Конституційні основи суспільного ладу

Конституційний лад: тлумачення, основні елементи, умова функціонування. Ознаки української держави згідно з Конституцією. Поняття і суть громадянського суспільства. Економічні, соціальні, культурні та політичні відносини в Основному Законі України.

Рубрика Государство и право
Вид курсовая работа
Язык украинский
Дата добавления 29.10.2010
Размер файла 37,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

32

Зміст

Вступ

Розділ І. Поняття та концептуальні засади суспільного ладу

1.1 Поняття конституційного ладу

1.2 Конституційні ознаки держави

1.3 Поняття і суть громадянського суспільства

Розділ ІІ. Характеристика суспільного ладу української держави

2.1 Конституційні основи економічних відносин

2.2 Конституційні основи соціальних відносин

2.3 Конституційні засади культурних (духовних) відносин

2.4 Конституційні основи політичних відносин

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Конституційний лад - це основа організації та функціонування державного механізму. Одночасно він визначає загальні засади існування будь-якого суспільства, обумовлюючи і визначаючи в Основному Законі країни загальні засади будівництва суспільства і принципи, які в ньому діють. Це в свою чергу обумовлює актуальність дослідження теми пов'язаної з вивченням конституційного ладу.

Конституційний лад суспільства залежить від форми державного правління і обумовлений політичним режимом. Таким чином він залежить від республіканської форми правління і демократичних засад в суспільстві.

Основи конституційного ладу України, що стосуються принципів її конституційного ладу визначені Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 року, яка і буде основним предметом дослідження даної роботи.

Метою роботи є визначення конституційних основ суспільного ладу в Україні. Мета роботи обумовила постановку і розкриття наступних завдань:

визначення поняття конституційного ладу;

окреслення конституційних ознак української держави;

характеристика конституційних основ економічних, політичних, соціальних та культурних відносин в Україні.

При вивченні та аналізі поставлених завдань будемо спиратися передусім на положення Основного Закону України та праці деяких відомих вчених в області конституційного права, таких як Колодій А.М., Копейчиков В.В., Мелащенко В. Ф., Касинюк Л.А., Погорілко В.Ф. та інших.

Розділ І. Поняття та концептуальні засади суспільного ладу

1.1 Поняття конституційного ладу

Радянські конституції спочатку вживали термін "суспільний устрій", а пізніше - "суспільний лад". Так, у Конституції УРСР 1978 року розділ 1 називався "Основи суспільного ладу і політики України" і складався з таких чотирьох глав: 1. - "Політична система", 2. - "Економічна система", 3. - "Соціальний розвиток і культура", 4. - "Зовнішньополітична діяльність України і захист Вітчизни".

Глава 1 Конституції Російської Федерації 1993 року має назву "Основи конституційного ладу" і складається з 16 статей. В Конституції України матеріал вказаної глави міститься в розділі І, який називається "Загальні засади"; в нього входить 20 статей. Лише в ст. 5, 37 Конституції України вживається термін "конституційний лад". В юридичній літературі матеріал, що вміщений у розділі І Основного Закону йде під різними назвами: "Основи конституційного ладу України", "Основи державного і суспільного ладу України", "Загальні засади конституційного ладу України", "Головні принципи державного й суспільного життя в Україні" тощо.

У радянський час термін "суспільний лад" був сильно заідеологізований і через це ряд учених запропонували від нього відмовитись. Поступово це поняття почало зникати із нормативних актів.

У той же час є прихильники цього терміну. Вони до основ суспільного ладу відносять [6, с. 120]:

а) основи економічних відносин (власність, роль держави у регулюванні економіки, принцип вільної конкуренції та обмеження монополізму тощо);

б) основи соціальних відносин (праця, принцип соціальної справедливості, захист окремих прошарків населення, справедливий розподіл прибутків та ін.);

в) основи політичної системи (перш за все роль громадських об'єднань у політичному житті);

г) основи духовного життя суспільства (проголошення єдиної пануючої ідеології чи ідеологічного плюралізму).

У правовій літературі поняття "конституційний лад" тлумачиться неоднозначно. Зокрема, під ним розуміють [3, с. 193]:

- порядок, при якому дотримуються права і свободи людини і громадянина, а держава діє у відповідності з конституцією;

- сукупність конституційних норм, що закріплюють основи суспільного устрою держави;

- систему основоположних суспільних відносин, що представлена в структурах держави і закріплена нормами Основного Закону;

- суспільний лад, в якому функціонує правова держава з республіканською формою правління, встановлений демократичний політичний режим, визнається пріоритетне положення особи, непохитність приватної власності, поділ влади, верховенство права і закону;

- систему суспільних відносин, передбачених і гарантованих Конституцією і законами, прийнятими на її основі і відповідно до неї.

Ряд визначень конституційного ладу наведено у першому підручнику з конституційного права, що вийшов у 1999 році.

Ю.М. Тодика стверджує, що поняття конституційного ладу розвивається з категорій суспільного і державного ладу. За визначенням В.Ф. Погорілка, суспільний лад являє собою організацію та діяльність суспільства, що передбачено й закріплено Конституцією і законами країни і опосередковує собою, як правило, всі основні сфери життя і діяльності суспільства: духовну, ідеологічну тощо. Державний лад являє собою систему передбачених і закріплених Конституцією основних принципів організації (будівництва) і діяльності держави та її основних інститутів: форми держави, основні елементи (атрибути) її механізму, основних функцій держави і гарантії державного ладу.

Л.П. Юзьков зазначив, що конституційний лад можна розглядати як фактичну конституцію держави, тобто ті реальні суспільні відносини, які складаються на ґрунті юридичної конституції або, навпаки, виникають і функціонують наперекір їй. Він (цей лад), з одного боку, є похідним від юридичної конституції, виступає (звичайно, в ідеалі) як її втілення в життя. З іншого боку, конституційний лад як реальні і основоположні суспільні відносини, сам впливає на зміст нормативно-правового вираження і забезпеченість або незабезпеченість юридичної конституції [13, с. 98].

Конституційний лад притаманний будь-якій державі. Він може бути демократичним, чи, навпаки, антидемократичним. У тоталітарних державах конституція виступає необхідною декорацією і тому закріплені в ній положення на практиці не застосовуються. Через це окремі вчені вважають, що конституційний лад можливий лише у демократичних країнах.

Основними елементами конституційного ладу є: взаємовідносини між державою і громадянським суспільством, з одного боку, і державою та особою - з іншого; основні ознаки держави; відповідна система політичних, економічних, соціальних та духовних суспільних відносин; способи формування і функціонування владних структур держави.

Умовою належного функціонування конституційного ладу є наявність та дотримання Конституції. Вимагається не будь-яка, а демократична Конституція, за якою держава підпорядковується громадянському суспільству і діє згідно з чинним правом, а права та свободи людини і громадянина належним чином захищені.

Положення, що вміщені у розділі 1 Основного Закону, ще називають базовими принципами чи принципами принципів. У цьому розділі закріплені основні принципи конституційного ладу.

1.2 Конституційні ознаки держави

Конституційне право вивчає державу з точки зору правового оформлення її устрою. Норми, що закріплюють правовий статус держави в літературі, поділяють на три основні групи: норми, які характеризують державу як офіційного представника всього суспільства, що виражає його волю та інтереси; норми, що характеризують державу як особливу організацію державної влади, яка наділена спеціальним апаратом примусу щодо незаконослухняних громадян; норми, які закріплюють організацію політико-територіального устрою держави, що дозволяє характеризувати організацію державної влади не тільки по горизонталі, але і по вертикалі.

У Конституції України, в першу чергу, закріплена назва держави Україна. Синонімом слова "Україна" є слово "Вітчизна" [1, ст. 65]. Далі іде характеристика країни як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної та правової держави (ст. 1). Це визначальні конституційні ознаки держави. Україну ще характеризують як унітарну, національну і світську державу з республіканською формою правління.

1. Суверенна і незалежна держава

Суверенітет - слово французького походження і означає верховенство, найвища влада. Це органічна властивість влади самостійно і незалежно від будь-якої влади здійснювати свої функції як всередині країни, так і за її межами. Суверенітет поєднує класичну тріаду: свій народ, своя влада, своя територія.

Під суверенітетом держави розуміють, перш за все, верховенство і незалежність державної влади всередині своєї країни, а також по відношенню до інших країн. Він є похідним від суверенітету народу. Суверенітет правової держави - це одночасно і верховенство державної влади і панування права.

Верховенство державної влади не є безмежним. Воно обмежене самою Конституцією та природними правами людини. У певні рамки ставлять державну владу і закони, що прийняті у відповідності з Основним Законом. Над однією державною владою не може бути іншої.

Незалежність державної влади означає, що вона сама, і тільки сама, вправі приймати нормативні акти і забезпечувати конституційний порядок без втручання будь-яких сил як всередині країни, так і за її межами у виключне право кожного державного органу діяти у межах своєї конституційної компетентності.

На одній території може існувати лише один суверенітет. Державний суверенітет є неподільним. У той же час державний суверенітет не виключає суверенітету інших держав, оскільки кожна країна суверенна в межах своєї території. Суверенітет держави - невід'ємна властивість всякої держави, обов'язкова умова її міжнародної правосуб'єктності.

Україна як суверенна держава характеризується такими рисами [17, с. 174]:

- установчим характером державної влади. Україна сама встановила основи конституційного ладу, форму правління та державного устрою, межу відповідальності держави перед людиною і суспільством, а також громадянина перед державою. Вона самостійно приймає свою Конституцію, вносить до неї зміни та доповнення, тлумачить її положення, за своєю волею укладає міжнародні договори, вступає у міжнародні союзи тощо;

- територіальною цілісністю. Україна має свою територію, у рамках якої здійснюється її суверенність. Вона встановлює статус і режим, а також здійснює захист державного кордону, територіальних вод, повітряного простору, економічної зони і континентального шельфу;

- легітимністю органів державної влади. Держава встановлює правові основи формування і діяльності своїх органів і забезпечує їх створення відповідно до національного законодавства;

- громадянством. Україна встановила єдине громадянство, визначає правовий статус своїх громадян, іноземців та осіб без громадянства;

- державною власністю, єдиною кредитно-грошовою системою. Україна визначає правовий режим форм власності, умови і порядок їх використання;

- здатністю забезпечити свою зовнішню та внутрішню безпеку. Оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканості покладено на Збройні сили України;

- міжнародною правосуб'єктністю, що означає включення України у систему світової спільноти;

- офіційним статусом державної мови, якою є українська мова;

- наявністю державних символів.

Незалежність є ознакою суверенітету держави і тому виділення її в окрему рису країни є зайвим.

2. Демократична держава

Демократія слово грецького походження і означає народовладдя. Демократичною називається держава, устрій і діяльність якої відповідає волі народу, загальновизнаним правам і свободам людини і громадянина. Демократичний характер України як держави проявляється в тому, що відповідно до ст. 5 Конституції "носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ".

Країна не може називатися демократичною, якщо в ній не сформувалося громадянське суспільство. Держава зобов'язана суворо дотримуватися чітко зафіксованих меж втручання в економічне і духовне життя суспільства. Демократична держава забезпечує загальні інтереси народу, але при безумовному дотриманні та захисті прав і свобод людини й громадянина.

Про демократизм держави судять за тим, чи закріплені в Основному Законі та гарантуються такі принципи, як народовладдя, поділ влади, політична, економічна та ідеологічна багатоманітність та ін.

В Україні створені передумови, щоб усі соціальні прошарки населення і кожний член суспільства мали можливість вільно висловлювати свої думки і брати участь в управлінні державними і громадськими справами.

Демократична природа держави проявляється у формах безпосередньої і представницької демократії та у визнанні людини найвищою соціальною цінністю. Основною метою демократичної держави є громадська злагода і політична стабільність, економічний розвиток на благо народу, вирішення найбільш важливих питань життя демократичними методами і, в тому числі, за допомогою всеукраїнського та місцевих референдумів. Демократична держава завжди є правовою. В таких державах не тільки проголошуються демократичні принципи, але і реально гарантується їх здійснення.

3. Соціальна держава

У відповідності зі світовою практикою соціальна держава повинна передбачити: право людини вимагати від держави забезпечення прожиткового мінімуму; обов'язок держави забезпечити людині нормальні умови існування через встановлення пільг щодо комунальних послуг, охорони здоров'я, освіти, працевлаштування тощо; можливість обмеження свободи договорів; примусове соціальне страхування певних груп; справедливість соціальної податкової політики.

Соціальною є держава, в якій конституційно гарантуються економічні і соціальні права і свободи та відповідні обов'язки держави. Соціальна держава служить суспільству і прагне звести до мінімуму соціальні відмінності, створює умови, що забезпечують гідне життя і вільний розвиток людини.

Держава, що прагне називатися соціальною, зобов'язана створювати умови для забезпечення громадян роботою, перерозподіляти доходи через державний бюджет, сприяти збільшенню числа дрібних і середніх власників, охороняти найману працю, турбуватися про освіту, культуру, сім'ю і охорону здоров'я, постійно поліпшувати соціальне забезпечення тощо. Україна проголосила себе соціальною державою, закріпила у Конституції основи соціальної політики та соціальну спрямованість економіки.

4. Правова держава

Правовою визнається держава, в якій панує культ права та законослухняність як з боку громадян, так і службовців державних і громадських органів.

До характерних рис правової держави відносять [4, с. 107]: панування права в усіх сферах громадського і державного життя; наявність розвинутої правової системи та відсутність прогалин у праві; верховенство Конституції по відношенню до інших законів; проголошення непорушності прав і свобод людини і громадянина з боку держави та їх реальність; забезпечення вільного розвитку особи; взаємну відповідальність держави і особи, обов'язковість закону не тільки для громадян, але і для самої держави; незалежність судової системи; поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову; високу правову культуру населення і державних службовців; пріоритет міжнародного права. Цей перелік не є вичерпним.

5. Унітарна держава

Під формою державного устрою розуміють національно-територіальну організацію держави, а також взаємовідносини центральних і регіональних органів. За формою державного устрою розрізняються унітарні, федеративні і конфедеративні держави.

Основними ознаками унітарної держави є: єдина конституція; єдина система вищих органів державної влади (глава держави, уряд, парламент); єдине громадянство; єдина система права; єдина судова система; територія поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не наділені будь-якою самостійністю.

До характерних рис федерації відносять [18, с. 126]: територія федерації в політико-адміністративному відношенні не становить єдине ціле і складається із територій суб'єктів федерації; суб'єкт федерації наділений установчою владою, тобто йому надано право приймати власну конституцію; суб'єкти федерації мають право видавати свої власні законодавчі акти; суб'єкт федерації може мати свою власну правову і судову систему; наявність подвійного громадянства; двопалатна структура союзного парламенту. Конфедерація складається з кількох держав, які зберігають свою незалежність, мають власні органи влади та управління.

Відповідно до ст. 2 Конституції Україна є унітарною державою. Ця форма державного устрою для України, як вказується у науковій літературі, є найбільш виправданою, оскільки вона відповідає її етнічному складу, історичному минулому, економічним та культурним реаліям.

6. Національна держава

Україна за своїм походженням є національною державою. В преамбулі Основного Закону зазначається, що Верховна Рада від імені українського народу - громадян України всіх національностей, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, приймає цю Конституцію.

В.Ф. Погорілко правильно вказав, що Україна є національною державою за етнічним походженням більшості її громадян, а також за політичним статусом громадян усіх національностей, які є українським народом, та за характером атрибутів держави (території, громадянства, мови, державних символів тощо) [13]. Про національний характер держави свідчать також основні напрями її національної політики, передбачені Конституцією, її ставлення до корінних народів і національних меншин (ст. 11, 12 Конституції).

7. Світська держава

Конституція України визнає релігійні об'єднання інститутом громадянського суспільства. Це проявляється у закріпленні таких засад: рівність конфесій; свобода створення і діяльності релігійних об'єднань; встановлення правового статусу релігійних об'єднань; визнанні свободи створення і діяльності атеїстичних громадських об'єднань.

Світською є країна, в якій відсутня державна релігія, а церква і релігійні організації відокремлені від держави та встановлене розмежування сфер їх діяльності. Світський характер нашої держави закріплений у ст. 35 Конституції України.

Держава не вправі покладати на релігійні організації виконання яких-небудь державних функцій. Релігійні об'єднання діють на підставі власних статутів з обов'язковим дотриманням чинного законодавства. Вони не можуть брати участі у виборах органів державної влади, президента країни, втручатися у справи держави, у діяльність політичних партій і органів місцевого самоврядування.

Органи держави охороняють правомірну діяльність релігійних організацій, гарантують свободу релігії і віросповідання, їх рівність перед законом. Треба мати на увазі, що церква відокремлена від держави, але не від суспільства.

Церква відіграє велику роль при вирішенні принципово важливих суспільно-політичних питань. На прохання масових релігійних об'єднань країни органи державної влади вправі приймати рішення про оголошення днів великих релігійних свят додатковими неробочими днями.

Світський характер держави не перешкоджає їй в інтересах забезпечення прав релігійних меншин надавати їх церквам і релігійним общинам матеріальну допомогу із державного бюджету.

1.3 Поняття і суть громадянського суспільства

Громадянське суспільство - це сукупність міжособистісних, сімейних, економічних, культурних і релігійних відносин і структур, що створюють і забезпечують необхідні умови для самореалізації індивіда, та розвиваються у суспільстві поза рамками безпосереднього втручання держави.

Класична модель громадянського суспільства склалась у кінці ХVІІІ - на початку ХХ століть і базувалась на ідеях лібералізму Джона Локка і Адама Сміта. В основних рисах ці ідеї полягали в наступному [7, с. 143]:

1) всі люди наділені природними, невідчужуваними правами і свободами, рівні між собою. Природа людини незмінна і, керуючись розумом, люди можуть створити гармонійне суспільство на принципах справедливості шляхом домовленості один з одним;

2) гарантованість державою природних прав людини і неприпустимість втручання держави в індивідуальне життя громадян під будь-яким приводом.

У літературі з політології до основних рис сучасного громадянського суспільства відносять такі: сфера громадського життя включає в себе все, що не відноситься до держави: соціальні групи, об'єднання громадян, асоціації, сім'ю, школу, релігію, мистецтво тощо; сфера приватного повсякденного життя людей; економічну основу складають приватна і колективна власність, багатоукладна економіка, що частково регулюється державою економічними, а не адміністративними методами; наявність самостійного громадянина, наділеного всією повнотою прав і свобод; управління, що носить неполітичний характер; самоуправління; розвинуті економічні, культурні, правові, політичні відносини, висока політична культура членів суспільства.

До принципів життєдіяльності громадянського суспільства належать: забезпечення вільного розвитку особи на економічній основі різних форм власності, багатоукладної ринкової економіки, можливості для кожного індивіда самостійного вибору конкретної сфери своєї господарської діяльності; обов'язкове регулювання взаємовідносин приватних осіб, груп та інших елементів громадянського суспільства за допомогою цивільного права; постійний і всеохоплюючий захист інтересів кожної людини, її природного права на життя, свободу, щастя; створення розгалуженої системи механізмів такого захисту та її чітке функціонування; здійснення широкого самоуправління в усіх сферах і на всіх рівнях громадського життя; взаємодія з державою.

Громадянське суспільство існує і функціонує в діалектично суперечливій єдності з державою. При демократичному режимі воно взаємодіє з державою, при тоталітарному стоїть у пасивній чи активній опозиції до держави.

У проекті Конституції України в редакції від 1 липня 1992 року розділ ІІІ "Громадянське суспільство і держава" складався з таких розділів: 7 - "Загальні положення"; 8 - "Власність"; 9 - "Підприємництво"; 10 "Екологічна безпека"; 11 - "Сім'я"; 12 - "Освіта, наука і культура"; 13 - "Громадські об'єднання"; 14 - "Свобода інформації".

Взаємовідносини держави і суспільства регламентувались ст. 64 і 65 і зводились до такого: держава підпорядковується служінню громадянському суспільству і спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості; держава не втручається у справи людини і суспільства; державне регулювання суспільних відносин здійснюється в межах визначених Конституцією; законодавча влада обмежена засадами конституційного ладу, природними правами і свободами людини, загальновизнаними принципами міжнародного права; виконавча і судова влада, окрім того, обмежені законом.

У ст. 64 проекту Конституції України в редакції від 27 травня 1993 року зазначалось, що громадянське суспільство ґрунтується на засадах свободи і рівноправності людей, самоорганізації і саморегулюванні. У наступній статті підкреслювалось, що держава спрямовує свою діяльність на забезпечення рівних можливостей для всіх як основи соціальної справедливості, а правове регулювання в громадянському суспільстві здійснюється шляхом, визначених Конституцією і спрямованих на забезпечення інтересів людини.

Проект Конституції України в редакції від 24 лютого 1996 року уже не містив положень про громадянське суспільство. Відсутні такі положення і в діючій Конституції України. Розробники Основного Закону та законодавець, враховуючи перехідний характер суспільних відносин, нерозвиненість громадянського суспільства в Україні, відмовилися від цієї ідеї.

Не дивлячись на це, в Конституції України закріплені правові основи для подальшого розвитку громадянського суспільства: принцип багатопартійності, створення державою однакових умов для діяльності політичних партій, інших громадських об'єднань, заборону будь-якій політичній силі присвоювати право здійснювати державну владу (ст. 3, 15, 36, 37); принцип економічної багатоманітності, рівність всіх форм власності, невтручання держави у безпосередню господарську діяльність підприємств незалежно від форм власності, свобода підприємництва (ст. 13, 15, 42); принцип ідеологічного плюралізму, відокремлення церкви від держави, невтручання держави у справи релігії; роздержавлення й деідеологізація освіти, науки і культури, всієї духовної сфери суспільства на основі конституційного гарантування права на свободу думки, совісті і релігії (ст. 15, 34, 35); принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (ст. 3); принцип невідчужуваності та непорушності прав і свобод людини (ст. 21).

На думку А. Мацюка [14, с. 206], основними шляхами побудови громадянського суспільства в Україні є: розширення соціальної бази влади, підвищення політичної культури населення, створення нових можливостей для участі громадян в управлінні державними і суспільними справами; активізація процесу роздержавлення усіх сфер суспільного життя, формування справжніх інститутів громадянського суспільства як ринкового, так і неринкового характеру (благодійні фонди, споживчі товариства, клуби за інтересами, асоціації тощо), розвиток різних форм громадського самоврядування і самодіяльності; постійне вдосконалення контрольних механізмів, тобто механізмів зворотного зв'язку від суспільства до держави; максимальне розширення сфери судового захисту прав і свобод людини, формування поваги до права і закону; виховання природного почуття патріотизму на основі поваги до національної історико-культурної спадщини; зміцнення свободи інформації і гласності, відкритості суспільства на основі щонайширших зв'язків із зарубіжним світом; піднесення рівня суспільної свідомості, подолання явищ соціальної пасивності.

Розділ ІІ. Характеристика суспільного ладу української держави

2.1 Конституційні основи економічних відносин

У радянський період в Україні використовувалась державна (планово-регулююча) модель економіки. Через це економічні відносини досить детально регламентувались Конституцією УРСР 1978 року. Так, до основних положень економічної системи відносили такі: основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності (ст. 10); соціалістична і особиста власність не може використовуватися для одержання нетрудових доходів та в інших корисливих цілях (ст. 10, 13); джерелом зростання суспільного багатства, добробуту народу і кожної радянської людини є вільна від експлуатації праця радянських людей (ст. 14); держава здійснює контроль за мірою праці і споживання відповідно до принципу "Від кожного - за здібностями, кожному - за працю" (ст. 14); найвища мета суспільного виробництва при соціалізмі - найповніше задоволення зростаючих матеріальних і духовних потреб людей (ст. 15); економіка України є складовою частиною єдиного народногосподарського комплексу, що охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу і обміну на території СРСР (ст. 16); керівництво економікою здійснюється на основі державних планів економічного і соціального розвитку (ст. 16); держава здійснює природоохоронну діяльність (ст. 18). Формами власності були: державна /загальнодержавна/ власність; колгоспно-кооперативна власність; власність громадських організацій; особиста власність громадян.

Після прийняття Декларації про держаний суверенітет України (16 липня 1990 р.) Верховна Рада України своїм Законом від 24 жовтня 1990 року припинила дію ряду глав Конституції і, в тому числі, гл. 2 "Економічна система".

Це поклало початок зміни моделі економіки з командної на ринкову. Остання базується на таких засадах: єдиний економічний простір; вільне переміщення товарів, послуг, робочої сили, фінансів; підтримка конкуренції; свобода економічної діяльності. Ринкова економіка передбачає саморегуляцію і невтручання держави в її процеси [6].

Розвиток економіки призвів до розмивання колись непрохідної стіни між двома протилежними моделями і зараз можна говорити про третю модель економіки - змішану. Держава не може допустити нестримну ринкову анархію. І соціальна спрямованість економіки вимагає певного регулювання її з боку держави. Методи такого регулювання в демократичних і тоталітарних державах різні.

Розробка та прийняття Конституції України проходили в гострій боротьбі між прихильниками та противниками різних моделей економіки, про що можна судити з Концепції нової Конституції України та з різних проектів Основного Закону, що виносились на прилюдне обговорення.

Концепція нової Конституції України (19 червня 1991 року) передбачала закріплення економічних відносин не в першому розділі - "Засади конституційного ладу", а в третьому - "Громадянське суспільство і держава". Основні положення цього розділу зводились до такого: економічна організація суспільства базується на тому, що народ України має виключне право власності на все національне багатство Республіки; земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони, весь економічний і науково-технічний потенціал, створений на території України і який є власністю її народу, становлять матеріальну основу суверенітету Республіки і використовуються для забезпечення матеріальних і духовних потреб її громадян; Конституція гарантує економічну свободу, багатоманітність, рівноправність і недоторканість форм власності, рівний її захист з боку держави; кожний власник на свій розсуд володіє, користується і розпоряджається об'єктами своєї власності для задоволення своїх власних потреб і всього суспільства; плюралізм та рівноправність форм власності обумовлюють зміст основних принципів господарювання: господарська самостійність промислових і сільськогосподарських підприємств; неприпустимість монополізації економіки, захист державою діяльності власників від адміністративно-командних методів керівництва; свобода підприємництва і сумлінної конкуренції на основі ринкових відносин; захист прав та інтересів споживача.

У проекті Конституції України в редакції від 26 жовтня 1993 року економічна основа суспільства базувалась на таких засадах: економічна багатоманітність суспільного життя; гарантувались рівний захист усіх форм власності і видів господарювання, соціальна спрямованість економіки; визнавались дві форми власності: приватна (власність окремих громадян і їх об'єднань) і суспільна (державна і комунальна (муніципальна) власність); законом гарантувалась суспільна функція власності; встановлювався вичерпний перелік об'єктів власності, які можуть знаходитись виключно у державній власності; допускалось право власності іноземних держав, їхніх громадян і міжнародних організацій; право приватної власності на землю мали лише громадяни України; передбачався порядок відчуження приватної власності; держава гарантувала свободу підприємництва, договорів і сумлінної та ненадмірної конкуренції; заборонялось безпосереднє втручання державних органів у господарську діяльність приватних та комунальних підприємств, за винятком випадків введення воєнного або надзвичайного стану; гарантувалось право трудових колективів брати участь в управлінні державними і комунальними підприємствами, створювати для цього необхідні контрольні та інші громадські (крім політичних) органи та організації; заборонялась монополістична діяльність та встановлювались межі і види державної монополії; держава брала на себе обов'язок захищати інтереси споживачів, підтримувати громадські форми їх охорони, здійснювати контроль за якістю та безпекою продукції, усіх видів обслуговування; визнавався пріоритет екології над економікою [20, с. 12].

Проект Конституції України в редакції від 24 лютого 1996 року уже не містив розділу "Громадянське суспільство і держава", а в розділі 1 "Загальні засади" були закріплені такі положення: суспільне життя ґрунтується на засадах економічної багатоманітності; держава забезпечує захист усіх форм власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Окремі питання економічних відносин регламентувались ст. 36-38 проекту Основного Закону.

У прийнятій Конституції України, як вбачається із її тексту, в результаті компромісу була закріплена модель змішаної економіки (прихильники ринкової економіки здали свої позиції, а прибічники державної економіки не зуміли здобути більшості). Консенсус в багатьох випадках призводить до нечіткого викладу окремих положень Конституції та можливості двоякого їх тлумачення.

У діючій Конституції України економічному базису суспільства присвячені статті 13-15. Вони конкретизовані в ряді інших статей, що розміщені в наступних розділах Основного Закону.

У світі розрізняються два види власності: приватна і публічна (державна, суспільна). Вони, в свою чергу, поділяються на різні форми. У Конституції України називаються такі види власності, як власність народу, приватна власність, державна і комунальна власність.

Власність українського народу - це особлива форма державної власності, до якої входить вичерпний перелік об'єктів такої власності, що мають спеціальний правовий режим. До таких об'єктів відносяться земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси. Право власника на ці об'єкти від імені народу здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Громадяни права власності на вказані об'єкти не мають, а мають право ними лише користуватися. Відносно землі зроблено виключення. Стаття 14 Конституції України гарантує право власності на землю з боку громадян, юридичних осіб та держави. Треба зазначити, що формулювання ч. 2 ст. 13 і ч. 2 ст. 14 Конституції містять у собі певні суперечності, що не властиво для правових актів [22, с. 27].

У першому розділі Конституції України закріплені такі основні постулати економічного базису суспільства: усі суб'єкти права власності рівні перед законом; держава зобов'язана здійснювати захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання; соціальна спрямованість економіки забезпечується державою; суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах економічної багатоманітності; власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству; земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави; правом володіти, користуватися та розпоряджатися природними ресурсами, що є об'єктами права власності народу, наділені органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Основним Законом України.

Основи правового режиму приватної власності та зайняття підприємницькою діяльністю вказані у статтях 41 і 42 Конституції України.

Відповідно до ст. 92 Основного Закону виключно законами України визначаються: засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку (п. 5); правовий режим власності (п. 7); правові засади і гарантії підприємництва, правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання (п. 8).

Кабінет Міністрів України забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності; здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону (п. 5 ст. 116 Конституції України).

Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є у комунальній власності [1, ст. 143]. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби (ст. 142 Конституції України).

2.2 Конституційні основи соціальних відносин

Соціальна стабільність у суспільстві досягається за допомогою соціальної політики держави, основи якої закріплені в її Основному Законі.

У Конституції України відсутня окрема стаття, що закріплювала б соціальну систему суспільства. До цієї системи відносяться український народ як етнос, корінні народи, національні меншини, соціальні групи, трудові і територіальні колективи, соціальні об'єднання тощо.

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах (ст. 21 Конституції України). Це робить недоречним їх класифікацію за майновим станом на певні класи. Але це не виключає поділу людей на певні групи за іншими ознаками, зокрема, професійними, політичними, національними, релігійними тощо.

У літературі є поширеним поділ людей на класи в залежності від їх відношення до тієї чи іншої форми власності. Вважається, що основними соціально-класовими спільностями є три, а саме: а) особи, що працюють за наймом і складають абсолютну більшість населення кожної країни; б) підприємці, у середовищі яких простежується постійне збільшення кількості середніх і дрібних власників; в) маргінали (слово лат. походження і означає той, що знаходиться скраю) - особи, що живуть нижче встановленого у країні офіційного рівня забезпечення [13, с. 100].

Соціальні відносини в Україні, перш за все, базуються на таких основних засадах, що закріплені у ст. 3 Конституції України: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави. Соціальні права і свободи людини і громадянина закріплені у ст. 43-52 Конституції України. Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання тощо (ст. 24).

Стратегічними цілями соціальної політики на державному рівні є: досягнення відчутного поліпшення матеріального добробуту і умов життя людей; забезпечення повної продуктивної зайнятості населення, підвищення якості і конкурентноздатності робочої сили; гарантування конституційних прав громадян на працю, соціальний захист населення, освіту, охорону здоров'я, культуру, житло; переорієнтація соціальної політики на сім'ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім'ї; забезпечення соціальної підтримки соціально найуразливіших верств населення; вплив на демографічну ситуацію, підвищення народжуваності та зниження смертності населення, особливо дитячої, підвищення тривалості життя; значне поліпшення соціальної інфраструктури [17, с. 37].

Соціальна політика держави базується на таких конституційних положеннях: держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб (ч. 2 ст. 43); охороною праці і здоров'я людей (ч. 4, 5 ст. 43); встановленням гарантованого мінімуму заробітної плати не нижчої від зазначеної законом (ч. 4 ст. 43); сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 5 ст. 51); пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 3 ст. 46); громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону (ч. 2 ст. 47); охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена (ч. 2, 3 ст. 49); держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-економічне благополуччя (ч. 5 ст. 49); утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей (ч. 3 ст. 52); держава забезпечує: доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам (ч. 3 ст. 53); держава сприяє розвиткові науки (ч. 3 ст. 54); держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів (ч. 4 ст. 42).

2.3 Конституційні засади культурних (духовних) відносин

Демократична держава не повинна втручатися у внутрішній світ людини, але зобов'язана створювати умови для її гармонійного розвитку. Для цього вона встановлює важливі принципи, на базі яких забезпечується доступність отримання культурних благ. Складовими духовного життя є мова, освіта, наука, культура, інформація, релігія.

Мова є першоосновою будь-якої культури, засобом спілкування, атрибутом держави, характерним компонентом прояву національного в особи. Вона нерозривно зв'язана з мисленням, є соціальним засобом збереження і передачі інформації, одним із засобів управління людською поведінкою. У світі нараховується від 2,5 до 5 тисяч мов, а в Україні їх більше 100.

У колишньому СРСР на державному рівні велась політика на знищення національних мов і на насадження однієї з них - російської. Так, якщо в 1937 р. в СРСР підручники видавались дев'яноста мовами, то в 1988 році у навчальному процесі використовувалося лише тридцять дев'ять мов [10, с. 180].

Відповідно до ч. 1 ст. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. За Основним Законом держава бере на себе зобов'язання сприяти розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України (ст. 11). На жаль, проголошення української мови державною залишилось лише гаслом. Її статус у державі реально не гарантується, а правова база її застосування малоефективна.

Освіта - результат засвоєння систематизованих знань, вмінь і навичок, необхідна умова підготовки людини до життя і праці. Вимога до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки встановлюються державними стандартами освіти. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти. Основи державної політики у сфері освіти закріплені у ст. 53 Конституції України.

Наука - сфера людської діяльності, функція якої - вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність, одна із форм суспільної свідомості. Систему науки складає академічна, вузівська та відомча наука. Вона закріплена в Основному Законі опосередковано. У Конституції проголошено, що держава сприяє розвиткові науки, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством (ст. 54).

Під культурою розуміють сукупність матеріальних і духовних цінностей, створених людством протягом його історії. У вузькому розумінні цього слова вона опосередковує собою державні і недержавні заклади культури. До закладів культури належать театри, кінотеатри, музеї, клуби, бібліотеки, палаци культури тощо. В Конституції зазначається, що культурна спадщина охороняється законом і що держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, які становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, що знаходяться за її межами (ст. 54, 66).

Інформація - це відомості про навколишній світ, процеси, які в ньому відбуваються, про події, ситуації, чиюсь діяльність, що їх сприймають людина і живі організми, керуючі машини та інші системи. Відповідно до ч. 2 ст. 50 Конституції України кожному громадянину гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути засекречена. Порядок доведення правової інформації закріплений у ст. 57 Основного Закону. Відповідно до ч. 6 ст. 29 Конституції України про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого. У ч. 2 ст. 34 Конституції вказано, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

У тлумаченні богословів релігія - це все те, що зв'язує і з'єднує людину з божественністю ("святе письмо", культ тощо). Свобода світогляду і віросповідання закріплена у ст. 35 Конституції України. Свобода релігійних переконань є частиною ідеологічного плюралізму.

2.4 Конституційні основи політичних відносин

У літературі наводяться різні визначення поняття політичної системи, дається різна їх структура, класифікація тощо.

Політична система суспільства - це система взаємовідносин державних та недержавних соціальних інститутів, які виконують певні політичні функції щодо захисту інтересів соціальних угрупувань, спільнот, суспільних груп, можливостей їхньої гармонізації. Структуру політичної системи складають: політичні відносини; політична організація суспільства (державно-правові органи, політичні партії, політичні рухи, масові громадські організації, трудові колективи та об'єднання); засоби масової інформації; політичні принципи й норми; політична свідомість і культура.

Політичні відносини складаються у суспільстві з приводу завоювання та здійснення політичної влади. Політична організація суспільства складається з трьох видів організацій і установ: власне політичні організації (держава, політичні партії, політичні рухи); політизовані організації (народні рухи, профспілки); неполітичні організації (об'єднання за інтересами). Засоби масової інформації - це розгалужена мережа установ, що займаються збиранням, обробкою та поширенням інформації (у демократичних державах відіграють роль четвертої влади). Політичні принципи й норми формують політичну поведінку та свідомість людини відповідно до цілей і завдань політичної системи. Політична свідомість - це сукупність політичних ідей, уявлень, традицій, відображених у політичних документах, правових нормах. Політична культура - це сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя [15, с. 146-151].

У структуру основ конституційного ладу України входять такі елементи політичної системи: народ; держава; об'єднання громадян; органи місцевого самоврядування.

Відповідно до ст. 5 Конституції України народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Він цю владу здійснює безпосередньо (вибори, референдум) і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Важливим елементом політичної організації суспільства є держава з усіма її складовими: законодавчою, виконавчою та судовою гілками влади, формою правління, державним устроєм та ін.

До об'єднань громадян належать політичні партії та громадські організації. Політичною партією є об'єднання громадян - прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, які мають головною метою участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади, місцевого самоврядування і представництва в їх складі. Громадською організацією є об'єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних та інших спільних інтересів. Визначення політичних партій і громадських організацій дане у статтях 2 і 3 Закону України від 16 червня 1992 року "Про об'єднання громадян". Критерієм такого розмежування об'єднань громадян є їх участь у політичному процесі, форми діяльності та кінцева мета; політична влада - для партій, а задоволення професійних, творчих та інших інтересів людей - для громадських об'єднань.

Стаття 37 Конституції України передбачає, що утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення забороняються. Вони не можуть мати воєнізованих формувань. Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях. Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється лише в судовому порядку.

Місце політичних партій у громадському житті зводиться до їх участі у: виборах в органи державної влади; формуванні політичних інститутів (масових народних рухів); здійсненні державної влади через парламентські фракції; формуванні основних напрямів суспільно-політичних процесів; розробці політичних доктрин; формуванні громадської думки.

Характерною рисою політичного життя демократичних держав є політичний плюралізм чи багатопартійність. Політичний плюралізм - це легальна діяльність різних політичних партій. Він закріплений у ст. 15 Конституції України.

В умовах багатопартійності партія (чи партії при створенні коаліційного уряду), що знаходиться при владі, називається правлячою, а в опозиції до неї - опозиційною. В Україні відсутній досвід взаємовідносин правлячих і опозиційних партій.

Політичні партії, взаємодіючи у боротьбі за завоювання політичної влади чи за участь у її здійсненні, утворюють партійну систему країни. Це може бути багатопартійна чи двопартійна або однопартійна система.

Термін "партійна система" використовується як для характеристики взаємовідносин між політичними партіями, так і для відносин політичних партій між собою.

Політична партія має свою ідеологію, партійну програму і передвиборчу програму. Ідеологія - це система поглядів та ідей, у яких відображається ставлення до тієї чи іншої дійсності. Інколи це цілісна теорія, що включає політичні, філософські, соціальні, правові, моральні, релігійні та ін. погляди та ідеї на організацію суспільства (теорія постіндустріального суспільства, теорія плюралістичної демократії, теорія конвергенції, марксистсько-ленінська теорія та ін.). Програма партії - це ті цілі та завдання, які ставить перед собою політична партія і які вона зобов'язується втілити у життя, якщо прийде до влади. Передвиборча платформа партії - це ті цілі та завдання, з якими партія йде на наступні вибори.


Подобные документы

  • Місце і роль людини в сучасному суспільстві й державі. Сутність правового статусу людини. Громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина. Загальні конституційні обов'язки громадян України.

    реферат [48,5 K], добавлен 28.04.2011

  • Визначення, принципи та функції громадянського суспільства. Правова держава і громадянське суспільство, їх взаємовідносини. Конституційний лад України, як основа для формування громадянського суспільства. Стан забезпечення та захисту прав і свобод людини.

    реферат [43,5 K], добавлен 29.10.2010

  • Поняття конституційного ладу та його засад. Склад принципів, що становлять засади конституційного ладу України. Конституційна характеристика української держави. Демократичні основи. Економічні та духовні аспекти основ конституційного ладу України.

    курсовая работа [49,2 K], добавлен 29.10.2008

  • Поняття громадянства України, його конституційні основи. Права і свободи людини та громадянина: особисті, політичні, економічні, соціальні, екологічні та культурні. Обов’язки людини та громадянина, процес політичної соціалізації та його значення.

    реферат [27,1 K], добавлен 28.06.2010

  • Поняття громадянського суспільства. Історія розвитку громадянського суспільства. Аналіз проблем співвідношення соціальної правової держави і громадянського суспільства (в юридичному аспекті) насамперед в умовах сучасної України. Межі діяльності держави.

    курсовая работа [84,9 K], добавлен 18.08.2011

  • Поняття та зміст правового статусу людини і громадянина. Громадянські права і свободи людини. Політичні права і свободи громадян в Україні. Економічні, соціальні та культурні права і свободи громадян в Україні. Конституційні обов’язки громадян України.

    курсовая работа [40,7 K], добавлен 13.12.2010

  • Історія виникнення та розвитку правової держави. Сутність поняття та ознаки громадянського суспільства. Розвиток громадського суспільства в Україні. Поняття, ознаки та основні принципи правової держави. Шляхи формування правової держави в Україні.

    курсовая работа [120,0 K], добавлен 25.02.2011

  • Історико-правові аспекти становлення громадянського суспільства як системи соціально-політичних відносин. Ознаки, принципи побудови та структура громадянського суспільства, його функції. Стан та перспективи розвитку громадянського суспільства України.

    курсовая работа [81,4 K], добавлен 11.05.2014

  • Особливості формування громадянського суспільства в Україні. Сутність та ознаки громадянського суспільства і правової держави. Взаємовідносини правової держави і громадянського суспільства на сучасному етапі, основні напрямки подальшого формування.

    курсовая работа [40,7 K], добавлен 13.11.2010

  • Поняття конституційного ладу та його закріплення в Конституції. Державні символи України. Основи національного розвитку та національних відносин. Поняття та ознаки органів державної влади, їх класифікация. Система місцевого самоврядування в Україні.

    контрольная работа [37,0 K], добавлен 30.04.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.