Заповіт. Його форми і засоби

Контрольна робота

Заповіт. Його форми і засоби

ВСТУП

Важливим елементом процесу перебудови, реформування та демократизації всіх систем суспільства в Україні є формування правової держави, яка покликана забезпечити виконання конституційного принципу верховенства права (стаття 8 чинної Конституції України), та забезпечувати недоторканність та захист таких важливих соціальних цінностей як життя та здоров'я людини, її недоторканності і безпеки, честі та гідності.

Економічні перетворення в державі мають на меті утворення нової системи господарювання, які тягнуть за собою значні потреби в реформації правової системи держави. За даних умов значно зростає роль правового регулювання товарно-грошових відносин та різноманітних відносин з немайновими цінностями. Держава має прикласти максимальних зусиль для того щоб правова база була приведена до відповідності з вимогами чинної ситуації в економіці.

Інститут спадкового права в усіх правових системах, як стародавніх так і сучасних, є одним із найважливіших. Його значимість обумовлюється також тим, що об'єктом спадкування переважно є право власності. Що залишається після смерті власника, кому має перейти майно, в якому порядку та обсязі - всі ці проблеми спадкового права з найдавніших часів і до нашого часу залишаються в центрі уваги суспільства та держави, законодавців та дослідників, кожної людини, оскільки в тій чи іншій мірі торкається його інтересів.

В даній роботі буде зроблений аналіз спадкування за заповітом, розглянуті чинні законодавчі акти, що стосуються теми роботи та будуть викладені побажання щодо бачення нового Цивільного кодексу з приводу заповідального права взагалі та спадкування за заповітом з точки зору теперішніх соціальних та економічних умов.

Кожний дієздатний громадянин може за життя визначити долю належного йому майна на випадок смерті. Таке розпорядження зроблене у встановленій законом формі називається заповітом. Отже виходячи з вищесказаного можна визначити, що заповіт - це угода, яка виражає волю однієї особи і здійснюється нею особисто щодо подальшої долі свого майна після своєї смерті або ж це особисте розпорядження громадянина на випадок смерті з зазначенням кола спадкоємців яке має бути виражене в письмовій нотаріальній формі. За своєю юридичною природою заповіт є односторонньою угодою. У цій угоді знаходить відображення волевиявлення лише однієї особи - заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, які були згадані у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини. На дійсність заповіту не впливає той факт, що спадкоємець за заповітом не лише не висловлював під час складання заповіту згоди на прийняття спадщини, а навіть й не знав про те, що на його користь складено заповіт.

Звичайно угоди можуть укладатися через представника, але це не стосується до такого типу угоди, як заповіт. Заповіт у всіх випадках має укладатися лише особисто заповідачем, при цьому заповідач має бути дієздатною особою обов'язково.

Особистий характер заповіту виключає можливість укладення одного заповіту двома особами навіть в тому випадку, коли заповідалося спільне майно.

Закон каже, що кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям. Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом.

1. Форми заповітів

Існують лише дві юридично дієві форми заповітів: нотаріально завірений заповіт і заповіт, що прирівняний до нотаріально завіреного.

Письмові, нотаріально завірені заповіти

Стаття 541 чинного Цивільного кодексу України зазначає, що заповіт має бути складений у письмовій формі з зазначенням місця та часу його складання, власноручно підписаний заповідачем та нотаріально завіреним. Недотримання цих вимог тягне за собою недійсність заповіту.

Заповіти, прирівняні до нотаріально завірених

Чинним законодавством передбачено і таку форму заповітів як заповіти прирівняні до нотаріально завірених, які мають таку ж саму силу, що і нотаріально завірені заповіти. В цю групу потрапляють такі заповіти як заповіти громадян, що перебувають в розвідувальних, антарктичних та інших подібних їм експедиціях, що завірені начальниками цих експедицій; заповіти громадян, які знаходяться на лікуванні в лікарнях та інших стаціонарних лікувально-профілактичних закладах, санаторіях або проживаючих в будинках престарілих та інвалідів, завірені головними лікарями, їх заступниками по медичній частині або черговими лікарями цих лікарень, лікувальних закладів, санаторіїв, а також директорами та головними лікарями зазначених будинків престарілих та інвалідів; заповіти громадян, що знаходяться у плаванні на морських суднах або суднах внутрішнього плавання, що плавають під прапором України, завірені капітаном цих суден; заповіти військовослужбовців та інших осіб, що знаходяться на лікуванні в госпіталях, санаторіях та інших військово-лікувальних закладах, завірені начальниками, їх заступниками по медичній частині, старшими та черговими лікарями цих закладів, санаторіїв та інших військово-лікувальних закладів;заповіти військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ івійськово-навчальних закладів, де немає державних нотаріальних контор, приватних нотаріусів, посадових осіб та органів, що вчиняють нотаріальні дії, також заповіти робітників і службовців, членів їх сімей і членів сімей військовослужбовців,посвідчені командирами (начальниками) цих частин, з'єднань, установ і закладів; заповіти осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, посвідчені начальниками місць позбавлення волі.

Порядок складання заповітів

Заповіт складається в двох примірниках. За бажанням заповідача заповіт може складатися в більшій кількості примірників. Один з них зберігається в нотаріальній конторі, інший (інші) видається заповідачу.

В заповіті має бути обов'язково вказаний час та місце його укладення (стаття 541 діючого Цивільного Кодексу України). Заповіт має бути підписаний самим спадкодавцем у присутності нотаріуса чи іншої особи, яка має право, відповідно до статті 542 ЦК України посвідчувати цей документ. Громадянин не може надати право комусь за дорученням підписати заповіт. Якщо у заповідача немає змоги з'явитися до нотаріальної контори то він має право запросити нотаріуса додому.

Якщо заповідач внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за його дорученням у присутності заповідача заповіт має право підписувати інша особа. Вона підписує заповіт в присутності нотаріуса або іншої уповноваженої на завірення заповіту особи. При цьому необхідно зазначити причини, з яких заповідач не може підписати заповіт власноручно. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено.

При складанні та посвідченні заповіту нотаріус перевіряє, чи є заповідач тією особою, від імені якої складено заповіт, перевіряє правомірність заповітних розпоряджень та дієздатність заповідача.

Нотаріус повинен відмовити у посвідченні заповіту, коли в ньому містяться незаконні розпорядження або коли заповідач є недієздатною особою. Нотаріус має право відмовити в посвідченні заповіту і у випадку, якщо заповідач тимчасово перебуває у такому стані, що не може розуміти значення своїх дій (наприклад, перебуває під впливом наркотичних речовин або у нетверезому стані).

Заповідач не повинен представляти нотаріусу документи чи будь-які інші докази належності йому майна, з приводу якого складається заповіт. Витребування таких документів зі сторони нотаріуса є незаконним. Належність заповідачу заповіданого майна перевіряється вже після відкриття спадщини.

Особлива форма розпоряджень на випадок смерті передбачена законом щодо вкладів у банках. Вкладник може залишити розпорядження безпосередньо відповідному банку про те, кому слід видати вклад у випадку його (тобто вкладника) смерті. Це розпорядження може бути зроблене у формі надпису як на ощадній книжці, так і на обліковій картці вкладника банку. Причому підпис вкладника банку має бути посвідченим завідуючим відповідного відділення (філіалу ) банку.

2. Спадкування за заповітом в Україні

Поняття та значення спадкування та спадкового права

Після смерті громадянина всі його майнові права та обов'язки, а також деякі його немайнові права переходять до інших осіб. Такий перехід майна померлого до іншої особи або інших осіб називається спадкуванням.

Умови та порядок спадкування регламентуються рядом цивільно-правових норм, що в своїй сукупності складають окремий інститут цивільного права - спадкове право.

Виходячи з вищесказаного, спадкове право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу майна померлого до іншої особи чи інших осіб.

Спадкове право надає можливість кожному громадянину розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті його долю. Це означає, що воно безпосередньо спрямоване на захист особистих інтересів громадян, адже багатьом не байдуже кому буде належати належне спадкодавцю майно після його смерті.

Основні поняття спадкового права

Щоб зрозуміти процес спадкового права, для початку треба визначитись з такими поняттями як спадкоємець, спадкодавець та спадкове майно (спадкова маса).

Спадкодавець - це громадянин, майно якого після смерті переходить у спадщину до іншої особи чи інших осіб. Спадкодавцем може бути лише фізична особа. Причому ця фізична особа може бути спадкодавцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я, кольору шкіри тощо. Спадкування може відбуватися як після смерті дієздатних, так і недієздатних осіб. Однак заповідати майно може лише повністю дієздатна особа.

Спадкоємець - це особа, яка у випадку смерті того чи іншого громадянина набуває права одержати його спадкове майно. Спадкоємцем може бути як фізична так і юридична особа, а також держава. Фізична особа може стати спадкоємцем незалежно від віку, статі, стану здоров'я, кольору шкіри тощо.

Таким чином спадкоємцями можуть бути не лише дієздатні, але й недієздатні фізичні особи. В останньому випадку відповідні дії, необхідні для прийняття спадщини, здійснюють їх законні представники - батьки, усиновителі та опікуни.

Відповідно до статті 527 Цивільного кодексу України спадкоємцями можуть бути особи, які були живими, на момент смерті спадкодавця, а також діти спадкодавця, що були зачаті при його житті і народжені після його смерті.

За статтею 528 Цивільного кодексу України не мають права стати спадкоємцями ні за законом, ні за заповітом особи, які навмисно позбавили життя спадкодавця або кого-небудь з спадкоємців або зробили замах на їх життя. Не мають права стати спадкоємцями за законом батьки після дітей, у відношенні яких вони позбавлені батьківських прав і не були поновлені в цих правах на момент відкриття спадщини, а також батьки і повнолітні діти, що злісно ухилялися від виконання, покладених на них в силу закону обов'язків по утриманню спадкодавця, якщо ці обставини підтверджені в судовому порядку. Правила цієї статті застосовуються також і до права на заповідальний відказ.

Спадкове майно - це сукупність прав та обов'язків спадкодавця, які переходять після його смерті до спадкоємців. Для визначення цього поняття також часто використовують терміни "спадщина" або "спадкова маса", які є тотожними поняттями.

Серед майнових прав, що переходять до спадкоємців, насамперед, треба назвати право власності на різноманітне майно. Сюди входить право власності на будинок, автомашину, предмети домашнього вжитку та право на інші речі. До майнових прав, що входять до спадщини, належить не лише право власності на майно, а й право вимоги, яке випливає з укладених спадкодавцем договорів. Також у спадщину входить право на одержання неодержаної спадкодавцем заробітної платні, майнові права авторів літературних, художніх творів та творів мистецтва, майнові права авторів відкриттів, винаходів та раціональних пропозицій.

Всі майнові права, що входять до складу спадкового майна, становлять спадковий актив.

До складу спадкового майна також входять і майнові обов'язки спадкодавця. Це означає, що коли за життя спадкодавець мав борги, то вони разом з майновими правами переходять до спадкоємців.

Сукупність обов'язків спадкодавця, що переходять до спадкоємця становлять спадковий пасив.

Не всі майнові права і обов'язки спадкодавця можуть переходити до інших осіб у спадщину. Так, не можуть переходити до спадкоємців майнові права та обов'язки, що тісно пов'язані з особою спадкодавця. Не переходять до спадкоємців права і обов'язки, що виникають з договору доручення, не переходять до спадкоємця права спадкодавця на одержання ним пенсії, аліментів, право на відшкодування завданої здоров'ю шкоди, право членства в громадських організаціях, оскільки ці права тісно пов'язані з особою спадкодавця.

Відповідно до статті 564 Цивільного кодексу України Порядок розпорядження на випадок смерті вкладами в банківських установах за спеціальними вказівками вкладників визначається статутами названих кредитних установ і виданими в установленому порядку правилами.

Якщо вкладник не зробив розпорядження ощадній касі або банку, то в разі смерті вкладника його вклад переходить до спадкоємців на загальних підставах за загальними правилами спадкування.

Права заповідача

Заповідач має право:

1. Заповісти на свій розсуд усе своє майно одній або кільком особам-спадкоємцям, визначивши частки кожного спадкоємця першої та другої черги.

2. Заповісти усе майно одній особі або декільком особам, які не належать ні до першої ані до другої черги спадкоємців за законом.

3. Заповісти усе своє майно юридичній особі або кільком юридичним особам, що знаходяться в Україні.

4. На свій розсуд заповісти усе майно державі Україна.

5. На свій розсуд заповісти все своє майно іноземним громадянам, іноземним фірмам, іншій державі, крім випадків, коли Україна перебуває з цими державами в стані війни.

6. На свій розсуд залишити частину свого майна одній або кільком особам, що входять або не входять до кола спадкоємців за законом, а іншу частину не заповідати взагалі, і в такому випадку вона буде успадковуватися на загальних умовах спадкування за заповітом.

7. На свій розсуд позбавити права спадкування законних спадкоємців шляхом прямого позбавлення, після якого спадкове майно стає виморочним і переходить у власність держави, або шляхом побічного позбавлення - заповідач, ігноруючи спадкоємців за законом, заповідач заповідає все майно одній особі.

8. Заповідач має право у будь-який час змінити зміст заповіту. Зміна заповіту може проводитись лише заповідачем особисто шляхом складання тексту нового заповіту або подання нотаріусу заяви про зміну певних пунктів заповіту.

9. Право скасувати заповіт шляхом складання нового заповіту, або поданням заяви нотаріусу.

10. Право на особливі заповідальні розпорядження.

Коло спадкоємців за заповітом і змістом заповіту

Відповідно до Цивільного кодексу України кожний громадянин має право залишити все своє майно або частину свого майна (включаючи предмети звичайної домашньої обстановки та вжитку) одній, чи кільком особам, які можуть бути як з кола спадкоємців за законом, так і з осіб, що не входять до кола спадкоємців за законом. Також можна заповісти все своє майно або частину його державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям (стаття 543 Цивільного кодексу України).

Таким чином заповіт на користь далекого родича чи сторонньої особи буде дійсним і в тому випадку, коли на момент відкриття спадщини будуть живі спадкоємці за законом наприклад, діти, батьки, дружина та інші).

За заповітом заповідач може залишити все своє майно або його частину спадкоємцю другої черги, незважаючи на наявність осіб, які належать до першої черги спадкоємців за законом. Також заповідач може за заповітом залишити все своє майно або частину майна онуку, незважаючи на те, що син або дочка спадкодавця, тобто батьки онука чи онучки, є живими.

Вищенаведені приклади свідчать про те, що заповідач не зв'язаний ні колом спадкоємців за законом, ні черговістю закликання до спадкування, ні правом представлення.

Спадкодавець має право заповідати все своє майно або його частину державі, або державним, кооперативним та іншим громадським організаціям, незважаючи на те, що існують спадкоємці за законом.

За спадкодавцем залишається право розподілити майно між спадкоємцями за законом або сторонніми особами в будь-яких частках. Наприклад, одному спадкоємцю він може залишити 7% від спадкової маси, а іншому - 93% її. При чому все це стосується різного майна, в тому числі і предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку (стаття 543 Цивільного кодексу України).

Законодавством України не передбачено особливого режиму для хатнього майна при спадкуванні за заповітом. Заповідач має право розпоряджатися ним так само, як і всім іншим майном. Це значить, що заповідач має право залишити своє хатнє майно особам, які з ним не проживали, навіть за наявності таких законних спадкоємців, які проживали з ним спільно більше року до його смерті.

Право на обов'язкову частку в спадщині

Свобода заповідальних розпоряджень обмежується в інтересах неповнолітніх і непрацездатних дітей спадкодавця (в тому числі й усиновлених), утриманців та інших непрацездатних спадкоємців першої черги.

Це обмеження полягає у встановленні обов'язкової частки, яка надається неповнолітнім або непрацездатним дітям спадкодавця, непрацездатній дружині або чоловіку спадкодавця, батькам і утриманцям померлого. Ці особи, незалежно від змісту заповіту успадковують незалежно від змісту заповіту не менше ніж дві третини частки, що належала б кожному з них при спадкуванні за законом.

Як вже було сказано, цю частку, на яку за всіх обставин мають право вищезазначені особи, називають обов'язковою часткою. Якщо в заповіті заповідач позбавить обов'язкової частки своїх неповнолітніх або непрацездатних дітей або інших непрацездатних спадкоємців, то заповіт у цій частині буде недійсним.

Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку є вичерпним. Спадкоємці другої черги не мають права на обов'язкову частку при спадкуванні за заповітом. Отже, якщо громадянин складе заповіт на користь сторонньої особи, а на момент відкриття спадщини виявиться, що у спадкоємця є непрацездатний брат, то все майно перейде до спадкоємця за заповітом, оскільки брат, як спадкоємець другої черги за законом права на обов'язкову частку не має.

Також не мають права на обов'язкову частку онуки та правнуки спадкодавця, в тому числі і за умови, що вони неповнолітні або непрацездатні. В своїй практичній діяльності нотаріальні контори керуються цим правилом при завіренні заповіту, і нотаріус має роз'яснити значення статті 535 Цивільного кодексу України.

2. Порядок реалізації спадкових прав

Прийняття спадщини

Внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців за заповітом або за законом виникає право спадкування. Спадкове майно переходить до спадкоємців лише за умови, що вони виявили згоду на прийняття спадщини. Якщо спадкоємець приймає спадщину, то вона, за статтею 548 Цивільного кодексу України, визнається належною йому з моменту відкриття спадщини. Прийняття спадщини не є обов'язком спадкоємця, а є лише його правом.

Для прийняття спадщини спадкоємець має подати заяву до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини щодо прийняття спадщини, або фактично вступити у володіння чи управління майном. Фактичний вступ у володіння (за статтею 549 Цивільного кодексу України ) - це вступ у володіння чи управління спадщиною осіб-спадкоємців, які проживали разом із спадкодавцем. Фактичний вступ у володіння або управління будь-якою часткою майна розглядається як прийняття всієї спадщини. Дії, що свідчать про намір спадкоємця вступити у володіння спадщиною повинні бути здійснені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини (як це зазначено в статті 549 Цивільного кодексу України).

Якщо спадкоємець протягом шести місяців не подасть заяви до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини або фактично не вступить у володіння спадщиною, то вважається, що даний спадкоємець не прийняв спадщини. Частка спадкоємця, що не прийняв спадщини, переходить до інших спадкоємців, що закликаються до спадкування. При неприйнятті всіма спадкоємцями спадщини майно стає виморочним, і переходить у власність держави.

Якщо спадкоємець з поважних причин (тривала хвороба, тривале відрядження тощо) пропустив строк прийняття спадщини, то цей строк може бути продовжено в судовому порядку. У випадку винесення судом рішення щодо продовження строку на прийняття спадщини вважається, що спадкоємець прийняв її. В цьому випадку спадкоємцю не потрібно звертатися до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.

Спадщина може бути прийнята після закінчення шестимісячного строку і без звернення до суду при наявності згоди на це від всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.

Відмова від спадщини

Як було вже сказано вище, внаслідок відкриття спадщини у спадкоємців виникає право, а не обов'язок прийняти її. Саме через це спадкоємець може відмовитись від прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом шести місяців не вчинив дій, що зазначені в статті 549 Цивільного кодексу України то вважається, що він відмовився від спадщини. Також відмовитись від спадщини можна подавши відповідну заяву в нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини. В такому випадку можна відмовитися від спадщини на користь осіб, закликаних до спадкування, а також на користь держави або громадських організацій.

Перехід права на прийняття спадщини

Перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала на це право називається спадковою трансмісією. Вона має місце, коли спадкоємець, закликаний до спадкування за заповітом чи за законом, помре після відкриття спадщини, не встигнувши її прийняти в установлений строк. В такому випадку права померлого спадкоємця переходять до його спадкоємців. Відповідно до статті 551 Цивільного кодексу України право померлого спадкоємця на спадкування майна може бути здійснене його спадкоємцями протягом строку, що залишився для прийняття спадщини. У випадку, коли строк, що залишився, становить менше ніж три місяці, то він продовжується до трьох місяців.

Відповідальність спадкоємців за борги спадкодавця

У складі спадкового майна переходять не лише активи, тобто права на різноманітне майно, а й пасиви - борги спадкодавця. Законодавством України у статті 556 Цивільного кодексу України встановлено, що спадкоємці повинні відповідати за борги спадкодавця. У цій же статті зазначено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, а також держава, до якої перейшло спадкове майно, відповідають за боргами, що входять до спадщини, лише в межах дійсної вартості спадкового майна. Кожний із спадкоємців відповідає за боргами спадкодавця пропорційно одержаній частині спадкового майна. Претензії кредиторів приймаються протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Якщо ж протягом шестимісячного строку претензій не було пред'явлено, то кредитори втрачають належні їм права на вимоги. Претензії кредиторами пред'являються протягом шести місяців з відкриття спадщини незалежно від строку настання права вимоги.

ВИСНОВОК

В економічно-соціальній ситуації, в якій на даний момент опинилася Україна є сенс в зміні деяких положень спадкового права взагалі, і конкретно спадкування за заповітом. Так, на даному етапі інтеграції України з Європейською Спільнотою важливим є приведення правових норм до відповідності із загальними нормами Європейського та міжнародного права. Так, зокрема, є сенс у впровадженні в Україні п'яти класів спадкоємців за законом, як це є в західноєвропейських державах. Також важливим є врегулювання спадкування предметів особистого вжитку, так як за чинним законодавством у цьому питанні виникає розбіжність між статтями Цивільного кодексу України. Одним із важливих напрямків розвитку в спадковому праві може бути напрямок, за яким би органічно розвивався принцип охорони інтересів сім'ї. Розвиток цього принципу сприяв би зміцненню сімейно-шлюбних відносин, і, в недалекому майбутньому, сприяв би подоланню демографічної кризи на Україні.

Отже, проаналізувавши всі вищенаведені факти, ми можемо дійти висновку, що Україна потребує оновленого Цивільного кодексу, з оновленим інститутом спадкування. Новий Цивільний кодекс має відповідати всім вимогам нового суспільства, що стоїть на засадах ринкової економіки. Також хотілося б побажати щоб новий Цивільний кодекс був максимально наближений до сучасних європейських та світових стандартів, що сприяло б швидшій інтеграції України з європейською спільнотою і всім розвиненим світом взагалі.

Список використаної літератури

1. Конституція України, від 24.06.1996 р.

2. Закон України “Про затвердження Цивільного кодексу Української РСР” від 18.07.1963 р.

3. Навчальний посібник “Цивільне право” /за редакцією О.А.Підопригори та Д.В.Бобрової.- Київ: “Вентурі”.- 1996.

4. Закон України “Про нотаріат” від 02.09.1993 р.

Додаток

ЗАПОВІТ

Першого лютого двохтисячного року.

Я, Петренко Галина Йосипівна, жителька села Сущин Теребовлянського району Тернопільської області на випадок своєї смерті роблю таке розпорядження: житловий будинок, надвірну будову, город, земельний пай і взагалі все, що буде належати мені на день смерті заповідаю своїй дочці Іваненко Катерині Володимирівні, жительці міста Тернопіль, вул. О.Кульчицької, 1, кв. 56.

Зміст ст. 535 ЦК мені роз'яснено.

В чому і розписуюся. Підпис

01 лютого 2000 року.

Я, Сидоренко Зіновія Зіновіївна, секретар виконкому Сущинської сільської ради Теребовлянського району Тернопільської області нотаріально посвідчую цей заповіт.

Добродійка Петренко Галина Йосипівна підписалася на заповіті власноручно.

Особа мені її відома. Дієздатність перевірено.

Зареєстровано за № 7. Сплачено державного мита 0,85 гривні.

Секретар виконкому:Підпис Сидоренко З.З.

М.П.

ЗАПОВІТ

Двадцять другого березня дві тисячі другого року.

Я, Зубчак Оксана Федорівна, жителька міста Ковель Волинської області вулиця Тараса Шевченка, 15, на випадок своєї смерті роблю таке розпорядження: свою квартиру, дачну ділянку і взагалі все, що буде належати мені на день смерті заповідаю своїй подрузі Степанюк Аллі Борисівні, жительці міста Ковель Волинської області, вул. Івана Франка, 8, кв. 9.

Зміст ст. 535 ЦК мені роз'яснено.

В чому і розписуюся. Підпис

22 березня 2002 року.

Я, приватний нотаріус Ковельського міського нотаріального округу Волинської області Шевчук Андрій Степанович, нотаріально посвідчую цей заповіт.

Заповіт підписала Зубчак Оксана Федорівна у моїй присутності.

Особу її встановлено. Дієздатність перевірено.

Зареєстровано в реєстрі за № 5476. Стягнуто плати згідно ст. 31 Закону України "Про нотаріат".

Приватний нотаріус Підпис Шевчук А.С.

М.П.

ЗАПОВІТ

Шостого червня дві тисячі четвертого року.

Я, Кіц Лариса Олександрівна, жителька міста Тернопіль вулиця Леся Курбаса, 11, кв. 169 на випадок своєї смерті роблю таке розпорядження: приватну колекцію картин художника Іванова О.О. заповідаю Тернопільському міському краєзнавчому музею.

Зміст ст. 535 ЦК мені роз'яснено.

В чому і розписуюся. Підпис

06 червня 2004 року.

Я, приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу Сапіга Олеся Ігорівна, нотаріально посвідчую цей заповіт.

Заповіт підписала Кіц Лариса Олександрівна у моїй присутності.

Особу її встановлено. Дієздатність перевірено.

Зареєстровано в реєстрі за № 12. Стягнуто плати згідно ст. 31 Закону України "Про нотаріат".

Приватний нотаріус Підпис Сапіга О.І.

М.П.