о. теорія права -1996-київ. В курсі лекцій розкривається соціальна цінність теорії права, основні концепції права, форми права, структура і види норм права, система права і законодавства, право і правовідносини, право і правосвідомість, правовий статус особи і права людини, законність і правопорядок, поняття і види правопорушень, а також питання реалізації і застосування правових норм.

Характеристика літератури - матузова н.и. малько а.в - «тгп» - москва, юристъ - 2001. У виданні розкриваються усі теми, передбаченні діючою програмою по теорії держави та права, а також ряд нових проблем. Книга відображає нинішній стан юридичної науки и практики. У це видання входять додаткові, актуальні теми (правова політика, пільги та заохочення, помилки у праві та ін.). Деякі теми поширені, переработані, з врахуванням нових реалій і тенденцій.

Люди в процесі свого життя і діяльності вступають один з одним у численні взаємини. Такі відносини бувають різного типу. Зокрема, суспільні відносини можна розділити на матеріальні й ідеологічні. Матеріальні спрямовані на підтримку існування людини. Ідеологічні - це лише надбудова над першими. Відносини між людьми, що залежать від їхньої волі і свідомості, досить різноманітні. Люди вступають у ці відносини, як правило, по своїй волі, хоча вона залежить від різних життєвих обставин насамперед від умов матеріального життя людей, від економічного ладу суспільства.

Так само, у свою чергу, усі види і форми відносин. Що виникають і функціонуються у суспільстві між індивідуальними і їхніми об'єднаннями можна розділити на суспільні або соціальні. Вони у своє чергу виникають з безлічі різних відносин: економічних, юридичних, моральних. Юридичні або правові відносини органічно зв'язані з правом. Регулюючи ті або інші відносини, воно тим самим віддає їм правову форму, у результаті чого ці відносини стають правовими.

Правовідносини можна в самому загальному змісті визначити як суспільні відносини, урегульовані правом. Право не творець, а лише регулятор і стабілізатор суспільних відносин. Тим самим спочатку виникають суспільні відносини, а потім, як наслідок, норма права. Але є і такі правовідносини, що виникають тільки як правові й в іншій якості існувати не можуть. Саме подібні правовідносини за формою і змістом, “у чистому виді”, являють собою дійсно самостійний вид і тип суспільних відносин. Лише в цьому змісті суспільні відносини, породжуючи нові зв'язки.

Мета моєї роботи вивчити наданне мені завдання, добре знатися у ньому, послідовно роскрити, роз`яснити тему, зробити висновки.

Розділ і. поняття і ознаки правових відносин

Правовідносинами називають суспільні відносини, змістом яких є суб'єктивні права та юридичні обов'язки осіб, що охороняються державою.

Можливість певної поведінки, яка надається нормами права, може бути втілена в життя не тільки через правовідносини.

Існує два шляхи реалізації норм права:

А) реалізація правових норм, що пов'язана з необхідністю для суб'єкта права вступати у відносини з іншими особами, які є носіями прав і обов'язків. Такий шлях реалізації норм права цілковито залежить від волі обох сторін. Регулювання суспільних відносин здійснюється шляхом впливу норм права на поведінку людей через їх усвідомлення і подальше втілення в життя. Поведінка суб'єктів права повинна відповідати вимогам правових норм, усі учасники суспільних відносин у процесі реалізації норм права виступають як носії певних прав і обов'язків;

Б) безпосереднє використання суб'єктом його прав і виконання ним обов'язків, коли він не повинен вступати у взаємини з іншими учасниками. Наприклад. Можливість власника розпоряджатися своїм майном, коли всі інші суб'єкти повинні утримуватись від втручання у сферу його абсолютних майнових прав. Крім того. Особиста реалізація норм права, які встановлюють заборони (заборона вбивати, грабувати), також повністю залежить від самої особи: щоб їх виконати, не треба вступати у взаємини з іншими людьми.

Найхарактернішими ознаками правовідносин, як особливого виду суспільних відносин, є те, що:

1)це суспільні відносини, які виникають виключно між людьми і пов'язані безпосередньо з їх діяльністю та поведінкою. Так, власник майна може реалізувати свою правомочність тільки у стосунках з іншими людьми. Він може, продати, подарувати, віддати майно у володіння іншої особи, а також вимагати додержання свого права власності від людей і організацій;

2)до свого виникнення правовідносини проходять через свідомість людей. В якій складається модель майбутніх стосунків з огляду на існуючі власні і загальнолюдські цінності та суспільні пріоритети. Сучасне українське право виражає загальнолюдські інтереси, і це є ідеологією нашої держави і суспільства. Перехід до ринкових відносин та вільної підприємницької діяльності, соціальна спрямованість державної політики щодо найвразливіших прошарків суспільства. Відродження духовності і національної культури - все це є ідеологією суспільства і держави, яка втілена в правових нормах і повинна бути втілена в правовідносинах;

3)правовідносити формуються на основі реальних суспільних відносин. Вони виступають як юридичний вираз економічних, політичних, сімейних, національних та інших, реально існуючих у житті відносин, впливають на суспільні відносини, що склалися на їх ґрунті, є засоби їх регулювання. Так, реально існують економічні відносини і правовідносини, що склалися у зв'язку з правовим регулюванням права власності, які неминуче впливають на реальні економічні відносини. Щодо шлюбно-сімейних правовідносин, то слід зазначити, що доповнення до кодексу про шлюб і сім'ю україни нормою про шлюбні контракти викликані потребою правового врегулювання фактичних сімейних відносин;

Вони здебільшого виникають, припиняються чи змінюються відповідно до правових норм, які впливають на поведінку людей і через неї реалізуються. Між цими явищами існує причинонаслідковий зв'язок. Наявність правовідносин демонструє реальну силу права і його життєву спроможність та ефективність. Це загалом стосується правових приписів, через які реалізується право, що набуло своєї юридичної форми. Однак останнім часом діючий принцип “дозволено все, що не заборонено законом” зменшив жорстку залежність правовідносин від правових приписів. У господарських відносинах юридичних осіб, у майнових громадян виникають і вникатимуть ситуації і правовідносини, до прямо не врегульовані нормативними актами, коли діють інститути аналогії права і аналогії закону. А за умов неможливості застосування аналогії права та закону суб'єкти правовідносин керуються загальноправовими принципами справедливості, добропорядності;

4)суб'єкти правовідносин пов'язані між собою суб'єктивними правами і юридичними обов'язками. Сторони в правовідносинах виступають відносно одна одної як право уповноважені і правозобов'язані особи, де права і інтереси одних можуть бути реалізовані тільки через виконання обов'язки. Носій суб'єктивного права - особа уповноважена, а носій юридичного обов'язку - зобов'язана;

5)взаємна поведінка її учасників індивідуалізована і чітко визначена, а права і обов'язки персоніфіковані. Суб'єкти правовідносин (державні органи, фізичні або юридичні особи), як правило. Відомі заздалегідь, їх дії скоординовані ще до початку цих відносин, чого немає в інших суспільних відносинах.

Індивідуалізація при цьому відбувається подвійно:

А) поіменно, коли суб'єкти права названі своїм повним ім'ям (прізвищем для фізичних осіб) і повними реквізитами (для юридичних осіб). Наприклад, шлюбно-сімені відносини (визначені особи, які беруть шлюб), відносини з перевезення вантажів між організаціями (визначені замовнику і транспортна організація);

Б) за визначенням соціальних ролей, у даному разі поіменне (реквізитне) визначення суб'єктів не має значення, вказуються тільки їхні соціальні ролі: продавець-покупець в магазині або на базарі, пасажир-перевізник у громадському транспорті;

6)вони завжди мають вольовий характер. Правовідносини не можуть виникати і функціонувати, а особливо реалізуватися без волевиявлення хоча б одного учасника, обов'язково проходячи через свідомість і волю людей. Тільки в окремих випадках суб'єкт може не знати, що став учасником правовідносин, наприклад, при спадкуванні за законом, якщо спадкоємець проживає в іншому місті;

7)вони охороняються державою, як і право в цілому, інші суспільні відносини такого забезпечення не мають. Гарантування умов законності і правопорядку означає, що держава охороняє усі правовідносини, які мають місце в суспільстві.

Розділ іі. Структура і класифікація правовідносин

Структура правовідносин

Структура правововідносин має чотири необхідних елементи: суб'єкти, об'єкт, право й обов'язок. Суб'єкти правовідносин-це окремі індивіди та організації, які відповідно до норм права є носіями суб'єктивних юридичних прав і обов'язків. Таке загальне положення. У реальному ж житті не все індивіди й організації можуть бути суб'єктами правовідносин, що пояснюється різними об'єктивними факторами: фізіологічними, психологічними, економічними. Учасниками правовідносин є ті суб'єкти, які знаходяться в сфері об'єктивного права. Їх переважна більшість у правовій державі. Інші особи, з яких-небудь причин не включені до сфери правового регулювання, знаходяться під опікою різних благодійних громадських організацій і держави. Міра участі суб'єктів у правових відносинах визначається їх правоздатністю і дієздатністю. Правоздатність - це закріплена у законодавстві здатність суб'єкта мати юридичні права і нести юридичні обов'язки. Вона починається з моменту народження особи і припиняється смертю. Правоздатність не є природною властивістю людини, а породжується об'єктивним правом. У ній концентруються ті юридичні права і обов'язки, якими може володіти суб'єкт, однак це ще не означає, що він дійсно володіє ними. Щоб стати реальним учасником правовідносин, суб'єкт повинен бути дієздатним. Дієздатністю називається визнана нормами об'єктивного права здатність суб'єкта самостійно, своїми усвідомленими діями здійснювати юридичні права і обов'язки. Дієздатність підрозділяється на загальну і спеціальну. Загальна, наприклад, відноситься до всіх без винятку юридичним операціях, спеціальна ж поширюється тільки на чітко визначений вид даних угод. У силу природних причин правоздатність та дієздатність не завжди збігаються. Всі люди правоздатною, однак не всі вони одночасно дієздатні. І навпаки, всі дієздатні люди є правоздатні. Зміст та обсяг дієздатності залежить від декількох факторів:

1. Від віку правоздатною суб'єкта. Законодавство всіх країн визначає вік громадянського повноліття після досягнення якого особистість стає дієздатною, тобто може своїми діями в повному обсязі набувати цивільні права і створювати для себе цивільні обов'язки (цивільна дієздатність). Так само законодавчо визначається вік політичного повноліття, з настанням якої

Громадянин здобуває політичні права і несе відповідні обов'язки (наприклад, має право обирати і бути обраним до органів державної влади; будучи депутатом, зобов'язаний звітувати про свою діяльність перед виборцями). Нарешті, в усіх країнах встановлюється вік шлюбного повноліття, коли людина може вступати в шлюб і в повному обсязі здійснювати шлюбно-сімейні права і обов'язки. Залежно від віку суб'єкта його дієздатність є повної або обмеженою.

2. На дієздатність суб'єктів впливає стан їхнього здоров'я. Цивільні права та обов'язки недієздатних осіб здійснюють їхні опікуни. Серед суб'єктів організацій особливе місце займають юридичні особи. Юридичною особою визнається така організація, яка має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнові та особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді, арбітражі або третейському суді. Юридичні особи є перш всього суб'єктами майнових, цивільно-правових відносин. Юридичні особи можуть змінюватись в залежності від того, які функції вони здійснюють - публічні або приватні державні організації та установи (парламент, уряд, суд, міліція, державні підприємства, органи місцевої влади та інші), як правило, переслідують загальні, публічні цілі. Існування юридичної особи, має публічно-правовий характер, не залежить від волі його членів. Інша річ, якщо юридична особа будує свою діяльність на приватноправових засадах (комерційний банк, приватна фірма або підприємство, акціонерне товариство). Воно переслідує приватні цілі та інтереси своїх членів: вкладників, акціонерів, пайовиків і, отже, може припинити своє існування з волі цих осіб. Члени таких приватноправових юридичних осіб є повними їх представниками: їх воля є в повному розумінні

Волею юридичної особи. Специфічним суб'єктом правовідносин виступає сама держава. Воно є найважливішим учасником державно-правових та адміністративно-правових відносин. Здійснюючи боротьбу зі злочинністю, держава виступає суб'єктом кримінально-правових відносин; будучи офіційним представником країни на міжнародній арені, держава є основним суб'єктом міжнародно-правових відносин.

Об'єкти правовідносин

Об'єкт правовідносин - це те, на що

Впливає правовідносини. Правовідносини ж конкретизує загальні права і обов'язки, передбачені нормою права, стосовно до індивідуальних суб'єктів. Отже, об'єктом правовідносин є фактична поведінка його учасників. У відповідності до змісту суб'єктивного права та юридичної обов'язки учасники правовідносини будують свою поведінку. Об'єктом правовідносин виступає поведінка людей, яке може бути різним за змістом. У майнових правовідносинах об'єктом є така поведінка людей, яка спрямована на задоволення певних життєвих благ. Об'єктом правовідносин, що виникають на основі укладання між двома організаціями договору про поставку продукції, вважається діяльність цих організацій, яка виражається у постачанні продукції однієї організації іншій. Не всі правові відносини є майновими: суб'єктивні юридичні права та обов'язки виникають не завжди з приводу речей. У немайнових правовідносинах об'єктом є саме фактичне поведінку їх учасників. Здійснюючи ті чи інші дії, передбачені нормами права, учасники правовідносин тим самим задовольняють свої потреби. Іншими словами, юридичні права й обов'язки, впливаючи на поведінку учасників немайнових правовідносин, досягають цілей правового регулювання. Суб'єктивне право. Правовідносини як форма фактичних суспільних відносин складається з взаємозв'язаних прав і обов'язків суб'єктів. Суб'єктивне право і юридичний обов'язок - це системні елементи правовідносини, що надають до конкретних суспільних відносин особливу рису. Правове регулювання включає суб'єкти в спеціальну сферу суспільної діяльності, яка забезпечується державною владою. Міра свободи кожного учасника правовідносин, ступінь задоволення його інтересів визначаються приписами правової норми. Юридичні права та обов'язки - це рівнозначні елементи правовідносини, хоча зміст їх неоднаковий. Обсяг і межі суб'єктивних прав і обов'язків у загальному вигляді визначаються нормами права. У правовідносинах вони конкретизуються стосовно персональних суб'єктів. Уповноважені і правозабов`язані суб'єкти здійснюють свою поведінку в межах, окреслених правом. Кожен з них володіє свободою поведінки в зазначених межах. Суб'єктивне право - це надана державою

Можливість суб'єкта на свій розсуд задовольняти ті інтереси, які передбачені об'єктивним правом. Право, що належить суб'єкту, називається суб'єктивним правом тому, що тільки від волі суб'єкта залежить, як ним розпорядитися. Це можливість не довільна, а правова, встановлює міру дозволеної поведінки. Суб'єктивне право проявляється у трьох різновидах:

По-перше, у можливості позитивної поведінки власника суб'єктивного права (уповноваженій) з метою задоволення своїх інтересів. Тим не менше можлива поведінку уповноважених не повинна виходити за рамки права. Власник не може користуватися річчю на шкоду інтересам інших осіб. Гарантуючи і охороняючи права суб'єктів, держава в той же час не допускає зловживання ними. До осіб, що допускають зловживання своїми правами, застосовуються заходи юридичної відповідальності.

По-друге, суб'єктивне право виражається в можливості уповноваженому вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб з метою задоволення своїх законних інтересів. Право вимоги об'єктивно випливає з сутності правовідносин, оскільки в ряді випадків неможливо задовольнити інтереси уповноважених осіб безпосередньо, тобто через їх суб'єктивні дії. У праві вимоги закладена можливість фактичної реалізації суб'єктивного права уповноваженому.

По-третє, суб'єктивне право включає в себе можливість уповноваженій звернутися до компетентних державних органів за захистом своїх порушених прав. Мова йде про примусової реалізації права учасника правовідносин. Якщо зобов'язана особа в добровільному порядку не виконує покладену на нього законом обов'язок, уповноважені має можливість захистити свої інтереси, звернувшись за допомогою до держави. Законодавство правової держави надає суб'єктам правовідносин можливість звернутися до суду з будь-яких питань, пов'язаних з порушенням їх прав і свобод.

Юридичний обов'язок

Суб'єктивному праву логічно відповідає

Встановлений об'єктивним правом обов'язок. Де є суб'єктивне право, там неодмінно є юридичний обов'язок. На відміну від суб'єктивного права обов'язок суб'єкта складається в необхідності погоджувати свою поведінку з пред'явленими до нього вимогами. Юридично зобов'язана особа, можливо, діє і не так, як його спонукають власні інтереси, проте вона має погоджувати з приписами норм права, що відображають і охороняють інтереси інших осіб.

Право і обов'язок у правовідносинах - це найважливіша і необхідна умова нормального людського спілкування. У їх адекватному співвідношенні, який передбачає взаємозв'язок і взаємозалежність різних інтересів, виражається реальний вигляд правового суспільства та держави.

Юридичний обов'язок - це передбачена законодавством та державою необхідність належної поведінки учасника правовових відносин в інтересах уповноваженого суб'єкта (індивіда, організації, держави в цілому). Якщо зміст суб'єктивного права утворює міра дозволеного поведінки, то зміст обов'язки - міра належного, необхідного поведінки в правовідносинах. Зобов'язаним особі наказується міра належної поведінки з метою задоволення інтересів уповноваженому.

Класифікація правовідносин

Правовідносини підрозділяються на види. Існують різні критерії класифікації правовідносин. Одним з найбільш простих і найбільш поширених критеріїв є класифікація правовідносин у залежності від галузевої приналежності норм, на основі яких вони виникають, змінюються або припиняються. Використовуючи цей критерій, всі правовідносини поділяють на адміністративно-правові, кримінально-правові, цивільно-правові і так далі. Широко поширена класифікація правовідносин у залежності від кількості беруть участь у них сторін і характеру розподілу між ними прав і обов'язків. За цим критерієм розрізняють односторонні, двосторонні і багатосторонні правовідносини. Основна відмітна особливість односторонніх правовідносин

Полягає в тому, що кожна з двох беруть участь у них сторін має по відношенню до іншої або тільки права, або тільки обов'язки. Типовим прикладом може служити договір дарування. Характерною ознакою двосторонніх правовідносин є наявність у кожній з двох беруть участь сторін

Взаємних прав та обов'язків(договір підряду, найму, купівлі-продажу). Відмінною особливістю багатосторонніх правовідносин є участь у ньому трьох або більше сторін і наявність у кожної з них прав і обов'язків по відношенню один до одного. Існують і інші критерії класифікації правовідносин. Виділення деяких з них має важливе теоретичне і практичне значення. Таке зокрема, підрозділ правовідносин на регулятивні, пов'язані з встановленням суб'єктивних прав і обов'язків сторін і їх реалізацією, і на охоронні, що виникають у випадку порушення суб'єктивних прав і обов'язків сторін і сприяють їх відновлення. Таким також є поділ правовідносин на відносні та абсолютні.

Правовідносини, у яких здійснення суб'єктивного права однієї особи може досягатися лише через відповідні дії іншої, зобов'язаної особи, в юридичній літературі прийнято називати відносними. Правовідносини ж, в яких суб'єктивне право виступає у вигляді забезпеченої в законодавчому порядку можливості власної поведінки, свободи здійснювати своє право, відносять до категорії абсолютних.класичним прикладом є вміст правочинів власника - самостійно. Володіти, користуватися і розпоряджатися майном. Вимоги власника, які при цьому можуть виникнути і часто виникають, зводяться лише до усунення перешкод,

Що стоять на шляху до здійснення його суб'єктивного права

Розділ ііі. Юридичні факти як підстава виникнення правовідносин

У словнику під фактом взагалі розуміється дійсна, цілком реальна подія, явище, те, що дійсно відбувалося.

У реальному життя, що оточує людину, існує ціла безліч факторі. Одні факти стають людині відомими ва процесі пізнання, інші відомі людині вже давно.

У процесі пізнання можливі випадки, коли наші відчуття, представлення, сприйняття не можуть дати повну характеристику визначеному фактові, або він може бути сприйнятий перекручено. З цього випливає необхідність критичного підходу до знову установлюваних фактів. Вивчаючи суспільні відносини і явища, особливу увагу варто звертати на неприпустимість пізнання окремих фактів, а не їхньої системи, сукупності. І перебування змісту факту в суспільних відносинах значно складніше, ніж інтерпретація фактів і явищ у природі.

Юридичні факти оточують нас у повсякденному житті (народження дитини, закінчення інституту, вступ у шлюб. Але і деякі явище при роди також можуть виступати як юридичні факти. Поняття факт широко застосовується в науці. Між науковим і юридичним фактом немає повної аналогії, але їхня подібність у тім, що науковий факт є посередньою ланкою між науковою теорією й об'єктивним світом, а юридичний факт - посередньою ланкою між правом і суспільними відносинами.

Юридичні факти - це конкретні життєві обставини, з якими норма право пов'язує виникнення визначених юридичних наслідків. Передумовами правовідносин є юридичні факти, їхня модель фіксується в гіпотезі юридичних норм.

Юридичні факти різноманітні, тому з метою виявлення їхніх особливостей і більш глибокого пізнання вони досить докладно кваліфікуються по різних підставах.

По вольовій ознаці юридичні факти поділяються на події і дії.

Події - це такі обставини, що об'єктивно не залежать від волі і свідомості людей. Наприклад, стихійні лиха, самі по собі ці явища ні чого юридичного в собі не несуть і автоматично ніяких зобов'язань не породжують, але служать приводами, причинами для виникнення правовідносин.

Дії - це такі факти, що залежать від волі людей. Дії підрозділяються на правомірні і неправомірні.

По характеру наступаючих наслідків розрізняють факти:

А) правостворюючі;

Б) правозмінюючі;

В) правоприпиняючі.

До правомірних дій, що викликають відповідні правовідносини, відносяться численні акти - документи різних державних органів передбачених правовою нормою юридичних наслідків необхідний не один юридичний факт, а їхня сукупність, що називають юридичним складом або складні, комплексні факти.

За допомогою юридичного факту здійснюється зв'язок реального поводження і правової норми. Саме з його починається життя правової норми перевіряється її реальність, дійсність, перевіряється ефективність правової норми.

Юридичний факт - це в переважній більшості випадків поводження, що з йолі особи, або мимо його волі, проводить у дію механізм правового регулювання. І надалі поводження особи співвідноситься з тією моделлю поводження, що встановлена нормою права, визначаться їхня відповідність або наявність відхилень.

Безперечно, на відповідність моделі і реального поводження робить свій вплив безліч факторів. Наприклад, на мотиви поводження впливають створення особою прав і обов'язків, можливостей і боргу.

Значення юридичного факту також у тім, що він є підставою “прив'язки” загальної абстрактної норми до конкретного випадку. Подія або дія тоді, коли норма визначає ці обставини, при настанні яких суспільні відносини здобувають форму правовідносин.

Юридичний факт є обов'язковою умовою виникнення, розвитку і припинення правовідносин. Чисельно юридичний факт упорядковує соціальні зв'язки, він визначає юридичну чинність прав і обов'язків, а також наслідок їхнього дотримання, використання. Усе це обумовлює велике значення даної правової категорії. У теорії права з питань правовідносин однією з найактуальніших проблем є класифікація юридичних фактів, що проводиться за різними ознаками.

Класичною є їх класифікація залежно від джерела виникнення - такими є воля людини або її відсутність на дії або події.

Юридичні факти - це не будь-які дії, а ті, що мають суспільно значимий характер. Тобто, лише ті дії, що зачіпають інтереси людей, включаються у правове регулювання. До дій не відносяться почуття людини та її думки. Держава заінтересована лише в корисних для суспільства діях, тому основна увага приділяється нею правомірній поведінці громадян та організацій. Зокрема, дії, шкідливі для суспільства, забороняється законом, що свідчить про особливу державу до цієї сфери правовідносин. Вольові акти регулюються правом, а це означає, що серед юридичних фактів вони складають більшість. Юридичні норми закріплюють за громадянами і організаціями можливість вступати в різні правовідносини. В гіпотезах правових норм вказуються умови, за яких суб'єкти права вступають або мають вступати в правовідносини. Зокрема, із нормативно-правових актів й витікають конкретні суб'єктивні юридичні права і обов'язки, які передумовою виникнення правовідносин у різних юридичних фактів.

Юридичні факти - це такі фактичні життєві обставини, з якими право пов'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин. В юридичній науці й на практиці під юридичними фактами розуміють конкретні соціальні обставини (події, дії), що викликають згідно з нормами права настання відповідних правових наслідків - виникнення, зміни чи припинення правовідносин (як правило, вони закріплені в гіпотезах правових норм). На мою думку, поняття юридичного факту поєднує два суперечливих, але нерозривно пов'язаних моменти: це явище дійсності - подія або дія (матеріальних момент), що породжує в силу вказівки норм права відповідні правові наслідки (юридичний момент). Зазначене дозволяє окреслити основні ознаки цього поняття.

Юридичні факти - це конкретні, індивідуальні обставини, які являють собою життєві явища, що існують у певному просторі та часі. Якщо йдеться про факти - дії, то конкретність дій означає, що вони вироблені певними суб'єктами і несуть конкретний соціальний і правовий зміст. Конкретність юридичних фактів - подій віддзеркалюється у тому, що вони відбуваються у певній визначеній місцевості, в певній визначений відрізок часу. Отже, юридичні факти - це такі обставини, що несуть в собі інформацію про стан суспільних відносин, котрі входять у предмет правового регулювання, а також ними виступають лише такі обставини, що прямо чи опосередковано зачіпають права й інтереси суспільства, держави, соціальних колективів, особистості.

Беззмістовні з соціальної точки зору події і дії не можуть мати і юридичного значення. Юридичними фактами не можуть бути абстрактні поняття, думки, події внутрішнього духовного життя людини та інші явища. Разом з тим законодавство може враховувати суб'єктивну сторону вчинків (провину, мотив, інтерес, мету) як елементи складного юридичного факту.

Неможливо що-небудь сказати про юридичні факти, якщо уявляти їх як єдине ціле. Наукова класифікація юридичних фактів являє собою тонкий інструмент вивчення предмета, його суті, властивих йому закономірностей.

Класифікацію юридичних фактів можна поділити на три взаємозалежних принципи.

За першим принципом - “вольовий” критерій. За яким всі юридичні факти поділяються на події і дії. Дії - вчинки людини, акти державних органів тощо. Події - явища природи, виникнення і розвиток яких не залежить від волі та свідомості людини.

За другим принципом дії поділяються на правомірні та неправомірні.

Перші відповідають імперативам юридичних норм, у них виражена правомірна (з погляду чинного законодавства) поведінка.

Неправомірна - суперечить правовим розпорядженням, завдають шкоду інтересам особи, суспільства держави. Значення цього розподілу полягає в тому, що воно охоплює певною мірою протилежні сфери правової дійсності.

З одного боку - договори, дії, адміністративні акти, пов'язані з “нормальними” правовими відносинами, з іншого боку - злочини, що викликають виникнення охоронних правовідносин. При скептичному ставленні до юридичних класифікацій не можна не бачити тут досягнення юридичної думки, що абстрагуючись, охопила єдиною класифікацією юридичні факти.

Відповідно до третього принципу правомірні дії поділяються на юридичні вчинки і юридичні акти. Вчинки викликають правові наслідки незалежно від того, усвідомлював чи не усвідомлював суб'єкт їхнє правове значення, бажав чи не бажав їх настання. Значна частина правомірних вчинків породжується матеріально-предметною діяльністю людей (виробництвом і споживанням матеріальних благ, відкриттів і винаходів).

Юридичні акти - дії, прямо спрямовані на досягнення правового результату. Проводячи юридичні акти, громадяни, державні органи й інші об'єкти цілеспрямовано створюють, змінюють, припиняють правовідносини для себе або для інших суб'єктів.

В свою чергу, дії підрозділяються на однобічні і багатобічні, позитивні і негативні, а правопорушення - не навмисні, необережні і випадкові. У числі дій особливо виділяють - юридичні факти - стани, результативні дії; юридичні факти - події, які розмежовуються на абсолютні і відносні.

Класифікація юридичних фактів

Класифікація юридичних фактів - необхідний засіб вивчення правовідносин, особливостей правового регулювання. У цій якості вона широко використовується в науці, на практиці, у юридичній освіті. На мою думку, наукова і практична цінність класифікації юридичних фактів розкрита ще не повністю, її подальший розвиток може виявитися корисним для вирішення різноманітних завдань правознавства, у тому числі для соціальних досліджень у юридичній науці.

Отже, юридичні факти - дії - основний, визначальний різновид юридичних фактів. У правовому регулюванні дії виступають у різних якостях. З одного боку, вони слугують підставами виникнення, зміни, припинення правовідносин, настання інших правових наслідків. З іншого - виступають у ролі того матеріального об'єкта, на який впливають правові відносини і заради яких власне і здійснюється правове регулювання. Розгляд дій як юридичних фактів, таким чином, лише один з аспектів вивчення їхньої ролі в правовому регулюванні.

На мій погляд юридичні дії - складний і багатоплановий об'єкт класифікації. Укласти в єдину класифікаційну схему різноманітні прояви діяльності суб'єктів права дуже важко. У науковій і навчальній літературі використовується ряд розподілів правомірних юридичних фактів - дій: за суб'єктами (дії громадян, організацій, держави); за юридичною спрямованістю (юридичні акти, юридичні вчинки); за галузевою приналежністю (матеріально-правові, процесуальні); за способом здійснення (особисто через представника); за способом вираженні і закріплення (мовчанням. Документом) та інші.

Проте безумовним є те, що виділення результативних дій в окремий різновид юридичних факторів - приклад подальшого поглиблення їх традиційної класифікації. Виготовлення речі, створення твору літератури, мистецтва, науки і техніки - дії, прямо не спрямовані на юридичний результат, тобто відповідно до прийнятої класифікації це - юридичні вчинки.

Суттєву теоретичну і практичну роль відіграє систематизація неправомірних дій. До числа найважливіших класифікацій тут можна віднести підрозділи неправомірних дій: за ступенем суспільної небезпеки (проступки, злочини); за суб'єктами (дії індивідів, організацій); за об'єктами (злочини проти особистості, злочини в сфері економіки); за галузями права (карні, адміністративні, цивільні, трудові); за формою провини (навмисні, необережні); за мотивами (хуліганські, корисливі). З подальшим поглибленням цієї класифікації виникають і нові підвиди неправомірних дій, наприклад з розвитком публічного міжнародного права виникли неправомірні дії держав, їх союзів та міжнародних і міждержавних організацій.

Як і розподіл правомірних дій, класифікацію правопорушень навряд чи можна вважати завершеною. У галузі кримінального права зроблено чимало у вивченні й класифікації злочинів. Класифікація ж проступків і мір відповідальності за них потребує удосконалення, через те, що за кримінально спрямованості радянського законодавства дослідження цього питання тривалий час не проводилися. Детальна класифікація правопорушень дозволить більш диференційовано підійти до цієї категорії фактів, глибше проаналізувати їхню систему, повніше осмислити юридичне значення кожного різновиду правопорушень.

Зв'язок юридичних фактів і правових відносин має ще одну сторону: у механізмі правового регулювання вони можуть “мінятися місцями”, тобто правовідносини здатні виступати в ролі юридичних фактів.

У формі правовідносин виступають найважливіші, найбільш значимі істотні зв'язки. Тому немає нічого дивного в тому, що право використовує як юридичні факти такий елемент реальності як правовідносини. Закріплення в нормах права фактів - правовідносин обумовлено і вимогою законності, внутрішніми закономірностями правопорядку, що передбачає скоординоване виникнення й існування правових зв'язків.

Факт - правовідношення має певне соціальне значення. В узагальненому, концентрованому вигляді він вбирає в себе широкий масив соціальних обставин. Все це робить факти - правовідносини привабливими для використання в правовому регулюванні. Факт - правовідношення відображає правовий зв'язок в узагальненому вигляді. Юридичне значення має, як правило, факт існування (чи відсутності) того чи іншого право відношення, так, для одержання пільг військовослужбовцю необхідно перебувати на дійсній військовій службі, для укладення шлюбу - відсутність іншого зареєстрованого шлюбу.

Факт правовідношення - це похідний юридичний факт, вторинний стосовно визначеної групи соціальних обставин. Його “юридична надійність” значною мірою залежить від досконалості юридичного механізму утворення правовідносин. Якщо цей механізм не забезпечує належного рівня законності у виникненні правовідносин, то використання такого факту як наслідок буде мати перенесення помилки в нову сферу суспільних відносин. Це зобов'язує бути дуже обережним у використанні фактів - правовідносин, передбачати засоби контролю у складах, що включають цей факт. Правове регулювання не може не відображати тієї обставини. Що в життя об'єкта, в діяльність колективі і громадян часом вторгаються фактори стихійного характеру. Подібні обставини враховуються, зокрема, шляхом закріплення в законодавстві юридичних фактів-подій. Юридичні події самостійно й у сполученні з іншими юридичними фактами викликають виникнення правовідносин, несуть зміну прав і обов'язків, припиняють правовідносини.

Юридичні факти - події можна класифікувати за різними ознаками: за походженням - природні (стихійні) і залежні у своєму походженні від людини; залежно від повторюваності події - унікальні й повторювані (періодичні); за тривалістю - моментальні (події) і протяжні в часі (процеси); за кількістю учасників - персональні, колективні, масові; останні - на події з визначеною і з невизначеною кількістю. Осіб, що беруть у них участь; за характером наслідків, що настали - на події оборотні та необоротні. Діяльність людини і суспільства проходить в просторі й часі. Часова протяжність - найважливіша характеристика соціальних явищ і процесів. Ось чому строки - досить розповсюджена категорія юридичних фактів.

Функції строків в правовому регулюванні надзвичайно різноманітні.

Строки - такі юридичні факти, що можуть виступати тільки як елементи фактичного складу. Строк сам по собі, поза зв'язком з ситуацією, з іншими юридичними фактами, ніякого змісту не несе: він має значення лише як строк чого-небудь.

Характерна риса строку визначеність його початкового і кінцевого моментів. Початок перебігу строку залежить від встановлених в законі юридичних фактів (наприклад, моменту, коли особа довідалася чи повинна була довідатися про порушення свого права. Кінець терміну визначається спливанням деякої кількості одиниць часу. Відрізок часу, що не має чітко фіксованих меж, не є строком і не може використовуватися як юридичний факт.

Елементом строку є також свідомо обраний масштаб (еталон) часу.

Юридичні факти поділяються на такі види: позитивні і негативні, правостворюючі й правоперешкоджуючі, головні й підлеглі. А основі першого розподілу лежить спосіб зв'язку з в явищем дійсності. Правові наслідки можуть бути пов'язані як з існуванням певного явища, так і з його відсутністю. У першому випадку юридичний факт буде позитивним, в іншому випадку - негативним, наприклад, відсутність у особи службової підпорядкованості, відсутність захворювання, що перешкоджає проходженню служби - негативні юридичні факти, оскільки правовий наслідок пов'язаний саме з відсутністю певного явища.

Класифікація фактів на позитивні і негативні не слід змішувати з їхнім розподілом на правостворюючі і правоперешкоджаючі. Цей розподіл розкриває функції юридичних фактів у фактичному складі. Правостворюючі акти - такі обставини, що необхідні для настання правових наслідків. Провоперешкоджаючі факти, навпаки, гальмують розвиток фактичного складу. Перешкоджають настанню певних правових наслідків. Між правостворюючими і право перешкоджаючими фактами немає непрохідної межі.

Відсутність правостворюючого факту має правопрешкоджаюче значення (фактичний склад змушений “чекати” появи необхідного факту). Навпаки , відсутність право перешкоджаючого факту - необхідна мова для настання правових наслідків.

Розглянуті класифікації юридичних фактів варто відмежувати також від розподілу їх на правоутворюючі, правозміннючі, правоприпиняючі. В основі цих класифікацій лежать різні критерії. Юридичні факти поділяються на правостворюючі і право перешкоджаючі за їх функцією всередині фактичного складу. Факти і склади можуть бути правоутворюючими, правозмінюючими, правоприпиняючими залежно від правових наслідків, які вони породжують як ціле. Не позбавлено практичного значення також розмежування юридичних фактів на головні і підлеглі. Головний факт найбільш повно відображає істотність регульованої ситуації. Всі інші факти мають уточнююче значення, конкретизують юридично значимі деталі. Наприклад, головними фактами для призначення пенсії по старості є вік і стаж роботи. Всі інші фактичні обставини носять характер підлеглих. За наявності головного факту законодавство допускає в окремих випадках дострокове (випереджальне) настання правових наслідків.

З погляду зв'язку з відповідними правовими відносинами юридичні факти підрозділяються на матеріальні і процесуальні. До числа перших належить фактичні обставини, що є підставами настання “матеріальних” правовідносин.

Друга категорія пов'язана з юридичними процесом, його рухом і розвитком. За ознакою документального закріплення юридичні факти можуть бути розподілені на оформлені й неоформлені. Ця класифікація пов'язана з попередньою, але з нею не збігається. Більшість юридичних фактів існує в оформленому, зафіксованому вигляді. Разом з тим визначені фактичні обставини можуть існувати і в неоформленому вигляді.

Отже, класифікація юридичних фактів є досить поширеною (хоч і не вичерпною, вона постійно оновлюється), але в її основі лежать подія всіх юридичних фактів на події та дії.

З погляду свого соціального змісту юридичний факт має насамперед адекватно відображати соціальну ситуацію. Стосовно останньої, юридичні факти виконують двояку роль: по-перше, ідентифікаційну, оскільки вона покликані точно позначити соціальну ситуацію, забезпечити її фіксацію в правовому регулювання. В цій якості юридичні факти виступають у ролі “індексів”, що свідчить про наявність соціально юридичної ситуації. По-друге, розмежувальну, яка полягає в тому, що юридичні факти окреслюють рамки ситуації, дозволяють обмежити її від подібних випадків, зробити її унікальною. Головне завдання. Що виконується юридичними фактами в правовому регулюванні, - забезпечення виникнення, зміни і припинення правовідносин.

Кожен юридичний факт викликає або провоутворюючі, або правозмінюючі, або правоприпиняючі наслідки.

Юридичні факти мають відповідати не тільки “соціальним”, а деяким “спеціально юридичним” вимогам, оскільки вона являють собою елементи юридичної форми суспільних відносин, один із засобів правового регулювання.

Однією з найважливіших вимог до юридичних фактів є їх юридична надійність. Це така характеристика факту, що відображає, з одного боку, сталість його зв'язку із соціальною ситуацією, а з іншого - стабільність його соціального змісту. Юридичні факти, особливо їх “законодавчий вигляд”, мають поєднувати динамізм на стабільність. Юридичний факт повинен мати адаптивність, здатність певною мірою “пристосовуватися” до мінливих умов. Юридичні факти, що закріплюються в статтях понятійне вираження й чітке термінологічне визначення. Чітке, формальне, документальне засвідчення юридично значимих дій в повсякденному житті сприяє підвищенню правової культури особистості, зміцнює правопорядок та значно полегшує захист інтересів громадян у разі їх порушення.

юридичне правове відносини

Юридичні презумпції і фікції

Для виникнення юридичних наслідків у ряді випадків мають значення не тільки самі явища дійсності, а й припущення про наступивші факти - юридичні презумпції і фікції.

Презумпція (від лат. Слова «presumptio») - припущення про наявність або відсутність певних фактів, засноване на зв'язку між планованими фактами та фактами наявними і підтверджене попереднім досвідом. В основі презумпції полягає соціальний досвід, багаторазове перевірене практикою знання про те, що це - типовий, ймовірний за даних умов факт.

Поняття презумпції може бути визначено виходячи з двох аспектів: логіко - лінгвістичного та процесуально - правового. Виходячи з першого аспекту, презумпція представляє собою припущення про існуючі або існувавші відносинах між якимись подіями, фактами, обставинами. Виходячи з другого аспекту, презумпція являє собою особливий вид припущення, що вказує на ймовірний характер знань про юридичні факти, заснований на глибокому взаємозв'язку з реально відбуваючимися соціальними процесами, неодноразової повторюваності життєвих ситуацій і результату попереднього досвіду

Спостерігаючи факти та явища при одних і тих же умовах і в одних і тих самих ситуаціях, людина, грунтуючись на зв'язках між предметами і явищами і попередньому досвіді, закономірно припускає, що при наявності аналогічних умов і ситуацій будуть мати місце ті ж факти та явища. Наприклад, факт спільного проживання подружжя, завжди очевидний, дає підставу припускати, що чоловік - батько дитини.

Правова презумпція має наступні ознаки:

* по-перше, презумпція - це юридично-технічний спосіб, який використовується у законотворчості.

* по-друге, це завжди ймовірне припущення, причому ймовірність його істинності може бути як відносно високою, так і наближатися до абсолютного нуля.

* по-третє, юридичні презумпції закріплені прямо чи опосередковано в правових нормах.

Види презумпції.

* по-перше, юридичні презумпції по сфері дії діляться на загально-правових та галузеві.

* до загальноправових презумпція відносяться презумпції, що застосовуються до всіх без винятку галузях права. До таких відноситься презумпція презумпція знання закону, презумпція істинності нормативно-правового акту.

Суть презумпції знання закону полягає в тому, що громадянин повинен знати закони своєї держави, інакше б суб'єктам правозастосовчої діяльності довелося - б нескінченно з'ясовувати питання: «знав чи не знав громадянин закон?» і навряд чи б вони з цієї причини добралися до суті основного розв'язуваної справи. Цим визначається значення презумпції у правовій системі. Презумпція істинності нормативно-правового акту передбачає під собою, що акт прийнятий державними органами є істинним і правильним.

* до галузевим презумпція відносяться презумпції, які діють у межах однієї галузі права. Прикладом такої презумпції може служити презумпція вини, закріплена у цивільному праві.

Незаперечні презумпції, вони прямо чи опосередковано відображаються у нормативних актах. Наприклад, прямо закріплені презумпції чітко і ясно сформульовані у правовій нормі і не вимагають додаткового тлумачення. Наприклад, договір передбачається безкоштовне, якщо із закону, інших правових актів, змісту або істоти договору не випливає інше

* переконливі презумпції. Для доведення факту а суд як уважається, що факт b дійсно існує. Це один з видів оспарювальні презумпції. Сторона, спростовує подібну презумпцію, несе правове обов'язок доведення зворотного.

* доказовим презумпції. Суд робить висновок, що факт б існує, оскільки доведено факт а. Для спростування достатньо довести, що факт b можна вважати як існуючим так і не існуючим. Дана презумпція покладає на бік доказової тягар спростувати її. Сюди можна віднести презумпцію невинності, оскільки вона виражає собою припущення невинності особи і накладає на слідчі органи довести зворотне.

* дозвільні презумпції. Доведення факту а дозволяє суду вважати факт у доведеним, ці презумпції як і незаперечні відображаються в нормативних актах.

* презумпції факту, в основі якого лежить повсякденні досвід, тобто суди будуть робити один і той же висновок з тих же самих попередніх фактів

* презумпція доброчесності, згідно з якою кожен діє згідно з порядком, встановленим товариством (сім'єю, громадою, родом), заведеним і підтримуване протягом тривалого періоду часу.

* презумпція добросовісності, припускає. Що кожен діє сумлінно відповідно до законодавства є добропорядним і законослухняним громадянином

Однією з найстаріших презумпції є презумпція знання права і закону: передбачається, що всі повинні знати писаний закон. Ця презумпція була сформульована і застосовувалася ще в римському праві («ignorantia legis neminem excusat» - «незнання закону нікого не вибачає»). Без такого юридичного припущення було б взагалі неможливо припинити правову норму, вирішити ту або іншу юридичну справу. А самою знаменитою презумпцією є презумпція невинуватості. Ця презумпція діє в кримінальному праві, кожен обвинувачений у скоєнні злочину вважається невинним, доки її виннуватість не буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлено що набрав законної сили вироком суду. При цьому обвинуваченний не зобов'язаний доводити свою невинність: його провину має довести обвинувач. На відміну від карного права в цивільному праві діє презумпція винуватості правопорушника. Так правопорушник вважається винним, до тих пір, поки він не доведе свою невинність. Обумовлено це тим, що цивільне право має справу не з аномальними явищами, а з нормальним розвитком цивільного обороту. Якщо один з учасників цивільного обороту своїм протиправним поведінкою порушує нормальний перебіг цивільного обороту і завдає збитків іншим його учасникам, та про те, що такі збитки виникли, і що вони викликані протиправною поведінкою правопорушника, знає, в першу чергу, потерпілий. Тому на нього і покладається обов'язок доведення факту скоєного проти нього правопорушення, наявності у нього збитків і причинного зв'язку між протиправною поведінкою порушника і утворилися збитками. Особа визнається невинним, якщо при тій мірі турботливості та обачності, яка від нього була потрібна за характером зобов'язання та умов обороту, воно прийняло всі заходи для належного виконання зобов'язання. І тут вже потерпілий не знає про те, який ступінь обачності і дбайливості проявив правопорушник, які заходи він прийняв для належного виконання зобов'язання і які психічні процеси при цьому відбувалися в його свідомості. Правопорушнику ж всі ці процеси добре відомі і маючи всі ці даними, йому легше буде довести свою невинність, ніж потерпілому, не має в своєму розпорядженні цими даними, довести його вину. Разом з тим закріплена в цивільному праві презумпція винуватості правопорушника не виключає для потерпілого можливості представляти суду докази винуватості правопорушника. Значення презумпції у праві складно преоцінити. Презумпції використовуються тоді, коли іншими способами встановити який-небудь факт не представляється можливим. Подібна правова невизначеність може призвести до гальмування механізму правового регулювання, аж, наприклад, до зупинки цивільного обороту. При встановленні фактичних обставин справи істотне значення має ще одна юридична категорія. Це преюдіція, тобто юридична вирішеною наявність й істиність визначених фактів. Якщо суд, другий юрисдикційних орган вже встановив певні факти, тобто вже перевірив і оцінив їх у встановленому законом порядку, то вони визнаються преюдиціонними - такими, які при новому розгляді справи вважаються встановленими істинними не вимагають нової перевірки й оцінки.