Правове регулювання господарської діяльності

Правове регулювання господарської діяльності

Господарська діяльність має певні ознаки, за якими потребує правового регулювання.

Виходячи із загальної теорії держави та права розглянемо основні з них.

У процесі господарської діяльності виникають відносини між юридичними та фізичними особами. Ці відносини не належать до явищ об'єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи, а тому потребують правового регулювання з боку держави.

Відповідно до Конституції України Господарський кодекс України (далі -- ГКУ) від 16 січня 2003 р. встановлює відповідні правові засади господарської діяльності (господарювання), що базуються на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

У відносинах, що виникають у процесі господарської діяльності, визначально беруть участь свідомі й вольові суб'єкти, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

Йдеться про те, що право не може регулювати дії, які не залежать від свідомої волі суб'єктів господарської діяльності -- недієздатних осіб. У ст. 2 ГКУ визначається, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які є засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Господарська діяльність -- найважливіший вид суспільних відносин, що має принципово важливе значення для держави (істотно впливає на стан економіки), об'єднань людей (юридичних осіб) і конкретних осіб (приватних підприємців, споживачів).

Предметом регулювання господарського права є господарська діяльність. Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність, що здійснюється задля досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва -- підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).

Діяльність негосподарюючих суб'єктів, що спрямована на створення й підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування і здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини.

Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб'єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими розуміються відносини між суб'єктами господарювання та суб'єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю. Внутрішньогосподарськими є відносини між структурними підрозділами суб'єкта господарювання, та відносини суб'єкта господарювання з його структурними підрозділами (ст. 3 ГКУ).

Господарська діяльність -- це вид суспільних відносин, що об'єктивно потребує і піддається юридичній регламентації. Тому важливо розмежувати відносини у сфері господарювання й інші види відносин. Так, згідно зі ст. 4 ГКУ до предмету правового регулювання господарської діяльності не належать:

* майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України (далі -- ЦКУ). Так, цивільним законодавством (ст. 1 “Відносини, що регулюються цивільним законодавством” ЦКУ) регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

У ст. 9 ЦКУ “Застосування цивільного кодексу України до врегулювання відносин у сферах господарювання, використання природних ресурсів, охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин” встановлено: положення ЦКУ застосовуються для врегулювання відносин, що виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Законом можуть передбачатись тільки особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання;

* земельні, гірничі, лісові та водні, щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

* трудові відносини;

* фінансові відносини за участі суб'єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

* адміністративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб'єкта господарювання.

Особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання визначаються, зокрема, Господарським кодексом України. Правила ГКУ застосовуються також до господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України.

Базисом, на якому сформувалося правове регулювання господарської діяльності та відповідно до якого ця діяльність потребує юридичної регламентації, є конституційні основи правопорядку у сфері господарювання.

Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

До конституційних основ правового господарського порядку в Україні належать такі:

право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України;

право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону;

забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині й суспільству;

право кожного володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності;

економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва;

забезпечення державою захисту конкуренції в підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом;

забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України;

забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці;

захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

Таким чином, суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку з додержанням вимог законодавства.

Отже, спираючись на визначені ознаки, за якими господарська діяльність потребує правового регулювання, можна визначити предмет правового регулювання господарської діяльності.

Це визначені законодавством України основні засади господарювання в Україні, господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, між суб'єктами господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання, а також нагляд і контроль за цією діяльністю з боку держави з метою усунення незаконності в галузі господарювання, що може призвести до негативних наслідків як для суб'єктів господарювання, підприємців та споживачів, так і для економіки України загалом. Загальними вважаються принципи господарювання в Україні:

* забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;

* свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом;

* вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

* обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

* захист національного товаровиробника;

* заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Норми права регулюють господарську діяльність, охороняються заходами державного примусу в разі їх порушення чи загрозою застосування юридичних санкцій.

Таким чином, нормативно-правове регулювання господарської діяльності включає відносини у сфері господарювання, що регулюються Конституцією України, ГКУ, законами України, нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Правове регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою відповідних прийомів або способів за формою відтворення державного примусу.

1. Дозвільні засоби (правовстановлюючі норми) надають суб'єктам право на здійснення передбачених законом позитивних дій (наприклад, право “…самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону” -- ст. 44 ГКУ).

2. Зобов'язувальні засоби (обов'язкові норми). Зобов'язують суб'єктів господарської діяльності виконувати передбачені законодавством позитивні дії (наприклад: “Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення…” -- ст. 153 ГКУ).

3. Заборонні засоби (заборонні норми). Встановлюють зобов'язання суб'єктів господарювання утримуватися від певних дій (наприклад, заборона дій, віднесених законодавством до недобросовісної конкуренції -- ст. 32 ГКУ, Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”). Перелічені засоби правового регулювання господарської діяльності (дозвіл, зобов'язання, заборона) ефективно діють лише в тісному взаємозв'язку.

Так, дозвільний засіб щодо певної поведінки суб'єкта у процесі господарської діяльності буде реальним лише за наявності обов'язків інших суб'єктів господарювання задовольняти потреби, які в цьому зв'язку виникли в уповноваженого суб'єкта.

У ст. 12 ГКУ висвітлюються такі засоби державного регулювання господарської діяльності, як державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих засобів державного регулювання господарської діяльності, встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання крім ГКУ визначаються й іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законодавством.

Крім способів правового регулювання господарської діяльності визначають його типи. Типи правового регулювання підприємницької діяльності -- це особливості загального порядку правового регулювання господарської діяльності в певному конкретному випадку: дозволу чи заборони. З огляду на це розрізняють такі типи правового регулювання господарської діяльності:

1. Загальний дозвіл -- це тип правового регулювання, який базується на презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Безумовно, випадки прямої заборони законом тих або інших дій становлять виняток.

Цей тип правового регулювання господарської діяльності виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом (наприклад: “Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом” -- ст. 43 ГКУ).

Оскільки основна мета здійснення підприємницької діяльності полягає в одержанні прибутку, цей тип доволі актуальний.

Суб'єкт підприємницької діяльності, керуючись нормами, які регулюють певну поведінку у процесі цієї діяльності, має можливість виконувати будь-які дії, не заборонені законом.

2. Звільнення від заборони -- це тип правового регулювання господарської діяльності, в основу якого покладено загальну заборону здійснення певних дій, але при цьому формується конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони.

У цьому типі правового регулювання господарської діяльності реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом (наприклад, дискримінація суб'єктів господарювання органами влади та управління заборонена. “...

Законом можуть бути встановлені винятки… з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів” -- ст. 31 ГКУ).

Метод правового регулювання господарської діяльності -- це сукупність прийомів впливу права та державної влади на регулювання господарської діяльності та їх суб'єктів і закріплення їх в нормативно-правових актах.

Розрізняють два методи регулювання господарської діяльності:

* загальний (автономний) -- дає право всім учасникам господарської діяльності займатися нею, закріплює відносну незалежність при вступі в підприємницькі правовідносини, а з виникненням правовідносин дає можливість автономно використовувати свої зобов'язання, якщо не виникає конфліктів, які потребують втручання державних органів;

* спеціальний (авторитарний, державний) -- застосовується на випадок правової нерівності суб'єктів господарської діяльності. Зокрема, у разі юридичної санкції за порушення законодавства найчастіше однією стороною є держава, другою -- підприємці.