Види об’єктів цивільних прав

16

Міністерство освіти та науки України

Новоград-Волинський економіко-гуманітарний коледж

Відділення «Правознавство»

Курсова робота

на тему:

„Види об'єктів цивільних прав”

Зміст

Вступ

Розділ І. Поняття і види об'єктів цивільних прав

Розділ ІІ. Речі як об'єкти цивільних прав. Класифікація речей. Майно

2.1 Засоби виробництва і предмети споживання.

2.2 Речі, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті і не вилучені з цивільного обороту.

2.3 Речі індивідуально визначені і родові.

2.4 Речі споживні і неспоживні.

2.5 Подільні і неподільні речі.

2.6 Речі головні і приналежності.

2.7 Плоди і доходи.

2.8 Гроші та валютні цінності.

2.9 Нерухомі та рухомі речі.

2.10 Майно.

Розділ ІІІ. Цінні папери як об'єкти цивільних прав

Розділ ІV. Вексель як об'єкт цивільних прав

4.1 Джерела вексельного законодавства.

4.2 Поняття і види векселя.

4.3 Форма векселя.

Розділ V. Дії, послуги, результати творчої діяльності, особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав. Службова та комерційна таємниця.

5.1. Результати творчої діяльності як об'єкти права.

5.2 Особисті немайнові блага як об'єкти цивільних прав.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Радикальні економічні і політичні перетворення в суверенних державах мають на меті побудувати нову модель господарської системи. ЇЇ фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, що передбачають нову систему видів і форм власності, яка відображає плюралізм відносин власності.

В основу законодавчих актів, що регулюють товарно-грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб'єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти повинні створити рівні правові умови для діяльності товаровиробників незалежно від форм власності, передбачити організаційні форми здійснення ними підприємницької діяльності.

Посилюється роль чіткого визначення і характеристики об'єктів цивільного права в самостійній організації господарської діяльності суб'єктів товарно-грошових відносин. Все це свідчить про зростаючу соціальну цінність цивільного права в правовій державі і визначає місце в системі правових галузей. Сучасне право поділяється на окремі галузі в залежності від критеріїв, покладених в основу їх розмежування, і функціональних особливостей кожної з галузей. До таких критеріїв належать: предмет, метод, правового регулювання і функції даної галузі.

Взаємодія галузей сучасного права забезпечує всебічне правове регулювання суспільних відносин в Українській державі.

Цивільне право як самостійна галузь права також має відповідний предмет, метод цивільно-правового регулювання і функції.

У діалектико-матеріалістичній філософії об'єкт визначається як зовнішній протилежний суб'єкту предмет, на який спрямовані пізнання і дія суб'єкта. Проте прямолінійно застосовувати це філософське положення до правових, у тому числі й цивільних, відносин не можна. Інакше склалося б хибне уявлення, що правовідносини -- це відношення між суб'єктом і об'єктом. Насправді ж правовідносини слід розглядати як відносини між суб'єктами з приводу того чи іншого об'єкта. Вони складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задоволення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідносин) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у відносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення - своїх законних прав та інтересів.

Сучасний політичний та соціально-економічний розвиток України визначається удосконаленням законодавства, яким закріплено правове становище громадян, організацій і їх об'єднань та встановлюються гарантії реалізації і захисту їх прав і свобод, визначених конституцією й іншими законами України. Конституційні норми в яких вони закріплені, виступають основою для деталізації в галузевому законодавстві регулювання всіх аспектів їх дій і для визначення юридичних гарантій їх реалізації, захисту суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав, охоронюваних законом інтересів і свобод.

Розділ І. Поняття і види об'єктів цивільних прав

Об'єкти цивільних прав і об'єкти цивільних правовідносин - поняття тотожні.

У діалектико-матеріалістичній філософії об'єкт визначається як зовнішній протилежний суб'єкту предмет, на який спрямовані пізнання і дія суб'єкта. Проте прямолінійно застосовувати це філософське положення до правових, у тому числі й цивільних, відносин не можна. Інакше склалося б хибне уявлення, що правовідносини -- це відношення між суб'єктом і об'єктом. Насправді ж правовідносини слід розглядати як відносини між суб'єктами з приводу того чи іншого об'єкта Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 1997. С. - 114.. Вони складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задоволення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідносин) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у відносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення - своїх законних прав та інтересів.

В юридичній літературі побутують також інші визначення поняття об'єкта цивільних прав. Проте, на нашу думку, вони різняться між собою в основному не за змістом, а лише за формою.

Об'єкти цивільних прав за цільовим призначенням та правовим режимом поділяються на такі види: речі, включаючи гроші, валютні цінності та цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, дії (роботи) та послуги, результати творчої діяльності, службова та комерційна таємниця, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

Розділ ІІ. Речі як об'єкти цивільних прав.Класифікація речей. Майно

Речі є основним видом об'єктів цивільних прав. З погляду цивільного права, до них належать засоби виробництва, предмети споживання, предмети природи як у натуральному стані, так і створені людською працею, оскільки вони можуть служити для задоволення потреб людини. Речі, не придатні для такого задоволення, не можуть бути об'єктами права. Не можуть ними бути і речі, якими людина взагалі не володіє (наприклад, планети, невідкриті елементи природи тощо). Отже, під речами у цивільному праві мають на увазі всі предмети матеріального світу, які можуть задовольняти певні потреби людини і бути в її володінні.

Держава встановлює відповідні правила поведінки людей стосовно тієї чи іншої речі. На цій основі виникає термін “правовий режим речей і майна”. Він є умовним (ніякого правового режиму речей насправді бути не може) і встановлюється не для речей, а для поведінки людей щодо тієї чи іншої речі (майна), зокрема щодо порядку володіння, користування, способів і меж розпорядження речами.

Речі, залежно від особливостей їх правового режиму, поділяються на такі види: засоби виробництва і предмети споживання, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилучені з цивільного обороту; індивідуально визначені і родові; замінні і незамінні; споживні і неспоживні; подільні і неподільні; головні і приналежності; плоди і доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери, нерухомі та рухомі речі.

2.1 Засоби виробництва і предмети споживання

Економічно такий поділ речей застосовується у будь-якому суспільстві, оскільки жодне не може існувати, не створюючи предметів споживання за допомогою засобів виробництва -- основних і оборотних. До основних належать: будівлі, споруди, машини, устаткування, засоби транспорту і зв'язку. Вони використовуються багаторазово у виробничому процесі, поступово переносячи свою вартість на продукцію, що виробляється. Оборотними засобами є сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, запасні частини тощо. Предмети споживання -- це речі, що використовуються безпосередньо людиною (продукти харчування, одяг, взуття, предмети побуту та ін.).

Юридичне значення такого економічного поділу речей полягає в тому, що ті чи інші засоби виробництва можуть бути тільки У відповідних суб'єктів цивільного права, які відповідно до закону можуть мати у власності чи користуванні лише певні об'єкти. Закон визначає порядок розпорядження і звернення стягнення на майно, яке належить до основних і оборотних засобів і предметів споживання. Дозволяючи кооперативну та індивідуальну трудову діяльність, держава також визначає, які засоби виробництва можуть бути на праві власності кооперативів і громадян, безпосередньо зв'язуючи це з характером дозволеної діяльності.

2.2 Речі, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті і не вилучені з цивільного обороту

Вилучення речей з цивільного обороту означає, що деякі об'єкти можуть належати на праві власності лише певним суб'єктам цивільного права. Так, надра, води і ліси є У виключній власності народу України і надаються тільки у володіння і користування.

Вилучення речей з цивільного обороту також означає, що будівлі, споруди, устаткування та інше майно, яке належить до основних засобів державних організацій, не може бути предметом застави і на нього не може бути звернене стягнення по претензіях кредиторів.

Обмеження речей у цивільному обороті полягає в тому, що право власності на певні речі може бути передане іншій особі лише за умов, передбачених законом. Необхідність обмеження речей у цивільному обороті спричинюється різними обставинами. З міркувань державної безпеки або з інших підстав деякі предмети можуть бути придбані лише з особливого дозволу (зброя, вибухові та радіоактивні речовини, сильнодіючі отрути тощо) Цивільний кодекс України. стаття 129..

Особливий правовий режим встановлено до таких предметів, як валютні цінності, дорогоцінні метали та інші речі, зазначені у ч.2 ст.129 ЦК України. Порядок укладання угод щодо них регулюється спеціальними нормативними актами.

Всі інші -- це речі, не вилучені з цивільного обороту. Вони можуть вільно відчужуватись, переходити у власність будь-якої особи на підставах, передбачених законом.

2.3 Речі індивідуально визначені і родові

Індивідуально визначені -- це речі, які відрізняються від інших за індивідуальними ознаками:

а) виділені із загальної маси речей даного роду (наприклад, з партії холодильників, приймачів);

б) єдині у своєму роді (наприклад, картина Рєпіна “Запорожці”);

в) відрізняються від інших за кількома ознаками (будинок Київського університету, завод “Арсенал”).

Родовими називаються речі, які мають єдині родові ознаки речей даного виду. Вони вимірюються вагою, числом, об'ємом (1 т пшениці, 1 м³ дров, 10 л бензину, 5 м тканини).

Правове значення поділу речей на індивідуально визначені і родові полягає у тому, що при загибелі індивідуально визначеної речі боржник звільняється від обов'язку передати її кредитору, але зобов'язаний виплатити грошову компенсацію її вартості. Якщо ж предмет зобов'язання -- індивідуально визначена річ -- є в натурі, то кредитор вправі вимагати саме цю річ (ст. 265 ЦК України) і боржник не вправі замінити ЇЇ грошовою компенсацією без згоди на те кредитора. При загибелі родових речей боржник, як правило, не звільняється від виконання зобов'язання у натурі, оскільки є можливість замінити річ, що загинула, іншою річчю такого роду (ст. 234 ЦК України).

Ось чому у цивільному праві родові та індивідуально визначені речі називають відповідно замінимими і незамінимими.

2.4 Речі споживні і неспоживні

При використанні речі або знищуються повністю, або перетворюються в іншу річ, або зберігають свою цілісність тривалий час.

Речі, які при використанні знищуються повністю (наприклад, паливо, продукти харчування) або перетворюються в іншу річ (наприклад, сировина), називаються споживними. До них належать також гроші, оскільки використовувати їх можна лише витрачаючи.

Неспоживними звуться речі, користуватися якими можна лише при тривалому зберіганні їх призначення (наприклад, верстати, машини, будівлі, одяг, взуття).

Поділ речей має відповідне правове значення, оскільки вказані речі можуть бути предметом лише певних угод. Так, предметом договору позики можуть бути споживні речі (гроші або речі, визначені родовими ознаками), бо позичальник, використавши одержану річ, зобов'язується повернути позикодавцеві таку суму грошей або кількість речей такого самого роду і якості (ст. 374 ЦК України). Інакше вирішується питання у договорі майнового найму, оренди, прокату. Тут предметом договору можуть бути тільки неспоживні речі, оскільки наймач при припиненні договору зобов'язаний повернути те саме майно, яке він одержав у тимчасове користування (ст.265 ЦК України).

2.5 Подільні і неподільні речі

До подільних речей належать речі, які внаслідок поділу у натурі не змінюють свого господарського чи іншого призначення (наприклад, продукти харчування). Під неподільними розуміють речі, які при поділі втрачають первісне призначення. Наприклад, неможливо поділити телевізор, автомашину, не втративши їх основного призначення. Виходячи з цього, неподільні речі не можуть бути об'єктом правовідносин, в яких йдеться про розподіл майна в натурі. У такому випадку неподільна річ продається, а поділу підлягають одержані від продажі гроші, або неподільна річ залишається одній особі, яка зобов'язується надати іншій грошову компенсацію Цивільний кодекс України. стаття 115..

Інколи в принципі подільна річ належить до неподільної. Наприклад, невеликий житловий будинок, який не може бути поділений між кількома спадкоємцями для проживання в ньому. Статусу неподільних набувають речі, об'єднані ознакою загального призначення, наприклад, столовий сервіз, колекція поштових марок, меблевий гарнітур, спеціальна бібліотека. Хоча за домовленістю такі комплексні речі можуть стати і подільними.

2.6 Речі головні і приналежності

Нерідко подільні речі знаходяться У такому господарсько-цільовому зв'язку, що одна з них стає головною, а інша -- її приналежністю (наприклад, скрипка і футляр, трактор і набір інструментів до нього тощо). Приналежністю є річ, покликана служити головній речі і зв'язана спільним господарським призначенням. Тобто приналежність фізично не зв'язана з головною річчю, не є її частиною і може бути предметом самостійної угоди. Приналежність, зазначається у ст. 132 ЦК України, наслідує долю головної речі, якщо у договорі або законі не встановлено інше. Приналежність головної речі вказується у стандартах, технічних умовах або прейскурантах, якими визначається комплектність продукції, що поставляється (ст.251 ЦК України).

Приналежність головної речі не слід плутати з поняттям складової частини речі (наприклад, телевізор і динамік, піаніно і клавіші). Складовою частиною речі є все те, що не може бути відділене від неї без пошкодження і істотного знецінення самої речі. При переході права на річ складові частини її не підлягають відділенню (ст.131 ЦК України).

2.7 Плоди і доходи

Плоди -- це природне породження самої речі (приплід тварин, плоди фруктових дерев). Доходи -- те, що приносить річ, перебуваючи в експлуатації і цивільному обороті (наприклад, плата за житло, орендна плата тощо). Плоди, приплід тварин, доходи від речей належать їх власникові, якщо інше не встановлено законом або договором власника з іншою особою (ст. 133 ЦК України).

2.8 Гроші та валютні цінності

Речами з погляду цивільного права є також гроші та валютні цінності.

А. Грошам властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає у тому, що розмір грошової суми визначається не кількістю грошових знаків, а числом вказаних у знаках грошових одиниць. Тому борг може бути погашений будь-якими купюрами.

Гроші -- річ замінна, а тому боржник не може бути звільнений від відповідальності по грошовому боргу на тій підставі, що гроші загинули (були загублені чи украдені) (ст.ст.212--215 ЦК України). Як речі родові, вони можуть бути індивідуалізовані шляхом запису номерів окремих грошових знаків, наприклад у колекції чи слідчому протоколі.

Як об'єкт права гроші виконують переважно платіжну функцію. Боржник має право погасити ними майновий борг, якщо інше не встановлено законом чи договором (ст.ст.213, 231 ЦК України). Проте гроші можуть виступати як самостійний об'єкт правовідносин, наприклад, у договорі позики (ст.374 ЦК України), у договорі банківської позички (ст.ст.382,383 ЦК України), при заповіті збережень у кредитних установах (ст.564 ЦК України).

Б. Валютні цінності -- це визначені законом певні види майна. До валютних цінностей відноситься валюта України, іноземна валюта та монетарні метали.

Валюта України це є, власне, грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет та в інших формах, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також грошові знаки, які вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу. Валютними цінностями є кошти на рахунках, у внесках в банківських та інших кредитно-фінансових установах на території України, платіжні документи (акції, купони до них, бони, векселі (тратти), боргові розписки, акредитиви, чеки, банківські накази, депозитні сертифікати, ощадні книжки, інші фінансові та банківські документи, виражені в грошових знаках, які перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України.

Теж саме можна сказати щодо іноземної валюти, зазначивши лише, що це є відповідні іноземні грошові знаки, монети, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також кошти у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України. До іноземної валюти відносяться також зазначені вище платіжні та інші документи, що виражені в іноземній валюті або монетарних металах.

До монетарних металів відносяться золото і метали іридієво-платинової групи в будь-якому вигляді та стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів.

Законодавством встановлюється режим здійснення валютних операцій на території України, визначаються загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших кредитно-фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, а також права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства (див. Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. “Про систему валютного регулювання і валютного контролю”).

Валютні цінності не слід ототожнювати з дорогоцінними металами і дорогоцінними каменями як самостійними об'єктами правових і виробничих відносин. Правовий режим названих об'єктів визначається Інструкцією про порядок одержання, витрачання, обліку, зберігання та транспортування дорогоцінних металів і дорогоцінного каменю на підприємствах, в об'єднаннях, установах і організаціях, затвердженою Міністерством фінансів України 29 грудня 1992 р.

2.9 Нерухомі та рухомі речі

До нерухомих речей належать земельні ділянки та все, що розташоване на них і міцно з ними пов'язане. Переміщення таких речей практично виключається, бо в разі їх переміщення це може призвести до втрати цивільного призначення нерухомості речей і непропорційних збитків.

Правочини з нерухомими речами вимагають спеціальної державної реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів з нею є публічною. Реєструвальний орган зобов'язаний надати інформацію про здійснену реєстрацію та зареєстровані права будь-якій особі.

Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочину з нею, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду.

Режим нерухомої речі може бути поширений законом і на інші речі, зокрема на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти -- як такі, що підлягають державній реєстрації.

Рухомими речами визнаються такі, що їх можна вільно переміщувати у просторі без будь-яких особливих формальностей.

2.10 Майно

У цивільному праві термін “майно” вживається в кількох значеннях. Під майном розуміють певну річ або їхню сукупність, у тому числі гроші і цінні папери. Саме про таке майно йдеться, наприклад, у нормах, які визначають об'єкти права власності, порядок захисту права власності, предмет договорів дарування, майнового найму, позики тощо. Під майном розуміється також комплекс речей. Таким майновим комплексом є підприємство, як єдиний майновий комплекс, що використовується для здійснення підприємницької діяльності. До складу підприємства як майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, включаючи земельні ділянки, будівельні споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також права на позначення, що індивідуалізують підприємство, його продукцію, роботи та послуги (фірмові найменування, знаки для товарів і послуг) та інші виключні права, якщо інше не передбачено законом або договором.

Підприємство у цілому як майновий комплекс визнається нерухомістю.

Підприємство у цілому, або його частина, можуть бути об'єктом купівлі-продажу, застави, оренди та інших правочинів, пов'язаних з установленням, зміною та припиненням речевих прав. Терміном “майно” охоплюється також сукупність майнових прав, які належать певній особі. У такому значенні майно вживається у нормах, направлених на захист будь-яких майнових прав особи, наприклад, у нормах про охорону майна громадянина, визнаного безвісно відсутнім або оголошеного померлим, а також про відповідальність юридичної особи. Таке поняття майна відрізняється від поняття сукупності майнових прав і обов'язків особи. У такому розумінні термін “майно” використовується у нормах, що визначають частку не тільки майнових прав, а й обов'язків юридичних осіб і громадян, наприклад, у нормах щодо наслідків реорганізації юридичних осіб, спадкоємства, коли до правонаступників переходять не лише права, а й обов'язки.

Розділ ІІІ. Цінні папери як об'єкти цивільних прав

Одним з видів матеріальних об'єктів цивільних правовідносин, що нині широко застосовуються як в господарському обороті в межах України, так і в сфері зовнішньоекономічної діяльності, є цінні папери. Маючи певну вартість, вони можуть бути використані для здійснення розрахунків, а також як застава для забезпечення платежів і кредитів.

Легальне визначення цінних паперів вміщене в ст.1 Закону України від 18 червня 1991 р. “Про цінні папери і фондову біржу”.

Цінні папери -- це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р., стаття 1..

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлення. Інакше кажучи, цінний папір -- це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права.

Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо конкретних видів цінних паперів встановлюється законодавством. Поліграфічне виконання бланків цінних паперів (спосіб друку, папір, засоби захисту тощо) повинне відповідати встановленим вимогам. Слід, проте, мати на увазі, що випуск цінних паперів може здійснюватися як у паперовій, так і в безпаперовій формі (у вигляді записів в електронних базах даних) Указ Президента Ук-раїни (із змінами і доповненнями, внесени-ми Указом Президента України від 2 березня 1996 р.) “Про облік прав власності на іменні цінні папери та депозитарну діяльність” від 25 травня 1994 р..

Однією з головних ознак цінного паперу є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу (одержання доходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного майна).

Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різними -- від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам.

Як зазначалося раніше, здійснення суб'єктивного цивільного права, засвідченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред'явлення цінного паперу. Тому втрата цінного паперу, за загальним правилом, тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред'явника, то вона може в порядку, встановленому главою 38 Цивільного процесуального кодексу України, просити суд про визнання паперу недійсним і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.

Залежно від способу визначення уповноваженої особи цінні папери можуть бути іменними або на пред'явника.

Іменним цінним папером визнається документ, що виписаний на ім'я конкретної особи, яка тільки і може здійснити закріплене цим папером суб'єктивне право.

Цінний папір на пред'явника (пред'явницький) на відміну від іменного не містить вказівки на конкретну особу, якій треба здійснити виконання. Будь-який держатель цінного паперу є особою, уповноваженою на здійснення закріпленого цим папером права.

Іменні цінні папери, якщо інше не передбачено Законом “Про цінні папери і фондову біржу” або в них спеціально не вказано, що вони не підлягають передачі, передаються шляхом повного індосаменту (передавальним записом, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Цінні папери на пред'явника обертаються вільно.

В Україні можуть випускатися і обертатися такі види цінних паперів: акції; облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов'язання республіки; ощадні сертифікати; векселі; приватизаційні папери Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р., стаття 1..

Акцією визнається цінний папір без встановленого строку обігу, що засвідчує пайову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним, дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації акціонерного товариства.

Як цінний папір, акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу -- “акція”, її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства. До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів, що повинен містити такі основні дані: порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції, по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і рік виплати дивідендів.

Акції поділяються на види, юридична суть яких полягає в тому, Що акції одного виду (класу) дають їх власникам однакове за обсягом право майнової участі в акціонерному товаристві. За ознакою класу акції поділяються на привілейовані і прості. Залежно від передбачених статутами товариств обмежень прав відчуження розрізняють також іменні акції і акції на пред'явника.

Простими іменними визнаються акції з рівними правами участі акціонерів, імена яких входять до обов'язкових реквізитів акції. Власниками простих іменних акцій є, як правило, громадяни, які в принципі, вільно розпоряджаються ними (продають, передають, дарують, обмінюють, відчужують іншим способом), але з дотриманням спеціальних правил. Так обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться товариством. До цієї книги вносяться відомості про кожну іменну акцію, включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість таких акцій у кожного з акціонерів.

Статутами акціонерних товариств і бланками акцій визначаються іменні акції, які підлягають і які не підлягають вільному відчуженню іншим особам. Якщо в акції спеціально не вказано, що вона не підлягає передачі, така акція передається шляхом повного індосаменту.

Акції на пред'явника обертаються вільно, тобто без індоса-ментних процедур. Акціонерне товариство у книзі реєстрації акцій фіксує лише загальну кількість акцій на пред'явника.

Привілейовані акції -- це акції з пільговими правами майнової участі. Власники таких акцій мають певні майнові привілеї і несуть менший ризик порівняно з простими акціонерами. Привілеями є, перш за все, переважне право на одержання дивідендів, а саме: річний розмір дивіденду фіксується в процентах до номінальної вартості акції і виплачується у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру одержаного товариством прибутку у відповідному році. Якщо прибутку відповідного року недостатньо, дивіденди по привілейованих акціях виплачуються за рахунок резервного фонду. Разом з тим, у тому разі, коли розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам по простих акціях, перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх може проводитися доплата до розміру дивідендів, виплачених простим акціонерам.

Привілейовані акції дають їх власникові також переважне право на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного товариства у разі його ліквідації.

Оскільки власники привілейованих акцій ризикують менше, ніж власники простих акцій, вони мають обмежені управлінські права. За загальним правилом (тобто, якщо інше не передбачено статутом акціонерного товариства), власники привілейованих акцій не мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10 процентів статутного фонду акціонерного товариства.

Дивіденди по акціях виплачуються за підсумками року в порядку, передбаченому статутом акціонерного товариства, за рахунок прибутку, що залишається в його розпорядженні після сплати встановлених законодавством податків, інших платежів у бюджет та процентів за банківський кредит.

Облігація -- це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску).

Облігації усіх видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних засадах. Громадяни можуть придбати облігації лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства -- за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та процентів за банківський кредит.

В Україні випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик;

б) облігації підприємств Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р., стаття 10..

Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим обігом.

Облігації внутрішніх республіканських і місцевих позик випускаються на пред'явника. Рішення про їх випуск приймається відповідно Кабінетом Міністрів України і місцевими Радами народних депутатів. У рішенні повинні визначатися емітент, умови випуску і порядок розміщення облігацій. Кошти, одержані від реалізації зазначених облігацій, направляються відповідно до державного і місцевих бюджетів, до позабюджетних фондів місцевих Рад народних депутатів.

Облігації підприємств випускаються підприємствами всіх форм власності і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Рішення про випуск облігацій підприємств приймається емітентом і оформляється протоколом, який повинен містити відомості, зазначені в ст. 11 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”.

Облігації підприємств повинні мати такі реквізити: найменування цінного паперу -- “облігація”, фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій; фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації); номінальну вартість облігації; строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій); місце і дату випуску, а також серію і номер облігації; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента. Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів.

Доходи по облігаціях підприємств виплачуються за рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів.

Казначейські зобов'язання України -- вид цінних паперів на пред'явника, що розміщуються виключно на добровільних засадах серед населення, засвідчують внесення їх власниками грошових коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу.

Рішення про випуск довгострокових (вад 5 до 10 років) та серед-ньострокових (вад 1 до 5 років) казначейських зобов'язань приймається Кабінетом Міністрів України, а рішення про випуск короткострокових (до одного року) зобов'язань -- Міністерством фінансів, які визначають умови їх випуску, включаючи розмір і порядок виплати доходу.

Ощадний сертифікат -- це письмове свідоцтво банку про депонування грошових коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення встановленого строку депозиту і процентів по ньому. Ощадні сертифікати можуть бути строковими (під певний договірний процент на визначений строк) або до запитання. Законодавством передбачається видача як іменних сертифікатів (обігу не підлягають, а їх продаж іншим особам є недійсним), так і сертифікатів на пред'явника. Реквізити ощадних сертифікатів визначені в ст.18 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”.

Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред'явленні їх для оплати в банк, що їх випустив.

Вексель -- це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Для запровадження комерційного кредиту, поліпшення розрахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності введено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 року Постанова Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. “Про застосування векселів в господарському обороті України”..

Законодавством України передбачено, зокрема, використання векселів:

-- для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності відповідно до Указу Президента України від 14 вересня 1994 р. “Про випуск та обіг векселів для покриття взаємної заборгованості суб'єктів підприємницької діяльності України”;

-- для сплати ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на митну територію України давальницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної території України відповідно до Закону України від 15 вересня 1995 р. “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах”;

-- в рахунок фінансування витрат державного бюджету відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 1996 р. № 689 “Про затвердження порядку застосування векселів Державного казначейства”;

-- під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. “Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна”;

-- для оформлення простими векселями бюджетної заборгованості з фінансування видатків, пов'язаних з оплатою природного газу, що споживається бюджетними організаціями та установами відповідно до наказу Міністерства фінансів та Державної акціонерної холдингової компанії “Укргаз” від 21 серпня 1996 р.

Порядок використання векселів у господарському обороті України регулюється Положенням “Про переказний і простий вексель”, затвердженим Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р. з урахуванням таких особливостей:

-- використовувати векселі, а також виступати векселедавцями, акцептантами, індосантами і авалістами можуть тільки юридичні особи -- суб'єкти підприємницької діяльності, що визнаються такими відповідно до чинного законодавства України;

-- векселі можуть видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, за винятком векселів Мінфіну, Національного банку та комерційних банків України;

-- у господарському обігу можуть використовуватись простий і переказний векселі;

-- вексельний бланк може заповнюватися друкованим та не-друкованим способами;

-- сума платежу за векселем обов'язково заповнюється цифрами та літерами;

-- вексель підписується керівником і головним бухгалтером юридичної особи та посвщчується печаткою.

Розрізняють два види векселів: простий і переказний (ст.21 Закону “Про цінні папери і фондову біржу”).

Простий вексель -- це складений за суворо визначеною формою документ, за яким боржник (векселедавець) приймає на себе абстрактне, нічим не обумовлене зобов'язання в зазначений строк або на вимогу здійснити платіж кредитору (векселе-держателю) або тому, кому він накаже. При простому векселі платником є сам векселедавець.

Переказний вексель (тратта) -- складений за суворо визначеною формою документ, в якому міститься проста, нічим не обумовлена пропозиція боржника, векселедавця (трасанте) іншій особі, платнику (трасату) в зазначений строк здійснити платіж кредитору, векселедержателю (ремітенту) або тому, кому він накаже.

Переказний вексель відрізняється від простого тим, що в даному разі векселедавець сам платежу не здійснює, а переказує цей свій обов'язок на свого боржника (платника по векселю). Лереказний вексель також може переказуватись одним держателем іншому. Відповідно до Положення “Про переказний і простий вексель” передавальний напис (індосамент) виконується на звороті векселя або на додатковому аркуші (так званий аллонж до векселя). У разі використання додаткового аркуша він повинен бути приєднаний до векселя клеєвим способом. При цьому індосамент, що розміщується першим на додатковому аркуші, повинен починатися на векселі і закінчуватися на додатковому аркуші, а печатка має розміщуватися на з'єднанні векселя і додаткового аркуша.

Для здійснення платежу вексель пред'являється платнику. Його згода на оплату векселя (акцепт) оформляється написом на векселі.

При неодержанні платежу за векселем банк платника зобов'язаний подати вексель для опротестування від імені довірителя -- банку векселедержателя.

Векселі для вчинення протесту про несплату приймаються нотаріусами на наступний день після закінчення дати платежу за векселем, але не пізніше 12-ї години наступного після цього строку дня Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Міністерством юстиції України 14 червня 1994 р..

Опротестований вексель з надписом про протест і актом протесту повертається від нотаріуса векселедержателю.

Приватизаційні папери -- це особливий вид державних цінних паперів, які засвідчують право власника на безоплатне одержання в процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду.

Приватизаційні папери можуть бути лише іменними.

Порядок випуску та обігу приватизаційних паперів визначається Законом України від 6 березня 1992 р. “Про приватизаційні папери”, а також іншими законодавчими актами України.

Так, запровадження в обіг приватизаційних майнових сертифікатів (цінних паперів, які засвідчують право власників на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств) у паперовій формі було здійснено згідно з зазначеним вище Законом, а також згідно з Постановою Верховної Ради України від 29 липня 1994 р. “Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її виконанням”, Указом Президента України від 21 квітня 1994 р. “Про введення в готівковий обіг приватизаційних майнових сертифікатів” та Постановою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1994 р. “Про заходи щодо виконання Постанови Верховної Ради України від 29 липня 1994 року “Про вдосконалення механізму приватизації в Україні і посилення контролю за її виконанням”. Видача приватизаційних майнових сертифікатів здійснюється в порядку, встановленому Положенням про порядок видачі приватизаційних майнових сертифікатів, затвердженим наказом Національного банку України від 2 грудня 1994 р. із змінами, внесеними наказом від 14 листопада 1995 р.

Приватизаційні папери мають такі реквізити: запис про приналежність паперу до України; найменування органу, що випустав папір; зазначення виду приватизаційного паперу, серії та порядкового номера; дату випуску і строк використання; номінальне значення приватизаційного паперу у вартісному, обчисленому виходячи з відновної вартості майна, що приватизується, та (або) натуральному вираженні, або в умовних одиницях; прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання власника, відомості про документ, що посвідчує його особу; підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку установи, яка видала папір.

У приватизаційних паперах також міститься інформація про умови і порядок їх використання та про права власника.

Приватизаційні папери використовуються громадянами України лише шляхом їх обміну на паї, акції, інші документи, що встановлюють та засвідчують право власності на частку державного майна відповідно до номіналу приватизаційного паперу з обов'язковим відображенням змісту обмінної операції як на самому приватизаційному папері, так і в супутніх документах, і супроводжується погашенням приватизаційного паперу. Угоди, укладені з використанням приватизаційних паперів для цілей, не передбачених Законом “Про приватизаційні папери”, є недійсними.

Громадяни мають право застосовувати приватизаційні папери одного виду в різних сферах приватизації шляхом забезпечення їх взаємного конвертування. Конвертованість приватизаційних паперів у період приватизації забезпечується встановленням коефіцієнтів для перерахунку номінального значення паперу одного виду при його конвертуванні в інший. Постанова Верховної Ради України від ЗІ січня 1996 р. “Про затвердження коефіцієнта конверсії приватизаційних майнових сертифікатів і житлових чеків” (затверджено коефіцієнт конверсії приватизаційних майнових сертифікатів і житлових чеків у розмірі 1.)

Розглянуті тут види цінних паперів названі в ст.3 Закону “Про цінні папери і фондову біржу” вичерпним переліком, який уявляється невиправдано обмеженим. В цивільному обороті беруть участь й інші документи, які за своїм призначенням можна було б віднести до цінних паперів. Це інвестиційний сертифікат, компенсаційний сертифікат, чек, коносамент тощо.

Відповідно до Положення про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії, затвердженого Указом Президента України від 19 лютого 1994 р. інвестиційний сертифікат є цінним папером, який випускається виключно інвестиційним фондом або інвестиційною компанією і дає право його власникові на отримання доходу у вигляді дивідендів.

Компенсаційні сертифікати можуть використовуватися для придбання акцій акціонерних товариств, що створюються в процесі приватизації державного майна Постанова Кабінету Міністрів України “Про порядок обігу сертифікатів, отриманих громадянами України як компенсацію втрат від знецінення грошових заощаджень в установах Ощадного банку та колишнього Укрдержстраху” від 7 лютого 1996 р..

Разом з тим слід мати на увазі, що існують зобов'язання держави перед громадянами України щодо компенсації грошових заощаджень, передбачено, що не використані для приватизації державного майна компенсаційні сертифікати може бути повернуто вкладникам до установ Ощадного банку України Закон України “Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України” від 21 листопада 1996р..

Чек застосовується для здійснення розрахунків у безготівковій формі між юридичними особами, а також фізичними та юридичними особами з метою скорочення розрахунків готівкою за отримані товари, виконані роботи та надані послуги. Розрахунковий чек -- це документ, що містить письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) установі банку (банку-емітенту), яка веде його рахунок, сплатити чекодержателю зазначену в чеку суму коштів Інструкція № 7 “Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України”, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 2 серпня 1996 р., п. 44.

Коносамент є товаророзпорядчим документом, що посвідчує право його держателя розпоряджатися зазначеним в коносаменті вантажем і отримати вантаж після завершення перевезення. Коносамент головним чином застосовується при здійсненні морських перевезень і є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті. Реквізити коносамента визначені ст. 138 Кодексу торговельного мореплавства України. Передача коносамента здійснюється з дотриманням таких правил: 1) іменний коносамент може передаватися за іменними передаточними написами або в іншій формі з дотриманням правил, установлених для передачі боргової вимоги; 2) ордерний коносамент може передаватися за іменними або бланковими передаточними написами; 3) коносамент на пред'явника може передаватися шляхом простого вручення (ст. 140 КТМ України).

Таким чином, охарактеризовані документи, як видно, мають ознаки цінних паперів, але в законодавчому порядку такими не визнані. В зв'язку з цим було б доцільно включити їх до переліку цінних паперів, закріпленого Законом “Про цінні папери та фондову біржу”, а сам перелік зробити відкритим.

Розділ ІV. Вексель як об'єкт цивільних прав

4.1 Джерела вексельного законодавства

В господарському обороті широке застосування належить векселю. Введений в обіг для заміни готівки, коли шляхи сполучення були малонадійними, а гроші -- тільки металевими, вексель пройшов декілька етапів еволюції. Спочатку він був формою розрахунків. Мова йшла, по суті, про письмовий документ, який клієнт вручав своєму банку. Останній поручав своєму банку-кореспонденту, який знаходився в іншому місті, виплатити суму грошей, вказану у векселі, іншій особі, ім'я якої зазначено у векселі. З XVIII століття вексель почав виконувати функцію кредитування. Бернар і Коллі. “Толковый экономический и финансовый словарь”. М., 1994. - т. ІІ. - С.132. Векселедавець, складаючи вексель, вказував в ньому віддалений термін платежу, в результаті чого з'являлась можливість продати товар, який був придбаний в обмін на вексель.

В сучасних умовах в світі існує дві основні системи вексельного законодавства. Одна з них заснована на основі Женевської вексельної конвенції від 7.06.30 р. № 358, яка встановила “Однаковий закон про переказний і простий вексель”. Країни, які входять в Женевську систему вексельного законодавства, уніфікували своє законодавство на основі названої конвенції або прийняли закони, змістом відповідні цій конвенції.

Друга світова система вексельного законодавства заснована на англійському Законі про переказні векселі 1882 року. До неї належать країни, які входять до “Загального права”.

Самостійну групу складають країни, вексельне законодавство яких не входить ні в одну із названих систем і врегульоване національними нормами права.

Україна входить до першої із названих систем вексельного законодавства. В Україні запроваджено вексельний обіг з використання простого і переказного векселів відповідно до “Однакового закону про переказний і простий вексель”, прийнятого Женевською конвенцією в 1930 році (далі пойменований Женевський вексельний закон) Постанова Верховної Ради України “Про застосування векселів в господарському обороті України”, від 17 червня 1992 року.

Керуючись Постановою Верховної Ради України від 12.09.1991 р. “Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР” та враховуючи, що Положення про переказний і простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 року № 104/1341 розроблялось відповідно до Женевського вексельного закону, вексельний обіг на території України здійснюється з дотриманням вимог цього Положення.

Слід зазначити, що Положення про переказний і простий вексель 1937 року відтворює зміст Женевського вексельного закону.

Крім того, Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10 жовтня 1992 року № 528 підтвердила дію в Україні вказаного Положення. В Україні прийнято також ряд інших законодавчих і підзаконних нормативних актів, які регулюють окремі питання вексельного обігу. Серед них Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про заставу”, “Про підприємства”, Укази Президента України “Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії”, “Про сплату державного мита за вексельні бланки”. Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України № 18/5 від 18.06.1994 р.

Законодавством встановлюється спеціальний правовий режим щодо складання і форми векселя, терміну платежу для пред'явлення векселя до оплати, пролонгації векселя, протесту на випадок несплати, терміну позовної давності.

4.2 Поняття і види векселя

Векселем є документ, який складений за встановленою законом формою і містить безумовне зобов'язання або вказівку векселедавця сплатити власнику векселя (векселеутримувачу) у встановлений термін вказану суму грошей.