Фінансове право України

Система та джерела фінансового права України

Фінансове право -- сукупність норм та дослідницька правова дисципліна, предметом яких є суспільні відносини утворення та витрачення публічних фінансів (фінансів держави та місцевого самоврядування), необхідних для реалізації публічних функцій.

Система фінансового права являє собою передбачене теорією та практикою внутрішню побудову фінансово-правових норм, їх розташування в окремій послідовності та взаємозв'язок між окремими фінансово-правовими інститутами.

Система норм фінансового права не має єдиного кодифікованого джерела та чіткого розподілу на загальну й особливу частини. Тому систему фінансового права можливо визначити лише умовно.

1. Правове регулювання фінансового контролю: система суб'єктів фінансового контролю, валютне регулювання та валютний контроль, фінансовий моніторинг.

2. Підгалузь «Бюджетне право» та його інститути:

- інститут бюджетного права - державних витрат;

- інститут бюджетного права - державного страху вання.

3. Підгалузь «Податкове право» та його інститути:

- інститут правового регулювання податкового процесу;

- інститут правового регулювання податкового конт ролю;

- інститут правового регулювання податкової системи;

- інститут правового регулювання альтернативної податкової системи;

- інститути правового регулювання окремих подат ків.

4. Інститут грошово-розрахункових відносин.

5. Інститут правового регулювання ринку фінансових по слуг.

6. Інститут правового регулювання ринку страхових по слуг.

7. Інститут правового регулювання фондового ринку цінних паперів і вексельного звертання.

8. Інститут правового регулювання бухгалтерського обліку.

Норми, які регулюють фінансові відносини, містяться в багатьох

джерелах. До них відносяться: Основний закон України (Конституція), закони, підзаконні акти. Джерелами фінансового права України є правові акти органів виконавчої влади всіх рівнів, які регулюють фінансові відносини.

Кодифікація практично досягнута за окремими фінансово-правовими інститутами, які входять до цієї галузі права. Мається на увазі прийняті та той, що набрав чинності Банківський кодекс.

Норми фінансового права містяться і в інших, також в законі про місцеве самоврядування від 21.05.97р., оренду, Митний кодекс та деяких інших законах.

Важливе місце в джерелах фінансового права України належить законам про бюджет України на майбутній фінансовий рік, які щорічно приймаються. Ці закони, хоча й носять тимчасовий характер (впродовж року), однак в них нерідко містяться статті, які відмінюють, уточнюють норми, які містяться в законах довготривалої дії. В них також іноді містяться норми, які виходять за рамки чисто бюджетних відносин.

В особливу групу джерел фінансового права можна виділити укази Президента України, постановлення та розпорядження Кабінету Міністрів. До джерел фінансового права відносяться також рішення органів виконавчої влади на обласному, міському та районному рівнях. Фінансово-правові акти, які приймаються органами місцевої влади, поширюються тільки на територію даного регіону.

Саму багаточисленну групу фінансово-правових актів складають підзаконні акти, які видаються Міністерством фінансів, Міністерством по податкам та зборам, Національним банком. Норми фінансового права містяться також в актах, які приймаються міністерствами, відомствами, іншими органами управління. Їх дія поширюється на юридичних осіб, які входять в систему даного міністерства чи відомства.

До фінансово-правових актів можна віднести: накази адміністрації підприємства, постанови зборів трудових колективів, загальних зборів акціонерів, пайовиків з питань використання грошових коштів, які належать підприємствам.

Організація і види фінансового контролю: державний, внутрішньогосподарський і незалежний (аудиторський) контроль

Організація фінансового контролю. Фінансовий контроль за своєю економічною суттю - це функція управління, яка включає сукупність спостережень, перевірок за діяльністю об'єкта управління з метою оцінки обґрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.

Таким чином, фінансовий контроль, з одного боку, є однією з завершальних стадій управління фінансами, а з іншої, він виступає необхідною умовою ефективності управління ними.

Організація контролю потребує чіткого визначення суб'єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб'єктів фінансової діяльності. Суб'єкт контролю -- це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю.

При визначенні в законодавчому порядку суб'єкта контролю визначається, відповідно, об'єкт контролю. Кількість об'єктів контролю не означає кількісної ідентичності їм суб'єктів контролю. Кожний із суб'єктів здійснює перевірку певної групи об'єктів контролю, об'єднаних певною спільністю їхньої діяльності. Створення конкретних суб'єктів контролю доцільно, як правило, у тому разі, якщо об'єкти контролю не входять до сфери діяльності інших суб'єктів. Водночас багато об'єктів можуть перебувати в одній сфері контролю різних суб'єктів, тому що суспільні явища перебувають у взаємозв'язку і взаємно обумовлені.

Як суб'єкти фінансового контролю, так і об'єкти не є раз і назавжди визначеними й незмінними. Вони можуть змінюватися відповідно до трансформаційних процесів в економіці. Так, побудова ринкової моделі економіки зумовила зменшення надмірної централізації фінансового контролю, скасування декоративних форм контролю і насамперед партійного та народного.

В залежності від суб'єкта господарювання фінансовий контроль розподіляється на:

- державний;

- внутрішньогосподарський;

- аудиторський.

Суб'єктами державного фінансового контролю є органи державної влади, яка відповідно до конституційних положень поділяється на законодавчу, виконавчу й судову. Зазначені суб'єкти утворюють контрольні органи, сукупність яких становить інфраструктуру державного фінансового контролю. Визначальне місце серед гілок влади як контролюючих суб'єктів належить законодавчій владі -- ініціаторові та виконавцеві державного фінансового контролю.

Об'єктом фінансового контролю завжди є фінансова діяльність підприємницьких структур, бюджетних установ та організацій, фінансових інститутів, що здійснюють фінансову діяльність. Предметом контролю є фінансові операції, пов'язані зі створенням і використанням фондів фінансових ресурсів.

Державний фінансовий контроль здійснюється через загальнодержавні спеціальні служби: державна податкова служба; служба податкової поліції; міністерство фінансів, освіти.

Внутрішньогосподарський контроль здійснюється на самому підприємстві через бухгалтера, плановий або фінансовий відділи, керівництво фірмою.

Аудиторський контроль здійснюється через спеціальну систему аудиторських фірм.

У визначеному ступіні фінансовий контроль здійснюють банки (в тих випадках, коли вони видають кредити).

Види фінансового контролю. 1. За формами проведення фінансовий контроль поділяється на:

- попередній;

- поточний;

- наступний.

Попередній контроль здійснюється на стадії складення фінансових планів, смітних доходів та розходів. Попередній контроль повинен попереджати нераціональне витрачення коштів, не допускати зниження всіх видів розходів, не дозволяти порушувати законодавчі акти.

Поточний контроль проводиться в процесі виправлення фінансових планів. По суті, проводиться повсякденно: при організації розрахунків, при відкритті рахунків, перевірці нарахування заробітної плати, перевірці податкових платежів.

Наступний контроль проводиться після завершення звітного року. Ще раз, але більш досконально перевіряється виконання планових розрахунків.

2. За методами проведення фінансовий контроль поділяється на:

- перевірки;

- обстеження;

- аналіз;

- ревізії.

Перевірки проводяться по окремим питанням (наприклад, виплати премій).

Обстеження охоплює більш широкий спектр діяльності для прийняття окремих рішень. Для обстеження використовується анкетування, тести, співбесіди.

Аналіз - використовується як метод фінансового контролю та може бути надано за окремими факторами, напрямками, періодами часу.

Ревізії - обширні та комплексні перевірки всієї фінансової діяльності за рік. Для проведення ревізій складається програма, де існує мета, тематика, об'єкти та основні питання ревізійної перевірки. Після цього йде заключення,

в якому відзначаються плюси, мінуси, накладені штрафи і т. ін.

Існує також багато інших класифікацій фінансового контролю. Коротко вважаю за потрібне розглянути деякі з них.

3. Залежно від характеру взаємовідносин і суб'єкта контролю:

- внутрішній (самоконтроль, суб'єкт й об'єкт належать до однієї системи);

- зовнішній.

4. Залежно від ступеня охоплення об'єктів:

- повний (загальне глибоке вивчення фінансового боку діяльності організації);

- частковий (проводиться з певного переліку питань);

- суцільний (вивчення всіх первинних документів і записів у формах аналітичного та синтетичного обліку);

- вибірковий (перевіряються або всі документи певних періодів протягом року, або частина документів, але за весь звітний період).

Фінансовий аудит як спеціальний вид фінансового контролю

Аудит провадиться поряд з фінансовим контролем діяльності економічних суб'єктів (ревізією, перевірками податкової поліції та ін.) виконавчими органами, що провадяться у відповідності із законодавством спеціально уповноваженими на те державними органами. Аудит, аудиторська діяльність в Україні регулюється Указом Президента України.

Аудит здійснюється фізичними чи юридичними особами, що мають ліцензії на проведення незалежного аудиту. Існують ліцензії 2-х видів: АБ - загальний, включаючи аудит банків, А - загальний аудит без аудиту банків.

Основною метою аудиторської діяльності є встановлення достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності економічних суб'єктів та відповідність їх законодавству, діючому в Україні.

Фінансовий аудит - це незалежна перевірка фінансових звітів чи інформації, що відноситься до них, незалежно від прибутковості підприємства, його розміру та форми організації.

Фінансовий аудит являє собою добір, групування та вивчення даних про фінансові ресурси підприємства та їх використання з метою мобілізації коштів, необхідних для виконання планових чи проектних завдань і погашення фінансових зобов'язань в процесі господарської діяльності підприємства.

Предметом фінансового аудиту є рушійна сила господарювання - гроші і вартісні характеристики діяльності.

Логіка фінансового аудиту передбачає його організацію у вигляді двоетапної процедури:

- експрес-аудит фінансового стану;

- детальний ( поглиблений ) аудит фінансового стану;

Метою експрес - аудиту є проста і наглядна оцінка стану і динаміки розвитку підприємства ( та попередня оцінка в оперативному режимі).

Принципи формування бюджету: повнота, єдність, реальність, збалансованість або бездефіцитність, гласність, публічність

Стаття 7 Бюджетного кодексу встановлює такі принципи бюджетної системи:

1. Принцип єдності бюджетної системи. Єдність бюджетної системи України забезпечується єдиною правовою базою, єдиною грошовою системою, єдиною бюджетною класифікацією, єдиним регулюванням бюджетних відносин, єдністю по рядку виконання бюджету і ведення бюджетного обліку і звітності.

2. Принцип збалансованості. Повноваження на здійснення витрат бюджету мають відповідати обсягу надходжень у бюджет у відповідному бюджетному періоді.

3. Принцип самостійності. Державний бюджет України і місцевих бюджетів є самостійними. Держава засобами державного бюджету не несе відповідальності за бюджетні зобов'язання органів влади АРК і органів місцевого само врядування.

Органи влади АРК і органи місцевого самоврядування засобами місцевих бюджетів не несуть відповідальності за бюджетними зо бов'язаннями один одного і бюджетними зобов'язаннями держави.

Самостійність бюджетів забезпечується закріпленням за ними відповідних джерел доходу; правом відповідних органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування на визначення напрямків використання засобів відповідно до законодавства України; правом Верховної Ради АРК і відповідних рад самостійно розглядати і затверджувати відповідні бюджети.

4. Принцип повноти. До включення у склад бюджету підлягають всі надходження і ви трати бюджету, що здійснюються відповідно до нормативно-право вих актів органів влади АРК, органів місцевого самоврядування.

5. Принцип обґрунтованості. Бюджет формується на реальних макропоказниках економічного і соціального розвитку держави і розрахунку надходження до бюджету і витрат бюджету, що здійснюється відповідно до затверджених методів і правил.

6. Принцип ефективності. За складання і виконання бюджету всі учасники бюджетного процесу повинні прагнути досягнення запланованих цілей за залучення мінімального обсягу бюджетних засобів і досягнення максимального результату за використання визначеного бюджету коштів.

7. Принцип субсидіальності. Розподіл видів витрат між державним і місцевими бюджетами, а також між місцевими повинно ґрунтуватися на максимально мож ливому наближенні, наданні соціальних послуг їх безпосереднім споживачам.

8. Принцип цільового використання бюджетних коштів. Бюджетні засоби використовуються на ті цілі, що їх визначено бюджетним призначенням.

9. Принцип справедливості і неупередженості. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу соціальних багатств між громадянами і територіальними громадами.

10. Принцип публічності і прозорості. Державний бюджет і місцеві бюджети затверджуються рішенням щодо звіту про їх виконання, приймаються відповідно Верховною Радою України, Верховною Радою АРК і відповідними радами.

11. Принцип відповідальності учасників бюджетного процесу. Кожен учасник бюджетного процесу несе відповідальність за свої дії (бездіяльність) на кожній стадії бюджетного процесу.

Стадії бюджетного процесу: складання проекту бюджету, розглядання, затвердження, виконання

Бюджетний процес - це регламентована нормами права діяльність, пов'язана зі складанням, розглядом, затвердженням бюджетів, їх виконанням і контролем за їх виконанням, розглядом звітів про виконання бюджетів, що складають бюджетну систему України.

Проблема прийняття державного бюджету є однією з найскладніших серед тих, які доводиться розв'язувати державним органам. Її складність збільшується щорічною необхідністю прийняття закону про Державний бюджет, тобто щорічним проходженням законодавчої процедури.

Прийняттям закону закінчується формування бюджету, коли органи законодавчої і виконавчої влади використовують свої права та обов'язки щодо складання і затвердження бюджету. Суть бюджетного процесу зосереджується на безпосередньому виконанні акта про бюджет, яке повинно постійно контролюватися з боку органів державної влади для досягнення відповідності між запланованими і реальними показниками.

Стадія бюджетного процесу являє собою етап діяльності держави чи місцевого органу, внаслідок якого бюджет набуває нових якостей. Як правило, цей етап закінчується прийняттям правового акта.Бюджетний кодекс (ст. 19) виділяє чотири стадії бюджетного процесу:

1) складання проектів бюджетів;

2) розгляд та прийняття Закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети;

3) виконання бюджету, у тому числі у разі необхідності внесення змін до Закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети;

4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього.

На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Усі стадії бюджетного процесу ґрунтуються на правових засадах, які повинні гарантувати чітке планування, додержання бюджетної дисципліни і постійний контроль за виконанням усіх видатків.Завдання формування бюджету:

1) достовірне визначення обсягу та джерел формування бюджету;2) оптимальний розподіл видатків за окремими групами й галузями;

3) збалансування бюджету.

Складання проекту Державного бюджету України. Кабінет Міністрів України розробляє проект закону про Державний бюджет України. Він встановлює порядок і строки складання проекту Державного бюджету України, відповідає за складання проекту.Міністр фінансів України на основі макропоказників економічного та соціального розвитку України на наступний бюджетний період визначає загальний рівень доходів, витрат бюджету і дає оцінку обсягу фінансування бюджету для складання пропозицій до розробки проекту Державного бюджету України. Він також розробляє і доводить до головних розпорядників бюджетних коштів інструкції по підготовці бюджетних запитів, які включають організаційні, фінансові та інші обмеження, яких зобов'язані дотримуватись усі розпорядники.

Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність і зміст поданих Міністерству фінансів України бюджетних даних, які містять всю необхідну інформацію для складання проекту бюджету.

На основі результатів аналізу Міністр фінансів України приймає рішення про включення бюджетного запиту в пропозиції проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України. На основі аналізу бюджетних запитів Міністерство фінансів України готує проект закону про Державний бюджет України. Включення бюджетного запиту в пропозиції проекту Державного бюджету України і усунення розбіжностей з головними розпорядниками бюджетних коштів є першим етапом першої стадії бюджетного процесу. Другим етапом першої стадії слід вважати прийняття до 1 липня спеціальної постанови Верховної Ради України - бюджетної резолюції. Бюджетна резолюція - спеціальна постанова Верховної Ради України про основні напрямки бюджетної політики на наступний бюджетний рік. Відповідно до неї формується проект закону про Державний бюджет України. Міністерство фінансів України подає проект закону про Державний бюджет України та проект зведеного бюджету Кабінету Міністрів України для розгляду до 15 серпня, а також вносить пропозиції про строки і порядок цього розгляду.

Кабінет Міністрів України приймає постанову про схвалення проекту закону про Державний бюджет і подає його з відповідними матеріалами Верховній Раді України до 15 вересня.

Не пізніше, ніж через 5 днів після подання проекту Міністр фінансів України являє його на пленарному засіданні. Голова бюджетного комітету Верховної Ради України доповідає про відповідність проекту вимогам Бюджетного кодексу України, основним напрямкам бюджетної політики і пропозиціям Верховної Ради України до бюджетної резолюції. За результатами обговорення проекту Верховна Рада України може прийняти мотивоване рішення про його відхилення у випадку невідповідності. Тоді Кабінет Міністрів повинен подати проект повторно протягом тижня з внесеними змінами. Про це доповідає Міністр фінансів не пізніше, ніж через 3 дні з дня повторного представлення.

До 1 жовтня (6 жовтня при потворному подані) проект розглядається депутатами в комітетах, фракціях, формуються пропозиції і передаються в бюджетний комітет, визначаються представники для участі в роботі бюджетного комітету. Не пізніше 15 жовтня (20 жовтня) бюджетний комітет спільно з уповноваженими представниками розглядає пропозиції до проекту, готує висновки і пропозиції до проекту, таблиці пропозицій, які пропонується підтримати або відхилити, приймає з цього приводу відповідне рішення. Показники, які містяться у висновках і пропозиціях, мають бути збалансованими.

Висновки і пропозиції до проекту закону та таблиці пропозицій розповсюджуються серед народних депутатів не пізніше, ніж за два дні до розгляду проекту на пленарному засіданні Верховної Ради України в першому читанні.

Прийняття рішення стосовно висновків і пропозицій до проекту бюджету вважається прийняттям проекту закону про Державний бюджет у першому читанні. Не пізніше 20 жовтня (25 жовтня) Верховна Рада України приймає проект закону в першому читанні.

Дороблений до другого читання проект повинен містити текстові статті і показники, які пропонувались Кабінетом Міністрів України в першому читанні, або схвалені Бюджетними висновками Верховної Ради України. Бюджетний комітет на протязі трьох днів після внесення проекту, підготовленого Кабінетом Міністрів України до другого читання, готує висновки до його розгляду в другому читанні. Завершується друге читання не пізніше 20 листопада. Всі положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, мають бути прийняті в другому читанні обов'язково.

Бюджетний комітет доробляє проект і вносить його на розгляд Верховною Радою України в третьому читанні не пізніше 25 листопада. Третє читання проекту починається з доповіді Голови бюджетного комітету Верховної Ради України і доповіді Міністра фінансів України. Верховна Рада України проводить голосування по питаннях бюджету стосовно статей проекту, які не були прийняті в другому читанні, та по проекту закону в цілому.

Закон України "Про Державний бюджет України" приймається Верховною Радою до 1 грудня. Його підписує Голова Верховної Ради України і направляє його Президенту України.

Президент України протягом 15 днів підписує його, приймаючи до виконання, і офіційно публікує або повертає з мотивованими та сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.

У випадку, якщо Президент України на протязі встановленого терміну не повертає закон для повторного розгляду, він вважається схваленим і має бути підписаний та опублікований.

Якщо під час повторного розгляду закон знову буде прийнято Верховною Радою України не менш як двома третинами її конституційного складу, Президент України зобов'язаний його підписати і офіційно опублікувати протягом 10 днів.

Закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження органам державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. Якщо закон не буде прийнято до 2 грудня, Верховна Рада України приймає постанову про порядок фінансування поточних витрат до прийняття закону.

Виконання Державного бюджету України є основною третьою стадією бюджетного процесу і являє собою практичну реалізацію бюджету по всіх передбачених показниках з його доходною та витратною частинами. Забезпечення виконання Державного бюджету (згідно з Конституцією) покладено на Кабінет Міністрів України, а місцевих - на виконавчі органи територій (державні адміністрації).

Фактично виконання всіх бюджетів починається з початком бюджетного року, тобто 1 січня, і закінчується 31 грудня.

Зведення, складання і подання звітності про виконання Державного бюджету України здійснюється Державним казначейством України.Форми і методика звітності встановлюється Державним казначейством України за погодженням з Рахунковою палатою і Міністерством фінансів України.

Види звітності про виконання Державного бюджету України: - оперативна;

- місячна;

- квартальна;

- річна.

Прямі і непрямі податки

Податки - це обов'язкові платежі в бюджет, які збирає держава з юридичних і фізичних осіб. За допомогою податків забезпечується близько 90% надходжень у центральний державний бюджет і більше 70%-у місцевий.

За формою оподаткування всі податки поділяються на прямі і непрямі.

Прямі податки - це податки, які держава стягує безпосередньо з доходів або майна платника податку. До них належать: податок на прибуток підприємств і організацій, прибутковий податок з доходів громадян.

Непрямі податки - це податки, які стягуються у вигляді надбавки до ціни товару і сплачуються споживачами при його купівлі. До них належать, зокрема, податок на добавлену вартість і акцизний збір.

Податок на добавлену вартість. Податок на добавлену вартість-це непрямий податок, який сплачується до державного бюджету на кожному етапі виробництва продукції, товарів, виконання робіт, надання послуг, при імпорті товарів до або під час митного оформлення.

Платниками податку на добавлену вартість є суб'єкти підприємницької діяльності, що знаходяться на території України, міжнародні об'єднання та іноземні юридичні особи, громадяни, які здійснюють від свого імені виробничу чи іншу підприємницьку діяльність на території України, а також громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України.

Ставку податку на добавлену вартість встановлено в розмірі 20 відсотків до оподаткувального обороту, який не включає податок на добавлену вартість.

Акцизний збір. Акцизний збір - це непрямий податок на високорентабельні та монопольні товари (продукцію), що включається до ціни цих товарів (продукції).

Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір, та його ставки затверджуються Верховною Радою України.

Платниками акцизного збору є суб'єкти підприємницької діяльності - виробники або замовники товарів, а також ті, що імпортують підакцизні товари; громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю без створення юридичної особи; громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які ввозять (пересилають) предмети (товари) на митну територію України.

Податок на прибуток. Балансовий прибуток підприємства - це загальна сума його прибутку від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами, яка відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, не матеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних операцій, а також від позареалізаційних операцій.

Платники податків:

Суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні організації в частині здійснення госпрозрахункової діяльності, банки (крім Національного банку України і його установ, за винятком госпрозрахункових закладів), які є юридичними особами згідно з законодавством України, міжнародні організації, що не мають імунітету та дипломатичних привілеїв і здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.

Національний банк України і його установи (за винятком госпрозрахункових) сплачують до державного бюджету суму перевищення валових доходів над видатками згідно з кошторисом витрат, затвердженим Верховною Радою України.

Прибутковий податок з громадян. Платниками прибуткового податку є громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства як ті, які мають, так і ті, які не мають постійного місця проживання в Україні.

Об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік, одержаний ними з різних джерел як на території України, так і за її межами.

У громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, об'єктом оподаткування є доходи, одержувані з джерел в Україні.

Державне мито. Платниками державного мита на території України є фізичні та юридичні особи за вчинення в їхніх інтересах дій та видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими на те органами.

Плата за землю. Плата за землю утримується у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості та місцеположення земельної ділянки, виходячи з кадастрової оцінки земель.

Список літератури

1. Конституція України від 28.06.96р. - Х.: ТОВ «Фоліо», 2006. - 47с.

2. Бюджетний кодекс України від 21.06.2001. - Инфодиск «Законодавство України». - К., 2007.

3. Василик О.Д. "Теорія фінансів": Підручник. - К.: НІОС - 2000. - 416 с.

4. Климко Г.Н. "Основи економічної теорії"// Київ "Знання" - 1997 р., 742 с.

5. Понікаров В.Д., Ялдін І.В., Назаренко В.В. «Фінансове право: Навчальний посібник. - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2005. - 200 с.

6. Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 року. - Инфодиск «Законодавство України». - К., 2007.