Загальні положення про державу і право

Виникнення та розвиток української державності. Поняття "право", ознаки, функції. Загальна характеристика права України. Основи конституційного і державного ладу України. Права, свобода та обов’язки людини і громадянина. Об’єкти цивільних правовідносин.

Рубрика Государство и право
Вид практическая работа
Язык украинский
Дата добавления 27.04.2010
Размер файла 49,2 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Самостійна робота

Тема: 1.1 «Загальні положення про державу і право»

План

1. Виникнення та розвиток української державності

2. Поняття «право», його ознаки, функції та джерела

1. Практичне значення концепції правової держави зумовлюється тим, що вона концентрує, втілює прогресивні здобутки людства у державно-правовій сфері. Вже саме поняття правової держави є загально цивілізаційним надбанням, загальнолюдською цінністю політико-юридичної практики.

До цієї концепції звертаються зараз у найрізноманітніших ситуаціях, зокрема при:

організації політичної партії, інших громадських об'єднань, формуванні їх політичних вимог, розробці програмних документів;

проведенні публічних політичних акцій - виборів, мітингів, демонстрацій, заснуванні друкованих органів тощо;

виданні та застосуванні законів.

Концепція правової держави дає відправні гуманістичні орієнтири для вдосконалення й розвитку сучасної демократичної держави (зокрема, в Україні), спрямовує відповідним чином основні напрямки діяльності різноманітних державних органів.

Ця концепція може слугувати громадянам як ідеологічне джерело їхніх очікувань і сподівань стосовно держави, для обґрунтування побажань, рекомендацій, вимог щодо її правової політики.

2. Право, як і держава, є результатом суспільного розвитку. Воно виникає в державно організованому суспільстві й розглядається як основний регулятор суспільних відносин. Із зародженням держави звичаї, моральні та релігійні норми поступово відходять на задній план, поступаючись правовому регулюванню суспільних відносин.

У літературі існує багато визначень права. Щоб показати їх багатоманіття, наведемо лише кілька образних тлумачень права:

Право - це сукупність умов, за яких сваволя однієї особи є сумісною зі сваволею іншої особи з огляду на всезагальний закон свободи (І. Кант);

Право - це все, що є істинним і справедливим (В. Гюго);

Право - це вираз загальної волі всіх учасників правового спілкування (Г. Пухта);

Право - математика свободи (В. Нерсесянц).

Юридичне право - це система загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які відображають волю домінуючої частини або усього соціально неоднорідного суспільства є спрямованими на врегулювання суспільних відносин і забезпечується державою.

Отже:

право - це соціальне явище, без якого є неможливим існування цивілізованого суспільства;

право повинно відображати вимоги загальнолюдської справедливості, служити інтересам усього суспільства, а не лише його частин;

право є мірою поведінки, яка встановлена і охороняється державою.

Найбільш поширений погляд на право полягає у тому, що воно є нормою свободи.

Ознаки права:

право встановлюється або санкціонується державою;

право відповідає ідеалам справедливості та свободи;

право має нормативний характер;

право є виявленням волі, свідомості домінуючої частини або усього народу, тобто має інтелектуально-вольовий характер;

виконання права забезпечується можливістю застосування державного примусу;

формальна визначеність права, тобто надання йому офіційної форми виразу через закони та інші нормативні акти;

системність права.

Функції права - це основні напрями його впливу на суспільні відносини. Вирізняють регулятивну та охоронну функції права. Регулятивна функція полягає у запровадженні певних правил поведінки, а охоронна - у застосуванні заходів юридичного захисту та юридичної відповідальності.

Обидві функції є проявом однієї властивості права - бути регулятором суспільних відносин, оскільки при здійсненні охоронної функції суспільні відносини теж регулюються. Здатність прав бути регулятором суспільних відносин - головна його корисна властивість. Саме через наявність цієї властивості право має величезну інструментальну цінність - воно є необхідним і корисним для суспільства феноменом, важливою складовою нормативної основи його життя. Так, згідно зі ст. 3 Конституції України, що визнає людину найвищою суспільною цінністю, права і свободи людей та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Право, регулюючи суспільні відносини, сприяє правильному поєднанню інтересів особи і суспільства в цілому.

Правові норми мають бути загальновідомими, а тому вони доносяться до людей у певній формі (т.зв. джерела права). Форми (джерела) права як поняття характеризують зв'язок права з державою, оскільки саме державна воля опосередковує зв'язок права з об'єктивно існуючими суспільними відносинами.

У юридичній літературі відзначається, що джерело права характеризується певними особливостями:

Види джерел права:

правовий звичай;

прецедент;

нормативно-правовий договір;

нормативно-правовий акт.

Правовий звичай - санкціоноване державою правила поведінки, що склалося стихійно протягом тривалого часу і стало звичкою людей. Це найдавніше джерело права. Як приклади збірок таких звичаїв можна згадати «Руську правду», «Закони ХІІ таблиць», «Закони Ману», «Артхашастру».

Правовий прецедент - рішення державного органу (посадовця) з конкретної справи, якому надається загальнообов'язкове значення при розгляді усіх наступних аналогічних справ.

Нормативно-правовий договір - добровільно узгоджені декількома суб'єктами загальні правила поведінки, які забезпечуються державою (міжнародно-правові угоди, колективні договори).

Нормативно-правовий акт - письмовий документ компетентного органу держави, у якому закріплено обов'язкове правило поведінки загального характеру. Види нормативно правових актів: закони і підзаконні акти. За галузями права закони поділяються: адміністративні, цивільні, кримінальні, фінансові, шлюбно-сімейні. Види підзаконних актів в Україні: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, інструкції та нормативні накази керівників міністерств та інших відомств, розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, нормативні накази й інструкції адміністрацій підприємств, установ, організації.

Самостийна робота:

Тема: 1.2 «Загальна характеристика права України»

1. Галузі права і джерела права України

Традиційно галузі права розрізняють за предметом та методом правового регулювання. У праві України визначають такі основні галузі:

конституційне;

фінансове;

трудове;

аграрне;

цивільно-процесуальне;

кримінально-виправне;

адміністративне;

цивільне;

кримінальне;

екологічне;

кримінально-процесуальне;

соціальне забезпечення.

Конституційне право - врегульовує відносини, які склалися в процесі організації та здійснення державної влади;

Адміністративне право - регулює відносини, які склалися у сфері управлінської діяльності державних органів, та визначає діяння, що визначаються адміністративними правопорушеннями, та стягнення, які застосовуються до осіб, які їх скоїли;

Фінансове право - регулює відносини, які складаються в процесі фінансової діяльності державних органів, тобто мобілізації, розподілу, перерозподілу та витрачання державних коштів їх споживачами;

Цивільне право - регулює майнові й особисто немайнові відносини;

Трудове право - врегульовує відносини, в які вступають особи з приводу праці;

Кримінальне право - визначає діяння, які визнаються злочинами, і міри покарання, які застосовуються до осіб, що їх скоїли;

Екологічне право - врегульовує відносини, які складаються в процесі природокористування;

Кримінально-процесуальне право - врегульовує відносини, які складаються в процесі провадження у кримінальних справах, тобто визначає порядок досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ.

Наведений перелік галузей права не є вичерпним, до нього можна додати й інші, а саме: сімейне, господарське, податкове та ін.

Джерела права України наведене вище.

Самостійна робота

Тема:2.1 «Основи конституційного і державного ладу України»

Організація державної влади в Україні. Повноваження Верховної Ради України. Президент України. Кабінет Міністрів України - Уряд України. Центральні і місцеві органи виконавчої влади в Україні

Орган державної влади - це юридично оформлена, організаційно і господарчо відокремлена частина єдиного державного апарату України.

Ознаки органу державної влади:

наявність державно-владних повноважень;

його заснування обумовлене необхідністю здійснення завдань та функцій держави;

завжди має статутно-правовий характер;

являє собою колектив людей-громадян України, які мають спеціальний статус державних службовців.

Система органів державної влади України побудована за принципом розподілу влади на:

законодавчу;

виконавчу;

судову.

Верховна Рада України - загальнонаціональний постійно діючий однопалатний (монокамерний) парламент.

Ознаки Верховної Ради України:

є єдиним органом законодавчої влади;

діє в системі колективного прийняття рішень;

здійснює свою діяльність згідно з належними їй правилами, а не в силу яких-небудь розпоряджень, наданих їй ким-небудь іншим;

формується на виборних засадах - шляхом вільних виборів;

це орган загальної компетенції, він бере участь в реалізації практично всіх функцій держави.

Верховна Рада України складається з 450 народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на 4 роки (ст. 76 Конституції України).

Народний депутат України - повноважений представник українського народу у Верховній Раді України, обраний відповідно до закону, здійснює свої повноваження на постійній основі.

Основні функції Верховної Ради України:

представницька (політична);

законодавча;

установча;

контрольна.

Структура Верховної Ради України передбачає:

керівництво Верховною Радою України (голова Верховної Ради, його перший заступник і заступник);

комітети - ведуть законопроектну роботу та здійснюють попередній розгляд і підготовку питань, які належать до повноважень Верховної Ради;

тимчасові спеціальні комісії - готують і попередньо розглядають питання, що входять до повноважень Верховної Ради, але мають тимчасовий характер, або не є предметом розгляду в уже існуючих комітетах;

тимчасові слідчі комісії - створюються для проведення розслідування з питань, що становлять спільний інтерес. Їх значення не є обов'язковими судових та правоохоронних органів;

депутатські фракції і групи - формуються на підставі партійної належності депутатів у складі 14 депутатів.

Етапи законодавчого процесу:

вияв законодавчої ініціативи;

обговорення законопроектів;

прийняття законів;

опублікування законів.

Президент України є главою держави. Глава держави - це особа, яка формально займає найвищу сходинку в державній ієрархії і здійснює верховне представництво в держави у внутрішньо - та зовнішньополітичних відносинах.

Конституційний статус Президента країни визначається ст. 102-112 розділу V Конституції України. Як глава держави, він виступає гарантом:

державного суверенітету;

територіальної цілісності України;

додержання Конституції України;

прав і свобод людини і громадянина.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років (ст. 103 Конституції України).

Згідно з ч. 2 ст. 106 Конституції України, Президент, видає акти у формі указів і розпоряджень, які є обов'язковими до виконання на території України.

Указ - це правовий акт глави держави, який видається з найбільш важливих питань, віднесених до його компетенції. Указами оформляється акти, які розраховані на постійну або багаторазову дію, рішення Президента України щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ, організацій, скасування актів Кабінету Міністрів України тощо.

Розпорядження - ненормативний акт глави держави, який носить індивідуальний організаційний характер.

Для здійснення повноважень глави держави Президент утворює консультативні, дорадчі та інші органи і служби, які до 2005 р. називалися Адміністрацією Президента, а з обранням Президентом України В.А. Ющенка - Секретаріатом Президента України. Загальне керівництво секретаріатом президента здійснює державний секретар, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України.

Повноваження Президента України можуть припинитися достроково у таких випадках:

якщо задоволено ним особисто заява про відставку на засіданні Верховної Ради України (ст. 109 Конституції України);

при неможливості виконання своїх повноважень за станом здоров'я (таке рішення приймає конституційна більшість Верховної Ради на підставі письмового подання Верховного Суду і на основі медичного висновку).

Імпічмент - це особлива процедура обвинувачення вищих посадових осіб держави у вчиненні злочинів та службових порушень.

Підставою для порушення питання про імпічмент Президента і для його усунення з поста є вчинення ним державної зради або іншого злочину.

У разі дострокового припинення повноважень Президента України виконання його обов'язків на період до обрання і вступу на пост нового Президента покладається на Прем'єр-міністра України. Ці обов'язки він може виконувати до 90 днів. Але при цьому він не може виконувати ряд повноважень, які є винятковою компетенцією Президента, зокрема, призначати всеукраїнський референдум, звертатися з посланнями до народу і Верховної Ради, здійснювати помилування, надавати притулок і т.д.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України. Він характеризується як уряд України.

Під урядом розуміють колегіальний орган загальної компетенції, який здійснює керівництво виконавчою і розпорядчою діяльністю в державі. З цього випливає, що:

Функції уряду:

виконавча (полягає у тому, що уряд через свою систему виконавчих органів безпосередньо виконує нормативні приписи та інші акти законодавчої влади).

розпорядча (характеризується тим, що для виконання актів законодавчої влади уряд від свого імені видає постанови, дає відповідні розпорядження).

Склад уряду (Кабінет Міністрів):

Прем'єр-міністр;

Перший віце-прем'єр-міністр;

Три віце-прем'єр-міністра;

Міністри.

Діяльність Кабінету Міністрів України забезпечується Секретаріатом Кабінету Міністрів України.

Згідно з Указом Президента України від 15 грудня 1999 р., до системи центральних органів виконавчої влади України входять:

Міністерства (- економіки; - аграрної політики; - внутрішніх справ; - охорони навколишнього середовища; - палива та енергетики; - закордонних справ; - культури; - з питань надзвичайних ситуацій; - оборони; - освіти і науки; - охорони здоров'я; - праці та соціальної політики; - транспорту та зв'язку; - фінансів; - юстиції; промислової політики; - у справах сім'ї, дітей та молоді);

Державні комітети (державні служби) (- архівів; - по водному господарству; - по земельних ресурсах; - зв'язку та інформатизації; - інформаційної політики, телебачення і радіомовлення; - лісового господарства; - у справах охорони державного кордону; - стандартизації, метрології та сертифікації; - статистики; - вища атестаційна комісія; - національне космічне агенство; - пенсійний фонд; - головне контрольно-ревізійне управління; - державне казначейство України);

Центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом (- антимонопольний комітет України; - державна податкова адміністрація; - державна митна служба; - Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва; - національна комісія регулювання електроенергетики; - державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; фонд державного майна України; - Служба безпеки; - управління державної охорони; - головне управління державної служби України та ін.)

В процесі адміністративної реформи, розпочатої урядом Ю.Тимошенко, передбачається значне скорочення і реформування державних комітетів.

Наступною ланкою виконавчої вертикалі є місцеві органи виконавчої влади (ст. 118 конституції України). У відповідності до Конституції України та Закону України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 р., виконавчу владу в областях, районах, районах Автономної Республіки Крим, у містах Києві і Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації.

Місцеве самоврядування - це право територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України (ст. 140 Конституції України).

Місце самоврядування - різновид політичної, але не державної влади. Воно визначається і гарантується Конституцією України, є однією з засад конституційного ладу.

Принципи самоврядування:

народовладдя;

законність;

гласність;

колегіальність;

поєднання державних і місцевих інтересів;

виборність;

самостійність та ін.

Місце самоврядування здійснюється в таких організаційних формах:

безпосередньо населенням - шляхом референдумів, виборів, зборів і сходів жителів;

через виборні органи місцевого самоврядування.

Система самоврядування в Україні включає:

територіальну громаду;

сільську, селищну, міську ради;

органи самоорганізації населення;

сільського, селищного, міського голови;

виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси громад сіл, селищ, міст;

районні у місті ради (у випадку, якщо вони утворені).

Орган самоорганізації населення обов'язково має бути легалізований шляхом реєстрації (у такому разі він отримує статус юридичної особи) чи повідомлення про створення (без статусу юридичної особи).

Самостійна робота

Тема:2.2 «Права, свобода та обов'язки людини і громадянина»

Конституційні свободи громадян України. Конституційні обов'язки громадян України. Правовий, державний механізм реалізації прав, свобод та обов'язків людини і громадянина

Поняття “свобода”, зазвичай, пов'язується з характеристикою таких правомочностей особи, які визначають сферу її самостійності, захисту від втручання в її внутрішній світ (свобод та світогляду і віросповідання, свободи думки і слова тощо).

Обов'язок - це об'єктивно обумовлена вимога держави до людини і громадянина діяти у відповідності чинного законодавства, а не за особистим бажанням.

В юридичній літературі основні права і свободи людини і громадянина класифікуються, як правило, за їх змістом. Іноді автори їх класифікують за іншими ознаками: - залежно від суб'єкта; - за генезею; - за характером утворення; - за черговістю їх включення до Конституції; - за видами суб'єкта тощо.

Класифікація прав і свобод людини і громадянина за їх змістом:

особисті (громадські);

політичні;

соціальні;

економічні;

екологічні;

культурні.

Поряд з різноманітними юридичними правами і свободами важливим елементом правового статусу особи є її конституційні обов'язки. Конституція фіксує такі обов'язки громадян України:

захист Вітчизни (ст. 65);

незаподіяння шкоди природі (ст. 66);

сплачування податків і зборів (ст. 67);

неухильне додержання Конституції України та законів України (ст. 68).

Конституція України встановлює конституційні обов'язки як громадян України так і кожного, хто постійно проживає або перебуває на території України.

Незнання законів не звільняє нікого від юридичної відповідальності. Як і основні права людини і громадянина, такі конституційні обов'язки конкретизуються і розвиваються в поточному законодавстві.

Самостійна робота

Тема: 2.3 Основи адміністративного права та місцевого самоврядування

1. Порядок формування, організація роботи органів і посадових осіб місцевого самоврядування. Гарантії місцевого самоврядування

Правову основу місцевого та районного самоврядування в Україні складає Конституція України, закон України «Про місцеве самоврядування» від 21.05.1997р.

Місцеве самоврядування - є правом територіальної громади - жителів села чи об'єднання в сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста, самостійно вирішувати питання місцевого значення в Межах Конституції та законів України.

Воно може здійснюватись через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та виконавчі комітети.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, сіл, селищ, міст є районні та обласні ради.

Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна. Територіальні громади на підставі вищезгаданих принципів виборчого права обирають також строком на 4 роки відповідно сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях. Голови районної та обласної ради обираються відповідною радою і очолюють її виконавчі комітети.

Стаття 142 Конституції України визначає, що матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Обласні та районні ради: затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету, для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання суспільних проектів та з коштів залучених на договірних засадах з місцевими бюджетами для реалізації суспільних, соціальних, економічних і культурних програм та контролю їх виконання.

Органи місцевого самоврядування підконтрольні і підзвітні відповідним органам виконавчої влади.

Самостійна робота:

Тема:3.1 «Загальні засади цивільного права»

Суб'єкти та об'єкти цивільних прав. Цивільна правоздатність та дієздатність

Цивільні правовідносини, мають свій склад, суб'єкт, об'єкт та зміст, що в науці цивільного права дістали назву елементи правовідносин.

Суб'єктами цивільних правовідносин є ті особи, між якими виникають цивільні права і цивільні обов'язки. Ними, у відповідності до чинного цивільного законодавства, можуть бути :

громадяни України;

іноземні громадяни;

особи без громадянства та соціальні утворення : юридичні особи (державні підприємства та установи, кооперативи, громадські організації, господарські товариства, політичні партії, релігійні організації);

держава Україна, АРК, іноземні держави;

органи місцевого самоврядування (територіальні громади та ін.).

Об'єктами цивільних прав є ті матеріальні та нематеріальні (духовні) блага, з приводу яких суб'єкти цивільного права вступають (індивідуалізовані правовідносини) або знаходяться (абсолютні правовідносини) між собою в цивільних правовідносинах. Об'єкт - обов'язковий елемент правовідношення, без нього правовідношення виникнути чи бути не може. У відповідності до цільового призначення та правового режиму, об'єктами цивільного права є речі, гроші, цінні папери, майно, інформація, послуги та інші дії, результати творчої діяльності, особисті немайнові блага тощо (ст. 177 ЦКУ).

Об'єкти цивільних правовідносин :

речі (рухомі та нерухомі);

речі індивідуально-визначені і родові;

головна річ та її приналежність;

речі подільні і неподільні;

продукція, доходи, інформація;

гроші, цінні папери, валютні цінності;

майно, майновий комплекс;

результати виконавчої роботи та послуги;

нематеріальні блага (результати інтелектуальної, творчої діяльності, службова та комерційна таємниця тощо).

Серед об'єктів цивільних прав важливе значення мають речі. Їх особливе значення визначається тим, що вони найбільш поширені і по відношенню до них виникає право власності ( так звані речові права).

Цивільна правоздатність та дієздатність фізичних та юридичних осіб

Суб'єктами цивільних правовідносин можуть бути особи тільки в тому випадку, якщо вони володіють певними соціально-юридичними властивостями, які в цивільному праві прийнято називати правоздатністю, дієздатністю та обсягом цивільних прав повноважень. В багатьох літературних джерелах всі ці властивості разом називають правосуб'єктністю.

Правоздатність означає здатність мати цивільні права та обов'язки і визнається в однаковій мірі за всіма юридичними та фізичними особами України (ст. 25 і 80 ЦКУ).

Правоздатність громадян виникає у момент народження і припиняється у момент смерті. Правоздатність є властивістю, яка тісно пов'язана з особою якої не можна її позбавити чи обмежити незалежно від фізичного чи юридичного стану, в певній мірі також і віку.

Дієздатність - це здатність осіб, визнаних суб'єктами цивільного права, своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки (ст. 30 ЦКУ).

За обсягом права вчиняти чи не вчиняти ті чи інші юридично значимі дії, дієздатність фізичних осіб поділяється на повну, часткову, неповну, осіб, обмежених в дієздатності, осіб, визнаних недієздатними. Для юридичних осіб розмежування дієздатності за обсягом прав не має, вона для них завжди є повною.

Самостійна робота

Тема: 3.2 «Право власності»
Загальні положення речових прав на чуже майно.
Речовими правами на чуже майно є:
1) право володіння;
2) право користування (сервітут);
3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис);
4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій).
Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Захист речових прав на чуже майно
Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна.
Суб'єкти права володіння чужим майном
Володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
Право володіння чужим майном може належати одночасно двом або більше особам.
Фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.
Самостійна робота

Тема: 3.7 «Основи фінансового права»

1. Чинне законодавство України про банки і банківську діяльність.

Банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензій НБУ здійснювати у сукупності такі операції: залучати до вкладів грошових коштів фізичних та юридичних осіб та розміщувати зазначені кошти від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банки в Україні створюються у формі:

1. акціонерних товариств

2. ТОВ

3. кооперативних банків

Слід мати на увазі, що законодавство про господарські товариства поширюється у частині, що не суперечить і не врегульована закону України «Про банки і банківську діяльність».

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні та спеціалізовані.

За спеціалізацією банки бувають:

1. ощадні;

2. інвестиційні;

3. іпотечні;

4. розрахункові.

Учасниками банку можуть бути фізичні і юридичні особи, резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету Міністрів України. Управління банком здійснюють Загальні Збори, Спостережна рада, правління банку.

Банки мають право створювати банківські об'єднання таких типів:

1. банківська корпорація;

2. банківська холдингова група;

3. фінансова холдингова група.

НБУ здійснює регулювання та банківський нагляд з метою забезпечення стабільності банківської системи, а також проводить грошову кредитну політику, здійснює емісію, встановлює правила бух обліку, звітності та ін.

З метою відшкодування коштів вкладниками банків, відповідно до Указу Президента України від 10 вересня 1998 року №996 «про заходи захисту фізичних осіб - вкладників комерційних банків України» створено Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, функціонування якого регулюється одноіменним законом України.

Порядок відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб затверджується адміністративною радою фонду.

Самостійна робота

Тема: 3.6 «Спадкове право»

1. Здійснення права на спадкування. Виконання позову. Оформленння права на спадщину

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення у особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття.

Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Якщо протягом шести місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв.

Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги.

Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь.

Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем.

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 Цивільного Кодексу.

Частки кожного спадкоємця у спадщині є рівними, якщо спадкодавець у заповіті сам не розподілив спадщину між ними.

Кожен із спадкоємців має право на виділ його частки в натурі.

Якщо спадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за законом, виконавець заповіту, якого призначив спадкодавець, вживає заходів щодо охорони всієї спадщини.

Спадкоємці за законом мають право призначити іншу особу, яка вживатиме заходів щодо охорони частини спадщини, що спадкується за законом.

Заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі з повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцеві заповіту).

Якщо заповіт складено на користь кількох осіб, виконання заповіту може бути доручено будь-кому з них.

Якщо заповіт складено на користь однієї особи, виконання заповіту може бути покладено на особу, яка не є спадкоємцем за заповітом.

Особа може бути призначена виконавцем заповіту лише за її згодою.

Згода особи бути виконавцем заповіту може бути виражена на тексті самого заповіту або додана до нього.

Особа може подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про згоду бути виконавцем заповіту після відкриття спадщини.

Спадкоємці, їхні законні представники, а також орган опіки та піклування мають право оскаржити до суду дії виконавця заповіту, якщо вони не відповідають ЦКУ, іншим законам, порушують інтереси спадкоємців.

До вимог про визнання неправомірними дій виконавця заповіту застосовується позовна давність в один рік.

Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна (стаття 182 цього Кодексу).

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.

За згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину.

На вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.

У випадках, встановлених вище нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Самостийна робота

Тема:4.1., 4.2 «Шлюбно-сімейні відносини». «Права та обов'язки подружжя». «Права та обов'язки батьків та дітей»

Особисті і майнові права та обов'язки подружжя

Відповідно до ст. 121 Сімейного кодексу України права та обов'язки матері, батька та дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому державним органом реєстрації актів цивільного стану у встановленому законом порядку.

Для реєстрації народження дитини має бути пред'явлена довідка лікувального закладу про народження дитини, яка засвідчує, хто є матір'ю. В разі народження дитини поза межами такого закладу і без надання медичної допомоги при пологах народження може бути зареєстроване на підставі показань свідків, не менше двох.

Презумпція материнства: особа, записана при реєстрації народження матір'ю дитини, вважається такою, що її народила.

Щодо дітей, народжених від батьків, які перебувають у шлюбі, діє і презумпція батьківства: чоловік одруженої жінки вважається батьком народженої нею дитини. Обидві презумпції можуть бути спростовані у судовому порядку. Дружина та чоловік можуть подати спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини.

Якщо батько та мати дитини не перебувають у шлюбі між собою, то батьківство визначається за спільною заявою батьків, за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини, або за рішенням суду. Державний орган реєстрації актів цивільного стану видає свідоцтво про народження.

Правовий статус батьків та дітей визначається Конституцією України, Конвенцією ООН про права дитини, Сімейним кодексом, Цивільним кодексом України, Законом України «Про охорону дитинства», Законом України «про освіту», іншими нормативно-правовими актами.

Особисті немайнові права батьків:

на особисте виховання дитини, залучення до виховання дитини інших осіб, передачу її на виховання фізичним і юридичним особам, вибір форм і методів виховання, які не суперечать закону і моралі;

на безперешкодне спілкування з дітьми;

на самозахист своєї дитини, звернення до суду, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування за захистом прав своєї дитини як її законні представники;

на визначення місця проживання дитини;

на відібрання дитини у будь-якої особи, що утримує її незаконно.

До прав та обов'язків особистого немайнового характеру належать обов'язки забрати дитину із полового будинку чи іншого закладу охорони здоров'я, зареєструвати народження дитини не пізніше одного місяця, визначити прізвище, ім'я та по батькові дитини. Однак визначальними є право та обов'язок батьків виховувати свою дитину, піклуватися про стан її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити здобуття нею освіти.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків тягне правові наслідки, визначені законом, зокрема, застосування сімейно-правових санкцій. За рішенням суду обидва або один із батьків можуть бути позбавлені батьківських прав за такими підставами:

невиконання обов'язку забрати дитину з пологового будинку чи іншого закладу охорони здоров'я і відсутність піклування нею протягом шести місяців;

ухилення від виконання обов'язків щодо виховання;

жорстоке поводження з дитиною;

хронічний алкоголізм або наркоманія батьків;

експлуатація дитини, примушування її до жебракування чи бродяжництва;

засудження за вчинення умисного злочину проти дитини.

Правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачають втрату усіх прав щодо дитини, припинення усіх правовідносин, заснованих на спорідненості з нею, крім обов'язку зі сплати аліментів.

Надалі така дитина може бути передана на виховання іншому з батьків, родичів, усиновлена або передана на опікування органам опіки та піклування. За рішенням суду батьківські права можуть бути поновлені, якщо дитина не була усиновлена.

Права та обов'язки майнового характеру стосуються набуття та управління майном в сім'ї, а також аліментів. Для визначення правового режиму майна батьків і дітей визначальним є принцип роздільності майна, але майно, набуте в наслідок їхньої спільної праці чи спільних коштів, належить їм на праві спільної сумісної власності. При управління майном дитини віком до 14 років батьки діють від імені дитини, без спеціальних на те повноважень. В разі укладення від імені дитини угоди одним із батьків другого презумюється і може бути спростоване у судовому порядку. Спори між батьками щодо управління майном дітей вирішують органи опіки та піклування чи суд. Дитина віком від 14 до 18 років, або до укладення шлюбу розпоряджається своїм майном, але для укладання угод, що виходять за межі дрібних побутових, необхідна згода батьків.

Важливим є обов'язок по утриманню батьками своїх дітей до досягнення ними повноліття. Утримання дитини може бути добровільним у натуральний чи грошовій формі або примусовим (за рішенням суду) шляхом сплати щомісяця частки від заробітку (доходу) або твердої грошової суми. Присуджуються аліменти з дня подання позовної заяви, а у визначених законом випадках і за минулий час, але не більш як за три роки. Розмір аліментів на одну дитину не можу бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Ст. 182 СК передбачає обставини, які суд враховує при визначенні розміру аліментів:

стан здоров'я та матеріальне становище дитини;

стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів;

наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

інші обставини, що мають істотне значення.

Аліменти на дитину є власністю того з батьків, с ким дитина проживає. Батьки можуть бути звільнені від виконання цього обов'язку, якщо дохід дитини набагато перевищує доходи кожного з них і забезпечує її потреби.

Зобов'язання по утриманню батьками дітей можуть бути врегульовані також і договором у якому визначають умови, розмір, строки виплат. Така угода укладається у письмовій формі та нотаріально посвідчується. В разі невиконання її умов сума боргу стягується за виконавчим написом нотаріуса. Крім того, шляхом укладання договору у такій же формі, з дозволу органів опіки та піклування може бути припинено право на аліменти на дитину в замін на набуття дитиною права власності на нерухоме майно. Крім аліментів, з платника може стягуватись у такому ж порядку і додаткові витрати, викликані певними обставинами (хвороба дитини, розвиток її здібностей, інші).

Підставою стягнення утримання з повнолітніх синів та дочок є непрацездатність їхніх батьків та потреба їх у матеріальній допомозі. Крім того, можуть стягуватись і додаткові витрати. На зазначені відносини поширюється загальні правила, визначені законом для інших видів зобов'язань по утриманню.

Самостійна робота

Теми: 5.1., 5.2., 5.3. «Трудове право»

1. Правове становище профспілок України

2. Час відпочинку, його види. Відпустки та їх види

Держава визнає професійні спілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів в органах державної влади та місцевого самоврядування, у відносинах з власником або уповноваженим ним органом, а також з іншими об'єднаннями громадян.

Права професійних спілок, їх об'єднань визначаються Конституцією України, Законом України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, Кодексом законів про працю, іншими нормативно-правовими актами.

Працівники мають право брати участь в управлінні підприємствами, установами, організаціями через загальні збори (конференції), ради трудових колективів, професійні спілки, які діють у трудових колективах, інші органи, уповноважені трудовим колективом на представництво, вносити пропозиції щодо поліпшення роботи підприємства, установи, організації, а також з питань соціально-культурного і побутового обслуговування.

Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний створювати умови, які б забезпечували участь працівників в управлінні підприємствами, установами, організаціями. Службові особи підприємств, установ, організацій зобов'язані у встановлений строк розглядати критичні зауваження і пропозиції працівників і повідомляти їх про вжиті заходи.

Виборний орган первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі, організації:

1) укладає та контролює виконання колективного договору, звітує про його виконання на загальних зборах трудового колективу, звертається з вимогою до відповідних органів про притягнення до відповідальності посадових осіб за невиконання умов колективного договору;

2) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання запровадження, перегляду та змін норм праці;

3) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання оплати праці працівників, форм і систем оплати праці, розцінок, тарифних сіток, схем посадових окладів, умов запровадження та розмірів надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних виплат;

4) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання робочого часу і часу відпочинку, погоджує графіки змінності та надання відпусток, запровадження підсумованого обліку робочого часу, дає дозвіл на проведення надурочних робіт, робіт у вихідні дні тощо;

5) разом з власником або уповноваженим ним органом вирішує питання соціального розвитку підприємства, поліпшення умов праці, матеріально-побутового, медичного обслуговування працівників;

6) бере участь у вирішенні соціально-економічних питань, визначенні та затвердженні переліку і порядку надання працівникам соціальних пільг;

7) бере участь у розробленні правил внутрішнього трудового розпорядку підприємства, установи або організації;

8) представляє інтереси працівників за їх дорученням під час розгляду індивідуальних трудових спорів та у колективному трудовому спорі, сприяє його вирішенню;

9) приймає рішення про вимогу до власника або уповноваженого ним органу розірвати трудовий договір (контракт) з керівником підприємства, установи, організації, якщо він порушує Закон України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності”, законодавство про працю, ухиляється від участі в переговорах щодо укладення або зміни колективного договору, не виконує зобов'язань за колективним договором, допускає інші порушення законодавства про колективні договори;

10) надає згоду або відмовляє в наданні згоди на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з працівником, який є членом професійної спілки, що діє на підприємстві, в установі та організації, у випадках, передбачених законом;

11) бере участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, у роботі комісії з питань охорони праці;

12) здійснює громадський контроль за виконанням власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю та про охорону праці, за забезпеченням на підприємстві, в установі, організації безпечних та нешкідливих умов праці, виробничої санітарії, правильним застосуванням установлених умов оплати праці, вимагає усунення виявлених недоліків;

13) здійснює контроль за підготовкою та поданням власником або уповноваженим ним органом документів, необхідних для призначення пенсій працівникам і членам їх сімей;

14) здійснює контроль за наданням пенсіонерам та інвалідам, які до виходу на пенсію працювали на підприємстві, в установі, організації, права користування нарівні з його працівниками наявними можливостями щодо медичного обслуговування, забезпечення житлом, путівками до оздоровчих і профілактичних закладів та іншими соціальними послугами і пільгами згідно із статутом підприємства, установи, організації та колективним договором;

15) представляє інтереси застрахованих осіб у комісії із соціального страхування, направляє працівників до санаторіїв, профілакторіїв і будинків відпочинку, туристичних комплексів, баз та оздоровчих закладів на умовах, передбачених колективним договором або угодою, перевіряє стан організації медичного обслуговування працівників та членів їхніх сімей;

16) визначає разом з власником або уповноваженим ним органом відповідно до колективного договору розмір коштів, що будуть спрямовані на будівництво, реконструкцію, утримання житла, веде облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов, розподіляє в установленому законодавством порядку жилу площу в будинках, споруджених за кошти або за участю підприємства, установи, організації, а також жилу площу, що надається власникові у розпорядження в інших будинках, здійснює контроль за житлово-побутовим обслуговуванням працівників;

17) представляє інтереси працівників підприємства-боржника в ході процедури банкрутства.

Виборні органи профспілкової організації, що діють на підприємстві, в установі, організації, мають також інші права, передбачені законодавством України.

Вихідні дні

При п'ятиденному робочому тижні працівникам надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні -- один вихідний день.

Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п'ятиденному робочому тижні, якщо він не визначений законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації, і, як правило, має надаватися підряд з загальним вихідним днем.

У випадку, коли святковий або неробочий день (стаття 73)

збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний після святкового або неробочого.

Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством і в частині другій цієї статті.

Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається в таких виняткових випадках:

1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;

2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;

3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;

4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Згідно ст. 73 КЗпПУ 10 святкових і неробочих дні.

Громадянам, які працюють за трудовим договором на підприємствах, установах, організаціях будь - яких форм власності, видів діяльності та галузевої належності, а також у фізичної особи, надають відпустки.

Розрізняють такі види відпусток:

а) Щорічні (основна, додаткова, за роботу зі шкідливими і тяжкими умовам праці, за особливий характер роботи, інші)

б) Додаткові у зв'язку з навчанням (для тих, хто навчається без відриву від виробництва).

в) Творча (надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників)

г) Соціальна (у зв'язку з вагітністю і пологами, з догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, працівники,які мають дітей).

д) Відпустка без збереження заробітної плати (надаються у різні строки у випадках передбачених законодавством, особам які мають особливі трудові заслуги, працівнику у разі смерті рідних)

Зайнятість населення.

Зайнятість суспільно - корисною працею осіб, які припинили трудові відносини з підстав, передбачених Цивільним Кодексом, при неможливості їх самостійного працевлаштування, забезпечується відповідно до Закону України „Про зайнятість населення”.

Ліквідація, реорганізація підприємств, зміна форми власності або часткове зупинення виробництва, що тягнуть за собою скорочення чисельності або штату працівників, погіршення умов праці можуть здійснювати тільки після завчасного надання професійним спілкам причин звільнення, кількість і категорії працівників, яких це може стосуватись, про строки проведення звільнення. Власник або уповноважений ним орган, не пізніше трьох місяців з часу прийняття рішення проводить консультації з професійними спілками про заходи щодо запобігання звільненню чи зведенню їх кількості до мінімуму або пом'якшення несприятливих наслідків будь-якого звільнення.

Професійні спілки мають право вносити пропозиції відповідним органам про перенесення строків або тимчасове припинення чи відміну заходів, пов'язаних з вивільненням працівників.

Право на відпустки у разі переведення на інше місце роботи.

За бажанням працівників переведених на роботу з одного підприємства, установи, організації на інше підприємство, установу, організацію, які не використали за попереднім місцем роботи повністю або частково щорічну основну відпустку і не одержали за неї грошові коменсації, щорічна відпустка повної тривалості, надається до настання шестимісячного терміну безперервної роботи після переведення.

Якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, в установу, в організацію, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основні та додаткові відпустки, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

Самостійна робота

Тема: 5.4. «Охорона праці»

1. Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоровя працівників або в разі їх смерті

2. Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів

КЗпПУ забороняється застосовувати працю жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах.

Робота жінок обмежується в нічний час . Вагітні жінки і ті, що мають дітей віком до трьох років не залучаються до роботи в нічний час і вихідні дні, до надурочних робіт.

Жінки, що мають дітей 3 -14 років або дітей - інвалідів, не залучаються до надурочних робіт і не направляються у відрядження без їх згоди .

Пільги вагітним жінкам і при пологах, надається відпустка - 70 календарних днів до пологів і 56 пологів, до 2-х років. По догляду за дитиною з виплатою допомоги по соціальному страхуванню, до 3-х років без збереження заробітної плати.

Відпустка по вагітності за доглядом дитини зараховується в загальний стаж роботи і професійний стаж.


Подобные документы

  • Правове регулювання конституційного права України. Конституційні права, свободи та обов’язки громадян України та гарантії їх дотримання. Основи конституційно–правового статусу людини і громадянина. Зв’язок між конституційним і фінансовим правом.

    контрольная работа [24,8 K], добавлен 08.12.2013

  • Поняття держави, її ознаки та функції. Поняття, ознаки та функції права. Правові норми: поняття, ознаки, структура та види. Характеристика джерел права. Основні принципи діяльності державного апарату України. Правовідносини: поняття, ознаки, структура.

    лекция [30,9 K], добавлен 23.06.2015

  • Основи державного (конституційного) права України. Поняття, основні елементи адміністративного і цивільного права. Основи трудових правовідносин. Поняття і елементи кримінального права. Загальні положення сімейного, земельного і житлового права України.

    курс лекций [327,5 K], добавлен 03.11.2010

  • Загальні положення про державу і право. Загальна характеристика права України. Основи конституційного права. Основні засади адміністративного права. Адміністративні правопорушення і адміністративна відповідальність. Загальні засади цивільного права.

    реферат [64,2 K], добавлен 06.03.2009

  • Поняття, предмет і метод конституційного права України. Особливості конституційного права, як галузі національного права України. Розвиток інституту прав і свобод людини та громадянина. Проблеми та перспективи побудови правової держави в Україні.

    реферат [32,4 K], добавлен 29.10.2010

  • Місце і роль людини в сучасному суспільстві й державі. Сутність правового статусу людини. Громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні права і свободи людини і громадянина. Загальні конституційні обов'язки громадян України.

    реферат [48,5 K], добавлен 28.04.2011

  • Історія виникнення інституту прав і свобод людини і громадянина. Основні права людини: поняття, ознаки та види. Сучасне закріплення прав і свобод людини і громадянина в Конституції України. Юридичні гарантії забезпечення прав людини і громадянина.

    курсовая работа [40,0 K], добавлен 18.05.2015

  • Поняття конституційного ладу та його засад. Склад принципів, що становлять засади конституційного ладу України. Конституційна характеристика української держави. Демократичні основи. Економічні та духовні аспекти основ конституційного ладу України.

    курсовая работа [49,2 K], добавлен 29.10.2008

  • Характер співвідношення понять "права" та "свободи", визначення різниці між ними. Класифікація видів правового статусу та їх відмінні ознаки. Аспекти права громадянина на життя, відображені в Конституції України. Форми власності та порядок їх захисту.

    реферат [32,4 K], добавлен 14.11.2009

  • Розвиток ідеї прав людини, сучасні міжнародно-правові стандарти в даній сфері, класифікація та типи. Принципи конституційних прав і свобод людини і громадянина. Система прав за Конституцією України, реалії їх дотримання і нормативно-правова база захисту.

    курсовая работа [52,9 K], добавлен 07.12.2014

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.