Криміналістичні аспекти методики розслідування легалізації (відмивання) грошових коштів і майна, здобутих злочинним шляхом

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА ТА КРИМІНАЛІСТИКИ

Курсова робота

КРИМІНАЛІСТИЧНІ АСПЕКТИ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЯ) ГРОШОВИХ КОШТІВ І МАЙНА, ЗДОБУТИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

студента 4-го курсу

групи 403

юридичного факультету

заочної форми навчання

МАТЕЙЧУКА Д.І.

Науковий керівник

ДЯКУР М.Д.

Чернівці 2010 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ПРАВОВИЙ ОГЛЯД ПРОБЛЕМИ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЯ) ГРОШОВИХ КОШТІВ І МАЙНА, ЗДОБУТИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

1.1 Сучасний стан проблеми легалізації злочинного капіталу в Україні

1.2 Порівняльно-правовий аналіз розвитку законодавства по боротьбі з легалізацією злочинних коштів в різних країнах

РОЗДІЛ 2 АСПЕКТИ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЯ) ГРОШОВИХ КОШТІВ ТА МАЙНА, ЗДОБУТИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

2.1 Форми та принципи криміналізації (відмивання) грошових коштів та майна, здобутих злочинним шляхом

2.2 Об'єктивні та суб'єктивні ознаки легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом

2.3 Кваліфікуючі ознаки легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. В останнє десятиріччя в Україні відбуваються корінні економічні, соціальні і політичні перетворення, спрямовані на побудову вільної ринкової, демократичної і правової держави. Ці процеси не завжди послідовні і виважені, що спричинює, поряд з негативною спадщиною минулого, істотний вплив і на злочинність. Її рівень значно підвищився порівняно з 80-ми роками, змінилася і її структура, у якій значне місце посідають злочини у сфері економіки.

Проблема юридичної оцінки такого кримінального явища, як легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, є досить актуальною у сучасній науці кримінального права як в Україні, так і у багатьох зарубіжних країнах. Це пояснюється низкою причин. По-перше, відмивання злочинних доходів по своїй суті є складовим елементом організованої злочинної діяльності в цілому, тому що дозволяє приховати дійсне походження майнових цінностей, здобутих у результаті вчинення різних злочинів. Оскільки боротьба з організованою злочинністю в наш час входить до числа першочергових задач світового співтовариства, то розроблення правових основ і практичних методів протидії легалізації кримінальних капіталів також є невід'ємною частиною комплексу заходів державного реагування на прояви організованої злочинності не тільки в нашій країні, але і в усьому світі. По-друге, необхідно враховувати міжнародний характер діяльності щодо легалізації злочинних доходів, що сформувався в процесі інтернаціоналізації організованої злочинності (зокрема торгівлі наркотиками, зброєю, тощо) у цілому. Зростаючі в кількісному і якісному відношеннях злочинні групи та організації постійно мають потребу в легалізації своїх капіталів, що стрімко збільшуються. Ця тенденція породила останнім часом у багатьох країнах цілі конгломерати легально зареєстрованих фірм, що займаються винятково відмиванням злочинних доходів своїх господарів. Таким чином, легалізація майнових цінностей злочинного походження перетворилася до середини 90-х років у міжнародний кримінальний бізнес. По-третє, антилегалізаційне законодавство не тільки в Україні, але й у деяких західних країнах перебуває ще в стадії формування, у деяких державах (де відповідні законодавчі акти було прийнято раніше - у 70-80 роки) сьогодні відбувається процес модернізації і переробки старих норм. По-четверте, донині як в українській, так і в іноземній юридичній літературі точаться гострі наукові дискусії в досліджуваній галузі. При цьому найбільш полемічними є теоретичні питання визначення поняття і форм легалізації злочинних доходів. Суперечки ведуться також стосовно ступеня караності тих чи інших способів інтеграції злочинно здобутих коштів у легальну економіку, а також з приводу формулювань переліку протизаконних діянь, відмивання доходів від яких, утворює склад кримінально караної легалізації.

Новий Кримінальний кодекс України, що містить у розділі VII (“Злочини у сфері господарської діяльності”) статтю 209 “Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом”, поставив як перед правозастосовувачами, так і перед українською наукою кримінального права безліч питань, що стосуються розуміння, тлумачення і практичного застосування законодавчих новацій і, зокрема, норми про відповідальність за легалізацію майнових цінностей злочинного походження. Отже, однією із основних задач цієї роботи є аналіз чинного законодавства й оцінка перспективи його подальшого розвитку.

Ступінь наукової розробки. Питання легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом стали особливо актуальними в останні десятиріччя, хоча відображалися й у працях вчених раніше. Дану проблему розглядали: Дудорова О.О., Бабич Н., Бондарева М.В, Беніцький А.С., Навроцький В.О., Перепелиця О.І., Савченко А., Попович В.М., Стрельцов Є.Л., Туркевич І.К., Є.А. Абрамов, В.М. Алієв, Б.С. Болотський, Л.Д. Гаухман, В.В. Верін, Б.В. Волженкін, В.Д. Ларичев, С.У. Максимов, В.Е. Мельников, Б.В. Геленко, Г. Арц, Б. Бургсталлер, Р. Фортхаузер, К. Лакнер, Ш. Штоер, Ю.Б. Акерман, Ф. Цюнд, X. Мюллер, П. Бернасконі та інші.

Не дивлячись на вагомий внесок вказаних авторів у досліджувану проблему побудови методики розслідування легалізації (відмивання) грошових коштів, здобутих злочинним шляхом, вірне розуміння окремих її аспектів, раніше сформульовані висновки та пропозиції потребують уточнень та доповнень. Поява праць М.В. Салтевського „Основы методики расследования легализации (отмывания) денежных средств, нажитых незаконно” (Харків, 2000р.) та В.Ю. Шепітька „Преступные технологии легализации (отмывания) денежных средств и способы их разоблачения. Криминалистический анализ.” (Харків, 2002р.) дещо наблизила вирішення вказаної проблеми в Україні. Автори розкрили власне бачення проблеми розслідування легалізації злочинних прибутків та шляхи її подолання.

Але таке питання потребує спеціального дослідження з урахуванням змін, що сталися останнім часом. Попередження легалізації злочинних прибутків з використанням банківської системи є значним фактором зниження злочинності взагалі, економічної, організованої, зокрема. Аналіз слідчо-судової практики, опитування фахівців показали, що правоохоронні органи зазнають труднощів у визначенні способів злочинної легалізації, шляхів їх викриття, що не сприяє успішному усуненню слідчих помилок. Зазначені обставини зумовили актуальність обраної теми та визначили необхідність її детального вивчення.

Об'єктом дослідження є легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутого злочинним шляхом, як соціальне і правове явище, відповідальність за яке передбачено чинним кримінальним законодавством.

Предметом дослідження є чинне кримінальне законодавство, яке встановлює відповідальність за легалізацію грошових коштів та іншого майна, здобутого злочинним шляхом, практика його застосування, норми міжнародного права, які стали основою створення національної системи заходів протидії легалізації, а також система наукових поглядів і розробок стосовно цієї проблеми.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є проведення комплексного кримінально-правового і кримінологічного аналізу проблеми боротьби з легалізацією грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, та вироблення на підставі цього пропозицій щодо вдосконалення практики застосування ст.209 КК України.

Мета дослідження визначила коло завдань:

вивчити соціальні й економічні передумови виникнення і розвитку такого кримінального явища, як легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутого злочинним шляхом, в Україні та зарубіжних країнах;

провести історичний та порівняльно-правововий аналіз цієї проблеми, огляд і характеристику чинних міжнародно-правових актів і національних законодавств окремих держав стосовно боротьби з легалізацією кримінальних капіталів;

проаналізувати склад злочину і дати його кримінально-правову і кримінологічну характеристику; встановити причини й умови легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом; запропонувати заходи попередження досліджуваного діяння;

узагальнити й оцінити основні наукові концепції про юридичну сутність легалізації злочинних доходів; вивчити джерела виникнення розглянутої проблеми в колишньому СРСР, розглянути історичну ретроспективу формування антилегалізаційного законодавства в нашій країні;

визначити місце легалізації майнових цінностей злочинного походження в сучасній системі українського кримінального права та здійснити аналіз чинного українського законодавства щодо боротьби з відмиванням злочинних доходів;

дати тлумачення понять, що містяться в диспозиції ст.209 КК України, розглянути спірні питання інтерпретації тексту цієї норми і виробити пропозиції щодо вдосконалення її змісту;

встановити елементи подібності й розходження антилегалізаційної норми ст.209 КК з іншими нормами КК, розмежування суміжних складів.

Структура курсової роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів (перший складається з 2 підрозділів, а другий - з 3 підрозділів), висновку та списку використаних джерел.

РОЗДІЛ 1 ПРАВОВИЙ ОГЛЯД ПРОБЛЕМИ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЯ) ГРОШОВИХ КОШТІВ І МАЙНА, ЗДОБУТИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

1.1 Сучасний стан проблеми легалізації злочинного капіталу в Україні

Сьогодні Україна активно намагається прорватися до ринкової цивілізації. Це спрямовано на ідеалізацію нової для нашої держави суспільної системи. Перші кроки на цьому шляху супроводжуються класичними для Заходу і досі не відомими для України явищами - організованою злочинністю, тероризмом, корупцією, рекетом, вбивствами на замовлення, “відмиванням” грошей, наркобізнесом і т. ін. [29. с.11].

В Україні легалізацією грошей, набутих злочинним шляхом, відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” від 07.12.00 вважається внесення на рахунки банку грошей чи іншого майна, здобутих з порушенням вимог законодавства України, або переказ таких грошей чи майна через банківську систему України з метою приховування джерел походження цих коштів чи створення видимості їх легальності [22].

Кримінальне законодавство України визнає за злочин, кваліфікований за ст. 209 нового Кримінального кодексу України, вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а також використання зазначених коштів та іншого майна для здійснення підприємницької або іншої господарської діяльності, а також створення організованих груп в Україні чи за її межами для легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом. Вчинення таких дій карається штрафом від п'ятисот до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом, або позбавленням волі на строк до трьох років з конфіскацією грошових коштів та іншого майна, здобутих завідомо злочинним шляхом [19. c.447-449].

Аналіз сучасної практики попередження, розслідування і покарання за злочини, пов'язані з легалізацією незаконних доходів, свідчить про те, що цілком чітко визначилося коло проблем, від рішення яких залежить ефективність такої боротьби та взаємодії правоохоронних органів на міжнародному рівні.

Перша проблема. Відсутність погоджених нормативних визначень понять “легалізація” (чи “відмивання”), “незаконний дохiд”, “злочинний дохiд” і багатьох інших понять. Рішення даної проблеми насамперед пов'язане з розробкою методології і методики порівняльно-правового аналізу норм кримінально-правового законодавства; складанням порівняльних термінологічних словників, які мають досить точно позначати міру збігу (ототожнення) понять, що використовуються у правозастосуванні; підготовкою коментарів до них; офіційним визнанням різними країнами понять у договорах про правову допомогу з кримінальних справ.

Друга проблема. Відсутність погоджених процедур попередження, розслідування і покарання за злочини відповідної категорії. Рішення цієї проблеми в основі відповідає вищесформованим підходам. Разом з тим, розробка та прийняття погоджених процедур попередження окремих видів злочинів, боротьба з якими відноситься до міжнародних пріоритетів, може набути необхідного рівня ефективності лише у випадку прийняття спеціальних міждержавних програм боротьби зі злочинністю, що мають статус нормативного правового акта.

Третя проблема. Відсутність ефективної стабільної системи підготовки фахівців, які володіють технологіями розслідування злочинів, пов'язаних з легалізацією (відмиванням) незаконних доходів, включаючи навички пошуку та ідентифікації коштів, розташованих в офшорних зонах. Рішення проблеми передбачає визначення мережі базових закладів освіти; розробку спеціалізованого навчального курсу, учбово-методичного комплексу до нього, що включає можливість дистанційного навчання з використанням глобальної комп'ютерної мережі; створення механізму підготовки та підвищення кваліфікації викладачів з юридичних та економічних дисциплін [12. c.270-276].

1.2 Порівняльно-правовий аналіз розвитку законодавства по боротьбі з легалізацією злочинних коштів в різних країнах

У міжнародному праві вперше поняття легалізації (“відмивання”) доходів від злочинної діяльності було визначено у Віденській конвенції ООН “Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин” від 19 грудня 1988 р. Згідно зі ст.3 зазначеної Конвенції легалізацією (“відмиванням”) доходів від злочинної діяльності є: конверсія або переведення власності, якщо відомо, що така власність отримана внаслідок будь-якого правопорушення, або правопорушень, або внаслідок участі у такому правопорушенні чи правопорушеннях з метою приховання або утаювання незаконного джерела власності або з метою надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у скоєнні такого правопорушення або правопорушень, з тим, щоб вона могла ухилитися від відповідальності за свої дії; приховування справжнього характеру, джерела, місцезнаходження, способу розпорядження, переміщення справжніх прав стосовно власності або її належності, якщо відомо, що така власність отримана внаслідок правопорушення або правопорушень чи внаслідок участі в такому правопорушенні або правопорушеннях; придбання, володіння або використання власності, якщо в момент її отримання відомо, що така власність отримана внаслідок правопорушення або правопорушень, або внаслідок участі у такому правопорушенні або правопорушеннях; участь, причетність або вступ у злочинну змову з метою скоєння будь-якого правопорушення або правопорушень, спроби скоїти таке правопорушення або такі правопорушення, а також пособництво, підбурювання, сприяння або надання порад при їх здійсненні. “Відмивання” грошей, отриманих від незаконного обігу наркотиків, Конвенція визнала за злочин [40].

У Страсбурзькій конвенції Ради Європи з відмивання, виявлення, вилучення та конфіскації доходів від злочинної діяльності, на відміну від Віденської конвенції, йдеться про “відмивання” грошей, отриманих не тільки від наркобізнесу, але й будь-яким злочинним шляхом. Конвенція встановила, що держави можуть притягувати до відповідальності за перераховані вище дії навіть тоді, коли основне правопорушення, в результаті якого були отримані матеріальні цінності, не входило до їх юрисдикції. Держави можуть передбачати, що за “відмивання” злочинних доходів особи, які вчинили основний злочин, до відповідальності не притягуються. На розгляд учасників Конвенції винесено також питання стосовно відповідальності особи, що вчинила будь-яке з перелічених діянь, коли вона не знала, але повинна була знати, що майно є доходом від злочину [41].

Організація Об'єднаних Націй у листопаді 1993 р. розробила Типовий закон про відмивання грошей, отриманих від наркотиків, який, грунтуючись на новому законодавстві різних країн, містить рекомендації щодо запобігання “відмивання” грошей, виявлення подібних дій та встановлення відповідних санкцій.

У Типовому законі, як і у Віденській конвенції 1988 р., визначаються два основні склади правопорушень, пов'язаних з “відмиванням” грошей, отриманих від незаконного обігу наркотиків.

Згідно з вищеназваним Законом відповідальність несуть:

1) особи, які конвертують або переводять гроші чи власність, отримані прямо або опосередковано від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів, з метою укриття чи утаювання незаконного джерела цієї власності або коштів, чи надання допомоги будь-якій особі, яка бере участь у вчиненні одного з правопорушень, з тим, щоб вона могла уникнути юридичної відповідальності за свої дії;

2) особи, які надають допомогу в прихованні характеру, джерела, місцезнаходження, способу розповсюдження, переміщення або дійсних прав стосовно коштів, власності, отриманих прямо або опосередковано від незаконного обігу наркотичних засобів, психотропних речовин або прекурсорів.

Крім того, у Типовому законі йдеться про настання відповідальності за замах на правопорушення, причетність або змову з метою скоєння правопорушень, а також -- за допомогу в їх здійсненні.

Типовий закон визначає за кримінальні правопорушення різні дії працівників кредитно-фінансових установ, осіб, котрі професійно займаються операціями з обміну готівкової валюти, та інших осіб, які порушують встановлений порядок здійснення фінансових операцій, та інші вимоги з метою попередження і виявлення “відмивання брудних” грошей. Зокрема, повинні притягуватися до відповідальності керівник, службовці і будь-які інші особи кредитно-фінансових установ, які під час виконання своїх професійних обов'язків здійснюють, контролюють операції, пов'язані з рухом фінансових коштів, або надають консультації у цій галузі, якщо вони умисно розголошують власнику грошових сум чи особі, що здійснює фінансові операції, інформацію стосовно заяв або інших заходів, що підлягають вирішенню. Йдеться про заяви стосовно тих коштів, відносно яких існують підозри щодо їх отримання від незаконного обігу наркотичних засобів або психотропних речовин. Злочинами, відповідно до Типового закону, визнаються дії, які вчиняють також особи, що умисно знищують реєстраційні книги чи документи, зберігання яких передбачено Типовим законом, або вилучають з них інформацію, а також -- особи, які здійснюють замах на проведення під чужим іменем певних операцій, зазначених у Типовому законі (наприклад, платіж готівковими грошима в сумі, що перевищує встановлену межу).

Злочинами, хоча і менш небезпечними, вважаються діяння осіб, які здійснили або прийняли платіж готівкою у сумі, що перевищує встановлену межу; порушили обов'язок надавати заяву про міжнародний переказ грошових коштів, цінних паперів або цінностей, відносно яких передбачено надання заяв; а також дії керівників та службовців компаній, ігрових домів і кредитно-фінансових установ, які здійснюють обмін валюти, що порушили положення Типового закону [42].

Твердження стосовно доцільності точного визначення соціального феномена “відмивання” грошей, представлені в документах ООН, виключають пошук адекватного розуміння та відображення в політиці держави змісту та суті цього явища. Відсутність останнього спричиняє виникнення багатьох проблем стосовно ефективності боротьби з “відмиванням” коштів, а також з вибором сил, засобів та заходів протидії, запропонованих державою для запобігання цьому явищу, а також їх організаційних і правових форм реалізації та використання [4. c.122-124].

У зарубіжному законодавстві зустрічаємо поняття “доходи від незаконної діяльності” та “доходи, отримані від злочинної діяльності”.

Так, згідно з американським законодавством під незаконними доходами розуміються доходи, отримані від вчинення злочинів, пов'язаних з наркотиками, фальшивомонетництвом, контрабандою, шахрайством з банківськими операціями, банківськими та поштовими пограбуваннями та крадіжками, шантажем і т.ін. У 1986 році Конгрес США ухвалив Закон про контроль за відмиванням грошей, який вперше розглядав нові злочини, пов'язані з “відмиванням” грошей. Ці положення були кодифіковані у параграфах 1956 та 1957 Титулу 18 Зводу законів США.

Злочинцем вважалася особа, яка вчинила кримінальний злочин та особа, яка використала або намагалася використати надходження від будь-якої незаконної діяльності у фінансовій операції з наміром продовжити незаконну діяльність, або була залучена до заходів щодо маскування чи приховування місцезнаходження, джерела, права власності чи управління зазначеними коштами.

При цьому в поняття терміну “операція” включається придбання, продаж, застава, дарування, переміщення. доставка або інше відчуження, а у відношенні грошових документів -- депонування, зняття з рахунку, переказ між рахунками, обмін валюти, позика, надання кредиту, придбання чи продаж акцій, облігацій, сертифікатів вкладу чи інших грошових документів, використання особистого банківського сейфа або будь які інші виплати, перекази чи доставка в фінансову організацію будь-яким способом [27. c.228-260].

У 1988 році прийнято Закон про вдосконалення переслідування за “відмивання” грошей. Новий Закон вилучив з категорії фінансових операцій отримання адвокатами гонорару при захисті кримінальних злочинців. Разом з тим, заборонялися за наявності необхідного знання чи наміру перевезення, пересилка або переказ (як і спроба вчинення цих дій) кредитно-грошових інструментів або коштів, отриманих від будь-якого злочину (не обов'язково від “особливої” незаконної діяльності) як на території США, так і за їх межами. При цьому достатньо встановити той факт, що підсудний знає про власність, яка використовується в операції та є надходженням від будь-якого злочину за законом штату, федеральним законом чи іноземним законом незалежно від того, чи знав підсудний про те, якого роду це був злочин [26. c.79-95].

У Проекті закону Російської Федерації “Про протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих незаконним шляхом” визначено, що доходами, отриманими незаконним шляхом, є речі, включаючи гроші та цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, робота та послуги, результати інтелектуальної діяльності, інші об'єкти цивільних прав, придбаних у результаті порушення федерального закону, закону суб'єкта Російської Федерації або іншого нормативного акта. Кримінальний кодекс Російської Федерації (ст.174) передбачає кримінальну відповідальність за легалізацію (“відмивання”) доходів, одержаних незаконним шляхом. Формулювання “доходи, отримані незаконним шляхом” передбачає розповсюдження дії статті на будь-які доходи, отримані з порушенням норм будь-якої галузі законодавства [17. c.12-25].

Предметом цього злочину можуть бути грошові кошти, цінні папери в російській чи іноземній валюті та інше рухоме і нерухоме майно, придбані як в Росії, так і за її межами. Таким чином, предметом легалізації, перш за все, є майно, отримане в результаті вчинення таких злочинів, як розкрадання, контрабанда, вимагання, незаконний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин, зброї, незаконне підприємництво і банківська діяльність, організація або утримання притонів для заняття проституцією, незаконне розповсюдження порнографічних матеріалів або предметів, отримання хабара, ухилення від сплати податків та ін. [28].

Діяльність правоохоронців по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією у багатьох країнах світу також координують спеціально створені органи.

Країни Співдружності Незалежних Держав створили Бюро по координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території Співдружності Незалежних Держав.

Згідно з Федеральним законом Російської Федерації про боротьбу з організованою злочинністю спеціальними органами по боротьбі з організованою злочинністю є спеціалізовані підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Генеральної прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Федеральної служби безпеки Російської Федерації.

Координація діяльності правоохоронних органів по боротьбі з організованою злочинністю здійснюється органами прокуратури.

Організація взаємодії у сфері оперативно-розшукової діяльності здійснюється спеціалізованими підрозділами по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації.

Більшість документів, які прийнято на регіональному рівні Російської Федерації, пов'язано зі створенням координаційних рад, затвердженням відповідних програм.

Радою Міжрегіональної асоціації “Сибірська згода” створено Координаційну раду по боротьбі зі злочинністю.

В областях Російської Федерації створено обласні штаби з координації боротьби з тероризмом.

У Республіці Карелія Постановою Голови Уряду від 4 жовтня 1999 р. до штату Адміністрації Голови Уряду Республіки Карелія введено посаду помічника Голови Уряду Республіки Карелія з питань координації боротьби зі злочинністю та корупцією.

Виходячи зі змісту Закону Російської Федерації “Про безпеку”, основним органом, який координує діяльність усіх державних органів по боротьбі з організованою злочинністю, на федеральному рівні є Міжвідомча комісія Ради безпеки Російської Федерації по громадській безпеці, боротьбі зі злочинністю та корупцією [24].

Подібною до американської є сфера застосування відповідних норм в Італії, Австрії, у той час, як законодавства Великобританії, Франції, Канади, Люксембургу визначають поняття “незаконна діяльність” як злочини, пов'язані лише з наркотиками.

Федеративна Республіка Німеччина ратифікувала Конвенцію ООН “Про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин” 22 грудня 1993 р., а 15 липня 1992 р. був прийнятий Закон про боротьбу з нелегальною торгівлею наркотиками та іншими формами організованої злочинності, у зв'язку з яким у німецькому кримінальному праві виник новий склад злочину -- відмивання грошей, викладений у параграфі 261 Кримінального кодексу.

Предметом злочину є майно. Німецькі спеціалісти трактують це поняття дуже широко, вважаючи, що до нього відносяться не тільки готівкові гроші та гроші на рахунках, але й іноземні платіжні кошти, вся рухомість і нерухомість -- цінні папери, коштовні метали та камені, земельні частки, частки у фірмах та товариствах, боргові зобов'язання, патенти і т.ін [31. c.240].

У Кримінальному кодексі ФРН всі кримінально карані діяння поділялися на злочини і проступки. Майно, що “відмивається”, може бути отриманим внаслідок вчиненого будь-якого злочину (вбивства, торгівлі людьми, викрадення людей з метою викупу, розбою, грабежу, підробки грошових знаків, злочинної торгівлі наркотиками і т.ін.). Що стосується проступків, то маються на увазі тільки ті, які зазначені у Законі про боротьбу з нелегальною торгівлею наркотиками та іншими формами організованої злочинності.

Характерною особливістю регламентації відповідальності за “відмивання” грошей у німецькому законодавстві є те, що суб'єктом даної дії є не та особа, яка безпосередньо, шляхом кримінально караного діяння придбала певний майновий об'єкт, а особа, котра здійснила “відмивання” грошей. Особа, яка вчинила попереднє кримінально каране діяння (діяла самостійно або як співучасник), згідно з параграфом 261 Кримінального кодексу ФРН не може бути учасником (виконавцем чи співучасником) злочину, який полягає у “відмиванні” грошей [38. c.129].

Особливістю злочинів, пов'язаних з “відмиванням” грошей, є те, що вони носять допоміжний характер. Це означає, що подібні злочини є основою для продовження та поширення злочинної діяльності на інші галузі. З урахуванням цього факту метою законів про боротьбу з “відмиванням” грошей є не тільки створення системи заходів щодо припинення “відмивання” грошей та боротьба з ним, але й виявлення та попередження злочинів, що містять ознаки “відмивання” грошей.

Закони багатьох країн мають спеціальні списки кримінальної діяльності, іноді досить широкі. У цих списках визначаються злочини з “відмивання” грошей, містяться посилання на відповідні статті законів і навіть на міжнародні конвенції по боротьбі з відмиванням грошей. До списків найчастіше занесено такі види злочинів, як торгівля зброєю, наркотиками, людьми, предметами старовини, людськими органами, тероризм, проституція, шахрайство, нелегальна гра, викрадення людей, шантаж, грабіж і т.ін [23].

Зокрема, Кримінальний кодекс Австрії кваліфікує за злочин “відмивання” всіх активів, отриманих від здійснення злочинів, що спричиняють ув'язнення на термін більше трьох років [39. c.101].

Кримінальний кодекс Бельгії та Спеціальний закон про відмивання грошей від 11.01.1993 р. кваліфікують за основу “відмивання” грошей практично всі злочини, включаючи тероризм, організовану злочинність, торгівлю наркотиками, зброєю, використання підпільної праці, торгівлю людьми, проституцію, незаконне використання гормонів у тварин, торгівлю людськими органами, шахрайство, організоване шахрайство по відношенню до податків, корупцію, нетипові інвестиції, взяття в заручники, крадіжку чи вимагання із застосуванням насильства та погроз, псевдо банкрутство [43. c.127].

У Великобританії відмивання грошей відносять до злочинів, пов'язаних з торгівлею наркотиками, тероризмом, крадіжкою та обманом, грабежем, шахрайством, вимаганням, нелегальним користуванням депозитів, шантажем.

В Іспанії Кримінальний кодекс (ст. 301) відносить “відмивання” грошей до розділу про хабарі та подібні злочини, до якого включено всі злочини з терміном тюремного ув'язнення більше трьох років.

Списки таких злочинів не є закінченими, а поповнюються країнами залежно від нагальних потреб. Закон Греції, наприклад, містив спочатку 16 пунктів, а потім був доповнений іншим законом. Список США за кілька десятиліть виріс до 164 пунктів, причому на сьогодні включає перелік не тільки тяжких злочинів, але й інших, менш небезпечних для суспільства та фізичних осіб діяння. У різних країнах по-різному вирішується питання стосовно включення до цього списку таких злочинів, як ухилення від сплати податків, порушення комерційної таємниці, корупція [2. c. 114-118].

РОЗДІЛ 2 АСПЕКТИ МЕТОДИКИ РОЗСЛІДУВАННЯ ЛЕГАЛІЗАЦІЇ (ВІДМИВАННЯ) ГРОШОВИХ КОШТІВ ТА МАЙНА, ЗДОБУТИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ

2.1 Форми та принципи криміналізації (відмивання) грошових коштів та майна, здобутих злочинним шляхом

Процес “відмивання” грошей організованих злочинних угрупувань може включати десятки фінансових операцій, що використовуються для приховування первинного джерела їх походження. До найпоширеніших з них належать:

1. Розміщення великих сум готівкою на банківських рахунках;

2. Купівля з подальшим перепродажем товарів мистецтва, предметів розкоші та старовини;

3. Трансформація готівки у цінні папери, акції, пластикові картки та дорожні чеки;

4. Придбання офшорних компаній, торговельних фірм і комерційних банків;

5. Міждержавний переказ коштів з використанням міжнародних електронних мереж;

6. Відкриття фіктивних рахунків чи несанкціоноване використання рахунків фірм, що мають надійну репутацію і т. ін.

У цілях “відмити брудні” гроші та перевести їх до легальної економіки організовані злочинні угрупування традиційно використовують банківську систему, біржі, аукціони, ринок нерухомості, спільні підприємства, інші комерційні структури, використовують найрізноманітніші способи та методи.

Відомі різні способи “відмивання” - це торгівля, паралельні операції з грошовими коштами, контрабанда, фіктивний бізнес, використання страхових компаній та офшорних банків [33. c.50-57].

“Відмивання” грошей організованими злочинними угрупованнями з використанням банківських установ полягає в тому, що гроші, які опинилися у банківській системі, проводяться через різноманітні компанії та багаточисельні банківські рахунки для того, щоб укрити джерело їх походження. Чим більший ланцюг рахунків, тим складніше відстежувати шлях коштів.

Обстановка вчинення злочину охоплює різні економічні, нормативно-правові відносини у державі, ставлення банківських працівників, правоохоронців до власних професійних обов'язків. Важливим фактором, що сприяє поширенню злочину, є організована злочинність, що стрімко поширює сфери свого впливу та укріплюється на теренах сучасної світової спільноти. Дослідження факторів ґрунтується на вивченні причин та умов, місця, часу, обстановки, знарядь вчинення злочину. Комплекс чинників утворює обстановку вчинення злочину. У 92% вивчених кримінальних справ предметом легалізації були гроші. Специфіка місця вчинення злочину полягає у відсутності чітко виражених меж у просторі, зв'язку із структурою, місцезнаходженням банків, контрагентів. Початок відмивання збігається із вкладанням коштів у фінансову операцію. Банківські трансакції здійснюються оперативно завдяки високим швидкостям розрахунків за операційний день [14. c.109-114].

Причини легалізації поділяються на загальні та спеціальні. До загальних відносяться: нестабільність банківської системи, недоліки у нормативному регулюванні економічних відношень, взаємодії між комерційними та державними, правоохоронними органами, високий рівень латентності самої легалізації та тенденція до його збільшення. Спеціальні чинники безпосереднього впливають на існування та поширення злочину: порівняно недавня поява ст. 209 у КК України, відсутність практичного досвіду у виявленні та розслідуванні легалізації; необізнаність у діяльності банків; високий фінансовий та соціальний рівень злочинців; побоювання викриття первинного злочину зумовлює необхідність вуалювати під легальні кошти, здобуті злочинним шляхом. Опитані респонденти виділяють такі причини: відсутність практичного досвіду, існування офшорних зон, банківської таємниці, “молодість” складу злочину в КК України. Умовами вчинення легалізації визнані недоліки у функціонуванні самих правоохоронних, контролюючих органів, банків, незнання громадянами окремих положень нормативних актів, впевненість у можливості власного збагачення будь-яким шляхом, низький моральний рівень та правовий нігілізм у суспільстві [1. c.86-90].

Методи, за допомогою яких злочинці використовують банківські структури, включають: смерфінг - перетворення готівки на фінансові інструменти; обмін дрібних банкнот на купюри більшого номіналу; обмінні угоди - організований обмін грошей на іншу валюту; структурування операцій з готівкою; встановлення контролю над фінансовими установами; незаконне використання виключень із закону; використання кореспондентських відносин між банками; злиття законних і незаконних фондів; переказ злочинно отриманих грошей за рубіж; використання “колективних” рахунків; використання транзитних рахунків; механізм гарантії позички і т. ін. Може здійснюватися дроблення рахунків, використання банківського рахунка для масових операцій за внесками та зняттям коштів. При цьому залучаються керівники і службовці банків, які сприяють злочинцям у “відмиванні” грошей [8. c.148-153].

Наприклад, виявлено та припинено діяльність організованої злочинної групи, що діяла за сприяння посадових осіб АКБ “Правекс-банк”, ліквідовано канал відтоку за межі України майже 3 млрд дол. США. Заарештовано 5 членів злочинної групи, у яких вилучено понад 20 тис. дол. США, кодові пристрої з управління банківськими рахунками 2 офшорних компаній у латвійському АКБ “Правекс-банк”, систему “клієнт - банк” з управління відкритими рахунками 24 фіктивних фірм, на які накладено арешт [32. c.7-18].

Основними характерними рисами “відмивання” організованим злочинними угрупуваннями злочинно отриманих коштів є гнучкість ділків до перепон, що зустрічаються на їх шляху. Злочинці винахідливі, володіють необмеженими ресурсами, а також використовують новітні технологічні досягнення, отримують професійну допомогу з боку носіїв відповідних знань.

Метод злиття законних і незаконних фондів засновано на використанні з метою “відмивання” грошей таких підприємств, де значні суми готівки представляють законне явище (наприклад, ресторани, бари, готелі, компанії - власники торгових автоматів і т. ін.). При цьому використовуються дві основні схеми. У першому випадку результат досягається шляхом приховування незаконних доходів у масі законних операцій (злиття) реально функціонуючих фірм.

В іншому разі, створюється фіктивна компанія, яка не здійснює реальну економічну діяльність. Підприємство створює лише видимість здійснення операцій, показуючи у фінансовій звітності як доход гроші, що легалізуються [6. c.169-175].

Придбання майна (машини, яхти, літаки, акції, предмети розкоші або нерухомість) за готівку також є важливим методом “відмивання” грошей. Ціль придбань потрійна: підтримувати розкішний стиль життя; переводити підозріло великі суми готівки у такі ж коштовні, але менш підозрілі форми; купувати майно, що надалі буде використано у злочинних цілях.

Існує багато способів продажу нерухомості, що дозволяють повернути “відмиті” гроші у легальну економіку. Наприклад, нерухомість може бути придбана підставною фірмою, що використовує незаконні гроші. Виторг від наступного продажу цієї нерухомості уже вважається законно заробленим доходом. Може бути також куплений неприбутковий бізнес, щоб створити видимість того, що його дохід є результатом активної роботи цього бізнесу [36].

Серед методів “відмивання”, що використовуються організованими злочинними угрупуваннями, поширеним є послідовне переведення грошей на рахунки інших фірм. Подібне переведення, замасковане фіктивними угодами або за допомогою самоліквідації фірм, дозволяє досить ефективно приховувати джерело походження коштів.

Необхідність “відмивання” та інвестиції прибутків від кримінальної діяльності тягне за собою інтернаціоналізацію злочинного світу, який шукає країни та банки, що надають найбільші гарантії таємності вкладів. Переказ злочинно отриманих грошей за рубіж здійснюється за двома основними формами: за допомогою фізичного вивозу і переказу за фінансовими угодами з використанням таких інструментів, як телеграфні перекази, чеки, акредитиви, векселі і т. ін.

Найважливішим для злочинців з методів переказу за кордон коштів є електронний переказ. Він надає такі переваги, як швидкість, мінімальний слід і високу анонімність за умов великого загального щоденного обсягу грошових переведень.

Сьогодні для здійснення зазначених операцій велику роль відіграють офшорні зони та інші країни з пільговим податковим режимом, а іноді - зі слаборозвиненою системою фінансового контролю. “Податкові гавані” можуть слугувати досягненню законних цілей, а можуть використовуватися і криміналом. Це означає, що з'являється безліч юрисдикцій, через які гроші можуть переводитися в електронний спосіб, перешкоджаючи роботі правоохоронних органів, створюючи сектор, вільний від національного регулювання країн-нерезидентів. Національним банком України листом від 14.06.01 № 45-311/1464 визначено Перелік територій різних країн світу, які відносяться до офшорних зон за станом на 01.06.01, що нараховує 42 території. На сучасному етапі найактивніше “відмиваються” кримінальні доходи у регіонах Південно-Східної Азії (Індонезія, Малайзія, Гонконг, Сінгапур), Латинської Америки (держави Карибського басейну, Венесуела, Гватемала, Гондурас, Колумбія, Коста-Ріка, Мексика, Нікарагуа і т. ін.) та Східної Європи (Швейцарія, Ліхтенштейн і Кіпр) [21. c.67-70].

При здійсненні зовнішньоекономічних операцій злочинцями може використовуватися метод перекручування цін, що є ефективним для інтеграції незаконних доходів у вітчизняну економіку.

Існує, як мінімум, два різновиди подібних схем:

1. Перша категорія пов'язана із завищенням у документах ввезених до країн грошових сум з метою виправдання вкладень відповідних грошей у банки.

2. Друга категорія - із завищенням обсягу експорту. Ціль - обґрунтувати одержання відповідних сум із-за кордону [15. c.205-209].

Угоди із заниженням ціни. За приклад можна навести операції з нерухомістю. Придбається будинок за заниженою ціною. Різниця доплачується “брудними” грошима. Після цього імітується ремонт, і об'єкт продається за більш високою ціною. У результаті формується на вигляд легальний дохід. Подібні операції проводяться і з акціями за умовами ринкових цін.

Угоди із завищенням цін поширені у біржовому обороті, в операціях з творами мистецтва, на аукціонах. Речі, вартість яких можна визначити лише умовно, продаються за дуже високою ціною, в результаті чого утворюється високий реальний дохід.

Трансферпрайсінг є розповсюдженим також в експортно-імпортних операціях. Складаються два договори: реальний та фіктивний (із завищеною сумою угоди). За фіктивним договором гроші переводяться фірмі-посереднику, як правило, зареєстрованій в офшорній зоні. Різниця між реальною та фіктивною ціною залишається на рахунку цієї фірми як дохід [9. c.205-214].

Відсутність у багатьох європейських країнах прикордонного контролю за рухом готівкових коштів дозволяє злочинцям перевозити значні суми грошей. Кошти вивозяться у різні способи, серед яких найбільш типовими є: прихований вивіз грошей кур'єрами (контрабанда); вивіз грошей у схованках у транспортних засобах чи вантажах, поштовими відправленнями і т. ін.

Існує ряд нефінансових організацій, що активно використовуються членами організованих злочинних угрупувань для маскування “відмивання” грошей, отриманих злочинним шляхом. До них можна віднести такі:

· установи, пов'язані з індустрією розваг, - підприємства, що організовують дозвілля в цілому; бари; кафе-морозиво; дискотеки; спортивні оздоровчі центри; готелі та ресторани; клуби; агентства, що організують проведення концертів та інших культурних програм; масажні салони; піцерії; сауни; секс-магазини; відеотеки і т. ін. Найбільшу загрозу для “відмивання” грошей внаслідок широкого розповсюдження представляють казино, заклади, що займаються азартними іграми (наприклад, іподроми, спортивні тоталізатори);

· установи роздрібної торгівлі - антикварні, ювелірні, комісійні, фото-, взуттєві магазини; магазини з продажу електронно-обчислювальної техніки, модних товарів, зброї, радіоприймачів і радіодеталей, пункти прокату і т. п.;

· підприємства сфери послуг (за винятком сфери розваг) - підприємства, що здійснюють перевезення автобусами; друкарні; фірми з наймання житла; агентства з організації морських і річкових перевезень і т. ін.

· інші підприємства - будівельні фірми; підприємства, що приймають металобрухт, макулатуру і т. ін. [37].

Способи легалізації злочинних прибутків з використанням кредитно-банківської системи поєднані у стадії: 1) підготовки; 2) розміщення коштів в господарській сфері - звільнення від прибутків, відокремлення від незаконного джерела їх походження; 3) розподіл готівки шляхом багаторазових операцій з нею, від чого приховуються сліди; 4) впровадження злочинних коштів у легальну економіку, їх асиміляція з легальними грошима, набуття вигляду законності їх існування [3. c.86].

Узагальнення судово-слідчої практики свідчить про типові ознаки підготовки до легалізації грошей в банківській системі: підробка документів для вчинення фінансово-господарських операцій (цей спосіб зустрічався у 31 випадку із 33 кримінальних справ, що складає 93,9% справ, порушених за ст. 209 КК України); депозит грошей (у тому числі на користь третьої особи) (відповідно у 27 випадках, що складає 81,8%); відкриття рахунків (депозитних, валютних, безготівкових, розрахункових, кореспондентських) у вітчизняних та іноземних банках (26 випадків, що складає 78%); створення суб'єктів підприємництва (22 випадки та 66,6%); залучення підставних осіб для реєстрації фірм, укладання угод (17 випадків та 51,5%); використання зв'язків з корумпованими посадовцями банків, органів влади, управління, їх обман, залякування (відповідно 14 випадків та 42,4%); створення банків для захисту корпоративних інтересів. Останній спосіб виділяється окремими авторами, але емпіричного підтвердження у досліджених матеріалах кримінальних справ не одержав. Запропоновано наступну класифікацію способів вчинення злочинної легалізації на кожній стадії: 1) першій стадії притаманні - внесок, переказ чи зняття грошей невеликими сумами (структурування) (спосіб зустрічався у 29 випадках, що складає 87,8% досліджених справ, пов'язаних із легалізацією злочинних прибутків); “змішування” легальних грошей з нелегальними на рахунках банків підприємствами, що мають великі обсяги щоденних прибутків готівкою (відповідно 27 випадків та 81,8%); о7бмінні угоди (“стискання” грошей) (14 випадків, що складає 42,4%); проведення операцій на суми, що не перевищують встановлених фінансових лімітів (відповідно 12 випадків та 36,3%); декларація як легальний прибуток злочинних прибутків (відповідно 9 випадків та 27,2%); електронний переказ, контрабанда грошей за кордон (відповідно 3 випадки та 9%); 2) на другій стадії здійснюються активні операції з нерухомістю, дорогоцінними металами та камінням, речами, цінними паперами (спосіб зустрічався у 30 кримінальних справах, що складає 90,9%); використання рахунків вітчизняних та іноземних банків (відповідно 3 випадки та 9,1%); конвертація злочинних прибутків (відповідно 16 випадків та 48,5%); використання арсеналу засобів банків, фірм офшорних зон (спосіб в матеріалах справ не зустрічався, але огляд аналітичних матеріалів за проблематикою дозволяє його окреслити); 3) третя стадія характеризується одержанням кредитів з наступним погашенням їх нелегальними коштами (матеріали 24 кримінальних справ, що становить 72,7%); маніпуляціями з вартостями предмету цивільно-правових угод (відповідно 18 випадків та 54,5%); трансферпрайзингом (11 випадків та 33,3%); демонстрацією прибутків у вигляді законного виграшу від розважальних акцій (відповідно 2 випадки та 6%) [35].

Основною метою діяльності злочинних організацій (незаконна торгівля зброєю, незаконний ігорний та наркобізнес, фінансові шахрайства, інша протиправна діяльність) є отримання надприбутків. Проте, отримавши їх, у злочинців виникає проблема, яка полягає в тому, що незаконно отримані кошти потрібно якимось способом легалізувати (“відмити”), тобто надати їм законного “вигляду”. Інакше зникає доцільність організованої злочинної діяльності, “відмивання” зазначених прибутків сприяє зміцненню та її зростанню.

Виступаючи на Конференції країн-членів Ради Європи з проблем “відмивання” грошей у країнах з перехідною економікою (Страсбург, 29 листопада - 1 грудня 1994 р.), керівник Групи міжнародних фінансових дій (GAFІ) Е. Янг вказала на негативні наслідки “відмивання” грошей організованими злочинними угрупованнями:

· у злочинців створюється відчуття безкарності, що робить злочин привабливим заняттям, а високий рівень злочинності, перш за все організованої, підриває підвалини суспільства та загрожує правовим нормам;

· злочинні організації отримують можливість фінансувати свою подальшу діяльність;

· неконтрольоване використання злочинними організаціями фінансових установ врешті-решт завдає шкоди всій фінансовій системі, особливо у країнах з економікою, що розвивається;

· зосередження економічної та фінансової влади в руках злочинних організацій в результаті може підірвати національну економіку цих країн та демократичні системи їх влади і управління [8. c.148].

Найбільш розповсюдженою є трьохфазова модель, прийнята, зокрема, GAFI. У цій моделі процес “відмивання” грошей підрозділяється на три фази:

1. У першій фазі (Placement) відбувається введення “брудної” готівки в легальний господарський обіг.

2. У другій фазі (Layering) у результаті безлічі операцій гроші відокремлюються від джерела їхнього походження, втрачають “сліди”.

3. У третій фазі (Integration) гроші знаходять нове - “легальне” - джерело походження й інвестуються в легальну економіку.

Кожній з цих фаз притаманно свій набір форм відмивання грошей.

2.2 Об'єктивні та суб'єктивні ознаки легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом

Визначаючи об'єкт легалізації злочинних доходів, в юридичній літературі зазначаються положення про те, що об'єктом злочину є охоронювані кримінальним законом від злочинних посягань суспільні відносини, які являють собою певну цілісну систему взаємопов'язаних носіїв (суб'єктів) відносин, предметів, з приводу яких склалися відносини, і суспільно значущої діяльності (соціального зв'язку) як змісту цих відносин.

Досліджувані діяння, незалежно від форми, способів і обставин його здійснення, є, як мінімум, двохоб'єктним. Об'єкти посягання можуть бути при цьому визначені як установлений законодавством порядок вчинення заснованої на законі підприємницької й іншої господарської діяльності, з одного боку, й інтереси правосуддя - з іншого. Ці два безпосередніх об'єкти в рамках розглянутого злочинного діяння взаємозалежні, але не субпідрядні. Кожний з них має самостійний кримінально-правовий зміст, обумовлений приналежністю до відповідного видового об'єкта (об'єкти господарських злочинів і злочинів проти правосуддя). Особливості правового статусу предмета легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом (зброя, наркотики, отрути, тощо), можуть викликати приєднання до складу конкретного злочину ще деяких додаткових об'єктів, таких як: громадська безпека, здоров'я населення і суспільна моральність. Наявність зазначених додаткових об'єктів у складі злочинної легалізації можлива далеко не у всіх випадках. Ці елементи мають місце в тих випадках, коли легалізуються майнові предмети, що є джерелами підвищеної небезпеки [18. c.57].

Говорячи про структурну приналежність даного діяння до економічних злочинів, не можна забувати про те, що в силу перерахованих вище особливостей об'єкта легалізації чисто механічне віднесення її до якої-небудь однієї, об'єднаної загальним видовим об'єктом, групи злочинів з наукового погляду не тільки не безперечно, але і дуже сумнівно. Більш того, подібна спроба уніфікації (згідно зі ст.209 КК), зведення безпосереднього об'єкта легалізації грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, до загального і єдиного родового чи видового знаменника, таїть у собі подальші помилки в оцінці правової природи цього діяння. У теоретичному сенсі легалізація грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом, може бути інтегрована у вигляді структурного елемента як у систему злочинів проти правосуддя, так і в систему економічних (господарських) злочинів. Однак це можливо тільки в наукових дослідженнях, зміст же закону повинен бути більш однозначним і визначеним.