Правове регулювання інвестиційної діяльності

22

Контрольна робота по предмету:

«Господарське законодавство України»

Студентки гр. ОАзс-1

Солоненко Г.М.

4-варіант

1. Правове регулювання інвестиційної діяльності

2. Правове регулювання контролю за додержання дисципліни цін та відповідальність за їх порушення

3. Правовий режим іноземних інвестицій

4. Задача

1. Правове регулювання інвестиційної діяльності

Інвестування за межі України може здійснюватись у вигляді майнових цінностей та грошових коштів. Розглянемо кожен з цих видів інвестування окремо.

Резиденти можуть інвестувати майнові цінності за межами України з метою:

* внесення до статутних фондів підприємств, створених за кордоном;

* закріплення за філіалами, представництвами й іншими відокремленими підрозділами для виконання покладених на них завдань.

Інвестиції за кордон можуть здійснюватися у вигляді майнових прав та майна, крім сировини, комплектуючих виробів і запасних частин, товарів народного споживання, а також таких, які відповідно до чинного законодавства віднесено до високоліквідних і стосовно експорту яких передбачено ліцензування, квотування або спеціальний режим.

Будь-які майнові цінності оцінюються в іноземній конвертованій валюті за цінами на міжнародних ринках

Інвестування майнових цінностей за межами України підлягає ліцензуванню. Видачу індивідуальних ліцензій на проведення такого інвестування здійснює Міністерство зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України.

Продаж майнових цінностей, що були інвестовані, є експортом товарів. Виручка в іноземній валюті, одержана в результаті їх продажу, підлягає зарахуванню на рахунки резидентів в уповноважених банках у строки виплати заборгованості, що зазначені в контрактах, але не пізніше як через 90 днів з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує продаж цінностей.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1996 р. № 229 затверджено Положення про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення резидентами майнових інвестицій за межами України

Видачу індивідуальних ліцензій здійснює МЗЕЗторг.

Для отримання індивідуальної ліцензії резиденти подають до МЗЕЗторгу такі документи:

* лист-звернення з обгрунтуванням необхідності здійснення майнових інвестицій за межами України;

* нотаріально засвідчену копію свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності у разі, якщо юридична або фізична особа є такою;

* нотаріально засвідчену копію установчих документів юридичної особи (статуту, установчого договору, положення);

* згоду відповідних органів державної виконавчої влади чи іншого уповноваженого органу, якщо за межі України інвестується майно, що перебуває у державній власності;

* довідку банківської установи, в якій відкрито рахунок резидента;

* документ, що підтверджує вартість майнових цінностей в іноземній конвертованій валюті на основі цін міжнародних ринків;

* розрахунок термінів, необхідних для реалізації майнових інвестицій за межами України;

* документ, що підтверджує внесення плати за видачу індивідуальної ліцензії;

* документи, що свідчать про реєстрацію (створення) підприємства, філіалу, представництва, іншого відокремленого підрозділу в країні місцезнаходження (витяг з торговельного, банківського, судового реєстру тощо) та їх установчі документи (статут, установчий договір, положення тощо).

Ці документи мають бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі, перекладені українською мовою та легалізовані у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначені документи можуть бути також завірені в посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в МЗС.

Підставою для відмови у видачі індивідуальної ліцензії є:

* подання документів, що свідчать про намір резидента здійснити майнову інвестицію, яка не може бути предметом інвестування (у вигляді сировини, комплектуючих виробів і запасних частин, товарів народного споживання, а також таких, які відповідно до чинного законодавства віднесено до високоліквідних та стосовно експорту яких передбачено ліцензування, квотування або спеціальний режим);

* виявлення в поданих документах недостовірної інформації;

* невідповідність поданих документів вимогам законодавства України;

* порушення проти заявника справи стосовно банкрутства;

* заборона або обмеження щодо іноземних інвестицій, передбачені законодавством країни, куди мають інвестуватися майнові цінності.

За видачу індивідуальної ліцензії справляється плата, розмір якої визначається МЗЕЗторгом за погодженням з Мінфіном.

Термін дії індивідуальної ліцензії визначається МЗЕЗторгом, виходячи з термінів, необхідних для здійснення майнових інвестицій за межами України.

Митне оформлення майнових цінностей, що інвестуються за межами України, здійснюється лише за наявності індивідуальної ліцензії, виданої МЗЕЗторгом.

Державна митна служба щоквартально подає Національному банку України, відповідним уповноваженим банкам, МЗЕЗторгу, Мінстату та Державній податковій адміністрації відомості стосовно оформлення митних декларацій за виданими ліцензіями.

Резиденти, що отримали ліцензію на інвестування майнових цінностей за межами України, зобов'язані здійснити декларування майнових цінностей шляхом подання до Національного банку повідомлення про фактично інвестовані майнові цінності згідно з умовами наданої резиденту індивідуальної ліцензії за встановленою ним формою. Другий примірник повідомлення з відповідною відміткою Національного банку подається резидентом МЗЕЗторгу.

Резиденти, що інвестують майнові цінності за межами України, подають Державній податковій адміністрації декларацію про всі одержані в результаті інвестування надходження на їх користь в іноземній валюті. Форма декларації та терміни її подання встановлюються Державною податковою адміністрацією. Другий примірник декларації з відповідною відміткою Державної податкової адміністрації резидент подає до МЗЕЗторгу.

Контроль за ефективністю використання інвестованого за межами України майна здійснює власник чи уповноважений ним орган відповідно до законодавства України.

При цьому контроль за ефективністю використання державного майна, інвестованого за межами України з метою закріплення за філіями, представництвами, іншими відокремленими підрозділами підприємств, здійснюється цими підприємствами та відповідними органами, до сфери управління яких вони належать; внесення до статутних: фондів підприємств, створених за кордоном, -- відповідно Фондом державного майна, центральними органами державної виконавчої влади чи іншими органами, уповноваженими здійснювати функції з управління державним майном.

Порядок використання валютних коштів, які надходять резидентам від інвестування майнових цінностей за межами України, регулюється валютним законодавством України. Здійснення інвестицій за межі України у вигляді грошових коштів регулюється Національним банком України.

Згідно з п. 6 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Національний банк України встановлює порядок надання індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон.

Для розгляду клопотань резидентів про одержання індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон, вони подають до регіональних управлінь Національного банку України наступні документи:

* лист-звернення на ім'я Голови Правління Національного банку України з зазначенням мети та суми інвестиції;

* нотаріально завірену копію Свідоцтва про реєстрацію резидента-юридичної особи;

* нотаріально завірені копії Статуту та Установчого договору резидента-юридичної особи з доповненнями та змінами, зареєстрованими у встановленому порядку;

* нотаріально завірене Свідоцтво про реєстрацію резидента-фізичної особи як підприємця;

* згоду відповідного міністерства або відомства та здійснення резидентом інвестиції за кордон (для державних підприємств та організацій);

* висновок регіонального підрозділу валютного контролю Національного банку України та податкової інспекції стосовно відсутності порушень резидентом діючого на Україні валютного і податкового законодавства. Легалізовані документи:

* копію свідоцтва про реєстрацію нерезидента у країні інвестицій;

* копію Статуту та Установчого договору підприємства нерезидента;

* копію законодавства конкретної країни про режим іноземних інвестицій;

* довідку уповноваженого банку щодо наявності валютного рахунку резидента та наявності заявленої суми власних коштів на ньому для здійснення інвестиції;

* нотаріально завірену довідку аудиторської організації про фінансовий стан резидента на останню звітну дату;

* розрахунки валютної окупності (економічне обґрунтування проекту);

* довідку уповноваженого банку про назву банку нерезидента та його місцезнаходження, реквізити розрахункового рахунку, на який здійснюється переказ валютних коштів.

У випадку придбання за кордоном будь-яких майнових прав (в тому числі акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків тощо, деномінованих у іноземній валюті) та прав інтелектуальної власності, резиденти додатково подають до регіональних управлінь Національного банку України легалізовані відомості про:

* власників, а також щодо правового статусу майнових прав і прав інтелектуальної власності;

* емітентів цінних паперів, умови придбання та гарантії забезпечення цінних паперів. Підставами для відмови від видачі індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон можуть бути:

* незадовільний фінансовий стан резидента;

* відсутність висновку або негативний висновок регіонального управління Національного банку України;

* рішення відповідних органів (Міністерства економіки України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України тощо) про неможливість або економічну чи геополітичну недоцільність здійснення інвестицій резидентами у конкретну країну;

* заборони або обмеження щодо іноземних інвестицій, передбачені діючим законодавством конкретної країни;

* відсутність у законодавстві країни інвестицій правових гарантій щодо недоторканості іноземних інвестицій та безперешкодної їх репатріації;

* стан платіжного балансу України як в цілому, так і в розрізі окремих країн світу;

* інші підстави, передбачені діючим законодавством України та нормативними документами Національного банку України.

Національний банк України визначає, що резиденти України можуть здійснювати інвестиції за межі України шляхом:

* участі у підприємствах, що створюються спільно з іноземними юридичними та фізичними особами;

* придбання частки у діючих іноземних підприємствах або придбання у власність діючих іноземних підприємств повністю;

* створення за кордоном підприємств, що повністю належать українським інвесторам, а також відкриття за кордоном філій та інших відокремлених підрозділів;

* придбання нерухомого і рухомого майна, інших майнових прав, а також будь-яких прав інтелектуальної власності;

* придбання за кордоном та в Україні акцій, облігацій, інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків тощо, деномінованих у іноземній валюті, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами-резидентами як дарунок або у спадщину;

* в інших формах, які прямо не заборонені чинним законодавством України та країни інвестицій. Резиденти України можуть здійснювати інвестиції за кордон з метою:

* створення спільних підприємств (чи підприємств, що повністю належать українським резидентам) та за умови одержання резидентом продукції цього підприємства (якщо існує потреба в такій продукції), гарантованості ринку збуту продукції СП за кордоном та використання цим СП української робочої сили;

* участі в розробці та експлуатації за кордоном сировинних родовищ для одержання необхідної Україні сировини з використанням української робочої сили;

* створення спільних підприємств (чи підприємств, що повністю належать українським резидентам) з організації послуг (сервісних, транспортних тощо) та завоюванню ринків збуту високотехнологічної продукції України.

Ведучи мову щодо джерела фінансування інвестицій за межі України, необхідно зазначити, що резиденти України здійснюють інвестиції за кордон виключно за рахунок власних коштів, зарезервованих та облікованих на рахунках бухгалтерського балансу для здійснення інвестиції за кордон.

Здійснення інвестицій за кордон за рахунок бюджетних коштів дозволяється лише на підставі відповідної Постанови Верховної Ради України.

Здійснення інвестицій за кордон за рахунок кредитів, одержаних від уповноважених та іноземних банків, інших резидентів і нерезидентів, забороняється.

Здійснення резидентами України інвестицій за кордон (в тому числі на підставі доручень інших резидентів) потребує одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України. Право на одержання індивідуальної ліцензії щодо здійснення інвестиції за кордон мають резиденти України -- юридичні особи, а також фізичні особи, які зареєстровані як підприємці згідно з Законом України «Про підприємництво».

Усі види інвестицій в грошовій формі за кордон ( незалежно від суми інвестиції) повинні здійснюватися резидентами України у безготівковій формі, виключно через кореспондентські рахунки уповноважених банків у банках країни інвестицій.

Усі надходження на користь резидентів в іноземній валюті (прибуток, дивіденди тощо), одержані від здійснення інвестиційної діяльності за межами України, підлягають зарахуванню на валютні рахунки резидентів в уповноважених банках після сплати податків та інших зборів, які передбачені законодавством іноземної держави.

У разі сплати резидентами України податків та інших зборів у країні інвестицій, резиденти повинні подати до уповноваженого банку та податкової інспекції офіційне підтвердження відповідного органу країни інвестицій стосовно суми сплачених податків та інших зборів.

Суми податків та інших зборів враховуються уповноваженими банками лише у випадках здійснення вказаних платежів у країнах, що мають міждержавні угоди з Україною про запобігання подвійному оподаткуванню.

Порядок обов'язкового продажу валютних надходжень, а також подальшого використання валютних коштів, що надходять резидентам України від здійснення інвестиційної діяльності за кордоном, визначається чинним валютним законодавством України.

Облік валютних коштів, що знаходяться за межами України у вигляді інвестицій, а також доходів (прибутку) від іноземних інвестицій, здійснюється резидентами на відповідних рахунках бухгалтерського балансу (консолідованого балансу).

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» та Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», Національний банк України встановлює порядок надання уповноваженим банкам індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за межі України.

Уповноважені банки можуть здійснювати інвестиції у грошовій формі за кордон шляхом:

1) відкриття банків та інших підприємств, установ, статутний капітал яких повністю формується за рахунок коштів українських резидентів;

2) участі у діючих іноземних банках та інших підприємствах, установах;

3) створення банків та інших підприємств, установ за кордоном спільно з нерезидентами -- юридичними і фізичними особами;

4) відкриття за межами України філій, представництв та інших відокремлених підрозділів;

5) придбання за кордоном та в Україні акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних держав, банків, фірм тощо, деномінованих в іноземній валюті;

6) придбання нерухомого та рухомого майна, інших майнових прав, а також прав інтелектуальної власності;

7) інших форм, які прямо не заборонені діючим законодавством України та країни інвестицій.

Здійснення інвестицій за кордон уповноваженими банками (в тому числі за дорученням інших резидентів та нерезидентів), потребує одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Клопотання уповноважених банків щодо здійснення ними інвестицій за кордон розглядаються лише за умови дотримання уповноваженими банками встановлених Національним банком України економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків.

Уповноважені банки можуть відкривати за межами України банки і філії та приймати участь в іноземних банках, підприємствах, установах лише за умови повної сплати заявленого статутного фонду та реєстрації його в Національному банку України.

Загальна сума внесків уповноваженого банку до статутних фондів банків та інших підприємств за межами України не може перевищувати 10 відсотків його власних коштів. Уповноважені банки для одержання індивідуальної ліцензії на здійснення інвестиції за кордон мають подавати до Національного банку України певні документи:

Для відкриття банків та інших підприємств за межами України:

* лист-клопотання керівництва уповноваженого банку щодо відкриття банку чи іншого підприємства за кордоном;

* копію протоколу рішення компетентного органу уповноваженого банку щодо відкриття банку чи іншого підприємства за кордоном;

* клопотання регіонального управління Національного банку України;

* нотаріально завірену довідку аудиторської організації щодо фінансового стану уповноваженого банку на останню звітну дату. Легалізовані документи:

* копію реєстраційних документів банку чи іншого підприємства, установи, що відкривається за кордоном;

* копії Статуту та Установчого договору банку або іншого підприємства, установи, що відкривається за кордоном;

* копію законодавства конкретної країни стосовно порядку відкриття підприємств за участю іноземних юридичних осіб. Для відкриття за межами України філій банків:

* лист-клопотання керівництва уповноваженого банку щодо відкриття філії за кордоном;

* копію протоколу рішення компетентного органу уповноваженого банку щодо відкриття філії; Нотаріально завірені документи:

* положення про філію уповноваженого банку;

* довіреність керівникам філії на здійснення операцій;

* клопотання регіонального управління Національного банку України;

* нотаріально завірену довідку аудиторської організації щодо фінансового стану уповноваженого банку на останню звітну дату;

* легалізовану копію законодавства конкретної країни щодо порядку відкриття філій іноземних юридичних осіб. Для участі уповноваженого банку у капіталі іноземного банку або іншого іноземного підприємства:

* лист-клопотання керівництва уповноваженого банку щодо участі у капіталі іноземного банку чи іншого іноземного підприємства;

* копію протоколу рішення компетентного органу уповноваженого банку щодо участі у капіталі іноземного банку чи іншого іноземного підприємства;

* легалізовані копії реєстраційних та установчих документів іноземного банку чи іншого іноземного підприємства;

* клопотання регіонального управління Національного банку України;

* нотаріально завірені та легалізовані довідки аудиторських організацій щодо фінансового стану уповноваженого банку та іноземного банку (підприємства) на останню звітну дату;

* висновок щодо фінансового стану іноземного банку (підприємства) подається однією з аудиторських організацій, яка визнана Національним банком України як така, що має право здійснювати аудиторську перевірку діяльності нерезидентів -- юридичних та фізичних осіб.

* легалізовану копію законодавства конкретної країни щодо, порядку участі іноземних юридичних осіб у капіталі банків і підприємств.

У випадках, коли законодавство конкретної країни передбачає подання інших документів, нотаріально завірені копії цих документів додатково подаються до Національного банку України (мовою країни інвестицій та завіреним текстом українською мовою).

У випадку придбання уповноваженим банком за кордоном і в Україні будь-яких майнових прав (в тому числі акцій, облігацій та інших цінних паперів іноземних держав, фірм, банків тощо, деномінованих у іноземній валюті) та прав інтелектуальної власності, до Національного банку України подаються легалізовані відомості стосовно:

1) емітентів цінних паперів, умови придбання та гарантії забезпечення цінних паперів;

2) власників і щодо правового статусу майнових прав і прав інтелектуальної власності. Підставами для відмови від видачі індивідуальної ліцензії можуть бути:

1) незадовільний фінансовий стан уповноваженого банку;

2) невідповідність документів, поданих уповноваженим банком, вимогам чинного законодавства України та нормативних документів Національного банку України;

3) порушення або можливе порушення у зв'язку з інвестицією встановлених Національним банком України економічних нормативів регулювання діяльності комерційних банків;

4) невиконання вимог Національного банку України щодо забезпечення функцій банківського нагляду за операціями своїх клієнтів;

5) рішення відповідних органів (Міністерства економіки України, Міністерства закордонних справ України, Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України тощо) щодо неможливості чи економічної та геополітичної недоцільності здійснення уповноваженими банками інвестицій у конкретну країну;

6) заборони або обмеження щодо іноземних інвестицій, передбачені діючим законодавством країни інвестицій;

7) відсутність у законодавстві країни інвестицій правових гарантій щодо недоторканості іноземних інвестицій та безперешкодної їх репатріації;

8) стан платіжного балансу України як в цілому, так і в розрізі окремих країн світу;

9) інші підстави, передбачені чинним законодавством України та нормативними документами Національного банку України.

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. за № 15--93. Національний банк України надає індивідуальні ліцензії на відкриття резидентами України рахунків у іноземній валюті. Національний банк України, відповідно до положень Декрету встановлює порядок отримання та перереєстрації ліцензій на відкриття резидентами України рахунків в іноземних банках.

2. Правове регулювання контролю за додержанням дисципліни цін та відповідальність за її порушення

Державний контроль за цінами здійснюється головним чином при встановленні і застосуванні державних фіксованих та регульованих цін і тарифів. Щодо сфери дії вільних цін контролюється правомірність їх застосування шляхом декларування та додержання вимог антимонопольного законодавства.

Контроль за додержанням державної дисципліни цін здійснюють спеціальні органи - державні інспекції з контролю за цінами, систему яких очолює Державна інспекція з контролю за цінами.

Закон України “Про ціни і ціноутворення” не регулює детально правовий статус державних органів контролю за цінами, права та обов'язки їхніх посадових осіб. Він лише мстить норму, відповідно до якої державні органи, що здійснюють контроль за цінами, та їх посадові особи мають права, виконують обов'язки і несуть відповідальність, передбачені Законом України “Про державну податкову службу”.

Відповідно до положень Закону України “Про ціни та ціноутворення” державні інспекції з контролю за цінами мають право:

- здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів та інших фінансових документів;

- одержувати від службових осіб у письмовій формі пояснення, довідки, відомості з питань, що виникають під час перевірок;

- обстежувати виробничі, складські, торговельні приміщення підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та місця їх знаходження;

- вимагати від керівників та інших службових осіб підприємств, установ і організацій усунення виявлених порушень законодавства про ціни;

- призупиняти операції підприємств за розрахунковими, валютними, іншими рахунками в банках у разі відмови у проведенні документальної перевірки та в інших передбачених законом випадках;

- накладати адміністративні штрафи на керівників та інших службових осіб підприємств, установ, організацій за порушення державної дисципліни цін.

Закон України “Про ціни і ціноутворення” зобов'язує господарюючих суб'єктів у встановленому порядку подавати необхідну інформацію для здійснення контролю за правильністю встановлення і застосування цін.

Відповідальність господарюючих суб'єктів за порушення державної дисципліни цін встановлена Законами України ст. 14 “Про ціни і ціноутворення” та ст. 23 “Про підприємства в Україні”. Відповідно до цих законодавчих актів вся необґрунтовано одержана господарюючими суб'єктами сума виручки в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню в доход відповідного бюджету залежно від підпорядкованості підприємства, організації. Крім того, у позабюджетні фонди місцевих бюджетів стягується штраф у двократному розмірі необґрунтовано одержаної суми виручки. Вказані суми списуються з рахунків підприємств і організацій у банківських установах за рішенням суду чи господарського суду на підставі рішення державної інспекції з контролю за цінами. У разі незгоди підприємства, установи, організації з рішенням державної інспекції з контролю за цінами воно може бути оскаржене в господарському суді.

Відповідно до п. 24 Положення про поставки продукції виробничо-технічного призначення та п. 19 Положення про поставку товарів народного споживання, покупець в односторонньому порядку має право відмовитися від виконання договорів при завищенні постачальником цін на продукцію

3. Правовий режим іноземних інвестицій

Закон України від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність» спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвиток міжнародного економічного співробітництва та інтеграції. В той же час, особливості режиму іноземних інвестицій на території України визначаються ст. 390-399 Господарського кодексу України та Законом України від 19 березня 1996 р. “Про режим іноземного інвестування”, дія якого поширюється виключно на іноземних інвесторів і підприємства з іноземними інвестиціями. Відповідно до ст. 391 Господарського кодексу України іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді:

- іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

- валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

- будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

- акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав, виражених у конвертованій валюті;

- грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами країні інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

- будь-яких прав інтелектуальної власності;

- прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства;

- інших цінностей відповідно до законодавства України.

Іноземні інвестиції на території України можуть здійснюватись в різноманітних формах.

Відповідно до Указу Президента України від 7 липня 1998 року № 748/98 “Про деякі питання іноземного інвестування” іноземні інвестиції при первинному інвестуванні можуть здійснюватись у вигляді валюти України, яку придбано за іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України або одержано іноземним інвестором як прибуток внаслідок здійснення іноземних інвестицій в Україну. Порядок здійснення іноземних інвестицій у формі придбання державних боргових зобов'язань та їх обсяг визначається Міністерством фінансів та Національним банком України.

Іноземні інвестиції згідно зі ст. 392 Господарського кодексу України можуть вноситись у формах:

- часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;

- створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;

- придбання незабороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об'єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;

- придбання самостійно або за участю українських юридичних чи фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;

- придбання інших майнових прав.

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та окремих територій, може встановлюватися пільговий режим інвестицій та іншої господарської діяльності.

Різновидом іноземних інвестицій є концесії. Ст. 408 Господарського кодексу України концесійний договір визначається як надання іноземним інвесторам прав на розробку та освоєння природних відновлювальних та невідновлювальних ресурсів, а також проведення діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів, що перебувають у державній власності.

Суб'єктами концесії можуть бути лише держави.

Закон України “Про концесії” передбачає механізм сприяння та взаємний захист інвестицій.

Бажаючи залучити в Україну іноземні інвестиції, держава встановила певні державні гарантії захисту іноземних інвестицій:

- від зміни законодавства;

- щодо примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їхніх службових осіб;

- у випадку припинення інвестиційної діяльності;

- гарантії переказу прибутків, доходів та інших коштів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Крім цього, Законом України “Про режим іноземного інвестування” передбачена компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам, завданих їм внаслідок дій або бездіяльності державних органів України чи їхніх службових осіб.

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється відповідно до розділу ІІІ Закону України “Про режим іноземного інвестування” та положення “про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій”, затвердженого постановою КМУ від 7 серпня 1996 р. № 928. Реєструють іноземні інвестиції Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації після фактичного здійснення інвестицій. Для цього іноземні інвестори подають документи, зазначені в п. 3 вказаного положення.

Орган державної реєстрації фіксує дату надходження документів у журналі обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій. Протягом трьох робочих днів, починаючи цієї дати, розглядає подані документи і приймає рішення про реєстрацію іноземної інвестиції або про відмову в ній.

В державній реєстрації іноземних інвестицій можна відмовити лише у випадку, коли здійснення інвестицій суперечить законодавству України або подані документи не відповідають вимогам зазначеного Положення.

3aдaчa. У 1992 p. 6yлo cтвopенo i зapeєcтpoвaнo тoвapиcтвo з oбмeжeнoю вiдпoвiдaльнicтю. Учacникaми виcтyпaли 3 ocoби, якi мaли oднaкoвi чacтки y cфopмoвaнoмy cтaтyтнoмy фoндi. Ha дeнь peєcтpaцiї тoвapиcтвa кoжeн з yчacникiв внic дo cтaтyтнoгo фoндy пo 30% cвoєї чacтки, щo вiдпoвiдaлo Зaкoнy Укpaїни “Пpo гocпoдapcькi тoвapиcтвa”. У пoдaльшoмy yчacники peштy cвoїx вклaдiв нe внocили, i cтaтyтний фoнд тoвapиcтвa нe змiнювaвcя. Чepeз 5 poкiв 2 yчacники виpiшили вийти з тoвapиcтвa, напиcaвши вiдпoвiднi зaяви, якi бyли y вcтaнoвлeнoмy пopядкy нoтapiaльнo зacвiдчeнi. У зaявax зaзнaчaлocя, щo yчacники нa мaйнo тoвapиcтвa нe пpeтeндyють, a вiд cвoєї чacтки в cтaтyтнoмy фoндi вiдмoвляютьcя. Boднoчac 2 cтopoннi ocoби виявили бaжaння yвiйти як yчacники y тoвapиcтвo. Piшeння пpo виxiд зi cклaдy yчacникiв тa вcтyп дo ньoгo нoвиx ociб бyлo пpийнятo нa збopax yчacникiв тoвapиcтвa зi cклaдaнням вiдпoвiднoгo пpoтoкoлy.

Ha пoчaткy 1999 p. yчacники, якi вийшли з тoвapиcтвa, звepнyлиcя дo cyдy iз пoзoвoм дo тoвapиcтвa тa йoro диpeктopa (yчacникa, який зaлишивcя) пpo видiлeння мaйнa тoвapиcтвa. Biдпoвiдaч пoзoв нe визнaв, пocилaючиcь нa те, щo cвoго чacy пoзивaчi вiд cвoїx чacтoк в мaйнi тa iншиx мaйнoвиx пpeтeнзiй дo тoвapиcтвa вiдмoвилиcя, щo i бyлo oфopмлeнo нaлeжним чинoм.

Питання

1. Зa якиx yмoв мoжливе вiдчyжeння чacтки yчacникa y cтaтyтнoмy фoндi нa кopиcть тoвapиcтвa aбo тpетix ociб?

2. Якe знaчeння мaють нoтapiaльнo зacвiдчeнi зaяви yчacникiв пpo вiдмoвy вiд cвoїx чacтoк тa пpетензiй нa мaйнo тoвapиcтвa?

3. Дo якoгo cyдy звepнyлиcя кoлишнi yчacники тoвapиcтвa? Яке piшення вiн мaє пpийняти?

Рішення:

Правовою підставою для відчуження часток в статутному капіталі (статутному фонді) є ст. ст. 10, 53, 65, 69 і 77 Закону України «Про господарські товариства» віл 19.09.1991р., ст. 127, 147 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. (надалі -- ЦК України).

За загальним правилом, яке наведене у ч.1 ст. 147 ЦК України, сторонами договору (відчужувачем і набувачем) можуть бути учасники товариства. Проте, це загальне правило може бути змінене сторонами: відчуження учасником товариства своєї частки (її частини) третім особам допускається, якщо інше не встановлено статутом товариства.

Слід зазначити, що при буквальному тлумаченні ч.1 ст. 147 ЦК України, слід дійти висновку, що правило, яке забороняє відчужувати частку третім особам, може міститися лише в статуті.

Відповідно до статті 53 Закону України від 19.09.91 р. N 1576-XII ( 1576-12 ) "Про господарські товариства", учасник товариства з обмеженою відповідальністю може за згодою решти учасників відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього ж товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки (її частини) учасника, який її відступив, пропорційно їх часткам у статутному фонді товариства або в іншому погодженому між ними розмірі.

При передачі частки (її частини) третій особі відбувається одночасний перехід до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково.

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону ( 1576-12 ), до компетенції зборів товариства з обмеженою відповідальністю належить внесення змін до статуту товариства (у тому числі пов'язаних зі зміною засновників (учасників).

Згідно з пунктом 24 Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.98 р. N 740 ( 740-98-п ), (далі - Положення), у разі внесення до установчих документів змін, пов'язаних зі зміною складу засновників (учасників) суб'єкта підприємницької діяльності, подаються оформлені згідно з вимогами законодавства документи, що засвідчують:

1. добровільний вихід юридичної особи зі складу засновників (учасників) - подається копія рішення засновника, а фізичної особи - нотаріально засвідчена заява;

2. примусове виключення засновників (учасників) - рішення уповноваженого на це органу.

Отже, якщо учасник - нерезидент, фізична особа добровільно виходить зі складу товариства, то на реєстрацію змін до установчих документів, крім інших документів, подається нотаріально засвідчена заява про вихід із складу товариства.

Колишні учасники товариства повинні були звернутися до господарського суду, який у своєму рішенні, користуючись нормами чинного законодавства, повинен відмовити позивачам.

Література

1. Господарське законодавство України: 36. нормативних актів / Уклад. В.С. Щербина, О. В. Щербина. - К.: Атіка, 2001.

2. Господарське право: Практикум / В.С. Щербина, Г.В. Прон-сьжа, О. М. Вінник та інші; за заг. ред. В.С. Щербини. - К.: ЮрІнком Інтер, 2001.