Правове становище господарських об’єднань

3

План

Вступ

Розділ I. Загальна характеристика організаційно-правових форм

1.1 Асоціація

1.2 Корпорація

1.3 Концерн

1.4 Консорціум

1.5 Конгломерат

1.6 Холдінг

1.7 Промислово-фінансова група

1.8 Франчайза

Розділ II. Правові аспекти створення, функціонування і ліквідації господарських об'єднань

2.1 Органи управління об'єднання

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

У зв'язку з розвитком ринкових відносин в Україні розвиваються і форми підприємницької діяльності. Для того щоб успішно працювати в умовах ринкової конкуренції та реалізовувати значні фінансово-промислові проекти підриємствам уже недостатньо функціонування в рамках окремих розрізнених господарських товариств, і тому вони прагнуть об'єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом. Такі об'єднання підприємств в цивільному праві називають господарськими об'єднаннями. Останні мають свої специфічні ознаки, які відрізняють їх від господарських товариств. Чинне законодавство України виділяє чотири основних види об'єднань підприємств, до яких відносяться асоціації. корпорації, консорціуми і концерни.

Як свідчить світовий досвід, джерело стратегічних переваг для учасників об'єднань - це конкурентні переваги, в значній мірі в сфері технологічного розвитку, забезпечення ресурсами. В Україні діють специфічні фактори, які спонукають підприємства до об'єднання в великі структури:

-необхідність відновлення зруйнованих виробничо-технологічних зв'язків. Традиційно виробництво високотехнологічної продукції в СРСР було сконцентровано на крупних НВО інтегруючих життевий цикл виробу від конструкторської розробки до його обслуговуваня у покупця. НВО включали у свій склад науково-дослідні оргнізації, конструкторські бюро, дослідні та серійні заводи. Руйнування цих науково-виробничих комплексів значно погіршило умови як наукових і конструкторських організацій, так і виробничих підприємств. Щоб виправити ситуацію, підприємства роблять спроби відновити об'єднання на новій основі чи створити структури, які більше підходять вимогам розвитку виробництва на сучасному етапі.

-необхідність структурної перебудови виробництва, яка неможлива без координації діяльності усіх ланок технологічного ланцюга і залучення великих фінансових ресурсів.

-лобіювання інтересів підприємств. Більш успішно це може бути зроблено не одним підприємством, а їх групою, яка має спільні інтереси.

Розділ I. Загальна характеристика організаційно-правових форм

Об'єднання підприємств здійснюється на добровільних засадах з метою спільної діяльності на основі комерційного розрахунку та самофінансування. Відповідно до ГК підприємці можуть об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству.В зв'язку з цим, однією із важливих функцій Антимонопольного комітету України є проведення аналізу діяльності існуючих і створюванних об'єднань підприємств, для виявлення, запобігання, обмеження та недопущення в їх діяльності монополізму.

Об'єднання є юридичними особами і діють на підставі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками.

Підприємства, що входять до складу об'єднань, також зберігають за собою статус юридичної особи і не змінюють форми власності. Об'єднання не відповідають за зобов'язаннями підприємств, що входять до його складу і, навпаки, підприємства - члени об'єднань несуть субсідіарну відповідальність за зобов'язанням останніх, тобто якщо об'єднання не в змозі виконати свої зобов'язання, то ці зобов'язання виконують підприємства засновники. Умови, розміри та порядок такої відповідальності визначаються, як правило, в межах внеску кожного із засновників у статутний фонд, що відображається у засновницьких документах.

Об'єднання виконує тільки ті функції і має тільки ті поноваження, які йому делегували підприємства-учасники.

За учасниками об'єднання зберігається право виходу з його складу із збереженням взаємних зобов'язань і договорів, укладених із іншими підприємствами і організаціями.

Основним принципом у взаємовідносинах між учасникми об'єднання є добровільність при створенні об'єднання. Юридичною формою ії виразу є засновницький договір і затверджений всіма членами об'єднання статут.

В ньому, окрім загальних, вміщуються відомості про склад об'єднання, основні цілі його діяльності, органи управління, порядок прийняття ними рішень, в тому числі з питань, рішення, за яких повинні прийматься одноголосно або кваліфікованою більшістю голосів членів об'єднання. Це стосується, перш за все, питань про порядок розподілу майна при ліквідації об'єднання.

Об'єднання створюються для спільного вирішення завдань, що стоять перед його учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів на основі об'єднання зусиль та засобів, організації спільної діяльності, розподілу праці, спеціалізації і кооперації, а також в цілях проведення інших заходів виробничого, комерційного чи природоохоронного характеру.

Об'єднання підприємств в межах делегованих йому повноважень може від свого імені укладати договори, користуватися послугами кредитно-банківських установ, здійснювати експортно-імпортні операції та інші види зовнішньоекономічної діяльності, проводити операції на фондовому ринку.

Об'єднання може створювати підприємства (фірми, центри, виробництва) для надання його учасникам виробничих, транспортних, технологічних, комерційних, проектно-конструкторських, зовнішньо-торгівельних, юридичних, інформаційних, консультативних і інших послуг; організовувати підготовку і підвищення кадрів, прокат обладнання, фірмове обслуговування споживачів продуктів учасників, інші роботи; здійснювати заходи соціального розвитку, поліпшення житлово-побутових умов робітників підприємств і структурних підрозділів, що увійшли в об'єднання.

Об'єднання здійснює право володіння, використання, розпорядження закріпленим за ним майном, до складу якого відноситься також майно, передане об'єднанню підприємствами-засновниками. Майно об'єднання є спільним майном учасників.

До числа основних видів об'єднань підприємств входять: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, холдінги, конгломерати, фінансово-промислові групи, франчайзинг.

Відповідно до чинного законодавства господарські об'єднання поділяються на договірні і статутні. До договірних об'єднань законодавець відносить асоціації та корпорації, а до статутних -- консорціуми і концерни.

1.1 Асоціація

Асоціація створюється учасниками з метою координації їх діяльності, тобто узгодження дій стосовно визначення цін, освоєння ринків збуту, захисту інтересів своїх членів тощо. Координація не вимагає централізації управління підприємствами -- членами асоціації. Саме тому правління асоціації не має права втручатись у виробничу та комерційну діяльність своїх членів.

Такі об'єднання підприємств створюються, перш за все, за галузевою, територіальною або іншими ознаками з метою забезпечення спільних інтересів учасників на регіональному, національному або міжнародному ринку. Асоціація представляє інтереси своїх членів у відносинах з державними та недержавними організаціями. Вона розробляє економічні та юридичні прогнози, узагальнює та розповсюджує передовий досвід підприємств, виборює право своїх членів, надає їм інформацію, тощо. Але головними в діяльності асоціації є функції виробничого характеру. Зокрема, координації виробничої діяльності між членами асоціації, поглиблення між ними кооперації, науково-технічного співробітництва, здійснення спільних підприємницьких проектів тощо.

Асоціація являє собою "м'яку" форму централізації зусиль її учасників, для неї характерні:менша централізація управлінських зв'язків порівняно з іншими видами об'єднань;

-можливість одночасно бути членом кількох асоціацій;

-на відміну від інших видів об'єднань, які мають здебільшого сервісний характер, асоціація централізує лише одну чи декілька із кількох виробничо-господарських та управлінських функцій.

Створюються асоціації суто на добровільних засадах. Засновниками можуть бути підприємства всіх форм власності, які укладають між собою багатосторонній установчий договір, де визначають усі необхідні умови діяльності об'єднання. Юридичною основою створення асоціації є волевиявлення сторін договору [11.42].

1.2 Корпорація

Другим видом договірного об'єднання закон визначає корпорацію. Особливістю цього виду договірного об'єднання підприємств є побудова діяльності корпорації на повній фінансовій залежності від одного чи кількох її членів. Корпорації є досить розвинутою формою об'єднання, оскільки їх діяльність грунтується на створенні системи управління, що відрізняється тісними фінансовими, організаційними, маркетинговими зв'язками між учасниками, функціонуванням розвитку правлінських структур на рівні об'єднання в цілому.

Порівняно з асоціацією корпорація має більш жорстку організаційну структуру і являє собою договірне об'єднання, яке створюється підприємствами будь-яких форм власності на основі поєднання їх спільних виробничих, наукових та комерційних інтересів та централізованого управління діяльністю членів об'єднання. Для централізації управління члени корпорації делегують правлінню частину своїх повноважень. В корпорації, так само як і в асоціації, зберігається принцип добровільного членства. Звідси випливає те, що юридичною основою створення договірного об'єднання є волевиявлення сторін договору. Основним принципом у правовому становищі договірних об'єднань, який відрізняє їх від статутних являється принцип добровільного членства. Підприємства, які добровільно входять до складу господарського об'єднання, так само мають і право добровільного виходу з нього, але за загальним правом у випадках виходу зберігають силу взаємні зобов'язання і договори, укладені підприємствами з об'єднанням і між собою.

1.3 Концерн

Тепер розглянемо статутні об'єднання. На відміну від договірних статутні об'єднання не мають установчих договорів і діють на підставі статуту. Це пов'язане з тим, що юридичною основою цих об'єднань є не волевиявлення сторін, а фінансова або адміністративна залежність членів об'єднання від одного або групи підприємств. Основним видом статутного об'єднання підприємств є концерн. Утворення концернів значною мірою викликане необхідністю переміщення капіталу з менш перспективних галузей промисловості в більш перспективні, а також для реалізації значних фінансових проектів.

ГК визначає концерн як статутне об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємств. Першою характерною ознакою концернів є те, що їх засновниками є власники або уповноважені ними органи, а не самі підприємства. Наприклад, концерни загальнодержавної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються рішенням Кабінету Міністрів України, Склад членів і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства [1.35].

Територіальні статутні об'єднання комунальної власності створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами народних депутатів. За таким же принципом створюються концерни, які об'єднують підприємства, засновані на залученні приватного капіталу. Підставою для об'єднання підприємств саме на основі статуту, а не установчого договору є повна фінансова залежність підприємств-членів концерну від одного або групи підприємств.

На сучасному етапі розвитку економічних відносин концерни здійснюють значний вплив і на розвиток економіки високорозвинених країн Північної Америки і Західної Європи. Під словом “концерн” тут розуміють об'єднання групи підприємств (дочірніх фірм) навколо одного підприємства (материнської компанії), яка володіє контрольним пакетом акцій цих підприємств .

Другою ознакою концернів є те, що вони діють на підставі статутів, затверджених власниками або уповноваженими ними органами, і не мають установчих договорів. Отже, предмет і цілі їх діяльності визначають власники або уповноважені ними органи, а не самі члени об'єднань.

Особливістю правового становища статутних об'єднань є обмежене право виходу з них підприємств-членів. Підприємства мають право вийти із статутного об'єднання тільки за згодою засновника (власника або уповноваженого органу).

Ще однією характерною рисою є те, що фінансова залежність породжує адміністративну. Тобто підприємство-засновник стає вищестоящим органом щодо підприємств-членів об'єднання, а оскільки до складу концерну часто входять підприємства з різними сферами діяльності, то успішно концерн функціонуватиме лише тоді, коли буде забезпечено постійний потік інформації від дочірніх фірм до материнської компанії.

Таким чином, об'єднання капіталу і зосередження адміністративних функцій в руках центрального органу управління надасть змогу більш ефективно реалізовувати значні фінансові проекти і оперативно реагувати на зміну ринкової кон'юнктури.

На відміну від асоціацій і консорціумів учасники концерну не мають права бути одночасно учасниками інших об'єднань без згоди концерну, у відповідності із засновницькими документами можуть нести субсидіарну юридичну відповідальність за зобов'язаннями концерну, в свою чергу концерн може відповідати за зобов'язаннями учасників.

1.4 Консорціум

Тепер розглянемо консорціум як один із видів статутних об'єднань. Законодавець визначає консорціум як тимчасове статутне об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення статутної мети. Як правило, консорціуми створюються для реалізації певних фінансово-промислових проектів, коли проект перевищує фінансові можливості одного банку. Створюються консорціуми на строк виконання проектів, замовлень. Після досягнення поставленої мети вони або ліквідуються, або реорганізуються в постійні господарські об'єднання.

В консорціум можуть об'єднуватись також промислові підприємства без безпосередньої участі банківського капіталу, які разом створюють достатні фінансові можливості для реалізації проекту. Підприємства можуть зберігати відомчу належність.

Консорціум грунтує свою господарську діяльність на засадах розпорядження і використання майна, яке виділяють його засновники у вигляді паїв, централізованих засобів, що виділяє держава на реалізацію відповідних цільових програм, а також інших ресурсів, в тому числі позиково-фінансових засобів.

Розподіл обов'язків між учасниками консорціуму базується на спеціалізації по принципу найбільшої компетенції, надбання найбільшого підприємницького досвіду у вирішенні проблем певних сегментів програми чи проекту. Діяльність консорціуму охоплює, як правило, стикові проблеми кількох галузей чи відомств. Учасники консорціуму можуть бути членами кількох консорціумів одночасно.

Консорціуму делегується право представляти інтереси своїх учасників в державних органах, для чого в його структурі управління створюються відповідні функціональні органи.

За своїми зобов'язаннями консорціум несе солідарну майнову відповідальність перед кредиторами. [8.116]

Що стосується створення консорціуму на основі статуту, то в даному випадку є певні труднощі в усвідомленні логіки законодавця, який визначив консорціум саме як статутне об'єднання.

Незрозуміле чому тимчасове об'єднання підприємств має створюватись на основі статуту, а не установчого договору, адже тимчасово об'єднуватись для досягнення певної мети можуть і абсолютно незалежні одне від одного підприємства і таке об'єднання породжує між ними договірні відносини. В чинному законодавстві України існує договір про спільну діяльність, згідно з яким підприємства об'єднуються для досягнення певних цілей і який має схожу з консорціумом юридичну природу.І тому консорціум, як тимчасове об'єднання підприємств, повинен створюватись і функціонувати на основі установчого договору, а не статуту.

1.5 Конгломерат

Конгломерат -- статутне об'єднання підприємств, які здійснюють спільну діяльність на основі добровільної централізації функцій виробництва, науково-технічної, інвестиційної, фінансової діяльності, а також для організації комерційного обслуговування. Конгломерат схожий з вертикальним концерном і утворюється із підприємств, технологічно взаємозв'язаних процесом виробництва. Основною відмінністю конгломерату від концерну є те, що його учасники користуються широкою економічною автономією: ця форма об'єднання дозволяє учасникам більший маневр щодо своїх капіталів, можливість інвестування його в багтообіцяючий проект без отримання згоди на це інших учасників конгломерату.

1.6 Холдинг

Холдинг - добровільне об'єднання підприємств з метою управління іншими компаніями за допомогою володіння контрольними пакетами їх акцій. Розрізняють два види холдингу - чистий холдинг, який утворюється спеціально для виконання зазначеної вище функції, а також змішаний холдинг, який поряд з управлінням за допомогою контрольних пакетів акцій здійснює також підприємницьку діяльність в промисловості, кредитно-банківській, торгівельній, транспортній та інших сферах. Функції холдингу фактично здійснює будь-яка велика компанія, яка володіє контрольними пакетами акцій інших компаній.

Холдинги мають різну організаційну форму - господарського товариства, одноосібного, державного підприємства. Як правило, учасники холдингу мають досить широку економічну незалежність в оперативно-господарській діяльності. [8.112]

1.7 Промислово-фінансові групи

Промислово-фінансова група (ПФГ) - об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи і організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням КМУ на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.

Характерні риси:

-господарська організація корпоративного типу;

-добровільність створення, але на підставі рішення КМУ;

-вимоги до учасників -- наявність статусу юридичної особи;

-належність ПФГ до господарських організацій, які здійснюють управління діяльністю (координацію діяльності) їх учасників і є вторинними структурами;

-відсутність (як основної) мети отримання прибутку;

-різний склад учасників (підприємства та інші господарські організації певної або різних галузей народного господарства);

-передумови монополізму, що зумовлює необхідність погодження питання створення ПФГ з Антимонопольним комітетом та здійснення цим органом контролю за діяльністю ПФГ;

-відсутність статусу юридичної особи;

-мета створення -- реалізація державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки, а також виробництво кінцевої продукції;

-заборона створювати ПФГ у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг;

-обов'язкова участь у ПФГ банку і водночас вимога участі лише одного банку в ПФГ;

-наявність певних умов для створення ПФГ:

а) мети створення;

б) укладення між майбутніми учасниками ПФГ генеральної угоди про сумісну діяльність;

в) подання уповноваженої особи ініціатора (ініціаторів) створення ПФГ передбаченого законом пакету документів і узгодження питання створення ПФГ з певними державними органами (Мінекономіки, Фондом держмайна, Антимонопольним комітетом тощо);

г) мінімального розміру розрахункового обсягу реалізації кінцевої продукції ПФГ, еквівалентного сумі в 100 млн дол. США, починаючи з другого року після створення ПФГ;

-тимчасовість діяльності ПФГ (створення на певний строк);

-обов'язковість укладення генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ, що регулює відносини між ними (всередині ПФГ);

-відсутність спеціально створених органів управління, функції яких, у тому числі і здійснення представництва ПФГ у відносинах з третіми особами, покладається на головне підприємство, до якого закон встановлює певні вимоги (виготовлення кінцевої продукції ПФГ, здійснення її збуту, а також сплата податків в Україні і обмеження/заборона для певних категорій господарських організацій (торговельних підприємств, підприємств в сфері громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічного постачання, банків, фінансово-кредитних установ) бути головним підприємством ПФГ;

-особливий порядок реєстрації для ПФГ, який здійснюється Мінекономіки;

-вихід головного підприємства або іншого учасника ПФГ, що здійснюється прийняттям постанови Кабінету Міністрів і обов'язково тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію в Мінекономіки;

-діють на підставі Закону України “Про промислово-фінансові групи в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України про створення відповідної ПФГ, генеральної угоди про сумісну діяльність між головним підприємством та іншими учасниками ПФГ [4.42]

1.8 Франчайзинг

Франчайзинг є тією формою організації бізнесу, яка в комплексі з іншими ринковими структурами могла б стимулювати антикризові процеси та сприяти відродженню вітчизняної економіки.

Зміст франчайзингу зводиться до наступного:

головна компанія (франчайзер) надає індивідуальному підприємцю (франчайзі) або групі підприємців ліцензію (франшизу) на виробництво продукції, торгівлю товарами або надання послуг під торговельною маркою даної компанії на обмеженій території, на термін і умовах, які визначені договором. Таким чином франчайзі отримує готове підприємство. І саме в цьому головна привабливість франчайзингу. Франчайзі не потрібно створювати підприємство крок за кроком, як повинен це робити підприємець, який починає все з нуля. Навпаки, підприємство франчайзі виникає за ніч. І воно буде копією усіх підприємств у франшизній системі. За фіксовану плату франчайзі отримує кваліфіковану допомогу, яка б у противному випадку була б значно дорожчою для його окремого підприємства. У сутності, франчайзинг процвітає тому, що поєднує стимул до власності малим підприємством з управлінською майстерністю великого бізнесу.

Перевагою для починаючого підприємця є те, що приналежність до єдиної франчайзингової системи і використання торговельної марки значно знижує ризики.

Постійна підтримка і контроль з боку франчайзера дає можливість власникам франшиз навчитися ефективним методам управління бізнесом, підвищити свій професіоналізм і компетентність. Проте, їх підприємницька ініціатива обмежена: крім того, що франчайзер втручається у всі сфери діяльності підприємства, він може приймати важливі рішення, не враховуючи думки окремих франчайзі. Та все ж франчайзі має справу з перевіреним бізнесом; послуги франчайзера конкурентоспроможні, а товари надійні. І ті, і інші стандартизовані, і турбота про подальше удосконалення якості повністю лежить на франчайзері. Відповідно, ініціатива власника франшизи по оновленню і розширенню асортименту і специфікацій обмежена цими стандартами. Безперебійне постачання продукції, сировини і матеріалів, які повністю забезпечують потреби підприємства, безперечно, позитивний фактор. Але у деяких випадках асортимент чітко регламентований умовами договору, і франчайзі не має права його порушувати, продаючи інші товари або послуги, оскільки може скласти конкуренцію товарам франчайзера. До того ж обсяги продажу, можна вважати, нав'язуються власнику франшизи у відповідності з політикою маркетингу компанії-франчайзера і дуже часто не відповідають планам і можливостям франчайзі.

Франчайзі контролює визначений район; він має гарантію від вторгнення франшиз-конкурентів і, так би мовити, стає монополістом. Проте, і ріст його бізнесу обмежений територією, яка закріплена за ним згідно договору. Франчайзер повністю відповідає за маркетинг продукції та послуг, включаючи організацію рекламний компаній; витрати франчайзі на рекламні заходи в основному полягають у незначних відрахуваннях в централізований рекламний фонд франчайзингової системи. Проте, напрямок і цілі реклами визначає також франчайзер, а кошти на неї франчайзі відраховує незалежно від фактичної віддачі, яку отримує власник франшизи від рекламної кампанії. В цілому, франчайзі може розраховувати на різноманітні фінансові пільги, як при купівлі самої франшизи, так і під час розрахунків за постачання, але постійні відрахування франчайзеру згідно договору франчайзинга можуть значно знижувати загальний дохід власника франшизи.

Практика франчайзингу в зарубіжних країнах продемонструвала, що франчайзі, знаходячись безпосередньо біля споживача, більш чутливо вловлюють його настрої, коливання попиту і умови конкуренції. Для франчайзера вони можуть стати продуктивним джерелом новаторських ідей та вдалим випробувальним стартом для апробацій нових товарів та послуг. Як власник підприємства франчайзі ефективніше і надійніше найманого керівника або службовця. З іншого боку, як самостійний підприємець, він гостріше усвідомлює свою залежність від франчайзера і прагне її позбавитись. Для власника франчайзингової системи -- це потенційна загроза. Вихід окремого франчайзі з франчайзингової мережі відразу ж складає конкуренцію на визначеному сегменті ринку,а його банкрутство підриває репутацію франчайзера, навіть якщо його безпосередньої вини у провалі немає.

Отже, франчайзинг -- явище специфічне. Особливість цієї форми підприємництва у тому, що підприємства, які працюють у системі франчайзингу, не дивлячись на юридичну самостійність, є по суті своїй частиною єдиної системи. Таким чином, франчайзинг, з одного боку, допомагає уникнути цілий ряд перешкод, пов'язаних з функціонуванням незалежного малого бізнесу, а з іншого боку, породжує проблеми, які притаманні будь-якій корпоративній структурі.

Розвиток франчайзингу в Україні буде сприяти рішенню багатьох проблем формування малого підприємництва. В тому числі, по-перше, притягнення до бізнесу великого кола осіб, які не можуть прийняти рішення займатися бізнесом без підтримки та навчання. По-друге, освоєння малим бізнесом нових технологій, розширення сфер діяльності малих підприємств. По-третє, підвищення якісного рівня підготовки кадрів для вітчизняного малого підприємництва [14.27].

Розділ II. Правові аспекти створення, функціонування і ліквідації

господарських об'єднань

В Україні функціонує багато господарськиї об'єднань. Крім того, почався процес створення холдінгових компаній та промислово-фінансових груп. Збільшення кількості господарських об'єднань в різних галузях економіки обумовлено законодавчим закріпленням права на їх створення. Так, ГК обумовлена можливість об'єднання підприємств в асоціації, корпорації, консорціуми, концерни та інщі об'єднання.Також визначає правовий режим майна, переданого учасниками об'єднанню, а самі господарські об'єднання віднесені до числа суб'єктів колективної власності.

Відповідно, створення відокремлених підрозділів на практиці веде до виникнення проблем із-за відсутності їх чіткої регламентації в законодавчих актах України. Так, в нині діючому Цивільному кодексі України, міститься лише положення про право підприємства створювати дочірні підприємства, а також філіали, представництва при відсутності визначення цих господарських суб'єктів, їх правового статусу, порядку створення і функціонування. Процеси акціоннування державних підприємств і розвиток фондового ринку сформували економічну базу для створення в нашій країні холдінгових компаній. Основною метою їх створення в Україні є прагнення зберегти великі підприємства в умовах економічної кризи. Вони сприяють зміцненню коопераційних зв'язків, залученню нових інвестицій, збільшенню конкурентноспроможності багатьох видів вітчизняної продукції.

Сутність холдинга і його цілі створення пов'язані з формуванням відносин майнової підлеглості між самостійними економічними одиницями способом поділу їх власності. Це дозволяє холдинговій компанії здійснювати контроль за ефективністю функціонування акціонерного капіталу дочірнього підприємства.

Розвиток такої форми об'єднання в Україні стримується недосконалістю нормативно-правової бази, кризовими явищами в економіці, недостатністю досвіду холдингових компаній в процесі приватизації, тим що не розроблені принципи функціонування господарськиї суб'єктів, які входять до складу об'єднання.

На сьогоднішній день документом, безпосередньо регулюючим холдингові відношення, є Положення про холдингові компанії, які створюються в процесі корпоратизації і приватизації. Ним визначено, що холдингова компанія - це господарюючий суб'єкт, який володіє контрольними пакетами акцій інших (одного чи більше) господарюючих суб'єктів. Суб'єкт, контрольним пакетом якого володіє холдингова компанія, є дочірнім підприємством. Засновниками холдингової компанії можуть виступати підприємство чи орган, якому доручено здійснювати управління державним майном.

Холдингові компанії створюються шляхом поглинання одного господарюючого суб'єкта іншим в процесі приватизації. З метою запобігання монополізму Антимонопольним комітетом України був прийнятий ряд нормативних актів, які зазначають основні вимоги до створення холдингових компаній і об'єднань взагалі.

Чинне законодавство України, передбачає необхідність погодження у ряді випадків рішення про створення, реорганізацію суб'єктів підприємницької діяльності з Антимонопольним комітетом України. Такі випадки передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 11.11.94 р. За № 765 “Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків”, а щодо господарських товариств - Положенням про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації, затвердженим Указом Президента України від 11.05.94 р. За № 224.

Рішення про створення об'єднання потребує згоди Антимонопольного комітету України в усіх випадках.

Порядок розгляду заяв на одержання згоди визначається нормативними актами Антимонопольного комітету України.

У разі відмови Антимонопольного комітету України у наданні згоди на створення, реорганізацію суб'єкта підприємницької діяльності засновники останнього, які є юридичною особою, вправі звернутися до суду із заявою про визнання недійсним відповідного рішення (розпорядження) Антимонопольного комітету України [5.23] .

В Положенні про холдингові компанії, які створюються в процесі приватизації і корпоратизації, розглядаються питання, які пов'язані з обмеженнями на створення і діяльність холдингової компанії. Створення холдингової компанії не допускається, якщо це призводить до монополізації тих чи інших видів продукції (робіт, послуг) чи її частина на відповідному загальнодержавному чи регіональному ринку перевищує 35 %.

Так, в п. 19 Положення вказується, що створення холдингової компанії в процесі приватизації і корпоратизації не допускається в таких галузях:

-торгівля товарами широкого вжитку і продукцією виробничо-технічного призначення;

- виробництві і переробці сільськогосподарської продукції;

-громадському харчуванні і побутовому обслуговуванні населення;

-автомобільному транспорті (крім товариств, які виконують переважно міжнародні перевезення).

Ці обмеження повинні бути переглянуті. Відомо, що холдингові компанії є стійкими ринковими утвореннями і володіють більшою інвестиційною можливістю. В зв'язку з цим доцільно створювати такі компанії в сфері переробки сільськогосподарської продукції, тому що підприємства цієї галузі потребують значних інвестицій.

Крім того, в законодавстві про холдингові компанії потрібно деталізувати права і обов'язки власників і органів управління, зокрема необхідно виділити такі аспекти:

-як підпорядковується власнику директор підприємства, а також ступінь відповідальності за невиконання накладених на нього обов'язків;

-в яких випадках настає право контролю над дочірніми підприємствами і чим воно обумовлено;

-необхідність і правомірність вчинення головним підприємством внутрішнього аудиту в дочірніх підприємствах та інші питання.

Порядок ліквідіції об'єднання заснований на загальних вимогах цивільного законодавства відповідно до ліквідації юридичних осіб - підприємств. Правовий режим майна об'єднання, що ліквідується, визначається статутом об'єднання. Якщо в установчих документах це питання не врегульоване, то діє загальний порядок задоволення майнових прав та інтересів суб'єктів загальної долевої (спільної) власності.

Ліквідація об'єднання здійснюється:

-по спільному рішенню засновників при втраті його учасниками зацікавленості в продовженні спільної діяльності та іншим підставам, які передбачені в установчих документах;

-при зменшенні кількості учасників до одного;

-по рішенню суду, який визнав недійсність установчих актів про створення об'єднання.

-при банкрутстві об'єднання;

-по іншим підставам, які обумовленні в чинному законодавстві України.

Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабінету Міністрів України у випадках:

-у зв'язку з закінченням затвердженого терміну її діяльності;

-у зв'язку з неможливістю реорганізації ПФГ;

-за ініціативою учасників ПФГ. [4.32]

2.1 Органи управління об'єднання

Пошук ефективних форм організації управління об'єднанням підприємств націлений на ствоерння цілістної, ефективної і гнучкої системи управління, що дозволяє найповніше реалізувати переваги об'єднання. Створючи об'єднання, підприємства самостійно визначають структуру його управління і згодом реалізують свої права по управлінню об'єднанням через уповноважені ними органи. Органи управління здійснюють свою діяльність на основі і у відповідності з установчими документами об'єднання.

ГК визначає правовий статус об'єднання підприємств. Питання структури і компетенції органів управління об'єднання в ГК не зазначені. Не обмежена законодавчою регламентацією свобода діяльності підприємств, що об'єднуються, по організації і здійсненню управління об'єднанням обумовлює різний підхід до визначення структури, органів і їх компетенції.

Так, органами управління об'єднань можуть бути загальні збори членів, рада, дирекція, конференція, правління, виконавча або генеральна дирекція. Прийом в об'єднання нових членів і вирішення питань про зупинення членства, затвердження кошторису об'єднання, створення філіалів, представництв і фірм, наприклад в асоціації, можна віднести до компетенції дирекції, а в багатогалузевій регіональній господарчій корпорації -- до компетенції правління.

При існуючому на практиці різноманітті найменувань органів об'єднання і їх компетенції легко виявити загальні для всіх видів доровільних об'єднань підприємств принципи:

-колегіальність управління в об'єднанні;

-створення представницьких органів і незалежних контрольних органів;

-розподілення нормотворчої, виконавчої і контрольної компетенції між різними органами об'єднання.

Таким чином, в зв'язку з необхідністю узгодження інтересів учасників об'єднання структура органів об'єднання виявляється в значній мірі запозиченою із практики організації органів суб'єктів колективного піприємництва, а в об'єднаннях, організованих у формі господарських товариств, органи управління формуються з урахуванням вимог законодавства.

До таких органів можна віднести:

-вищий (представницький) орган - загальні збори, конференція, збори представників, рада членів і т.і. (в подальшому - загальні збори);

-спеціальний виборний орган, діючий в проміжках між загальними зборами - правління, рада, рада директорів (в подальшому правління);

-виконавчий орган - дирекція, виконавча дирекція, генеральна дирекція, правління (в подальшому дирекція);

-контрольний орган - ревізійна комісія.

В результаті такого поділу структура управління об'єднання стає багатоступінчастою, загальна політика визначається на вищому рівні (загальними зборами, правлінням), виконавчі функції здійснюює дирекція через відділи і служби цільового призначення, структура яких переорієнтована в залежності від поточного моменту. Координація діяльності може реалізовуватись через президентів і віце-президентів.

Інші права, що не входять до виключної компетенції, уповноважені органи можуть делегувати іншому органу, що передбачений статутом об'єднання і представляє інтереси учасників об'єднання.

Виключна компетенція загальних зборів господарського товариства - це:

-внесення змін і доповнень в установчі документи об'єднання або їх затвердження у випадку повного обновлення;

-прийняття нових учасників і виключення з об'єднання;

-розгляд фінансових питань, обумовлених в установчих документах;

-створення, обрання і відклик складу виконавчих і контрольних органів;

-прийняття рішень про припинення діяльності об'єднання;

-організаційні питання, зазначені в статуті.

Крім того, в компетенцію загальних зборів може входити прийняття рішень з інших принципово важливих питань з управління діяльністю об'єднання і його учасників:

-затвердження стратегії та програми діяльності об'єднання:

-затвердження балансу і бюджету об'єднання;

-визначення розміру членських внесків;

-створення і змінення розмірів спеціальних та інших фондів об'єднання, а також розмірів внесків, скидок та надбавок по внесках дя окремих учасників об'єднання;

-створення банку об'єднання, аудиторських, фінансових, страхових компаній і їх підпорядкування безпосередньо загальним зборам або правлінню;

-створення нових підприємств, в тому числі дочірніх, їх реорганізація і ліквідіція, затвердження статутів та положень;

-затвердження правил, процедур і других внутрішніх документів по визначенню організаційної структури об'єднання;

-визначення умов оплати праці посадових осіб об'єднання.

Для ефективності управління об'єднанням велике значення має раціональне вирішення процедурних аспектів діяльності його органів. В установчих документах, як правило, визначається періодичність скликання загальних зборів, порядок скликання чергових та позачергових загальних зборів, кворум, порядок прийняття рішення по результатам голосування і др.

На чолі вищого органу об'єднання стоїть голова загальних зборів (президент), головною функцією якого є визначення стратегії об'єднання, яка потім затверджується зборами учасників.

Для постійного керівництва діяльністю об'єднання, а також для нагляду і контролю за роботою його виконавчої дирекції (в період між загальними зборами) в об'єднанні може бути створений спеціальний представницький орган - правління. Воно обирається загальними зборами з числа представників учасників об'єднання. До складу правління можуть входити також так названі зовнішні члени: крупні спеціалісти, вчені, представники інвестиційних компаній, громадських організацій, зацікавлених фірм. Наявність зовнішніх членів робить правління більш незалежним і об'єктивним, що сприяє налогодженню і закріпленню зв'язків об'єднання з іншими фірмами , організаціямиі установами, допомагає краще враховувати вплив зовнішніх факторів кон'юнктури, позиції урядових установ, громадськості та ін.

Правління обирається, як правило, кількістю 11-15 чоловік на визначений термін (до 5 років). Члени правління виконують свої функції в об'єднанні без звільнення від основної роботи. До складу правління за посадою входять президент об'єднання, віце-президент, голова та заступники голови правління, генеральний (виконавчий) директор.

Члени правління можуть бути відкликані в порядку, обумовленому статутом (наприклад, з пропозиції не менше 1/3 членів асоціації). У випадку вибуття члена правління до закінчення терміну його повноважень правління обирає нового члена на термін повноважень правління, що залишився, з наступним затвердженням загальними зборами об'єднання.

Правління скликається головою правління, президентом об'єднаня або дирекцією за необхідністю.

До компетенції правління, передбаченої установчими документами об'єднання, відносяться:

-розробка і керівництво реалізацією стратегії і програм діяльності об'єднання, що прийняті його загальними зборами;

-затвердження структури і кошторису на утримання штатного апарату дирекції;

-розгляд питань про прийом до складу об'єднання нових членів і укладення з ними договорів;

-встановлення загального порядку використання фондів, а також інших матеріальних і грошових засобів об'єднання;

-прийняття рішень про створення, а також реорганізації створених об'єднанням підприємств, організацій і установ (їх філіалів);

-прийняття рішеннь про фінансову допомогу членам об'єднання;

-створення при необхідності робочих груп із представників учасників об'єднання для опрацювання окремих питань, пов'язаних з діяльністю об'єднання;

-заслуховування звітів про діяльність дирекції;

-прийняття актів (розпоряджень), регулюючих діяльність всередені об'єднання, з наступним затвердженням загальними зборами;

-попередній розгляд питань, які виносяться на загальні збори;

-рішення інших питань, які виносяться на обговорення правління з ініціативи дирекції.

Рішення правління визнаються правомочними, якщо в процесі їх прийняття були дотримані процедурні вимоги, що передбачені установчими документами (кворум не менше 2/3 членів правління, прийняття рішення простою більшістю голосів, голос голови правління є вирішанльним і т.д.)

Голова правління (або у випадку його відсутності - його заступник) веде засідання правління. Рішення правління заноситься в протокол що підприсується головою правління. Підготовку, облік і зберіганя протоколів здійснює дирекція. Копії протоколів розсилаються членам правління і членам об'єднання.

Виконавчим і розпорядним органом об'єднання є дирекція (виконавча дирекція, генеральна дирекція). Вона здійснює щоденну на професійній основі діяльність з керівництва поточною роботою об'єднання, реалізації програм, затверджених загальними зборами, виконанню рішень правління.

Персональний склад дирекції затверджує вищий орган -- загальні збори, правління або президент об'єднання залежно від того, як це питання вирішено в статуті. В своїй діяльності дирекція підзвітна і підконтрольна загальним зборам і правлінню.

В компетенцію дирекції, як правило, включаються:

-публікація для загального зведенняданих про склад органів об'єднання;

-затвердження штатів апарату об'єднання, його філіалів, представництв, дочірніх підприємств і др.;

-встановлення порядку діловодства і контролю в апараті об'єднання, його філіалах і представництвах;

-визначення порядку і розмірів оплати праці фахівців позаштатного складу.

Дирекцією може бути розглянене будь-яке питання, що стосується діяльності об'єднання (якщо згідно установчим документвам рішення цього питання не входить в компетенцію іншого органу). Рішення дирекції впроваджується в життя наказами і розпорядженнями директора і його заступників згідно розподвленню обов'язків між ними.

Директор об'єднання забезпечує проведння розробленої комерційної і фінансової політики об'єднання, керує роботою дирекції на основі принципів одноголосності і единовластя (у разі незгоди з рішенням члени дирекції мають право повідомити про свою особисту думку загальним зборам або правлінню), використовуючи право:

-вирішувати питання, пов'язані з укладанням об'єднанням контрактів, угод і договорів;

-без довіреності діяти від імені об'єднання;

-представляти об'єднання перед місцевими і центральними органами влади і управління, у стосунках з юридичними і фізичними особами, в тому числі за кордоном;

-розпоряджатися майном об'єднання;

-укладати угоди та здійснювати інші юридичні акти, видавати доручення, відкривати в банках розрахункові та інші рахунки об'єднання;

-видавати накази, розпорядження, інструкції та інші акти;

-приймати на роботу і звільнювати з роботи співробітників апарату об'єднання, а також його філіалів, представництв, встановлювати їм посадові оклади, застосовувати міри заохочуванняробітників об'єднання і накладати стягення на них;

-розподіляти обов'язки між своїми заступниками та іншими робітниками об'єднання, визначати їх повноваження;

-приймати рішення про пред'явлення від імені об'єднання претензій та позовів до юридичних осіб і громадян.

Частину повноважень директор делегує своїм заступникам. Останні в рамках своєї компетенції виконують обов'язки з керівництва діяльністю об'єднання на доручених ділянках робіт.

Оперативна діяльність об'днання, включаючи організаційну, валютно-фінансову, договірно-правову, маркетингову, адміністартивну, забезпечується апаратом об'єднання, що складається з кваліфікованих фахівців, а принаявності передумов для спеціалізації управління - спеціальних відділів (центральних служб).Керівники основних структурних підрозділів штатного апарату об'єднання входять до складу дирекції. [9.198]

Висновок

Наведена класифікація об'єднань підприємств не є вичерпною, оскільки законом передбачено, що підприємства можуть об'єднуватись і в інші структури, які не передбачені чинним законодавством України. В даному випадку було б корисно перейняти досвід високорозвинених країн, законодавство і практика яких уже досить давно і вельми успішно вирішує більшість питань, пов'язаних з організацією і функціонуванням підприємств та їх об єднань.

Хочеться звернути увагу вітчизняних підприємців на виключну важливість юридично грамотного оформлення установчих документів при створенні нових господарських об'єднань, адже від того, наскільки точно в них буде виражена воля сторін, залежить стабільність і подальший розвиток як підприємств-членів об'єднання, так і об'єднання в цілому. Вдосконалення правового регулювання діяльності господарських об'єднань пов'язане і з врегулюванням діяльності всіх суб'єктів підприємницької діяльності, адже такі об'єднання складаються з окремих підприємств і господарських товариств. На цю проблему також слід звернути увагу законодавцям, особливо в тій частині, що стосується діяльності банків, об'єднань і трастових компаній.

Отже, зважуючи на важливість чіткого юридичного врегулювання діяльності суб'єктів підприємницької діяльності, вважаю за необхідне, з врахуванням вітчизняного і зарубіжного досвіду, створити такі закони, які з одного боку сприяли б вільному розвиткові економічних відносин, а з іншого -- були б перешкодою для недобросовісних бізнесменів.

Однак аналіз нормативно-правової бази України показує, що створене на протязі останніх років законодавство, яке регламентує підприємницьку діяльність, направлено на врегулювання питань функціонування окремого підприємства як основної ланки економіки. Разом з тим, недостатньо уваги придіялється регламентації діяльності об'єднань підприємств.

Список використаних джерел

Нормативно-правові документи

1. Господарський кодекс України -Відомості Верховної Ради, 2003, N 18, N 19-20,N 21-22, ст.144

2. Цивільний кодекс України- Відомості Верховної Ради , 2003, NN 40-44, ст.356

3. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”- Відомості Верховної Ради , 1992, N 21, ст.296

4. Закон України “Про промислово-фінансові групи в Україні”- Відомості Верховної Ради 1996, N 23, ст. 88

5. Закон України “Про антимонопольний комітет” - Відомості Верховної Ради , 1993, N 50, ст.472

6. Постанова Кабінету Міністрів України “Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків” від 11.11.94 р. №765

Навчальні посібники

7. Шакун В.І., Мельник П.В.-Правові аспекти підприємницької діяльності.-К.:Джерела.- 1997 .- 254с.

8. Щєрбина В.С.-Господарське право України.-К.:Атіка,1999.-336с.

9. Мамутов В.К. Науково-практичний коментар до Господарського кодексу України.-К.: Юрінком.-2004.-661с.

10. Харитонов Є.О. Цивільний кодекс України :коментар-О.:2003,ст.676

Наукові статті

11. Березюк О. “Господарські об'єднання: стан законодавства та перспективи розвитку”. Право України.- 1998- № 3

12. Грудницька С. “Відмінність об'єднань підпрємств від господарських товариств”. Право України.- 1994- № 9

13. Дикань В. “Про створення фінансово-промислових груп в Україні” . Економіка України.-1995- № 11

14. Терещенко М. “Франчайзинг як партнерський бізнес” . Економіка, фінанси, право.- 1998- № 10