Інститут представництва у цивільних правовідносинах

14

Інститут представництва у цивільних правовідносинах

ЗМІСТ

І. Вступ

ІІ. Інститут представництва у цивільних правовідносинах

2.1 Поняття та підстави представництва в цивільному праві України

2.2 Види представництва в цивільному праві України

ІІІ. Висновки

ІV. Бібліографічний список

І. ВСТУП

В цій роботі, на підставі вивчення опублікованих документів, законів України, архівних матеріалів представлено особливості інституту представництва у цивільних правовідносинах.

Актуальністю обраної теми є значення цього інституту в суспільному житті зумовлене тим, що представництво дає можливість оптимізації та активізації придбання та реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, а для недієздатних громадян є основним засобом їх участі в правовідносинах. За допомогою представництва можливі придбання й реалізація більшості матеріальних і низки процесуальних цивільних, а також інших за галузевою належністю суб'єктивних прав і обов'язків.

Метою даної роботи є висвітлення значення інституту представництва у цивільних правовідносинах, як однією з важливих гарантій реального здійснення прав і виконання обов'язків суб'єктами права.

Разом з тим особа представника не має закривати собою того, кого представляє, обмежувати його розсуд та права. З'ясування співвідношення між цими суперечливими цілями становить значний науковий інтерес. Зазначені обставини зумовлюють актуальність теми, яка в умовах проголошеного в нашій державі повернення до загальнолюдських гуманістичних цінностей набуває особливого звучання.

Разом з тим проблема представництва має не лише теоретичний інтерес, але і практичне значення, оскільки процес оновлення цивільного законодавства, який відбувається в Україні, поставив на порядок денний питання про зміну в підходах до регулювання відповідних суспільних відносин, у тому числі тих, що опосередковують відносини представництва. Останні в умовах розширення кількості учасників цивільного обігу, посилення їхньої автономії є ефективним засобом здійснення прав та реалізації обов'язків учасниками економічного обігу.

Крім того, представництво часто є необхідною умовою реалізації правосуб'єктності юридичної особи. І хоч існує думка, що інтереси останньої зазвичай представляє її орган, але правова природа таких відносин залишається не до кінця з'ясованою. До того ж, у будь-якому разі без інституту представництва тут обійтись практично неможливо.

Основною задачею поставленої мети є розкриття інституту представництва у цивільних правовідносинах.

ІІ. ІНСТИТУТ ПРЕДСТАВНИЦТВА У ЦИВІЛЬНИХ ПРАВОВІДНОСИНАХ

2.1 Поняття та підстави представництва в цивільному праві України

Інститут представництва в цивільному праві України представлений главою 17 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 237 Цивільного Кодексу представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Отже, представництво є системою, що включає правовідносини:

1) між тим, кого представляють, і представником (внутрішні правовідносини представництва);

2) між тим, кого представляють, і третьою особою;

3) між представником і третьою особою.

Внутрішні відносини представництва складаються між тим, кого представляють, і представником, зумовлюючи виникнення у того, кого представляють, прав і обов'язків внаслідок діяльності представника. Для цих відносин характерним є те, що вони:

1) спрямовані на упорядкування правових зв'язків між тим, кого представляють, і третьою особою, тобто мають характер організаційних майнових правовідносин;

2) мають щодо цих зв'язків службовий (допоміжний) характер;

3) виникають і реалізуються не в інтересах того, хто вчиняє дії (представника), а з метою здійснення інтересу того, кого представляють.

Зовнішні відносини представництва бувають двох видів:

1) відносини між представником і третіми особами, які мають організаційний характер;

2) правові відносини між тим, кого представляють, і третіми особами, встановлення яких є результатом дій представника.

У силу зовнішніх правовідносин представництва представник зобов'язаний інформувати третю особу про представницький характер своєї дії (інформаційний обов'язок), а також надати докази наявності і змісту повноваження. Невиконання першого обов'язку покладає юридичні наслідки дій представника стосовно третьої особи безпосередньо на представника, невиконання другого обов'язку -- може призвести до небажання третіх осіб мати справу з представником, тобто перешкоджає реалізації повноваження.

Внутрішні і зовнішні відносини представництва взаємопов'язані і взаємозумовлені.

Представниками і тими, кого представляють, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Особою, яку представляють, може бути будь-яка правоздатна особа: людина -- з народження, юридична особа -- з моменту її утворення. У тих випадках, коли тим, кого представляють, є громадянин, він може бути як дієздатним, так і недієздатним. Однак це стосується лише так званого обов'язкового представництва. У добровільному представництві, яке ґрунтується на волевиявленні того, кого представляють, для вираження волі на встановлення відносин представництва необхідна дієздатність цієї особи.

Представниками можуть бути фізичні особи, які мають достатній обсяг дієздатності. За загальним правилом, це повнолітні, тобто особи, що досягли 18-річного віку. Крім того, як представники можуть виступати також особи, що досягли трудового повноліття, тобто шістнадцяти років (наприклад, при прийомі на роботу продавцем неповнолітнього, який досяг шістнадцяти років). Представниками не можуть бути особи, що перебувають під опікою або піклуванням.

Не вважається представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але виступає від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів (ч.2 ст. 237 ЦК). Таке правило логічно пов'язане з положеннями ч. 1 ст. 238, згідно якому представник має діяти від імені того, кого представляє, і ст. 239 ЦК, згідно якій правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.

Щоб дії представника створили юридичні права і обов'язки для того, кого представляють, необхідно, щоб представник мав відповідні повноваження. Повноваження дає представнику можливість діяти від імені особи, котру він представляє, визначає зміст і межі таких дій, тобто виступає як вид і міра можливої поведінки -- немайнове цивільне право. Повноваження також включає можливість вимоги, у цьому випадку -- право вимагати від того, кого представляють, прийняття на себе юридичних наслідків дій, що здійснені в межах повноваження. Носієм повноваження є представник, тому захист повноваження шляхом скарги, подання позовів про визнання повноваження, про припинення дій, що його порушують, здійснюється представником від свого імені і не потребує особливого повноваження.

Право на здійснення правочинів від імені іншої особи ґрунтується на різних юридичних фактах, з якими закон пов'язує виникнення повноваження. Наприклад, виникнення повноважень закон пов'язує з фактом спільного господарювання, спільності майна: при здійсненні одним з подружжя правочинів для спільного сімейного господарства, він виступає як особа, що діє також від імені і в інтересах другого з подружжя, бо згода останнього на здійснення такого правочину припускається.

Коло дій, які можуть бути здійснені за допомогою представництва, не є безмежним. Тому стаття 238 ЦК якраз і визначає межі дій, котрі може вчиняти представник.

Зокрема, ч.1 ст. 238 ЦК вказує, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Це положення стосується лише добровільного представництва, оскільки, наприклад, батьки чи опікун, будучи законними представниками, якраз і мають метою «заповнити» недостатню дієздатність малолітнього.

Не допускається укладення через представника правочину, який за своїм характером може вчинятися тільки особисто тією особою, яку він представляє, а також інших правочинів, вказаних в законі. Наприклад, договір довічного утримання, заповіт, трудовий договір, реєстрація шлюбу, всиновлення тощо -- це ті юридичні дії, які мають здійснюватися особисто (ч. 2 ст. 238 ЦК).

Усі юридичні дії представник зобов'язаний здійснювати в інтересах того, кого представляє (ч. 3 ст. 238 ЦК). З метою захисту цивільних прав та інтересів того, кого представляють, законом встановлена заборона укладення угоди представником відносно себе особисто або відносно іншої особи, представником якої він одночасно є. Наприклад, опікун не може укладати угод зі своїм підопічним, а також представляти його при укладенні угод або веденні судової справи між підопічним і своїми близькими родичами. Але у деяких випадках при згоді тих, кого представник одночасно представляє, такі дії можуть бути допущені. Така ситуація передбачена ст. 243 ЦК, ч. 3 якої встановлює, що комерційне представництво одночасно кількох сторін правочину допускається за згодою цих сторін та в інших випадках, встановлених законом.

Представник зобов'язаний особисто вчинити дію, передбачену наданим йому повноваженням. Він може передоручити її здійснення іншій особі, якщо таке передоручення передбачене договором або дозволене тим, кого представляють, в іншій формі (у листі, телеграмі тощо). Передоручення може також ґрунтуватися на положеннях акта цивільного законодавства. Таким спеціальним положенням акта цивільного законодавства є передбачене ч. 1 ст. 240 ЦК правило, згідно з якими представник має право здійснити передоручення, якщо це зумовлено метою охорони інтересів особи, яку він представляє.

Ст. 240 ЦК не регламентує порядок та форму передоручення, але оскільки останнє може мати місце лише при добровільному представництві, котре, у свою чергу, ґрунтується на довіреності, то передоручення, як правило, здійснюється шляхом видачі довіреності представником своєму заміснику. Але передоручення можливе і шляхом внесення змін у договір (доручення тощо), який є підставою представництва.

Довіреність, що видається у порядку передоручення, підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків видачі довіреності на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії, аліментів, інших платежів та поштової кореспонденції (поштових переказів, посилок тощо), яка може бути посвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на стаціонарному лікуванні, або за місцем його проживання (ч. 4 ст. 245). Строк, на який вона видається, не може перевищувати терміну дії основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Представник, який передав свої повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Якщо ж представник не повідомив особі, яку представляє, про передоручення, він несе відповідальність за дії особи, якій передав повноваження, як за свої власні.

Оскільки при передорученні має місце передача представником його повноважень третій особі (заміснику), тобто відбувається заміна осіб у внутрішніх відносинах представництва зі збереженням останніх, то це не впливає на існування самих відносин представництва. Тому правочин, вчинений після передоручення замісником першого (головного) представника, так само створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, як це було б при діях першого представника.

Перевищення представником повноваження при вчиненні правочину -- це довільне збільшення представником обсягу права на здійснення правочинів, який встановлено вказівками того, кого представляють, або нормами права. При перевищенні повноважень представник зі своєї ініціативи розширює межі наданого йому повноваження, не погодивши такий відступ із довірителем.

Перевищення повноважень можливе у кількісному й якісному відношенні. Під кількісним перевищенням мається на увазі, наприклад, перевищення:

1) числа, ваги, міри речей;

2) терміну договору, який потрібно укласти;

3) розміру плати або покупної ціни.

Якісне перевищення може стосуватися:

1) властивостей і специфіки предмета угоди;

2) вибору контрагента, з яким має бути укладена угода;

3) характеру самої угоди, вчинення дій, не передбачених довіреністю.

Правочин, учинений із перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє тощо цивільні права і обов'язки для особи, яку представляють, лише у разі подальшого схвалення цієї угоди.

Якщо схвалення дій представника не відбудеться, то такий правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і має бути визнаним недійсним відповідно до ч. 1 ст. 241, ст. 239, ст. 215 ЦК. Наслідками недійсності такого правочину є двостороння реституція.

Стаття 241 ЦК передбачає два варіанти поведінки особи, яку представляють, при представництві з перевищенням повноважень:

1) вона схвалює дії, вчинені від її імені;

2) вона відмовляється від схвалення дій, вчинених від її імені без повноважень або з перевищенням повноважень.

Схвалення дій представника можливе в різних формах:

1) схвалення шляхом заяви про це;

2) схвалення мовчазною згодою;

3) схвалення шляхом здійснення так званих конклюдентних дій, що свідчать про прийняття правочину.

За своєю юридичною природою схвалення є одностороннім правочином, що потребує сприйняття його третьою особою і представником. У схваленні виражається воля особи, яку представляють, наділити юридичною силою конкретну угоду, укладену для неї з перевищенням повноважень. Слід зазначити, що положення ст. 241 ЦК поширюються лише на випадки добровільного представництва, оскільки при обов'язковому представництві воля особи, яку представляють, є нікчемною і впливу на юридичну силу правочину не має.

Як випливає із тексту ст. 241 ЦК, несхвалення такого правочину ніби тягне повну її недійсність. Але такий висновок суперечить ст. 217 ЦК, згідно з якою недійсність частини правочину не тягне недійсності інших її частин. Отже, можна зробити висновок, що той, кого представляють, не може ухилитися від схвалення тієї частини угоди, яка відповідає повноваженням, -- за умови, що можливе її самостійне існування. Тому угода, укладена з перевищенням повноважень, якщо її не схвалив той, кого представляють, може бути визнана судом частково дійсною (ст.ст. 240, 242, 217 ЦК). Якщо ж самостійне існування частини угоди, укладеної в межах повноважень, не є можливим, то вона визнається повністю недійсною (ст. 240, 242, 216 ЦК).

2.2 Види представництва в цивільному праві України

В цивільному праві України інститут представництва розподіляється на три види:

1) представництво за законом (ст. 242 ЦК);

2) комерційне представництво (ст. 243 ЦК);

3) представництво за довіреністю (ст. 244 ЦК).

Відповідно до ст. 242 ЦК батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.

Опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною.

Законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Такий вид представництва, як представництво за законом має свої характерні особливості. Ними, зокрема є його спрямованість на захист прав і законних інтересів недієздатних осіб, які внаслідок малоліття, недоумства або душевної хвороби не можуть піклуватися про себе самі, то природно, що така особа не може впливати на діяльність представника. Якщо діяльність представника в інтересах особи дієздатної є реалізацією його права, то діяльність представника на захист інтересів осіб недієздатних -- це його обов'язок, відмовитися від якого він не може. Інша річ, що такий представник може вийти з числа осіб, які внаслідок свого правового становища зобов'язуються законом або адміністративним актом до захисту прав недієздатних (наприклад, опікун складає свої повноваження, батьків позбавляють батьківських прав тощо).

Ст. 242 ЦК спеціально згадує про окремі категорії осіб, які можуть здійснювати представництво за законом (батьки, усиновлювачі, опікуни та ін.).

Право батьків представляти свої малолітніх та неповнолітніх дітей ґрунтується на такій складній юридичній сукупності, як норма закону і подія (народження дитини), а для представництва батька до того ж потрібна наявність акта цивільного стану (шлюбу з матір'ю дитини), правочину (заява про визнання себе батьком дитини за відсутності шлюбу з матір'ю), рішення суду про визнання батьком дитини. Законними представниками малолітніх та неповнолітніх дітей є також усиновлювачі, котрі за своїм правовим становищем дорівнюються до батьків. Батьки (усиновлювачі) можуть укладати за неповнолітніх дітей будь-які угоди. що не суперечить інтересам дітей.

Виникнення повноваження в опікуна ґрунтується на положеннях ч. 2 ст. 242 ЦК, згідно якій опікун є законним представником малолітньої особи та фізичної особи, визнаної недієздатною, а також на рішенні про призначення опікуном. У сукупності ці юридичні факти є достатньою умовою виникнення в опікуна повноваження для діяльності як законного представника.

Опікуни здійснюють усі дії, які міг би здійснити сам опікуваний, якби був дієздатним, але без дозволу органів опіки і піклування не мають права здійснювати від імені опікуваних правочини, що істотно зачіпають майнові інтереси останніх. Дозвіл органу опіки і піклування, що видається опікуну на здійснення такого правочину, встановлює для нього додаткові повноваження крім тих, що вже передбачені законом.

Піклувальники не виступають як представники підопічного за законом. Вони сприяють неповнолітнім у здійсненні ними їх прав, і тільки у разі хвороби неповнолітнього, яка перешкоджає особистому укладенню правочину або при веденні справ неповнолітнього у суді чи інших установах, піклувальники виступають як представники підопічного.

Варто зауважити, що законним представником у випадках, встановлених законом, може бути інша особа.

Комерційне представництво ґрунтується на нормах (за деякими винятками), встановлених для представництва й є видом добровільного представництва з особливим суб'єктним складом і сферою застосування. Особливістю суб'єктного складу відносин комерційного представництва є те, що комерційними представниками можуть бути юридичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, які засновані в встановленому законом порядку та фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності. Комерційний представник має право одночасно представляти різні сторони в угоді, якщо на це є їхня згода або якщо така можливість передбачена законом. Комерційний представник може:

1) приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені юридичні дії від імені і за рахунок особи, що представляється;

2) приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені юридичні дії від свого імені, але за рахунок особи, що представляється;

3) приймати на себе зобов'язання здійснювати визначені фактичні дії (наприклад, сприяння в пошуку нових контрагентів і проведенні переговорів з метою укладення з ними контрактів, які, однак, укладаються безпосередньо між особою, яку представляють, і третьою особою). Зокрема комерційним представництвом є брокерська діяльність професійних учасників ринку цінних паперів.

Договір на комерційне представництво припускається оплатним. Особа, яка представляється, зобов'язана сплатити представнику винагороду за вчинені дії, крім випадків, коли в самому договорі є вказівка на його безоплатний характер. Якщо така вказівка відсутня, і одночасно договором не встановлений розмір винагороди і порядок його сплати, особа що представляється, оплачує за комерційне представництво суму, що при порівнянних обставинах звичайно стягується за послуги аналогічного характеру (ст. 632 ЦК). Окрім того, представник має право на відшкодування витрат, понесених ним при виконанні доручення. Якщо правочин укладений від імені кількох підприємців одночасно, витрати поділяються в рівних частках, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Підставою комерційного представництва може бути цивільно-правовий або трудовий договір. Зокрема, це можуть бути договори доручення, комісії, агентські, брокерські угоди. Однак ч. 2 ст. 237 ЦК передбачає, що не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому угод. Тому можна зробити висновок про те, що комерційне представництво здійснюється, як правило, на підставі договору доручення. Повноваження комерційного представника також можуть бути підтверджені довіреністю.

Особливості комерційного представництва в окремих сферах підприємницької діяльності встановлюються законом (наприклад, ст.ст. 1004, 1008, 1009 та ін. ЦК.)

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреність це письмовий документ, що видається представнику тим, кого представляють, для представництва перед третіми особами.

Залежно від обсягу повноважень, що надаються повіреному особою, котру він представляє, виокремлюють два види довіреності:

1) загальна (генеральна) довіреність, яка уповноважує представника на здійснення правочинів та інших юридичних дій різного характеру;

2) спеціальна (у тому числі разова) довіреність, яка підтверджує повноваження на здійснення юридичних дій або правочинів певного типу.

Якщо той, кого представляють, уповноважує на здійснення якого-небудь одного правочину або юридичної дії, то спеціальна довіреність у цьому випадку буде називатися разовою довіреністю. Така довіреність видається, наприклад, юристам для захисту інтересів організацій у суді тощо.

Довіреність призначається для третіх осіб, які з її тексту узнають, якими повноваженнями наділений представник.

Видача довіреності є одностороннім правочином, і порядок її посвідчення підпорядковуються правилам ЦК, що стосуються правочинів взагалі. Основні правила видачі довіреності викладено у Законі України «Про нотаріат».

Довіреність здійснюється тільки в письмовій формі. Вона є іменним документом, а тому в ній обов'язково повинно бути вказано, хто і кому видав довіреність.

Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. У цьому випадку такий акт має бути оформлений належним чином (підписаний керівником, завірений печаткою юридичної особи тощо).

Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

ІІІ. ВИСНОВКИ

Згідно із ст. 237 нового ЦК представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Ознаки цивільно-правового представництва містяться в ст.62 чинного Цивільного Кодексу України, у силу якої угода, вчинена однією особою (представником) від імені іншої особи (особи, яку представляють) по повноваженню, заснованому на дорученні, законі або адміністративному акті, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права й обов'язки особи, яку представляють.

Отже, представництво характеризується наступними ознаками: цивільні права та обов'язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє. Якщо укладена представником угода спричинила для контрагента збитки, то зобов'язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цієї угоди.

Отже, у відносинах представництва беруть участь три суб'єкти: особа, яку представляють, представник і третя особа.

Особою, яку представляють, може бути будь-який суб'єкт цивільного права -- громадянин, юридична особа, незалежно від наявності у них дієздатності.

Представником є громадянин або юридична особа, які мають повноваження на здійснення юридичних дій від імені особи, яку представляють. Представники громадяни, як правило, мають бути повністю дієздатними. Як виняток, представниками можуть бути особи, які досягли трудового повноліття, тобто в основному 16-річного віку.

Юридичні особи, які мають спеціальну правоздатність, можуть виконувати функції представника, якщо це не суперечить їх статутним завданням, визначеним у законі, статуті або положенні (ч. 1 ст. 26, ч. 2 ст. 64 ЦК України; ст. 2 Закону України “Про товарну біржу ”; ст. 20 Закону України “Про об'єднання громадян ”).

Третьою особою, з якою внаслідок дії представника встановлюються, змінюються або припиняються цивільні права та обов'язки, може бути будь-який суб'єкт цивільного права. Разом з тим відповідно до ч. З ст. 62 ЦК України представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні щодо себе особисто, ні щодо другої особи, представником якої він водночас є.

Розрізняють такі види представництва: 1) представництво, яке ґрунтується на договорі; 2) представництво, яке ґрунтується на законі; 3) представництво, яке ґрунтується на адміністративному акті.

Згідно із ст. 244 нового ЦК представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

Представництво і довіреність розширюють і полегшують можливості придбання і реалізації суб'єктивних прав і обов'язків, а для недієздатних громадян є основним засобом участі в правових відносинах.

IV. БІБЛІОГРАФІЧНИЙ СПИСОК

1. Закон України “Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 р. // ВВР. - 1992. - № 34. - Ст. 504.

2. Закон України “Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 р. // ВВР. - 1992. - № 10. - Ст. 140.

3. Цивільний кодекс України. Затверджений Верховною Радою УРСР 18 липня 1963 року. - К., 1998.

4. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року. // Голос України. - 12 березня 2003 р. - №45-46.

5. Басистов А. Доверенность: субъектный состав, полномочия, оформление, некоторые особенности. - М.: Белые альвы, 1996.

6. Бурбело О. Л. Комерційне право: Навч. посібник / Луганський ін-т внутрішніх справ МВС України. - Луганськ, 1997.

7. Гражданское право: Учебник / Под. ред. Ю. К. Толстого, А. П. Сергее-ва. - М., 1996. - Ч. 1.

8. Гражданское право: определения, понятия, законодательство: Учебно-практический справочник. / Под ред. Е. О. Харитонова. - X.,1998.

9. Дзера О. В. Розвиток права власності громадян в Україні: Монографія. -- К., 1996.

10. Емельянов В. П. Гражданское право Украини. -- Харьков, 1996.

11. refsbank.info.

12. www.justinian.com.ua.