Поняття, зміст та форми права власності на природні ресурси

Міністерство освіти і науки України

Вінницький державний педагогічний університет

ім. М. Коцюбинського

інститут історії, етнології та права

Реферат

„Поняття, зміст та форми права власності на природні ресурси ”

Виконала: Дучак Н. О.

студентка 3 курсу групи „В”

Перевірив: Кононенко В. В.

Вінниця - 2009

Зміст

Вступ

Поняття права власності на природні ресурси

Зміст права власності на природні ресурси

Форми права власності на природні ресурси

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Власність - це економічна категорія, яка виявляється у відносинах між людьми з приводу привласнення матеріальних благ. Структура власності розкривається через такі економічні елементи, як володіння, користування й розпорядження. Як й інші економічні відносини, зазначені відносини опосередковуються, регулюються правом. За допомогою правових норм установлюється зміст правовідносин власності, визначаються права й обов' язки суб' єктів права до певних конкретно визначених предметів матеріального світу, у тому числі до природних ресурсів. Можна зазначити, що право власності на природні ресурси - це врегульовані правовими нормами суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження природними ресурсами. Конституція України закріплює принцип набуття і реалізації права власності на природні ресурси громадянами, юридичними особами, територіальними громадами та державою відповідно до закону.

Поняття права власності на природні ресурси

Право власності на природні ресурси - система юридичних норм та інших правових засобів, які регулюють правовідносини на землю, надра, ліси, рослинний і тваринний світ, об'єкти природно-заповідного фонду та забезпечують реалізацію повноважень власників і користувачів щодо володіння, користування та розпорядження цими ресурсами. Розрізняють:

· Об'єктивне право власності на природні ресурси - система правових норм земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного, природно-заповідного законодавства тощо, які регламентують правовідносини на природні ресурси.

· Суб'єктивне право власності на природні ресурси сукупність повноважень різних суб'єктів (держави, юридичних та фізичних осіб) щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами (земельними, корисними копалинами, лісовими, водними, тваринного та рослинного світу, природно-заповідного фонду):

а) виникає у зв'язку з передачею чи придбанням у власність відповідних природних ресурсів;

б) посвідчується державним актом на право власності або цивільно-правовою угодою про придбання (купівлю, продаж, обмін тощо);

в) носить абсолютний характер, тобто виключна належність повноважень щодо володіння, користування і розпорядження природними ресурсами їх власнику і загальна обов'язковість всіх інших утримуватися від їх порушень. Право власності на природні ресурси мас специфічні особливості, пов'язані з екологічним змістом останніх;

* право власності не є всеосяжним, бо не всі природні ресурси за своїми властивостями можуть знаходитись у власності, а тільки ті з них, що є відносно стабільними, що підлягають індивідуалізації (земля, її надра, води, ліси та тваринний світ). Інші елементи природного середовища не здатні за об'єктивними властивостями бути об'єктами власності (атмосферне повітря, вітрова та сонячна енергія тощо);

* природні ресурси, хоча і є самостійними об'єктами власності, проте знаходяться у нерозривному екологічному взаємозв'язку один з одним, їх не можна відокремлювати від природного середовища;

* природні ресурси як об'єкт природного походження складають національне багатство України.

Право власності на природні ресурси має ряд специфічних особливостей, пов'язаних із їх екологічним змістом.

По-перше, воно не є всеосяжним, бо не всі природні ресурси за своїми властивостями можуть перебувати у власності, а лише ті з них, котрі є відносно стабільними, підлягають індивідуалізації. До них належать земля, надра, води, ліси, тваринний світ, природно-заповідні об'єкти. Інші елементи природного середовища не здатні через об'єктивні властивості бути об'єктами власності (вітрова та сонячна енергія, атмосферне повітря, кліматичні ресурси й інше), тому що не можуть бути об'єктом привласнення з боку людини та суспільства.

По-друге, природні ресурси, хоча і є самостійними об'єктами права власності, проте нерозривно взаємопов'язані. Тому вилучення природної речовини в процесі використання даних об'єктів (видобуток корисних копалин, заготівля деревини, споживання води, відстріл і відлов тварин, ловля риби тощо) не припиняє права власності на відповідні елементи природного світу, а лише є підставою виникнення права власності на продукти праці, отримані шляхом експлуатації природних ресурсів.

Зміст права власності на природні ресурси

Змістом права власності на природні ресурси є сукупність повноважень суб'єктів права власності щодо володіння, користування і розпорядження належними їм природними ресурсами:

* право володіння - право фактичного (фізичного або господарського) панування над кожним природним об'єктом, яке може належати не тільки власнику, але й особі, якій власник передав свій природний об'єкт на підставі договору. Власник при цьому не втрачає права володіння. Він перестає здійснювати його, але цілком зберігає можливість мати природний об'єкт у своєму господарстві, у складі майна. Право володіння одним і тим же природним об'єктом належить у таких випадках і власнику, і особі, якій власник передав об'єкт за договором. Тут володіння не відокремлюється від права власності, тому що власник мас згідно із законом право на витребування речі з чужого незаконного володіння.

Разом із тим право володіння осіб, що не є власниками, істотно відрізняється від права володіння власника. Право володіння цих осіб мас похідний характер. Власнику, крім права володіння, належать також правомочності користування та розпорядження. Інші ж володарі, як правило, повністю позбавлені права розпорядження і мають право користування в межах, встановлених угодою з власником (наприклад оренди земельної ділянки).

Право володіння завжди повинно мати ту чи іншу правову підставу - титул. Правовою підставою володіння власника є його право власності. Для інших осіб такою підставою може бути угода з власником, адміністративний акт та інші юридичні факти. Екологічне право визнає лише титульне володіння. Якщо особа фактично володіє окремим природним об'єктом, але без належної підстави (титулу), вона вважається незаконним власником;

* право користування - це право власника задовольняти за допомогою природних ресурсів свої потреби, тобто забезпечену законом можливість їх безпосередньої господарської експлуатації для наданих цілей шляхом витягу з них їх корисних властивостей: держава і органи самоврядування, суб'єкти приватної, колективної власності. Слід зазначити, що право користування природними ресурсами власника має відмінності під права користування природними ресурсами не власника. Воно як й інші правомочності (права й обов' язки) власника не може бути обмежено строками, здійснюється власником самостійно, не передбачає втручання інших осіб, що не є власниками. У деяких випадках при здійсненні права користування природними ресурсами, наприклад, у разі заготівлі деревини, збору лікарських рослин тощо має місце не тільки користування, а й розпорядження відповідними лісовими ресурсами, тому що у якості таких вони припиняють існування. Право користування осіб, що не є власниками, похідне і є залежним від права власності. Зокрема, орендар може користуватися орендованою земельною ділянкою лише на умовах, визначених угодою та цільовим призначенням землі ;

* право розпорядження - є визнана за власником і гарантована йому можливість учиняти дії, спрямовані на зміну юридичного статусу, економічного призначення або стану природних об'єктів, визначення їх юридичної долі (передача їх іншим суб'єктам права у власність): державна, самоврядування, колективна, приватна власність. Такими діями є в основному угоди (купівля -продаж, дарування, обмін тощо). Унаслідок виконання цих угод власник передає іншому суб'єкту всі свої правомочності, тобто вичерпує своє право (наприклад у разі продажу).

Усі зазначені правомочності здійснюються власником особисто, незалежно від волі та бажання всіх інших осіб, і обмежується лише законом. Останній момент має принципове значення для розвитку інституту права власності на природні ресурси. Адже минули вже часи, коли поняття власності мало абсолютистський характер (практично до середини XX ст.): кожний власник визнавався сувереном свого майна. Право власності розумілося виключно як суб'єктивне право і будь - які регламентаційні заходи, що мали за мету його об' єктивізувати, сприймалися як такі, що вносять дестабілізацію у його вихідну конструкцію. У сучасний період певні обмеження. зобов' язання, пов' язані зі здійсненням права власності на природні ресурси, передбачені законодавством багатьох країн, включаючи Україну. Вони викликані потребою у забезпеченні захисту інтересів власників при здійсненні природокористування іншими особами, пріоритету охорони довкілля при реалізації власниками своїх прав, вільного доступу громадськості до природних благ. Прикладом тут може бути стаття 91 Земельного кодексу України, яка покладає на власників земельних ділянок відповідні обов'язки. Зокрема вони зобов'язані: забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; своєчасно сплачувати земельний податок; не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок і землекористувачів; підвищувати родючість ґрунтів і зберігати інші корисні властивості землі; своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади й органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; дотримуватися правил добросусідства й обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Об'єкти і суб'єкти права власності на природні ресурси

Об'єктами права власності на природні ресурси є природні або штучно створені ресурси, які виконують біологічні, економічні, екологічні та соціальні функції; зареєстровані в обліково-кадастрових та інших юридично визнаних документах як об'єкти володіння, користування і розпорядження: земля, надра, води, ліси, тваринний і рослинний світ, природно-заповідний фонд, континентальний шельф, виключна (морська) економічна зона.

Об'єкти права власності на природні ресурси розрізняються залежно від форм власності: державної, колективної чи приватної.

Спеціальні об'єкти права власності відповідно до форм власності:

1) землі:

* державної власності (лісового фонду, транспорту, зв'язку, оборони тощо);

* колективної власності (колективних сільськогосподарських підприємств, кооперативів, садівничих товариств тощо);

* приватної власності (земельні ділянки, садові ділянки, дачні ділянки тощо);

2) водні об'єкти:

* державної власності (територіальні моря, підземні води, внутрішні моря тощо);

* колективної власності (водойми колективних сільськогосподарських підприємств тощо);

* приватної власності (копанки фермерів тощо);

3) лісові об'єкти:

* державної власності (ліси загальнодержавного значення);

* колективної власності (ліси колективних сільськогосподарських підприємств до 5 га);

* приватної власності (ліси фермерських господарств до 5 га);

4) надра як об'єкт:

* державної власності (корисні копалини);

* колективної власності (торф);

* приватної власності (загальнопоширені корисні копалини);

5) тваринний світ як об'єкт:

* державної власності (дикі тварини у стані природної волі);

* колективної власності (ферми тощо);

* приватної власності (ферми тощо);

6) природно-заповідний фонд як об'єкт:

* державної власності (заповідники, надра, парки тощо);

* колективної власності (заказники, заповідні урочища, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки тощо);

* приватної власності (заказники, заповідні урочища, пам'ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки тощо).

Суб'єктами права власності на природні ресурси є український народ (стаття 13 Конституції України, статті 318, 324 Цивільного кодексу України), органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи, які поклали здійснення правомочностей власника на Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування (обласні, районні, міські, селищні, сільські).

Природні ресурси можуть належати на праві колективної власності громадянам України. Однак суб'єкт права колективної власності чітко визначено тільки у земельному законодавстві (колективні сільськогосподарські підприємства, кооперативи, садові товариства тощо).

Як суб'єкти права власності на природні ресурси можуть виступати громадяни України:

* які будують житловий будинок і господарські споруди;

* які ведуть особисте підсобне господарство;

* власники дач;

* власники гаражів.

Як носій суверенітету та єдине джерело влади в Україні (стаття 5 Конституції України) Український народ реалізує своє право власності на природні ресурси як безпосередньо, так і через органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Безпосередньо це право здійснюється через всеукраїнський і місцеві референдуми.

Інші суб'єкти права власності реалізують свої повноваження у межах, визначених законодавством. Так, наприклад, Кабінет Міністрів України здійснюючи розпорядчі функції в галузі охорони навколишнього природного середовища: встановлює порядок розробки та затвердження екологічних нормативів, лімітів використання природних ресурсів, скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, розміщення відходів; встановлює порядок визначення збору та її граничних розмірів за користування природними ресурсами, забруднення навколишнього природного середовища, розміщення відходів, інші види шкідливого впливу на нього; приймає рішення про організацію територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; приймає рішення про зупинення (тимчасово) або припинення діяльності підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та підпорядкування, у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища, тощо (стаття 17 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища належать повноваження, які включають у себе, зокрема, підготовку та внесення на розгляд ради пропозицій щодо встановлення ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, вилучення (викупу), а також надання під забудову та для інших потреб земель, що перебувають у власності територіальних громад; визначення в установленому порядку розмірів відшкодувань підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності за забруднення довкілля й інші екологічні збитки; встановлення платежів за користування комунальними та санітарними мережами відповідних населених пунктів; підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля; підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення й інших територій, що підлягають особливій охороні: внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом; погодження питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення: вирішення земельних спорів у порядку, встановленому законом, тощо (стаття 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05. 1997 р.). Відповідні повноваження мають й інші органи місцевого самоврядування.

Земельний кодекс України (стаття 90) надає власникам земельних ділянок право: продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину; самостійно господарювати на землі; власності на посіви та насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію; використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; споруджувати жилі будинки, виробничі й інші будівлі та споруди.

Аналогічним чином визначені повноваження й інших суб'єктів права власності на природні ресурси.

Форми власності на природні ресурси

Форми права власності на природні ресурси - юридичне оформлені напрями суб'єктно-об'єктної належності природних ресурсів та їх організаційно-правове забезпечення.

Законодавством передбачено три форми власності на природні ресурси: державну, комунальну, приватну (ст. 13, 14, 41 Конституції України).

Право приватної власності являє собою правовий інститут, що закріплює індивідуальну належність природних об'єктів, тобто право приватної власності юридичне закріплює власність громадян як економічну категорію, що охоплює всі форми індивідуального привласнення.

Особливість - права приватної власності можуть виникнути тільки з участю громадян.

У приватній власності за чинним законодавством можуть знаходитися:

- об'єкти тваринного світу, вилучені із стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або набуті іншим не забороненим законом шляхом (стаття 7 Закону України "Про тваринний світ");

- замкнені природні водойми загальною площею до З гектарів (частина 2 статті 59 Земельного кодексу України):

- замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств, а також земельні ділянки деградованих і малопродуктивних земель, набутих для залісення (частини 2, 3 статті 56 Земельного кодексу України);

- окремі території та об'єкти природно-заповідного фонду, землі рекреаційного призначення (стаття 4 Закону України "Про природно-заповідний фонд", стаття 52 Земельного кодексу України):

- об'єкти Червоної книги України, надані відповідно до закону з дозволу спеціально уповноваженого органу у приватну власність, розведені (отримані) у штучних умовах від законно набутих у приватну власність об'єктів Червоної книги України, а також ввезені в Україну з-за кордону або набуті в Україні в осіб, які мають право приватної власності на ці об'єкти (стаття 7 Закону України "Про Червону книгу України" (2002));

- земельні ділянки сільськогосподарського призначення; земельні ділянки, призначені для будівництва й обслуговування жилого буднику, господарських будівель і гаражного будівництва; земельні ділянки житлово-будівельних (житлових) і гаражно-будівельних кооперативів, багатоквартирних жилих будинків, землі історико - культурного призначення, землі промисловості і транспорту, землі зв'язку й енергетичної системи (статті 22, 40-42, 54, 66, 67, 75, 76 Земельного кодексу України).

Законодавство забороняє приватизувати ботанічні сади, дендрологічні парки та зоологічні парки, створені до прийняття Закону України "Про природно-заповідний фонд" (16.06.1992 р.).

Також у приватну власність, відповідно до частини З статті 83 Земельного кодексу України, не можуть передаватися наступні землі комунальної власності: а) землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження й утилізації відходів тощо); б) землі під залізницями, автомобільними дорогами, об'єктами повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного й оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну й історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; г) землі лісового фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України; ґ) землі водного фонду, крім випадків, визначених Земельним кодексом України; д) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.

Земельний кодекс України (частина 4 статті 84) забороняє передавати у приватну власність землі й певні категорії земель державної власності, а саме: а) землі атомної енергетики та космічної системи; б) землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту; в) землі оборони; г) землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного й оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну й історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; ґ) землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; д) землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом; е) земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; є) земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ж) земельні ділянки, які закріплені за державними професійно-технічними навчальними закладами.

Право державної власності становить собою сукупність правових норм, що закріплюють і охороняють належність природних ресурсів народу України в особі обраного ним представницького органа державної влади, а також встановлюють порядок придбання, використання та відчуження державної власності.

Особливість - вона виступає у вигляді виняткової власності народу України (у держави є лише компетенція з управління цими ресурсами в загальнонародних інтересах).

У державній і комунальній власності перебувають природні об' єкти, що не знаходять у приватній власності. Віднесення природних об' єктів до комунальної чи державної власності відбувається відповідно до закону.

Так, підземні сховища нафти, газу та продуктів їх переробки, створені в природних ємностях, є об'єктами права державної власності (стаття 40 Закону України "Про нафту і газ" від 12.07.2001 р.).

Об'єкти Червоної книги України (рідкісні й такі, що перебувають під загрозою зникнення, види тваринного і рослинного світу, які постійно або тимчасово перебувають (зростають) у природних умовах у межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами й організаціями державної або комунальної форми власності, є об'єктами права відповідно державної або комунальної власності (стаття 6 Закону України "Про Червону книгу України”). Також інші об'єкти тваринного світу, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами й організаціями державної або комунальної форми класності, є об'єктом права державної або комунальної власності (стаття 6 Закону України "Про тваринний світ").

Право колективної власності - це сукупність норм, що встановлюють правові підстави виникнення права колективної власності, порядок колективного володіння, користування та розпорядження природними об'єктами.

Особливість - окремий громадянин, який вступає в колективне підприємство, самостійно відмовляється від свого права власності на природний ресурс, але зберігає право зобов'язального характеру його повернення при визначених умовах.

Детально здійснено розмежування права державної та комунальної власності у Земельному кодексі України та Законі України "Про розмежування земель державної та комунальної власності" від 05.02.2004. Так, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності (частина 2 статті 83 Земельного кодексу). У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності (частина 1 статті 84 Земельного кодексу України). До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать: землі атомної енергетики та космічної системи; землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення; землі під об'єктами природно-заповідного фонду й історико-культурними об'єктами, що мають національне та загальнодержавне значення; землі під водними об'єктами загальнодержавного значення відповідно до законодавства України, а також землі під береговими смугами водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони об'єктів водного фонду загальнодержавного значення за межами населених пунктів; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов'язкового) відселений, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; землі лісового фонду за межами населених пунктів; землі під казенними підприємствами (стаття 6 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності).

Підстави для виникнення відносин права власності на природні ресурси

Правовідносини власності і, отже, об'єктивне право власності виникає і припиняється на підставі правових норм і за наявністю певних юридичних фактів Це обставини, з якими законодавство пов'язує зміни у формах права власності на землю, надра, води, ліси, тваринний світ та об'єкти природно-заповідного фонду.

Виникнення права власності на конкретний природний об'єкт є: припинення права власності на цей об'єкт у іншої особи, спадщина, застава, дарування, купівля-продаж, обмін.

Однією з підстав виникнення права державної власності на природні ресурси є націоналізація, конфіскація або перехід у власність держави безгосподарчого природного об'єкта.

Право власності на природні ресурси може виникати на підставі цивільно-правової угоди.

Основним засобом виникнення права колективної і приватної власності на природні ресурси виступає приватизація.

Форми та методи забезпечення права власності на природні ресурси

Охорона права власності на природні ресурси здійснюється шляхом встановлення відповідних правових норм і застосування санкцій до осіб, що не виконують їх вимог.

Формами - забезпечення права власності на природні ресурси є юридично визначені шляхи охорони та способи захисту повноважень власників на природні ресурси.

Форми охорони права власності на природні ресурси:

* нормативно-регулятивна (законодавча, нормотворча тощо);

* управлінська (ресурсорозподільна, інформаційна, контрольно-наглядова тощо);

* судова (районний суд, Арбітражний Суд, Верховний Суд, Конституційний Суд).

Методи забезпечення права власності на природні ресурси:

* еколого-правові (ліцензійний, запобіжний, лімітний, обмеження діяльності тощо);

* економіко-правові (нормативно-оплатний, понаднормативно-штрафний тощо);

* цивільно-правові (відшкодування матеріальної і моральної шкоди);

* адміністративно-правові (штраф, попередження тощо);

* кримінально-правові (штраф, виправні роботи, позбавлення волі).

Список використаних джерел та літератури

1. Комарницький В., Шевченко В., Єлькін С. Екологічне право. - К.,2006

2. Малишко. Екологічне право України. - К.,2001

3. Бабґяк О.,Екологічне право України. - К.,2000

4. Конституція України. - К.,1996