Підзаконні акти як джерела аграрного права
Поняття джерел аграрного права, їх класифікація та ознаки. Акти Президента України, Кабінету Міністрів, центральних та місцевих органів державної влади. Перспективи розвитку та необхідність реформування аграрного законодавства, шляхи його вдосконалення.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.09.2010 |
| Размер файла | 43,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
1
- Зміст
- Вступ ………………………………………………………………………….2
- Розділ 1. Місце підзаконних актів серед джерел аграрного права 4
- 1.1. Поняття джерел аграрного права 4
- 1.2 Класифікація джерел аграрного права 6
- 1.3 Ознаки джерел аграрного права 7
- Розділ 2. Характеристика підзаконних нормативних актів 11
- 2.1 Акти Президента України 11
- 2.2 Акти Кабінету Міністрів України 16
- 2.3 Акти центральних органів державної влади 19
- 2.4 Акти місцевих органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування 20
- 2.5 Внутрішньогосподарські локальні акти 21
- Розділ 3. Перспективи розвитку аграрного законодавства 25
- 3.1 Необхідність реформування аграрного законодавства 25
- 3.2 Шляхи вдосконалення аграрного законодавства 26
- Висновки 30
- Список літератури 32
Вступ
Аграрні проблеми завжди були непростими у світовій практиці економічного розвитку. Нелегкими вони виявились і в Україні.
Розглядаючи організаційно-правовий аспект державотворення в Україні, не можна не звернути увагу на істотне оновлення чинного законодавства. Це настійна вимога життя, оскільки в недавньому минулому основи законодавства усіх галузей приймались централізовано, і відповідні правові акти були майже однотипними в усіх республіках колишнього СРСР.
Ефективність процесу формування в Україні ринкових відносин значно залежить не лише від організаційно-економічних факторів (підприємництва, рентабельності, політики цін, кредитування, пільг і т. д.), хоч вони є першочерговими, а також від якості правового регулювання їх процесів, від активної ролі держави та її органів у даній справі.
На жаль, заходи, що проводилися з часів надбання незалежності у сфері удосконалення управління АПК, забезпечення функціонування цього міжгалузевого утворення як цілісної структури не досягає намічених цілей, значною мірою через недостатньо обґрунтоване правове забезпечення зазначеної галузі.
Сучасне аграрне законодавство України характеризується, по-перше, надмірною кількістю нормативно-правових актів, що мають неоднакову юридичну силу, по-друге, "розкиданістю" аграрно-правових норм по законодавчих і підзаконних актах, що належать до інших галузей права, по-третє, великою питомою вагою відомчих нормативно-правових актів, які часто суперечать аграрним законам або дають можливість їх двоякого тлумачення, що в свою чергу негативно впливає на практику застосування права. Ці вади аграрного законодавства обумовлюють сучасні проблеми аграрної правотворчості в Україні.
Нині існує велика кількість нормативних актів, що регулюють аграрні правовідносини. Але у зв'язку з відсутністю базового закону (кодексу) їх застосування утруднено. На даний час багато праць присвячено законам, які регулюють або повинні регулювати аграрні відносини, зокрема прийняттю Аграрного (Сільськогосподарського) кодексу. Підзаконним нормативним актам приділено набагато менше уваги - про них згадують лише при розгляді загального питання про джерела аграрного права.
Тому тема “Підзаконні акти як джерела аграрного права” обрана для написання курсової роботи.
Об'єктом роботи є система підзаконних нормативних актів з аграрного права України.
Мета дослідження - дати характеристику всім видам діючих підзаконних нормативних актів з аграрного права.
Основні завдання:
- визначити місце підзаконних нормативних актів серед джерел аграрного права;
- встановити особливості джерел в аграрному праві;
- на прикладі окремих указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, відомчих і локальних актів дати характеристику підзаконних нормативних актів як джерел аграрного права;
- виділити недоліки чинних підзаконних актів з аграрного права та запропонувати шляхи удосконалення аграрного законодавства.
При написанні роботи опрацьовано ряд чинних указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, відомчих і локальних нормативних актів. На їх основі встановлені особливості підзаконних актів як джерел аграрного права. Також в роботі використовувались підручники з аграрного права, монографії і статті, присвячені джерелам аграрного права України.
Розділ 1. Місце підзаконних актів серед джерел аграрного права
1.1 Поняття джерел аграрного права
Світовий досвід свідчить, що відбувається спеціалізація правового регулювання аграрної сфери у зв'язку з необхідністю врахування особливостей сільськогосподарського виробництва, його невигідного становища у товарних зв'язках при високій соціальній значущості продукції. Так склалась галузь аграрного права [21; 38].
Здійснювані соціально-економічні та правові реформи повною мірою стосуються аграрного сектора економіки України і дістають свій вираз у відповідних нормативних актах. Правове регулювання найістотніших суспільних аграрних відносин положеннями нормативних актів є принципом, вимогою та ознакою гарантії, що ця правова норма відображає інтереси і волю народу за допомогою нормативного акта, прийнятого органом державної влади.
Джерела аграрного права - це правові акти, що містять норми аграрного права як галузі, а також норми, які є в актах інших галузей національного і міжнародного законодавства, в тій їх частині, де вони регулюють аграрні відносини.
Наявність самостійних і розвинутих джерел, що регулюють сільськогосподарську діяльність, є найважливішим підтвердженням факту існування аграрного права в якості самостійної галузі.
Аграрне право нагромадило досить значний об'єм нормативно-правових актів, що зобов'язані забезпечити належне правове регулювання сільськогосподарських виробничих і соціальних процесів, що відбуваються в цій галузі суспільного виробництва. Аграрне право як галузь - досить складне і різноманітне явище, йому властиві риси і властивості, що є обов'язковими для галузі права. Нормами аграрного права регулюється весь комплекс проблем, пов'язаних із діяльністю сільськогосподарських підприємств. У зв'язку з цим не можна погодитися з твердженням, що деякі з аграрних правовідносин регулюються іншими галузями права. Як тоді, а тим більше тепер, для такої позиції немає об'єктивних підставі. Дійсно, значна частина норм аграрного права зосереджена в нормативних актах, що є по своєму основному змісту актами державного, цивільного, адміністративного, земельного, фінансового й інших галузей права. Проте від цього аграрно-правовий характер і зміст цих норм не втрачають свого основного призначення.
Тому положення, пов'язані з правовим статусом суб'єктів, договірні відношення, ведення будівельних робіт, фінансові правовідносини за участю сільськогосподарських підприємстві варто вважати вхідними в систему джерел аграрного права.
Це твердження ще в більшій мірі вважається правомірним, оскільки для аграрного права характерним є значна чисельність нормативних актів локального характеру. Так ось у цих актах на кожному кроці використовуються положення майже всіх галузей права. Від цього галузева приналежність цих локальних актів не викликає ніяких сумнівів [14; 32].
Наведені обгрунтування дозволяють підтверджувати, що аграрне право - це не тільки спеціальні законодавчі акти, але і норми інших галузей, але спрямовані на регулювання правовідносин у сфері сільськогосподарського виробництва. При цьому необхідно мати на увазі таке. У нормативному масиві сільськогосподарського законодавства варто чітко розмежувати дві значні групи актів, що регламентують зовнішньогосподарські правовідносини, тобто відношення, що укладаються в процесі господарської і соціальної діяльності між сільськогосподарськими підприємствами й іншими суб'єктами господарської діяльності. Іншу групу складають внутрішньогосподарські акти, що розробляються і затверджуються в кожному конкретному сільськогосподарському підприємстві.
1.2 Класифікація джерел аграрного права
Основне місце серед джерел аграрного права займають нормативні акти. Нормативні акти, як джерела агарарного права можна класифіквати за багатьма критеріями.
За впливом нормативних актів на регульовані відношення вони можуть бути загальними, галузевими і функціональними. За обсягом волі, відбитому в нормативному акті, вони підрозділяються на акти, що регулюють загальноаграрні правовідносини, тобто розраховані на взаємовідносини суб'єктів аграрного права з іншими державними, господарськими суб'єктами, а також акти внутрішньогосподарські, що регламентують внутрішні взаємовідносини між структурними підрозділами й учасниками суб'єктів сільськогосподарської діяльності. За силою впливу на регулювання суспільних відносин аграрно-правові акти підрозділяються на імперативні, диспозитивні, санкціоновані і рекомендаційні.
За органами, що приймають нормативні акти, за їхньою юридичною чинністю вони поділяються є закони і підзаконні акти [17; 334].
Аграрне законодавство становлять закони і підзаконні акти, спрямовані на організаційно-управлінське забезпечення раціонального використання земель сільськогосподарського призначення в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності і організаційно-правових форм, у приватному підсобному господарстві громадян. До нього належать акти, спрямовані на належну організацію ведення головних і допоміжних галузей аграрного виробництва: рослинництва і тваринництва та їхніх складових (насінництво, селекція, племінна справа бджільництво, ставкове рибальство тощо). Ними є акти які визначають нормативно-правові вимоги, спрямовані на охорону здоров'я працівників сільського господарства, додержання правил техніки безпеки і виробничої санітарії в процесі аграрного виробництва. Нормативно-правові положення цих актів визначають коло аграрних підприємців як суб'єктів аграрних виробничих відносин. Ці акти поширюють свою чинність на діяльність усіх сільськогосподарських підприємств.
Різновидом джерел права, в тому числі і аграрного, теорія права розглядає також внутрігосподарські локальні акти, чиє виникнення і функціонування зумовлено насамперед тим, що громадяни як члени чи учасники (акціонери) через вищі органи управління самостійно закріплюють модель (правила) поведінки [12; 102].
Таким чином джерелами аграрного права варто вважати:
Конституцію України;
закони і постанови Верховної Ради;
декрети Кабінету Міністрів України;
укази Президента України;
постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;
акти місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування;
локальні нормативні акти.
Так як закони і Конституція України (затверджується законом) відносяться до такого виду нормативних актів як закони, то всі інші нормативні акти (укази Президента, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів, акти місцевих органів державної виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, локальні нормативні акти) відносяться до підзаконних нормативних актів.
1.3 Ознаки джерел аграрного права
Джерелами аграрного права України є уніфіковані й диференційовані акти правотворчості Президента, інших органів держави, а також акти правотворчості суб'єктів аграрного підприємництва (зі статусом юридичних осіб), які є формою вираження й закріплення бажаної моделі поведінки та моделі аграрних відносин, що визначаються багатоукладністю економіки, рівністю всіх форм власності й організаційно-правових форм аграрного підприємництва та обраними методами господарювання ринкової орієнтації.
Уніфіковані акти аграрного законодавства -- це юридична форма вираження норм аграрного права спрямованих на інтеграцію правового регулювання аграрних відносин, уніфікацію правового статусу і правової регламентації діяльності суб'єктів аграрного підприємництва усіх форм власності та легальних організаційно-правових форм. Вони включають у себе нормативно-правові акти, що регулюють у єдності та взаємозв'язку економічні, організаційні та інші заходи, спрямовані на реалізацію аграрної реформи, підприємництва всіх аграрних товаровиробників.
На відміну від них, диференційовані акти аграрного законодавства - це нормативно-правові акти. що розробляються з урахуванням відмінностей у статусі суб'єктів аграрного підприємництва. Ці акти увібрали в себе колишнє сільськогосподарське законодавство (в тій частині, що не суперечить законодавству). До нього належать правові акти підприємства кооперативного типу селянські (фермерські) господарства, приватні підсобні господарства громадян [19; 31].
Уніфіковані й диференційовані нормативно-правові акти є основою системи (видів) джерел аграрного права.
Джерелами аграрного права є правові акти, що містять норми аграрного права як галузі, а також норми, які містяться в актах інших галузей національного і міжнародного законодавства, в тій їх частині, де вони регулюють аграрні відносини, визначають правовий статус та правосуб'єктність усіх легальних суб'єктів аграрного підприємництва, визначають якість і безпеку продовольства, продуктів харчування та сировини рослинного й тваринного походження, їх переробку й реалізацію.
Джерела аграрного права, що регулюють аграрні ринкові відносини, встановлюють, закріплюють і виражають аграрну політику, сформульовану законодавчою владою, Президентом і Урядом України.
На відміну від джерел інших галузей права, джерела аграрного права України мають такі характерні особливості:
1) уніфіковані акти аграрного законодавства -- являють собою ядро аграрного законодавства і становлення аграрного права як самостійної та інтегрованої галузі національного права;
2) відсутність єдиного фундаторного акта кодифікованого характеру (на відміну від традиційних галузей права, де таким актом є кодекси; від аграрного права Франції, Мексики, Уругваю та інших країн, де основним таким актом виступають аграрні кодекси);
3) значущість локальних актів санкціонованої та делегованої правотворчості суб'єктів агробізнесу (заснованих на недержавній формі власності) як форми реалізації правотворчої правомочності (головним чином із локальної правотворчості) членів чи учасників суб'єктів аграрного підприємництва;
зростання питомої ваги саме законів та актів Президента України в нормативно-правовому масиві, що регулює аграрні відносини;
збереження рекомендаційної правотворчості;
використання правових норм інших галузей права, які одночасно належать і до норм аграрного та інших галузей права (земельного, господарського фінансового тощо), оскільки вони регулюють окремі питання діяльності суб'єктів аграрного підприємництва;
зростання ролі міжнародних норм права та уніфікації національного аграрного законодавства щодо міжнародного права.
Зазначені особливості аграрного законодавства, як правило, спричинені природними особливостями сільського господарства. Н. Титова виділяє наступні особливості:
- використання земель як основного засобу виробничої діяльності;
- залежність результатів праці від природнокліматичних умов;
- здійснення трудових процесів на великих площах;
- їх надзвичайна різноманітність;
- сезонний характер виробництва;
- поширеність нормального виробничого ризику;
- великий розрив між моментом вкладення праці та її наслідками [23; 7].
Все це означає, що сільськогосподарські відносини не можуть бути врегульовані лише “універсальними” нормами законодавства, а потребують більш глибокої і спеціалізованої законодавчої регламентації.
Розділ 2. Характеристика підзаконних нормативних актів
2.1 Акти Президента України
Підзаконними актами є укази Президента України, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України, накази, положення, інструкції, що приймаються центральними органами державної виконавчої влади з питань сільськогосподарського виробництва і підприємництва, виробництва продуктів харчування і продовольства рослинного і тваринного походження та їхньої безпеки для споживачів, а також із питань охорони здоров'я працівників, державних контрактів тощо.
Укази Президента України видаються на розвиток чинного законодавства для термінового правового врегулювання питань, що мають загальнодержавне значення. Головним чином укази Президента України спрямовані на:
а) здійснення Національної аграрної програми;
б) проведення трансформації форм власності в аграрному секторі;
в) прискорення земельної реформи [19; 38].
Мабуть жодна галузь права не регулюється такою кількістю указів Президента як аграрне право. Це можна пояснити тим, що:
1) ще не прийнято велику кількість законів, які б регулювали аграрні відносини;
2) аграрний сектор економіки в силу своєї специфіки за певних обставин потребує негайного втручання держави; приймати ж оперативно закони держава не в змозі.
В залежності від питань, які врегульовували укази Президента, умовно можна виділити кілька етапів.
На першому етапі багато з них спрямовувались на приватизацію майна агропромислового комплексу, створення колективних сільськогосподарських підприємств. Це було пов'язане з переходом держави до ринкових відносин, приватизацією державного майна, становлення підприємництва.
Так, Указом "Про заходи щодо реформування аграрних відносин" від 18 січня 1995 року № 63 визначено правомочності аграрних товаровиробників щодо самостійного розпорядження своєю продукцією, права іноземних інвесторів та національних аграрних товаровиробників, передбачено створення ринкової інфраструктури (спеціалізованих аграрних бірж), встановлено обов'язки міністерств і відомств із питань реформування аграрних відносин, передбачено можливість одержання кредитів під урожаї майбутніх років тощо.
Питанню реалізації земельної реформи було присвячено, зокрема, Указ "Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва" від 10 листопада 1994 року № 666, яким установлено, що приватизація земель у колективну і приватну власність є першочерговим невідкладним заходом у здійсненні земельної реформи. Цим указом, зокрема, було передбачено:
а) передання землі у власність колективних сільськогосподарських підприємств, сільгоспкооперативів, акціонерних товариств, у тому числі створених на базі державного сільськогосподарського підприємства;
б) поділ земель на частки (паї) без виділу їх у натурі на місцевості;
в) видання кожному членові колективного сільськогосподарського підприємства сертифіката на право приватної власності на земельну частку (пай). Указом встановлено також, що право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави; власники земельних часток (паю) мають право на їхній основі створювати асоціації, спілки, господарські товариства тощо [19; 38-39].
З прийняттям Конституції України, відповідно до п 4 її перехідних положень, Президент України протягом трьох років після набуття чинності Конституцією України мав право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 Конституції.
Такий указ Президента України вступав в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не приймала закон або не відхиляла поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діяв до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань [1].
Керуючись Конституцією, Президент України мав змогу в період з 28 червня 1996 року по 28 червня 1999 року приймати укази, які по своїй суті були близькими до законів. Наприклад, 23 квітня 1997 року Президентом України було прийнято Указ № 367 “Про оренду землі”. Даний Указ діяв до набрання чинності Законом України "Про оренду землі" від 6 жовтня 1998 року [2].
Після 28 червня 1999 року Президентом України також продовжували видаватись укази, які за своєю значимістю мали надзвичайно велике значення для регулювання відносин в аграрному секторі економіки. Найзначнішим серед них є указ Президента від 3 грудня 1999 року № 1529 «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки».
Даним указом постановлялось Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській державним адміністраціям здійснити організаційні заходи щодо:
а) реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом:
- забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності;
- запровадження обов'язкового укладання підприємствами, установами, організаціями, які використовують землю для сільськогосподарських потреб, договорів оренди земельної частки (паю), майнового паю з власниками цих часток, паїв з виплатою орендної плати у натуральній або грошовій формах;
- забезпечення встановлення сторонами договору оренди земельної частки (паю) розміру плати за її оренду на рівні не менше одного відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості орендованої земельної частки (паю);
- запровадження спрощеного порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю) та майнового паю органами місцевого самоврядування;
- зменшення вартості виготовлення документів, необхідних для одержання державного акта на право приватної власності на землю, для осіб, що виявили бажання одержати такий акт за плату, до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
- передачі окремих будівель, споруд, техніки, робочої і продуктивної худоби, птиці, знарядь праці тощо членам колективних сільськогосподарських підприємств - власникам земельних часток (паїв), які подали в установленому порядку заяву про відведення земельної ділянки в натурі, у рахунок погашення належних їм майнових паїв;
б) підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян та селянських (фермерських) господарств шляхом:
- надання громадянам, яким у встановленому порядку із земель колективного сільськогосподарського підприємства відведено земельні ділянки в натурі на основі земельної частки (паю), можливості розширювати особисті підсобні господарства без створення юридичної особи за рахунок цих ділянок, а також одержаних при виході з зазначених підприємств майнових паїв;
- реалізації громадянами та селянськими (фермерськими) господарствами права вільного викупу земельних ділянок, що надані їм у користування (понад норму, яка приватизується безкоштовно), за ціною не нижче визначеної в установленому порядку грошової оцінки землі [4].
Багато указів Президента, прийнятих після зазначеного указу, пов'язані саме з ним: «Про деякі заходи щодо поліпшення господарювання недержавних сільськогосподарських підприємств» від 9 березня 2000 року № 398, «Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної реформи» від 12 квітня 2000 року № 584, «Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян в процесі реформування аграрного сектору економіки» від 29 січня 2001 року № 52, «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» від 2 лютого 2002 року № 92, «Про додаткові заходи щодо вирішення соціальних проблем на селі та дальшого розвитку аграрного сектора економіки» від 21 лютого 2002 року № 170, «Про заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку» від 8 серпня 2002 року № 194, «Про додаткові заходи щодо підвищення рівня захисту майнових прав сільського населення» від 27 серпня 2002 року № 774.
Указами Президента визначаються також повноваження окремих міністерств, комітетів та відомств як органів державного управління. Так, Указом Президента від 15 грудня 1999 року № 1573 “Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади” на базі Міністерства агропромислового комплексу України, Державного комітету рибного господарства України, Комітету з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості України та Комітету харчової промисловості України, що ліквідуються, утворене Міністерство аграрної політики України [5].
Указом Президента від 7 червня 2000 року № 772 “Питання Міністерства аграрної політики України” затверджене Положення про Міністерство аграрної політики України. Цим указом установлено, що правонаступником Міністерства агропромислового комплексу України є Міністерство аграрної політики України, а правонаступником ліквідованого Комітету з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості України стосовно майна, майнових прав і обов'язків є Український державний концерн садівництва, виноградарства та виноробної промисловості [6].
2.2 Акти Кабінету Міністрів України
Значними по обсягу і сфері регулювання є постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України. Вони можуть стосуватися різноманітних питань господарської і соціальної діяльності. Так, постанова Кабінету Міністрів від 14 квітня 1994 року № 234 «Про ставки платежів по державному обов'язковому страхуванню врожаю» передбачає рішення проблем у даній сфері. Постановою від 22 вересня 1994 року № 654 “Про заходи щодо стримування зростання цін на цукор, вироблений з цукросировини вітчизняного виробництва” урегульовані питання про ціни на цукор вітчизняного виробництва, а постановою від 21 вересня 1994 року № 652 затверджені Правила проведення державного технічного огляду тракторів, самохідних шасі, самохідних меліоративних і дорожньо-будівних машин, тракторних причепів”.
Для здійснення матеріально-технічного забезпечення аграрних товаровиробників Уряд прийняв постанови від 23 серпня 1995 року № 668 "Про забезпечення господарств агропромислового комплексу кормозбиральною технікою", від 22 грудня 1995 року № 1034 "Про забезпечення господарств агропромислового комплексу кормо - та бурякозбиральною технікою", від 9 січня 1996 року № 16 "Про забезпечення підготовки машинно-тракторного парку до польових робіт у 1996 році". Зокрема, останньою було дозволено, як виняток, надати Міністерству сільського господарства і продовольства для централізованої закупівлі запасних частин до тракторів та інших машин бюджетну позичку з нарахуванням 30 відсотків річних у рахунок коштів, передбачених на закупівлю сільськогосподарської продукції за державним контрактом 1996 році з поверненням їх до 1 листопада 1996 року.
Ряд постанов Кабінету Міністрів України прийняті саме на виконання законів і указів Президента. Наприклад, на виконання Указу Президента України від 3 грудня 1999 року N 1529 "Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки" Кабінет Міністрів України постановою від 24 січня 2000 року № 118 затвердив Порядок викупу земельних ділянок громадянами (понад норму, яка приватизується безкоштовно) для ведення селянського (фермерського) або особистого підсобного господарства, а постановою від 24 січня 2000 року № 119 - порядок реєстрації договорів оренди земельної частки (паю)” [7, 8].
Прийняття різних законів і кодексів часто призводить до необхідності прийняття підзаконних актів в аграрній сфері. Так, суттєво вплинуло на формування аграрного законодавства прийняття Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 року [3]. Так, наприклад, відповідно до Земельного кодексу України постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. N 502 було затверджено Порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб [10].
Ряд постанов Кабінету Міністрів, хоч прямо не стосуються аграрних відносин, проте теж є джерелами аграрного права. Серед них значна кількість нормативних актів Уряду про регулювання земельних відносин. Наприклад, Кабінет Міністрів України своєю постановою від 23 березня 1994 року № 213 затвердив Методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів (тимчасову); постановою від 31 січня 2001 р. N 87 з метою мінімізації економічних, соціальних та екологічних збитків від затоплення земель внаслідок повеней і паводків затвердив Порядок використання земель у зонах їх можливого затоплення внаслідок повеней і паводків [9].
Багато постанов Уряду надають сільськогосподарським товаровиробникам деякі пільги, надають певні гарантії. Так, постановою від 31 травня 1995 р. № 381 "Про додаткові заходи щодо підтримки розвитку особистих підсобних господарств громадян і селянських (фермерських) господарств" встановлено цілий ряд пільг громадянам та фермерам. Постановою від 25 лютого 2000 р. N 398 “Про додаткові заходи щодо кредитування комплексу сільськогосподарських робіт” частково компенсовано протягом 2000 року ставки за кредитами комерційних банків, що надаються сільгоспвиробникам (позичальникам) для проведення польових робіт, в розмірі 50 відсотків облікової ставки, встановленої Національним банком на день укладення кредитної угоди, але не нижче 17,5 відсотка річних.
Взагалі, в порівнянні з іншими галузями економіки, зокрема промисловістю, агропромисловий комплекс більш регулюється Урядом. Так, Кабінет Міністрів України встановлює заставні ціни на зерно (постанови “Про встановлення заставних цін на зернові культури” від 23 квітня 2001 року № 371, “Про встановлення заставних цін на зерно” від 3 липня 2003 року № 1030), організовує процес закупівлі сільськогосподарської техніки і розрахунків за неї (постанови від 23 грудня 1998 року N 2057 “Про проведення сільськогосподарськими товаровиробниками та іншими суб'єктами господарювання розрахунків за отриману в 1996 - 1997 роках сільськогосподарську техніку американських фірм "Джон Дір" та "Кейс Корпорейшн", від 22 січня 1999 року N 76 “Про заходи щодо підвищення ефективності використання закупленої під гарантії Кабінету Міністрів України сільськогосподарської техніки та порядок розрахунків за неї”).
Серед нормативно-правових актів Уряду як джерела аграрного права відповідне місце належить актам, що визначають правове становище певних державних органів. Наприклад, постановою Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2000 р. N 1568 затверджене Типове положення про інспекцію якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції обласної, Севастопольської міської державної адміністрації. Головним призначенням наведених та подібних їм підзаконних актів є визначення державних органів, їхньої структури та компетенції.
Не менше важливими є розпорядження Уряду. І хоча вони в більшості мають характер короткострокової і разової дії, їхня роль як джерела права не викликає ніякого сумніву.
2.3 Акти центральних органів державної влади
Відомчі нормативно-правові акти Міністерства аграрної політики України (до 2000 року Міністерства агропромислового комплексу України, Міністерство сільського господарства і продовольства України) та Державного комітету України по земельних ресурсах продовжують займати чільне місце серед джерел аграрного права. Наприклад, у межах своєї компетенції Міністерство сільського господарства і продовольства України своїм наказом від 10 жовтня 1995 року № 269 затвердило "Порядок приймання, зберігання, переробки і розрахунків за молочну сировину на давальницьких умовах", визначило порядок оплати робіт наказом від 30 листопада 1993 року № 321 "Про порядок оплати робіт, що виконуються проектно-розвідувальними станціями хімізації сільського господарства", а Державний комітет України по земельних ресурсах своїм наказом N 5 від 17 січня 2000 року затвердив форму Типового договору оренди земельної частки (паю).
У системі аграрних правовідносин виникають такі питання, врегулювання яких потребує прийняття спільних правових актів різними відомствами.
Характерною особливістю підзаконних нормативних актів як джерел аграрного права є те, що важливе місце серед них займають рекомендаційні акти. Правила з цих актів (зразків норм) набувають юридичної сили лише після того, як їх покладено в основу локальних актів і прийнято вищими органами самоврядування приватних аграрних підприємств кооперативного і корпоративного типів.
2.4 Акти місцевих органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування
Серед джерел аграрного права особливе місце приділяється актам місцевих органів державної іиконавчої влади і місцевого самоврядування. Практично всім територіальним утворенням притаманні кліматичні, а тому і виробничі сільськогосподарські особливості. Від них залежить набір культур, а значить і вихід сировини і продовольчих сільськогосподарських продуктів. Крім того, розміщення промисловості й аграрного виробництва нерівномірно. Всі ці обставини впливають на характер, утримання і спрямованість правових відношень на рівні органів управління і керівництва сільськогосподарськими підприємствами, а також між самими виробниками сільськогосподарської продукції.
Ці питання вирішуються відповідними місцевими державними адміністраціями, місцевими радами і їхніми виконавчими комітетами. Наприклад, рішенням Харківської обласної Ради народних депутатів від 19 травня 1995 року № 24 «Про створення фонду продовольчих ресурсів області в 1995 році» створений визначений механізм по формуванню ресурсів сільськогосподарської продукції (зерна, муки, крупи, цукру, олії рослинного й ін.), порядок фінансування господарств, що є учасниками цього процесу. Розпорядженням Харківської обласної Ради народних депутатів від 16 червня 1995 р. № 438 «Про стан підготування до збиральних робіт і формуванні державного контракту на закупівлю зерна в 1995 році» регламентовані питання, пов'язані із сільськогосподарськими роботами і процедурою закупівлі сировини і продуктів харчування [11].
2.5 Внутрішньогосподарські локальні акти
Соціально-економічне становище сільськогосподарських підприємств, інших юридичних осіб кооперативного і корпоративного типів -- суб'єктів аграрного підприємництва зумовлює їхню правосуб'єктність. Суб'єктивні права і юридичні обов'язки кожного з них відповідно до чинного законодавства полягають у самостійному вирішенні правових питань виробничо-господарської, фінансової, збутової та іншої діяльності. У вирішенні цих питань поряд з організаційно-управлінськими заходами не правового характеру важливу роль відіграє правова їх регламентація, що здійснюється на основі внутрікооперативних (господарських тощо) нормативно-правових актів. Останні за порядком набуття юридичної сили розмежовуються на дві групи.
До першої групи належать внутрігосподарські нормативно-правові акти, які набувають юридичної сили з моменту реєстрації підприємства у відповідних державних органах.
До другої -- акти, які набувають юридичної сили відразу ж з моменту прийняття їх найвищими органами самоврядування господарств -- загальними зборами членів підприємств кооперативного типу, акціонерів, учасників товариств з обмеженою відповідальністю та членів трудового колективу орендного підприємства тощо. Так, до першої групи локальних нормативно-правових актів належить лише статут господарства, а в господарських товариствах -- установчий договір та статут, а до другої -- всі інші внутрігосподарські нормативно-правові акти.
Саме тому, що ці акти приймаються на місцях, кожним господарством окремо, їх, як правило, називають локальними нормативними актами. У своїй сукупності вони становлять частину аграрно-правових актів і є джерелом аграрного права.
Головне місце серед локальних джерел аграрного права належить Статутові сільськогосподарського підприємства, Статутові сільськогосподарського кооперативу, який приймається кожним із них з додержанням відповідних вимог. Головним тут є те, щоб, керуючись Законами України "Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про сільськогосподарську кооперацію", ці суб'єкти підприємництва типу у своїх статутах обов'язково відобразили необхідні позиції.
Кожне підприємство має право конкретизувати положення стосовно до умов своєї діяльності. Так, зокрема, у статуті визначається орган, який наділяється правами найвищого органу самоуправління, спосіб голосування (відкрите чи таємне). Якщо в сільськогосподарському кооперативі поряд із загальними зборами його членів вирішено утворити збори уповноважених (як проміжний орган управління), то в статуті належить чітко розмежувати повноваження між загальними зборами і зборами уповноважених.
Джерелом аграрного права є такі внутрігосподарські нормативні акти, як Правила внутрішнього розпорядку, Положення про оплату праці, Положення про раду виробничої бригади. Положення про внутрігосподарський розрахунок, Положення про внутрігосподарський підряд, Положення про внутрігосподарський орендний підряд. Положення про ревізійну комісію, Положення про основні функції керівних працівників і спеціалістів тощо.
Наведені акти є правовими, оскільки вони приймаються сільськогосподарськими підприємствами на основі аграрно-правових актів, виданих органами державного управління сільським господарством і представницькими органами таких підприємств.
Останні характеризуються тим, що вміщені в них правила (норми) поведінки є загальними, на відміну від актів (рішень) індивідуального призначення, тобто актів конкретного застосування норм аграрного права.
Аграрне законодавство визначає порядок прийняття локальних нормативних актів. Після відповідної їх підготовки і обговорення вони приймаються вищими органами управління -- загальними зборами (зборами уповноважених) -- і лише після цього набувають юридичної сили, а правила, які в них містяться, набувають сили правової норми, обов'язкової для всіх членів даного підприємства -- як керівників, так і рядових членів.
У локальних нормативних актах виявляється притаманна аграрному праву особливість, яка полягає в застосуванні рекомендацій.
Рекомендації з питань внутрігосподарської діяльності підприємств не є правовою нормою. З теорії аграрного права випливає, що способи забезпечення виконання рекомендацій відмінні від способів забезпечення виконання обов'язкових, імперативних норм. Рекомендації втілюються в життя на основі методу переконання, через посилення організаторської та виховної роботи. Ці підприємства приймають рекомендації як свої власні рішення тому, що вони для них є доцільними, відповідають інтересам громадського господарства і його членів.
Юридичної сили правової норми рекомендації набувають після прийняття на їх основі вищим органом управління цих підприємств свого локального внутрікооперативного правового акта. До цього моменту рекомендація не є правовою нормою. Однак рекомендації можуть мати силу норми. Це, зокрема, рекомендації, які містяться в підзаконних актах уряду; або ж підзаконним актом підприємство, кооператив уповноважується розробити і прийняти відповідний внутрішньогосподарський локальний нормативний акт чи самостійно вирішувати одне з питань своєї діяльності на свій розсуд з урахуванням своїх місцевих умов, не вступаючи в суперечку із чинним законодавством.
Локальними нормативно-правовими актами як джерелами аграрного права виступають конкретні положення агрофірм, агрокомбінатів. Такі положення приймаються на загальних зборах уповноважених представників від колективних та інших підприємств, представників селянських (фермерських) господарств та їхніх спілок. Положення кожного агрокомбінату, агрофірми -- це самостійні локальні правові акти, які можуть різнитися між собою. Проте у всіх цих положеннях має бути зафіксовано, що правомочності їм делеговано від господарств-учасників, як це встановлено Законами "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства". У таких положеннях має бути також зазначено, що агрокомбінат (агрофірма) має як делеговані, так і чітко визначені управлінські повноваження, коло яких повинно бути вичерпним і не підлягати розширеному тлумаченню.
З подальшим розвитком аграрних господарських товариств, орендарів (а не орендного внутрігосподарського підряду) в сільському господарстві, сільськогосподарських кооперативів, створенням їх об'єднань, асоціацій тощо локальними аграрними правовими актами стануть їхні статути і рішення, прийняті відповідно до статутної діяльності цих об'єднань (асоціацій тощо).
Розділ 3. Перспективи розвитку аграрного законодавства
3.1 Необхідність реформування аграрного законодавства
За часів входження України до складу СРСР у законодавчому масиві АПК переважали правові акти союзного рівня, що було виразом командно-адміністративної системи. Ці акти значно звужували законодавчу ініціативу України, а також творчу ініціативу недержавних учасників складного процесу виробництва агропромислової продукції. В умовах загальної дії в усіх сферах життя заборон в законодавчому масиві переважали норми, спрямовані на детальне, дріб'язкове регламентування кожної дії безпосередніх виробників агропромислової продукції -- колгоспів, радгоспів, переробних, заготівельних та ін. підприємств і організацій АПК. В результаті цього у складі агропромислового законодавства діяло багато правових актів різної юридичної сили, які часто були взаємно неузгоджені, суперечливі. У цій масі була також значна кількість відомчих актів, які не лише звужували, а й перекручували положення і суть правових актів більш високого рівня, а інколи й законів. В результаті такого негативного процесу знижувалась активність безпосередніх товаровиробників, відбувалось їх перетворення на майже механічних виконавців.
Адміністративно-командний стиль став причиною того, що різниця в методах і формах управління господарськими утвореннями в АПК, що функціонували на основі різних форм власності, передусім колгоспів і радгоспів, стала формальною. І кооперативні, і державні господарські формування "сповивались" нормативно-правовими установками, які сковували ініціативу, прояви господарської самостійності їхніх керівників. Рекомендаційні норми як основна форма правового регулювання діяльності кооперативних утворень фактично застосовувались як імперативні норми.
В умовах набуття Україною державної самостійності, поступового переходу до ринкових відносин відпало дрібне правове регламентування діяльності суб'єктів господарювання. Тепер законодавство закріплює лише основні положення, принципи і напрями розвитку АПК в цілому. При цьому віссю використання регулятивної дії правових норм став принцип: "Дозволено все, що не заборонено законом". Перехід до даного методу регулювання суспільних відносин допомагає звести до мінімуму і обсяг нормативного матеріалу [15; 211].
Чинне галузеве законодавство, а також законодавство, що безпосередньо стосується регулювання процесів у АПК, характеризується наступними аспектами. По-перше, "концептуалізмом» базових актів законодавства, практичною відсутністю можливості реалізації його положень як норми прямої дії. Крім того, значна кількість їх була прийнята у перші роки існування незалежної держави, природно, з врахуванням тих суспільно-економічних відносин, що склалися на той час. По-друге, урегульованістю багатьох суспільних відносин у зазначеній сфері на рівні підзаконних актів, які часто суперечать змістовному навантаженню законодавчих актів, а також суперечать один одному. По-третє, надмірним динамізмом нормативного масиву, частими змінами провідних аспектів аграрної політики. Зазначені недоліки аграрного законодавства, як вбачається, виступають одним з чинників, які обумовлюють сучасні проблеми АПК [16; 529].
Отже, стан чинного галузевого законодавства не можна визнати таким, що забезпечує у повній мірі ефективність впливових заходів держави з регулювання соціально-економічних відносин у АПК.
3.2 Шляхи вдосконалення аграрного законодавства
Однією з важливих умов реалізації аграрної політики Української держави є адекватне правове забезпечення змін, які відбуваються в АПК в умовах формування ринкових відносин. Це набуває особливої актуальності для даної сфери економіки у зв'язку з використанням там усіх форм власності та різних видів організаційних форм господарювання.
Одна з особливостей сучасного розвитку системи правового забезпечення ефективного функціонування АПК полягає в необхідності значного поліпшення якісної взаємо узгодженості численних законів, постанов, указів, які прийняті останнім часом [16; 549].
Проте впорядкування діючої нині системи підзаконних нормативних актів в аграрному законодавстві можливе лише після впорядкування всіх агропромислових законів. Так як підзаконний актів приймається на виконання закону, то лише після прийняття всіх необхідних законів і перегляду діючих законів можна належним чином вдосконалити підзаконні акти.
Перш за все постає потреба в систематизації аграрного законодавства. Важлива роль у систематизації агропромислового законодавства повинна бути відведена консолідації нормативних актів -- своєрідному видові інкорпорації, що становить собою укрупнення, зведення декількох близьких за змістом нормативних актів в один акт. Зазначений вид систематичної офіційної інкорпорації близький до кодифікації, бо укрупнений акт є, по суті, новим правовим актом, хоча часом і не має нічого нового в регулюванні суспільних відносин. Проте він містить елементи кодифікації [15; 213].
При її здійсненні А.Бейкун виділяє кілька завдань. Першочерговим завданням має стати розроблення нових нормативних актів, які відображали б дію об'єктивних економічних законів і попереджали їх стихійний прояв як наслідок неналежного або несвоєчасного правового реагування. Друге завдання полягає у виявленні та скасуванні застарілих та таких, що дублюють та суперечать один одному актів і норм [20; 44].
Один із способів вирішення проблеми аграрного законодавства в Російській Федерації вчені аграрники-правознавці вбачають у прийнятті Основ аграрного (сільськогосподарського) законодавства. Останнім часом така ж пропозиція мала місце й в Україні. До цього часу в Україні пропонувався цілий ряд проектів базових законів в аграрному праві, але жоден прийнятий не був. Так, В.І. Семчик та інші пропонували як основний кодифікаційний акт, який визначатиме всю систему агропромислового законодавства, Закон України "Про агропромисловий комплекс" [15; 213]. Аналогічно народним депутатом України Г. Луньовим пропонувалось вирішити проблеми АПК в Законі України "Про розвиток агропромислового виробництва" [22; 9]. В.З. Янчук, Н.І. Титова пропонують прийняти Аграрний кодекс України [13; 45]; [23; 75]. Є пропозиції прийняття Сільськогосподарського кодексу України, Агропромислового кодексу України тощо.
У випадку прийняття такого кодифікованого акта виникне потреба перегляду значної кількості підзаконних нормативних актів.
Крім того, постійно приймаються закони, що стосуються аграрних відносин. Для реалізації майже кожного з цих законів також необхідне прийняття підзаконних нормативних актів. Лише за останній рік прийнято ряд законів, що певним чином стосуються аграрних правовідносин: “Про зерно та ринок зерна в Україні” від 4 липня 2002 року, “Про насіння і садівний матеріал” від 26 грудня 2002 року, “Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них” від 6 лютого 2003 року, “Про карантин рослин” від 3 квітня 2003 року, “Про особисте селянське господарство” від 15 травня 2003 року, “Про землеустрій” від 22 травня 2003 року, “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” від 5 червня 2003 року, “Про захист прав покупців сільськогосподарських машин” від 5 червня 2003 року. Для реалізації майже кожного з цих законів також необхідне прийняття підзаконних нормативних актів.
Зокрема, велику кількість підзаконних нормативних актів необхідно було прийняти після прийняття Земельного кодексу України. Багато з них певним чином стосуються регулювання аграрних відносин. План підготовки проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів, що випливають із Земельного кодексу України, був затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 січня 2002 р. N 6-р. Хоч за час, який минув з дня прийняття Земельного кодексу України, деякі нормативні акти були прийняті (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб”), проте ряд підзаконних нормативних актів ще необхідно розробити (Методику експертної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, Порядок консервації земель, Порядок використання техногенно забруднених земельних ділянок).
Таким чином, стає очевидною необхідність підвищення ефективності правового регулювання складних суспільних відносин в АПК України шляхом як систематизації обширного нормативного матеріалу, так і системної розробки необхідних правових актів задля забезпечення розвитку нових економічних відносин. Адже будівництво української правової держави неможливе без реалізації заходів, спрямованих на підвищення якості правового регулювання ринку, подолання консерватизму успадкованої правової системи, розвитку демократичних, гуманних основ, які відповідають сучасним правовим вимогам.
Висновки
Оскільки аграрне право вже практично сформувалось як окрема самостійна галузь права, то однією з ознак самостійної галузі права повинна бути наявність джерел, які регулюють галузь. Має власні джерела і аграрне право України. Встановлено, що значна частина норм аграрного права зосереджена в нормативних актах, що є по своєму основному змісту актами цивільного, господарського, адміністративного, земельного, фінансового, трудового й інших галузей права.
В даний час існує значна кількість нормативних актів, що регулюють агарарні правовідносини: закони, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, накази центральних органів держави, локальні нормативні акти. Оскільки предметом роботи є підзаконні нормативні акти, то закони в даній роботі не досліджувались. Але проаналізувавши ряд указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, відомчих нормативних актів можна зробити висновок, що все аграрне законодавство потребує негайної систематизації. І в першу чергу це стосується законів. Не систематизувавши законів, що регулюють аграрні правовідносини, якимось чином впорядкувати підзаконні нормативні акти не можливо. Лише після прийняття базового аграрного закону (кодексу) можна побудувати чітку систему підзаконних нормативних актів.
Подобные документы
Історія розвитку законодавства України про працю. Сутність і поняття джерел трудового права, їх класифікація і характеристика: Конституція України, міжнародні правові акти, кодекс законів, підзаконні акти, локальні правові норми та угоди у сфері праці.
курсовая работа [51,0 K], добавлен 21.03.2013Місце та роль Кабінету Міністрів України в системі органів державної влади, конституційні засади його формування. Порядок призначення на посаду Прем’єр-міністра України. Повноваження і акти Кабінету Міністрів України, питання про його відповідальність.
курсовая работа [41,8 K], добавлен 06.03.2010Місце Кабінету Міністрів України в системі органів виконавчої влади. Внутрішня структура та організація роботи Кабінету Міністрів, його компетенція та повноваження. Склад та порядок формування уряду. Акти Кабінету Міністрів та організація їх виконання.
курсовая работа [73,9 K], добавлен 23.02.2011Кабінет Міністрів як вищий орган у системі органів виконавчої влади, який здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства. Регламент Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій.
контрольная работа [45,7 K], добавлен 02.04.2011Вищий орган виконавчої влади. Функції Кабінету Міністрів. Центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. Аграрні правовідносини як предмет аграрного права. Відповідальність та кваліфікація злочину "Незаконне зберігання наркотичних засобів".
контрольная работа [17,5 K], добавлен 28.02.2014Поняття і класифікація джерел податкового права. Норми чинного законодавства України, що регулюють податкові правовідносини: підзаконні нормативні акти, міжнародні договори. Юридичні факти як підстави виникнення, зміни та припинення даних правовідносин.
курсовая работа [89,2 K], добавлен 20.11.2015Понятие и значение аграрного права. Классификация источников аграрного права. Конституция РФ как источник аграрного права. Основные тенденции развития аграрного законодательства субъектов Российской Федерации. Система и основные принципы аграрного права.
курсовая работа [23,8 K], добавлен 13.12.2014Україна як правова демократична держава. Місце Кабінету Міністрів України в системі органів державної виконавчої влади. Аналіз організаційно-правових аспектів діяльності Президента України. Характеристика державної виконавчої влади, основні задачі.
контрольная работа [46,8 K], добавлен 22.09.2012Поняття виконавчої влади. Проблеми органів виконавчої влади. Система органів виконавчої влади. Склад та порядок формування Кабінету Міністрів України. Правовий статус центральних та місцевих органів виконавчої влади. Статус і повноваження міністерства.
курсовая работа [54,4 K], добавлен 13.12.2012Поняття та види центральних органів виконавчої влади. Міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України. Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері Державного Управління. Адміністративно-правовий статус МВС України.
контрольная работа [59,2 K], добавлен 06.06.2009
