Припинення діяльності фермерських господарств України

Реферат

на тему:

Припинення діяльності фермерських господарств України

Припинення діяльності фермерського господарства

В розділі X Закону України «Про фермерське господарство», як і в розділі VI Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» в редакції від 22 червня 1993 року, говориться про припинення діяльності фермерського господарства.

Варто погодитися з думкою професора Н.І.Титової, більш точним є положення не про припинення «діяльності», а про припинення існування самого господарства, оскільки перше може носити тимчасовий характер і бути пов'язаним з хворобою, відсутністю на певний період членів селянського (фермерського) господарства тощо. Його припинення повинно означати ліквідацію селянського (фермерського) господарства як юридичної особи, суб'єкта правовідносин.

Законодавець розглядає питання припинення діяльності фермерського господарства лише як його припинення, тобто як ліквідацію юридичної особи.

Правові підстави для припинення фермерського господарства передбачені Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року.

Прогресивними, є норми статті 35 Закону України «Про фермерське господарство», де однією з підстав припинення такого господарства є реорганізація фермерського господарства, оскільки в Законі України «Про селянське (фермерське) господарство» нічого не говорилося про реорганізацію. Очевидно, у той час, на думку законодавця, це було неможливим відповідно до частини 5 статті 6 Закону «Про селянське (фермерське) господарство», де передбачено, що земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, поділу не підлягають.

На практиці можливі випадки утворення з одного господарства двох і більше. Наприклад, можливо у випадку спадкування майна та земель декількома спадкоємцями.

Рішення про реорганізацію фермерського господарства вирішується власником відповідно до чинного законодавства, а також відповідно до положень Статуту даного фермерського господарства.

Вважаємо за доцільне, при складі такого господарства з двох та більше чоловік, вирішувати це загальними зборами членів господарства.

Для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи, в тому числі і фермерського господарства, відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» в результаті злиття, приєднання, поділу або перетворення державному реєстратору, поряд з іншими документами, подаються:

якщо припинення юридичної особи здійснюється в результаті злиття, приєднання або перетворення - нотаріально засвідчена копія передавального акта;

якщо припинення здійснюється в результаті поділу - нотаріально засвідчена копія розподільчого балансу.

Наголошується, що у відповідності до статті 37 названого Закону передавальний акт або розподільчий баланс повинен бути затверджений засновниками (членами) юридичної особи - фермерського господарства або органом, який прийняв рішення про припинення фермерського господарства як юридичної особи.

Звертаємо увагу на те, що підписи на передавальному акті або розподільчому балансі повинні бути нотаріально засвідчені.

У зв'язку з добровільним характером створення фермерського господарства цілком правомірним є друга підстава для його припинення - це рішення самих членів фермерського господарства стосовно цього. Вважаємо, щоб зазначене рішення приймалося одностайно всіма його членами. Якщо в складі господарства є неповнолітні члени, то на засідання з приводу припинення існування фермерського господарства слід запрошувати представників органів опіки та піклування місцевої ради.

Вихід одного або декількох членів фермерського господарства з його складу за умови, що в ньому залишаються інші члени, не веде до припинення його діяльності (ліквідації). При вирішенні питання про вихід з членів фермерського господарства неповнолітнього члена це питання слід розглядати теж за участю представника органів опіки і піклування, обов'язково з'ясувавши при цьому питання і розподілу отриманих прибутків.

Якщо фермерське господарство створено лише однією особою, то вона самостійно вирішує питання припинення господарства, розподілу отриманих прибутків, порядок реалізації майна, продукції тощо.

Перевагами добровільного способу ліквідації фермерського господарства, як і решти сільськогосподарських товаровиробників, є те, що така ліквідація здійснюється ним самостійно - його статутними органами (засновником - у випадку створення господарства однією особою або загальними зборами членів господарства, якщо створено декількома членами і це передбачено їх статутом). Тобто, голова та члени господарства, які входять до загальних зборів, можуть контролювати процес ліквідації на всіх його етапах. Крім цього, ліквідація господарства у добровільному порядку, як правило, займає менше часу, ніж примусова.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», якщо при добровільній ліквідації недержавного сільськогосподарського підприємства буде встановлена його неможливість задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі, підприємство зобов'язане звернутися в місячний строк до господарського суду з заявою про порушення справи про банкрутство.

Невиконання цих вимог є підставою для відмови у внесенні запису про ліквідацію юридичної особи в Єдиний державний реєстр підприємств і організацій України.

Фермерське господарство може бути визнано неплатоспроможним (банкрутом), що теж є підставою для припинення його подальшого існування.

Така підстава має загальний характер; вона передбачена Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». У разі неплатоспроможності господарства як юридичної особи і суб'єкта підприємницької діяльності задовольнити претензії кредиторів та виконати свої зобов'язання перед бюджетом (державою), воно визнається банкрутом, а на його майно звертаються стягнення про погашення боргів (воно може бути продано).

Багато господарств не змогли уникнути банкрутства. Як правило, зазнають розорення ті, в кого невеликі наділи (до 10га).

Стаття 44 названого Закону передбачає особливості банкрутства сільськогосподарських підприємств.

Особливо цінними, на нашу думку, є положення статті 50 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо особливостей банкрутства фермерських господарств.

Підставою для визнання фермерського господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов'язаннями та (або) виконати зобов'язання щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

Заява підприємця - голова фермерського господарства звертається із заявою про порушення справи про банкрутство в арбітражний суд за наявності письмової згоди всіх членів фермерського господарства. Однак згода не вимагається у випадку, коли це господарство засноване ним одним.

Заява підписується головою фермерського господарства та до його заяви про порушення справи про банкрутство, крім документів, передбачених частиною першою статті 7 названого Закону, додаються документи, які містять відомості:

про склад і вартість майна фермерського господарства;

про склад і вартість майна, яке належить членам фер
мерського господарства на праві власності;

про розмір доходів, які можуть бути одержані фер
мерським господарством після закінчення відповідного пе
ріоду сільськогосподарських робіт.

Зазначені документи також додаються головою фермерського господарства до відзиву на заяву про порушення справи про банкрутство, подану кредитором.

Головою фермерського господарства у двомісячний строк з дня прийняття арбітражним судом заяви про порушення справи про банкрутство фермерського господарства може бути подано в арбітражний суд план відновлення платоспроможності фермерського господарства.

У разі, якщо здійснення заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності фермерського господарства, дасть йому змогу, зокрема за рахунок доходів, які можуть бути одержані фермерським господарством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт, погасити вимоги за грошовими зобов'язаннями та зобов'язаннями щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), арбітражним судом вводиться процедура розпорядження майном фермерського господарства.

Про ведення процедури розпорядження майном фермерського господарства арбітражним судом виноситься ухвала, яка може бути перевірена у порядку нагляду.

Процедура розпорядження майном фермерського господарства вводиться на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт із врахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції, однак цей строк не може перевищувати п'ятнадцяти місяців.

У разі, якщо після введення процедури розпорядження майном погіршилося фінансове становище фермерського господарства у зв'язку із стихійним лихом, епізоотіями та іншими несприятливими умовами, то строк процедури розпорядження майном може бути продовжено на один рік.

Процедуру розпорядження майном фермерського господарства може бути достроково припинено арбітражним судом за заявою розпорядника майна чи будь-кого із кредиторів у разі:

- невиконання заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності фермерського господарства;

- наявності інших обставин, які свідчать про неможливість відновлення платоспроможності фермерського господарства.

Після дострокового припинення процедури розпорядження майном фермерського господарства фермерське господарство визнається арбітражним судом банкрутом і відкривається ліквідаційна процедура.

Для здійснення процедури розпорядження майном фермерського господарства арбітражним судом призначається розпорядник майна, який може не мати на це ліцензії, а також повноваження розпорядника майна можуть здійснюватися головою фермерського господарства за погодженням з призначеним розпорядником майна.

У разі визнання арбітражним судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включаються нерухоме майно, яке перебуває у спільній власності членів фермерського господарства, в тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, набуті для фермерського господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку.

У разі банкрутства фермерського господарства земельна ділянка, надана фермерському господарству у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, використовується відповідно до Земельного кодексу України.

Звертаємо увагу на те, що майно, яке належить голові та членам фермерського господарства на праві приватної власності, а також інше майно, стосовно якого доведено, що воно набуто на доходи, які не є у спільній власності членів фермерського господарства, не включаються до складу ліквідаційної маси.

Нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси фермерського господарства, можуть бути продані тільки за конкурсом, обов'язковими умовами якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об'єктів, що продаються.

Із дня прийняття постанови про визнання фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діяльність фермерського господарства припиняється.

Арбітражний суд скеровує копію постанови про визнання фермерського господарства банкрутом до органу, який здійснив державну реєстрацію фермерського господарства, та органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням фермерського господарства.

Причиною банкрутства фермерів, серед інших, була криза неплатежів.

Праця в сільському господарстві є такою, що її результати не залежать від трудового внеску та підприємливості зайнятих у галузі, а зумовлені примхами природи.

В США після боргової кризи сільського господарства на початку 80-х років XX століття було визнано необхідним переглянути процедуру банкрутства в цій галузі. У 1986р. в Кодекс про банкрутство було введено главу 12, спеціально розраховану на регулювання банкрутства в сільському господарстві.

Процедура банкрутства у розвинутих країнах включає, як правило, попередню роботу з оздоровлення (санації) підприємств. Особлива увага приділяється тим, у функціонування яких найбільше зацікавлене суспільство. Зокрема, держава особливо піклується про сільськогосподарських виробників. У Бельгії, наприклад, у випадку їх банкрутства держава бере на себе 70% боргів, які необхідно сплатити. І таке піклування про рятування власного товаровиробника має місце, незважаючи на те, що він працює з допомогою різних форм державної підтримки.

На наш погляд, слід врахувати можливість переходу земель та майна збанкрутілого фермерського господарства до тих громадян України, які будуть використовувати їх лише як фермери.

Нарешті, діяльність фермерського господарства припиняється, якщо не залишається жодного члена господарства або спадкоємця, який бажає продовжити його діяльність. Це може бути в разі смерті голови і членів фермерського господарства. У випадку, коли в них не було спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від їх прийняття суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою відповідно до статті 1277 Цивільного кодексу України (2003 року), переходить у власність територіальної громади. Тоді територіальна громада сама вирішуватиме, кому надати фермерські землі та передати у власність майно фермерського господарства. На нашу думку, ці землі та майно повинні передаватись лише тим особам, які бажають створити фермерське господарство.

Згідно статті 23 Закону України «Про фермерське господарство» успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону, тобто за законом або за заповітом. Спадкоємцями за законом є родичі померлого (залежно від черги, яка закликається до спадкування) в однакових частках кожний та можливі випадки, коли вони не є членами цього господарства. При спадкуванні за заповітом спадкоємцями можуть бути не лише громадяни України, а й іноземці, особи без громадянства, а також юридичні особи, визначені заповітом.

Законодавець у частині 2 статті 23 Фермерського закону передбачив, що якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону. Якщо виникає спір відносно цього питання, то воно повинно вирішуватися судом.

Майно господарства, що припиняє своє існування (ліквідовується перш за все), використовується для розрахунків з заробітної плати найманим працівникам, з якими розривається трудовий договір. Водночас виконуються і всі зобов'язання перед бюджетом, банками та іншими кредиторами. Аналогічно проводяться розрахунки і коли діяльність фермерського господарства припиняється на тривалий час. Решта майна, яка залишилась, розподіляється між членами господарства за їх домовленістю відповідно до Статуту господарства.

Можливі випадки, коли поділити це майно в натурі не можливо, тоді найоптимальніше - продати його та розподілити виручені кошти. Якщо при цьому виникають спори, то вони повинні вирішуватися судом.

Необхідно вказати, що така підстава припинення права користування землями, як їх нераціональне використання, до фермерських господарств не застосовується протягом перших трьох років з часу її надання господарством. Оскільки нераціональне використання отриманих в оренду земель завдає збитків їх власнику, то тому, на нашу думку, було б доцільним при укладенні договору оренди вказувати, що, у випадку нераціонального використання земель, власник вправі достроково розірвати договір, попередивши про це орендаря.

Вважаємо за доцільне, щоб у Статуті кожного фермерського господарства обов'язково був розділ про припинення діяльності (існування) фермерського господарства, в якому слід передбачити порядок, розподіл його прибутків, що залишилися після сплати боргів тощо.

Новий Закон України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 року виключив дуже об'ємну за змістом підставу припинення діяльності фермерського господарства, яка пов'язана з припиненням права власності або права користування земельною ділянкою.

Землевикористання є підставою виникнення й функціонування фермерського господарства, а тому припинення прав на землі по суті автоматично веде до ліквідації існування фермерського господарства.

У той же час не слід забувати, що як припинення права власності на землі, так і права користування ними, можуть мати місце лише у випадках, точно передбачених Земельним кодексом України.

Оскільки фермерам, що проживають у Західному регіоні України, у приватну власність безоплатно надавались земельні ділянки невеликих розмірів, то, на нашу думку, припинення права власності на неї не обов'язково призведе до припинення діяльності фермерського господарства. Адже більшість фермерів орендують земельні ділянки, що в декілька або у десятки разів перевищують їх земельні наділи, надані у приватну власність.

Підстави і порядок визнання фермерського господарства банкрутом є спеціалізовані норми, виходячи з особливостей його сільськогосподарської діяльності.

Список рекомендованої літератури

1. Закон України Про фермерське господарство Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, N 45, ст.363

2. Титова Н. І. Селянське (фермерське) господарство України і правове регулювання: поняття, ознаки, перспективи // Право України. -- 2002. -- № 9--10. -- С. 9--10.

3. Титова Н. І. Фермерство в Україні: основні правові засади. -- Львів: Атлас, 2000

4. Ващишин М. Я. Земельні правовідносини у селянських (фермерських) господарствах: Автореф. ... канд. дис. -- Львів, 2000.

5. Щербина В. С. Господарське право України: Навч. посібник. -- К.: Атіка, 2001.