Зобов'язання з відшкодування моральної шкоди

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття, зміст, історія, розвиткок та особливості інституту моральної (немайнової) шкоди.

Глава 1. Проблема компенсації моральної (немайнової) шкоди в теорії цивільного права.

Глава 2. Немайнова шкода завдана юридичній особі.

Глава 3. Застосування судами законодавства України щодо відшкодування моральної шкоди.

Розділ 2. Визначення розміру компенсації моральної (немайнової ) шкоди.

Глава 1. Форми та розмір майнової компенсації моральної шкоди

Глава 2. Способи та критерії оцінки обсягу моральної шкоди

Глава 3. Визначення розміру компенсації моральної (немайнової ) шкоди

Глава 4. Проблема оцінки обсягу моральної шкоди та визначення розміру її компенсації

Висновок:

Список використаної літератури

Вступ

Права людини невід'ємні від соціальної діяльності людей, від їх суспільних відносин, способів буття особистості. Такі права, як право на життя, честь та гідність, недоторканість особи, свобода думок та переконань, автономія особистості тощо є необхідною умовою життя людини, а тому повинні бути визнані та охоронятись державою. Загальна декларація ООН з прав людини від 10 грудня 1948 р. в ст. 29 оголосила, що: "при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна зазнавати тільки такі обмеження, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги щодо прав і свобод інших, а також задоволення справедливих вимог моралі, суспільного порядку та загального добробуту в демократичному суспільстві".

Для виконання цих вимог у Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначається, що всім громадянам України гарантуються права і свободи, передбачені Конституцією України та нормами міжнародного права, визнаними Україною. Основний Закон нашої держави, який був прийнятий 28 червня 1996 р., закріпив ідею про те, що держава функціонує для людини, відповідає перед нею за свою діяльність, а не навпаки. Вперше в історії конституційного права України Основним Законом передбачено Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року.ст(32,56,62,152,8). відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням недостовірної інформації про громадянина та членів його сім'ї (ст. 32); незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (ст. 56); безпідставним засудженням (ст. 62). Положення ст. 152 Конституції України також передбачають відшкодування за рахунок держави моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичним і юридичним особам актами та діями, що визнані неконституційними. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди за нормами Конституції України, як нормами прямої дії (ст. 8), визначає основні принципи державної політики про пріоритет загальнолюдських цінностей та захист прав і законних інтересів юридичних осіб усіх форм власності.

Актуальність теми дослідження полягає насамперед в висвітленніта розтлумаченні головних спірних питань та проблем які на даний час існують в сучасному законодавстві а одже і на практиці, а саме: відсутності єдиного визначення поняття моральної (немайнової) шкоди, встановлення чіткого порядоку та критеріїв визначення її розміру в грошовому виразі. Більше того, деякі спеціальні нормативно-правові акти містять неузгодженість між собою положень щодо розміру (мінімального та максимального) моральної (немайнової) шкоди. Пленум Верховного Суду України та Вищий арбітражний суд України в деякій мірі відповіли на поставлені судовою практикою питання. Але їх роз'яснення потребують детального дослідження, оскільки повністю вони не розкрили зміст моральної (немайнової) шкоди для фізичних та юридичних осіб, однозначно не вирішили питання про сферу дії цього правового інституту, не сформували системи критеріїв визначення розміру шкоди в грошовому виразі.

Проблема відшкодування моральної (немайнової) шкоди, стосовно становлення нового правового інституту, частково розглядалась українськими авторами: Д.В. Бобровою, М.І. Гошовським, С.Є. Демським, О.В. Дзерою, І.П. Домбровським, Л.О. Корчевною, О.П. Кучинською, Д. Міргородським, М. Невалінним, В.П. Паліюком, В. Петренком, В. Плаксіним, С.Є. Сиротенком, Є. Солодком, С.І. Шимон та ін.

Також мають місце суперечності відносно сфери застосування даного правового інституту; кола суб'єктів, що мають право на компенсацію, відсутня система загальних та спеціальних (окремих) критеріїв визначення розміру моральної (немайнової) шкоди.

Невирішенність цих та інших питань негативно позначається на судовій практиці та призводить до недостатнього захисту прав та основних свобод людини, а також законних інтересів юридичних осіб. Таким чином, зазначені вище обставини не тільки спонукали вибір даної теми дослідження, але й свідчать про її актуальність як для цієї курсової роботи, так і для становлення в Україні нового правового інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Мета роботи полягає в теоретичному дослідженні нового правового інституту на базі аналізу українського цивільного законодавства та судової практики. В результаті розгляду яких можна виділити основні проблеми розвитку цього інституту, а також більш детально розглянути їх та запропонувати можливі шляхи їх вирішень.

Відповідно до мети роботи визначені наступні основні завдання дослідження:

1) проведення аналізу українського законодавства, яке регулює відшкодування моральної (немайнової) шкоди, з метою виявлення його недоліків та їх усунення;

2) аналіз дискусійних питань проблеми відшкодування моральної (немайнової) шкоди, а також теоретичне визначення її змісту для фізичних і юридичних осіб;

3) дослідження умов настання відповідальності за завдану моральну (немайнову) шкоду;

4) визначення загальних та спеціальних критеріїв оцінки обсягу моральної (немайнової) шкоди і визначення розміру її відшкодування ;

5) на основі проведеного дослідження сформулювати основні положення нового для України правового інституту відшкодування моральної (немайнової) шкоди та пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавства, яке регулює ці правовідносини.

Об'єктом дослідження курсової роботи виступає:

- зміст та поняття моральної (немайнової) шкоди, завданої фізичним і юридичним особам;

- підстави деліктної відповідальності за її вчинення - наявність моральної (немайнової) шкоди, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина;

- критерії оцінки обсягу моральної (немайнової) шкоди і визначення розміру її відшкодування.

Предметом дослідження даної роботи є чинне законодавство і судова практика України, які передбачають відшкодування зазначеного виду шкоди та проблемні питання, що висвітлюються в зв'язку з цим на сторінках періодичних видань.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що на базі чинного законодавства України та судової практики, а також з урахуванням законодавства зарубіжних країн проведено дослідження проблем, пов'язаних із відшкодуванням моральної (немайнової) шкоди.

У роботі аналізується зміст моральної (немайнової) шкоди, уточнюється визначення цього поняття стосовно всіх суб'єктів правовідносин. Розглядаються умови відповідальності за завдану шкоду. Також в цій роботі зроблено спробу знайти оптимальний діапазон критеріїв, за якими визначається обсяг моральної (немайнової) шкоди та розмір її компенсації в грошовій форм.

Розділ 1. Поняття, зміст, історія, розвиткок та особливості інституту моральної (немайнової) шкоди

Глава 1. Проблема компенсації моральної (немайнової) шкоди в теорії цивільного права

Категорія моральної шкоди з'явилась у вітчизняному законодавстві порівняно недавно. Це пояснюється тим, що протягом тривалого часу нашою доктриною цивільного права заперечувалась можливість та необхідність компенсації моральної шкоди. Проти юридичного визнання моральної шкоди як правового факту, що породжує відносини відповідальності між потерпілим і заподіювачем шкоди, висувались два основні аргументи. Перший зводився до того, що немайнова шкода не підлягає грошовій оцінці і не може бути відшкодована шляхом присудження потерпілому якої-небудь грошової суми. Другий аргумент полягає в тому, що особистість радянської людини знаходиться на високому рівні, її гідність чи страждання грошима не вимірюються, а відшкодування моральної шкоди є чужим соціалістичній правосвідомості та праву, оскільки принижує людську гідність.

В радянській цивільно-правовій літературі зазвичай підкреслюється, що моральна шкода не тільки не відшкодовується за радянським законодавством, а й не повинна відшкодовуватись, бо таке відшкодування характерне для права буржуазного суспільства, в якому все, в тому числі духовні і моральні цінності, оцінюються грошима.

Така позиція базувалась не тільки на ідеологічних догмах, але й мала певне теоретичне підґрунтя. У теорії цивільного права досі дискусійним є питання про можливість визначення обсягу моральної (немайнової шкоди) шкоди у певній (матеріальній) формі, яка б дозволяла об'єктивно оцінити цей обсяг з метою встановлення відповідного розміру компенсації.

Досить часто обстоюється думка про те, що моральна шкода не може бути оцінена і компенсована у грошовій або іншій матеріальній формі, оскільки за своєю природою така шкода належить до нематеріальної (духовної) сфери людського життя. Зокрема, видатний російський правознавець початку ХХ століття Г.Ф. Шершеневич зазначав: "Треба настільки зневажати людину як особистість, щоб переконувати її, що гроші здатні задовольнити всі моральні страждання. Переведення моральної шкоди в гроші - результат буржуазного духу, який вимірює все грошима і вважає все продажним." Такий погляд протягом довгого часу панував в радянській цивілістичній літературі.

Щоправда, ще в 20-ті - 30-ті роки деякі радянські цивілісти висловлювались на користь норми про відшкодування (але в обмежених випадках) не лише майнової, а й моральної шкоди. Починаючи з 60-х років проблему моральної шкоди піднімає М. С. Малеїн, який в своїх працях вказав на недостатню переконливість аргументації противників компенсації немайнової шкоди, зазначивши, що відшкодування такої шкоди не є чужим соціалістичному праву, але моральну шкоду (яка виявляється в заподіянні потерпілому моральних або фізичних страждань), на його думку, слід відшкодовувати лише в деяких випадках. Малеїн Н.С. стверджував, що "у випадках виникнення моральної шкоди мова повинна йти не про вимірювання її грошима (що, звичайно, неможливо) і, як наслідок, не про її відшкодування, а про "згладжування", тобто зняття певною мірою ступеня переживань, страждань потерпілого, про допомогу йому відновити своє моральне становище, забезпечити йому можливість встановити контакт з оточуючими, який був втрачений внаслідок, наприклад, тяжкого каліцтва, з урахуванням конкретних обставин справи у кожному випадку." Зобов'язальне право: теорія та практика: Навч. посіб. для студ. юрид. вузів і фак. ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та інші; За ред. О. В. Дзери. - К., 1998. - С. 884; Гражданский кодекс Украиньї (Научно-практический комментарий). - Харьков, 1999. - С. 644.

Згодом підхід до проблеми моральної шкоди почав поступово змінюватись. В кінці 80-х років все більше і більше науковців почали схилятись до думки про необхідність відшкодування немайнової шкоди. Зрештою, моральна шкода відшкодовувалася в багатьох зарубіжних країнах, і навіть деяких соціалістичних. Цікавим є той факт, що СРСР пред'являв позови про відшкодування моральної шкоди в тих випадках, коли, наприклад, ушкодження здоров'я чи заподіяння смерті радянському громадянину відбулось в капіталістичній державі і справа розглядалась судом за законодавством місця вчинення правопорушення ("принцип" приносився в жертву в ім'я отримання валюти).

Звісно, ніхто не стане заперечувати, що у грошовій або іншій матеріальній формі не можна точно визначити обсяг втрат немайнового характеру, таких, як фізичні або душевні страждання, втрата або зниження репутації, престижу, приниження честі, гідності, втрата нормальних життєвих зв'язків. Ніхто не буде стверджувати, що грошима або іншим майном можна у повній мірі відшкодувати, відновити такі втрати, адже, скажімо, наслідки перенесеного душевного або фізичного болю не можна безслідно викинути з свідомості людини, примусити її забути про них. Якщо майнова шкода у вигляді збитків традиційно визначається в цивілістиці як така, що виникає в майновій сфері потерпілого, немайнова шкода виникає в іншій площині - сфері людської психіки, що й визначає суттєві особливості цього виду шкоди.

Проте це не означає, що моральна шкода не повинна і не може бути відшкодована, адже іноді посягання на деякі особисті блага є набагато відчутніші для особи, ніж зменшення її майна.

Подібної думки ще на початку ХХ ст. дотримався видатний юрист С.А. Беляцкін, який в одній із своїх праць зазначав: "Нічого дивного в тому немає, що людина, в якої через чужу провину відібрано життєві радощі, задоволення, душевні блага, бажає компенсації грошима, які відкривають джерела людських задоволень. Цілком справедливо. що законодавець, забезпечуючи відшкодування такому потерпілому за рахунок правопорушника, зосереджує свою увагу на потерпілому і повністю ігнорує, наскільки це вигідно для правопорушника."

Тому можна сміливо стверджувати, що компенсація моральної шкоди може мати не тільки немайнову (скажімо - публічне вибачення, публікація спростування відомостей, що не відповідають дійсності), а цілком матеріальну форму - гроші або інші види майна. Однак, таке відшкодування повинно проводитися у тій же площині, де і виникла моральна (немайнова) шкода, тобто у сфері людської психіки.

Забігаючи наперед, зазначимо, що моральна шкода, яка знаходить свій вираз, як правило, у зменшенні (російською - умалении) особистих благ, зводиться до моральних (психічних) страждань людини, оскільки майнового виразу такі блага не мають. Зобов'язальне право: теорія та практика: Навч. посіб. для студ. юрид. вузів і фак. ун-тів / О. В. Дзера, Н. С. Кузнецова, В. В. Луць та інші; За ред. О. В. Дзери. - К., 1998. - С. 901.

Вперше в радянському законодавстві поняття "моральна шкода" знайшло юридичне закріплення в Закон СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації" від 12 червня 1990 року. Стаття 39Законі СРСР "Про пресу та інші засоби масової інформації" від 12 червня 1990 року. Стаття 39 цього Закону вказала, що моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину внаслідок поширення засобом масової інформації невідповідаючих дійсності відомостей, що порочать честь і гідність громадянина, або які завдали йому іншої немайнової шкоди, відшкодовується за рішенням суду засобом масової інформації, а також винними посадовими особами і громадянами.

Ще один нормативно-правовий акт - Основи цивільного законодавства, прийняті Верховною Радою СРСР в 1991 році, стаття 131 яких розширила захист немайнових інтересів, встановивши також відшкодування моральної шкоди, спричиненої громадянинові неправомірними діями (деліктні зобов'язання).

Після розпаду СРСР і утворення Української держави почали видаватись власні українські закони, які передбачали право на відшкодування моральної шкоди. Так, 14 жовтня 1992 року був прийнятий Закон України "Про охорону праці", ст.12;Закон України "Про охорону праці", стаття 12 якого передбачає відшкодування моральної шкоди, коли небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральної втрати потерпілого.

Законом України "Про внесення змін і доповнень до положень законодавчих актів, що стосуються захисту честі, гідності та ділової репутації громадян та організацій" від 6 травня 1993 року були внесені зміни до Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК України). Компенсація моральної шкоди була визнана одним із способів захисту цивільних прав (ст. 6). Кодекс доповнено статтею 4401, яка має універсальний характер, тобто поширюється на всі випадки заподіяння моральної (немайнової) шкоди та її відшкодування. Згодом приймається ще ряд законодавчих актів України, в яких йде мова про моральну шкоду та питання її компенсації. Норми про відшкодування моральної шкоди, як уже зазначалося, містяться у Конституції України (статті 32, 56, 62, 152), що свідчить про велику роль компенсації немайнової шкоди як способу захисту прав громадян і організацій.

На даний час у правозастосовчій практиці суди загальної юрисдикції та арбітражні суди керуються також постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1985 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" та роз'ясненням Президії Вищого арбітражного суду України від 28 лютого 1995 року № 02-5/95 (Із змінами від 18 листопада 1997 року № 02-5/445) "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із відшкодуванням моральної шкоди"

Отже, відшкодування моральної шкоди, як цивільно-правовий спосіб захисту, з'явилося у вітчизняній правовій системі порівняно недавно. Цей інститут на сьогодні вбирає в себе окремі статті спеціальних законів. Новітність норм, незначна за обсягом судова практика породжує певні проблеми. Однією з таких проблем є з'ясування суті моральної (немайнової) шкоди.

В юридичній літературі і законодавчих актах зустрічаються різні трактування поняття моральної шкоди.

На законодавчому рівні визначення моральної шкоди можна віднайти в Законах України "Про охорону прані" та "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 року . Під моральною шкодою (або втратою) визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. В інших законодавчих актах, в тому числі в ЦК України, вказується лише на можливість компенсації моральної шкоди, проте її дефініція відсутня.

Пункт 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4;А в судовій практиці під моральною шкодою розуміють втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб (пункт 3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4). Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 р. № 02-5/95 пункт 2; Моральною шкодою, заподіяній організації, визнається шкода, спричинена порушенням її законних немайнових прав (пункт 2 Роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 29.02.1996 р. № 02-5/95).

Необхідно зазначити, що відсутність єдиного, універсального, законодавчо визначеного поняття моральної шкоди є серйозним упущенням законодавця, оскільки на практиці це породжує труднощі у з'ясуванні того, що ж є немайновою шкодою.

В теорії цивільного права було висловлено ряд думок з приводу розуміння суті моральної шкоди. Деякі автори ототожнюють її з втратами немайнового характеру, заподіяні фізичними чи душевними стражданнями. При цьому, негативні емоції і переживання самі по собі не можуть бути підставою для права на відшкодування моральної шкоди. Потрібно, щоб вони досягли певного якісного і кількісного рівня та викликали деякі негативні наслідки: погіршення чи неможливість реалізувати особою свої звички і бажання, погіршення відносин з оточуючими, захворювання та ін. Тільки за таких умов вони можуть розцінюватись як моральна шкода. Такої позиції, до речі, дотримується вища судова інстанція нашої держави. Фактично, моральна шкода трактується як результат фізичного чи душевного стражданнями.

Суть іншої точки зору зводиться до того, що моральна шкода полягає в порушенні законних прав громадянина або організації діяннями (діями чи бездіяльністю) іншої особи, а фізичні і моральні страждання є наслідком порушення. Таке розуміння немайнової шкоди не можна, на мою думку, визнати вдалий. Адже порушення законних прав особи є передумовою заподіяння їй моральної шкоди, яка, в свою чергу, є наслідком такого порушення.

Але на мою думку ближче до істини ті, які вважають, що моральна шкода - це ніщо інше як фізичні чи психічні (душевні, моральні) страждання, які потерпіла особа переживає внаслідок протиправних винних діянь з боку інших осіб, що посягають на законні права потерпілого. Тобто, моральна шкода трактується не як результат фізичних чи душевних страждань, і не як передумова їх виникнення, а саме як фізичні чи душевні страждання.

Людина, в зв'язку з порушенням її прав, може переживати фізичні страждання, які полягають переважно у фізичному болі. Такими стражданнями можуть бути також нудота, головокружіння, свербіння та інші хворобливі симптоми (відчуття). Моральна шкода може полягати тільки у фізичних стражданнях, а можуть бути випадки, коли фізичний біль супроводжується душевним (наприклад, втрата органу спричинює у потерпілого переживання за майбутнє повноцінне життя).

Немайнова шкода може проявлятись і лише в душевних стражданнях, змістом яких є різноманітні негативні емоції, зокрема, такі як горе (в зв'язку з втратою близької людини), приниження (внаслідок образи), неспокій (за можливість продовжувати жити в майбутньому повноцінним життям після інвалідності) тощо. Правопорушенням порушується психічне благополуччя, душевна рівновага особи потерпілого. В результаті протиправного діяння потерпілий відчуває (переживає) дратівливість, гнів, сором, відчай, дискомфортний стан. Це може бути пов'язане з можливим чи вже насталим погіршенням відносин на роботі, в підприємницькій діяльності, в сім'ї, з обмеженням вибору професії, крахом кар'єри. Психічні переживання іноді призводять до нервових захворювань і навіть до суїциду. Розлад нервової системи може бути причиною серцево-судинних, онкологічних захворювань. Ці негативні явища можуть виражатись різноманітним способом залежно від індивідуальних якостей потерпілого, соціальної і моральної цінності для нього об'єкту посягання, інших факторів. Агафонов С. «Особливості відшкодування моральної шкоди за законодавством//Закон і бізнес -2007р №14 с 14-15.

Якщо факт спричинення фізичних страждань потерпілому ще якось об'єктивно довести можна (хоча б висновком судмедексперта про тяжкість тілесних ушкоджень, нанесення яких призводить до фізичного болю), то факт переживання негативних психічних емоцій довести в принципі неможливо, оскільки останні є суб'єктивними, ідеальними (ці емоції - внутрішній світ людини; іноді вона страждає, хоча ззовні це майже не помітно, бо вона "тримається"; тому людські переживання не можуть бути якимось чином матеріально зафіксовані, оформлені документально). В наші дні суди вимагають у позивачів доводити те, що їм нанесена моральна шкода, а ті, в свою чергу, подають самі різноманітні медичні довідки, що нібито має свідчити про заподіяну немайнову шкоду. Все це з часом оформлюється у відповідний стереотип. Більше того, на рівні підзаконних нормативно-правових актів закріплено положення, згідно з яким доказом наявності моральної шкоди, завданої працівнику внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання можуть бути висновок медико-соціальної експертної комісії (МСЕК)чи навіть висновок лікаря-психіатра лікувально-профілактичного закладу, або лікарсько-консультативної чи медико-соціальної експертної комісії про стрес, депресію чи інші негативні наслідки. Але, на нашу думку, таку практику не можна визнати правильною. Медична довідка чи висновок є свідченням факту певного захворювання. Але ж не кожний випадок заподіяння моральної шкоди повинен обов'язково приводити до будь-якого хворобливого стану потерпілого. Хвороба може свідчити лише про глибину страждань, які можуть досягти такого рівня, коли переростають у розлад нервової системи, серцево-судинне чи інше захворювання.

На наш погляд, порушення будь-яких особистих прав у тій чи іншій мірі спричиняє моральну шкоду. Фізичні та (або) психічні страждання потерпілий переживає у зв'язку з посяганням на його законні права, негативними наслідками правопорушення. До речі, відповідно до визначення (на наш погляд, невдалого та "розмитого") поняття моральної шкоди, даного в статті 12 Закону України "Про охорону праці", немайнова шкода визнається заподіяною лише тоді, коли правопорушення призвело до негативних наслідків морального характеру (як-от: погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми). Тоді виходить, що душевні переживання з приводу самого правопорушення не є моральною шкодою. Але з цим погодитись не можна, бо немайнова шкода є "супутником" кожної протиправної дії. Тому наявність шкідливих наслідків правопорушення чи їх істотність не повинно впливати на питання компенсації чи не компенсації моральної шкоди, а лише на визначення розміру такої компенсації (наприклад, послаблення зв'язків із зовнішнім світом внаслідок інвалідності потерпілого відіб'ється на сумі відшкодування).

Відшкодування моральної шкоди працівникові//Юридичний вісник укр. -2006 р №1 с 17.А одже поняття моральної (немайнової) шкоди є збірним і включає в себе як моральну шкоду завдану громадянину так і немайнову, спричинену організації. Зважаючи на їх суттєві відмінності було б доцільно спочатку на загальнотеоретичному, а згодом і на законодавчому рівні провести розмежування поняття моральної (немайнової) шкоди, і надалі вживати термін "моральна шкода" на позначення немайнової шкоди, завданої фізичній особі, а термін "немайнова шкода" - стосовно юридичних осіб. А це в свою чергу дозволило б запобігти різному тлумаченню правових норм, які регулюють відшкодування моральної (немайнової) шкоди, уніфікувати практику їх застосування та уникнути підміни одних понять іншими.

Виходячи з цього, можна дати наступні визначення поняття моральної (немайнової) шкоди:

Під моральною (немайновою) шкодою, завданою фізичній особі, необхідно розуміти моральні (психічні та фізичні) страждання, які виникли внаслідок посягання на абсолютні нематеріальні блага (життя, здоров*я, честь, гідність і т.д.), порушення особистих немайнових прав, пов'язаних з майновими (право авторства, право на ім'я і т.д.), а також майнових прав фізичної особи.

Щодо немайнової шкоди, заподіяної юридичній особі, то під такою шкодою слід розуміти втрати майнового та немайнового характеру (зменшення нематеріальних активів), які настали або могли настати в разі приниження ділової репутації підприємства, установи або організації, внаслідок порушення немайнових прав юридичної особи, пов'язаних з майновими (суміжних прав, права на фірмове найменування, товарний знак, торгову марку, розголошення комерційної таємниці і т.п.), і вимагають додаткових витрат на відновлення нематеріальних активів.

Наведені визначення, на нашу думку, достатньо, та найбільш вдало розкривають зміст поняття моральної (немайнової) шкоди, а також її особливості по відношенню до фізичних та юридичних осіб. Лаврінський правове регулювання моральної шкоди в україні//юридичний вісник -2003 р. №3 с126.

У доктрині цивільного права неправомірне заподіяння шкоди є юридичним фактом, який породжує особливий вид цивільних правовідносин - позадоговірне або деліктне (від лат. delictum - правопорушення) зобов'язання.

Деліктне зобов'язання - це зобов'язання, в якому особа, що протиправно завдала шкоди майновим чи немайновим благам грома-дянина або організації (завдавач), зобов'язана її відшкодувати, а потерпілий має право на відшкодування заподіяної шкоди у повному обсязі.

Дане визначення у повній мірі поширюється на заподіяння моральної (немайнової) шкоди. Деліктне зобов'язання з приводу заподіяння моральної шкоди - це різновид цивільно-правових зобов'язань, і тому йому властиві ті самі структурні особливості, що характеризують кожне зобов'язання. Такими структурними елементами є суб'єкт, об'єкт та зміст.

Суб'єктами деліктного зобов'язання є потерпілий і завдавач моральної шкоди. Як уже зазначалося потерпілим у зобов'язаннях, що випливають із завдання моральної (немайнової) шкоди можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, яким завдано моральну (немайнову) шкоду.

Разом з тим дискусійним є питання чи мають право на відшкодування моральної шкоди, тобто чи є потерпілими, родичі особи, яка загинула внаслідок протиправних дій. За загальним правилом, невід'ємне право на компенсацію моральної шкоди належить лише фізичній особі, якій безпосередньо заподіяна така шкода порушенням її прав. Близькі родичі особи, якій завдано моральну шкоду, право на її відшкодування не мають. На нашу думку, необхідно встановити один виняток з цього правила: компенсувати моральну шкоду необхідно громадянам, які внаслідок злочинних чи інших протиправних діянь втратили близьку їм людину (тобто, має місце порушення прав іншої особи на життя). В даному разі мова йде не про моральну шкоду, заподіяну особі до її смерті, право на відшкодування якої успадковують члени сім'ї, а про шкоду, заподіяну внаслідок втрати близької людини як один з випадків спричинення немайнової шкоди. Адже у разі смерті особи розриваються сімейні стосунки, і членам її сім'ї та родичам завдаються душевні (іноді фізичні) страждання та переживання. Саме це, як вважаємо, дає право всім членам сім'ї та родичам ставити питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Дещо проблемним тут виглядає питання суб'єктів, яким належить виплатити компенсацію, тобто хто це має бути, одному чи всім і в якому розмірі повинно проводитись відшкодування. На наш погляд, компенсовувати моральну шкоду треба членам сім'ї загиблого, іншим близьким людям (наприклад, утриманцям, особі, яка перебувала у фактичних шлюбних відносинах з померлим), При цьому характер та близькість зв'язків між загиблим і потерпілим може впливати лише на розмір компенсації.

Завдавач (або боржник, який відповідає за заподіяну шкоду) - це, як правило, особа, яка безпосередньо заподіяла моральну шкоду. В деяких випадках, передбачених законодавством, завдавачем виступає не безпосередній заподіювач шкоди, а особа, що в силу закону відповідає за поведінку заподіювача.

Таким чином, завдавач моральної (немайнової) шкоди зобов'язаний компенсувати її потерпілому у такому обсязі, щоб повністю відновити попереднє становище наскільки це можливо у зобов'язаннях щодо відшкодування немайнової шкоди. Отже за своєю природою відшкодування моральної (немайнової) шкоди носить характер цивільно-правової відповідальності правопорушника за заподіяну шкоду.

В юридичній літературі була висловлена слушна думка про необхідність застосування загальних строків позовної давності до вимог про компенсацію моральної шкоди. Адже якщо позов не було пред'явлено в трьохрічний строк (тобто загальний строк позовної давності), то розумно і справедливо вважати, що страждання були відсутні і у стягненні моральної шкоди має бути відмовлено. Перебіг строку позовної давності повинен в таких випадках починатись в момент початку переживання страждань, але не раніше монету усвідомлення потерпілий причинного зв'язку між стражданнями та порушенням його прав.

Доречно також зауважити що, судовою практикою Європейського суду з прав людини вироблено правило, за яким в певних випадках суд, замість винесення рішення про грошову компенсацію моральної шкоди, оже вважати визнання самого факту правопорушення, вчиненого щодо потерпілого, достатньою і справедливою компенсацією. Подібна судова прктика існує і в Україні.

Таким чином можна дійти висновку, що застосування норм з відшкодування моральної шкоди пов'язане з використанням значної кількості оціночних понять,які окреслені законом з великою ступіню відносності, а визначальна роль в їх правильному розумінні та застосуванні відводиться до суду. О. Барабаш, С. Сиротенко Щодо протиправності дій при заподіянні моральної шкоди // Право України. - 2000. - № 9. - С. 43.

Глава 2. Немайнова шкода, завдана юридичній особі

Дискусійним в юридичній літературі є питання щодо кола осіб, яким може бути спричинена моральна шкода: тільки громадянинові чи також і юридичній особі. Чинним законодавством України, в тому числі і Конституцією, передбачена можливість відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної організації. Але тут виникає проблема на рівні понятійного апарату цивільного права. Визначення моральної шкоди як фізичних чи душевних страждань не можна вживати стосовно юридичної особи. Адже організація не може відчувати фізичних чи психічних страждань, так як це властиво лише людині. Це дає підстави окремим авторам стверджувати, що моральна шкода, виходячи із самої категорії моральної шкоди, її усталеного розуміння, юридичній особі заподіяна бути не може . Зокрема, не може йтися про відшкодування моральної шкоди як засобу захисту честі і гідності юридичної особи, оскільки ці якості притаманні лише людині. Частково з цією думкою можна погодитися з наступних міркувань.

Джерелом виникнення моральної шкоди юридичних осіб зазвичай у судовій практиці є факти посягання з боку ЗМІ та їхніх авторів на честь, гідність, ділову репутацію особи. За загальновизнаними філософськими визначеннями честь - це суспільна оцінка моральних і духовних якостей людини; гідність - самооцінка особою своїх соціальних і моральних якостей як члена суспільства. Честь є мірою гідності особи. Отже, ці категорії взаємопов'язані. Виходячи з цього виникає питання: чи є можливим визнати, що такі природно притаманні людині моральні якості, як честь і гідність, може мати і юридична особа.

Було б дивно говорити про честь юридичної особи, як суспільну оцінку її моральних та духовних якостей, або про її гідність, як самооцінку цих якостей. Адже юридичні особи не здатні мати такі якості та, власне, не можуть самі себе оцінювати. Їм та їхній діяльності оцінку завжди дають люди. І не як членам людського суспільства, а зі споживацької точки зору - як інструментові задоволення певних людських потреб.

Якщо ж проаналізувати всі можливі випадки спричинення організації шкоди такого характеру, то можна прийти до висновку, що в кінцевому підсумку "страждає" ділова репутація комерційної організації чи авторитет тієї юридичної особи, яка комерційною діяльністю не займається (зокрема, заподіюється шкода діловій репутації фірми поширеною неправдивою інформацією про те, що та нібито постійно не виконує умов договірних зобов'язань, або, наприклад, задається шкода авторитету політичної партії поширеними брехливими відомостями про нелегальні джерела її фінансування, а це призводить до втрати довір'я чи послаблення симпатій з боку рядових її членів, прихильників чи виборців). Повертаючись до загальнофілософських визначень, слід зазначити, що ділова репутація - суспільна оцінка трудових, професійних якостей особи, виконання взятих на себе зобов'язань, почуття відповідальності за виконану роботу. Як бачимо, категорія ділової репутації повною мірою може стосуватися як фізичної так і юридичної особи. Під діловою репутацією, з юридичної точки зору, можна розуміти суспільно-позитивну оцінку специфічних якостей юридичної особи. Тобто таких якостей, що не лише індивідуалізують її серед інших юридичних осіб (товарний знак, торгова марка, найменування юридичної особи), але й визначають рівень довіри до неї в її суспільно-виробничій діяльності (професійність, надійність, діловитість, обов'язковість у ділових стосунках тощо) з боку людей.

Поняття "ділова репутація" і "суспільно-позитивна оцінка" в цьому визначенні прямо пов'язані. Безперечним є те, що саме через наявність та рівень суспільно-позитивної оцінки юридичні особи набувають високої ділової репутації.

Цікавим є також і те, що ні ч. 4 ст. 32, ні ч. 3 ст. 34 Конституції України не передбачають право юридичних осіб на судовий захист права на спростування недостовірної інформації та стягнення у зв'язку з цим моральної і матеріальної шкоди. Однак в Україні існує більше десятка нормативно-правових актів, які прямо чи опосередковано декларують право юридичної особи на відшкодування моральної шкоди. До справ про відшкодування моральної шкоди, заподіяної юридичній особі, безпосередній стосунок мають, безумовно, , ст. 49 Закону України "Про інформацію", ст. 33 Закону України "Про інформаційні агентства", ст. 47 Закону України "Про телебачення і радіомовлення", ст. 17 Закону України "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", ст. 33 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", ст. 11 Закону України "Про іноземні інвестиції", ст. 44 Закону України "Про авторське право і суміжні права", ст. 21 Закону України "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", ст. 17 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Одже підприємство чи організація має право вимагати відшкодування моральної шкоди відповідно до ст. 23 та 1167 ЦКУ, інших законодавчих актів України (зокрема ст. 49 Закону «Про інформацію» ст. 52 Закону « про авторське право і суміжні права» ст. 10 Закону « Про режим іноземного інвестування»).

Як зазначалося раніше за змістом ч 2 ст 49 Закону « Про інформацію » у справах за позовами органів державної влади та органів місцевого самоврядування про спростування недостовірно інформації не підлягають задоволенню судом вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Чинне законодавство не містить вичерпного переліку обставин, за яких підприємство чи організація може вважати, що її заподіяно моральну шкоду. Насамкінець слід зазначити що інститут відшкодування моральної шкоди (юридичним особам) незважаючи на свою відносну молодість у цивільному праві ефективним способом захисту цивільних прав та інтересів юридичних осіб, є гарантією їх неухильного дотримання, та виконує захисні запобіжні, функції щодо охорони прав цих осіб та обов'язків. Агафонов Є. « Особливоті відшкодування моральної шкоди за законодавством України// Юридичний журнал.:правове видання -2007 №6 с.98.

Глава 3. Застосування судами законодавства України щодо відшкодування моральної шкоди

Відповідно до наведеної нижче постанови пленуму верховного суду, моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності ( у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачем, інших цивільних прав, у зв'зку з незаконним перебуванням під слудством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, та при настанні інших негативних наслідків ( абз. 2 п. 3).

Особи, які зазнали порушеня гарантованих Конституцією прав, нерідко високо оцінюють свої страждання.

Законодавці залишили за судом право вирішувати належність та озмір відшкодування моральної шкоди, оскільки у чинному законодавстві чітких меж такого розміру не передбачено у зв'зку з чим у потерпілих з'являється упереджена оцінка своїх понесених страждань, що породжує виникнення нових спорів.

Проте у юридичній літературі існує наступний погляд на цю проблему. Зокрема, Є. Солодко зазначає, що « при любой форме возмещения компенсація морального вреда будет частичная, т. к. точно определить степень причинённого морального вреда и соответственно раз мер его возмещения невозможно».

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити у рішенні відповідні мотиви.

На сьогодні законодавство україни спрямоване на вирішення спорів шляхом дотримання моральних засад суспільства та принципів всебічності і справедливості розгляду справ судами. Нерідко судді при вирішенні справи порушують чинне законодавство у частині недотримання принципів моральності, логічності та справедливості.

Як приклад порушення основних принципів судочинства наведемо метеріали цивільної справи за позовом компанії «Н» до «К». про визнання договору про надання послуг стільникового зв'язку недійним і відшкодування йому моральної шкоди.

Компанія «Н» звернулася з позовом до «К». про стягнення заборгованості за договором про наданя послуг стільникового рухомого зв'язку. Позивач свої вимоги мотивував тим, що між ним та відповідачем у грудні 2000 р. укладено договір про надання послуг стільникового зв'язку, за яким відповідач користувався послугами належної позивачеві мережі зв'язку « WellCOM». Відповідачеві були надані у користування телефонні номери. У лютому 2001 р. надання послуг призупинено у зв'язку з новим використаням використанням суми внесеного авансового платежу та несплатою рахунків за фактично надані послуги. Було нараховано пеню. Позивач просив тягнути з відповідача за послуги зв'язку та відповідно нараховану пеню.

Відповідач з позовом був незгодний і пред'явив зустрічний позов про визнання договору про надання послуг стільникового зв'язку недійсним та відшкодування йому моральної шкоди. Свої вимоги «К». мотивував тим, що ніяких угод з позивачем він не укладав і послугами останнього не користувався. Відповідач вважав договір про надання послуг стільникового зв'язку фіктивним і таким, що не відповідає вимогам закону, оскільки він його не укладав та не підписував.

Протягом тривалого часу позивач пред'являв «К». грошові вимоги і безпідставно залучив його як відповідача до справи. З порушенням цивільної справи у «К»., як невинного, з'явилося відчуття постійної тривоги, хвилювання, нервові розлади, безсоння. Про даний судовий спір та його (К.) ніби - то нечесність стало відомо за місцем роботи останнього, що позначилося на його честі та гідності. «К»., вважаючи себе невинним, замовляє проведення судово-почеркознавчої експертизи. Вона встановила, що всі підписи на договорах про надання послуг стільникового зв'язку виконані не «К»., а іншою особою. При ознайомленні з договором чітко не вбачається, що підпис підроблений і ніяких даних про відповідача не міститься.

З наведеного випливає: «К». безпідставно звинуватили та притягнули до участі в справі, що підстверджено судово -почеркознавчою експертизою. Цим були порушені його законні права, закріплені статтями 32 та 63 Конституції України. Звідси - відповідач має всі підстави до відшкодування моральної шкоди.

Але не зважаючи на протиправні дії компанії «Н», суддя виносить рішення, яким визнає договір стільникового зв'язку недійсним, а у частині відшкодування моральної шкоди «К». відмовляє. Відмовляючи у задоволенні моральної шкоди, суд керувавя п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995р., мотивуючи це тим, що у даному даному разі відшкодування моральної шкоди закон не передбачає.

Якщо звернутись до п. 2 зазаначеної постанови Пленуму, то вбачається, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної ( немайнової) шкоди розглядаються, зокрема, коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції або випливає з її положень.

Саме закріплення за державою обов'язку забезпечення прав і свобод людини дає можливість ( у разі порушення останніх) звернутися до суду з метою їх захисту та поновлення, а також за компенсацією шкоди, заподіяної такими порушеннями.

Постає питання: Яким чином суддя, як висококваліфікований спеціаліст, гарант справедливості та законності, може порушувати чинне законодавство, а сосбливо не враховувати норми Конституції України?

Крім того, «К». допустився помилки через те що не надав суду прямих доказів стосовно розладу здоров'я ( медичну довідку ), відсутності на роботі з приводу участі у судових засіданнях ( довідку з місця роботи). Доречі, судові засідання неодноразово відкладалися у зв'язку з неявкою позивача.

Аналізуючи розглядувану проблему, необхідно звернути увагу на правову неосвідченість громадян України щодо реалізації свого права на відшкодування моральної шкоди. Так, при порушенні будь- яких прав громадян рідко використовують своє право на відшкодування моральної шкоди, оскільки не знають, яким законом чи нормативно - правовим актом воно врегульовано, та насамперед не впевнені у його реалізації. З огляду на те, що у законодавстві України поступово вдосконалюється інститут відшкодування моральної шкоди, необхідно прийняти нормативно - правові акти, які встановлюватимуть зазначений спосіб захисту прав людини. Потрібно також довести до громадськості, що її права слід відстоювати. Коли права людини дійсно стануть пріоритетом у нашому суспільстві, тоді Україну зможемо з впевненістю називати незалежною і демократичною державою. Карнаух нормативне закріплення права на відшкодування моральної шкоди//Юридичний вісник Укр -2006 №23 10-16 червня с.8-9.

Розділ 2. Визначення розміру компенсації моральної (немайнової ) шкоди

Глава 1. Форми та розмір майнової компенсації моральної шкоди

Чинне цивільне і трудове законодавство передбачає можливість компенсації моральної шкоди у грошовій або іншій майновій форміЗакон не визначає поняття "іншої матеріальної форми". Під нею, вважаємо, слід розуміти, наприклад, надання безкоштовних путівок в лікувально-оздоровчі заклади, в туристичну подорож, надання інших матеріальних благ - телевізора, магнітофона, комп'ютерної та побутової техніки, меблів, зібрання творів літератури, художніх виробів тощо, які зумовлюють позитивні емоції і цим частково компенсують ті негативні наслідки, яких зазнала особа. Проте у разі якщо необхідність лікування у зазначених закладах зумовлена ушкодженням здоров'я то надання путівки чи відшкодування її вартості потерпілому здійснюється у порядку відшкодування додаткових витрат, викликаних ушкодженням здоров'я. В.П. Паліюк до способів відшкодування моральної шкоди в іншій майновій (не грошовій) формі відносить придбання автомобіля та протезів. Проте таке твердження не узгоджується із ст. 455 ЦК України; ЗУ «Про охорону праці» ст. 11 ч5;ч. 5 ст. 11 Закону України "Про охорону праці", якими закріплене право потерпілого на відшкодування у разі ушкоджень здоров'я пов'язаних з цим додаткових витрат (на додаткове харчування, придбання ліків, спеціальних транспортних засобів, протезування, санаторно-курортне лікування тощо) відповідно до висновку МСЕК. Поряд з відшкодуванням цих додаткових витрат потерпілий має право на компенсацію моральної шкоди у грошовій або іншій майновій формі незалежно від того, чи була заподіяна майнова шкода (в тому числі додаткові витрати) та чи була вона відшкодована.

Цивільний кодекс України ч 3 ст 23;Можливість відшкодування моральної шкоди у грошовій або іншій майновій формі збережено ЦК України (ч. 3 ст. 23). Проте сформульоване в ЦК положення про те, що моральна шкода компенсується грошима або іншим майном є, на нашу думку не зовсім вдалим. Оскільки, як правильно вважає С.І. Шімон, цю норму можна тлумачити не тільки як можливість компенсації моральної шкоди в іншій майновій формі, але і як можливість забезпечувати майном немайновий позов, а це є питанням процесуального права. Доцільнішим, вважаємо, було б зазначити, що моральна шкода компенсується у грошовій або іншій майновій формі.

Разом з тим у юридичній літературі часто ставиться під сумнів доцільність застосування іншої майнової форми компенсації моральної шкоди. Пропонується відмовитися від цієї форми компенсації, виходячи з того, що гроші є загальним еквівалентом, завдяки чому вони здатні в умовах ринкової економіки задовольнити будь-які людські потреби. Таким шляхом пішло російське цивільне законодавство, яким визначено єдиний спосіб грошової компенсації моральної шкоди. На наш погляд, вказана думка є правильною і підтверджується практикою, оскільки суди призначають компенсацію моральної шкоди лише у грошовій формі.

Найбільше ускладнень у правозастосовчій діяльності судів України у справах про відшкодування моральної шкоди виникає при визначені розміру такого відшкодування. Про гостроту даної проблеми свідчать приклади того, що суди часто роблять це довільно.

Наприклад, Ватутінський районний суд м. Києва позов В. до АТ "Холдингова компанія "Київміськбуд" про стягнення моральної шкоди у зв'язку із смертельним травмуванням її сина в технічно несправному ліфті задовольнив частково - на суму 4 800 грн., хоча позов було заявлено на 300 тис. грн.

Верховний суд Автономної республіки Крим позов підприємця Є. до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" в частині стягнення збитків задовольнив частково у розмірі 24 тис. 136 грн., а в частині відшкодування моральної шкоди - на 10 тис. грн.

Кіровоградський районний суд частково задовольнив позов М. до Кіровоградської районної державної адміністрації та громадянина З. про захист честі, гідності і ділової репутації. Суд визнав таким, що не відповідає дійсності викладене в листі та оголошене в ефірі повідомлення про те, що позивач порушив права жителя села Б. щодо користування земельною ділянкою, і постановив рішення, яким стягнув з відповідачів 5 млрд. крб. компенсації моральної шкоди. Ухвалою судової колегії Кіровоградського обласного суду рішення в частині розміру компенсації було змінено - його зменшено до 400 млн. крб., а постановою президії цього ж суду - до 40 млн. крб.

Інколи один і той самий суд в аналогічних справах щодо заподіяння моральної шкоди встановлює різні розміри компенсації. Так, у Козельщанському районному суді Полтавської області один і той же суддя в один день розглянув дві аналогічні справи за позовами С. і Г. до одного і того самого відповідача про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, яка виникла внаслідок несправності кінескопів у телевізорах. Задовольнивши ці позови часткова, суд стягнув з відповідача на користь позивачів в одному випадку 220 грн. компенсації моральної шкоди. а в іншому - 550 грн. У першому випадку суд посилався на те, що можливості користуватися телевізором певний час були позбавлені діти позивача, а в другому - сам позивач-пенсіонер.

В окремих випадках розмір компенсації моральної шкоди, який стягується з відповідача (передусім це стосується засобів масової інформації) використовується як засіб покарання. Так, рішенням одного із районних судів м. Києва з редакції газети "Киевские ведомости" на користь Київської міської державної адміністрації було стягнуто 1 млн. грн. компенсації моральної шкоди. Журналісти та деякі фахівці розцінили таке рішення суду як "розстріл . за перехід вулиці у невстановленому місці".