Структура, види і рівні правосвідомості

27

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧКА АКАДЕМІЯ

Кафедра теорії держави і права

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Структура, види і рівні правосвідомості»

Студентки 1 курсу

денного відділення, група №4

факультету цивільної та господарської юстиції

Потапової Аліни Володимирівни

Одеса

2009

ЗМІСТ

Вступ

РОЗДІЛ 1.Місце правосвідомості в системі форм суспільної свідомості

РОЗДІЛ 2. Правосвідомість

2.1 Структура правосвідомості

2.2 Функції правосвідомості

РОЗДІЛ 3. Види правосвідомості

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Українська держава, відповідно до норм чинної Конституції, визнала головним своїм обов'язком забезпечення прав і свобод людини, що визначає зміст і спрямованість її діяльності. І зробити це, як і прийняти в 1996 р. нову Конституцію, без врахування надбань людства у сфері юридичної думки, було б неможливо. Вплив міжнародного законодавства і зокрема Конвенції про захист прав і основних свобод людини, інших документів Ради Європи спричинив у країні великий прорив як у правосвідомості суспільства, так і в нормотворчій діяльності.

Нагальна потреба бути в Європейській спільноті (після проголошення незалежності) сприяла розширенню кола ратифікованих Україною міжнародних договорів, у тому числі й вищезгаданої Конвенції. Мета приєднання до неї - забезпечення нових можливостей для демократичних перетворень як самої держави в цілому, так і її органів влади. Антонов и ч М. Конвенція про захист прав і основних свобод людини у судах Європейських держав та перспективи її застосування в Україні // Право України. -- 2000. -- № 8. -- С. 42--46; Алексеев С.С. Общая теория права: в 2-х т. -- М.,1981. -- Т. 1. -- С. 200--213.; Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини // Мінюст України. -- К.,1998. - С. 5-6; Кононенко О., Правосвідомість судді і перспективи впровадження міжнародних норм у сфері прав людини в практику судового захисту//Право України.-2001.-№2

Відповідно до ст. 9 Конституції Конституція України. - К., 1996. чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною її національного законодавства. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до неї. В наш час, коли будується незалежна самостійна Українська держава, досить важливою є проблема створення правової держави. Правова держава ґрунтується на мирному та справедливому співжитті людей. Важливим аспектом в такому співжитті людей є виховання правосвідомості. Людина не зможе жити серед інших людей без правосвідомості, адже не буде порядку і поваги до інших людей. Ще в стародавні часи підкреслювалась думка про те, щоб людина відносилась до інших людей так, як би вона хотіла, щоб інші до неї відносилися. Незнання законів веде до насильства, безпорядків, до незахищеності слабших перед сильнішими. Сама сутність, сама природа права полягає в тому, що воно твориться свідомими істотами і для свідомих істот, тобто мислячими суб'єктами і для мислячих суб'єктів. Усвідомлення людиною себе суб'єктом права - це і є правосвідомість. Права людини - це соціально-історичне явище, тобто по своїй суті вони є соціальні (природні чи позитивні). Вони створюють можливості людині, які необхідні їй для існування та розвитку в конкретно-історичних умовах, об'єктивно визначають їхній рівень розвитку (економічний, духовний, соціальний) і мають бути загальними та рівними для всіх людей Харченко М.В. - Правосвідомість і правова культура // Правова держава очима молодих дослідників. - 2004. - с. 11-13..

В діючій Конституції України записано: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава» Конституція України. - К., 1996. Побудова правої держави є складним і важким процесом, зважаючи на нинішні обставини. Тим більше , що вона має бути не самоціллю, а засобом забезпечення людяного життя для більшості українців. Нам потрібно мати державу із демократичною сутністю, народну, гуманну. Гуманістична правова держава реально забезпечує всебічний розвиток особистості та враховує інтереси і потреби всіх соціальних верств і груп населення. Головними компонентами правової держави є : верховенство правових законів і серед них - конституції як головного закону; формально юридичні гарантії свободи, самостійності та власності; чіткий поділ влади (законодавча, виконавча, судова). Отже, правовою є така держава, в якій панує право, де діяльність усіх її органів і посадових осіб здійснюється на основі та в межах визначених правом, де не тільки особа відповідальна за свої дії перед державою, а й держава несе відповідальність перед особою за результати своєї діяльності. Сьогодні найефективнішою є саме така держава, так як максимально задовольняє потреби людини, цінує її як особистість, гарантує їй права, свободи і національну самобутність. Така держава законодавчо закріплює принципи громадянського суспільства, тобто відображає в юридичному плані його основні засади.

Метою роботи є вивчення структурних елементів правосвідомості її форм,та видів.

З врахуванням визначеної мети,були поставлені наступні завдання:

-визначити місце правосвідомості в системі форм суспільної свідомості

- проаналізувати структуру та функції правосвідомості

- розглянути види та рівні правосвідомості.

Предмет дослідження є поняття, рівень, структура, механізм, функції та процес формування правосвідомості.

Об'єкт дослідження є правосвідомість особистості.

В курсовій роботі були використані наступні методи :

а) загальнофілософський діалектичний метод, за допомогою якого правосвідомість розглядається як явище, яке визначається природою людини та умовами її життєдіяльності, пов'язане з іншими формами свідомості та обумовлює поведінку людини, постійно розвивається та якісно оновлюється;

б) загальнонаукові методи: явище і суть, аналіз і синтез, форма і зміст, конструктивно-критичний підхід.

Учені сучасної України (А.П. Заяць, В.В. Копейчиков, П.М. Рабінович та ін.) пов'язують розбудову в Україні громадянського суспільства із суттєвим підвищенням правосвідомості громадян, їх правової культури, законослухняності, подоланням явищ правового нігілізму, професійної деформації. Цю проблему досліджували такі українські вчені, як В.Д. Бабкін, М.І. Коцюба, В.А. Котюк, П.Ф. Мартиненко, А.Р. Мащок, Є.В. Назаренко, П.М. Рабінович, В.М. Селіванов, С.А. Тихонова та ін.

РОЗДІЛ 1. Місце правосвідомості в системі форм суспільної свідомості

Проблема свідомості, його призначення і функціонування є однією з найважливіших в будь-якій області суспільної науки. Яке б питання не вивчалося суспільними науками, він звернений до суті людини, особи як суб'єкта суспільно-історичного процесу. Поза свідомістю і діяльністю людини немислимий суспільний розвиток, а отже, проблема свідомості - це вивчення характеру і спрямованості діяльності людини, яка найбільшою мірою розкриває його суть. Які б питання не досліджувала юридична наука, мета цього вивчення в розкритті суті поведінки, діяльності індивідів, соціальних груп, класів, суспільства в цілому.

Правосвідомість як форма суспільної свідомості виникає і функціонує як відображення суспільного буття, що пов'язане зі сферою права, правовими відносинами. Іншими словами, правосвідомість - це усвідомлення або діючого права, або існуючого і бажаного. Правосвідомість особистості відображає правову систему, законодавство. Це система понять, поглядів, уявлень та ідей, в якій усвідомлюється і оцінюється ставлення людей до дійсності, до самих себе з приводу чинного або бажаного права. Також це - сукупність соціально-психологічних явищ і процесів, що виражаються у почуттях, настроях, які зв'язані з реальним правом. Поняття «права» досить складне - це не тільки юридичний, а й філософський, етичний, соціологічний термін. Альчук М., Матвеєва Г. Правосвідомість як чинник стабільності//Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. 2002. Вип. 4. - 352 с.

Причому зі всієї сукупності суспільних відношенні юридична наука звертає увагу перш за все на сферу державно-правових відносин, вивчаючи структуру свідомості і поведінки людей саме в цій області. Проблема правосвідомості як суб'єктивного чинника, що визначає діяльність людей в державно-правовій сфері, дає ключ до розуміння характеру цих суспільних відносин і діяльності людей.

Свідомість людини, відображаючи об'єктивні потреби суспільного розвитку, є передумовою і регулятором поведінки людини. Роль свідомості в регуляції поведінки людини слід розуміти широко: мова йде не тільки про регуляцію поведінки окремо узятого індивіда; регулятивна роль свідомості - це його дія на всю соціальну систему, в межах якої складаються певні суспільні відносини, напрям діяльності даної системи. Свідомість як вища форма віддзеркалення суспільного буття додає цілеспрямований характер людської діяльності, дозволяє передбачати її результати, планувати поведінку в цілях досягнення поставлених завдань. Тому вивчення діяльності, відносин, поведінки людей - це в той же час вивчення рівня і стану свідомості. Зміст свідомості, його спрямованість детерміновані матеріальними умовами життя суспільства. Віддзеркалення цих умов, пізнання об'єктивних закономірностей суспільного розвитку - важлива функція свідомості. Проте його роль не може бути зведена лише до пізнавальної функції. Не менш важливою є організуюча, регулююча функція свідомості, без якої було б неможливе нормальне функціонування соціальної системи як колективного суб'єкта людської діяльності, відповідним чином координованої. Організація соціальної системи нерозривно пов'язана з функціонуванням свідомості як специфічній діяльності людського мозку, з вивченням природи і функцій свідомості індивідуального і свідомості суспільного. Людина в сфері гуманітарного пізнання. - К., 1998- С.231

Для виявлення ролі правосвідомості у формуванні соціальної активності людини воно повинне вивчатися на різних рівнях і зрізах у всьому різноманітті його прояву і особливостей: як свідомість індивідуальна, групова, суспільна; як система, що включає різні форми (види) віддзеркалення суспільних відносин - політичні, правові, етичні, філософські, релігійні.

Суспільні відносини людей - це їх соціальна діяльність, здійснювана в процесі виробництва, перетворення природи, організації повсякденних умов життя, а також ті стійкі взаємозв'язки, які створюються між людьми, між людиною і об'єктивним світом. У виробництві люди вступають у відношення не тільки до природи. Вони не можуть проводити, не з'єднуючись відомим чином для спільної діяльності і для взаємного обміну своєю діяльністю.

Свідомість виникає і формується в процесі регулювання соціальної діяльності. Свідомість дозволяє людині ставити перед собою певну мету, виділяти себе із зовнішнього світу, визначати своє відношення до предметів і явищ зовнішнього світу.

Всі форми суспільної свідомості виступають як елементи єдиної системи , що відображують суспільне буття. Жодна з форм суспільної свідомості не діє ізольовано від іншої; всі вони підсилюють і доповнюють один одного і, виступаючи як єдина система, надають дію на діяльність людей, на розвиток суспільних відносин в напрямі, потрібному суспільству в цілому.

Єдність різних форм суспільної свідомості визначається поряд чинників. Перш за все це єдина основа їх виникнення - умови життя суспільства, які об'єктивно породжують певні потреби. Ці потреби, що усвідомлюються як інтереси суспільства, стають метою людської діяльності. Назрілі потреби повинні бути опосередковані свідомістю, щоб прийняти форму цілеполагання. Усвідомлення потреб і інтересів суспільства приводить в рух соціальний механізм, породжує діяльність людей, направляючи її на досягнення поставлених цілей. Тому суспільна свідомість з необхідністю включається в рух певної соціальної системи в напрямі, визначуваному назрілими потребами суспільного розвитку.

У філософській літературі широкого поширення набуло положення, згідно якому ідеологічні форми розрізняються тим, що вони відображають і як відображають, тобто по предмету (об'єкту) і способу віддзеркалення. «Формы общественного сознания», изд-во МГУ, 1960, стр. 23--24. Розмежувати ідеологічні форми по предмету віддзеркалення навряд чи можливо, оскільки всі ідеологічні форми відображають суспільне буття, що виявляється в суспільних відносинах людей. «Взаимодействие форм общественного сознания», изд-во МГУ, 1964, стр. 12. Причому одні і ті ж сторони суспільного буття відбиваються часом всіма ідеологічними формами: і політичними переконаннями, і моральними, етичними, філософськими поглядами, і правосвідомістю. Специфіку кожної ідеологічної форми обумовлює не об'єкт віддзеркалення, а спосіб віддзеркалення, який визначає функції, соціальне призначення тієї або іншої ідеологічної форми.

Роль правосвідомості в процесі виконання правових норм полягає в тому, що вона забезпечує доцільне їх застосування, допомагає правильно у кожному окремому випадку, вирішувати питання про порушення має рацію і соціальній відповідальності особи, про небезпеку тієї або іншої особи для суспільства.

Правосвідомість включає погляди і ідеї людей на норми права в державі, правомірність і неправомірність поведінки громадян, уявлення людей про свої власні права і обов'язки. Правосвідомість можна виділити як особливу форму свідомості і завдяки специфіці складових його елементів: емоційних, логічних і нормативно-оцінних. Цимбалюк М. // Формування правосвідомості громадян у процесі реформування інституту власності//Право України 2003 рік, №9

Будь-яке суспільство - це взаємодія індивідів, їх великих і малих груп. В процесі такої взаємодії стикаються різні інтереси, установки, різна спрямованість цілей і волі. Жодне суспільство не могло б існувати, якби воно не регулювало поведінку індивідів, груп, відповідно до певних потреб, що об'єктивно складаються. Регулювання соціальної поведінки індивідів, необхідне, у всіх сферах їх життя і діяльності неможливе без системи норм і інститутів, встановлених в суспільстві. Така інституалізація суспільного життя є способом здійснення соціального контролю за діяльністю членів суспільства. Створення такої системи цінностей відбувається в результаті розвитку людської культури і є її складовою частиною. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. - 2005. - № 4. - с. 154 - 159

При розгляді взаємодії правосвідомості, законності і права слід незмінно враховувати тісний сплав всіх форм суспільної свідомості. Немає жодної форми свідомості, байдужої, нейтральної до права, законності. Але ступінь дії кожній з них на право і законність різна. Цілком зрозуміло, що активніше взаємодіють з правом так звані ідеології «першого порядку» - політичні погляди, правосвідомість, етичні переконання. Філософія, мистецтво, релігія пов'язані з правом опосередкованого. Наприклад, для правильного відображення назрілих потреб суспільного розвитку право і законність повинні будуватися на основі знання філософських законів і категорій. Людина, що володіє науковими філософськими переконаннями, завжди виконуватиме вимоги законності, розуміючи їх соціальну необхідність і справедливість. Навіть така віддалена від права область, як естетика, робить свій вплив на право.

На відміну від правосвідомості право існує не тільки як сукупність встановлених державою, зафіксованих в законі, юридичних, тих, що відображають волю пануючого класу і закріплених в різних формах права (цивільне, трудове, адміністративне, конституційне, кримінальне тощо), але і як певна система правових відносин. В рамках цієї відмінності між правом і правосвідомістю існує взаємозв'язок і взаємозалежність.

Вони полягають в тому, що право і його закони, норми, принципи, і перш за все система відповідних правових відносин, виступають як основа формування правосвідомості, оскільки саме на базі системи права, що діє, в основному виробляються уявлення людей про права і обов'язки, про законне і незаконне, справедливе і несправедливе, про доцільне і недоцільне існування тих або інших правових норм. Проте така взаємодія не знімає існуючої якісної відмінності між правом і правосвідомістю:

По-перше, зміст правосвідомості і права характеризується як збігом одночасно їх частковим неспівпадінням. Останнє виражається в тому, що в правосвідомості можуть міститися погляди, які не відбиті в праві, його нормах, а тому не можуть бути реалізовані у відповідних правових відносинах і поведінці людей. Хропанюк В. Н. Теория Государства и Права. - М., 1995.;Теория государства и права - Шульга А.М., Харьков, 2000; Теория права и государства. - Ильин И.А., Москва, 2003

Друга особливість правосвідомості полягає в тому, що воно може бути реалізоване, лише за допомогою застосування відповідних правових норм. Це означає, що тільки через право правосвідомість може впливати на економічні і інші відносини, робити не тільки ідеологічний вплив, але і спиратися на примусову силу держави. Наприклад, впливати на мистецтво методами державної цензури, на релігію - шляхом регламентації діяльності релігійних організацій і тому подібне Хропанюк В. Н. Теория Государства и Права. - М., 1995; Теория государства и права. / Под ред. В. М. Корельского. - М.: НОРМА-ИНФРА М, 1998;Теория государства и права. / Курс лекций под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. Юрист, М. 1998 г. .

РОЗДІЛ 2. Правосвідомість

2.1 Структура правосвідомості

Правосвідомість - це система ідей, уявлень, емоцій та почуттів, які виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права і діяльності, пов'язаної з правом. Теория государства и права. В.М.Корельский и В.Д.Перевалов, издательская группа Норма-Инфра. Москва 1999 год.;Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. 3-е изд. - Венгеров А.Б., Москва, 2000

В ній відображена правова дійсність у вигляді знань про право, осмислення того, що є правом, яким воно було (ставлення до права минулих років) і яким має бути (ставлення до майбутнього права), а також у вигляді правових настанов поведінки як реакції на оцінку чинного права, роботу правозастосовних органів. Правосвідомість має бути властива не тільки творцям юридичних норм, законодавцям, а й усім громадянам держави.

Ключовий пункт правосвідомості - це усвідомлення людьми цінностей природного права, прав і свобод людини і оцінка чинного права з погляду його відповідності загальнолюдським цінностям, які знайшли закріплення в міжнародних документах про права людини. Правосвідомість не тільки виражає ставлення індивіда до правової дійсності, а й спрямовує її на певні зміни в правовому середовищі, прогнозує і моделює їх.

Від інших форм людської свідомості правосвідомість відрізняється предметом відображення. Предмет відображення правосвідомості - це правова дійсність. Вона включає в себе:

1. право, що формується - на стадії правоутворення і правотворення;

2. право, що вже сформувалось - позитивне право (його норми, принципи, інститути, галузі);

3. право, що реалізується - у поведінці людей, діяльності юридичних осіб, правозастосовних органів - органів внутрішніх справ, прокуратури та інших. Грищенко А.В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні. Автореферат дисертації на здобуття канд. юрид. наук. -- К.. 2003. -- С. 6.

Таким чином, можна зробити висновок, що правова дійсність розглядає право в статистиці та динаміці його буття. Це об'єднання понять про «право в книжках» та «право у житті», тобто про те право, яке повинно існувати і про існуюче право. Скакун О.Ф. Теория государства и права. - Харьков: Консум, 2000.

Дослідження поняття і змісту правосвідомості передбачає визначення її структури, яка складається з двох взаємозв'язаних і взаємодіючих елементів: правової ідеології і правової психології.

Що стосується правової ідеології то, це сукупність правових поглядів, заснованих на певному соціальному досвіді та наукових знаннях. Існування правової ідеології обумовлюється свідомим ставленням до права. А як систематизований обґрунтований вираз потреб населення, вона пов'язана з пізнанням правових цінностей та їх перетворенням у систему нормативного регулювання поведінки людей в суспільстві. Джерелом виникнення правових ідей та поглядів є об'єктивно існуючі соціально-економічні, політичні відносини в суспільстві, а також юридична практика. Основним завданням правової ідеології є формування правової свідомості, правової культури окремих суб'єктів і суспільства в цілому, підвищення рівня їх правових знань. Провідним елементом правової ідеології є інтелект Тимошенко, В. І. Типологія правосвідомості - // Бюлетень Міністерства юстиції України : Офіційне видання. - 2007. - № 5. - С. 46-56. Сучасна правова ідеологія ґрунтується на системі теорій, ідей і принципів: теорії соціальної правової держави, принципу поділу влади, теорії народного суверенітету, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, принципу верховенства права, переваги загальновизнаних норм міжнародного права над нормами національного права та ін.

Щодо правової психології, то як елемент правосвідомості вона відображає правові почуття, настрої, думки, навички і традиції, відіграє важливу роль у формуванні і реалізації права, може бути його стимулятором або гальмом. Правова психологія складається з наступних елементів:

1. суспільного інтересу, мотивів діяльності певних соціальних груп, психологічного укладу (традицій, навичок, переконань тощо), уявлень про право;

2. почуттів, емоцій, настроїв, пов'язаних з правом; способів формування уявлень. Швачка, В.Ю. Рівень правової свідомості як результат її правової соціалізації - // Бюлетень Міністерства юстиції України : Офіційне видання. - 2007. - № 11. - С. 77-88

Це сукупність почуттів і емоцій, що виражають ставлення індивіда, групи, суспільства до права, правових явищ. Це неусвідомлене або не до кінця продумане ставлення до права, правових явищ, що й є правосвідомістю, яка походить з повсякденної практики у процесі зіткнення з конкретними юридичними ситуаціями, а тому формується здебільшого стихійно, безсистемно, тобто правова психологія не осмислена теоретично, не упорядкована логічно. В ній провідним елементом є емоції, а не понятійні форми відображення правової дійсності.

Наприклад, у дореволюційній Росії робітники, виражаючи своє негативне ставлення до фабрично-заводського законодавства, ламали машини, громили заводське обладнання. Вони емоційно реагували на зовнішні, стосовно них правові явища, у даному разі -- на законодавство. Семитко А.П. Правовая культура социалистического общества: сущность, противоречия, прогресс. Свердловск, 1990; Дмитрієнко Ю. М. Українська правосвідомість за дослідженнями зарубіжжя: персоналії, звичаї, новації - // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 37. - С. 41-50

Можна сказати, що правова психологія є своєрідним почуттям права і законності. Вона складається стихійно і носить неформальний, несистематизований характер. У той же час у правосвідомості правова психологія має наче первинний характер. Це пов'язано з тим, що, як правило, правові почуття і емоції виникають раніше, ніж правові ідеї. Правова психологія визначає повсякденну ціннісну орієнтацію суб'єктів у правовій сфері.

Аналіз ставлення людей до нормативно-правового акта дозволяє виділити в правосвідомості такі елементи:

1. Інформаційний - наявність у свідомості того чи іншого суб'єкта певного обсягу інформації про закон. Ця інформація може бути як повною і всебічною, так і поверхневою, отриманою з чиїхось слів.

2. Оцінний - отримавши інформацію про нормативний акт, людина якось до нього ставиться, якось оцінює, зіставляє з власними цінностями.

3. Вольовий - дізнавшись про закон і оцінивши його, людина вирішує, що вона буде робити в умовах, передбачених законом. Дмитрієнко, Ю. Українська правова свідомість як джерело правової поведінки особистості - // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 36. - С. 41-49

Зв'язок правової ідеології і правової психології полягає у тому, що правова ідеологія збагачує правову психологію ціннісно-нормативними орієнтирами, а правова психологія є єдиним джерелом для формування правових норм, оскільки, на відміну від правової психології, є більш мобільною, тобто швидко реагує на зміни, що відбуваються в юридичній практиці, відображаючись у почуттях, настроях та поглядах, які, в свою чергу, безпосередньо впливають на усвідомлення особою правових змін. Правова ідеологія і правова психологія можуть містити в собі інтелектуальні та емоційні елементи, але в різних пропорціях, а також як істинні, так і помилкові (міфологізовані) знання про правову дійсність. Так, у СРСР офіційна марксистсько-ленінська ідеологія розглядала права людини як державні дарування, а не як продукт природного розвитку. Це була міфологізована державна ідеологія.

Але було б невірним принижувати значення емоцій і почуттів (правову психологію) порівняно з інтелектом (правовою ідеологією). Емоції та почуття - необхідне тло, на якому виявляються правові погляди, ідеї, теорії. Емоції - сліпі, поки вони не зливаються з об'єктивним підходом до дійсності, її раціональним освоєнням. На рівні правової ідеології це усвідомлення реальності виражається в мотивах, які формуються через цілі. Ціль вплітає усвідомлені інтереси в зміст свідомої діяльності (інтереси служать джерелом цілей), сприяє формуванню правової настанови на правову, тобто правомірну і неправомірну поведінку.

2.2. Функції правосвідомості

Функції правосвідомості - це основні напрямки її впливу на правові явища, правову систему в цілому.

27

У літературі можна зустріти велике число функцій правової свідомості. Але, на думку деяких учених, існують три основні функції, а решта функцій, є похідні від них. Ці основні функції пов'язані з функціями права. Це пізнавальна, оціночна і регулятивна функції правової свідомості.

За допомогою пізнавальної функції правосвідомості індивід або група індивідів сприймають існуючу правову дійсність. Пізнавальна функція пов'язана з аналізом суспільного життя, пізнанням соціально-економічних процесів під кутом зору їх правового усвідомлення. При здійсненні цієї функції у індивіда накопичується певний життєвий досвід у сфері права, який осмислюється за допомогою оцінної функції. При цьому у індивіда формується внутрішнє психологічне відношення до відбиваної правової дійсності і того запасу досвіду, який він придбав до цього. Тут виникають у індивіда правові відчуття, емоції, настрої і навики.

Тут починає свою роботу регулятивна функція, в чому ж вона виявляється? По-перше, з регулятивною функцією пов'язана поведінка людини в суспільстві. Індивід, керуючись всіма своїми накопиченими знаннями і життєвим досвідом, здійснює певні дії і вчинки. І залежно від того чи має він уявлення про право і його інститути, індивід поступає правомірно або порушує встановлені правом заборони. Але, звичайно ж, не варто ідеалізувати цей процес, оскільки на поведінку людей окрім правої свідомості робить вплив і етичне, політичне філософське і інші види свідомості. По-друге, з регулятивною функцією пов'язано створення правових норм, тобто позитивного права. Залежно від рівня правової свідомості залежить рівень юридичної техніки. По-третє, за допомогою цієї функції правосвідомості індивід, у разі пропусків в законодавстві, може врегулювати свою поведінку згідно принципам має рацію, які він знає завдяки правовій свідомості. У четвертих, регулятивна функція дозволяє координувати правове регулювання з іншими видами спеціального регулювання, такими як моральним, етичним і іншими. Іншими словами правова свідомість дозволяє визначити межі дії правових норм і соціальних, і погоджувати їх дію в пересічних сферах дії, наприклад в кримінальному праві Селіванов В.М. Право і влада суверенної України. -- К., 2002.

Правосвідомість не просто і не тільки «окрема частина» механізму правового регулювання. Воно пронизує весь цей механізм, відображає його, впливає на нього в цілому. Правосвідомість виступає як ідеологічний і соціально-психологічний чинник функціонування всієї системи правового регулювання. Курочкіна, Н. М. Інтуїтивне право та правосвідомість: поняття та співвідношення - // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 35. - С. 82-87

У науковій літературі соціалістичного періоду можна зустріти цілий ряд функцій, які є похідними від трьох вище згаданих функцій. Це ідеологічна функція, функція моделювання, виховна функція, право твірна функція, прогностична.

Значення ідеологічної функції визначається тим, що предмети відображення правової свідомості - держава і право - це суспільні явища, в яких знаходять вираз глибокі загальнозначущі соціальні процеси, такі як, взаємовідносини особи і суспільства, суспільний розподіл праці та ін. І правильне віддзеркалення таких соціальних явищ і закріплення їх в праві можливо, на думку вчених, тільки з класових позицій, тобто при активній участі ідеологічної функції правосвідомості. Іншими словами ідеологічна функція служить певною призмою, дивлячись через яку людина повинна бачити те, що нав'язане державою, тобто пануючим класом.

Правосвідомість виконує також функцію моделювання. Результатом дії функції правового моделювання є формування певних моделей (правил) поведінки, які оцінюються правосвідомістю як належні, соціально необхідні для успішного розвитку суспільних відносин. Функція правового моделювання полягає в передбаченні того, які норми потрібно застосовувати і яким чином поступати, щоб, закріплені в них права і обов'язки надали найбільш ефективну дію на розвиток суспільних відносин в напрямку, необхідному для досягнення конкретної правової цілі. Правосвідомість бере участь у визначенні моделей належної поведінки не довільно, а на основі всестороннього сприйняття і оцінки людьми всієї сукупності відносин - економічних, політичних, етичних, релігійних і ін. Результатом вивчення і оцінки сукупності різних суспільних відносин є вироблення моделі належної поведінки.

Право твірна функція складає частину регулятивної функції, пов'язаної із створенням норм права. Ця функція виявляється на всіх етапах правотворчості і законотворчості. Починаючи від створення проекту закону до підписання закону вищою посадовою особою (якщо це передбачено) держави.

РОЗДІЛ 3. Види правосвідомості

Що ж стосується видів правосвідомості, то існує дві основні класифікації видів - за суб'єктами або носіями, тобто з погляду масовості, розрізняють наступні види правосвідомості:

1. індивідуальну - це сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретної особи, що формується під впливом засобів масової інформації, шляхом усвідомлення суспільного досвіду; з одного боку визначається правовими суспільними відносинами, системою чинного права, а з іншого - правовою культурою суспільства;

2. групову - вона виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства; по суті вона є узагальненою характеристикою правосвідомості окремих індивідів; вона характерна для стабільних груп людей: родина, студентський колектив тощо. Усі вони мають свою специфічну правосвідомість;

3. суспільну - ця правосвідомість, притаманна більшості членів суспільства, що є носіями національної правової культури, відображає суспільну мету і завдання правового регулювання; знаходить прояв у ході проведення загальних акцій: виборів до парламенту, обрання глави держави, проведення референдуму або загальнонаціонального опитування Легеза, Ю. О. Щодо форм та методів впливу відомчих засобів масової інформації на професійну правосвідомість . - // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : Збірник наукових праць. - 2006. - Вип. 3.

Як приклад можна навести суспільну правосвідомість на Сицилії. У 1980-х роках на радянський телеекран вийшов італійський серіал «Спрут». Він розповідав про досить специфічне явище, що склалося на острові Сицилія і одержало назву мафії. Із серіалу можна було дійти висновку, що мафія - це злочинне угрупування. Однак це не зовсім так. Мафія склалася на Сицилії як система взаємовідносин, що спирається на досить специфічну правосвідомість, яку, без сумніву, можна вважати суспільною, адже вона стосувалася майже всіх жителів Сицилії. Ця правосвідомість спиралася на принцип хрещеного батька та закони вендети й омерти. Принцип хрещеного батька з'явився внаслідок економічних причин і полягав у тому, що в дитини бідних батьків повинен бути ще один (багатий) батько, який би піклувався про неї. Це і був хрещений батько дитини. Як правило, ним ставала поважна і багата людина. Якщо в хрещеного батька виникали проблеми, то їх «вирішував» хрещеник. Вендета, або закон кривавої помсти, була спрямована на формування позитивного ставлення до самосуду і, як наслідок, до негативного ставлення до офіційної судової системи. Суть вендети полягала в тому, що помста - це не право, а святий обов'язок месник, який потрібно виконувати, незважаючи на власні переконання. Омерту, або закон абсолютного мовчання, можна було б звести до фрази: «Хто не мовчить, той повинен вмерти». Цим законом було заборонено видавати членів кланів мафії поліції. Усе це дозволило сформувати на Сицилії правосвідомість, яка була виражена в прислів'ї: «На Сицилії три уряди: Рим, регіональний уряд та мафія. Але мафії слід беззаперечно скоритися або померти».

4. масову - така правосвідомість характерна для нестабільних, тимчасових об'єднань людей. До таких об'єднань належать бунтуючи юрба, мітинги, демонстрації тощо. На відміну від групової правосвідомості масова є нестабільною.

Ні один з цих видів правосвідомості не існує сам по собі, відокремлено від інших. Бо суспільна і групова правосвідомість проявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожній людині вона проходить крізь призму особистих інтересів та рис характеру. Було б невірним говорити, що суспільна і групова свідомість - це сума суджень про право кожного із членів соціальних груп суспільства. Суспільна і групова правосвідомість виражає найзагальніші, такі, що збігаються, оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот. Тобто взаємозв'язок даних видів правосвідомості полягає у тому, що суспільна правосвідомість складається із правосвідомості окремих осіб. З іншого боку, правосвідомість особи, індивіда формується під впливом суспільної правосвідомості, оточуючого середовища, у тому числі й правового, юридичної практики. Отримані у результаті виховання, навчання, спілкування знання про право є основним джерелом формування індивідуальної правосвідомості.

Види правосвідомості виділяють також за глибиною відображення правової дійсності. Вона може бути:

1. повсякденною (непрофесійною) - вона являє собою життєві, часом поверхневі судження людини про право, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя. Вона створюється насамперед як результат того юридичного виховання, що вона одержує, будучи членом упорядкованого суспільства;

2. професійною - складається в ході спеціальної підготовки, у процесі здійснення юридичної діяльності (правосвідомість юристів). Правосвідомість юриста припускає високий рівень правового мислення, багато в чому є детермінованою чинним правом.

3. науковою - характерна для дослідників, науковців, що займаються питанням правового регулювання суспільних відносин Романова А. С.. Роль і місце естетичної культури у праві - // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична : Збірник наукових праць / голов. ред. В. Л. Ортинський : ЛьвДУВС, 2006. - Вип. 3. - С. 377-385.

Також розрізняють такий вид правосвідомості як звичайну (буденну) правосвідомість. Це правосвідомість не юристів. Вона складається стихійно як результат осмислення людьми свого життєвого юридичного «досвіду», оцінки фактів, що відносяться до правової дійсності, з точки зору здорового змісту. Вона є характерною для всіх громадян, адже кожен громадянин знає, що є Конституція, закони; кожен якось ставиться до них тощо.

У той же час досить цікавим є співвідношення професійної і наукової правосвідомості. Ряд дослідників вважає, що професійна правосвідомість посідає підлегле місце порівняно з науковою, так само, як буденна правосвідомість посідає підлегле місце порівняно з професійною.

Зовні це має такий вигляд: буденна правосвідомість переходить у професійну, яка, у свою чергу, переходить у наукову:

27

Інша точка зору полягає в тому, що професійна та наукова правосвідомість - це абсолютно рівноправні види правосвідомості, і буденна правосвідомість може перейти як у професійну, так і в наукову:

Буденна > професійна;

Буденна > наукова;

Це пов'язано з тим, що професійна правосвідомість - це правосвідомість юристів, що займаються практичною діяльністю, а наукова - це правосвідомість науковців-правознавців, що займаються науковими дослідженнями. Певна річ, іноді, буває так, що юрист-професіонал стає науковцем, однак це не означає, що його правосвідомість автоматично стає науковою, адже його менталітет схиляється не до наукових досліджень, а до практичної діяльності. Інакше кажучи, наукова правосвідомість характеризується певною абстрактно-теоретичною спрямованістю, а професійна - суто практичною.

Правосвідомість являє собою систему взаємозв'язаних компонентів, серед яких виділяють:

1. знання про право як регулятор суспільних відносин;

2. уявлення про власні права і свободи, обов'язки, відповідальність, а також видах діяльності, які регулюються правом;

3. відношення до правових явищ (до права в цілому, до вимог конкретних норм права, до юридичних установ і їх діяльності);

4. установки на здійснення юридично значущих дій.

Крім елементів, у структурі правосвідомості виділяють три рівні:

1. Звичайний (буденний) рівень. Він виникає під впливом конкретних життєвих обставин, особистого правового досвіду та отриманої освіти. Він характеризує ставлення особи до права на побутовому рівні. Наприклад, переконання у тому, що довічне ув'язнення вбивці - це єдиний спосіб боротьби з такими злочинцями і злочинами.

2. Професійний рівень. Він характеризує ставлення до права юристів-практиків, державних службовців тощо, тобто осіб, які мають спеціальну освіту, поглиблені і формалізовані знання принципів та норм права, вміння їх застосовувати у практичній діяльності у різних сферах суспільних відносин: господарській, цивільній, шлюбно-сімейній, кримінальній тощо. Професійна правосвідомість відрізняється від звичайної за обсягом і глибиною правових знань, а від наукової - вмінням їх застосовувати.

3. Науковий рівень. Цей рівень формується в результаті спеціальних науково-дослідних робіт на основі теоретичного узагальнення державно-правових знань у правознавців, які займаються науковими дослідженнями у галузі державотворення, дії правової системи і прогнозування її подальшого розвитку, є джерелом правотворчості і підґрунтям правореалізаційної практики.

Всі ці рівні залежать від ступеня знання права та глибини відображення правової дійсності. Рівні правосвідомості в цілому збігаються з рівнями правової культури. Те ж саме можна сказати і про види правосвідомості. Третяк С. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства // Право України. -- 2005. -- №4.

Висновки

Сучасне українське суспільство, звільняючись від опіки держави, стоїть перед проблемою самостійного пошуку шляхів розвитку. Тому потрібно переоцінювати нові теоретичні засади, що спрямовували б прогрес суспільства. Новою концепцією суспільного розвитку, що виправдала себе у Західній Європі, стала побудова громадянського суспільства. Більшість дослідників стверджують, що саме відсутність громадянського суспільства в Україні зумовлює бюрократичний і важкий шлях побудови правової держави. Ті народи, які сформували добре структуроване, зріле, життєздатне громадянське суспільство, вже давно зуміли збудувати демократичні правові держави.

Постійний економічний спад, політична нестабільність, відсутність сформованих структур громадянського суспільства у нашій державі негативно позначаються на соціально-політичній активності та ініціативі населення. Відмічається низька правова культура людей, незнання своїх прав та обов'язків, юридична неосвіченість, втрата почуття людської гідності, байдужість до політичних процесів. Такі суспільні негаразди стають звичними перешкодами на шляху побудови громадянського суспільства та реалізації основної мети - благополуччя людей. Мабуть, це загальна проблема країн, що прагнуть позбутися залишків тоталітарного режиму, сформувати якісно нові відносини, структуру та механізми функціонування суспільства. Складність становища України полягає у тому, що вона одночасно вирішує дві фундаментальні проблеми. Першу - відродження і зміцнення власної державності, забезпечення реального суверенітету та гідного місця у світовому співтоваристві. Другу - перехід до якісно іншої, нової форми соціально-політичної, економічної організації суспільства, модернізації його основ. Стабільність і майбутнє України залежить від успіху в обох напрямках. Отримання незалежності стало лише початком, першим кроком на шляху розв'язання наболілих питань багатовікової історії українців М.Патей-Братасюк. Громадянське суспільство: сутність, генеза ідеї, особливості становлення в умовах сучасної України. - Тернопіль, 1999..

Стереотипи колективної правосвідомості, що склалися, звичайно, не залишаються незмінними. Під впливом життя, пропаганди, реформ, що відкривають нові можливості, вони розвиваються, модифікуються. Проте навряд чи величезна країна може швидко скинути з себе ярмо багатовікової авторитарної традиції і спрямуватися назустріч ринковій і політичній свободі. Ще більший сумнів викликає можливість швидкого формування нової особи, девізами якої є «свобода», «приватна власність», «заповзятливість». Збільшується вірогідність неспівпадіння законів, що приймаються державою, і права, що виражає норми масової культури. Суперечність, що виникає тут, гальмуватиме ухвалення нових «ринкових законів» і знижуватиме ефективність вже прийнятих. Лише подолання стереотипів масової свідомості дозволить успішно рухатися до суспільства, заснованого на обмінних відносинах.

Список використаної літератури

1. Конституція України. - К., 1996

2. Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини // Мінюст України. - К.,1998. - С. 5-6

3. Антонович М. Конвенція про захист прав і основних свобод людини у судах Європейських держав та перспективи її застосування в Україні // Право України. - 2000. - № 8. - С. 42-46;

4. Алексеев С.С. Общая теория права: в 2-х т. - М.,1981. - Т. 1. - С. 200-213.;

5. Альчук М., Матвеєва Г. Правосвідомість як чинник стабільності // Вісник Львівського університету. Серія: філософські науки. - 2002. - Вип. 4. - 352 с.

6. «Взаимодействие форм общественного сознания», изд-во МГУ, 1964, стр. 12.

7. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави // Право України. - 2005. - № 4. - с. 154 - 159

8. Грищенко А.В. Правовий закон: питання теорії та практики в Україні. Автореферат дисертації на здобуття канд. юрид. наук. - К.. 2003. - С. 6.

9. Дмитрієнко Ю. М. Українська правосвідомість за дослідженнями зарубіжжя: персоналії, звичаї, новації - // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 37. - С. 41-50

10. Кононенко О., Правосвідомість судді і перспективи впровадження міжнародних норм у сфері прав людини в практику судового захисту // Право України. - 2001. - №2

11. Курочкіна, Н. М. Інтуїтивне право та правосвідомість: поняття та співвідношення - // Держава і право : Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2007. - Вип. 35. - С. 82-87

12. Легеза, Ю. О. Щодо форм та методів впливу відомчих засобів масової інформації на професійну правосвідомість. - // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ : Збірник наукових праць. - 2006. - Вип. 3

13. Людина в сфері гуманітарного пізнання. - К., 1998- С.231

14. Патей-Братасюк М. Громадянське суспільство: сутність, генеза ідеї, особливості становлення в умовах сучасної України. - Тернопіль, 1999.

15. Романова А. С.. Роль і місце естетичної культури у праві - // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична : Збірник наукових праць / голов. ред. В. Л. Ортинський : ЛьвДУВС, 2006. - Вип. 3. - С. 377-385

16. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України. - К., 2002

17. Семитко А.П. Правовая культура социалистического общества: сущность, противоречия, прогресс. Свердловск, 1990;

18. Скакун О.Ф. Теория государства и права. - Харьков: Консум, 2000.

19. Теория государства и права - Шульга А.М., Харьков, 2000; Теория права и государства. - Ильин И.А., Москва, 2003

20. Теория государства и права. / Курс лекций под ред. Н.И. Матузова, А.В. Малько. Юрист, М. 1998 г.

21. Теория государства и права. В.М.Корельский и В.Д.Перевалов, издательская группа Норма-Инфра. Москва 1999 год.;

22. Теория государства и права: Учебник для юридических вузов. 3-е изд. - Венгеров А.Б., Москва, 2000

23. Тимошенко, В. І. Типологія правосвідомості - // Бюлетень Міністерства юстиції України : Офіційне видання. - 2007. - № 5. - С. 46-56

24. Третяк С. Правове забезпечення правової культури населення як умова створення основ громадянського суспільства // Право України. - 2005. - №4.

25. «Формы общественного сознания», изд-во МГУ, 1960, стр. 23-24.

26. Харченко М.В. - Правосвідомість і правова культура // Правова держава очима молодих дослідників. - 2004. - с. 11-13.

27. Хропанюк В. Н. Теория Государства и Права. - М., 1995.

28. Цимбалюк М. // Формування правосвідомості громадян у процесі реформування інституту власності//Право України 2003 рік, №9

29. Швачка, В.Ю. Рівень правової свідомості як результат її правової соціалізації - // Бюлетень Міністерства юстиції України : Офіційне видання. - 2007. - № 11. - С. 77-88