Кримінальне право України

Реферат на тему:

«Кримінальне право України»

План

1. Поняття і загальна характеристика кримінального права

2. Поняття та ознаки злочину та класифікація злочинів

3. Осудність

4. Стадії скоєння злочину

5. Співучасність у злочині

6. Поняття і підстави кримінальної відповідальності

7. Поняття і мета кримінальних покарань

8. Види кримінальних покарань

9. Кримінальна відповідальність неповнолітніх

1 Поняття і загальна характеристика кримінального права

Кримінальне право - це система правових норм, що визначають, які діяння є злочинами і які міри покарання належить застосовувати до осіб, що їх скоїли.

Отже, предметом кримінального права є кримінально-правові відносини, тобто відносини, що виникають між державою в особі уповноважених нею органів, з одного боку, і особами, що скоїли злочини, - з другого, у зв'язку зі скоєнням цих злочинів і застосуванням за них покарань.

Основним джерелом кримінального права є Кримінальний кодекс України (ККУ), який включає Загальну й Особливу частини, що у свою чергу поділяються на розділи і статті (всього 447 статей).

Загальна частина ККУ, що складається з 16 розділів, містить норми, які визначають принципи кримінального права, його завдання, межі чинності у просторі, часі та за колом осіб, поняття злочину, поняття і підстави кримінальної відповідальності, поняття, мету і види покарань, загальні засади призначення покарання і звільнення від нього тощо.

Принципи дії кримінального закону в просторі називається територіальним. Це означає, що, як правило, за скоєний злочин особа підлягає відповідальності за законом місця його скоєння (тобто за законом тієї держави, на території якої цей злочин скоєно). Тому особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за ККУ.

Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України або хоча б один з його учасників діяв на її території.

Щодо чинності кримінального закону у часі, то злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв на час вчинення цього діяння. Закон, що скасовує злочинність діяння або пом'якшує відповідальність, має зворотну дію, тобто поширюється і на діяння, вчинені до набирання ним чинності, закон, що встановлює злочинність діяння або посилює кримінальну відповідальність, зворотної дії у часі не має.

За злочини, скоєні на території України, відповідальності підлягають як її громадяни, так і іноземці та особи без громадянства, за винятком осіб, що користуються правом екстериторіальності (дипломатичного імунітету), тобто непідсудності місцевому суду.

Громадяни України, а також особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за ККУ, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

Такі особи не можуть бути видані іноземній державі для притягнення до кримінальної відповідальності та віддання до суду.

Особлива частина ККУ містить норми-заборони, що визначають, які діяння держава визнає злочинами та які покарання належить застосовувати до осіб, що їх скоїли.

Кожен розділ Особливої частини ККУ присвячений конкретному виду злочинів: розділ 1 «Злочини проти основ національної безпеки України»; розділ 2 «Злочини проти життя та здоров`я особи»; розділ 3 «Злочини проти волі, честі та гідності особи»; розділ 4 «Злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи»; розділ 5 «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина»; розділ 6 «Злочини проти власності»; розділ 7 «Злочини у сфері господарської діяльності»; розділ 8 «Злочини проти довкілля»; розділ 9 «Злочини проти громадської безпеки виробництва»; розділ 11 «Злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту»; розділ 12 «Злочини проти громадського порядку та моральності»; розділ 13 «Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів та інші злочини проти здоров`я населення»; розділ 14 «Злочини у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації»; розділ 15 «Злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян»; розділ 16 «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж»; розділ 17 «Злочини у сфері службової діяльності»; розділ 18 «Злочини проти правосуддя»; розділ 19 «Злочини проти встановленого порядку несення військової служби (військові злочини)»; розділ 20 «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку».

2 Поняття й ознаки злочину та класифікація злочинів

Злочином визначається суспільно небезпечне винне діяння, що посягає на охоронювані кримінальним законом цінності і є забороненим під загрозою покарання.

Офіційне поняття злочину дається у ст. 11 ККУ, згідно з якою «злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину».

Отже, загальними ознаками злочину є: кримінальна протиправність; суспільна небезпечність та винність.

Суспільна небезпечність злочину полягає в тому, що ним спричиняється або створюється загроза спричинення істотної шкоди об'єктам кримінально-правової охорони. Ступінь суспільної небезпечності злочину залежить від розміру заподіяних збитків, об'єкта посягання, способу посягання, умов місця, часу та обстановки його скоєння, а також від суб'єктивних ознак скоєного - форми вини, мотиву і мети.

Залежно від ступеня суспільної небезпечності кримінальний закон розрізняє такі види злочинів, як: особливо тяжкі, тяжкі, середньої тяжкості та невеликої тяжкості.

Особливо тяжкими визначаються злочини, за скоєння яких закон передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад 10 років або довічне позбавлення волі.

Тяжкі - це злочини, які передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше 10 років.

Злочинами середньої тяжкості визначаються такі, за скоєння яких закон передбачає позбавлення волі не більше п'яти років.

Злочинами невеликої тяжкості є злочини, за які передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, м'якше покарання.

Винність передбачає відповідне психічне ставлення особи до свого діяння та його наслідків, яке може проявлятись у формі умислу або необережності. При цьому умисел поділяється на прямий і непрямий, а необережність - на злочинну самовпевненість і злочину недбалість.

Злочин визнається скоєним умисно, коли особа, яка його скоїла, усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання. Якщо особа бажала настання цих наслідків - умисел прямий, а якщо свідомо припускала їх настання - умисел непрямий (евентуальний).

Злочин визначається скоєним з необережності, коли особа, яка його скоїла, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або коли вона не передбачала можливість настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачити (злочинна недбалість).

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим кодексом, але через мало значущість не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Згідно з ККУ обставинами, які виключають злочинність діяння є також: необхідна оборона, крайня необхідність, затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус, виконання наказу чи розпорядження, діяння, пов'язане з ризиком, виконання спеціального завдання із запобігання чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Слід зауважити, що перераховані ознаки злочину є загальними ознаками злочину як явища, що ж стосується характерних ознак певного (конкретного) виду злочинного діяння, то вони охоплюються таким поняттям, як «склад злочину».

Поняття «злочин» не слід ототожнювати з поняттям «злочинність», яке є збірним і включає такі її аспекти, як стан, рівень, динаміку тощо.

Склад злочину - це система визначених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, які визначають певне суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

Склад злочину включає чотири групи ознак, які характеризують: об'єкт злочину; об'єктивну сторону злочину; суб'єкта злочину; суб'єктивну сторону злочину.

Об'єкт злочину - це цінності, що взяті під охорону кримінальним законом і на які посягнув злочинець.

Розрізняють загальний, родовий і безпосередній об'єкти злочину, а також предмет злочинного посягання.

Загальний об'єкт - це ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом і які злочинним діянням порушуються.

Родовий об'єкт - це окремі види однорідних за своїм соціально-економічним змістом суспільних відносин, на які посягає певна група злочинів. Наприклад, родовими об'єктами є власність, особа, порядок, управління, громадський порядок тощо. Саме за родовим об'єктом злочини, передбачені Особливою частиною ККУ, поділені на розділи.

Безпосередній об'єкт - це соціальні цінності, на які безпосередньо посягає конкретне злочинне діяння. Наприклад, життя, здоров`я, честь, гідність, майно тощо. Саме за безпосереднім об'єктом кожен розділ Особливої частини ККУ розрізняє окремі злочини.

Предмет злочинного посягання - це предмети, на які спрямоване злочинне діяння, наприклад, гаманець, шапка при посяганні на майно, око, зуб при посяганні на здоров`я тощо.

Об'єктивна сторона злочину - це зовнішній прояв злочинного діяння, яке може набувати форми як дії, так і бездіяльності.

До об'єктивної сторони злочину також належать: умови місця, часу, способу і обстановки скоєння злочину, знаряддя і засоби, які при цьому застосовувались, суспільно небезпечні наслідки, що настали, а також причинний зв'язок між діянням та його наслідками.

Суб'єктами злочину - це фізична осудна особа, що досягла на момент скоєння злочину визначеного законом віку, з якого настає кримінальна відповідальність.

За загальним правилом кримінальна відповідальність настає по досягненні 16 років, а за умисні злочини підвищеної суспільної небезпечності, які передбачені ч. 2 ст. 22 ККУ, - з 14 років.

Суб'єктивна сторона злочину характеризує психічне становлення особи, що скоїла злочин, до свого діяння та його суспільно небажаних наслідків. Це означає, що визнається злочинцем і підлягає кримінальній відповідальності лише особа, яка є винною у скоєнні злочину, тобто така, що скоїла його умисно або з необережності.

Іноді суб'єктивна сторона злочину поряд з виною включає також мотив і мету злочину. Наприклад, убивство з корисливих мотивів або з метою приховати інший злочин.

3 Осудність

Згідно з чинним законодавством кримінальній відповідальності підлягає лише осудна особа.

Осудність - це стан людини, коли вона розуміє характер і значення своїх дій та може керувати ними. Отже, осудною визначається особа, яка на момент скоєння злочину усвідомлювала характер і значення свого діяння та могла ним керувати.

Не підлягає відповідальності особа, яка під час вчинення злочину перебувала у стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або не могла керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.

Отже, неосудність - це стан людини, коли вона внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки не усвідомлює своїх вчинків або не може керувати ними, що виключає можливість її відповідальності за ці вчинки.

Виходячи з цього неосудною може бути визнана особа за наявності двох критеріїв - медичного і юридичного.

Медичний критерій визначається наявністю у особи хоча б одного із перерахованих хворобливих станів, як-то: хронічне психічне захворювання, тимчасовий розлад психічної діяльності, недоумство або інший хворобливий стан психіки.

Юридичний критерій відзначається нездатністю особи усвідомлювати характер і значення своїх дій або керувати ними. Він складається із двох елементів - інтелектуального і вольового, які відтворюють відповідні аспекти психічного стану людини.

Інтелектуальний елемент означає, що особа не може усвідомлювати характер і значення своїх дій, а вольовий, що особа не може керувати своїми діями.

Для визначення наявним юридичного критерію достатньо встановити наявність або інтелектуального, або вольового елементів.

Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, була не здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Не визнається неосудною особа, яка скоїла злочин у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманливих речовин.

4 Стадії скоєння злочину

Діяльність особи, пов'язану з реалізацією її злочинних намірів, поділяють на кілька стадій. Стадією злочину визначається певний ступінь здійснення злочинного наміру.

Стадії скоєння злочину - це етапи підготовки і здійснення злочинів, скованих із прямим умислом (необережний злочин або злочин з непрямим умислом з непрямим умислом етапів не має).

Закон розрізняє три стадії розвитку злочинної діяльності: підготовка до злочину, замах на злочин та закінчений злочин, що і дає підстави розрізняти закінчений та незакінчений злочини.

Закінченим злочином визнається діяння, яке містить усі ознаки злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини ККУ.

Незакінченим злочином є готування до злочину та замах на злочин.

Готуванням до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Готування до злочину невеликої тяжкості не має наслідків кримінальної відповідальності.

Замахом на злочин є вчинене особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямоване на вчинення злочину, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважали необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

Замах на вчинення злочину є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

У формальних складах, які не вимагають настання певних наслідків як обов'язкової ознаки, злочин вважається закінченим, коли виконані всі дії, що утворюють його об'єктивну сторону. Наприклад, розбій - з моменту нападу, незалежно заволоділа особа майном чи ні.

А у матеріальних складах моментом закінчення злочину є настання передбачених законом наслідків.

Кримінальна відповідальність за готування до злочину і замах на злочин настає відповідно за ст.. 14 або ст.. 15 та статтею Особливої частини ККУ, яка передбачає відповідальність за закінчений злочин.

Добровільною відмовою є остаточне припинення особою зі своєї волі готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця. Така особа підлягає кримінальній відповідальності лише у тому разі, коли фактично вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

5 Співучасть у злочині

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Скоєння злочину в співучасті, як правило, створює більшу суспільну небезпечність цього злочину, а тому завжди визначається обтяжуючою обставиною (п.2 ст. 67 ККУ), а іноді - і кваліфікуючою ознакою, тобто ознакою, яка дає підстави кваліфікувати дії або за іншою частиною конкретної статті, або за іншою статтею, наприклад ч.3 ст. 152 ККУ.

Поряд з виконавцем співучасниками злочину визначаються організатор, підбурювач та пособник.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочинне діяння.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням, а також особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобутті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

Не є співучастю не обіцяне заздалегідь переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збування таких предметів. За такі діяння відповідальність настає лише у випадках, передбачених ст.. 202 та 406 ККУ.

Також не є співучастю обіцяне до завершення вчинення злочину неповідомлення про достовірно відомий підготовлюваний або вчинюваний злочин. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності лише у випадках, якщо вчинене ними діяння містить ознаки іншого злочину.

Злочин вважається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців.

Розрізняють просту і складну (кваліфіковану) форми співучасті. Проста форма співучасті може проявлятись: у спів виконавстві без попередньої змови або у спів виконавстві за попередньою змовою.

Складна форма співучасті може проявлятись: у співучасті у вигляді стійкої організованої групи з розподілом ролей у вчиненні злочину або у співучасті у вигляді організованої групи або злочинної організації.

Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо у його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об`єднання для вчинення цього та інших (іншого) злочинів, об'єднаних єдиним планом і розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об`єднанням декількох осіб (три і більше), члени або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Виконавець (співвиконавець) підлягає кримінальній відповідальності за статтею Особливої частини ККУ, яка передбачає вчинений злочин. Організатор, підбурювач та пособник підлягають кримінальній відповідальності за відповідною частиною ст.. 27 і тією статтею (частиною статті) Особливої частини ККУ, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем. Але характер участі кожного із співучасників враховується судом при призначенні покарання.

Співучасники не підлягають кримінальній відповідальності за діяння, вчинене виконавцем, якщо воно не охоплювалося їхнім умислом (ексцес виконавця).

Щодо кримінальної відповідальності організаторів та учасників організованої групи чи злочинної організації, то організатор організованої групи чи злочинної організації підлягає кримінальній відповідальності за всі злочини, вчиненні організованою групою чи злочинною організацією, якщо вони охоплювалися його умислом. А інші учасники організованої групи чи злочинної організації підлягають кримінальній відповідальності лише за злочини, у підготовці або вчиненні яких вони безпосередньо брали участь, незалежно від тієї ролі, яку виконував у злочині кожен із них.

У разі добровільної відмови від вчинення злочину виконавець (співвиконавець), який усвідомлював можливість доведення цього злочину до кінця, не підлягає кримінальній відповідальності за цей злочин. У цьому випадку інші співучасники підлягають кримінальній відповідальності за готування до того злочину або замах на той злочин, від вчинення якого добровільно відмовився виконавець.

Не підлягають кримінальній відповідальності при добровільній відмові організатор, підбурювач або посібник, якщо вони відвернули вчинення злочину або своєчасно повідомили відповідні органи державної влади про злочин, що готується або вчиняється.

Добровільною відмовою пособника є також ненадання ним засобів чи знарядь вчинення злочину або не усунення перешкод вчиненню злочину.

У разі добровільної відмови будь-якого із співучасників виконавець підлягає кримінальній відповідальності за готування до злочину або замах на злочин залежно від того, на якій із цих стадій його діяння було припинено.

6 Поняття і підстави кримінальної відповідальності

Кримінальна відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності. Вона являє собою особливі, передбачені і врегульовані нормами кримінального права відносини між злочинцем і державою в особі уповноважених нею органів з приводу скоєного злочину.

Хоча суть цих відносин і полягає в обов'язку злочинця перетерпіти відповідні позбавлення, обмеження або інші несприятливі наслідки за вчинений злочин, ототожнювати поняття «кримінальна відповідальність» з поняттям «покарання» не слід. Зміст кримінальної відповідальності включає такі два елементи, що відрізняють його від покарання, як державний осуд, тобто негативна оцінка державою як злочину, такі особи, що його скоїла, та застосування судом заходів кримінального впливу, передбачених санкцією відповідної статті закону, тобто покарання.

Кримінальна відповідальність має всі загальні ознаки юридичної відповідальності, але відзначається тим, що вона: передбачена і врегульована кримінальним законом; настає за скоєння злочину; її суб'єктами можуть бути тільки фізичні особи, що досягли 16 років, а у випадках, передбачених законом, - 14 років; має особистий характер, тобто може бути застосована лише до особи злочинця і не може бути перекладена на інших осіб; заснована на презумпції невинуватості, тобто особа визнається невинуватою до тих пір, доки її вина не буде доведена судом; як правило, супроводжується призначенням винному покарання, передбаченого санкцією порушеної статті закону; породжує стан судимості, тобто визначені законом несприятливі наслідки, які супроводжують особу і після відбуття нею покарання.

Підстави кримінальної відповідальності - це визначені кримінальним законом умови, за наявності яких можливе притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Вони визначені ст. 22 ККУ, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є: вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.

Виходячи зі змісту цієї статті розрізняють фактичну і процесуальну підстави кримінальної відповідальності.

Процесуальною підставою кримінальної відповідальності є обвинувальний вирок суду.

7 Поняття і мета кримінальних покарань

Кримінальне покарання - це захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у скоєнні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Ознаками кримінального покарання є такі: це захід державного примусу, що визначений кримінальним законом; це захід примусу, що має публічний характер, тобто здійснюється офіційно і лише від імені держави; це захід примусу, що визначається судом у вироку; це захід примусу, що застосовується тільки до особи, визнаної судом винною у скоєнні злочину; покарання за своїм змістом є карою, але його особливістю є те, що воно поєднує елементи кари і виховного впливу, тобто призначається лише за скоєний злочин; повинне бути пропорційним скоєному злочину; спричиняє засудженому певні позбавлення і обмеження; зумовлює настання судимості, тобто негативні наслідки, що визначений законом час супроводжують особу і після відбуття нею покарання; воно спрямоване на виховання і перевиховання злочинця та інших осіб.

Щодо мети покарання, то згідно зі ст.. 50 ККУ, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдавати фізичних страждань або принижувати людську гідність.

Отже, кара - це істотна властивість кримінального покарання, але воно виконує і такі завдання, як виправлення і перевиховання засуджених та запобігання новим злочинам як засудженим, так і іншими особами.

8 Види кримінальних покарань

Усі можливі види кримінальних покарань визначені у кримінальному законі і ними є:

- штраф, тобто грошове стягнення в дохід держави. Його розмір визначається судом залежно від стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини кодексу не передбачено вищого розміру штрафу;

- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

- застосовується за тяжкий або особливо тяжкий злочин;

- позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Може бути застосоване як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років;

- громадські роботи. Полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування. Встановлюються на строк від 60 до 240 годи і відбуваються не більш як чотири години на день. Не призначаються інвалідам І або ІІ груп, вагітним, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби;

- виправні роботи. Встановлюються на строк від шести місяців до двох років і відбуваються за місцем роботи засудженого, із суми заробітку якого провадиться відрахування в дохід держави у розмірі від 10 до 20 відсотків. Не застосовуються до: вагітних та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною; непрацездатних; осіб, що не досягли 16 років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування;

- службові обмеження для військовослужбовців. Застосовуються до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років. Із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в дохід держави у розмірі від 10 до 20 відсотків;

- конфіскація майна. Полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, прямо передбачених в Особливій частині кодексу;

- арешт. Полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. Не застосовується до осіб, яким не виповнилося 16 років, вагітних та жінок, які мають дітей до семи років;

- обмеження волі. Полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Встановлюється на строк від одного до п'яти років. Не застосовується до неповнолітніх, вагітних і жінок, що мають дітей віком до 14 років, осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів І та ІІ груп;

- тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. Призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років. Не застосовується до осіб, які раніше мали покарання у вигляді позбавлення волі;

- позбавлення волі на певний строк. Полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на строк від одного до 15 років у кримінально-виконавчі установи;

- довічне позбавлення волі. Призначається за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, передбачених ККУ, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк. Не застосовується до осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, понад 65 років, а також до жінок, що були вагітні під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

Серед кримінальних покарань розрізняють основні, додаткові та такі, що можуть використовуватися і як основні, і як додаткові.

Додатковими покараннями є: позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна.

Всі інші кримінальні покарання є основними.

А штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися і як основні, і як додаткові покарання.

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене у санкції відповідної статті ККУ. До основного покарання у випадках, передбачених ККУ, може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань.

Суд призначає покарання:

- у межах, визначених санкцією статті особливої частини ККУ, що передбачає відповідальність за вчинений злочин;

- відповідно до положень Загальної частини ККУ;

- враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та запобігання новим злочинам.

Ухилення від покарання, призначеного вироком суду, визначається самостійним злочином проти правосуддя і зумовлює кримінальну відповідальність згідно зі ст.. 389 та 390 ККУ.

9 Кримінальна відповідальність неповнолітніх

Неповнолітніми є особи, які не досягли 18 років, але кримінальне право визнає дієздатними осіб, що досягли 16 років, а у випадках, прямо передбачених законом, - і з 14 років.

Отже, за загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають лише особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років.

У кримінальному праві особа вважається такою, що досягла певного віку не у день свого народження, а з наступної після дня народження доби. У тих випадках, коли точно вік особи встановити неможливо, днем досягнення певного віку вважається останній день місяця або року, якщо вони відомі. А коли ні місяць, ні рік точно не відомі, а називається лише приблизний час народження у вигляді інтервалу (у межах від і до), то день настання певного віку визначається виходячи з мінімальної межі.

Особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за злочини, визначені ч. 2 с. 22 ККУ, наприклад: умисне убивство, умисне тяжке чи середньої тяжкості тілесне ушкодження, диверсію, бандитизм, терористичний акт, захоплення заручників та ін.

ККУ виключає можливість кримінальної відповідальності осіб у віці до 16 років за злочини, скоєні з необережності.

Крім цього, кримінальна відповідальність неповнолітніх має такі особливості:

- сам факт скоєння злочину неповнолітнім є пом'якшуючою обставиною (п. 3 ст. 66 ККУ);

- до неповнолітніх можуть бути застосовані такі основні види покарань, як штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі певний строк;

- до них можуть бути застосовані такі додаткові покарання, як штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю;

- як правило, позбавлення волі неповнолітнім призначається на строк не більше 10 років, а за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, та при призначенні покарання за сукупністю злочинів або вироків - на строк до 15 років;

- вони відбувають покарання у виховно-трудових колоніях для неповнолітніх;

- неповнолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, зокрема:

а) застереження;

б) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

в) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, а також окремих громадян на їх прохання;

г) покладення на неповнолітнього, який досяг 15 років і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

д) направлення до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, на строк до трьох років;

е) суд може визнати за необхідне призначити неповнолітньому вихователя;

ж) для них передбачені пом'якшені умови звільнення від кримінальної відповідальності та покарання - за амністією, у результаті помилування, за відбуття частини покарання тощо.

Слідчий, встановивши, що суспільно небезпечне діяння, вчинене особою у віці від 11 років і до виповнення віку, з якого можлива кримінальна відповідальність, виносить мотивовану постанову про закриття справи та застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру.

Якщо встановлено, що особу, яка вчинила у віці від 11 до 14 років суспільно небезпечне діяння, яке законом віднесене до тяжких злочинів, необхідно у зв'язку з цим негайно ізолювати, то за постановою слідчого або органу дізнання, санкціонованою прокурором, її може бути поміщено у приймальник-розподільник для неповнолітніх на строк до 30 діб (ст. 7-3 Кримінально-процесуального кодексу України (КПКУ).