Правова охорона земель в Україні

4

Правова охорона земель в Україні

Зміст

1. Земля як об'єкт правової охорони

2. Організаційно-правові заходи охорони земель

3. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства

Висновки

Список літератури

1. Земля як об'єкт правової охорони

Земля належить до основних природних об'єктів і входить до складу єдиної екологічної системи як невід'ємна її частина. Поняття землі закріплене у ст. 1 Закону України від 19 червня 2003 року № 962-IV «Про охорону земель», де вона розглядається як поверхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими природними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею. Земельні ресурси -- сукупний природний ресурс поверхні суші як просторового базису розселення і господарської діяльності, основний засіб виробництва в сільському та лісовому господарстві. Ґрунт же являє собою природно-історичне органо-мінеральне тіло, що утворилося на поверхні земної кори і є осередком найбільшої концентрації поживних речовин, основою життя та розвитку людства завдяки найціннішій своїй властивості -- родючості.

Однак землю слід розглядати у двох аспектах: як сукупність усіх природних багатств (планета) і як поверхневий ґрунтовий шар землі, який виконує екологічні, економічні (засоби виробництва, просторовий базис), культурно-оздоровчі функції. Земельне законодавство розраховане на правове регулювання використання поверхневого шару землі й водночас взаємодіє з водним, лісовим, гірським, фауністичним, атмосфероповітряним, природно-заповідним, охоронним законодавством. Земельне законодавство виступає основною правовою формою земельних відносин. Земля як об'єкт права проявляється у різних сферах: при наданні земельних ділянок у власність або в користування; при вилученні земель у встановленому порядку для задоволення певних потреб; у процесі експлуатації земель з урахуванням їх цільового призначення тощо. До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії земель (ч. 1 ст. 18 Земельного кодексу України, далі ЗК України).

Новий Земельний кодекс встановлює, що залежно від цільового призначення, всі землі в Україні поділяються на сім категорій:

1) землі сільськогосподарського призначення -- землі, що надаються для потреб сільського господарства або призначені для цієї мети;

2) землі житлової та громадської забудови - земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

3) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Сюди також належать земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду, а також земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу наукову цінність.

4) землі оздоровчого призначення -- землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

5) землі рекреаційного призначення - тобто землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

6) землі історико-культурного призначення - землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і пам'ятні місця, пов'язані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, пам'ятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

7) землі лісового фонду -- землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але надані для потреб лісового господарства;

8) землі водного фонду -- землі, зайняті водними об'єктами, болотами й водогосподарськими спорудами, та виділені по берегах водойм ділянки під смуги відведення, прибережні смуги та інші зони охорони;

9) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення -- землі, надані в установленому порядку підприємствам промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншим організаціям, установам для розміщення на них об'єктів виробничого, комунального, культурно-побутового та іншого несільськогосподарського призначення і здійснення ними завдань спеціального призначення (ст.19 Земельного кодексу України). Слід підкреслити, що важливими змінами у Земельному кодексі 2001 року став розподіл земель природно-заповідного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення на окремі категорії, при цьому земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Надра є самостійним природним об'єктом, частиною єдиної екологічної системи. У статті 1 Кодексу України про надра встановлено, що надра -- це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння. З цього випливає, що законодавство про надра розраховане на ту частину надр, яка використовується для задоволення потреб держави, юридичних і фізичних осіб. Цю частину надр називають природними ресурсами. Однак не всі надра доступні для діяльності людини з технологічних, економічних та інших причин. Наприклад, у деяких регіонах України природний газ залягає на глибині 5 тис. метрів, видобування такого газу потребує великих коштів. Отже, цей газ можна розглядати як природний об'єкт, що існує об'єктивно, а не як природний ресурс, який можна використовувати. Тому надра можна поділити на дві групи: ті, що використовуються, та ті, що не використовуються з різних причин. Кодекс України про надра виділяє п'ять видів користування надрами залежно від цілей їх використання (ст. 14). Об'єктами права виступає та частина надр, яка може використовуватися для задоволення потреб суспільства.

2. Організаційно-правові заходи охорони земель

Забезпечення раціонального використання та охорони земель -- один з основоположних принципів Земельного кодексу України. Він тісно і нерозривно пов'язаний з такими принципами, як цільовий характер використання земель та стабільність, сталість прав на землю.

Стаття 14 Конституції передбачає, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Таке конституційне положення є підставою для правової охорони з млі як основного елемента навколишнього природного середовища. Правова охорона землі передбачає систему правових засобів, за допомогою яких здійснюються заходи з відновлення, підтримання та покращання якісного стану земель. Ця охорона спрямована насамперед на забезпечення раціонального використання землі, відновлення, збереження і підвищення родючості грунтів, поліпшення інших корисних властивостей землі. Крім того, вона має на меті забезпечення захисту земель від негативного впливу антропогенної діяльності (псування, забруднення) та шкідливих природних процесів (вітрова, водяна ерозія).

Узагальнено вимоги охорони земель сконцентровано у розділі VI Земельного кодексу України. Ст. 162 Земельного кодексу визначає, що охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення. За своєю суттю правова охорона земель є комплексними правовідносинами.

Встановлюючи диференціацію правових режимів різних категорій земель, особливості земельної правосуб'єктності власників земельних ділянок та землекористувачів, права та обов'язки учасників земельних правовідносин, держава тим самим проводить політику охорони земель. Таким чином, охорона земель здійснюється як на регулятивному, так і на охоронюваному рівні реалізації правовідносин.

Доречно звернути увагу, що в юридичній літературі охорону земель розглядають у широкому та вузькому розумінні. Охорона земель у широкому розумінні включає в себе весь комплекс регулятивних правовідносин, у яких опосередковуються організаційні, економічні, науково-технічні заходи, що спрямовані на забезпечення збереження земель, їх ощадливе та раціональне використання. Здійснення цих заходів відбувається за допомогою державно-владного впливу на поведінку учасників земельних правовідносин. Таким чином, це свідчить про наявність системи правових заходів як форми юридичної реалізації економічних, організаційних, науково-технічних заходів, з одного боку, а з іншого, - про відносно самостійну групу заходів охорони земель як правової охорони земель, тобто у вузькому конкретно-юридичному розумінні.

Одночасно охорона землі як природного ресурсу є й охороною правомочностей землевласника й землекористувача, тому що такі правомочності виникають саме щодо землі як природного ресурсу і як об'єкта правовідносин. Таким чином, правова охорона земель охоплює й охорону земельних правовідносин .

Отже, поняття охорони не вичерпуються відповідальністю, воно значно ширше. Притягнення до відповідальності -- це лише частина великої і важливої проблеми охорони земель. Тому вважається принципово неправильним зводити правову охорону земель до тієї чи іншої форми відповідальності . У цьому випадку вся величезна і надзвичайно важлива правова і організаційна діяльність як самих власників землі та землекористувачів, так і відповідних державних органів щодо запобігання порушенням в галузі охорони земель залишається нібито в тіні, а на передній план висувається примусовість права.

З юридичного погляду правову охорону земель слід розглядати як:

- окремий інститут земельного права та законодавства;

- один із визначальних принципів земельного права як природоресурсної галузі;

- юридичну гарантію у правовому механізмі захисту земельних прав;

- систему юридичних обов'язків учасників земельних правовідносин;

- елемент правового режиму земель;

- форму управлінської діяльності у сфері використання, відтворення та збереження земель;

- сукупність юридичних процедур із відповідними стадіями та етапами.

Земельний кодекс визначає, що завданнями охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.

Щодо змісту охорони земель, то сюди входять такі елементи:

а) обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування;

б) захист сільськогосподарських угідь, лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб;

в) захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, пересушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та від інших несприятливих природних і техногенних процесів;

г) збереження природних водно-болотних угідь;

ґ) попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів;

д) консервація деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь (ст. 163, 164 Земельного кодексу).

Господарська та інша діяльність, пов'язана з використанням земельних ресурсів, не повинна призводити до забруднення земель і ґрунтів понад установлені гранично допустимі концентрації небезпечних речовин, а тому протидіяти цьому повинна визначена Земельним кодексом України та Законом України „Про охорону земель” система організаційно-правових заходів, яка включає в себе:

- державну комплексну систему спостережень;

- розробку загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель;

- створення екологічної мережі;

- здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель;

- економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів;

- стандартизацію і нормування [ 6 ].

Охарактеризуємо детальніше зазначені заходи охорони земель.

1) Державна комплексна система спостережень включає топографо-геодезичні, картографічні, ґрунтові, агрохімічні, радіологічні та інші обстеження і розвідування стану земель і ґрунтів, їх моніторинг. На основі даних державної комплексної системи спостережень формуються національний, регіональний та місцевий банки даних про стан земель і ґрунтів.

2) Загальнодержавна програма використання та охорони земель розробляється відповідно до програм економічного, науково-технічного і соціального розвитку України та охорони довкілля. Програма визначає склад та обсяги першочергових і перспективних заходів з охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного забезпечення виконання робіт з їх реалізації. Регіональні програми використання та охорони земель розробляються відповідно до загальнодержавної програми з урахуванням місцевих особливостей.

Виконання загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель забезпечується органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених законом.

Документацією із землеустрою в галузі охорони земель є схеми землеустрою і техніко-економічні обгрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань, що включають заходи еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель, удосконалення співвідношення і розміщення земель та сільськогосподарських угідь, систем сівозміни, сінокосо- і пасовищезміни.

У разі необхідності в складі схем землеустрою може розроблятися проект землеохоронних заходів для конкретної земельної ділянки.

Проектом землеохоронних заходів визначаються види, обсяги, порядок здійснення та фінансування цих заходів. Відповідно до видів та обсягів землеохоронних робіт встановлюються екологічні обмеження щодо використання земель.

Документацією із землеустрою повинні передбачатися обмеження щодо господарського використання земель, які виконують важливі екосистемні функції (схили, водоохоронні зони тощо). Власники землі та землекористувачі забезпечують виконання заходів з охорони земель та дотримання екологічних обмежень у використанні земель, передбачених проектом землеустрою.

3) Екологічна мережа - являє собою єдину територіальну систему, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань України підлягають особливій охороні .

До складових структурних елементів екомережі включаються:

а) території та об'єкти природно-заповідного фонду;

б) землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;

в) землі лісового фонду;

г) полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, які не віднесені до земель лісового фонду;

ґ) землі оздоровчого призначення з їх природними ресурсами;

д) землі рекреаційного призначення, які використовуються для організації масового відпочинку населення і туризму та проведення спортивних заходів;

е) інші природні території та об'єкти (ділянки степової рослинності, пасовища, сіножаті, кам'яні розсипи, піски, солончаки, земельні ділянки, в межах яких є природні об'єкти, що мають особливу природну цінність);

є) земельні ділянки, на яких зростають природні рослинні угруповання, занесені до Зеленої книги України;

ж) території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України;

з) частково землі сільськогосподарського призначення екстенсивного використання -- пасовища, луки, сіножаті тощо;

и) радіоактивно забруднені землі, що не використовуються та підлягають окремій охороні як природні регіони з окремим статусом.

4) Природно-сільськогосподарське, еколого-економічне, протиерозійне та інші види районування (зонування) земель включають:

1. поділ земель за цільовим призначенням з урахуванням природних умов, агробіологічних вимог сільськогосподарських культур, розвитку господарської діяльності та пріоритету вимог екологічної безпеки;

2. установлення вимог щодо раціонального використання земель відповідно до району (зони);

3. визначення територій, що потребують особливого захисту від антропогенного впливу;

4. установлення в межах окремих зон необхідних видів екологічних обмежень у використанні земель або грунтів з урахуванням їх геоморфологічних, природно-кліматичних, грунтових, протиерозійних та інших особливостей відповідно до екологічного району (зони).

Порядок здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель визначає Кабінет Міністрів України. [6]

5) Економічне стимулювання впровадження заходів щодо використання та охорони земель і підвищення родючості грунтів. Держава здійснює економічне стимулювання заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості грунтів землевласниками та землекористувачами шляхом:

1. надання податкових і кредитних пільг фізичним і юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи щодо захисту земель від ерозії (руйнування ґрунтового покривала під дією поверхневого стоку і вітру з подальшим переміщенням і частковим перевідкладенням ґрунтового матеріалу), підвищення родючості грунтів та інші заходи, передбачені загальнодержавними і регіональними програмами використання та охорони земель;

2. звільнення землевласників і землекористувачів від плати за землю, за земельні ділянки, на яких виконуються роботи з меліорації, рекультивації, консервації земель та інші роботи щодо охорони земель на період тимчасової консервації, будівництва та сільськогосподарського освоєння земель відповідно до затвердженої документації із землеустрою;

3. компенсування сільськогосподарським товаровиробникам недоодержаної частки доходу внаслідок консервації деградованих, малопродуктивних, а також техногенно забруднених земель;

4. застосування прискореної амортизації основних фондів землеохоронного і природоохоронного призначення.

Компенсація витрат, понесених землевласниками та землекористувачами на покращення екологічного стану земель та підвищення родючості ґрунтів, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів відповідно до загальнодержавних і регіональних програм охорони земель.

Стандартизація і нормування в галузі охорони земель полягають у забезпеченні екологічної та санітарно-гігієнічної безпеки громадян шляхом визначення вимог щодо якості земель, родючості ґрунтів і допустимого антропогенного навантаження та господарського освоєння земель.

До нормативних документів із стандартизації в галузі охорони земель належать: терміни, поняття класифікації; методи, методики і засоби визначення складу та властивостей земель; вимоги до збирання, обліку, обробки, збереження, аналізу інформації про якість земель, прогнозування зміни родючості ґрунтів; вимоги щодо раціонального використання та охорони земель; технічні умови щодо процесів та послуг у сфері охорони земель; метрологічні норми, правила, вимоги до організації робіт; інші нормативні документи із стандартизації у галузі охорони земель.

3. Юридична відповідальність за порушення земельного законодавства

Поряд з організаційно-правовими заходами охорони земель чинне законодавство України передбачає юридичну відповідальність за порушення земельного законодавства. Громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за такі порушення:

1. укладення угод з порушенням земельного законодавства;

2. самовільне зайняття земельних ділянок;

3. псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами;

4. розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, що негативно впливають на стан земель;

5. невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням;

6. порушення строків повернення тимчасово займаних земель або невиконання обов'язків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

7. знищення межових знаків;

8. приховування від обліку і реєстрації та перекручення даних про стан земель, розміри та кількість земельних ділянок;

9. непроведення рекультивації порушених земель;

10. знищення або пошкодження протиерозійних і гідротехнічних споруд, захисних насаджень;

11. невиконання умов знімання, збереження і нанесення родючого шару ґрунту;

12. самовільне відхилення від проектів землеустрою;

13. ухилення від державної реєстрації земельних ділянок та подання недостовірної інформації щодо них;

14. порушення строків розгляду заяв щодо відведення земельних ділянок (Стаття 211 Земельного кодексу України).

Юридична відповідальність за земельні правопорушення залежно від їх характеру та від застосування санкцій поділяється на дисциплінарну, адміністративну, кримінальну, а також цивільно-правову

Дисциплінарна відповідальність полягає у застосуванні до правопорушників заходів дисциплінарного впливу. Дисциплінарні стягнення накладаються за незначні порушення земельного законодавства на посадових осіб, робітників і службовців на підставі норм трудового права, а членів колективних сільськогосподарських виробників -- на підставі їх cтатуту. Дисциплінарні стягнення накладаються адміністрацією за місцем роботи правопорушника, або органами управління колективних сільськогосподарських підприємств. Вони можуть накладатися також вищим органом за підлеглістю.

Адміністративно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства встановлюється широким колом державних органів, які здійснюють регулюючу і правоохоронну діяльність. Вона настає для органів або посадових осіб, з якими винний не перебуває в службових або трудових відносинах і яким він безпосередньо не є підлеглим. Адміністративно-правова відповідальність відрізняється від кримінальної та цивільної оперативністю реагування на правопорушення і великим вибором заходів впливу на осіб, які їх допускають. Адміністративно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства застосовується у випадках, коли діями або бездіяльністю особи порушені адміністративно-правові норми, що регулюють земельні відносини; у результаті порушення вимог норм адміністративного права власнику землі чи землекористувачу завданий такий збиток, що не передбачає кримінальної відповідальності; землеробу не завдано збитків порушенням адміністративно-правових норм, але склалась реальна загроза заподіяння такого збитку.

Перелік земельних правопорушень, за вчинення яких наступає адміністративна відповідальність, наводиться в актах адміністративного і земельного права.

Кодекс України про адміністративні правопорушення передбачає накладення, штрафу за псування і забруднення сільськогосподарських та інших земель (ст. 52). Згідно з цією статтею „ . псування сільськогосподарських та інших земель, забруднення їх хімічними і радіоактивними речовинами, неочищеними стічними ведами, виробничими та іншими відходами, а так само невжиття заходів по боротьбі з бур'янами -- тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від шести до дванадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -- від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”.

Стаття 53 цього Кодексу передбачає накладення штрафу за порушення правил використання земель: „Використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об'єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень -- тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -- від десяти до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”.

Стаття 531 КпАП передбачає накладення штрафу за самовільне зайняття земельної ділянки: на громадян -- від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -- від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Накладення штрафу передбачається за приховування або перекручення даних земельного кадастру (ст. 532 КпАП): „Перекручення даних державного земельного кадастру і приховування інформації про наявність земель запасу або резервного фонду -- тягнуть за собою накладення штрафу на посадову особу від трьох до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян”.

Стаття 54 КпАП передбачає накладення штрафу за несвоєчасне повернення тимчасово займаних земель або не приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням. Зазначені правопорушення тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п'яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб -- від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У зазначених розмірах штраф накладається і при невиконанні умов знімання, зберігання і нанесення родючого шару грунту.

Накладення штрафів у різних розмірах тягнуть також такі правопорушення:

а) самовільне відхилення від проектів внутрішньогосподарського землеустрою (ст. 55 КпАП);

б) знищення межових знаків (ст. 56 КпАП);

в) незаконне використання земель державного лісового фонду (ст. 63 КпАП).

Кримінально-правова відповідальність за порушення земельного законодавства виявляється в кримінальному переслідуванні злочинних порушень земельного законодавства. Основним критерієм, що відрізняє кримінальне від інших правопорушень, є неоднаковий характер їх суспільної небезпеки. Кримінальне правопорушення особливо небезпечне для суспільства, а тому потрібні спеціальні державні примусові заходи.

Охороні земель присвячена ст. 239 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за забруднення або псування земель. Забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля, внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи довкілля, -- караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років .

До кримінально-правових норм, що стосуються охорони земель, треба віднести також ст. 310 Кримінального кодексу України, яка передбачає відповідальність за посів або вирощування снотворного маку чи конопель.

Посадові особи, винні в злочинному порушенні земельного законодавства, несуть відповідальність за статтями Кримінального кодексу України про посадові злочини, зокрема за ст. 364 -- зловживання владою або службовим становищем; ст. 365 -- перевищення влади або службових повноважень; ст. 367 -- службова недбалість.

За останні роки загострилась проблема підтоплення земель через підняття рівня ґрунтових вод внаслідок грубих порушень у проектуванні та будівництві, а також в експлуатації гідротехнічних і меліоративних систем.

У результаті того, що в багатьох господарствах земля використовується нераціонально, ми поступаємося розвинутим державам у врожайності полів, продуктивності праці та тваринництва, різноманітності та якості продуктів харчування.

Усуненню недоліків у використанні земель сприятиме притягнення до відповідальності, в тому числі кримінальної, винних посадових осіб, а це, у свою чергу, підвищить вимогливість з їхнього боку і вміле користування наданими їм правами

Земля залишається незамінним засобом у сільськогосподарському виробництві, тому необхідно всебічно її охороняти і не допускати хижацького використовування, особливо коли мова йде про сільськогосподарські угіддя.

Державний примус до виконання вимог законодавства нерозривно пов'язаний з юридичною відповідальністю порушників та застосуванням до них юридичних санкцій. Заборона злочинів законом за допомогою кримінальних санкцій -- це юридичне вираження їх небезпеки для суспільства.

Можливості посилення кримінальної відповідальності за порушення земельного законодавства зростають у зв'язку з прийняттям нового Кримінального кодексу України. Життя вимагає введення таких складів злочинів і відповідних санкцій за них, які б дійсно посилили охорону земель і прав землевласників та землекористувачів, забезпечили бездоганне виконання ними земельного законодавства.

Передбачення нових складів злочинів, підвищення кримінальної відповідальності за порушення земельного законодавства свідчать, що наша держава зовсім не має наміру відмовитися від використання в необхідних випадках і специфічних державних методів боротьби зі злочинами.

Широкий розвиток демократії, прав і свобод громадян ніякою мірою не повинен послабляти громадський порядок і законність. Курс, узятий на звуження сфери державного примусу, у першу, чергу додержання норм права завдяки заходам виховання, громадського впливу, ще не доводить, що держава відмовляється від забезпечення законності за допомогою державного примусу, який застосовується до порушників законів.

Цивільно-правова відповідальність за порушення земельного законодавства. Цей вид юридичної відповідальності настає відповідно до норм цивільного права, які забезпечують ліквідацію наслідків майнового характеру викликаних порушенням земельного законодавства.

Цивільне законодавство передбачає, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала .

Стосовно порушень земельного законодавства відшкодування шкоди в натурі можливе тільки в деяких випадках. Це пояснюється тим, що шкода землевласникам і землекористувачам завдається шляхом псування землі (природного тіла), яку штучно створити неможливо. Вимога відшкодування в натурі може бути задоволена лише у випадках повернення рівноцінної ділянки землі. В усіх інших випадках захисту порушених земельних прав шляхом відшкодування виникає питання про компенсацію завданих збитків.

На цивільно-правову відповідальність чітко і ясно вказує ст. 157 Земельного кодексу, де зазначено, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.

Для обчислення обсягу збитків враховуються витрати на поліпшення якості землі за час використання земельних ділянок і неодержані доходи.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 р. затверджено порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам.

Відшкодуванню підлягають:

1. вартість житлових будинків, виробничих та інших будівель і споруд, включаючи незавершене будівництво;

2. вартість плодоягідних та інших багаторічних насаджень;

3. вартість лісових і деревно-чагарникових насаджень;

4. вартість водних джерел (колодязів, ставків, водоймищ, свердловин тощо), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд;

5. понесені витрати на поліпшення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогосподарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші види робіт), на розвідувальні та проектні роботи;

6. інші збитки власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обрунтовані. Під неодержаними доходами розуміють прибуток, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав унаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або через її непридатність до використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, проведених витрат на поліпшення якості земель (з урахуванням ринкової або відновної вартості).

Слід зауважити, що збитки відшкодовуються власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, що їх заподіяли, за рахунок власних коштів не пізніше одного місяця після затвердження актів комісій, а при вилученні (викупі) земельних ділянок -- після прийняття відповідною радою рішення про вилучення (викуп) земельних ділянок у період до видачі документа, що посвідчує право на земельну ділянку підприємства, установи, організації або громадянина.

Відповідно до зазначеної Постанови, при вилученні (викупі) земельних ділянок до земель запасу збитки відшкодовують власникам землі і землекористувачам, у тому числі орендарям, ради, які прийняли рішення про вилучення (викуп) земель.

У випадку тимчасового зайняття земельних ділянок для розвідувальних робіт збитки визначаються за угодою між власниками землі або землекористувачами та підприємствами, установами й організаціями -- замовниками розвідувальних робіт з обумовленням розмірів збитків і порядку їх відшкодування в договорі. При недосягненні згоди розміри збитків визначаються комісіями, створюваними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими комітетами міських (міст обласного значення) рад.

Ще одним важливим видом відповідальності за порушення земельного законодавства є земельно-правова. Особливість її в тому, що вона настає за нормами земельного права. Наприклад, може застосовуватися така санкція, як припинення права користування землею.

Відповідно до ст. 141 Земельного кодексу України, право користування земельною ділянкою припиняється в разі: г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Доречі, що стосується плати за землю у формі земельного податку або орендної плати, то ст.12 Закону України “Про плату за землю” визначає широке коло пільговиків, які звільняються від такого платежу або користуються його зменшеною сумою, а це - різноманітні підприємства, установи, організації, заклади, тощо. Також відсутній механізм інвентаризації платників податку [10]. Така ситуація сприяє розвитку зловживань на цій основі, а тому вважаємо, що перелік слід кардинально переглянути і скоротити до мінімальної кількості пільговиків з метою недопущення безвідповідального ставлення до землі.

Разом з припиненням права користування землею, земельне законодавство передбачає також припинення права власності на землю (ст. 140 Земельного кодексу України).

Право користування землею і право власності на землю може бути також припинено у зв'язку з визнанням угод щодо землі недійсними. Мова йде тільки про випадки припинення права користування землею і права власності на землю, які за своїм змістом є санкціями, тому що є деякі інші випадки, наприклад, добровільна відмова від земельної ділянки тощо.

У земельному законодавстві визначений порядок припинення права власності на землю та права користування земельною ділянкою. Однією з мір відповідальності згідно з земельним законодавством є відшкодування збитків, завданих у результаті його порушень (ст. 157 Земельного кодексу України). Відповідно до цієї статті відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами.Існує й такий захід впливу щодо порушників земельного законодавства, як повернення самовільно зайнятих земельних ділянок. Стаття 212 Земельного кодексу України наголошує, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Важливе значення для розширення форм цивільно-правової і земельно-правової охорони прав власників землі та землекористувачів має введення земельного кадастру, що включає дані щодо якості земель.

Отже, питання покращання якості земель були і залишаються актуальними. Держава і господарства виділяють значні капіталовкладення для створення нових поливних земель, вапнування кислих грунтів, очищення полів від кущів і каміння, покращання природних кормових угідь, боротьбу з водною і вітровою ерозією. І хоча ведеться велика робота з організації охорони грунтів, є ще недоліки, зокрема, порушення встановлених сівозмін, невнесення в землю добрив та інших порушень агротехніки; має місце і пряма безгосподарність, що призводить до зниження родючості грунтів і погіршення їх якісного складу. Винні в цьому мають нести майнову відповідальність.

Як свідчить практика, чинні норми цивільного права і спеціальні норми про відшкодування збитків, завданих порушеннями земельного законодавства, не забезпечують повного і беззастережного цивільно-правового регулювання і охорони земельних відносин

Висновки

Отже, земля, з однієї сторони, виступає як самостійний об'єкт господарського використання, а з іншої -- є складовою довкілля, яка сприяє формуванню складних природних утворень, тобто екологічних систем, справляє біологічний вплив на створення ландшафтів та інших природних комплексів. Вона становить матеріальну основу для існування і функціонування багатьох інших природних компонентів, які за своїми природними властивостями формують біосферу, тобто сферу життя для людини та інших живих організмів. Таким чином, земля є незаперечною умовою, засобом, джерелом та місцем життєдіяльності людини, існування інших живих біологічно активних організмів та об'єктів неживої природи (надр та ін.).

Забезпечення раціонального використання та охорони земель -- один з основоположних принципів Земельного кодексу України. Підраціональним використанням землірозуміють досягнення необхідного результату від господарської експлуатації землі при мінімальних затратах з одночасним її збереженням і покращенням в процесі використання. Під правовою ж охороною земель розуміють систему правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

На сьогодні прийнято значну кількість нормативно-правових актів спрямованих на регулювання земельних відносин, раціональне використання і охорону земель. Однак незважаючи на це, їх положення недостатньо чітко або взагалі не виконуються. Більше того, окремі статті законів слід докорінно змінити або взагалі вилучити.

Список літератури

1. Конституція України. // Преса України. - 1997 р.

2. Земельний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2002, - № 3-4

3. Кримінальний кодекс України. - К.: „Вентурі”, - 2001 р.

4. Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради. - 2003. - № 40-44.

5. Закон України „Про охорону земель” // Відомості Верховної Ради. - 2003. - № 45.

6. Закон України “Про екологічну мережу” від 24 червня 2004 року / www.rada.gov.ua.

7. Закон України “Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки” від 28 вересня 2000 р. із змінами і доповненнями / www.rada.gov.ua.

8. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник/ Ред. Ю.С. Шемшученко. - К.: Юридична думка, 2005. -848с. 

9. Екологічне право України: Підручник/ МОН України, НЮА України ім.Я.Мудрого; за ред. А.П.Гетьмана, М.В.Шульги.- Х.: Право, 2005.- 384с 

10. Кобецька Н.Р. Екологічне право України. Навчальний посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2007.-352с. 

11. Природноресурсове право України: Навч. Посібн./ За ред. І.І. Каракаша. - К.: Істина, 2005. -376 с.