Взаємовідносини суб’єктів місцевого самоврядування з органами державної влади

Міністерство освіти і науки України

Міжгалузевий інститут управління

Кафедра теорії держави та права

Контрольна робота

з дисципліни: Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні

на тему: Взаємовідносини суб'єктів місцевого самоврядування з органами державної влади

Виконав: студент VІ курсу

юридичного факультету

заочної форми навчання

групи ПЗ-6.3

Красій Артур Вячеславович

Перевірив:

ст. викладач Кацавець Р. С.

Київ 2010

План

Вступ

1. Місцеве самоврядування та державна влада

2. Співвідношення системи місцевого самоврядування і системи органів державної влади та їх взаємозв'язок і взаємодія

3. Повноваження державної влади у сфері місцевого самоврядування.

4. Концептуальні засади співвідношення функцій і повноважень міцевого самоврядування з функціями місцевих органів державної виконавчої влади

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

В Україні протягом останніх років здійснюється низка суттєвих реформ: політична, парламентська, адміністративна, муніципальна та ін. Усі вони врешті-решт спрямовані на розвиток демократичних засад у формуванні й діяльності інститутів державної влади та місцевого самоврядування. Одночасно має бути вирішене питання підвищення ефективності та економічності функціонування системи публічної влади в умовах її детермінованості волею народу і конституційними приписами. Йдеться не стільки про структурні зміни, скільки про підвищення функціональної результативності роботи державного апарату та системи місцевого самоврядування.

Формування принципово нових підходів щодо впровадження європейських стандартів в усі сфери суспільного життя ставить перед Україною завдання створення соціально-орієнтовного ринкового господарства, що в свою чергу забезпечить розробку і впровадження в бюджетну практику соціальних стандартів для кожної категорії населення замість соціальних мінімумів.

Відповідно до Концепції державної регіональної політики реалізація соціальних стандартів не можлива без поступового переходу від територіального перерозподілу ресурсів до державного стимулювання регіонального розвитку з акцентом на саморозвиток і власний потенціал території. Все це змушує до пошуку відповідних моделей взаємовідносин держави, регіонів та органів місцевого самоврядування.

Розширення автономії органів місцевого самоврядування передбачає розробку конкретних заходів щодо соціального захисту всіх верств населення на відповідній території.

Необхідними умовами розв'язання проблем соціального захисту населення є послідовне здійснення стратегії економічного зростання та реалізація адекватної державної соціальної політики. В умовах перехідної економіки Україна спроможна захищати своє населення лише на рівні мінімальних соціальних стандартів та нормативів, що зумовлено головним чином обмеженістю державного бюджету. Тому при опрацюванні стратегії її соціальної політики першочерговим стає вдосконалення механізмів поповнення бюджету та його ефективне поєднання з формуванням і активізацією самозахисних спроможностей населення.

1. Місцеве самоврядування та державна влада

Місцеве самоврядування - це комплексне, багатоаспектне соціальне явище, яке ще не має досить точного і єдиного наукового ви значення. Натомість у науковій літературі є різні підходи до його характеристики. Ці підходи визначені особливостями характеристик місцевого самоврядування. Спільним для різних концепцій є розгляд місцевого самоврядування в якості основоположної засади конституційного ладу, тобто в ролі одного з визначальних принципів організації та здійснення влади в суспільстві й державі, який полягає у встановленні децентралізованої системи управління, фінансово і організаційно відокремленої від державних органів. Конституційний принцип визнання та гарантованості місцевого само врядування в Україні існує поряд з принципом поділу державної влади, доповнюючи поділ влади по горизонталі градацією по вертикалі.

У сучасних умовах виступаючи, як окремий спосіб здійснення на родом належної йому влади, як форма народовладдя (що випливає із ст. 5 Основного Закону України), місцеве самоврядування є однією з підвалин сучасної демократичної системи управління, вагомим засобом оптимізації державного управління, забезпечуючи можливість самостійного функціонування, без втручання органів державної влади, спираючись на самоорганізацію і самофінансування.

Місцеве самоврядування може розглядатися і як право громадян, населення певної території самостійно вирішувати питання місцевого значення. Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад, причому забороняються будь-які дискримінаційні обмеження права громадян на участь у місцевому само врядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками (ст. 3 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Закріплюючи поняття місцевого самоврядування, Європейська хартія місцевого самоврядування наголошує, що це право і реальна здатність органів місцевого самоврядування регламентувати значну частину державних справ і управляти нею, діючи в рамках закону, під свою відповідальність і в інтересах місцевого населення. Стверджується, що за юридичною природою владні повноваження органів місцевого самоврядування органів державної виконавчої влади не мають принципової відмінності - й у тому, й у іншому випадку вони визначаються правовими приписами, встановленими державою. Отже, згідно зі здобутками розвиненої державницької теорії, основна різниця елементів механізму держави та місцевого самоврядування полягає в їх суб'єкті. У останньому випадку окремі, визначені законом, державно-владні функції виконують недержавні за своїм походженням органи.

Конституція України у ст. 140 дає наступне визначення місцевого самоврядування: це право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції й законів України. Тобто, вона надає право самостійно вирішувати місцеві справи тільки первинним суб'єктам місцевого самоврядування - громадам, а такий підхід на перший погляд переважно базується на громадівській теорії місцевого самоврядування, відповідно до якої громада має муніципальну владу, самостійну і незалежну від центральної влади по своїй при роді, а сутність самоврядування полягає в наданні місцевій общині права самій оберігати свої громадські інтереси і в збереженні за урядовими органами завідування одними тільки державними справа ми.

2. Співвідношення системи місцевого самоврядування і системи органів державної влади та їх взаємозв'язок і взаємодія

Визначено, що співвідношення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування з органами державної влади в регулюванні соціального захисту населення представляє собою систему заходів, що спрямовує реалізацію загальнодержавних інтересів і можливостей у сфері соціальних проблем на місцевий рівень, а також забезпечує задоволення внутрішніх регіональних інтересів. Виходячи з цього ця взаємодія покликана забезпечувати раціональне використання ресурсного потенціалу регіону і на цих засадах вирішувати соціальні проблеми місцевого населення, дотримуючись балансів інтересів держави і регіонів. На місцевому рівні, зокрема, можна досить плідно вирішувати питання додаткових форм захисту і соціальних гарантій, а в ринкових умовах через стимулювання самозайнятості, в першу чергу підприємницької діяльності, і з залученням приватного інвестування в малий бізнес доцільно посилено розгортати соціальну інфраструктуру та наповнювати місцеві бюджети.

Розглядаючи сучасні важелі державного механізму соціального захисту, необхідно звернути увагу на те, що вони склалися в кризовий період, період початку переходу до ринкових відносин. Нові умови викликають потребу розробки і впровадження нових механізмів в системі соціально-економічних відносин. Так з поглибленням ринкових відносин процес реформування системи соціального захисту повинен виходити з двох суттєвих принципів, а саме: а) переорієнтації на формування соціальної свідомості до самозахисту; б) зведення соціально-захисних функцій держави до всебічного законодавчого забезпечення підтримки найменш захищених, неконкурентоспроможних верств населення, а також формування ринкових засад щодо соціального захисту з оптимізацією перерозподілу економічної відповідальності за реалізацію соціальних гарантій між державою, місцевою владою, підприємствами і громадянами.

Співвідношення механізмів реалізації взаємовідносин органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади в регулюванні соціального захисту населення має відбуватись в наступних напрямах: стимулювання соціального та економічного розвитку депресивних міст; соціальне страхування; запровадження єдиних мінімальних соціальних стандартів та прожиткових нормативів; соціальний моніторинг, прогнози, програми; забезпечення законодавчої бази управління соціальним розвитком; надання соціальних пільг та послуг; формування ефективної структури соціального управління; ефективний розвиток продуктивних сил на регіональному рівні та першочергове забезпечення прав та інтересів працюючого населення; соціальна допомога та соціальна підтримка непрацездатних та малозабезпечених громадян; сприяння розвитку підприємництва та формування середнього класу; створення вільних економічних зон і територій спеціального розвитку; розробка регіональних програм подолання бідності.

3. Повноваження державної влади у сфері місцевого самоврядування

У сфері місцевого самоврядування здійснюється повноваження державної влади у вигляді контрольної діяльності, яку виконують місцеві державні адміністрації щодо виконавчих органів місцевого самоврядування, та лише в межах реалізації цими органами делегованих повноважень. Способами здійснення контролю за реалізацією органами місцевого самоврядування делегованих повноважень є: аналіз актів органів місцевого самоврядування; надання органами місцевого самоврядування інформації про виконання делегованих повноважень органів виконавчої влади; проведення перевірок діяльності виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Зокрема, копії актів органів місцевого самоврядування, які приймаються з питань делегованих повноважень виконавчої влади, надсилають до органу, що здійснює контроль, протягом 10 днів від дня їх прийняття. У разі виявлення невідповідності такого акту до законодавства, контролюючий орган протягом трьох місяців надсилає органу місцевого самоврядування повідомлення про його невідповідність. Виконавчі органи місцевих рад один раз у півріччя надсилають інформацію про виконання делегованих повноважень органам, що здійснюють контроль за їх реалізацією.

Окрім цього, контролюючі органи проводять планові, позапланові та комплексні перевірки діяльності виконавчих органів місцевих рад щодо реалізації делегованих повноважень виконавчої влади, за результатами яких оформляють відповідні акти.

Результати перевірок розглядають виконавчі органи рад або ж виносять на розгляд сесії відповідної ради та доводять до відома населення. Про вжиті за результатами перевірки заходи сільський (селищний, міський) голова зобов'язаний у тижневий термін повідомити контролюючий орган.

Органами, що здійснюють контроль за реалізацією делегованих повноважень органами місцевого самоврядування є: районні державні адміністрації - щодо діяльності виконавчих органів сільських, селищних і міських рад (міст районного значення), розміщених на території району; обласні державні адміністрації та Рада міністрів Автономної Республіки Крим - щодо діяльності виконавчих органів міських (міст обласного значення, міст республіканського значення АРК) рад, а також виконавчих органів сільських, селищних і міських рад (міст районного значення), розташованих на території області (АРК).

Окремою формою контролю є нагляд. Його особливості полягають в організаційній непідпорядкованості піднаглядних суб'єктів органам, що його здійснюють. Така форма контролю у сфері місцевого самоврядування може здійснюватися за виконанням органами місцевого самоврядування власних (самоврядних) повноважень.

Статтею 28 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” передбачено право адміністрацій перевіряти стан дотримання Конституції та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами з питань, віднесених до відання місцевих державних адміністрацій. Проте ні зазначений Закон, ні чинне українське законодавство загалом не передбачає механізму адміністративного нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування в межах реалізації ними власних повноважень.

Згідно з Конституцією та Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” законність актів органів місцевого самоврядування у межах виконання самоврядних повноважень виконується лише у формі судового контролю. Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 144 Конституції України та ч. 10 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування визнають незаконними та скасовують у судовому порядку.

Отже, державний контроль за функціонуванням місцевого самоврядування в Україні (у його широкому розумінні) в структурно-організаційному плані має з такі складові: 1) адміністративний нагляд за законністю діяльності органів місцевого самоврядування в межах реалізації власних повноважень; 2) адміністративний контроль за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади; 3) судовий контроль.

Як відомо, державний контроль за функціонуванням місцевого самоврядування - це, те що ґрунтується на законі, цілеспрямована діяльність уповноважених органів державної влади та їх посадових осіб має на меті забезпечити законність діяльності суб'єктів місцевого самоврядування та дотримання згідно із законом прийнятих ними актів.

Важливо зазначити, що державний контроль за функціонуванням місцевого самоврядування є лише одним із елементів системи контролю за діяльністю суб'єктів місцевого самоврядування. За змістом це зовнішній контроль, оскільки здійснюється суб'єктами, що перебувають поза муніципальною системою. Загалом система контролю за функціонуванням суб'єктів місцевого самоврядування це зовнішній і внутрішній контроль. Зміст внутрішнього контролю полягає у діяльності уповноважених суб'єктів місцевого самоврядування, спрямованої на забезпечення правомірності діяльності щодо реалізації самоврядних повноважень іншими суб'єктами місцевого самоврядування. Суб'єктами такої контрольної діяльності є суб'єкти місцевого самоврядування: територіальна громада, місцеві ради, виконавчі органи місцевого самоврядування, наприклад, сільський (селищний, міський) голова - щодо діяльності виконавчих органів місцевого самоврядування, територіальна громада - щодо діяльності сільського (селищного, міського) голови і т.д.

4. Концептуальні засади співвідношення функцій і повноважень місцевого самоврядування з функціями місцевих органів державної виконавчої влади

Конституція України закріпила дві системи влади на місцях: місцеві державні адміністрації, які є місцевими органами виконавчої влади, та місцеве самоврядування, як публічну владу територіальних громад. Це - різні за своєю юридичною природою системи місцевої влади, насамперед за функціями та повноваженнями. Конституція України гарантує місцеве самоврядування і тим самим не допускає можливості його підміни місцевими державними адміністраціями.

Однак, питання про взаємовідносини органів самоврядування з місцевими державними адміністраціями - досить складне. Залежно від політичних тенденцій в тому чи іншому суспільстві змінювалися погляди на самоврядування.

Місцеве самоврядування в Україні діє відповідно до Конституції і полягає у наданні територіальним громадам та їх органам права самостійно вирішувати питання місцевого життя, а у встановлених законом випадках - повноважень місцевих державних адміністрацій. Це означає, що місцеве самоврядування одночасно є інститутом як громадського, так і державного управління. Органи місцевого самоврядування є формою залучення громадян України до участі у вирішенні питань місцевого значення і виконавчої влади відповідно до вимог законності.

На жаль, наука ще глибоко не вивчила зміст місцевого самоврядування та його юридичну природу. Необхідно констатувати, що місцеве самоврядування ширше вживається не як юридичний, а переважно як політичний термін, як певне відбиття політичного життя держави.

Взаємовідносини місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в Україні будується на відповідній нормативно-правовій основі. Конституція допускає делегування повноважень місцевих держав-них адміністрацій виконкомам сільських, селищних і міських рад, а також обласних і районних рад - обласним і районним державним адміністраціям. Законодавство України встановлює межі такого делегування, а також інші форми взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Очевидно, що місцеві державні адміністрації є провідниками внутрішньої політики держави на місцях і вживають заходи для її забезпечення у діяльності органів місцевого самоврядування. Проте муніципальна політика виконавчої влади має базуватися на правових засадах і методах її здійснення, але не може спиратися на командно-адміністративні методи як це було у радянські часи. Сфери взаємодії місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування найрізноманітніші - економічні, соціальні, культурні, екологічні, релігійні, національно-побутові та інші.

Однак на практиці реалізація функцій та повноважень місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування призводить не тільки до погоджених дій, але нерідко породжує різні питання щодо встановлення меж їх функцій та повноважень, способів вирішення компетенційних спорів тощо. Після прийняття Верховною Радою України законів про місцеві державні адміністрації та місцеве самоврядування в Україні ці питання отримали правову основу їх вирішення.

Межі здійснення функцій і повноважень влади на місцях є практично в усіх демократичних, правових державах. Законодавець не може раз і назавжди закріпити ці межі, так як розвиток суспільних відносин часто породжує нові проблеми, які не можуть бути вирішені в рамках існуючого законодавчого розмежування функцій і повноважень органів влади. З іншого боку, законодавець не може займатись окремими дрібними питаннями розмежування функцій і повноважень органів влади на місцях і тому допускає інші, крім законодавчого, способи цього розмежування.

Функції і повноваження місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування базуються на принципах галузевої компетенції, що за певних умов може стати на перешкоді переходу виконавчої влади до функціональних засад управління. Галузеву компетенцію можна поділити на три види:

а) виключну компетенцію місцевих державних адміністрацій (наприклад, державний контроль);

б) суміжну компетенцію, коли місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування наділяються повноваженнями в одній галузі суспільного життя, але мають різні предмети відання. Це більшість повноважень обох гілок місцевої влади, які конче потребують розмежування як на законодавчому рівні, так і в процесі правореалізації;

в) виключну компетенцію органів місцевого самоврядування (рад, частково їх виконавчих органів наприклад, управління комунальною власністю).

Найефективнішим засобом вирішення компетенційних спорів між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування є судовий розгляд справ з даного приводу. Конституція і законодавство передбачають можливість звернення до суду цих органів з вимогою скасувати незаконні акти один одного.

Висновки

Конституція України, закріпивши місцеве самоврядування як право територіальної громади самостійно або під відповідальність створених нею органів вирішувати питання місцевого значення, специфічну форму народовладдя та одну з засад конституційного ладу держави, встановила та гарантувала самостійність системи місцевого самоврядування. Окремі положення Конституції України дозволяють зробити висновок про поєднання в місцевому самоврядуванні громадських та державних засад. Така неоднорідна природа, стала наслідком реалізації законодавцем намагання закріпити загальносоціальну цінність місцевого самоврядування не шляхом самоусвідомлення та самоорганізації територіальних громад, а шляхом адміністрування держави.

Державна влада та місцеве самоврядування знаходяться у відносинах тісної взаємодії та взаємовпливу, обумовлених не лише їх інтегрованістю в більш велику систему публічної влади, але й намаганням їх як цілісних систем пристосувати оточуюче їх соціально-політичне середовище до потреб свого існування та розвитку.

Взаємодія державної влади і місцевого самоврядування як підсистем публічної влади має декілька підвалин. По-перше, в силу конституційних положень (ст.5) вони мають єдине джерело владних повноважень - народ, що дає підстави деяким науковцям стверджувати про їх соціально-політичну єдність.

По-друге, взаємодія державної влади та місцевого самоврядування визначається певною умовністю виділення кола справ, віднесених до відання місцевого самоврядування - питань місцевого значення. Будь-яке загальне питання є в той же самий час і місцевим для кожної окремої території, і, навпаки, у вирішенні багатьох місцевих питань бере участь загальнодержавний інтерес.

Від діяльності системи місцевого самоврядування залежить не лише єдність влади, але й політична, економічна та соціальна стабільність.

Вплив системи місцевого самоврядування на органи державної влади як важливий елемент механізму їх взаємодії на сьогоднішній день не отримав ні достатнього нормативно-правового регулювання, ні наукової розробки. Хоча він вбачається важливим з точки зору подолання тих соціально небезпечних процесів, які зумовлюються нереалізованістю прав і законних інтересів територіальних громад та можуть призводити до протистояння між органами місцевого самоврядування й органами державної влади. Такі конфлікти, як правило, мають затяжний, латентний характер і становлять значну загрозу для стабільності конституційного ладу в державі. Проте, вони не отримали, на жаль, необхідних правових засобів свого вирішення.

Стосовно впливу системи місцевого самоврядування на державну владу слід зазначити, що в найбільш загальному вигляді він проявляється в тому, що від діяльності та сприяння місцевого самоврядування в чималому залежить ефективність здійснення державних функцій.

Список використаних джерел

1. Конституція України прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

2. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”// Відомості Верховної Ради України. - 1997 р. - № 1-2.

3. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р.

4. Закон України “Про ратифікацію Європейської Хартії про місцеве самоврядування” // Відомості Верховної Ради України. - 1997 р. - № 38.

5. Підручник: Журавський В. С. та ін. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні. - К., 2004 р.

6. Кравченко В., Пітцик М. Конституційні засади місцевого самоврядування в Україні (основи муніципального права): Навчальний посібник. - К., 2001 р.

7. Батанов О. Концептуальні засади співвідношення функцій територіаль-них громад з функціями місцевих органів державної виконавчої влади // Право України., - 1999 р. - № 5.