Основні поняття інтелектуальної власності

Размещено на Allbest.ru

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Основні поняття інтелектуальної власності

2. Структура інтелектуальної власності

3. Система законодавства України про інтелектуальну власність

3.1 Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності

ВИСНОВКИ

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ



ВСТУП

Світло вільної наукової і художньої творчості з давніх часів наполегливо пробивається до світового визнання. Завдяки бурхливому розвитку науково-технічного прогресу, інтернаціоналізації господарських зв`язків, комп`ютеризації виробництва інформація стала таким самим об`єктом права власності, як і засоби виробництва. Досвід розвинених країн показав, що саме по собі виробництво вже не є визначальним чинником зростання економічних показників, воно поступово поступається місцем науці, розвитку нових технологій. У зв`язку з цим питома значимість інтелектуальної власності в житті людей зростає вже не щодня, а щогодини.[6]

Інтелектуальна власність як результат розумової творчої діяльності є багатоаспектною, складною категорією, яка привертає все більшу увагу науковців за умов гуманізації ті соціалізації економічного розвитку провідних держав світу.

Вперше поняття «інтелектуальна власність» було використане в Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), прийнятій 14 липня 1967 р. у Стокгольмі.

Водночас основні інститути інтелектуальної власності (патенти, авторське право) виникли в країнах Західної Європи ще у XVII-XVIII ст..

Трактування терміна « інтелектуальна власність» у сучасній економічній літературі характеризується співіснуванням, конкуренцією та поєднанням різних теоретико-методологічних підходів, сформованих представниками провідних наукових шкіл та напрямів економічних досліджень. [3]

Інтелектуальна власність - частина цивільного права, що об`єднає дві сфери прав - промислову власність та авторське право і суміжні права.

Інтелектуальна власність, що охороняється зараз у більшості країн світу, в сучасних умовах є одним з наймогутніших стимуляторів прогресу в усіх галузях розвитку суспільства.



1. Основні поняття інтелектуальної власності

У самому широкому розумінні інтелектуальна власність - це законодавчо закріплені права на результати інтелектуальної діяльності людини у різних сферах суспільного життя. До прийняття законів з охорони інтелектуальної власності, країни світу, поступово розв'язуючи певні внутрішні і зовнішні проблеми, йшли кожна своїм індивідуальним шляхом. Узагальнюючи ці задачі можна сказати, що основними з них є:

бажання економічного та соціального розвитку власної країни;

стимулювання своїх громадян до творчості, розповсюдження та використання результатів інтелектуального надбання людства;

потреба у юридичному визнанні майнових та немайнових прав авторів творів та доступу до них власного суспільства.

Витвір людського генію, наприклад, такий як ідея музичного твору або винаходу, не може, на відміну від матеріальних речей, гарантувати від їх використання сторонніми особами лише через те, що хтось інший вже володіє ними. Після того як щось створене людським інтелектом стало відомо громадськості, творець вже не в змозі самостійно контролювати його використання. Саме це і є головним у законодавстві стосовно інтелектуальної власності .

Загалом законодавство в області інтелектуальної власності намагається забезпечити інтереси авторів творів та інших творців інтелектуальних надбань та послуг, надаючи їм певні, обмежені у часі права, котрі дозволяють останнім контролювати використання своїх творів. Причому ці права відносяться не до матеріальних об'єктів, в котрих може втілюватися результат творчої праці, а до самого породження людського розуму як такого, тобто до самої ідеї об'єкта захисту. Саме останнє і є найважче контролювати творцю або особі, яка представляє його інтереси, коли ідеї автора не є об'єктом правової охорони.

За багаторічною світовою традицією, інтелектуальна власність поділяється на авторське право та промислову власність.

Авторське право надає авторам та іншим творцям інтелектуальних творів в галузі літератури, музики або мистецтва певні права, що дають останнім право дозволяти або забороняти протягом певного обмеженого у часі періоду ті або інші види використання власних творів. В широкому сенсі авторське право включає в себе положення про охорону авторського права в точному змісті цього слова, а також охорону так званих "суміжних прав".

Промислова власність передбачає охорону винаходів за допомогою патентів, захист певних комерційних інтересів за допомогою законодавства на товарний знак і торгову назву, а також законодавства з охорони промислових зразків тощо. Крім того, у поняття промислової власності входить боротьба проти недобросовісної конкуренції.

Конвенція, яка затверджена Всесвітньою організацію інтелектуальної власності (ВОІВ) проголошує, що інтелектуальна власність об'єднує у собі права, що стосуються :

літературних, художніх і наукових творів;

виступів виконавців, фонограм і програм ефірного мовлення;

винаходів в усіх сферах людської діяльності;

наукових відкриттів;

промислових зразків;

товарних знаків, знаків обслуговування і торгових назв і позначень;

запобігання недобросовісної конкуренції;

усіх інших прав, що є результатами інтелектуальної діяльності у промисловій, науковій, літературній або художній галузях.

Види творів, що згадані у пункті 1, регулюються авторським правом. Права, котрі даються у пункті 2, зазвичай звуться суміжними правами, тобто правами в області суміжними з авторськими. Види діяльності, наведені у пунктах 3, 5, 6 є об'єктами охорони промислової власності. Сюди ж, згідно Паризької конвенції про охорону промислової власності, можна віднести і пункт 7. Промислова власність, як правило, включає винаходи та промислові зразки. У документах ВОІВ пропонується таке найпростіше визначення: винахід є новим рішенням технічної проблеми, а промислові зразки є творінням в області естетики, що визначає зовнішній вигляд виробу. Крім того, до промислової власності відносять: товарні знаки, знаки обслуговування, торгові назви і позначення, включаючи показники походження товару і назву місця походження, а також боротьбу проти недобросовісної конкуренції.

Об'єкти, що згадуються у пункті 4 - наукові відкриття - не можуть бути віднесеними ні до одної з двох сфер інтелектуальної власності. Взагалі, у світі існує думка, що наукові відкриття зовсім не повинні згадуватись серед різних форм інтелектуальної власності, тому що ні один національний закон або міжнародна угода не надає прав власності на наукові відкриття. Женевська угода по міжнародній реєстрації наукових відкриттів (1978 р.) визначає наукове відкриття як "визнання явищ властивостей або законів матеріального всесвіту, не визнаних раніше і тих, що піддаюся перевірці" . Винахід - це нове рішення конкретних технічних проблем. Такі рішення, природно, мають ґрунтуватися на властивостях або законах матеріального світу, бо інакше їх було б неможливо впровадити за допомогою технічних засобів. Однак ці закони або властивості не обов'язково мають входити до категорії "не визнаних раніше". Винаходи знаходять нове застосування або нове технічне використання таких властивостей і законів незалежно від того, визнані вони чи ні. [4, с.12-15]

Система інтелектуальної власності (ІВ) складається з п'яти підсистем і зв'язків між ними (рис. 1).



Рис 1--Система інтелектуальної власності.

Системою називається така сукупність елементів, що мають характерні ознаки, параметри та просторову структуру, які забезпечують досягнення єдиної мсти або функції. Структура системи може бути представлена у вигляді графа. Підсистема в свою чергу може бути системою, яка складається з сукупності своїх елементів.



2. Структура інтелектуальної власності

Загальновизнано, що інтелектуальна власність охоплює дві сфери прав:

- Промислову власність (права, що стосуються результатів інтелектуальної власності у процесі науково-дослідницьких і проектно-конструкторських розробок);

- Авторське право і суміжні права (права щодо літературних, наукових та художніх творів, творів мистецтва тощо).

Розмежування прав інтелектуальної власності на майнові та особисті немайнові права уможливлює існування відповідних суб`єктів.

Суб`єктами відносин інтелектуальної власності є окремі особи, колективи (групи) осіб, суспільство в цілому, держава, національні утворення.

Сучасні дослідники розмежують:

- економічних суб`єктів, які є авторами творів (винаходів);

- економічних суб`єктів, які володіють творами (патентами на винахід).

Суб'єктами права інтелектуальної власності є творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності. Серед суб'єктів права інтелектуальної власності особливе місце належить творцям: автору, виконавцю, винахіднику, раціоналізатору. Саме від творців це право може передаватися юридичній особі.

Об`єкти інтелектуальної власності - це права власності юридичних і фізичних осіб на результати або прояв творчої розумової діяльності, таланту в науково-технічній, виробничій або гуманітарній сферах (рис 2). [3, стр. 127]

Перелік об'єктів права інтелектуальної власності, що наведений на рис. 2, не є вичерпним. У широкому розумінні до них можна віднести й інші результати творчої діяльності, такі як: технічна документація, технологічні регламенти, результати наукових досліджень тощо.

Згідно з Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS), підписаною в рамках ГАТТ у 1993 р., до інтелектуальної власності належать:

- авторське право і суміжні права;

- товарні знаки;

- географічні зазначення;

- промислові зразки;

- патенти;

- топології (топографії) інтегральних мікросхем;

- охорона закритої інформації;

- здійснення контролю за анти конкурентною практикою в договірних ліцензіях. [3]



Рис. 2 Структура інтелектуальної власності



3. Система законодавства України про інтелектуальну власність

Становлення національного законодавства про інтелектуальну власність розпочалася з набуттям Україною у 1991 р. незалежності і проголошенням самостійної держави.

Законодавство України з питань інтелектуальної власності базується на Конституції України, Цивільному Кодексі України та законах України стосовно правової охорони об`єктів інтелектуальної власності.

Чинну систему законодавства України, яка містить норми щодо охорони прав на об`єкти інтелектуальної власності, умовно можна поділити на загальне і спеціальне законодавство.

Загальне законодавство:

· Конституція України (ст. 41, 54);

· Цивільний кодекс (Книга 4 "Право інтелектуальної власності" та Книга 5 "Зобов'язувальне право");

· Цивільний процесуальний кодекс;

· Господарський кодекс;

· Господарський процесуальний кодекс;

· Кримінальний кодекс;

· Кримінальний процесуальний кодекс;

· Кодекс про адміністративні правопорушення;

· Митний кодекс;

· Кодекс законів про працю України.

Спеціальне законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності складається із численних законодавчо-нормативних актів. Основними серед них є:

· Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі";

· Закон України "Про охорону прав на промислові зразки";

· Закон України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг";

· Закон України "Про охорону прав на сорти рослин";

· Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів";

· Закон України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем";

· Закон України "Про авторське право і суміжні права";

· Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції";

· Закон України "Про захист від економічної конкуренції";

· Закон України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм";

· Закон України "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".

[7, с.21-23]

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться п багатьох інших законах України.

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна с учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері:

1. Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;

2. Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів для цілей патентної процедури;

3. Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків;

4. Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;

5. Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків;

6. Найробський договір про охорону олімпійського символу;

7. Ніццька угода про міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків;

8. Договір про патентну кооперацію (Договір РСТ);

9. Договір про патентне право (ПЛТ);

10. Паризька Конвенція про охорону промислової власності;

11. Конвенція про охорону виробників фонограм від несанкціонованого відтворення їх фонограм;

12. Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення;

13. Договір про закони щодо товарних знаків;

14. Міжнародна конвенція про охорону сортів рослин (Конвенція UPOV);

15. Договір ВОІВ по авторському праву;

16. Конвенція, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності;

17. Договір ВОІВ з виконань і фонограм;

18. Всесвітня конвенція про авторське право. [8]

3.1 Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності

За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності (рис. 3).



Рис. 3 Структура державної системи охорони інтелектуальної власності

інтелектуальна власність авторське право

За здійснення державної політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері воно делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності. Держдепартамент є урядовим органом державного управління, що уповноважений реєструвати і забезпечувати підтримання на території України прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, зазначення походження товарів тощо, а також здійснювати реєстрацію об'єктів авторського права: творів науки, літератури, мистецтва, комп'ютерних програм, баз даних та інших творів. Держдепартамент проводить єдину державну політику у сфері правової охорони прав об'єктів інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню нормативно-правової бази, контролює дотримання чинного законодавства в цій сфері, підтримує міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності, забезпечує умови щодо введення інтелектуальної власності до господарського обігу, координує роботи з підготовки та підвищення кваліфікації фахівців з інтелектуальної власності, взаємодіє з громадськими організаціями, які опікуються інтелектуальною власністю.

До сфери управління Держдепартаменту включено державні підприємства: "Український інститут промислової власності" разом з його філією "Український центр інноватики та патентно-інформаційних послуг", "Українське агентство з авторських і суміжних прав", "Інтелзахист", а також вищий навчальний заклад - Інститут інтелектуальної власності і права.

На рис. 3 також представлені громадські організації, що опікуються проблемами інтелектуальної власності та з якими тісно співпрацює Держдепартамент. Серед них - Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності. Вона має міжвідомчий характер і сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади. [5]

Важливим досягненням є виключення України із списку країн „пріоритетного спостереження ” „Special 301”, що сприяло прискоренню вступу нашої держави до СОТ.



ВИСНОВКИ

Поняття "інтелектуальна власність" (англ. Intellectual property) виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у промисловій, науковій, художній, виробничій та інших сферах.

В Україні за роки незалежності створена державна система правової охорони інтелектуальної власності. Зокрема, сформована нормативно-правова база, що в цілому відповідає міжнародним нормам і стандартам, розбудована відповідна інфраструктура, запроваджені механізми реалізації правових норм.

Останнім часом значно підвищився рівень захисту прав інтелектуальної власності, налагоджується координація дій правоохоронних та контролюючих органів по боротьбі з піратством у сфері інтелектуальної власності, створена система патентно-інформаційного забезпечення, національна система підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, запроваджені сучасні методи здійснення експертизи заявок на видачу охоронних документів на об'єкти промислової власності.

Щорічно зростає кількість заявок на реєстрацію об'єктів інтелектуальної власності. В середньому за рік надходить близько 35 тис. заявок (в тому числі близько 15% від іноземних заявників) та видається понад 25 тис. охоронних документів. Значним досягненням стало істотне скорочення строків розгляду заявок на винаходи, корисні моделі, торговельні марки.

Позитивні зрушення сталися і у сфері авторського права та суміжних прав. Здійснено майже 27 тис. реєстрацій прав автора на твір, запроваджено моніторинг телерадіоканалів, посилено як державний контроль за використанням об'єктів авторського права і суміжних прав, так і з боку суб'єктів господарювання.

Починаючи від 2002 р., проводиться інвентаризація комп'ютерних програм, які використовуються в органах виконавчої влади та здійснюються заходи щодо їх легалізації. Результатом зазначеної діяльності стало майже 50-ти відсоткове зменшення неліцензійного програмного забезпечення в органах виконавчої влади. Проте таке програмне забезпечення залишається ще досить поширеним явищем, що загрожує безпеці урядових комп'ютерних систем, а також зменшує ефективність заходів, спрямованих на заохочення недержавних установ легалізувати своє програмне забезпечення.

Та все ж, за оцінкою IFPI, за останні роки рівень "піратства" в Україні, зокрема в музичному секторі, зменшився з 85 до 65%.



СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. -2003 -№11.

2. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про авторське право і суміжні права” // Голос України, 16 серпня 2001 р., № 146

3. Базилевич В.Д. Інтелектуальна власність:Підручник. - К. : Знання, 2006.- 431 с.

4. Драпак Г., Скиба М. Основи інтелектуальної власності:Навч. посібник. Видання друге, виправлене. - К.: Кондор, 2007,. - 156 с;

5. «Концепція розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності на 2009-2014 роки». Схвалено рішенням Колегії Державного департаменту інтелектуальної власності( Протокол від 11 березня 2009 р. №11);

6. Підопригора О.А., Бутнін-Сіверський О.Б., Дроб'язко В.С. "Право інтелектуальної власності": - 2-ге вид., переробл. та донов. - К. Концерн Видавничий Дім "Ін Юре",2004. - 672 ст.

7. Саржан А.О. Інтелектуальна власність: Навчальний посібник. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток Лтд», 2007. - 651 с;

8. Цибульов П. М., Чеботарьов В. П. Популярно про інтелектуальну власність: абетка / За заг. ред. к.е.н. М. В. Паладія. - К.: ТОВ "Альфа-ПІК", 2004. - 56 с.

Размещено на Allbest.ru