Етика нотаріальної діяльності

План

• Вступ
• 1. Порівняння понять етика, мораль, деонтологія
• 2. Етичні принципи сучасного нотаріуса
• 3. Порівняння нотаріальної етики і етики адвоката, лікаря, банкіра
• Висновки
• Список використаної літератури

Вступ

З-поміж багатьох актуальних аспектів діяльності нотаріату важливими є питання деонтології. Вони неодноразово ставали предметом розгляду міжнародних семінарів, але, як сфера відносин, що регулюються деонтологією, не були предметом детального вивчення в Україні.

Деонтологія -- зовсім новий термін для нашого нотаріату. Вона визначається як сукупність етичних обов'язків нотаріуса перед особами, які звертаються до нього, і перед колегами з професії. Крім того, вона визначає несумісні з професійною честю і гідністю дії, що спричиняють дисциплінарні санкції. Деонтологія -- це етика поведінки нотаріуса як посадової особи.

У канадській провінції Квебек усі професійні правила діяльності нотаріусів стали предметом їх регулювання в Кодексі професійної етики Палати нотаріусів Квебеку, який набрав чинності 1 лютого 1971 p., a 10 вересня 1976 p., після прийняття Кодексу професій, був замінений на Деонтологічний кодекс нотаріусів.

У нотаріусів України поки що немає свого етичного кодексу, але це не означає, що нормами етичної поведінки у нас можна нехтувати. Вони частково склались і певною мірою знайшли відображення у чинному законодавстві. Але з розвитком інституту нотаріату виникають проблеми, що не були притаманні державному нотаріату та за умов перехідного періоду розвитку професії не могли бути вирішені законодавством.

У тих країнах, де вільний нотаріат існує вже давно, де нотаріуси мають чітко врегульований статус у суспільстві, ці питання стали нормами професійного життя нотаріусів. Нотаріат України теж готовий до розгляду деонтологічних проблем, бо розуміє важливість їх вивчення, щоб запобігти виникненню в нотаріальній діяльності ситуацій, які могли б похитнути авторитет нотаріуса в суспільстві як незалежного радника громадянина, щоб моральні канони стали обов'язковими нормами поведінки нотаріуса.

1. Порівняння понять етика, мораль, деонтологія

Етика - це складна система ідей, які включають загальну мораль, систему цінностей і їх сукупність. Кожна із складових грає свою роль в формуванні етики і всі вони впливають один на одного.

І. Кант писав, що етика є трампліном, який дозволяє людям піднятися вище самих себе, звільнитися від егоїстичних нахилів і бачити в інших особистостях особистість. На думку П. Гольбаха, етика є наука про відносини, які існують між людьми, і про обов'язки, які випливають із цих відносин.

У визначенні етики багато спеціалістів сходяться на тому, що етика є наука, яка вивчає і дає науково-теоретичні основи моральним поступкам людей, їх моральним взаємовідносинам, моральній свідомості. Один із спеціалістів у галузі етики С. Ф. Анісімов пише про те, що вивчає етика, задане людині, не спокусливій в тонкощах філософії, приходиться давати спрощений варіант, але не позбавлене істини відповідь : “В загальному етика - це наука про правильну (і неправильну) поведінку.

Етика, від грецького ethos, означає “характер” чи “стан духу”, відноситься до моральних оцінок, які використовуються в повсякденному житті.

Етика пояснює мораль (лат. mores -- нравы), як одну з форм суспільної свідомості, як суспільний інститут, який виконує функцію регулювання поведінки людей у всіх сферах суспільного життя. З точки зору нормативного регулятора, яким виступає мораль в процесі юридичної діяльності, її можна розглядати як систему вимог до юристів у зв'язку зі здійсненням ними своїх професійних обов'язків (норми моралі, совість, відповідальність, честь).

Характеризуючи мораль взагалі, слід зазначити, що моральне життя суспільства являє собою складне багатогранне явище, яке відображує різноманітні потреби та інтереси соціальних прошарків та груп населення і при цьому виступає важливим регулятором взаємовідносин між людьми та фактором їх духовного розвитку. На фоні загального характеру, моральної регуляції має місце в суспільстві наявність особливої професійної моралі, яка відображує специфіку того чи іншого виду соціальної діяльності людей [1].

Професійна мораль -- це результат історично професійного розподілу праці, який відображував об'єктивні процеси розвитку суспільства. Слід сказати, що професійна мораль складається перш за все в таких видах діяльності, об'єктом яких виступає людина. Це пояснюється тим, що робота з людьми має свої неповторні ситуації, труднощі, протиріччя, які треба вирішувати та уникати в процесі спілкування, які не можна раз і назавжди окреслити якоюсь універсальною юридичною нормою. Крім того, характер та специфіка відносин між людьми у кожній професії (хворий-лікар, підсудний-суддя, артист глядач) висувають специфічні моральні вимоги та оцінки, які є важливим регулятором цих видів діяльності та забезпечують реалізацію задач, що стоять перед ними. Виходячи з цього, професійна мораль, з одного боку виступає як складова частина загальної моралі, з другого -- як специфічне доповнення до нормативної бази, що регулює той чи інший вид професійної діяльності людини.

Моральна свідомість виступає в якості третього складового елементу моралі. Її розглядають як специфічну форму суспільної свідомості і визначають в якості системи поглядів, ідей, уявлень про належну поведінку, яка відповідає соціальним інтересам. Характеризуючи в цілому моральну свідомість, слід визначити характерні риси: моральна свідомість зароджується в процесі моральної діяльності, відображує моральну практику, а через неї економічний базис і надбудову суспільства; в моральній свідомості знаходять своє відображення межі вільних дій людини, відповідно до сприяння нею моральних цінностей.

Характеризуючи структуру моральної свідомості, слід зазначити, що за рівнями формування розрізняють суспільну та індивідуальну. Якщо до першої відносять теоретичні вимоги, норми, кодекси, ідеали, категорії, то до другого виду включають мотиви, почуття, переконання особистості. Ці два рівні існують у певній взаємодії. Індивідуальна свідомість визначається суспільною свідомістю, яка базується на суспільному бутті. Якщо людина проникається важливістю колективної ідеї, вона сприймає її як свою особисту. Так, в умовах обстановки поваги один до одного, ввічливості, шанування практичного досвіду, нетерпимості до правопорушень формується відповідна свідомість окремої особистості, відбувається сприйняття загальноприйнятих правил на індивідуальному рівні.

Зупинимося на вивченні найбільш значущих складових моральної свідомості, серед яких слід назвати моральні почуття та норми моралі.

Моральні почуття, які проявляються в юридичній діяльності, достатньо різноманітні, що виходить з широкого спектру зв'язків, які формуються в процесі вирішення значної кількості юридичних справ. До їх переліку можна віднести такі:

- почуття патріотизму (пріоритет інтересів загальної справи перед особистим інтересом або за рахунок особистого блага);

- престижно-статусні почуття, пов'язані з потребою самоствердження

(почуття гордості за свою професію, за довіру колективу, усвідомлення необхідності подолання труднощів з метою випробування своїх професійних можливостей);

- альтруїстичні почуття (бажання дати радість, допомогу, втішити, підбадьорити в тяжку хвилину);

- комунікабельні почуття (симпатія, довіра, повага при спілкуванні).

Роль моральних почуттів у юридичній діяльності виявляється через призму спілкування людей. А виходячи з того, що юридична професія передбачає саме роботу з людьми різного характеру, рівня культури, інтелекту, то можна зазначити ту значну роль, яку відіграють моральні почуття у мотивації роботи працівників юридичних установ. По-перше, -- це оцінка вчинків та поведінки людей з позицій суспільно-вироблених норм та ідеалів. По-друге, -- моральні почуття виступають засобом регуляції відносин між людьми, соціальними групами тощо. По-третє, -- завдяки почуттям суспільно-значущі норми, принципи, ідеали інтуїтивно перетворюються у внутрішню переконливість людини. По-четверте, -- моральні почуття являються не тільки засобом регуляції, але й засобом самоствердження людини, виявом багатства її внутрішнього світу. Тому формування моральних почуттів у кожної людини, а тим більш у юристів, співробітників правоохоронних органів, є однією з важливіших задач морального виховання [7].

Не менш важливою умовою здійснення юристами своїх професійних обов'язків є усвідомлення та використання у своїй діяльності основоположних ідей -- принципів і моралі, які являють собою найбільш узагальнений вираз вимог тої чи іншої моралі. Моральні принципи складають ядро моралі, визначають її соціально-історичну суть, ідейну націленість. На відміну від норм моралі, які визначають тактику поведінки людини в конкретних життєвих ситуаціях, принципи моралі визначають узагальнену соціальну орієнтацію, стратегію поведінки, являються своєрідною програмою діяльності. Моральні принципи об'єднують та систематизують всю моральну діяльність, виступають фактором стабільності, визначають головну лінію поведінки.

В професії юриста моральні принципи виконують свої специфічні функції.

Вони допомагають орієнтуватися у найбільш складних, нормативно не визначених ситуаціях, що дає змогу приймати нестандартне рішення, яке не суперечить інтересам справи в цілому. Завдяки усвідомленню принципів моралі, які склалися у колективі службовців юридичної установи, надається можливість програмування дій окремих співробітників, гарантування впевненості щодо виконання ними професійного обов'язку на належному рівні.

Моральні принципи також забезпечують стабільність мікроклімату у колективі, а значить і стабільність його роботи, що є необхідною умовою функціонування всіх правоохоронних органів. З іншого боку, дотримання принципів моралі у своїй професійній діяльності оберігає працівників юридичних служб від аморальних вчинків, скоєння яких породжує серед громадян недоброзичливе ставлення, недовіру, а в окремих випадках -- люту ненависть до служителів Феміди [14].

Серед принципів моралі, які значною мірою здійснюють позитивний вплив на сферу юридичної діяльності, слід назвати принципи гуманізму, демократизму, законності, справедливості, колективізму, чесності, порядності, гласності у роботі та деякі інші. У чому ж полягає суть зазначених принципів стосовно професійного обов'язку юристів? Для висвітлення цього питання необхідно звернутися до визначення змісту найбільш провідних моральних принципів. Одним із загальновизнаних та важливіших принципів - вважається принцип гуманізму, який розкриває ціннісний аспект організації людських відносин. Гуманізм (лат. humanus - людяний, людський) означає людяність, любов до людей, вимогу на захист гідності людини, її право на щастя, всебічний розвиток. Як моральний принцип, який трансформується у сферу юридичної діяльності, він із змістовного боку формулює певну систему вимог:

-- розуміння людини, як вищої цінності, а не як засобу для досягнення цілей, все . робити для забезпечення потреб та інтересів людини;

-- забезпечення свободи та захисту гідності особи, права на щастя, на духовний розвиток;

-- повага до особистих якостей;

-- рівне ставлення та повага до чоловіка та жінки, повага до ідеалів людини, Л вікових, національних ознак, політичних поглядів;

-- чутливість, душевність у відносинах :

-- чесність, прямота в оцінці дій, доброзичливість критики, несприйнятливість аморальних вчинків.

Принцип колективізму також притаманний юридичній роботі, стосовно якої висуваються певні вимоги:

-- єдність мети та волі колективу;

-- ідейна єдність;

-- співробітництво та взаємодопомога;

-- керівництво колективом, як організаційний та об'єднуючий фактор його існування;

-- чітке дотримання дисципліни всіма членами колективу, незалежно від стажу, досвіду, посади тощо.

Іноді окремі вимоги принципу колективізму трактуються на підставі відстоювання вузькогрупового або індивідуально-егоїстичного інтересу, в результаті чого набувають іншого звучання. Так, слід відрізняти доброзичливу критику від критицизму, заздрості або інших негативних почуттів, взаємодопомогу від кругової поруки.

В процесі розвитку етики й моральних уявлень людини постає необхідність їх практичного застосування в професійній сфері. Саме це й сприяє появі деонтології як науки [27].

Як відомо, термін "деонтологія" грецького походження, що в перекладі означає науку про належне. Крім того, цим терміном інколи позначають розділ етики, в якому вивчаються проблеми обов'язку людини, сфера належного (того, що повинно бути), вивчаються усі форми моральних вимог до життєдіяльності людини та відношення між ними. "Деонтологія" -- як науковий термін у системі етичних знань був вжитий англійським філософом і правознавцем Бентамом Ієремія (1748-1832), працю якого "Деонтологія або наука про мораль" було опубліковано в 1834 році. Автор відстоював своє бачення моралі та обов'язку. Його працю свого часу не було перекладено російською чи українською мовами, а основні висновки та положення зазнали критики з боку ідеологів марксизму. Мораль, на думку Бентама, може бути математично обрахованою ("моральна арифметика"), а задоволення індивідуального інтересу, вважав він, слід розглядати як засіб забезпечення "найбільшого щастя для найбільшої кількості людей".

Це положення має певну актуальність і сьогодні у розумінні питань законності, правопорядку. Тільки шляхом забезпечення суб'єктивних прав кожного громадянина можна втілити загальну ідею справедливості у функціонуванні громадянського суспільства та правової держави.

Якщо І. Бентам застосував термін "деонтологія" для позначення вчення про мораль в цілому, то надалі деонтологію почали відрізняти від моральних цінностей взагалі. Деонтологія формувалась, як специфічна система знань про належне, виходячи з вимог суспільної моралі. Проблематика належного, повинного (те, що має бути здійснено або зроблено) знаходить різні форми свого прояву, формує основу предмету даної науки та вивчається у відповідності до окремої особи, групи осіб, суспільства в цілому на рівні конкретних норм, принципів поведінки, моральних або суспільних ідеалів. До останнього часу у вузькому розумінні деонтологією називали професійну етику медиків як систему етичних норм виконання медичними працівниками своїх службових обов'язків. У складі медицини було сформовано особливе вчення медичну деонтологію. Більш детальне знайомство з цим аспектом розгалуження деонтологічних знань заслуговує уваги тому, що у ході порівняльного аналізу надається можливість більш повного розуміння юридизації деонтології.

Формування системи деонтологічних знань в межах медицини відбулося не випадково, а тому, що медицина є самою гуманною галуззю людської діяльності. Процес лікування людини, збереження її як соціальної цінності, як частини живої природи є прояв високої моралі, доброти, гуманізму. Тому система моральних вимог до професійної діяльності медика формувалася постійно, оскільки існував цей вид соціальної діяльності. За довгий час свого існування медична деонтологія зазнавала впливу з боку релігії, політики тощо. Дивлячись на формалізацію, офіційне закріплення цих вимог, слід відмітити, що на сьогоднішній день збереглася значна кількість історичних пам'яток, які свідчать про розвинутість медичної деонтології.

У 70-ті роки у юридичних навчальних закладах викладався спеціальний курс

"Введення в юридичну спеціальність", метою якого було введення студентів у майбутню професію. Пізніше було видано відомий широкому колу спеціалістів підручник Алексєєва С.С. (1976р.). Це був перший крок на шляху до створення нової юридичної науки, хоча у той час термін "юридична деонтологія" ще не використовувався. Автор підручника дослідив та виклав важливі аспекти проблеми, які допомагають осмислити юридичну науку та юридичну практику, наблизитися до розуміння професійної юридичної діяльності. Алексєєв С.С. довів необхідність етики юриста:

1. Право, законність -- це інститути соціального життя, що тісно пов'язані з суспільною мораллю, вони втілюють її ідеали та принципи.

Здійснення правових норм багато у чому залежить від моральної озброєності суддів, прокурорів, працівників міліції, від дотримання ними вимог професійної етики.

2. Специфіка юридичної роботи містить у собі потенційну небезпеку професійної деградації особи, що проявляється в актах бюрократизму, формалізму, втрати самоконтролю, відповідального ставлення до справи, в прояві грубості, нелюдяності тощо.

3. Робота юриста прямо впливає на долі людей, на їх взаємовідносини, що споріднює професію юриста з професією лікаря. Тому питання про етику цих професій виникає з об'єктивною закономірністю. Таким чином, діяльність юриста за своєю специфікою глибоко вторгається у сферу моралі і тому, як підкреслює Алексєєв С.С., повинна співвідноситися з моральними вимогами, враховувати особливості юридичної діяльності. Етика юриста, на його думку, охоплює одночасово загальні моральні принципи, особливі вимоги, виходячи з окремих видів юридичної роботи, та включає своєрідний етикет-- правила ввічливості, такту, культуру поведінки, і

Слід згадати також ім'я професора Горшенєва В.М., який повноправно вважається засновником науки "Юридична деонтологія". У 1988, році було опубліковано авторським колективом з його участю навчальний посібник, де послідовно викладено предмет, функції нової науки, принципи та її роль у системі юридичних знань. Горшенєв В.М. зробив спробу узагальнити всю інформацію про кваліфікаційну характеристику юриста, розглянути професію юриста за кількома аспектами: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в)юрист як спеціаліст; г) юрист як носій високих моральних якостей; д) естетична культура юриста [27].

Слід зауважити, що питання співвідношення права і моралі, етики юристів за останні десятиліття так чи інакше знаходились в полі зору багатьох вчених (Агєшин Ю.О., Сливка С.С., Суворов Л.К., Бородін В.В., Лукашова О.О., Нєрсєсянц B.C. та інші). Правовій свідомості та правовій культурі служителів Феміди було присвячено значну кількість наукових досліджень, що складає міцну базу для поширення наукових , деонтологічних знань. Виходячи з наведеного вище, робимо висновок, що юридична деонтологія виникла не на пустому місці і розвивається цілком природно та закономірно. У галузі правових знань теж робилися спроби формулювання на офіційному рівні моральних якостей працівників юридичної сфери.

2. Етичні принципи сучасного нотаріуса

Право, законність -- це інститути соціального життя, що тісно пов'язані з суспільною мораллю, вони втілюють її ідеали та принципи. Втілення в життя правових норм багато у чому залежить від моральної озброєності нотаріусів, від дотримання ними вимог професійної етики.

Останнім часом дедалі актуальнішим стає питання етики нотаріуса. У зв'язку з цим слід згадати ім'я професора Горшенєва В.М., який повноправно вважається засновником науки «Юридична деонтологія». Ще у 1988 р. було опубліковано авторським колективом за його участю навчальний посібник, де послідовно викладено предмет, функції нової науки, принципи та її роль у системі юридичних знань. Горшенєв В.М. зробив спробу узагальнити всю інформацію про кваліфікаційні вимоги до юриста, розглянувши професію юриста за такими аспектами: а) юрист як особа; б) юрист як політичний діяч; в) юрист як спеціаліст; г) юрист як носій високих моральних якостей; д) естетична культура юриста.

Діяльність нотаріуса вирізняється серед інших цілою низкою специфічних властивостей, зумовлених роллю, яку вони відіграють у житті суспільства. Охорона прав і законних інтересів громадян є змістом повсякденної діяльності нотаріусів і разом з тим -- їхнім професійним обов'язком. Саме висококваліфіковані нотаріуси, які мають високу правосвідомість, чітке розуміння своєї відповідальності за долі людей, здатні ефективно впливати на зміцнення законності та правопорядку в державі. Необхідність виконання нотаріусами цих важливих завдань ставить перед ними особливо високі вимоги до особистих якостей. Таким чином, етика нотаріуса охоплює одночасно і загальні моральні принципи, і особливі вимоги, властиві цій професії.

Так, важливою умовою кваліфікованого здійснення нотаріусами своїх професійних обов'язків є усвідомлення та використання у своїй діяльності загальних моральних принципів. Моральні принципи об'єднують та систематизують всю моральну діяльність, виступають фактором стабільності, визначають головну лінію поведінки.

Насамперед нотаріус має глибоко усвідомлювати, що свою місію він виконує, будучи наділений високою довірою суспільства і держави, а тому йому мають бути притаманні такі риси, як висока порядність, чесність, безкорисливість, об'єктивність, прагнення до самовдосконалення. Характерною ознакою відданості нотаріуса своїй справі є загострене почуття справедливості. Це передусім означає небайдужість до проблем інших людей, оскільки, на відміну від інших громадян, нотаріус як правозахисник спроможний активно й ефективно допомагати людям у захисті їхніх прав та інтересів.

По-друге, специфічною рисою діяльності нотаріуса є повсякденне зіткнення з найрізноманітнішими життєвими ситуаціями, що вимагає знання психології, комунікативність, вміння розібратись у складних обставинах, дохідливо і переконливо роз'яснити суть та наслідки вчинюваних нотаріальних дій. З іншого боку, відповідальність посади нотаріуса містить у собі потенційну небезпеку професійної деградації, що виявляється в бюрократизмі, формалізмі, втраті самоконтролю, безвідповідального ставлення до справи, проявів грубості, нелюдяності, породжує серед громадян недоброзичливе ставлення, недовіру до юристів узагалі. Поведінка нотаріуса ж відіграє важливу роль, бо це стосується престижу та авторитету його професії [1].

Зазначимо, що в Україні було затверджено Кодекс професійної етики нотаріусів України. На Конференції Української нотаріальної палати у 2007 році. В основу Кодексу було покладено Етичний кодекс нотаріусів Європи та заповіді Міжнародного союзу нотаріату. Він покликаний сприяти сумлінному виконанню нотаріусами свого професійного обов'язку, розумінню нотаріальною спільнотою публічно-правового призначення та відповідального характеру нотаріальної діяльності, а, отже, і підвищенню авторитету нотаріату та репутації нотаріусів.

Професійна поведінка нотаріусів України ґрунтується на таких основних принципах:

1. Незалежність. Специфіка цілей і завдань нотаріату вимагає за необхідну умову належного здійснення нотаріальної діяльності, максимальної незалежності нотаріуса, свободи від будь-якого впливу чи тиску, неправомірного втручання у його діяльність.

З метою дотримання цього принципу в своїй професійній діяльності нотаріус зобов'язаний протистояти будь-яким незаконним спробам посягання на його незалежність, бути мужнім і принциповим у виконанні своїх професійних обов'язків, відстоюванні професійних прав та їхньому ефективному використанні в інтересах учасників нотаріального процесу.

Нотаріус зобов'язаний не допускати у своїй професійній діяльності компромісів, які негативно вплинули б на його професійний імідж, ставлячи за мету отримання благ від керівництва, органів державної влади, третіх осіб або учасників нотаріального процесу, якщо такі компроміси суперечать вимогам закону і перешкоджають належному наданню правової допомоги.

Нотаріус не повинен керуватися вказівками інших осіб стосовно змісту, форм, методів, послідовності та часу здійснення його професійних прав та обов'язків, якщо вони суперечать закону і його професійній уяві про оптимальний варіант виконання власних професійних дій [28].

2. Законність. У своїй професійній діяльності нотаріус зобов'язаний дотримуватися чинного законодавства України, сприяти утвердженню та практичній реалізації принципів верховенства права та законності, застосовувати всі свої знання і професійну майстерність для належного захисту прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Нотаріус не може давати фізичним і юридичним особам поради, свідомо спрямовані на скоєння ними правопорушень, або іншим чином умисно сприяти їхньому скоєнню.

Нотаріус у своїй професійній діяльності не має права вдаватися до засобів та методів, що суперечать чинному законодавству або цьому Кодексу.

3. Об'єктивність та неупередженість. Нотаріус зобов'язаний здійснювати свою професійну діяльність відповідно до законодавства і принесеної присяги та бути неупередженим при вчиненні нотаріальних дій.

Нотаріус зобов'язаний приймати рішення і вчиняти дії неупереджено: не допускати при виконанні своїх обов'язків надання переваг або створення умов для надання переваг будь-яким особам, групам осіб за ознакою статі, раси, національної приналежності, мови, походження, майнового і посадового положення, місця проживання і відношення до релігії, переконань, належності до громадських об'єднань, професійної приналежності та за іншими ознаками, а також будь-яким юридичним особам, якщо інше не передбачено чинним законодавством України.

Нотаріус зобов'язаний не допускати можливості впливу особистих інтересів, інтересів зацікавлених осіб на виконання ним своїх обов'язків.

4. Перевага інтересів фізичних та юридичних осіб. У межах дотримання принципу законності нотаріус у своїй професійній діяльності зобов'язаний виходити з переваги інтересів фізичних та юридичних осіб перед своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників [14].

Нотаріус повинен поважати свободу фізичних та юридичних осіб щодо вчинення нотаріальних дій будь-яким іншим нотаріусом.

5. Конфіденційність. Розголошення відомостей, що становлять нотаріальну таємницю, заборонено за будь-яких обставин, окрім випадків, встановлених Законом України "Про нотаріат".

Дотримання принципу конфіденційності є необхідною і найважливішою передумовою довірчих відносин між нотаріусом та фізичними й юридичними особами. Збереження конфіденційності будь-якої інформації, отриманої нотаріусом від фізичних і юридичних осіб, а також про них або інших осіб у процесі здійснення нотаріальної діяльності є правом нотаріуса у відносинах з усіма суб'єктами права, які можуть вимагати розголошення такої інформації, та обов'язком - щодо фізичних та юридичних осіб і тих осіб, кого ця інформація стосується. Дія принципу конфіденційності не обмежена в часі.

Конфіденційність певної інформації, що охороняється правилами цієї статті, може бути відмінена тільки особою, зацікавленою в її дотриманні (або спадкоємцями такої фізичної особи чи правонаступниками юридичної особи), в письмовій або іншій зафіксованій формі.

Нотаріус не відповідає за порушення цього принципу у випадках допиту його у встановленому законом порядку як свідка стосовно обставин, що виходять за межі предмета нотаріальної таємниці, визначеного чинним законодавством, хоча й охоплюється предметом конфіденційності інформації, передбаченим цим Кодексом [20].

Нотаріус зобов'язаний забезпечити розуміння і дотримання принципу конфіденційності та таємниці нотаріальних дій його помічниками (консультантами державної нотаріальної контори) та технічним персоналом.

Нотаріус зобов'язаний забезпечити такі умови зберігання документів, що знаходяться в його розпорядженні і містять конфіденційну інформацію, які виключають доступ до них сторонніх осіб, окрім випадків, передбачених законодавством.

6. Добросовісність. Зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов'язків нотаріуса, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, фундаментальне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів нотаріальної діяльності.

Нотаріус зобов'язаний надавати правову допомогу фізичним та юридичним особам компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їхнього застосування.

Нотаріус має постійно працювати над вдосконаленням своїх знань і професійної майстерності, володіти достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві.

Нотаріус повинен забезпечувати необхідний рівень компетентності своїх помічників (консультантів державної нотаріальної контори), технічного персоналу та інших осіб, що залучаються ним для виконання окремих робіт.

7. Чесність. У своїй професійній діяльності нотаріус повинен бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажу, підкупу, використання складних матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи особистих цілей; поважати права, свободи, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується при здійсненні нотаріальної діяльності.

8. Повага до професії. Усією своєю діяльністю і поведінкою нотаріус повинен стверджувати повагу до нотаріальної професії, її сутності і призначення, сприяти збереженню та підвищенню її престижу.

Цього принципу необхідно дотримуватися в усіх сферах діяльності нотаріуса: професійній, громадській, публічній тощо.

Нотаріус не повинен вчиняти дії, спрямовані на обмеження права особи, яка звернулася по вчинення нотаріальної дії, професійних прав нотаріуса, незалежності нотаріальної професії, підрив її престижу.

9. Культура поведінки. Дбаючи про престиж своєї професії, нотаріус мусить забезпечувати високий рівень культури поведінки, поводитися гідно, стримано, тактовно, зберігати самоконтроль і витримку, мати пристойний зовнішній вигляд.

3. Порівняння нотаріальної етики і етики адвоката, лікаря, банкіра

Для того, щоб виокремити спільні риси етичної поведінки та взагалі етичних норм нотаріуса, адвоката, лікаря та банкіра перш за все необхідно розглянути норми їх взаємовідносин у власному професійному колі та відносини із клієнтами чи пацієнтами.

Нотаріус зобов'язаний виконувати свої обов'язки згідно принесеної присяги і завжди берегти чистоту високого звання нотаріуса. Своєю діяльністю та поведінкою нотаріус зобов'язаний сприяти підвищенню позитивної громадської думки про професію нотаріуса, брати участь у розвитку правових відносин у суспільстві та забезпечувати законність у цивільно-правових відносинах.

Нотаріус має дотримуватися наступних морально-етичних зобов'язань:

- захищати інтереси людини, суспільства і держави, дотримуватися вимог закону;

- сприяти утвердженню в суспільстві віри у закон і справедливість;

- не вчиняти в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб дій, які могли б поставити під сумнів неупередженість і незалежність нотаріальної діяльності, скомпрометувати нотаріуса у суспільній думці, заподіяти шкоду честі та гідності професії нотаріуса;

- ставитися до колег по юридичній професії в дусі поваги і доброзичливого співробітництва;

- підтримувати сприятливий морально-психологічний клімат у нотаріальній конторі і в нотаріальній спільноті в цілому, уникати проявів шкідливих звичок і особливостей поведінки, що можуть ображати людську гідність і негативно сприйматися суспільством;

- постійно підвищувати свій професійний рівень, технічну компетентність, вивчати діюче законодавство і нотаріальну практику;

- зберігати професійну таємницю;

- нести повну особисту і майнову відповідальність за дотримання вимог законодавства;

- забезпечувати у своїй діяльності високі критерії і вимоги культури спілкування, в будь-якій ситуації прагнути зберегти витримку й особисту гідність.

Нотаріус при виконанні професійних обов'язків не повинен допускати:

- порушення без поважних причин встановленого режиму роботи нотаріальної контори, вимог до приміщення і технічного оснащення нотаріальної контори;

- необґрунтованої відмови у виїзді до осіб, які звернулися по вчинення нотаріальних дій у випадках, передбачених законодавством;

- відсутності на робочому місці у нотаріальній конторі без поважних причин;

- передачі функцій зі вчинення нотаріальних дій співробітникам нотаріальної контори, а також щодо виконання технічних робіт, підготовці проектів документів, виготовленню оригіналів і копій, розмноження документів іншим особам, крім співробітників нотаріальної контори;

- здійснення прийому відвідувачів у нетверезому стані, паління під час прийому без згоди відвідувачів чи інших проявів неповажного ставлення до осіб, з якими нотаріусові доводиться взаємодіяти в процесі своєї професійної діяльності.

Нотаріус зобов'язаний поважати право особи, щодо якої або за дорученням якої вчиняється нотаріальна дія, знайомитися з усіма необхідними документами, поданими для її вчинення. Нотаріус зобов'язаний:

- уникати неправдивого подання рівня своєї компетенції. У разі недостатнього рівня професійних знань нотаріус зобов'язаний з власної ініціативи або на прохання особи, яка звернулася до нотаріуса, проводити консультації з колегами, звертатися до інших компетентних осіб чи направити особу по одержання інформації консультативного характеру або безпосередньо для вчинення нотаріальної дії до інших нотаріусів за умови, що у законодавстві відсутні обмеження стосовно місця її вчинення;

- діяти як неупереджений радник, сумлінно і чесно, утримуватися від втручання до особистих справ осіб з питань, що виходять за межі його професії та не пов'язані з характером їхнього звернення;

- визнавати право особи консультуватися з питань вчинення нотаріальних дій у іншого нотаріуса чи в іншої компетентної особи;

- утримуватися від виконання своїх обов'язків за умови чи обставин, що можуть загрожувати якості його послуг;

- встановлювати довірливі взаємовідносини зі своїм клієнтом, проявляти терпіння, ввічливість та тактовність у відносинах в тими, з ким він взаємодіє в межах професійного та особистого кола спілкування, не допускаючи вияву неуважного ставлення до людей та до їхніх законних інтересів, а також дотримуватися культури мови, поведінки, зовнішнього вигляду;

- не піддаватися тиску третіх осіб, впливу політичної кон'юнктури, суворо дотримуватися вимог законодавства та законних інтересів осіб, які до нього звернулися;

- виконувати професійні обов'язки з урахуванням персонального підходу до клієнта;

- з повагою ставитися до моральних цінностей і особистих переконань осіб, які до нього звертаються, враховуючі законні інтереси клієнта;

- не вводити в оману щодо обов'язковості нотаріального посвідчення дій, що цього не потребують;

- надавати особі, яка до нього звернулася, пояснення, необхідні для правильного розуміння та оцінки вчинюваної ним нотаріальної дії;

- інформувати свого клієнта про природу дій, що вчинятимуться, про можливі правові наслідки, а також про особливості, властиві вчинюваній нотаріальній дії, та про обсяг дій, проведення яких є необхідним;

- інформувати свого клієнта про розмір тарифу (плати) за вчинення нотаріальної дії.

Нотаріусові забороняється розподіляти отримані ним кошти за вчинені нотаріальні дії між особами, за участю яких або щодо яких нотаріальні дії вчинялися, або з будь-якими іншими особами, які не перебувають з нотаріусом у трудових відносинах.

Нотаріус зобов'язаний:

- будувати свої відносини з колегами по професії на принципах взаємоповаги, довіри і професійної взаємодії, проявляти коректність і доброзичливість;

- бути тактовним у ставленні до колег, інформуючи їх з питань, які можуть допомогти у їхній роботі, а також про потенційні професійні складнощі і про інші проблеми, що вимагають професійної солідарності;

- оперативно і достовірно відповідати на запити та звернення своїх колег, що стосуються нотаріальної діяльності;

- надавати допомогу і передавати професійний досвід молодим колегам у рамках корпоративної і професійної солідарності, турботи про престиж професії й усього нотаріального співтовариства;

- уживати всіх доступних заходів з дотримання співробітниками нотаріальної контори вимог законодавства і морально-етичних принципів.

Що стосується іншого представника правничої сфери адвоката, то він повинен як у своїй професійній діяльності, так і в приватному житті бути чесним і порядним; не вдаватися до омани, погроз, шантажування, підкупу, використання тяжких матеріальних чи особистих обставин інших осіб або інших протизаконних засобів для досягнення своїх професійних чи особистих цілей; поважати права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується в різних відносинах.

У межах дотримання принципу законності адвокат зобов'язаний у своїй професійній діяльності виходити з переваги інтересів клієнтів перед своїми власними інтересами, інтересами колег, партнерів, співробітників, інтересами законних представників клієнтів, або їх опікунів, піклувальників та інших осіб, а також будь-якими іншими міркуваннями. Адвокат повинен поважати свободу вибору клієнтом адвоката і ні до прийняття доручення, ні в процесі його виконання не вчиняти перешкод до реалізації цієї свободи.

Зважаючи на суспільну значущість і складність професійних обов'язків адвоката, від нього вимагається високий рівень професійної підготовки, фундаментальне знання чинного законодавства, практики його застосування, опанування тактики, методів і прийомів адвокатської діяльності, ораторського мистецтва.

Адвокат зобов'язаний надавати правову допомогу клієнтам компетентно і добросовісно, що передбачає знання відповідних норм права, наявність необхідного досвіду їх застосування, доскональність в урахуванні всіх обставин, що стосуються доручення клієнта і можливих правових наслідків його виконання, ретельну підготовку до належного виконання доручення.

Адвокат зобов'язаний незалежно від сфери своєї переважної спеціалізації, якщо така має місце, підтримувати на належному рівні знання у питаннях, з яких він згідно з чинним законодавством зобов'язаний надавати юридичну допомогу за призначенням органів слідства або суду, а також безкоштовно. Адвокат має постійно працювати над вдосконаленням своїх знань і професійної майстерності, володіти достатньою інформацією про зміни у чинному законодавстві.

Адвокат повинен забезпечувати розумно необхідний рівень компетентності своїх помічників, технічного персоналу та інших осіб, що залучаються ним для виконання окремих робіт у зв'язку з виконанням доручення.

Перейдемо до розгляду етичних норм лікарів. Як відомо в сучасному світі дістала назву «клятва Гіпократа» урочиста обіцянка лікаря дотримувати морального кодексу своєї професії, завжди й усюди керуватися передусім інтересами хворого, приходити йому на допомогу незалежно від його національної чи релігійної належності, суспільного становища, політичних поглядів. Медична етика вимагає від лікаря готовності докласти всіх сил для того, щоб вилікувати хворого або полегшити його страждання, не рахуючися з труднощами, а якщо це необхідно, то й із власними інтересами.

Жорстокість останньої максими пояснюється надзвичайною суспільною значущістю роботи лікаря, від якої залежать доля людини, її життя та здоров'я. Лікар зобов'язаний до останньої секунди боротися за життя хворого, роблячи все можливе й неможливе навіть якщо ситуація безнадійна. Одне із складних, болісних питань лікарської етики (розроблюваної головним чином самими медиками й іменованої медичною деонтологією) це ступінь відвертості лікаря й пацієнта: чи слід говорити хворому правду про його стан, невиліковність хвороби, неминучість трагічного результату і т. д.

Оскільки медична етика в різних країнах формується під сильним впливом місцевих національно-культурних традицій, відповіді на ці питання також дуже різні. Наприклад, у нашому суспільстві прийнято вважати, що лікар не повинен говорити хворому про його страшну недугу, неминучість смерті. Навпаки, лікар зобов'язаний усіляко підтримувати віру у видужання, щоб не додавати до фізичних страждань людини ще й страждань душевних.

У деяких західних країнах лікар зобов'язаний повідомити пацієнтові всю правду про стан його здоров'я, в тому числі й про можливість загибелі та час, що ще залишається у хворого для того, аби він міг завершити всі свої земні справи: розпорядитися спадщиною, сплатити борги, подбати про сім'ю, приготуватися до неминучого, виконати релігійні обряди в тому випадку, якщо це віруючий, і т. д.

В основі всієї діяльності лікаря має лежати славнозвісний гіпократівський принцип: «Не зашкодь!» Тільки спираючись на цей принцип лікар може вибудовувати свої стосунки з пацієнтом, котрі мають бути доброзичливими, довірчими, шанобливими, оскільки душевний стан хворого -- це також надзвичайно важливий чинник успішності та ефективності лікувального процесу.

Лікар зобов'язаний свято шанувати права, честь і гідність свого пацієнта, оберігати його душевний спокій. Відомо, що хвора людина часто зовсім безпорадна й беззахисна перед хамством, насильством (моральним), приниженням, безцеремонністю та байдужістю й опиняється в цілковитій залежності від лікаря, котрому по суті справи вручає своє життя. Вкрай негідно для порядної людини й лікаря, цілителя зловжити цим довір'ям, своїм особливим становищем у долі стражденного [10].

Особливого значення в цьому плані набуває безумовне збереження медиком лікарської таємниці, розкриття якої (умисно або через недбалість) може завдати тяжких моральних мук нещасному або навіть убити його. Така воістину величезна значущість збереження лікарської таємниці стає особливо зрозумілою сьогодні, коли людству загрожує катастрофічна епідемія СНІДу, жертвою якого, як свідчить практика, може стати будь-яка людина незалежно від своїх моральних засад.

Розкриття факту захворювання на СНІД робить людину ізгоєм у суспільстві навіть якщо це абсолютно ні в чому не винувата дитина. Людина фактично викидається з суспільства, зазнає злобного й презирливого ставлення з боку оточення. Нерідко це поєднується з панічним страхом, а подекуди й з агресивністю. Відомі випадки самогубства людей, заражених вірусом СНІДу, таємницю котрих було розкрито через безвідповідальність та аморальність деяких медиків, які знехтували великим гіпократівський «Не зашкодь!»

Серйозні моральні проблеми виникають і в зв'язку з дедалі поширюваною практикою трансплантації людських органів, коли перед лікарем постає завдання точного визначення того, чи є донор мертвим, а чи він іще живий, і чи не буде порятунок однієї людини фактичним убивством іншої, тим більше, що медична етика вимагає боротися за життя хворого до останньої секунди, навіть якщо ситуація абсолютно безнадійна. Нині визнано, що в подібній ситуації пріоритет має належати інтересам донора, а не реципієнта.

З розглядуваними питаннями тісно пов'язана проблема «евтаназії» («легкої» смерті), коли невиліковно хворому для припинення його страждань прискорюють смерть шляхом медикаментозного впливу на його власне прохання. Дана проблема є однією з найгостріших у сучасній медичній етиці. Справді, чи має лікар право замахуватися на великий дар природи -- життя навіть на прохання пацієнта? З іншого боку, чи може він бути байдужим до нестерпних людських мук?

Не менш важливе й питання про моральну допустимість експериментальних дослідів на людях. Такі експерименти можуть здійснюватися виключно добровільно, з дотриманням усіх запобіжних заходів, з максимальним почуттям відповідальності тих, хто їх проводить. Воістину моральним подвигом в інтересах людства слід визнати ті експерименти, які лікар проводить на собі. Наприклад, у 20-х роках нинішнього століття медик із Німеччини Форс-ман вирішив увести катетер крізь вену руки прямо у власне серце, щоб дізнатися, що відбувається в передсердях і шлуночку. Форсмана відмовляли, та він настояв на своєму. Лікар дивився на екран рентгенівського апарата й спостерігав, як повзе від ліктя до плеча і входить у серце гумова трубка катетера. Відомі випадки, коли лікарі, ризикуючи власним життям, свідомо заражали себе вірусами дуже небезпечних інфекційних захворювань для того, щоб вирвати у хвороби її таємниці в інтересах порятунку мільйонів хворих людей [10].

З огляду на специфіку самої професії медика медична етика є необхідною й невід'ємною стороною професійної спроможності. Відсутність тих якостей, котрих вимагає від лікаря медична етика, є свідченням його професійної непридатності. Аморальним, порочним людям має бути закритий доступ до цієї зовсім особливої сфери людського буття, якій потрібні люди чесні, мудрі, самовіддані, здатні на великі подвиги самопожертви та милосердя. Збереження благородних етичних традицій медицини має стати одним із головних завдань медичної деонтології.

Розглянемо етичні норми банкірів які є представниками бізнесу і тому уособлюють в собі й соціальну відповідальність бізнесу. Роль етики бізнесу у вирішенні соціальних проблем в економіці країни. Відповідальність бізнесу щодо вирішення соціальних проблем підтримують політичні і громадські інститути. Це те, що виходить за межі визначених законами вимог або над-вимог. Серед останніх а аспекті соціальної відповідальності можна виділити основні:

-- довгострокові перспективи в соціальне зорієнтованому суспільстві;

-- сприятливі умови для бізнесової діяльності, які сприяли б формуванню привабливого образу підприємця;

-- зміна потреб. Пов'язані з бізнесом соціальні очікування сьогодні радикально змінилися і залучення компаній до вирішення соціальних проблем стає вкрай необхідним;

-- наявність важливих ресурсів для надання допомоги у вирішенні соціальних проблем;

-- моральні норми соціальної поведінки підприємця. Як член суспільства він повинен керуватися нормами моралі [9].

Соціально-економічний досвід розвинених країн засвідчує, що ринкова економіка базується на економічній етиці, культурі праці і її високій про­дуктивності, наукових методах організації праці, обов'язковості партнерів, яка закріплена не тільки договором, а й чесним словом підприємця, і ґрунтується на високих заробітках працівників. Економічна етика стверджує верховенство людини над матеріальними цінностями, якими вона управляє у процесі виробництва. Без неї неможлива ринкова економіка.

Одна з актуальних проблем сьогодення -- роль і значення бізнес-етики -- етики індивідуальної праці та особистої відповідальності. Вона постає нині в ширшому і гострішому соціально-історичному контексті. Йдеться про формування трудової етики сучасного суспільства, яка приходить на зміну традиційній; інакше кажучи -- про формування "економічної людини" з новими стимулами до праці й новою трудовою мотивацією. Приголомшливо, але факт: найчудовіші ідеї наших нинішніх економістів сьогодні розбиваються, як правило, об той же здавна не помічений камінь спотикання: бракує людини-хазяїна, котра з ентузіазмом береться за справу, орієнтуючись на адресовані їй економічні реформи.

Сьогодні очевидно, що економічна реформа, з якою спочатку пов'язували всі свої надії радикально настроєні вітчизняні економісти, буксуватиме, допоки на допомогу їй не прийде реформування моральних основ нашого світогляду, не виникне трудова мотивація нового типу, котра відповідає умовам сучасного українського суспільства. Моральність --це сфера найпростіших і водночас найглибших відносин людей, що визначають їх мотивацію і поведінку. Без неї, без її "простих" законів (а для цього потрібно насамперед відновити їх у спо­конвічних правах) ми навряд чи просунемося вперед в інших галузях життя. Тільки з моральним реформуванням наша господарська, політична і правова реформи нарешті дадуть результати.

В основу раціональної дії людини-господаря Вебер поклав етику християнства. У християнстві, за його словами, немає "ніякого релігійного тлумачення світу як цілого". Це, по суті, етичне вчення, яке орієнтує діяльність у світі, але не дає теологічного тлумачення. Ця етика, орієнтована на внутрішній світ людини, і є моментом внутрішнього переконання. Вона не містить жодних табу щодо дійсних чи бажаних умов діяльності у світі. Але такс етичне розуміння християнства Вебер не вважає результатом особистих можливостей. Для нього воно -- закономірне, послідовне, продумане, раціональне. Ідея раціональності трактується Вебером не тільки як фактична, неминуча вимога, а й як фундаментальна умова відповідального морального поводження в сучасному світі. Раціональність не є ні чимось далеким і зовнішнім щодо релігії, ні тим, що має замінити її в дусі просвітительських уявлень [2].

Щоденну управлінську діяльність у кожній організації здійснюють конкретні менеджери і виконавці відповідно до своїх функцій і посадових обов'язків, які можуть бути зафіксовані у документах (посадових інструкціях) або ж становити предмет усних домовленостей. Але досвідчені керівники добре знають: жодна найдетальніша інструкція не може визначити всі аспекти дій. Тому нерідко всу­переч інструктивним документам чи постановам вони керуються власними уявленнями і цінностями під час виконання тієї чи іншої роботи. Йдеться про етичні аспекти менеджменту, котрі відображають надзвичайно важливий механізм його взаємодії з суспільством.

Отже, усі наведені вище професії у сфері професійної етики мають певні схожі риси, до яких відносяться:

1. Соціальна орієнтація результатів праці. Мається на увазі те, що зусилля всіх цих професій спрямовані на захист прав, інтересів чи просто здоров'я людини. Тобто всі вони на меті мають покращення існування людини як найвищої цінності суспільства.

2. Безпосередній контакт з людиною та служіння їй. Тобто вся їх діяльність пов'язана із безпосереднім контактом з людиною. Першочергове місце в цьому аспекті посідає психологічний (у випадку з лікарем й фізіологічний) контакт з людиною, саме тому ті хто обирають вищенаведені професії мають усвідомлювати, що вони є служителями для людей в різних сферах суспільних відносин, через що вони мають поважливе ставитися до проблем клієнтів чи пацієнтів, з розумінням реагувати на їх вимоги.

3. Елемент конфіденційності в роботі фахівців. Усі ці спеціальності пов'язані із пізнанням та зберіганням конфіденційної інформації чи особистих таємниць людини, через що всі вони мають усвідомлювати високу цінність тієї інформації, якою володіють. Це накладає певні високоморальні норми на їх поведінку, а розголошення такої інформації є неприпустимим. Довіра - це та риса яка притаманна цим професіям, оскільки в очах простої людини, потенційного клієнта чи пацієнта нотаріуси, лікарі, адвокати та банкіри вселяють впевненість в них що та конфіденційна інформація не буде доступна третім особам.

4. Високі моральні норми та принципи. Майже всі ці професії приносять клятву гідно, чесно та сумлінно виконувати свої обов'язки через що це накладає на них певні обов'язки або вимоги щодо професійної поведінки. Для цих професій характерні високі моральні принципи.

Висновки

Репутація нотаріату, його престиж і пов'язане з цим сприйняття нотаріату суспільством і владними структурами і витікаючи звідси наслідками - або підтримка, або утиск, безпосередньо пов'язані з дотриманням в нотаріаті вимог закону, дисципліни і забезпечення нормативних етичних правил діяльності. Виконання таких понять, як етика, честь, товариські обов'язки, лежать цілком на самій корпорації, і виконання цих принципів обов'язкові для всіх вільних діячів.