Апеляційне впровадження у кримінальному процесі

Зміст

Вступ

1 Розділ. Суть і значення апеляційного провадження, право тастроки апеляційного оскарження

1.1 Суть, завдання та основні риси апеляційного провадження

1.2 Процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні

2 Розділ. Порядок постановлення та звернення до виконання ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

2.1 Порядок постановлення ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

2.2 Звернення до виконання ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

2.3 Повноваження рішення та ухвала суду апеляційної інстанції

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Теперішній час визначає необхідність постановки юридичної науки в першу чергу на захист прав і свобод людини, честі, гідності і репутації добропорядних громадян. Без цього неможливо закласти духовну, моральну основу нашого майбутнього.

Саме Кримінально-процесуальне право належить до навчальних дисциплін, які посідають провідне місце у професійній підготовці юристів різної спеціалізації. В реальному житті практично кожному випускникові юридичного закладу освіти так чи інакше доведеться зіткнутися з фактами злочинів. Тому глибоке вивчення кримінально-процесуального права та теорії кримінального процесу - одна з умов успішної праці на посадах слідчих, прокурорів, суддів, адвокатів, співробітників оперативних апаратів органів внутрішніх справ та в інших сферах юридичної діяльності. Важливо й те, що сам кримінальний процес дозволяє поглибити уявлення про істину, законність та справедливість, вчить уважному і чуйному ставленню до людини, навіть якщо вона переступила межу, дозволену законом.

Свята святих юридичної науки - захист і зміцнення принципу неприпустимості звуження існуючих прав і свобод людини. Це компас юридичної науки й законодавчої практики. Ми зобов'язані реальними справами забезпечувати крокування тільки в заданому напрямку. Дані людям межі свободи варто відстоювати рішуче, мужньо і професійно. Справжня велич держави полягає в добробуті й безпеці її громадян.

Понад 80 останніх років Україна не знала апеляційного перегляду судових справ і єдиною формою перевірки брали законної сили, було касаційне провадження. У 2001 році КПК було передбачено порядок апеляційної перевірки судових рішень, постановлених місцевими судами. Разом із тим, судові рішення, постановлені апеляційними судами як судами першої інстанції, тобто у найбільш складних справах, переглядаються у касаційному порядку касаційним судом. Таку непослідовність у порядку перевірки судових рішень, які не набрали законної сили, має бути виправлено зі створенням Апеляційного суду України.

Рівень наукової розробки проблеми можна визначити як достатньо досліджений. Зокрема відомі монографії таких авторів, як В.Т. Маляренка, Ю.М. Грошевого, В.Г. Гончаренка, Ю.П. Алехіна, В.М. Хотенця, Л.М. Лобойка, М.М. Михеєнка.

Об'єктом дослідження в курсовій роботі стали роботи вітчизняних криміналістів, які безпосередньо стосуються проблематики застосування інституту апеляційного провадження в Україні, а також відповідні норми Кримінально-процесуального кодексу України.

Предметом дослідження є суспільні відносини, що виникають в процесі застосування інституту апеляційного провадження в Україні.

Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі вивчення та узагальнення правозастосовної практики та досвіду, досягнень правознавчої науки розкрити суть та зміст такого інституту кримінального процесу як апеляційне провадження в Україні в сучасних умовах нашої держави.

Відповідно слід вирішити наступні завдання:

- розкрити суть інституту апеляційного провадження в Україні;

- всебічно проаналізувати та описати вказаний вище інститут, а також порядок його застосування на сучасному етапі;

- дослідити зміст кримінально-процесуального інституту апеляційного провадження в Україні.

Методологічною основою курсової роботи стали такі методи, як: порівняльний, описовий та системного аналізу.

1 Розділ. Суть і значення апеляційного провадження, право тастроки апеляційного оскарження

1.1 Суть, завдання та основні риси апеляційного провадження

Справедливість судового рішення неможлива без реалізації права заінтересованої особи на його перевірку іншим складом суду, який є колегіальним, незалежним від суду, що постановлював оскаржуване рішення, та який без відправлення справи в той самий суд може сам скасувати попереднє рішення і, дослідивши необхідні обставини, постановити своє, остаточне. Такий порядок перевірки судових рішень має назву апеляційного.

Апеляційне провадження - самостійна стадія кримінального процесу, в якій суд інстанції вищого рівня на підставі апеляцій перевіряє законність і обґрунтованість вироків, ухвал суду першої інстанції та постанов судді, що не набрали законної сили, а також постанов про застосування чи незастосування примусових заходів виховного і медичного характеру, ухвалених місцевими судами [1, 150].

Перед судом апеляційної інстанції при перегляді ним кримінальної справи в порядку апеляційного провадження стоять такі завдання:

а) не допустити виконання незаконного, необґрунтованого та несправедливого вироку;

б) швидко виправити допущені на попередніх стадіях помилки, прорахунки та порушення;

в) забезпечити захист і реалізацію прав, законних інтересів учасників процесу;

г) сприяти однаковому розумінню та застосуванню законів судами першої інстанції.

Апеляційне провадження є важливою гарантією досягнення цілей і виконання завдань кримінального судочинства. Воно допомагає попередити набрання законної сили неправосудними вироками, ухвалами і постановами, швидко виправити допущені судом першої інстанції помилки і цим самим забезпечити охорону прав, свобод і законних інтересів учасників процесу, а також сприяє поліпшенню якості роботи судів нижчого рівня та формуванню судової практики відповідно до вимог матеріального і процесуального закону.

Кримінально-процесуальний закон закріплює низку важливих положень, що виражають сутність, характер і демократизм апеляційного провадження. Ці положення в юридичній літературі називають основними рисами апеляції (раніше - касації). Як визначають М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко, основними рисами касаційного провадження є:

- свобода оскарження вироків учасниками судового розгляду кримінальної справи;

- поєднання перевірки законності з перевіркою обґрунтованості вироку;

- ревізійне начало касаційного провадження;

- можливість подання в касаційну інстанцію нових (додаткових) матеріалів;

- заборона погіршення становища засудженого при перегляді справи за його скаргою;

- обов'язковість вказівок апеляційної інстанції для суду нижчого рівня.

Беручи до уваги значення і завдання апеляційного провадження, вважаємо, що основними рисами апеляційного провадження слід вважати:

- реалізацію права учасника судового розгляду на перевірку рішення в кримінальній справі суду першої інстанції іншим складом суду, який є колегіальним і незалежним від суду, який постановив оскаржуване рішення;

- поєднання перевірки законності з перевіркою обґрунтованості судового рішення і виправлення допущених судом першої інстанції помилок;

- можливість подання в апеляційну інстанцію нових документів;

- право апеляційного суду витребувати у необхідних випадках додаткові докази;

- право апеляційного суду постановити свій вирок;

- обов'язковість вказівок апеляційного суду, який скасував вирок (постанову) і повернув справу на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд, для органів дізнання і досудового слідства при додатковому розслідуванні та суду першої інстанції при повторному розгляді справи.

1.2 Процесуальний порядок і строки розгляду в суді кримінальних справ у апеляційному провадженні

В апеляційному провадженні важливого процесуального значення набувають форма та зміст апеляції.

Зміст, порядок підготовки апеляції і перелік документів, які додаються до апеляції, визначаються ст. 350 КПК. В апеляції мають бути відображені конкретні правові формулювання, оскільки від них залежать відповідні правові наслідки. Зокрема, в апеляції повинно бути зазначено: повну назву апеляційного суду, якому адресується апеляція; прізвище, ім'я та по батькові особи, яка подає апеляцію, її процесуальне становище, місце проживання або перебування; вирок, ухвалу чи постанову, на які подається апеляція, число, місяць і рік їх постановлення та назву суду, який їх постановив; особу, щодо якої постановлено судове рішення, її прізвище, ім'я, по батькові; суть судового рішення, короткий його зміст; вказівку на те, в чому полягає незаконність судового рішення та доводи на її обґрунтування; конкретне прохання, узгоджене з передбаченими ст. 366 КПК можливостями апеляційного суду [3, 133].

Прокурор та захисник в апеляції зобов'язані посилатися на аркуші справи, де є відповідний доказовий матеріал, та додати до апеляції її копії в кількості, необхідній для вручення їх кожному учаснику процесу, інтересів якого стосується апеляція.

До апеляції додаються документи, яких немає у справі, але на які є посилання в апеляції, а перелік цих документів наводиться в апеляції.

Процесуальний порядок апеляційного провадження відрізняється від провадження в місцевих судах тим, що воно не повторює порядку розгляду справи судом першої інстанції (судове слідство при розгляді апеляції проводиться лише у випадках, коли апеляційний суд визнає необхідним його проведення), і порядок судочинства з точки зору перевірки законності зібраних доказів по справі, перевірки однобічності або неповноти проведеного дізнання, досудового і судового слідства тощо, дозволяє апеляційному суду в стислі строки перевірити кримінальну справу та виправити порушення кримінального і кримінально-процесуального закону, допущені судами першої інстанції.

Кримінально-процесуальна наука розробляє науково обґрунтовані практичні рекомендації для застосування та вдосконалення законодавства з метою забезпечення необхідних умов розкриття злочинів, додержання порядку і строків розгляду кримінальних справ судами. Всебічної теоретичної розробки, перш за все, потребують ті питання кримінального процесу, які недостатньо врегульовані в законодавстві й неповністю досліджені наукою, що ускладнює практичну діяльність правоохоронних органів та судів. Зокрема, до питань, що потребують теоретичного дослідження і подальшої правової регламентації, належать ті, що пов'язані з кримінально-процесуальними строками в апеляційному провадженні, які, в свою чергу, є умовою реалізації кримінально-процесуальних дій учасників процесу [4, 144].

Ці проблеми в юридичній літературі в повному обсязі не досліджувалися, а висвітлюються лише щодо окремих інститутів кримінального процесу.

З розвитком кримінально-процесуального законодавства розвивались і вдосконалювалися й правові норми, що реалізують процесуальні строки.

Ефективність процесуальної діяльності органів досудового слідства й суду значною мірою залежить від оперативності всіх осіб, які беруть участь у процесі.

Ніщо так негативно не впливає на результати кримінального процесу, як повільність і рутинність. Ці вкрай негативні явища різко послаблюють його запобіжно-виховний вплив, серйозно порушують права та законні інтереси осіб, потерпілих від злочинів, знижують розкриття останніх. Так само шкідлива і поспішність, що не може не призвести до порушення прав громадян, грубого порушення законності, що, в свою чергу, породжує справедливі нарікання й скарги, повторні розслідування і судові розгляди.

Забезпечуючи швидкість процесу, що є необхідною передумовою успішного розкриття кожного злочину, встановлені строки сприяють створенню обстановки невідворотності викриття та покарання кожного винного, і, тим самим, здійснюють запобіжно-виховний вплив як на самого злочинця, так і на нестійких членів суспільства, що його оточують. Про роль строків у кримінальному процесі свідчить і те, що вони цілком достатні для здійснення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників кримінального процесу. Строки слугують для досягнення найбільш високих результатів за найменших затрат засобів і часу, оптимальності судочинства, а також принципу процесуальної економії [5, 187].

Кримінально-процесуальні строки слід розглядати не як технічну норму, а як дуже істотну правову категорію, зміст якої полягає в забезпеченні публічно-правових інтересів. Іншими словами, процесуальні строки покликані забезпечувати досягнення завдань кримінального судочинства по кожній конкретній справі й разом з тим охорону прав і законних інтересів учасників процесу, в тому числі обвинуваченого і потерпілого.

У КПК застосований неоднаковий підхід до строків подання апеляції. Зокрема, на обвинувальні та виправдувальні вироки апеляції подаються протягом 15 діб з моменту їх проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою, - з моменту вручення йому копії вироку; на постанови місцевих судів: у випадках, передбачених статтями 52-2, 165-2, 165-3, 177, 205 КПК, - протягом трьох діб з дня їх винесення, у випадках, передбачених статтями 106, 236-2, 236-6, 246, - протягом семи діб з дня їх винесення, у випадку, передбаченому ст. 99-1 КПК, - протягом семи діб з дня одержання копії постанови, на окремі ухвали (постанови) - протягом 15 діб з моменту їх проголошення, а у статтях 352 і 353 КПК не встановлено строк, в який може бути подано апеляцію на постанову про визнання апеляції такою, що не підлягає розгляду. Така непослідовність законодавця призводить до помилок у застосуванні закону і має бути усунена в новому КПК.

Не вважається пропущеним строк на подання апеляції, якщо до його закінчення апеляцію було здано на пошту або адміністрації місця попереднього ув'язнення. Протягом строку, встановленого для подання апеляції, справа ніким не може бути витребувана із суду. Протягом цього строку суд зобов'язаний надати сторонам за їх клопотанням можливість ознайомитися з матеріалами справи (ст. 349 КПК).

Про надходження апеляції суд першої інстанції оповіщає прокурора, інших зазначених у ст. 348 КПК заінтересованих осіб, яких стосується апеляція. Протягом п'яти діб, з часу поміщення оголошення на дошці об'яв суду, зазначені особи мають право одержати в суді копію апеляції (копії апеляції зобов'язані додавати до апеляції прокурор і захисник) або ознайомитися з нею в суді. Одночасно з врученням копії або з ознайомленням з апеляцією їм роз'ясняється право протягом п'яти діб з цього часу подати свої заперечення [6, 193].

Щодо засудженого, який утримується під вартою, повідомлення про надходження апеляції та її копія вручаються через начальника відповідної установи. При цьому засудженому також роз'ясняються право протягом зазначеного часу (п'яти діб) з моменту вручення цих документів подавати свої заперечення на апеляцію.

Заперечення на апеляцію додаються до справи або передаються безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 351 КПК).

У разі подання апеляції з пропуском встановленого у ст. 349 КПК строку і за відсутності клопотання про його відновлення постановою головуючого вона визначається такою, що не підлягає розгляду.

У разі пропуску строку на апеляційне оскарження з поважних причин особи, які мають право на подання апеляції, можуть заявити клопотання перед судом, який постановив вирок, виніс ухвалу, постанову про відновлення пропущеного строку.

Кримінально-процесуальне законодавство не вказує, які саме причини пропуску апеляційного строку визнаються поважними і можуть бути основою для відновлення строку. Проте практика свідчить, що це може бути тяжка хвороба учасника процесу, який має намір подати апеляційне оскарження, порушення транспортного повідомлення через стихійне лихо, самі стихійні лиха, несвоєчасне виготовлення протоколу судового засідання. Цей перелік не є вичерпним. Можливі й інші поважні причини, які визначає суд.

Питання про відновлення строку вирішується в судовому засіданні судом, який розглядав справу. Про день і час розгляду клопотання своєчасно повідомляються сторони, неявка яких не перешкоджає судовому розгляду клопотання [7, 134].

За результатами розгляду клопотання суд виносить ухвалу, постанову, якою відновлює пропущений строк або відмовляє у його відновленні та визнає апеляцію такою, що не підлягає розгляду. У разі винесення судом ухвали чи постанови судді про відмову у відновленні пропущеного строку, вона може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції, який має право своєю ухвалою відновити пропущений строк, визнати апеляцію такою, що підлягає розгляду, і дати розпорядження суду першої інстанції щодо виконання ним вимог ст. 351 КПК (повідомлення про апеляцію).

Апеляція, як правило, подається через суд, який постановив вирок, ухвалу чи постанову. Однак чинне кримінально-процесуальне законодавство передбачає винятки. Наприклад, при вирішенні питань про відмову в застосуванні заходів безпеки, або при їх скасуванні на постанову судді про відмову в задоволенні такої скарги протягом трьох діб з дня її винесення може бути подано апеляцію безпосередньо до апеляційного суду за місцем проживання особи, яка подала скаргу (ст. 52-5 КПК).

Аналогічний порядок і строки подання апеляції безпосередньо в апеляційний суд встановлені, якщо надійшла скарга на дії судді про відмову чи обрання як запобіжного заходу взяття під варту підозрюваному, обвинуваченому (ст. 165-2 КПК). На постанову судді про продовження строку тримання особи під вартою також протягом трьох діб з дня її винесення може бути подано апеляцію до апеляційного суду прокурором, підозрюваним, обвинуваченим, його захисником чи законним представником (ст. 165-3 КПК).

Такий самий порядок подання апеляції у випадках, передбачених статтями 177, 205 КПК. Подання апеляції у зазначених випадках не зупиняє виконання постанови судді.

При цьому слід мати на увазі, що до апеляції прокурора і захисника необхідно додавати стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція [8, 195].

Подання апеляції на вирок, ухвалу чи постанову суду зупиняє набрання ними законної сили та їх виконання, за винятком деяких випадків, передбачених у законі (статті 165-2, 165-3, 205 КПК).

Після повідомлення прокурора та інших зацікавлених осіб про надходження апеляції, суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу, постанову, протягом семи діб передає справу разом із поданою апеляцією і запереченнями на неї до апеляційного суду і визначає дату розгляду ним справи.

Справа призначається до розгляду не пізніше трьох місяців з дня направлення її до апеляційного суду. Вона повинна надійти до апеляційного суду не пізніше як за один місяць до визначеної судом першої інстанції дати розгляду.

Про дату призначення справи до апеляційного розгляду суд першої інстанції оповіщає заінтересованих осіб направленням відповідних повідомлень та шляхом поміщення оголошення на дошці об'яв суду. Засудженому, що утримується під вартою, про призначення справи до апеляційного розгляду повідомляється через начальника відповідної установи.

Якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого, суд першої інстанції одночасно повинен викликати до суду апеляційної інстанції цих осіб, їх законних представників, а також захисників, якщо участь останніх у справі згідно зі ст. 45 КПК є обов'язковою (ст. 354 КПК). Неявка своєчасно повідомлених учасників судового процесу, крім прокурора, не є перешкодою для розгляду справи апеляційним судом.

Неповідомлення заінтересованих осіб або несвоєчасне їх повідомлення про дату призначення справи для розгляду в апеляційному суді є істотним порушенням прав учасників судового розгляду і підставою для скасування рішення апеляційного суду [9, 80].

У разі необхідності апеляційний суд Автономної Республіки Крим, апеляційні суди областей, міст Києва і Севастополя, а також військові апеляційні суди регіонів і Військово-Морських Сил можуть провести попередній розгляд справи, який здійснюється в судовому засіданні суддею одноособове з обов'язковою участю прокурора. Рішення про те, проводити попередній розгляд справи чи ні, приймає суддя-доповідач залежно від виявлених обставин в ході вивчення справи, який визначає день, час і місце такого розгляду, про що повідомляється прокурор.

На судові засідання можуть бути викликані й інші учасники судового розгляду кримінальної справи: засуджений, обвинувачений, захисник, законний представник потерпілого, обвинуваченого, засудженого тощо. Неявка в судове засідання зазначених учасників процесу не перешкоджає судовому розгляду. Вважаємо, що у ст. 357 КПК законодавцем невдало використаний термін «викликані», оскільки виклик передбачає обов'язковість явки та відповідні заходи примусу в разі неявки, а у випадку, який ми розглядаємо, буде правильним передбачити так, як це зроблено у ст. 240 КПК, згідно з якою про день попереднього розгляду справи судом першої інстанції учасники процесу (крім прокурора) повідомляються.

Попередній розгляд справи починається з доповіді судді, який повідомляє про підстави, з яких справу було внесено на попередній розгляд. Прокурор та інші учасники судового розгляду висловлюють свої думки щодо питань, винесених на розгляд, після чого суддя видаляється в нарадчу кімнату для підготовки винесення постанови.

При попередньому розгляді справи апеляційний суд може прийняти одне з таких рішень:

- про питання, пов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду;

- про відмову в прийнятті апеляції до свого розгляду;

- про зупинення провадження в справі;

- про повернення справи суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 359 КПК зупинення апеляційного провадження у справі передбачено лише в разі захворювання того підсудного, явка якого в суд є обов'язковою, однак у законі не конкретизовано, яке саме захворювання цієї особи є підставою для зупинення провадження у справі, що ускладнює застосування закону. Не визначено також, як має діяти суд, якщо у справі кілька засуджених (виправданих), явка яких є обов'язковою, і один із них захворів. Вважаємо, що апеляційний суд у таких випадках має діяти за правилами ст. 280 КПК. Законодавцем не регламентовані дії апеляційного суду у випадках зникнення засудженого (виправданого), явку якого визнано обов'язковою. Всі ці питання мають бути вирішені в новому КПК [10, 63].

При попередньому розгляді справи апеляційний суд може розглянути такі питання, які пов'язані з підготовкою справи до апеляційного розгляду:

- про необхідність проведення судового слідства та його обсяг;

- про витребування у необхідних випадках додаткових доказів;

- про список осіб, які підлягають виклику в судове засідання;

- про доручення суду першої інстанції;

- про зміну, скасування або обрання запобіжного заходу;

- про виклик у необхідних випадках перекладача;

- про розгляд справи у відкритому чи закритому судовому засіданні;

- про день і місце розгляду справи;

- всі інші питання, які стосуються підготовчих дій до розгляду справи.

При попередньому розгляді справи за необхідності ведеться протокол. Цю необхідність визначає суддя, який проводить судове засідання (наприклад, у випадку, коли з'явилися засуджений, потерпілий чи інші учасники судового розгляду, які дають пояснення). Законом не вирішено питання про можливість оскарження постанови судді в касаційному порядку. Вважаємо, що у випадках, коли постанова судді стає перепоною в розгляді справи в апеляційному порядку і в зв'язку з цим істотно зачіпає інтереси учасників процесу (наприклад, при відмові в прийнятті апеляції до свого розгляду), особам, зазначеним у ст. 384 КПК, має бути надане право оскаржити постанову. Це слід вирішити у новому КПК.

Засуджений чи виправданий, їх законні представники підлягають обов'язковому виклику в апеляційний суд, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення їх становища або суд визнає за необхідне провести судове слідство. У цих випадках викликаються також їхні захисники, якщо їх участь у справі відповідно до вимог ст. 45 КПК є обов'язковою. Засуджений, який утримується під вартою, підлягає обов'язковому виклику в апеляційний суд також у випадках, якщо про це надійшло його клопотання [11, 198].

Апеляційний суд може визнати необхідним проведення судового слідства в повному обсязі чи частково, якщо є підстави вважати, що судове слідство судом першої інстанції було проведено неповністю або однобічно.

З метою усунення неповноти чи однобічності судового слідства в суді першої інстанції апеляційний суд вправі дати цьому суду доручення про виконання окремих процесуальних дій. Для цього апеляційний суд у постанові вказує, які саме конкретні дії суд першої інстанції повинен виконати (наприклад, допитати певну особу як свідка, вказати строк виконання доручення, дату, до якої протоколи слідчих дій повинні бути подані апеляційному суду). На виконання цього доручення суд першої інстанції проводить відповідну дію з додержанням вимог, передбачених главою 26 КПК. Про виконані дії складається протокол, що передається до апеляційного суду, який дав доручення, і приєднується до справи.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу в призначений судом першої інстанції день. Проте у випадках, якщо при попередньому або апеляційному розгляді справи апеляційний суд визнав за необхідне провести судове слідство, витребувати додаткові докази, викликати в судове засідання певних осіб, зробити доручення суду першої інстанції, а також у разі особливої складності справи, він може перенести розгляді справи не більше ніж на тридцять діб (ст. 360 КПК).

Розгляд справи в апеляційному провадженні починається з перевірки явки учасників апеляційного провадження, оголошення головуючим складу суду і роз'яснення учасникам судового розгляду права відводу всьому складу суду або комусь із суддів, прокурору, а також секретареві, експерту, перекладачу, якщо вони беруть участь у справі. Далі головуючий роз'яснює учасникам судового розгляду їх права, а також право давати пояснення з приводу поданих апеляцій та виступати в судових дебатах, а особам, які подали апеляції, - права підтримувати апеляції або відмовитися від них. Клопотання учасників судового розгляду повинні стосуватися частини вироку, яка оскаржена в апеляційному порядку, і вирішуються судом за правилами ст. 296 КПК [12, 200].

Після цього головуючий або один із суддів доповідає суть вироку чи постанови, повідомляє, ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладає основні доводи апеляцій і заперечень інших учасників процесу, якщо вони були подані. Головуючий з'ясовує, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подали.

Неявка учасників процесу (крім прокурора) на засідання суду апеляційної інстанції не є перешкодою для розгляду справи, якщо інше не передбачено КПК або рішенням апеляційного суду.

Якщо суд апеляційної інстанції не проводив судового слідства, головуючий ознайомлює учасників судового розгляду з додатковими матеріалами, якщо вони були подані, матеріалами, що надійшли з суду першої інстанції на виконання доручень, вислуховує їх пояснення з приводу поданих апеляцій у порядку, передбаченому ст. 318 КПК, і переходить до судових дебатів.

Судове слідство в апеляційному суді провадиться за правилами глави 26 КПК (проведення судового слідства судом першої інстанції) лише щодо тієї частини вироку, законність і обґрунтованість якої заперечується в апеляції.

Судові дебати в суді апеляційної інстанції проводяться відповідно до вимог ст. 318 КПК і полягають у промовах учасників судового розгляду справи щодо тієї частини вироку, яка оскаржена. Першими виступають особи, які подали апеляції.

Прокурор, якщо він підтримує апеляцію, подану ним чи іншим прокурором, виступає першим, а в інших випадках - останнім.

Перед видаленням суду до нарадчої кімнати для постановлений рішення щодо законності й обґрунтованості вироку суду першої інстанції підсудному, якщо він брав участь в апеляційному розгляді справи, надається останнє слово [13, 215].

Нарада суддів апеляційного суду проводиться з додержанням вимог, передбачених статтями 322 і 325 КПК.

Протокол судового засідання та фіксування технічними засобами перебігу судового процесу в апеляційному суді ведуться у разі проведення ним судового слідства (ст. 362 КПК).

За результатами розгляду апеляції суд апеляційної інстанції виносить ухвалу. Прийнята та підписана всіма суддями в умовах нарадчої кімнати ухвала апеляційної інстанції оголошується в залі судового засідання негайно після її постановлення. Проте згідно з ч. 2 ст. 379 КПК у справах, що вимагають значного часу для складання мотивованої ухвали, суд має право обмежитись складанням і оголошенням лише її резолютивної частини, яку підписують всі судді. Повний текст ухвали повинен бути складений не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини та оголошений учасникам судового розгляду. Про час оголошення повного тексту ухвали має бути зазначено у раніше складеній її резолютивній частині.

У результаті розгляду апеляції на рішення, зазначені у ч. 1 ст. 347 КПК (вироки і постанови про застосування чи незастосування заходів виховного і медичного характеру, ухвалені місцевими судами) апеляційний суд відповідно до вимог ст. 366 КПК має право:

1) винести ухвалу про залишення вироку чи постанови без зміни, а апеляції - без задоволення; скасування вироку чи постанови і повернення справи прокурору на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд у суд першої інстанції; скасування вироку чи постанови і закриття справи; про зміну вироку чи постанови;

2) постановити свій вирок, скасувавши повністю чи частково вирок суду першої інстанції;

3) постановити свою постанову, скасувавши повністю чи частково постанову суду першої інстанції.

У результаті розгляду апеляцій на рішення, зазначені у ч. 2 ст. 347 КПК (ухвали, постанови про закриття справи або направлення справи на додаткове розслідування, окремі ухвали (постанови) та інші постанови місцевих судів) апеляційний суд:

1) виносить ухвалу про залишення ухвали чи постанови без зміни, а апеляції без задоволення; скасування вироку чи постанови і повернення її на новий судовий розгляд у суд першої інстанції, а у разі скасування ухвали чи постанови про закриття справи і повернення її на додаткове розслідування; скасовування окремої ухвали чи постанови; зміну ухвали чи постанови;

2) постановляє свою ухвалу, скасовуючи повністю або частково ухвалу чи постанову суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 365 КПК вирок, ухвала чи постанова суду першої інстанції перевіряються апеляційним судом у межах апеляції, а висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались і стосовно яких відповідно до вимог ч. 1 ст. 299 і ст. 301-1 КПК докази не досліджувалися, не перевіряються. У той же, час за вимогою ч. 2 ст. 365 КПК, якщо розгляд апеляції дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких апеляції не надійшли, апеляційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення. Таким чином, за логікою законодавця, якщо помилки допущено щодо осіб, стосовно яких апеляції не подано, ці помилки мають бути виправлені, а щодо тих, стосовно яких апеляції подані, - помилки виправляються тільки в межах апеляції. Така позиція є непослідовною. Вважаємо, що апеляційний суд зобов'язаний за наявності підстав прийняти рішення на користь особи, щодо якої подана апеляція і в тому випадку, якщо про це в апеляції не йдеться. Ця норма має бути удосконалена в новому КПК.

Ухвала апеляційної інстанції є остаточною і набирав законної сили після її оголошення. Вона може бути скасована за наявності до того підстав лише в касаційному провадженні або в порядку виключного провадження.

2 Розділ. Порядок постановлення та звернення до виконання ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

2.1 Порядок постановлення ухвали, вироку, постанови апеляційного суду

Закон (ст. 366 КПК) надає право апеляційному суду скасувати цілком або частково вирок (постанову) суду першої інстанції й постановити свій вирок (постанову). Вирок, який має право постановити апеляційний суд, може бути тільки обвинувальним.

Відповідно до ч. 1 ст. 378 КПК апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції і постановляє свій вирок у випадках:

1) необхідності застосування закону про більш тяжкий злочин чи збільшення обсягу обвинувачення, за умови, що засудженому було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочину в такому обсязі та від цього обвинувачення він захищався в суді першої інстанції.

Наприклад, суд першої інстанції необґрунтовано перекваліфікував дії підсудного на закон про менш тяжкий злочин або необґрунтовано виключив частину пред'явленого йому обвинувачення, частину формулювання чи певну кваліфікуючу ознаку. У цьому випадку апеляційний суд вправі цілком або частково відновити обвинувачення в межах того, яке підтримувалося прокурором або потерпілим (його представником) у суді першої інстанції і в апеляції і від якого підсудний захищався в суді першої інстанції. Апеляційний суд за вчинене призначає покарання, яке б відповідало ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі винного, у тому числі суд вправі обрати і більш суворе покарання, ніж було обрано судом першої інстанції;

2) необхідності застосування більш суворого покарання.

У цьому разі апеляційний суд скасовує вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, однак формулювання обвинувачення і доказову базу, визнану судом першої інстанції, не змінює і вправі призначити більш суворе покарання як за окремими статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини, так і за сукупністю злочинів або сукупністю вироків;

3) скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції.

У цьому разі апеляційний суд має право сформулювати обвинувачення в межах того обвинувачення, яке пред'являлося обвинуваченому на досудовому слідстві, і з урахуванням позиції, що її мали прокурор, потерпілий або його представник у суді першої інстанції, обрати покарання відповідно до вимог ст. 65 КК;

4) неправильного звільнення засудженого від відбування покарання.

Перелік випадків, коли апеляційний суд може скасувати вирок суду першої інстанції й постановити свій вирок, вичерпний і не підлягає поширювальному тлумаченню.

Скасування вироку суду першої інстанції і постановлення вироку апеляційним судом у зазначених випадках допускається лише за умови, що в апеляції прокурора, потерпілого чи його представника ставилось питання про скасування вироку саме з наведених підстав.

Апеляційний суд, скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині звільнення від покарання, у своєму вироку фактично має повторити визнані судом першої інстанції формулювання обвинувачення, кваліфікацію діяння і вказати покарання, яке слід відбувати засудженому.

Зміст вироку апеляційного суду повинен відповідати вимогам, які пред'являються до вироку суду першої інстанції (статті 332-335 КІШ).

Крім того, у вироку апеляційного суду повинні бути зазначені:

- зміст вироку суду першої інстанції: дані про засудженого або виправданого, за якого статтею КК особа засуджена або виправдана, покарання, призначене засудженому (якщо останній звільнений від покарання, то підстава звільнення), формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, а стосовно виправданого - пред'явленого йому;

- суть апеляції (особа, що подала апеляцію, доводи апеляції, основні порушення закону, на які посилається апелянт);

- виклад пояснень осіб, які брали участь у судовому засіданні апеляційного суду;

- мотиви прийнятого рішення, аналіз доказів, досліджених у процесі повного або часткового судового слідства, якщо воно проводилося апеляційним судом, аргументи для підтвердження або спростування доводів апеляції, висновки щодо правильності або неправильності рішень, прийнятих судом першої інстанції, і обґрунтування рішення, прийнятого апеляційним судом.

Крім того, у випадку скасування виправдувального вироку у вироку апеляційного суду повинне бути сформульоване обвинувачення, визнане доведеним, дана правова оцінка діяння і призначене покарання.

Апеляційний суд вправі скасувати постанову про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру і постановити свою постанову в разі:

- необхідності кваліфікації суспільне небезпечного діяння як більш тяжкого, якщо таке було зазначено у постанові слідчого про закриття справи і застосування примусових заходів виховного характеру або про направлення справи до суду для вирішення питання про застосування примусових заходів медичного характеру;

- застосування більш суворого виду примусових заходів виховного чи медичного характеру;

- скасування необґрунтованої постанови суду про закриття справи щодо неосудного або неповнолітнього з тих мотивів, що еони не вчинили суспільне небезпечне діяння.

Скасування постанови суду першої інстанції та винесення постанови апеляційним судом з цих підстав допускається, якщо з тих самих підстав було подано апеляцію прокурором чи потерпілим або його представником.

Постанова апеляційного суду про застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру повинна відповідати вимогам статей 420, 448 КПК. Крім того, у постанові апеляційного суду зазначаються зміст постанови суду першої інстанції (вказується особа, щодо якої винесена постанова, чи мало місце суспільне небезпечно діяння і чи вчинено воно особою, щодо якої розглядається справа, які примусові заходи виховного або медичного характеру застосовані до цієї особи); ким подана апеляція і її суть: доводи апеляції, порушення закону, на які посилається апелянт; пояснення осіб, що брали участь у судовому засіданні апеляційного суду; мотиви прийнятого рішення: аналіз доказів і висновки щодо доводів апеляції і рішення суду першої інстанції, обґрунтування рішення апеляційного суду.

Ухвала, вирок, постанова апеляційного суду постановлюються в нарадчій кімнаті. Вони складаються одним із суддів і підписуються всіма суддями, що беруть участь у розгляді справи.

Після складання і підписання судового рішення суд повертається в залу судового засідання й один із суддів оголошує його. Якщо складання повного тексту ухвали вимагає значного часу (у великих багатоепізодних справах, з великою кількістю засуджених), суд вправі скласти й оголосити тільки її резолютивну частину, яку підписують усі судді. У цьому випадку в резолютивній частині вказується дата і час оголошення повного тексту ухвали. Повний текст ухвали повинен бути складений, підписаний і оголошений учасникам судового розгляду не пізніше ніж через п'ять діб із дня оголошення резолютивної частини.

Вирок і постанова апеляційного суду складаються в нарадчій кімнаті в повному обсязі та підписуються всім складом суду.

Форма і зміст вироку має відповідати вимогам статей 332-335, 378 КПК.

Вирок проголошується, а постанова оголошується головуючим або одним із суддів з дотриманням вимог ст. 341 КПК. Головуючий роз'яснює підсудному, його законному представникові, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу та їх представникам зміст вироку і порядок його оскарження, а також право подати клопотання про помилування. При оголошенні постанови апеляційного суду про застосування примусових заходів виховного або медичного характеру головуючий пояснює строки і порядок її оскарження.

Вирішуючи будь-які питання, пов'язані з перевіркою законності й обґрунтованості вироку місцевого суду, всі судді апеляційної інстанції є незалежними і користуються рівними правами. Тому якщо один із суддів не згоден з іншими суддями щодо обраної підстави і мотивів скасування чи зміни вироку в цілому, або в окремій частині, щодо всіх засуджених чи виправданих або Лише щодо одного чи деяких з них, або з інших підстав, він має право на окрему думку з цих питань, яку викладає в письмовій формі в нарадчій кімнаті. Окрема думка судді приєднується до справи і не підлягає оголошенню. Складання окремої думки не звільняє суддю від підписання рішення апеляційного суду, оскільки відсутність його підпису є підставою до скасування рішення.

Звертає на себе увагу те, що законодавець, передбачивши можливість залишення судді з окремою думкою і оформлення її у відповідному документі, не вирішив питання про механізм реалізації окремої думки, яка так може й залишитися на папері.

Це питання має бути вирішено в новому КПК.

Згідно зі ст. 23-2 КПК апеляційний суд у кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, має право винести окрему ухвалу (постанову), якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені у справі фактичні порушення закону, причини і умови, що сприяли вчиненню злочину і вимагають вжиття відповідних заходів.

Окремі ухвали чи постанови не стосуються питань винності підсудного (засудженого), кваліфікації злочину та обсягу обвинувачення, але виносяться в нарадчій кімнаті одночасно з вироком (постановою) чи ухвалою суду і водночас з ними набувають законної сили і потребують виконання.

Якщо при провадженні досудового слідства і при розгляді справи в суді по першій інстанції не були вжиті заходи зі встановлення причин та умов, які сприяли вчиненню злочину за наявності для цього підстав, апеляційні суди зобов'язані реагувати на такі недоліки і виносити окремі ухвали (постанови).

Окрема ухвала може бути винесена при виявленні порушень прав обвинуваченого, потерпілого й решти учасників процесу, а також інших порушень закону, допущених при проведенні дізнання, досудового слідства або при розгляді справи судом першої інстанції. При цьому апеляційний суд не вправі встановлювати чи вважати доведеними факти, що були відкинуті вироком, постановою, або виносити таку ухвалу, яка, по суті, ганьбить законність і обґрунтованість залишених без зміни вироку або постанови.

Суд може окремою ухвалою (постановою) довести до відома відповідного підприємства, установи або організації про виявлені громадянином високу свідомість, мужність при виконанні громадського обов'язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину.

Окрема ухвала (постанова) суду також виноситься, якщо у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування.

Не пізніше як у місячний строк по окремій ухвалі (постанові) має бути вжито необхідних заходів і про результати повідомлено суд, що виніс таку окрему ухвалу (постанову).

У разі залишення посадовою особою окремої ухвали (постанови) суду без розгляду повинно бути вжито заходів, передбачених статтями 254-257 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Апеляційний суд, розглядаючи кримінальну справу, має право винести окрему ухвалу (постанову) і в інших випадках, якщо визнає це за необхідне.

2.2 Звернення до виконання ухвали, вироку, постанови апеляційного суду.

Ухвали і постанови апеляційної інстанції набирають законної сили негайно після їх оголошення, крім випадків, передбачених КПК (ст. 402).

Для виконання ухвали апеляційного суду справа надсилається до суду першої інстанції не пізніше трьох діб після її розгляду, а у випадках, якщо складання ухвали вимагає значного часу і суд обмежився складанням і оголошенням лише резолютивної частини (ч. 2 ст. 379 КПК), повний текст ухвали разом із кримінальною справою повинен направлятись для виконання не пізніше п'яти діб з дня оголошення її резолютивної частини.

Касаційні скарги і подання на вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку або оголошення постанови, що оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, у той самий строк із моменту вручення йому копії вироку, постанови (ст. 386 КПК). Подання касаційних скарг або подання на ці судові рішення припиняє їх вступ у законну силу, і вони підлягають перевірці в касаційному порядку. Якщо вирок, постанова апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, не були оскаржені в суд касаційної інстанції, справа направляється в суд першої інстанції не пізніше трьох діб після набрання законної сили вироком, постановою для їх виконання.

Суд першої інстанції, одержавши справу з апеляційного суду, зобов'язаний звернути до виконання вирок, ухвалу, постанову, постановлені у першій інстанції, і рішення апеляційного суду. Тільки після того, як від органів і осіб, на які покладено виконання судових рішень, надходить інформація про їх виконання, справу за письмовою вказівкою голови суду або судді може бути здано в архів.

Апеляційний суд сам виконує своє рішення в разі потреби звільнення засудженого з-під варти. Це може мати місце, якщо:

- в апеляційному порядку вирок (постанова) скасований і справа закрита відносно особи, що перебуває під партою;

- змінений вирок і засудженому призначено покарання, не пов'язане з позбавленням ролі чи у вигляді позбавлення волі в межах відбутого строку, або застосований акт амністії і засуджений звільнений від покарання;

- скасований вирок (постанова) і справу направлено на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, а запобіжний захід у вигляді тривання: під вартою замінений іншим.

Якщо засуджений, що утримується під вартою, але підлягає звільненню, перебуває в залі судового засідання апеляційного суду, він звільняється з-під варти після оголошення рішення в залі судового засідання. Якщо рішення про звільнення засудженого прийнято за його відсутності, копія рішення апеляційного суду направляється протягом доби адміністрації місця попереднього ув'язнення для виконання.

Адміністрація місця попереднього ув'язнення зобов'язана протягом доби з дня одержання копії рішення повідомити суду першої інстанції про звільнення ув'язненого з-під варти.

2.3 Повноваження, рішення та ухвала суду апеляційної інстанції

Суд в апеляційному провадженні у відповідності до ст. 305 ЦПК має право:

постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора;

постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо встановлено порушення процесуального права, що перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції;

постановити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у порушеній справі або залишити заяву без розгляду;

змінити або ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

При розгляді скарги на ухвалу суду першої інстанції:

відхилити скаргу;

скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої інстанції;

змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті.

Суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, апеляційне подання прокурора, якщо встановлює, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. В ЦПК зазначено, що не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

В стаття 307 наведений перелік підстав для скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд:

справа розглянута неповноважним суддею;

рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу;

справу розглянуто за відсутності будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, не повідомлених про час і місце судового засідання;

суд вирішив питання про права і обов'язки осіб, які не були притягнуті до участі в справі.

Закон чітко передбачає випадки коли рішення суду першої інстанції скасовується і ухвалюється нове рішення, такими підставами у відповідності до ст. 309 ЦПК є:

неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважає встановленими;

невідповідність висновків суду обставинам справи;

4)порушення або неправильне застосування судом норм матеріального права. Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на дані правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню. Випадки порушення або неправильного застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції лише за умови, якщо це порушення призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Підстави для відхилення скарги, подання прокурора на ухвалу суду першої інстанції, зміна чи скасування ухвали суду першої інстанції

За результатами розгляду скарги, подання прокурора на ухвалу суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції може:

відхилити скаргу, подання прокурора, якщо судом першої інстанції ухвалу постановлено з додержанням вимог закону;

змінити ухвалу суду першої інстанції у разі правильного по суті вирішення питання, але із помилковим застосуванням норм Кодексу;

скасувати ухвалу і передати питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд порушив порядок його вирішення;

4)скасувати ухвалу суду першої інстанції і постановити нову ухвалу з питання, яке вирішено судом першої інстанції з порушенням норм Кодексу.

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу про:

1)відхилення апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора і залишення без зміни рішення суду першої інстанції;

2)скасування рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд;

3)скасування рішення суду першої інстанції із закриттям провадження в справі або залишенням заяви без розгляду;

4)часткове задоволення апеляційної скарги чи апеляційного подання прокурора на рішення суду першої інстанції та часткової зміни рішення суду першої інстанції;

5)задоволення скарги чи подання прокурора на ухвалу суду першої інстанції із її скасуванням і направленням справи на новий розгляд;

6)відхилення скарги, подання прокурора і залишення скарги без задоволення.

В ухвалі суду апеляційної інстанції зазначається:

час і місце її постановления;

назва суду, прізвище і ініціали головуючого та суддів;

прізвище та ініціали секретаря судового засідання;

особи, які беруть участь у справі;

короткий зміст заявлених вимог;

посилання на рішення суду першої інстанції;

узагальнені доводи апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора;

мотиви, за якими суд апеляційної інстанції дійшов до свого висновку, і посилання на закон, яким він керувався;

наслідки розгляду апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора, які формулюються в резолютивній частині ухвали.

При відхиленні апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора в ухвалі зазначаються конкретні обставини і факти, що спростовують її доводи. У разі скасування рішення суду першої інстанції і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції в ухвалі зазначається, в чому полягала неправильність рішення.

У разі подання апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора на рішення суду першої інстанції в установлені строки, але якщо вони надійшли до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи або коли строки на подання апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора були поновлені або продовжені, суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу чи апеляційне подання прокурора.