Правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

1.1 Поняття та ознаки товариства з обмеженою відповідальністю

1.2 Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю

1.3 Порядок створення товариства з обмеженою відповідальністю

РОЗДІЛ 2. ПРАВОСУБ'ЄКТНІСТЬ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

2.1 Правовий режим майна товариства з обмеженою відповідальністю

2.2 Управління товариством з обмеженою відповідальністю

2.3 Правовідносини і відповідальність товариства та учасників товариства

РОЗДІЛ 3. ПРИПИНЕННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

3.1 Ліквідація товариства з обмеженою відповідальністю

3.2 Банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю

3.3 Реорганізація товариства з обмеженою відповідальністю

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Нова економічна орієнтація України сприятливо вплинула на розвиток різноманітних організаційно-правових форм підприємництва. Можливість людини розкрити свій талант, прагнення, реалізувати свої знання, вміння і навики законодавчо закріплена у ст.42 Конституції України, де записано, що “кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом” [1, С.8].

Підприємницькій діяльності в Україні характерні певні особливості:

1) вона орієнтується на ті галузі господарства, які дають швидкий прибуток;

2) частина юридичних осіб, які займаються підприємництвом, існує короткий час;

3) значна частина коштів працює на тіньову економіку;

4) корумпованість державного апарату нерідко призводить до надмірного контролю підприємництва і використання його у цілях чиновників;

5) культура підприємництва дуже низька через відсутність історичних безперервних традицій підприємницької діяльності та з причини браку досвіду у нинішніх підприємців;

6) у значної частини населення відсутні фінансові можливості, щоб започаткувати власну справу.

У такій ситуації Україна повинна виробити дієві економічні і правові методи впливу на суб'єктів підприємництва, щоб їхня діяльність сприяла подальшому розвитку суспільства, вдосконалити правові норми, які регулюють підприємництво, що дозволило б громадянам України більш повно реалізувати право на підприємницьку діяльність. Не дивлячись на труднощі і проблеми розвитку підприємництва, все ж населення України займається підприємницькою діяльністю і обирає найчастіше для цього таку організаційно-правову форму як господарські товариства. З часу прийняття у нашій державі Закону України “Про господарські товариства” пройшло вісімнадцять років. За цей період відбулися демократичні трансформації у всіх сферах суспільного життя, подальшого розвитку набули види і форми власності, утвердилося підприємництво, набуло певного досвіду і започаткувало свої традиції.

Але вісімнадцятилітня практика діяльності організаційно-правових форм підприємництва дає змогу дослідити недоліки законодавства, виявити прогалини в ньому, проаналізувати, порівняти законодавство і досвід України та інших держав. Отже, необхідність дослідження діяльності господарських товариств не підлягає сумніву. Значимість вивчення даного питання в тому, що виявлення недоліків і прогалин законодавства на практиці, запозичення законодавчого досвіду зарубіжних країн допоможе удосконалити вітчизняні закони і створити міцне правове підґрунтя для здорового підприємництва.

Закон України “Про господарські товариства” розроблявся без достатньої теоретичної бази та без врахування досвіду діяльності цих товариств, якого Україна не мала, що зумовило поверховість правових норм, відсутність чіткості їх викладу та відсутність механізму, який би забезпечував належне виконання записаних у Законі норм. Допущені прогалини у регулюванні діяльності господарських товариств, зокрема, товариств з обмеженою відповідальністю, призводять до виникнення спорів, недотримання норм Закону України “Про господарські товариства”, негативних правових наслідків. Весь масив нормативно-правових актів України не забезпечує достатнє і досконале правове регулювання діяльності товариства з обмеженою відповідальністю та не визначає чітко і повно його правовий статус. Об'єктом даної роботи виступає товариство з обмеженою відповідальність, як одне із видів господарських товариств. Предметом дослідження є сутність товариства з обмеженою відповідальністю, момент виникнення, його особливості, правосуб'єктність, припинення діяльності, порівняльно-правовий аналіз із законодавством іноземних держав. Мета дипломної роботи полягає в тому, щоб на основі аналізу науково-теоретичних джерел, діючого законодавства України, розробки узагальнень практики виявити стан і визначити правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю.

Мета дослідження зумовила необхідність виконання таких завдань:

- здійснити загальну характеристику товариства з обмеженою відповідальністю;

- охарактеризувати правосуб'єктність товариства з обмеженою відповідальністю;

- дослідити порядок припинення діяльності товариства з обмеженою відповідальністю;

Дослідження поставлених у роботі завдань, аналіз генезису наукової думки щодо досліджуваної проблематики, а також сформульовані в дипломній роботі висновки засновані на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень відомих цивілістів, господарників, а також фахівців інших галузей правової науки. Зокрема, істотний вплив на результати цієї роботи мали наукові дослідження Вінник О.М., Галянтич С.М., Гончарової Н.М., Самчика В.І., Щербини В.С., Дашкевича В.А., Ващенка К.О., Білоус Г.М., Яблонського Б.М., Жук Л.А., Жук І.Л., Шевченко Я.М. Мета і завдання даної роботи зумовили вибір відповідних методів: метод порівняльного аналізу, логіко-семантичний метод.

Метод порівняльного аналізу використано для дослідження правового статусу товариства з обмеженою відповідальністю. Також широко використовується логіко-семантичний метод для вивчення поглиблення понятійного апарату товариства з обмеженою відповідальністю. Ці методи є найбільш ефективним при підготовці даної дипломної роботи. Для більш зручного ознайомлення з цією дипломною роботою її було структуризовано на розділи. Загалом структура курсової роботи визначена метою та завданнями дослідження та складається зі вступу, трьох розділів з підрозділами, висновків та списку використаних джерел. Обсяг дипломної роботи - 70 сторінок, список використаних джерел - 49 найменувань.

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

1.1 Поняття та особливості статусу товариства з обмеженою відповідальністю

Одним з найпоширеніших видів суб'єктів господарювання є господарські товариства. Їх правовий статус визначається положеннями Глави 8 ЦК “ Підприємницькі товариства “, главою 9 ГК `'Господарські товариства'' та Законом України від 19 вересня 1991 року “ Про господарські товариства “ Згідно з ч. 1 ст. 79 ГК господарськими товариствами є підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та / або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку До господарських товариств належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства [23, с.6].

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій Згідно ст. 80 ГК України, товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариства, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників У разі визнання банкрутом одного з учасників його відповідальність за зобов'язаннями товариства розподіляється між іншими учасниками товариства пропорційно їх часткам у статутному капіталі товариства. Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном. Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства [19, с.83].

З наведених визначень можна сформулювати наступні ознаки:

1. організаційна єдність;

2. товариство створюється шляхом об'єднання майна засновників;

3. учасники товариства беруть участь в діяльності товариства;

4. наявність відокремленого майна;

5. товариство створюється з метою отримання прибутку.

Господарські товариства являють собою організоване в єдине ціле об'єднання декількох осіб для ведення господарської діяльності, виготовлення продукції (товарів), виконання робіт, надання послуг, із метою отримання прибутку, тобто належать до господарських організацій корпоративного типу. Важливою ознакою також є поєднання в них особистих і майнових сил учасників. Майно, внесене учасниками товариства як їхні вклади (паї), належать товариству на праві власності. У той же час частина майна може бути передана товариству його засновниками (учасниками) на праві користування. Наприклад: право користування землею та іншими природними ресурсами, будинками, устаткуванням. Речі, що споживаються (гроші, сировина, паливо), мають передаватись учасниками товариству на праві власності, а щодо індивідуально визначених речей ( земельні ділянки, будинки, споруди ), можливе застосування як права власності, так і права користування

Але правовий режим речей, що передаються товариству його засновниками, має бути чітко визначений у договорі - або ці речі передаються у власність, або у користування [27, с.13]. Участь у господарському товаристві є водночас обов'язком і правом його учасників Майнова участь є обов'язковою, а особиста - правом, а в персональних товариствах (повному та командитному) - обов'язком. Наступна ознака господарського товариства - наявність відокремленого майна Відокремленість майна товариства від майна його засновників (учасників) і право власності на це майно дозволяє товариству самостійно вести господарську діяльність і відповідати за її результати. Основна мета господарських товариств - отримання прибутку, це досягається шляхом промислу - систематичного виконання на професійній основі господарської діяльності (виготовлення продукції, виконання робіт, надання послуг) не для власних, а для чужих потреб. Господарські товариства є юридичними особами.

Суб'єкти господарювання - юридичні особи, які стали засновниками або учасниками господарського товариства, зберігають статус юридичної особи, тобто вони продовжують діяти як суб'єкти права. Господарські товариства можуть здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний (складений) капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Товариство з обмеженою відповідальністю є по суті об'єднанням капіталів (обов'язкова майнова участь учасників: основні і додаткові внески, якщо останні передбачені установчими документами) та персонального товариства (обов'язкова майнова і особиста участь, обмежений рух учасників) [37, с.103].

Характерними ознаками цієї організаційно-правової форми підприємницької діяльності є:

- господарська організація корпоративного типу;

- відсутність у учасників товариства субсидіарної відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплатили свої частки; водночас учасники, які неповністю сплатили свої вклади, у передбачених установчими документами товариства випадках, несуть додаткову обмежену відповідальність за зобов'язаннями товариства у розмірі несплаченої частини вкладу;

- заборона відступлення не повністю сплаченої частки;

- досить складний (порівняно з акціонерним товариством) порядок сплати вартості майна учасника ТОВ у разі його виходу із товариства: виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов із товариства, та в строк до 12 місяців від дня виходу; при цьому на вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю чи частково у натуральній формі; майно, передане учасником товариству на праві користування, повертається в натуральній формі без винагороди; крім цього, учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у році його виходу;

- обмеженість ризику за негативні результати діяльності товариства вартістю сплаченої частки, а якщо частка сплачена неповністю - обмеженість додаткової відповідальності за зобов'язаннями товариства в межах вартості несплаченої частки;

- значно менша, ніж в акціонерних товариствах, публічність діяльності (за сучасним українським законодавством, якщо ТОВ не є емітентом облігацій підприємства, то воно не зобов'язано публікувати звіти про фінансово-господарські результати своєї діяльності);

-можливість виключення з ТОВ учасника, який грубо порушує свої обов'язки перед товариством; - відсутність контролю з боку антимонопольних органів за створенням, діяльністю, реорганізацією та ліквідацією ТОВ, за придбанням значних за розмірами часток у його статутному фонді, якщо товариство не належить до монополістів на ринку певного товару; - відсутність притаманних для учасників повного товариства і повних учасників командитного товариства обмежень конкурувати з товариством;

- можливість створення згідно зі ст. 1 Закону `'Про господарські товариства'' кількома засновниками (мінімум двома, оскільки, говорячи у множині про осіб, які можуть бути учасниками господарського товариства, цей закон не вказує їхню мінімальну кількість); при цьому засновниками (учасниками) можуть бути фізичні та/або юридичні особи, що мають відповідний обсяг право- і дієздатності;

- обов'язкова наявність як і у закритому акціонерному товаристві так і у товаристві з обмеженою відповідальністю поряд зі статутним фондом резервного (страхового) фонду, якого має становити не менше ніж 25 відсотків статутного фонду і відрахування до якого мають здійснюватися у розмірі не менше ніж 5 відсотків чистого прибутку товариства;

-належність ТОВ до об'єднань капіталів певною мірою умовна, оскільки в ньому поєднуються риси акціонерного та повного товариств, а, отже, присутні елементи останнього (обов'язкова участь учасників у зборах, на яких вирішуються питання, що потребують одностайності) [38, с.211]. Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 10 осіб. Учасники товариства несуть відповідальність в межах їх вкладів.

Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства з обмеженою відповідальністю. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Якщо учасники протягом першого року діяльності товариства не сплатили повністю суму своїх вкладів, товариство повинне оголосити про зменшення свого статутного капіталу і зареєструвати відповідні зміни до статуту в установленому порядку або прийняти рішення про ліквідацію товариства.

Учаснику товариства з обмеженою відповідальністю, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства. Зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків. Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі [21, с.45].

Учасник товариства з обмеженою відповідальністю має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відчуження учасником товариства з обмеженою відповідальністю своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства. Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Купівля здійснюється за ціною та на інших умовах, на яких частка (її частина) пропонувалася для продажу третім особам. Якщо учасники товариства не скористаються своїм переважним правом протягом місяця з дня повідомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку, встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасника може бути відчужена третій особі. Частка учасника товариства з обмеженою відповідальністю може бути відчужена до повної її сплати лише в тій частині, в якій її уже сплачено.

У разі придбання частки (її частини) учасника самим товариством з обмеженою відповідальністю воно зобов'язане реалізувати її іншим учасникам або третім особам протягом строку, що не перевищує одного року, або зменшити свій статутний капітал. Протягом цього періоду розподіл прибутку, а також голосування і визначення кворуму у вищому органі проводяться без урахування частки, придбаної товариством [31, с.34]. При виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди. При реорганізації юридичної особи, учасника товариства, або у зв'язку із смертю громадянина, учасника товариства, правонаступники (спадкоємці) мають переважне право вступу до цього товариства.

При відмові правонаступника (спадкоємця) від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього правонаступника (спадкоємця) йому видається у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала реорганізованій або ліквідованій юридичній особі (спадкодавцю), вартість якої визначається на день реорганізації або ліквідації (смерті) учасника. У цих випадках розмір статутного (складеного) капіталу товариства підлягає зменшенню. Рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його статутного (складеного) капіталу набирає чинності не раніш як через 3 місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку [20, с.67]. Звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, за його особистими боргами допускається лише в разі недостатності у нього іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення.

Частина майна, що підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, встановлюється згідно з балансом, який складається на дату пред'явлення вимог кредиторами. Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві [4, с.2].

1.2 Установчі документи товариства з обмеженою відповідальністю

Важко переоцінити важливість установчих документів для функціонування будь-якої юридичної особи. Зазначені документи є своєрідною конституцією юридичної особи, яка встановлює правоздатність останньої. Вони визначають її найменування, місцезнаходження, мету й цілі діяльності, види діяльності, порядок формування статутного фонду, порядок розподілу прибутку та збитків, компетенцію органів управління, порядок припинення діяльності та інші важливі питання. Тому учасникам слід якомога серйозніше підходити до складання й затвердження зазначених документів.

Стаття 82 Господарського кодексу України та стаття 143 Цивільного кодексу України називає установчим документом товариства з обмеженою відповідальністю статут [2, с.27; 3, с.34]. Статут приймається шляхом його затвердження зборами засновників товариства з обмеженою відповідальністю. Для прийняття статуту обов'язкова згода всіх засновників товариства. Аналогічна і процедура зміни установчих документів: необхідна одностайність при голосуванні. Не записується у статуті і конфіденційна інформація, оскільки у відношенні його діє принцип публічності в інтересах надійності ринкового обороту.

У країнах Західної Європи статути товариств підлягають публікації, а державні реєстри юридичних осіб відкриті для ознайомлення з відомостями про суб'єктів ринку і т.п. В Україні, на жаль, публікацію статутів не здійснюють, а тому для громадськості діяльність товариств з обмеженою відповідальністю - це майже таємниця. Спеціальна правоздатність юридичних осіб призводить до того, що в статутах товариств їхні учасники прагнуть перелічити всі можливі види діяльності, щоб товариство не стало порушником закону у випадку зміни виду діяльності. Тому у статутах містяться дуже часто такі відомості про діяльність товариства, які далекі від дійсності.

Статут повно визначає правовий статус товариства з обмеженою відповідальністю, передусім його правоздатність. Дія статуту розповсюджується на засновників, учасників юридичної особи та третіх осіб. Документ вступає в силу з моменту отримання товариством статусу юридичної особи. У ньому записані не лише корпоративні права і обов'язки, а й корпоративні норми, що мають загальнообов'язкове значення для учасників товариства і для тих осіб, які вступатимуть у відносини з товариством. Тому не можна заперечувати офіційний характер статуту [32, с.432]. У регулюванні діяльності товариства з обмеженою відповідальністю поряд із чинними законами найважливішу роль відіграє статут. Те, що не врегульовано законодавством і що є специфічним для даної юридичної особи, повинно регулюватись статутом. Особлива увага в статуті має бути приділена органам управління і їхній компетенції, правам і обов'язкам учасників та персоналу в цілому, компетенції посадових осіб. Так, Закон України “Про господарські товариства” прямо не встановлює орган управління товариства з обмеженою відповідальністю, а вказує на вибір - дирекція чи директор [4, с.3]. У статуті такий запис, звичайно, не робиться, бо це означає можливість функціонування двох органів. Тому чітко вказується орган управління, його склад і повноваження, розмежовуються компетенція вищого органу і органу управління.

Якщо засновники найняли директора, то йому вони делегують певні повноваження. Дуже важливо, щоб повноваження директора були записані або в статуті, або в окремому положенні про директора, затвердженому зборами учасників. У випадках нечіткого розмежування компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю та директора виникають конфліктні ситуації.

Норма ст.41 Закону України “Про господарські товариства”, стосовно затвердження зборами угод на суму, що перевищує вказану у статуті товариства, не містить вказівки стосовно юридичних наслідків незатвердження договору, укладеного директором. Тому судова практика пішла шляхом покладення відповідальності у подібних ситуаціях на товариство, за яким в свою чергу залишається право через загальний суд відшкодувати збитки, притягнувши директора до відповідальності.

З викладеного напрошується висновок, що все записане у статуті, дуже суттєве для діяльності товариства з обмеженою відповідальністю і не може бути формальним, поверховим.

Великим недоліком все ж залишається той факт, що законодавчо в Україні не розроблений механізм юридичної відповідальності за укладення угод директором без згоди зборів учасників товариства. Посадові особи можуть цим скористатися для всякого роду зловживань, обходячи вищий орган управління. Якщо статутом надані великі повноваження директору, то навіть у загальному суді товариству важко буде довести вину директора, якщо той скористається своїм становищем не в інтересах товариства.

Окремо звернемо увагу на вирішення у статутах питання оплати праці, здобуття освіти, надання відпусток. Так, деякі статути товариств з обмеженою відповідальністю, передбачають для своїх працівників можливість навчання в Україні чи за кордоном за рахунок підприємства [10, с.8]. Записано у документі також, що обмеження доплат, сумісництва професій та посад для робітників підприємства не встановлюється. Це досить демократична норма, яка носить у нинішніх економічних умовах заохочувальний характер. Передбачено статутом і додаткові види відпусток. Підприємство, згідно статуту, надає матеріальну допомогу своїм робітникам, видає безпроцентні позики на будівництво житла та інші потреби за рішенням зборів учасників.

У статутах нерідко можна зустріти запис про те, що з фізичними особами, які працюють у товаристві за наймом, укладаються договори (контракти). І все ж, якщо наймані робітники тривалий період працюють у товаристві, то їхні інтереси мають бути представлені більш широко і контракт їх повно не враховує. Варто прислухатися до думки Н.Р.Нижник, Л.І.Плотникової, Л.П.Русак, які рекомендують забезпечити представництво найманих робітників на зборах учасників товариства [30, с.132].

Пропонується, як мінімум, один представник від працюючих за наймом. Учасники можуть ввести у склад зборів учасників і більшу кількість представників найманих робітників, але і це повинно бути передбачено статутом.

У Законі України “Про господарські товариства” відповіді на запитання про представництво інтересів найманих працівників у органах управління товариства немає, тому тільки установчі документи можуть вирішувати це питання. Якщо учасники товариства мають таку кількість голосів, яка пропорційна розміру їхніх часток у статутному фонді, то один представник від найманих робітників, наприклад, може мати дорадчий голос.

На практиці можлива ситуація, коли учасник передоручить свої права іншому учаснику чи його представнику, і останні отримають монопольні права на управління справами товариства. Тому доречно у статуті передбачити відповідні обмеження з приводу цього. Наприклад, учасник чи його представник можуть виконувати лише управлінські функції однієї особи.

Із статутом товариства з обмеженою відповідальністю тісно пов'язані внутрішні документи. Зокрема, Правила внутрішнього трудового розпорядку, Положення про дирекцію, про ревізійну комісію, про філії та представництва і т.п., які конкретизують норми статуту. З іншого боку, даний установчий документ створений на основі Закону України “Про господарські товариства”, конкретизує та диференціює його норми.

Для товариства з обмеженою відповідальністю статут розширює дію Закону, не входячи з ним у протиріччя, адже юридична сила останнього більша. Наприклад, Закон України “Про господарські товариства” у ст.10 перелічує права учасників товариства, а статут у свою чергу може цей перелік розширити. У ст.59 згаданого Закону названі питання, що відносяться до виключної компетенції зборів, а статут може ще й інші питання визнати обов'язковими для вирішення зборами.

Не випадково С.Н.Ландкоф вважав, що статут товариства з обмеженою відповідальністю слід розглядати як спеціальний закон, а у випадку розбіжності між правилом статуту і правилом діючого законодавства спеціальний закон відміняє для цього товариства дію загального закону [28, с.32]. Звичайно, це - перебільшення. Ні в якому випадку не можна допускати, щоб статут не відповідав чинному законодавству чи відміняв норми законів. Проте варто погодитись з тим, що статут є актом локального характеру.

Для створення локального нормативного акта необхідна наявність нормативного акту більшої юридичної сили. Для статуту таким актом є Закон України “Про господарські товариства”. Л.Б.Гальперін виявляє як обов'язкові наступні риси акту вищої юридичної сили, що знайдуть свій розвиток у локальному акті:

- наявність уповноважуючих норм, що встановлюють, хто і в якому порядку наділений нормотворчою ініціативою і компетенцією на затвердження локальних актів;

- наявність варіантів поведінки, що дозволяє забезпечити подальшу конкретизацію і диференціацію норм базового акта [18, с.65].

Як локальний нормативний акт статут повинен відповідати всім вимогам законодавства, інакше товариству буде відмовлено у державній реєстрації. Якщо ж після реєстрації виявиться, що установчі документи суперечать нормам чинного законодавства, то державна реєстрація буде скасована у судовому порядку.

Думається, що у випадках виявлення невідповідності установчих документів законам України потрібно надати право відміни реєстрації самим органам реєстрації, щоб не обтяжувати суди такими справами.

Також варто звернути увагу на договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю. Так, відповідно до ст. 142 Цивільного кодексу України якщо товариство з обмеженою відповідальністю засновується кількома особами, ці особи у разі необхідності визначити взаємовідносини між собою щодо створення товариств укладають договір у письмовій формі, який встановлює порядок заснування товариства, умови здійснення спільної діяльності щодо створення товариства, розмір статутного капіталу, частку у статутному капіталі кожного з учасників, строки та порядок внесення вкладів та інші умови.

Договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не є установчим документом. Подання цього договору при державній реєстрації товариства не є обов'язковим. Цивільний кодекс закріплює новий підхід до визначення установчих документів товариства з обмеженою відповідальністю. На відмінну від ст.4 ЗУ `'Про господарські товариства'', яка кваліфікує договір про створення товариства як установчий документ, ст.142 ЦК розглядає його як акт, що створює правові наслідки лише для їх учасників.

Договір укладається в письмовій формі та виконує функції регулятора взаємовідносин між учасниками товариства. Зокрема, в договорі про створення товариства регламентується питання про розмір статутного капіталу, частку в статутному капіталі кожного з учасників, порядок внесення вкладів учасниками, а також інші узгоджені сторонами умови, пов'язані передусім із порядком створенням товариства. За своєю природою цей договір є угодою про сумісну діяльність, метою якої є створення самостійної юридичної особи.

Однак після державної реєстрації юридичної особи договір про її створення,укладений засновниками, автоматично не припиняється. Договір про заснування товариства може бути припиненний на загальних підставах, передбачених у законі або визначених у договорі самими засновниками [33, с.234].

Отже, договір про заснування товариства юридично закріплює склад його засновників ( кількісний і персональний ), майнові та організаційно-правові засади товариства, основні права та обов'яки учасників.

Оскільки договір про заснування товариства з обмеженою відповідальністю не належить до установчих документів, його подання зі здійсненням державної реєстрації товариства як юридичної особи до органів, що здійснюють реєстрацію, не передбачається.

1.3 Державна реєстрація товариства з обмеженою відповідальністю

Згідно з чинним законодавством України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, мають фізичні та юридичні особи за умови їх державної реєстрації у встановленому законом порядку. Для створення товариства з обмеженою відповідальністю підприємства-засновники або фізичні особи-засновники, скликають установчі збори, на якому ухвалюють рішення щодо створенні цього товариства.

Таке рішення оформляється протоколом установчих зборів. На установчих зборах засновники повинні розглянути й затвердити наступні питання:

- про створення товариства;

- про затвердження статуту; - про розподіл і затвердження частин між засновниками; - про вибори директора товариства;

- про державну реєстрацію (проведення державної реєстрації засновники доручають директорові або призначають іншу особу, якій видають доручення, де вказуються повноваження і його паспортні дані).

При створенні юридичних осіб однією з перших, як правило, відбувається операція із внесення його засновниками внесків до статутного фонду новоствореного підприємства. Він покликаний виконувати гарантійну і стабілізаційну функції у товаристві з обмеженою відповідальністю. Стабілізаційна функція полягає у тому, що товариство використовує певні кошти для здійснення своєї діяльності. Гарантійна функція статутного фонду пов'язана із забезпеченням вимог кредиторів [49, с.1].

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 52 ЗУ `'Про господарські товариства'' у товаристві створюється статутний (складений) капітал, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

До моменту реєстрації товариства кожен з учасників зобов'язаний внести до статутного (складеного) капіталу не менше 50 відсотків вказаного в установчих документах вкладу. Внесення до статутного (складеного) капіталу грошей підтверджується документами, виданими банківською установою. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першого року діяльності товариства. Одним з документів, необхідних для державної реєстрації юридичної особи, для якої законом встановлено вимоги щодо формування статутного фонду, є документ, що підтверджує внесення засновником (засновниками) вкладу (вкладів) до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановлено законом (ч. 4 ст. 24 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 755-IV від 15.05.2003 р.).

Таким документом є довідка з банку про відкриття поточного рахунку для формування статутного фонду та про перерахування на цей рахунок вкладу засновника (у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок грошових коштів засновників) або акт приймання-передачі майна до статутного фонду товариства (у разі якщо статутний фонд товариства формується за рахунок майнових внесків засновників). Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом. На практиці найчастіше статутний фонд товариства формується за рахунок грошових коштів або рухомого майна засновників. Реєстрація товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється відповідно до Закону України `'Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців''.

Для проведення державної реєстрації юридичної особи засновники або уповноважена ними особа повинні особисто подати державному реєстратору (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) такі документи: - заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації юридичної особи; - примірник оригіналу або нотаріально посвідчену копію рішення засновників або уповноваженого ними органу про створення юридичної особи; - два примірники установчих документів; - документ, що засвідчує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичної особи [5, с.3] У разі, якщо проводилося резервування найменування юридичної особи додатково подається чинна довідка з Єдиного державного реєстру про резервування найменування юридичної особи. Додатково також подається документ, що підтверджує внесення засновникоми вкладів до статутного фонду юридичної особи в розмірі, який встановлено законом. Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо вони не передбачені законом. Якщо документи для проведення державної реєстрації юридичної особи подаються особою, уповноваженою засновниками юридичної особи, державному реєстратору додатково пред'являється її паспорт та надається документ, що засвідчує її повноваження.

Документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) засновнику або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів. Дата надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій. Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, якщо: - документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації; - документи не відповідають вимогам, які встановлені ЗУ `'Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців'' - до державного реєстратора надійшло рішення суду щодо заборони у проведенні реєстраційних дій; - документи подані не в повному обсязі; - документи подано особою, яка не має на це повноважень.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації юридичної особи, без розгляду зобов'язаний перевірити ці документи на відсутність підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, які передбачені ч.1 ст.27 вищезгаданого закону. Перевірка на відсутність підстав для відмови здійснюється з використанням відомостей з Єдиного державного реєстру. За відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор повинен внести до реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи ідентифікаційний код відповідно до вимог Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України та внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації юридичної особи на підставі відомостей цієї реєстраційної картки. Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації юридичної особи є датою державної реєстрації юридичної особи. Строк державної реєстрації юридичної особи не повинен перевищувати три робочих дні з дати надходження документів для проведення державної реєстрації юридичної особи. Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи повинно бути оформлено і видано (надіслано рекомендованим листом за описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі державним реєстратором не пізніше наступного робочого дня з дати державної реєстрації юридичної особи.

Разом із свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи засновнику або уповноваженій ним особі видається (надсилається рекомендованим листом) один примірник оригіналу установчих документів з відміткою державного реєстратора про проведення державної реєстрації юридичної особи. Порядок передачі державному реєстратору ідентифікаційних кодів Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України для внесення їх до реєстраційної картки визначається спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері статистики. Державний реєстратор у день державної реєстрації юридичної особи зобов'язаний передати відповідним органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування відомості з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи. Підставою для взяття юридичної особи на облік в органах статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування є надходження до цих органів відомостей з реєстраційної картки на проведення державної реєстрації юридичної особи[39, с.43].

Підставами для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи є:

- невідповідність відомостей, які вказані в реєстраційній картці на проведення державної реєстрації юридичної особи, відомостям, які зазначені в документах, що подані для проведення державної реєстрації юридичної особи;

- невідповідність установчих документів вимогам закону;

-порушення порядку створення юридичної особи, який встановлено законом, зокрема:

- наявність обмежень на зайняття відповідних посад, встановлених законом щодо осіб, які зазначені як посадові особи органу управління юридичної особи;

- невідповідність відомостей про засновників (учасників) юридичної особи відомостям щодо них, які містяться в Єдиному державному реєстрі;

-наявність обмежень щодо вчинення засновниками (учасниками) юридичної особи або уповноваженою ними особою юридичних дій;

- наявність в Єдиному державному реєстрі найменування, яке тотожне найменуванню юридичної особи, яка має намір зареєструватися;

- використання у найменуванні юридичної особи приватного права повного чи скороченого найменування органу державної влади або органу місцевого самоврядування, або похідних від цих найменувань, або історичного державного найменування, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відмова у проведенні державної реєстрації юридичної особи з інших підстав не допускається. За наявності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи державний реєстратор зобов'язаний не пізніше трьох робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації видати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику або уповноваженій ним особі повідомлення про відмову в проведенні державної реєстрації із зазначенням підстав для такої відмови та документи, що подавалися для проведення державної реєстрації юридичної особи, відповідно до опису. У разі відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи реєстраційний збір не повертається. Після усунення причин, що були підставою для відмови у проведенні державної реєстрації юридичної особи, засновники або уповноважена ними особа можуть повторно подати документи на проведення державної реєстрації юридичної особи. Відмову в проведенні державної реєстрації юридичної особи може бути оскаржено в суді.

Аналізуючи вище викладене можна говорити про те, що товариство з обмеженою відповідальністю є одним з найпоширеніших видів господарських товариств в економічній сфері України. Розробку установчих документів слід доручати спеціалістам у галузі права чи хоча б консультуватися з ними, бо не всі положення, необхідні для статуту, мають детальне розшифрування в законах. Зокрема не деталізовані: формування статутного капіталу майном, процедура продажу учасниками товариства своєї частки, повноваження членів виконавчого органу.

Якщо раніше, щоб підготувати установчі документи, наприклад, для створення товариства з обмеженою відповідальністю, досить було узгодити їх із положеннями Закону `'Про господарські товариства'', то тепер засновникам та їхнім юридичним консультантам доводиться починати свою роботу з кодексів, із якими, до речі, не завжди узгоджується зазначений закон. Нічого тут не вдієш, нам же не звикати до ребусів законотворчості.

РОЗДІЛ 2 ПРАВОСУБ'ЄКТНІСТЬ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ

2.1 Правовий режим майна товариства з обмеженою відповідальністю

Майном товариства з обмеженою відповідальністю визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності та відображаються в балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна [47, с.543].

У Цивільному кодексі України не конкретизується, що може бути внесками учасників товариства з обмеженою відповідальністю, а тільки вказується, що до моменту державної реєстрації товариства з обмеженою відповідальністю його учасники повинні сплатити не менше п'ятдесяти відсотків суми своїх внесків. Разом з тим норми статті 86 Господарського кодексу України і статті 13 Закону України `'Про господарські товариства'' конкретизують, що внесками учасників і засновників господарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою й іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі у іноземній валюті. При цьому слід відзначити, що згідно з частиною другою статті 86 ГКУ, внесок, оцінений в гривнях, становить частку учасника і засновника в статутному фонді товариства, а порядок оцінки внесків визначається в установчих документах господарського товариства, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 115 ЦКУ, грошова оцінка внеску учасника господарського товариства здійснюється за погодженням учасників товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці. Статтею 3 Закону України `'Про оцінку майна, майнових прав і професійну оцінну діяльність в Україні'' визначено, що незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, здійснена суб'єктом оцінної діяльності - суб'єктом господарювання. Суб'єкт оцінної діяльності складає звіт про оцінку майна (акт оцінки майна), що містить висновки про вартість майна [45, с.235].

У разі якщо засновники господарських товариств самі оцінюють майно або майнові права і визначають критерії оцінки своїх внесків (договірна ціна) до статутного фонду господарського товариства - це повинно оформлятися відповідним актом оцінки і приймання-передачі до статутного фонду. При цьому перехід права власності на майно або майнові права передбачається установчими документами господарського товариства або іншим документом. Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 145 Цивільного кодексу України прийняття рішення про зміну розміру статутного капіталу товариства відноситься до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю. В частині 5 статті 144 цього Кодексу зазначено, що зменшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Важливо звернути увагу на те, що в Україні діє спеціальний закон, який визначає поняття і види господарських товариств, правила їх створення, діяльності, а також права і обов'язки їх учасників та засновників - Закон України "Про господарські товариства". Так, в статті 16 цього Закону вказано, що товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду. Зменшення статутного фонду при наявності заперечень кредиторів товариства не допускається. Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду набирає чинності з дня внесення цих змін до Державного реєстру. Крім того, стаття 56 цього ж Кодексу акцентує на тому, що рішення товариства з обмеженою відповідальністю про зменшення його статутного фонду набирає чинності не раніш як через 3 місяці після державної реєстрації і публікації про це у встановленому порядку [9, с.1]. Залежно від економічної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, майнові цінності належать до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів. Основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено законодавством до основних фондів. Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодавством до оборотних засобів. Коштами у складі майна товариства з обмеженою відповідальністю є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства. Товарами у складі майна товариства з обмеженою відповідальністю визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

Джерелами формування майна є: - грошові та матеріальні внески засновників; - доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); - капітальні вкладення і дотації з бюджетів; - надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів); - кредити банків та інших кредиторів; - безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; - інші джерела, не заборонені законом [16, с.47]. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України. Держава забезпечує рівний захист майнових прав товариства з обмеженою відповідальністю. Товариство з обмеженою відповідальністю, яке здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна. Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати: - з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; - з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом; - внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом; - внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав; - внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності; - з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.