Державний устрій сучасних держав
Поняття державного устрою, характеристика основних форм. Устрій сучасної держави. Класифікація та основні риси різних форм державного устрою. Державний устрій Франції, Німеччини, США, Великобританії. Поняття і принципи державного устрою України.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.11.2010 |
| Размер файла | 44,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
35
Размещено на http://www.allbest.ru/
КУРСОВА РОБОТА
з курсу “Теорія держави і права”
на тему:
“Державний устрій у сучасних державах”
Зміст
- Вступ
- Розділ 1. Поняття державного устрою, характеристика основних форм
- 1.1 Устрій сучасної держави
- 1.2 Основні риси різних форм державного устрою
- Розділ 2. Огляд сучасного державного устрою окремих країн світу
- 2.1 Державний устрій Франції
- 2.2 Державний устрій Німеччини
- 2.3 Державний устрій США
- 2.4 Державний устрій Великобританії
- 2.5 Поняття і принципи державного устрою України
- Висновки
- Список використаних джерел
Вступ
Актуальність дослідження обраної теми зумовлена тим, що внутрішній розподіл держави, правове становище її частин, їх взаємовідносини один з одним і з центральними органами влади охоплюються поняттям "територіальний устрій держави". Територіальний устрій - історичний результат тієї передумови держави, що сформувалася в результаті заміщення кровноспоріднених зв'язків із сусідськими й еволюціонувала в принцип поділу людей не по їхньому походженню, а по проживанню на визначеній території. Природно, що по тому же принципі повинні були будуватися і державні органи, що керують людьми.
Розглядаючи форми територіального устрою, теорія держави і права зіштовхується з таким їхнім різноманіттям, що дозволяє по-різному оцінювати ці форми, і тому змушена удаватися до їх класифікації по об'єктивним ознаками.
Державний устрій - це територіальна організація державної влади, поділ її на певні складові частини з метою найкращого управління суспільством, це взаємозв`язок окремих складових частин держави між собою і її спільними вищими (центральними) державними органами.
Для характеристики територіальної організації держави, організації державної влади з територіальним групуванням населення в юридичній літературі довгий час уживався, та й зараз використовується (особливо в роботах по теорії держави і права) термін "державний устрій". Він застосовується в неоднакових значеннях у повсякденній мові, політичній літературі, юридичних дослідженнях. У перших двох випадках йому надається, звичайно, дуже широке значення: мова йде про державний, а іноді і суспільний лад в цілому. У юридичній літературі мається на увазі лише устрій території держави, співвідношення держави як цілого з його складовими частинами. Це політико-територіальний розподіл (унітарна держава і федерація, національні й інші державні утворення - суб'єкти федерації: штати, султанати, землі, кантони й ін.), автономні утворення (автономні республіки, області й ін.) і адміністративно-територіальні одиниці (провінції, райони, округи і т.д.).
Що стосується конфедерацій, співтовариств, союзів, співдружностей держав, то, строго говорячи, вони до проблеми територіально-політичної організації держави не відносяться - це міждержавні, міжнародні об'єднання держав. Але питання стосуються державної проблематики, хоча вони вивчаються не в конституційному (державному), а в міжнародному праві.
В даній роботі буде розглянуто державний устрій у сучасних державах.
Об'єкт дослідження: державний устрій.
Предмет дослідження: сутність та значення державного строю, класифікація та основні риси окремих форм державного устрою тощо.
Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини, яка містить два розділи з підрозділами, висновків та списку використаних джерел.
Методи дослідження: літературний, часовий, методи аналізу, синтезу, порівняння та узагальнення.
Розділ 1. Поняття державного устрою, характеристика основних форм
1.1 Устрій сучасної держави
Устрій держави характеризує її форми: форми правління і форми територіального устрою. В них втілюється організація верховної влади, структура і порядок взаємовідносин вищих державних органів, службових осіб і громадян.
Форми правління діляться по засобу організації влади і її формальному джерелу на монархії і республіки.
Монархія - форма держави, що існувала тисячоліттями, в якій джерелом влади вважається вищий властитель (король, імператор).
Абсолютна монархія існує сьогодні в дуже обмеженій кількості числі країн і характеризується зосередженням в руках правителя законодавчої, виконавчої і судової властей. Така форма правління існує зараз в Саудівській Аравії, Катарі, Омані.
Конституційна монархія - така форма правління, при якій повноваження монарха обмежені конституцією. Конституційна монархія ділиться на дуалістичну (Йорданія, Кувейт, Марокко), в якій монарх наділений здебільшого виконавчою владою і лише частково законодавчою, і парламентську, в якій монарх хоча і вважається главою держави, але фактично володіє представницькими функціями, а інколи має право вето на рішення парламенту.
Більшість сучасних демократичних монархій - парламентські монархії. Уряд в них формується парламентською більшістю і підзвітний парламенту, а не монарху [5, c.84].
В специфічній формі монархія і сьогодні збереглася, майже третина всіх країн миру, в тому числі в восьми державах Західної Європи: Великобританії, Швеції, Данії, Іспанії та ін. Сучасні монархії мало чим відрізняються від республік - другої основної форми правління.
В республіці джерелом влади вважається народна більшість, вищі органи влади обираються громадянами. В сучасному світі існує три основні різновидності республік: парламентська, президентська і змішана або напівпрезидентська. Історія знає і багато інших різновидів республік: рабовласницьку, аристократичну, радянську, теократичну та ін.
Характерною рисою парламентської республіки є утворення уряду на парламентській основі і його відповідальність перед парламентом. Парламент здійснює по відношенню до уряду ряд функцій: формує і підтримує уряд, видає закони, що приймаються урядом до виконання, затверджує державний бюджет і завдяки цьому встановлює рамки діяльності уряду. Здійснює контроль над урядом, критикує урядову політику, подає альтернативні варіанти урядових рішень і всього політичного курсу.
На відзнаку від парламенту уряд володіє виконавчою владою, а нерідко і законодавчою ініціативою. А також може клопотати перед президентом про розпуск парламенту.
В більшості країн членство в парламенті сумісно зі збереженням депутатського мандату. Це дозволяє привертати в уряд не тільки лідерів партій, що правлять, але і впливових депутатів парламенту.
Офіційно керівник уряду (прем'єр-міністр, канцлер) не є главою держави, але реально саме він - перша особа в парламенті. Президент в парламентській республіці займає більш скромне місце. Він обирається або парламентом, або зборами вибірників, або безпосередньо народом. Його роль в парламентській республіці мало чим відрізняється від функцій глави держави в парламентських монархіях [7, c.51].
Президентська республіка - друга достатньо розповсюджена форма республіканського правління.
Головна ознака президентської республіки полягає в тому, що президент в ній водночас виступає і главою держави і главою уряду. Він керує внутрішньою і зовнішньою політикою держави і є верховним головнокомандуючим збройних сил. Президент обирається прямо народом, але інколи і колегією вибірників (США). Він сам призначає членів кабінету міністрів, що несуть відповідальність перед ним, а не перед парламентом.
В президентській республіці існує жорсткий розподіл влади, парламент не може винести уряду вотум недовіри, а президент не в праві розпустити парламент.
Не дивлячись на всі свої позитивні якості, президентська республіка не отримала широкого розповсюдження в Західній Європі.
В країнах Латинської Америки президентська республіка нерідко виступає у вигляді суперпрезидентської, де майже вся реальна влада зосереджена у президента.
Третя різновидність республіки - напівпрезидентська або змішана республіка. Така форма існує в Австрії, Ірландії, Португалії, Польщі, Фінляндії, Франції, Болгарії та ін.
В напівпрезидентській республіці з'єднується сильна президентська влада з ефективним контролем парламенту за діяльністю уряду. При цьому вона не має сталих типових рис, як президентська і парламентська і в різних країнах істотно відрізняється в ту або іншу сторону. Головна риса напівпрезидентської республіки - подвійна відповідальність уряду перед президентом і парламентом [10, c.66].
Класичним взірцем напівпрезидентської республіки є Франція. Тут президент і парламент обираються незалежно один від одного. Парламент не може змістити президента, котрий, в свою чергу, в праві розпустити парламент, проголосивши дату позачергових парламентських виборів. Президент є главою держави і верховним головнокомандуючим, представляє країну на міжнародній арені, володіє правом відкладного вето на рішення парламенту і правом введення надзвичайного положення.
Без погодження з парламентом президент призначає главу уряду, разом з яким формує кабінет міністрів. Глава держави головує на засіданнях уряду, затверджує його рішення і завдяки цьому контролює його діяльність.
Парламент контролює уряд через затвердження щорічного бюджету, а також за допомогою винесення йому вотуму недовіри.
Отже, ми розглянули всі основні форми правління, існуючі в сучасних державах. Однак хотілося б звернути увагу студентів на те, що ці форми не вичерпують всіх механізмів правління народу. Одним з таких механізмів є референдум (лат. Referendum - те, що повинно бути повідомлене) - всенародне волевиявлення по важливому державному або суспільному питанню.
Референдуми широко використовуються більшістю демократичних країн світу, особливо на місцевому рівні, хоча в цілому вони мають підлегле відношення до законотворчої діяльності парламенту. За допомогою референдуму народ здатний безпосередньо висловити свою волю, стати творцем законів, виявити ініціативу. З іншого боку, можливість проведення референдуму змушує державні органи і уряд більше орієнтуватися на думку народу. Окрім політичної організації держави існує ще і її територіальна організація, що характеризує співвідношення цілого і частин, центральних і регіональних органів влади. В сучасному світі розрізняють дві основні форми територіального устрою держави: унітарну і федеративну.
Унітарна держава являє собою єдину політичну однорідну організацію, що перебуває з адміністративно-територіальних одиниць, що не володіють власною державністю.
Унітарна держава характеризується простотою устрою єдиною конституцією і громадянством, єдиною системою вищих державних органів, права і суду, діючих без обмеження на всій території країни. Унітарній державі притаманний високий ступінь централізації державної влади, широкий контроль центру над місцевими органами влади [9, c.73].
Унітарні держави сформувалися здебільшого в країнах з однонаціональним населенням (окрім Іспанії і Бельгії до 1988 року). В той же час для цілого ряду унітарних держав характерна наявність певної автономії для вхідних в їхній склад створень. Деякі з цих автономій створені за історико-географічною ознакою (більшість областей Італії і Іспанії), по національно-територіальному (Іспанія - Басконія, Каталонія; Індія - союзні території і округи).
Унітарні держави бувають централізованими (Великобританія, Швеція, Данія та ін.) і децентралізованими (Франція, Італія, Іспанія).
Централізовані держави можуть подавати достатньо широку самостійність місцевим органам управління, але середній рівень управління при цьому не володіє значною автономією і безпосередньо орієнтуються на виконання рішень центру [11, c.90].
В децентралізованих унітарних державах крупні регіони користуються широкою автономією і навіть інколи володіють власними парламентами. Вони самостійно вирішують делеговані центром питання в області утворення, комунального господарства, охорони суспільного порядку та ін. При цьому вони звичайно сильно обмежені центром в питаннях фінансової діяльності і тому сильно залежать від центру.
Федеративна форма територіального устрою держави відрізняється від унітарної тим, що джерелами влади, суб'єктами державного суверенітету в ній виступають як крупні територіальні утворення, так і весь народ.
Федерація - це сталий союз держав, самостійних в межах розподілених між ними і центром компетенціях, який має власну конституцію, законодавчі, виконавчі і судові органи, а часто і подвійне громадянство.
Федеральний принцип державного устрою закликаний забезпечити вільне об'єднання і рівноправну взаємодію спорідненостей, котрі володіють значними етнічними, історичними, культурними і іншими особливостями. При цьому створити оптимальні можливості для виразу інтересів меншостей і наблизити владу до громадян.
Федерація будується на основі розподілу функцій між суб'єктами і центром, що зафіксований в конституції країни. Владні повноваження поділені на:
виняткові повноваження центру (як правило, грошове звертання, зовнішня політика, оборона, податки, мито, керівництво збройними силами та ін.);
виняткову компетенцію суб'єктів федерації - організація місцевого самоврядування і охорони суспільного порядку, культури та ін.;
спільну компетенцію союзу і його членів.
Розвиток федерації може здійснюватися як в сторону зміцнення і розширення влади центру, так і в сторону розширення влади суб'єктів федерації.
Члени федерації не володіють індивідуальним суверенітетом і правом одностороннього виходу з союзної держави [12, c.59].
Федерація як форма територіального устрою держави показала свою життєздатність. Чого не можна сказати про конфедерацію.
Конфедерація - це постійний союз самостійних держав, для здійснення конкретних спільних цілей. Члени конфедерації повністю зберігають державний суверенітет і передають в компетенцію союзу лише рішення обмеженої кількості питань більш усього в області оборони, зовнішньої політики, транспорту, зв'язку. Ця форма державного об'єднання достатньо міцна і звичайно еволюціонує в федерацію, або розпадається зовсім. Наприклад, конфедерації в США (1776 - 1787рр.), Швейцарії (до 1848г.), Германію (1815 - 1867рр).
На території колишнього СРСР зроблена спроба створити Співдружність незалежних держав (СНД). Така форма державного утворення не може бути сталою, оскільки не забезпечує єдності діяльності членів співдружності і не створює гарантій виконання ними своїх зобов'язань. Досвід показує, що об'єднання і зближення держав можливо тільки на шляху економічної інтеграції і поступової реалізації федеративних принципів.
1.2 Основні риси різних форм державного устрою
Як вже було зазначено вище, форма державного устрою знаходить свій вияв в особливостях політико-територіальної організації держави та її адміністративно-територіального устрою
Основні ознаки унітарної держави (Болгарія, Польща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.):
1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);
2) єдина система вищих органів державної влади - глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;
3) єдине громадянство і єдина державна символіка;
4) єдина система законодавства і єдина судова система;
5) адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;
6) в міжнародних відносинах виступає одноособово. Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні - області, у Польщі - воєводства, в Англії - графства, в Італії - провінції [8, c.95].
Держава вважається унітарною (простою), якщо жодна з частин її територій не наділена статусом державного утворення. В унітарній державі існує лише одна конституція, одна система права і одна система органів влади. Її складові частини мають статус адміністративно-територіальних одиниць [2, c.69].
Адміністративно-територіальні одиниці - це частини території держави, організаційно відокремлені для виконання загальних завдань державного управління.
Автономія - це самоврядування населення на частині території держави, що звичайно характеризується наданням органам автономії законодавчих повноважень з питань місцевого значення (автономні області Іспанії, Італії, Португалії).
В кожній автономії утворюються представницькі органи, які виконують законодавчу функцію в межах своєї компетенції. Представницький орган формує виконавчі органи, які несуть перед ним політичну відповідальність. Діяльність цього органу контролюється центральною владою, зокрема глава держави має право розпустити його.
Деякі унітарні держави (Велика Британія, Грузія, Данія, Ізраїль, Іспанія, Італія, Португалія, Україна, Фінляндія, Шрі-Ланка) включають автономні утворення (адміністративні автономії). В Україні - це Автономна Республіка Крим. Такі держави називають децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму. Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, у яких на чолі місцевих органів влади перебувають призначені з центру посадові особи, котрі підкоряють собі місцеві органи самоврядування. У децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади обираються населенням і мають право самостійно вирішувати більшість питань місцевого життя. У них автономії мають внутрішнє самоврядування, як правило, у сфері адміністративної діяльності. Вони можуть користуватися певною самостійністю й у сфері законодавства. У такому разі закони приймаються парламентом автономії в межах своєї компетенції (головним чином у порядку делегування йому законодавчих повноважень центральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).
Федеративна форма політико-територіального устрою менш поширена порівняно з унітарною формою [14, c.95].
Сьогодні у світі існують такі федеративні держави, як Росія, США, Канада, Австралія, Німеччина, Австрія, Бельгія, Союзна Республіка Югославія, Аргентина, Бразилія, Мексика, Індія та ін., тобто країни, які відіграють провідну роль в економіці світу. Вони розташовані на різних континентах, вирізняються площами своїх територій (від Австралії, яка займає весь континент, до невеликих - Австрії та Бельгії) та є унікальними за ступенем свого політичного й культурного розвитку, а також за національним складом населення. Загальна кількість їх населення наближається до півтора мільярди громадян.
Федерація - це союзна держава, що складається з окремих державних утворень (республік, штатів, земель, провінцій). До складу Російської Федерації входять різноманітні суб'єкти федерації: республіки; краї; області; автономна область; Москва, Санкт-Петербург - міста федерального підпорядкування - та автономні округи. Ці державні утворення мають назву "суб'єкти федерації". Правове становище республік, штатів, земель, провінцій регулюється конституцією федерації та власними конституціями суб' єктів федерації, що мають відповідати конституціям спілки (союзу). В Індії, наприклад, тільки один штат з 25 (Джамму і Кашмір) має власну конституцію.
Обов'язковість відповідності конституцій суб'єктів федерації конституції союзу передбачена у законах Німеччини, Австрії та інших федеративних держав. Так, ст.28 Основного Закону ФРН проголошує, що конституційний устрій земель має відповідати основним завданням республіканської, демократичної та соціальної правової держави згідно з вимогами сучасного Основного Закону. Суб'єктам федерації надається право в межах їх компетенції приймати закони, що не суперечать загальнофсдеративному законодавству.
В окремих федераціях (США, Бразилія, Мексика, Австралія та ін.) утворені своєрідні територіальні одиниці. Так, у США, Мексиці та інших федеративних державах існують федеральні округи, є острівки, рифи, континентальний пі ельф, внутрішні морські води, які не є суб' єктами федерації.
Конституції федеративних держав не надають суб'єктам федерації права виходу з федерації, тобто права сецесії [6, c.71].
Проте, як свідчить історія федералізму, інколи цього не досить, щоб стати перешкодою для виходу з федерації окремих суб'єктів за їх бажанням.
Суб 'єкти федерації мають свої законодавчі, виконавчі та судові органи. Називаються вони по-різному. Так, законодавчий орган штатів в Індії є легіслатурою, у США - законодавчою чи генеральною асамблеєю, у Мексиці - законодавчим органом, у Німеччині та в Австрії - ландтагом землі тощо.
Законодавчі органи суб'єктів федерації обираються виборчим корпусом штату (землі). За своєю структурою вони або однопалатні (Німеччина, Австрія, більшість штатів Індії та один штат - Небраска - у США), або двопалатні.
Виконавчу владу уособлює губернатор, який обирається повнолітніми громадянами (США, Мексика та ін.) або призначається президентом (Індія). Іноді це робить уряд землі, який обирається ландтагом землі (Німеччина, Австрія).
Суб'єкти федерації мають, як правило, особисте громадянство. Характерною формальною ознакою федеративної держави є подвійне громадянство. Подвійне громадянство зафіксовано у конституціях США, Німеччини, Австрії.
Федерації розрізняються за ступенем централізації або децентралізації влади. Конституції передбачають розмежування компетенції між центром і державними утвореннями. Компетенція - це сукупність закріплених у правових нормах повноважень у різних сферах діяльності, розподіл прав між федерацією в цілому та її суб'єктами. Такий розподіл забезпечується нормативними актами в різний спосіб. Часто компетенція має кілька видів: виключну компетенцію федерації (тобто таку, яка виконується тільки союзними органами); виключну компетенцію суб'єктів федерації; сумісну, або збіжну, компетенцію федерації та її членів; залишкову компетенцію (в Австрії тау Німеччині існує поняття "конкуруючої компетенції", остання являє собою різновид збіжної, або сумісної, компетенції) [11, c.105].
Основні ознаки федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. - разом у світі існують 24 федеративні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три етапи, перебуває Бельгія):
1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій - суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;
2) наявність загальної конституції федерації і конституцій "і суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;
3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;
4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;
5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);
6) можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);
7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи;
8) суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів [15, c.94].
державний устрій україна держава
Розділ 2. Огляд сучасного державного устрою окремих країн світу
2.1 Державний устрій Франції
Схематично державний устрій Франції можна зобразити так:
Таблиця 2.1
|
Державний устрій |
Президентсько-парламентська республіка |
|
|
Голова держави |
Президент |
|
|
Законодавча влада |
Двопалатний парламент: Національні збори Сенат |
|
|
Вищий конституційний орган |
Конституційна Рада |
|
|
Виконавча влада |
Президент Рада міністрів (уряд) |
|
|
Гімн Франції |
"Марсельєза" (написана в Страсбурзі у 1792 році, а 14 липня проголошена національним гімном) |
|
|
Девіз країни |
"Свобода, Рівність, Братерство" |
Голова держави.
Президент обирається загальним прямим голосуванням строком на 5 років (до 2002 р. - 7 років). Президент обирається абсолютною більшістю голосів. Якщо цієї більшості не набрано в першому турі голосування, проводиться другий тур.
Президент призначає прем'єр-міністра і за поданням останнього - міністрів без затвердження їх парламентом; має право розпускати Національні збори; після попередніх консультацій з головою Національних зборів призначати нові вибори; може вживати будь-яких надзвичайних заходів, які "диктуються обставинами". Очолює Вищу раду магістратури.
Законодавча влада
Законодавча влада здійснюється парламентом, який складається з двох палат:
· Національні збори
· Сенат
Національні збори обираються за мажоритарною системою у 2 тури строком на 5 років. Очолюються Головою Національних зборів. Палата Національних зборів складається з 577 членів: 555 членів обираються в 555-ти виборчих округах у метрополії і 22 члени - в заморських департаментах.
Сенат обирається шляхом непрямого голосування за мажоритарною системою строком на 9 років. Кожні З роки склад Сенату оновлюється на третину. Сенатори обираються не загальним голосуванням, а лише голосами виборщиків-депутатів, членів обласних і генеральних рад департаментів, а також муніципальних рад. Кількість сенаторів - З21. Сенат очолюється Головою.
Згідно з Конституцією 1958 року створено Конституційну раду - вищий орган, який здійснює контроль над дотриманням Конституції. Очолюється Головою Конституційної ради. До ради входять 9 членів, які призначаються на 9 років (їхній мандат не відновлюється), і всі колишні президенти республіки довічно.
Конституційна рада оновлюється на третину кожні З роки. Троє членів ради призначаються президентом, троє - головою Національних зборів. Голова Конституційної ради призначається президентом з числа членів ради і формально є восьмою особою в державній ієрархії.
Конституційна рада здійснює контроль за виборами президента, депутатів і сенаторів, стежить за правильністю проведення референдумів і оголошує їх результати. Запити до цього органу можуть надсилати президент, прем'єр-міністр, голови обох палат парламенту, а також група депутатів або сенаторів, що налічує не менше 60 осіб. Рішення Конституційної ради оскарженню не підлягають. Вони обов'язкові для всіх державних властей, адміністративних і судових органів.
Виконавча влада
Виконавча влада здійснюється Президентом і Радою Міністрів (урядом).
Президент призначає прем'єр-міністра і за його поданням - міністрів. Член парламенту не може бути одночасно членом уряду. Уряду не потрібний вотум довіри, однак він може бути відправлений у відставку через вотум недовіри, оголошений більшістю в Національній асамблеї.
У березні 1982 року ухвалено закон про децентралізацію, згідно з яким Франція поділяється на 95 департаментів, 22 області та особливу адміністративну одиницю Корсику. Закон наділяє виконавчою владою голів генеральних рад у департаментах і регіональних рад в областях. Законом про статус Корсики, ухваленим в листопаді 1990 р., передбачалося створення на острові законодавчого і виконавчого органів, яким будуть передані функції, які раніше виконувалися центральними адміністративними органами. Однак цим правом не скористалися ні Шарль де Голль, ні Валері Жискар д'Естен.
Рада Міністрів (уряд) очолюється прем'єр-міністром. В уряд входять представники Ліберальної демократії (ЛД), Об'єднання на підтримку республіки (ОПР), Союзу за французьку демократію (СФД) і безпартійні [8, c.103].
2.2 Державний устрій Німеччини
Таблиця 2.2
|
Державний устрій |
Федеративна держава Парламентська республіка |
|
|
Голова держави |
Федеральний президент (бундеспрезидент). Реально великою є роль Федерального канцлера. |
|
|
Виконавча влада |
Федеральний канцлер (бундесканцлер) Федеральний уряд Федеральні міністри |
|
|
Законодавча влада |
Двопалатний парламент: Бундестаг Бундесрат |
|
|
Судова влада |
Федеральний конституційний суд |
|
|
Влада на місцях |
Всі землі мають однопалатні парламенти, що всенародно обираються (ландтаги); у Баварії, є ще й сенат, який обирається як орган, що представляє інтереси десяти груп населення. |
|
|
Центральний банк |
Здійснює контроль над кредитно-грошовою політикою. З 1 січня 1999 він підкоряється Європейському центральному банку. |
Федеральний президент (бундеспрезидент)
· Обирається тільки на один або два послідовних п'ятирічних терміни;
· Обирається Федеральними зборами (Bundesversammlung), що спеціально скликаються головою бундестагу терміном на 5 років і складаються з депутатів бундестагу і такого ж числа членів, що обираються ландтагами (парламентами земель);
· У разі недієздатності або смерті повноваження президента здійснюються головою бундесрату;
· Повноваження: представлення кандидатури канцлера на затвердження бундестагу; розпуск нижньої палати парламенту за пропозицією канцлера у випадку, якщо він програє голосування по вотуму довір'я; призначення вищого офіцерського складу збройних сил, хоча командує ними міністр оборони; помилування осуджених злочинців.
Федеральний канцлер (бундесканцлер)
· Голова виконавчої влади;
· Як правило, канцлером стає лідер політичної партії, яка отримала найбільше число голосів на загальнонаціональних виборах;
· Повноваження: пропонує кандидатури членів кабінету міністрів для їх формального затвердження президентом країни; визначає основні напрямки внутрішньої і зовнішньої політики;
· Для відставки уряду законодавчою владою повинна бути запропонована альтернативна кандидатура на пост канцлера, прийнятна для більшості парламентаріїв. Дане обмеження в Основному законі, назване "конструктивним вотумом недовір'я", має на меті підтримку політичної стабільності. Лише одного разу (у 1982) канцлер був зміщений таким чином.
Федеральний уряд
· Складається з міністрів, які суміщають дві функції членів кабінету (як колегіального органу) і керівників міністерств;
· Уряд залишається при владі, лише поки він підтримується більшістю в бундестагу;
· Нарівні з міністерствами в структуру центральних органів виконавчої влади включені Відомство федерального канцлера (очолюється міністром за особливими дорученнями) і Відомство у справах преси й інформації (очолюється статс-секретарем), які підлеглі безпосередньо федеральному канцлеру.
Федеральні міністри
· Очолюють відповідні міністерства і керують їхньою роботою разом зі своїми заступниками - статс-секретарями (1-2 чиновника) і парламентськими статс-секретарями (1-2 депутати, які призначаються на допомогу міністру);
· Міністерства поділяються на відділи, підвідділи і реферати;
· При міністерствах можуть створюватися спеціалізовані федеральні відомства;
· Специфіка виконавчої влади: федеральні міністерства проводять урядову політику, як правило, не самостійно на всіх рівнях держструктури, а лише через аналогічні органи виконавчої влади земель ФРН і на місцях. Виключення складають міністерства іноземних справ, оборони, деякі підрозділи міністерств фінансів, транспорту, внутрішніх справ, у тій мірі, в якій конституція ФРН фіксує пряме виконання федерацією відповідних функцій.
Законодавча влада
Двопалатний парламент:
· верхня (більш "слабка") палата - Бундесрат;
· нижня (більш "сильна") палата - Бундестаг.
У разі розбіжностей по законопроекту між бундестагом і бундесратомвони узгоджуються в об'єднаних комітетах (спільних комісіях) двох палат;
Оскільки земельні вибори не співпадають за часом із загальнонаціональними, розклад сил між політичними партіями у бундестагу і бундесраті може бути різним. Так, наприклад, християнські демократи - партія, що мала більшість в двох палатах протягом багатьох років - залишилися в бундесраті з 1991 у меншості по відношенню до соціал-демократів.
Бундестаг
· Головна палата парламенту;
· Обирається населенням терміном на 4 роки;
· Половина депутатів обирається у виборчих округах за мажоритарною системою шляхом прямого голосування, інша половина - за партійними списками, що виставляються у кожній землі, за пропорційною системою;
· У більшості випадків член кабінету міністрів одночасно є й депутатом бундестагу;
· Законопроекти можуть бути внесені будь-яким депутатом, бундесратом або федеральним урядом. Для проходження законопроекту потрібна проста більшість голосів. Основна робота над складними законопроектами ведеться не на пленарних засіданнях, а в комітетах і комісіях бундестагу. Розподіл місць у комітетах і комісіях між представниками різних партій здійснюється залежно від чисельності тієї або іншої партійної фракції.
Бундесрат
· Голова бундесрату обирається по черзі і по традиції одноголосно з числа прем'єр-міністрів всіх 16 земель терміном на один рік. Делегація, що представляє ту або іншу федеральну землю, голосує в бундесраті відповідно до інструкцій земельного уряду;
· Члени бундесрату не вибираються населенням, а делегуються кожним із земельних парламентів;
· Засідання палати проводяться один раз на місяць;
· У складі бундесрату ФРН (до її об'єднання з НДР.) було представлено 45 делегатів з десяти західнонімецьких земель, а також спостерігачі із Західного Берліна, які не брали участі у голосуванні. У грудні 1990, після об'єднання країни, число місць в бундесраті було збільшене до 68. Федеральні землі, що мають населення понад 7 млн. осіб, посилають у бундесрат по 6 делегатів кожна; землі з числом жителів від 6 до 7 млн. осіб - по 5 делегатів; з числом жителів від 2 до 4 млн. - по 4 делегата, а з числом жителів менше 2 млн. - по 3 делегати;
· Якщо проведений через бундестаг закон зачіпає інтереси 16 німецьких земель, він повинен бути схвалений бундесратом;
· Питання, що стосуються суверенних прав федеральних земель, особливо фінансові й адміністративні, звичайно є предметом дискусій і суперечок, і тому в середньому трохи більше половини всіх законопроектів проходить через верхню палату парламенту. Крім того, бундесрат має право винести негативний висновок по будь-якому із законопроектів, але лише дуже небагато з них не отримують схвалення у верхній палаті.
Судова влада
Федеральний конституційний суд
· Вища судова інстанція;
· Половина членів обирається бундестагом, інша половина - бундесратом (по 8 суддів);
· Термін повноважень членів Федерального конституційного суду - 12 років;
· Суд дає тлумачення Основного закону ФРН і здійснює перевірку федеральних і земельних законів на предмет їх відповідності конституції; виносить приватні рішення у разі суперечок між землями або розбіжностей між земельними і федеральними урядами; приймає постанови, на основі яких та або інша політична партія може бути розпущена, якщо судом встановлено, що вона переслідує в своїй діяльності антидемократичні цілі.
У судах більш низького рангу судочинство ведеться незалежними суддями, які після призначення на посаду не можуть бути відкликані з суду без їхньої згоди.
Правосуддя в Німеччині відправляється п'ятьма гілками судової влади: нарівні із звичайними судами (що ведуть цивільні і карні справи) існують також суди по розгляду трудових суперечок, адміністративні, з соціальних питань і фінансові.
Процеси по карних справах проводяться суддями, а не присяжними. За винятком судового розгляду з ряду конституційних питань, суди більш низького рангу не пов'язані в прийнятті рішень постановами вищих судових інстанцій (хоча на практиці подібні прецеденти трапляються часто).
Влада на місцях
· За винятком Баварії, всі землі мають однопалатні парламенти, що всенародно обираються (ландтаги); у Баварії, крім того, є ще й сенат, який обирається як орган, що представляє інтереси десяти груп населення;
· Повсюдно глави уряду (у Гамбурзі - перший бургомістр, у Бремені - бургомістр, у Берліні - правлячий бургомістр, в 13 інших землях - прем'єр-міністри) залежать від більшості у ландтагах;
· У веденні федеральних земель знаходяться питання політики в області культури і народного утворення, охорони правопорядку і навколишнього середовища. Федеральне законодавство застосовується в землях з урахуванням їх широкої автономії. При цьому розподіл федеральної допомоги між регіонами країни узгоджується з керівництвом Європейського союзу (ЄС) у Брюсселі.
· Основною територіальною одиницею місцевого самоврядування виступають адміністративні округи. У межах кількох сотень округів діють міські, комунальні і сільські органи місцевого самоврядування, які обираються населенням на основі пропорційного представництва. Податки на нерухомість і виробництво, так само як і прибуткові податки, йдуть на різні операції місцевої влади, але більшість общин і муніципалітетів отримують додаткові субсидії від федерального уряду;
· Землі ФРН, будучи відносно самостійними суб'єктами федерації, автономно визначають структуру своїх органів виконавчої влади. Як правило, на чолі цих структур знаходяться прем'єр-міністри земель, які обираються парламентами і формують земельні уряди.
У межах своєї компетенції земельні уряди формально повністю незалежні від уряду ФРН. У питаннях, що відносяться до компетенції федерації, на них покладене виконання відповідних федеральних законів;
· Замикають структуру органів виконавчої влади місцеві адміністрації (муніципалітети). Вони підлеглі земельним урядам з питань, віднесених до компетенції самих земель [19, c.106].
2.3 Державний устрій США
Таблиця 2.3
|
Державний устрій |
Федеративна держава Президентська республіка |
|
|
Формальна дата заснування країни |
4 липня 1776 р. |
|
|
Вищій Закон |
Конституція |
|
|
Дата прийняття діючої Конституції |
17 вересня 1787 р. |
|
|
Голова держави |
Президент (з 20 січня 2009 р. - Б. Обама, 44-й президент) |
|
|
Виконавча влада |
Президент Адміністрація (уряд) |
|
|
Законодавча влада |
Двопалатний Конгрес: Нижня палата - Палата представників Верхня палата - Сенат |
|
|
Судова влада |
Верховний Суд |
|
|
Основні політичні партії |
Республіканська Демократична |
Внутрішня політика Сполучених Штатів реалізується по горизонталі між трьома гілками центральної влади (у такій послідовності вони згадуються в американській Конституції):
· Законодавчою
· Виконавчою
· Судовою
По вертикалі вона реалізується між центральною владою у Вашингтоні і 50 штатами, плюс столичним округом Колумбія, які мають достатньо високі повноваження, в тому числі щодо формування і розподілу місцевого бюджету, податкової політики, питань судочинства і юстиції.
Формальна дата заснування країни - 4 липня 1776 року, коли 13 британських колоніальних територій проголосили свою незалежність від метрополії. З тих пір 4 липня, День Незалежності, є національним святом США.
Діюча Конституція була ухвалена через 11 років - 17 вересня 1787 року (документ, який залишається практично незмінним і донині, був ухвалений спеціально скликаним Конституційним конвентом у Філадельфії).
Протягом історії країни до Конституції було внесено 27 поправок, причому найперші десять були внесені одночасно, отримавши назву "Біль про права". Решта 17 поправок вносилися окремо. Остання, зроблена в 1992 році, передбачала введення додаткових конституційних обмежень для підвищення оплати праці членів Конгресу.
Жодна з поправок не передбачала зміни форми правління в країні. Три поправки (1933, 1951 і 1967 років) стосувалися термінів перебування при владі президента, віце-президента і членів Конгресу.
Президент є головою виконавчої гілки влади, тобто на нього покладається завдання втілювати у життя закони, прийняті Конгресом. Він обирається максимально на 2 чотирирічні терміни, є головнокомандувачем, призначає членів адміністрації, федеральних суддів і членів Верховного суду. Проте всі вони потребують затвердження в Сенаті.
Президентом може стати будь-який громадянин США, народжений на американській території і не молодший 35 років. Аналогічні вимоги стосуються віце-президента, який обирається спільно з президентом.
Голова виконавчої влади і адміністрації (уряду) країни - Президент (з 20 січня 2009 р. - Б. Обама, 44-й президент). Кандидати в члени адміністрації, а також посли пропонуються Президентом і затверджуються Сенатом. Президент в парі з Віце-президентом (Дж. Байден) обирається кожні чотири роки за допомогою так званої Колегії виборців, до якої входять 538 чоловік.
Законодавча влада складається з двох палат Конгресу:
· Нижня - Палата представників
· Верхня (Сенат).
Палата представників складається з 435 конгресменів, які переобираються кожні 2 роки. Головою Палати представників є Спікер (Ненсі Пелозі з Каліфорнії).
Натомість 100 сенаторів (по два від кожного штату) обираються на 6 років, але розбиті на 3 групи, за рахунок чого кожні два роки переобирається третина верхньої палати. Формальним головою Сенату є Віце-президент США, хоча реальним керівником є голова демократичної більшості палати (сенатор Геррі Рід від Невади).
Характерною рисою американської системи демократії є високі повноваження, якими наділена вища судова влада, тобто Верховний суд. До його складу входять 9 суддів, які пропонуються Президентом і на довічний термін затверджуються Сенатом. Нинішній голова Верховного Суду Дж. Робертс - молодший був обраний до Верховного Суду у вересні 2005 р.
Крім суддів Верховного суду, президент пропонує, а Сенат затверджує федеральних суддів, суддів апеляційних судів та окружних суддів [17, c.105].
2.4 Державний устрій Великобританії
Форма правління
Конституційна монархія.
Конституція
У формі єдиного документа конституції не існує. Конституційне значення мають традиції, законодавчі акти Парламенту та судові прецеденти.
Інститут Президента
Відсутній. Глава держави - Королева, Ії Величність Єлизавета ІІ (з 6 лютого1952 р.). Ії спадкоємець - Принц Чарльз (старший син).
Законодавча влада
Двопалатний Парламент. Депутати Палати Громад обираються за мажоритарною системою строком до 5 років.646 місць її нинішнього складу розподілені таким чином:
· Лейбористи - 352 (правляча партія, що формує Уряд)
· Консерватори - 196
· Ліберальні демократи - 63
· Інші - 31
Спікер Палати Громад - Майкл Мартін. У Палаті Лордів 750 перів, з них:
· 26 - представники вищого духівництва
· 92 - спадкові пери (ті, що обрані з числа усіх спадкових перів країни, та лорди-судді)
· решта - довічні пери
Спікер Палати Лордів - баронеса Хейман (з 04.07.2006 р.).
Виконавча влада
Функції виконавчої влади виконуються Урядом на чолі з Прем'єр-міністром, який є лідером партії, що перемогла на виборах до Палати Громад. З 27.06.2007 р. посаду Прем'єр-міністра обіймає Гордон Браун.
До складу Уряду входять члени Кабінету (Кабінет Г. Брауна має у складі 22 члени) та деякі інші міністри, які формально не є членами Кабінету; члени Уряду призначаються Прем'єр-міністром.
Судова влада
· Судова колегія Палати Лордів (найвища апеляційна інстанція у цивільних справах по всій країні, у кримінальних справах - в Англії, Уельсі та Північній Ірландії)
· Верховні Суди Англії, Уельсу та Північної Ірландії
· Шотландський Сесійний та Верховний Суд
Ключові політичні партії та їх лідери
· Лейбористська партія (Гордон Браун)
· Консервативна партія (Девід Камерон)
· Ліберально-демократична партія (сер Мензіс Кемпбел) [11, c.94].
2.5 Поняття і принципи державного устрою України
Державний устрій України - це її територіальна організація, яка характеризується певною формою конституційно-правових відносин між державою в цілому та її складовими частинами.
Державний устрій (лад) України включає такі складові:
а) форму держави та її конституційне закріплення;
б) характеристику України як демократичної держави;
в) визначення України як суверенної незалежної держави;
г) конституційне закріплення України як правової держави;
д) характеристику України як соціальної держави.
Згідно зі ст.2 Конституції Україна є унітарною державою.
Україна є унітарною державою. Основними ознаками цієї форми державного устрою є:
Україна має власну територію, яка є єдиною, неподільною, недоторканною і цілісною (ст.2 Конституції);
Україна має свої державні кордони, зміна яких, як і зміна території України, без згоди народу України не дозволяється (ч.3 ст.3 і ст.17 Конституції);
Україна, як незалежна держава розробляє і приймає свою Конституцію (Преамбула Конституції);
Україна має власну систему законодавства, на її території забезпечується верховенство права (ст.8 Конституції);
Україна має власні законодавчі, виконавчі і судові органи (ст.6 Конституції);
В Україні існує єдине громадянство (ст.4 Конституції);
В Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування (ст.7 Конституції);
державною мовою України є українська мова (ст.10 Конституції);
Україна має власні державні символи (ст.20 Конституції).
Віданню України підлягає визначення обласного, районного поділу і вирішення інших питань адміністративно-територіального устрою.
Україна як незалежна суверенна унітарна держава пройшла складний шлях від існування її у складі Федерації (СРСР) до утворення власної унітарної держави.
Її територія поділяється на підставі ст.133 Конституції на адміністративно-територіальні одиниці (області, райони, міста, райони в містах, селища і села), які у сукупності становлять адміністративно-територіальний устрій. При цьому адміністративно-територіальні одиниці (крім міст Києва та Севастополя) не наділяються власним правовим статусом. Згідно з Конституцією України ним наділені органи виконавчої державної влади в особі державних адміністрацій на відповідній території та представницькі і виконавчі органи місцевого самоврядування в Україні [1, ст. ст.118-119, 140-141].
До системи адміністративно-територіального устрою входить також Автономна Республіка Крим, яка є невід'ємною складовою частиною України [1, ст. ст.133-134].
Оскільки Україна не має у своєму складі інших держав, їй притаманні єдина національна система законодавства, єдиний орган законодавчої влади - парламент України, єдина система органів виконавчої влади, судових органів, єдине громадянство, єдина грошова, податкова система тощо.
За формою правління Україна є республікою [1, ст.5]. Її головною ознакою, на відміну від монархії, є виборність і змінюваність глави держави. До інших ознак слід віднести: відмова від здійснення державної влади на підставі спадкування; утворення державних органів на основі поєднання інтересів державної влади та непорушності громадянських свобод; формування цих органів шляхом вільних виборів на обмежений строк дії, визначений Конституцією.
Республіканська форма правління безпосередньо пов'язана з демократією як свободою для всіх, а демократія у свою чергу іманентне притаманна республіці.
Відомі два види республіки - президентська і парламентська.
Перша характерна тим, що поєднує в одних руках повноваження глави держави і глави уряду, обираючи президента шляхом прямих або непрямих виборів і формуючи уряд позапарламентським способом.
У другої в основу системи вищих органів державної влади покладено принцип верховенства парламенту, який утворює уряд і контролює його діяльність.
Існують і змішані форми правління: парламентсько-президентські і президентсько-парламентські. До числа останніх належить і Україна.
Специфіка напівпрезидентської республіки в Україні полягає у тому, що Конституція передбачає міцну президентську владу у поєднанні з окремими рисами парламентської республіки, зокрема надання згоди парламентом на призначення Президентом Прем'єр-міністра України, здійснення контролю за діяльністю уряду [1, п. п.12-13 ст.85], можливість розпуску Верховної Ради Президентом України [1, ч.2 ст.90].
Сполучення двох форм правління спостерігається також у порядку обрання Президента: він обирається загальним голосуванням, що характерно для президентської форми, на відміну від парламентської, за якої Президент обирається парламентом.
По-друге, Президента Конституцією України наділено повноваженнями, які дозволяють йому діяти незалежно від будь-якої влади.
По-третє, поряд з Президентом діє Уряд України, який лише певною мірою відповідальний перед парламентом (у цьому відмінність напівпрезидентської форми правління від президентської).
За формою державного режиму Україна є демократичною державою [1, ст.1].
Демократизм Української держави знаходить своє вираження у
Згідно зі ст.1 Конституції Україну проголошено суверенною і незалежною державою.
Згідно зі ст.1 Конституції Україна є правовою державою.
Сутність правової держави полягає в демократизмі, народному суверенітеті як єдиного джерела державної влади і в підпорядкованості держави суспільству. Основним у правовій державі є її підпорядкованість праву, захист громадян від можливого свавілля з боку держави та її органів.
Атрибутами правової держави є: розподіл влад, незалежність суду, законність діяльності всіх органів держави, правовий захист людини і громадянина державною владою.
Для правової держави характерно те, що вона добровільно обмежує державну владу Конституцією як основним засобом такого обмеження і законами.
Тому найважливішим принципом правової держави є принцип верховенства права (ст.8 Конституції). Верховенство права означає перш за все верховенство закону, його загальність, утвердження його панування.
Висновки
Отже, проаналізувавши окремі поняття державного устрою випливає, що проблема державного устрою належить до загальних проблем конституційно-правових інститутів, які є визначальними для конституційної системи будь-якої держави.
Форма державного устрою - це національна й адміністративно-територіальна будівля держави, яка розкриває характер, взаємин між його складовими частинами, між центральними і місцевими органами державного керування, влади.
Вивчення світового досвіду державного будівництва показує, що сьогодні майже всі держави поділяються на певні території, на чолі яких центральна влада ставить свою адміністрацію і таким чином у державі влаштовується певний адміністративно-територіальний устрій.
За державно-територіальним устроєм усі держави поділяються на прості (унітарні) та складні - федерації, конфедерації, імперії та унії; за формою об'єднання (створення): добровільний союз окремих суверенних держав і примусовий союз, у результаті військової сили і політичного насильства; за формальними (юридичними) і фактичними ознаками: юридично (формально) - федерації, конфедерації, а фактично - унітарні централізовані держави тощо.
Унітарна - це така держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що за загальним правилом не мають будь-якої політичної автономії, хоч окремі з них можуть мати статус територіальної автономії.
Федерація - це складна держава, до якої входить кілька територіальних утворень (суб'єктів федерації), що володіють суверенітетом або мають певні ознаки державності.
Розглядають два різновиди федерації: а) союзну федерацію (федерацію, що заснована на договорі), суб'єктами якої є суверенні держави, що зберігають за собою значний обсяг повноважень, аж до права виходу зі складу федерації, та б) федерацію, засновану на автономії, суб'єктами якої є державні утворення, що не мають суверенітету, але мають певні ознаки державності у вигляді повноважень самостійно вирішувати питання місцевого значення.
Подобные документы
Сутність держави та її призначення. Поняття і види форм державного устрою в зарубіжних країнах. Унітарна держава. Федерація як одна з форм державного устрою. Принципи устрою федерації. Конфедерація. Співдружність як одна з форм державного устрою.
контрольная работа [31,7 K], добавлен 22.01.2008Поняття форми держави, її структура. Форма правління: монархія, республіка, їхні види, тенденції розвитку. Державний устрій: унітаризм, федерація, конфедерація. культурний рівень народу, його історичні традиції, характер релігійного світобачення.
контрольная работа [50,4 K], добавлен 05.12.2003Поняття і структура форми держави. Види форм державного правління. Форма державного правління. Класифікація форм державного устрою. Види форм державного (політичного) режиму. Демократичний, тоталітарний режим.
контрольная работа [22,5 K], добавлен 21.09.2007Розподіл державної влади і суверенітету між складовими частинами країни. Визначення поняття форми і видів устрою зарубіжних країн: унітарної і автономної держави та державних об'єднаннь. Характерні риси та суб'єкти конфедерацій та квазіконфедерацій.
реферат [29,5 K], добавлен 17.10.2010Конституційні положення про організацію державної території та державний устрій. Адміністративно-територіальний устрій як складова частина державного. Роль місцевого самоврядування в політичній системі України. Децентралізація влади та самоврядування.
курсовая работа [33,8 K], добавлен 06.08.2008Форми державного устрою. Основні ознаки унітарної держави. Юридичні ознаки союзної федерації та федерації, заснованої на автономії. Особливості конституційно-правового статусу Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севастополя у складі України.
курсовая работа [51,4 K], добавлен 19.02.2011Розгляд державного устрою Карфагена як зразка внутріполітичної стабільності: здійснення управління радою старійшин, відсутність податків та рівномірний розподіл військової здобичі серед жителів міста, фінансове збагачення за рахунок праці лівійців.
реферат [19,8 K], добавлен 31.05.2010Державний лад (устрій) як одна із важливих ознак держави. Форми правління держав: республіка, монархія, джамахирія (народовладдя). Адміністративно-територіальний устрій. Групування залежних територій. Держава в складі британської Співдружності націй.
реферат [34,8 K], добавлен 25.10.2010Поняття, ознаки, основні теорії походження та історичні типи держави. Форми державного правління, устрою та режиму. Поняття та класифікація основних прав, свобод і обов’язків людини. Види правових систем сучасності. Принципи юридичної відповідальності.
шпаргалка [59,3 K], добавлен 11.04.2014Поняття адміністративно-територіального устрою України. Аналіз і оцінка устрою. Дії для вирішення проблеми адміністративно-територіального устрою. Диспропорції у розвитку територій. Механізм взаємодії місцевих органів влади, місцевого самоврядування.
реферат [21,5 K], добавлен 29.05.2014
