Президент України – глава української держави

У конституційному праві відставка виступає важливою формою політичної відповідальності відповідних органів державної влади та посадових осіб, проте вона може стати результатом як особистих причин, так і об'єктивних наслідків. Аналіз положень статей 108, 109 Конституції України дозволяє зробити висновок, що під відставкою Президента України слід розуміти залишення поста Президента України виключно з власної ініціативи і при забезпеченні повної добровільності прийняття такого рішення [22; 297].

Тобто згоди Верховної Ради не потрібно. Президент лише повідомляє про своє рішення, в зв'язку з чим Верховною Радою відповідно до п. 7 ст. 85 Конституції мають бути призначені вибори нового Президента.

Таким чином, певною мірою забезпечується участь законодавчої гілки влади у механізмі виникнення та припинення повноважень Президента України: на засіданні Верховної Ради Президент України складає присягу, на ньому ж він має проголосити про добровільне складення своїх повноважень [36; 245].

-- Неможливість виконання Президентом України своїх обов'язків за станом здоров'я

При виникненні сумніву щодо можливості Президента виконувати свої повноваження за станом здоров'я Верховна Рада готує відповідне звернення до Верховного Суду України. Сумнів може бути викликаний симптомами, які свідчать про недієздатність, каліцтво, надто хворобливий стан або тривалу хворобу Президента і т.д. Верховний Суд, вивчаючи це питання, дає об'єктивну оцінку стану здоров'я Президента [36; 248].

Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я, як уявляється, означає такий стан здоров'я Президента України, внаслідок якого він не лише не може виконувати свої обов'язки на час обговорення цього питання Верховною Радою України, а й не зможе їх виконувати і в майбутньому. Це означає, що тимчасовий розлад здоров'я не може бути підставою для прийняття рішення про дострокове припинення повноважень Президента України внаслідок неможливості виконання ним своїх повноважень за станом здоров'я [22; 298].

На підставі зібраних даних Верховний Суд України складає спеціальне письмове подання, яке разом з медичним висновком надсилається Верховній Раді. Остання розглядає ці матеріали і в разі встановлення неможливості виконання Президентом своїх повноважень приймає більшістю голосів народних депутатів України від її конституційного складу рішення про дострокове припинення повноважень Президента [36; 248].

Сам по собі медичний висновок не є підставою для дострокового припинення повноважень Президента. Необхідне ще й письмове подання Верховного Суду України, яке містить юридичну оцінку медичного висновку [3; 494].

Юридичний факт неможливості виконання повноважень за станом здоров'я повинен оголошуватись на засіданні Верховної Ради України, в умовах гласності і відкритості.

Більшість конституцій країн світу встановлює, що повноваження президентів припиняються достроково у разі неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я. Проте далеко не всі вони регламентують порядок припинення цих повноважень так докладно, як це зроблено у Конституції України [36; 248].

-- Імпічмент президента України (або конституційна відповідальність)

З достроковим припиненням повноважень Президента, а також з його заміщенням на посту глави держави пов'язане питання про його відповідальність. Тому на особливу, самостійну увагу заслуговує проблема конституційної відповідальності глави держави. Це зумовлюється тим, що Конституція визначає Президента „гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина”. Особливість конституційно-правового статусу Президента полягає в тому, що, з одного боку, він виступає суб'єктом, котрий правомочний застосовувати міри конституційної відповідальності за порушення Конституції до інших суб'єктів конституційної відповідальності. Але водночас Президент сам може виступати суб'єктом, до якого можуть застосовуватись міри конституційної відповідальності за порушення Конституції.

Відповідальність Президента України може також виступати у вигляді юридичної та політичної відповідальності, яка є похідною від його обрання народом України, однак процедурно така відповідальність в Україні не розроблена. Політична відповідальність являє собою відносини між суспільством у цілому чи його політичними утвореннями та членами цього суспільства, яка спричинює несприятливі наслідки для особи щодо якої вона застосовується. У класичному вигляді політична відповідальність президентів перед народом, напевно, мала б звучати так, як вона була зафіксована у ст.5 Конституції Франції 1852 року: “Президент Республіки є відповідальним перед французьким народом, який має право щодня робити до нього запити”.

Юридична відповідальність являє собою виниклі із правопорушення правові відносини між державою в особі її спеціальних органів і особою, яка порушила право, на яку покладається обов'язок терпіти відповідні обмеження і несприятливі наслідки за скоєне правопорушення, за порушення вимог, які передбачені у нормах права [37; 45].

За вчинення злочинів у конституційному праві передбачається спеціальна процедура звинувачення президента, яка визначається терміном "імпічмент" -- спеціальні правила, процедура щодо притягнення до відповідальності глави держави, а також винних службових осіб (міністрів) у разі порушення ними законів даної країни або вчинення злочинів [21; 376].

За загальним правилом, Президент України як глава держави не несе політичної або юридичної відповідальності за свої дії. Юридична невідповідальність гарантується інститутом недоторканності, а політична - інститутом контрасигнатури, під чим розуміють скріплення акта Президента України підписом Прем'єр-міністра України та міністра, відповідального за акт і його виконання [22; 298].

У разі контрасигнування акту Президента, відповідальність за нього покладається на Уряд чи міністерство, представники яких ставлять свій підпис під указом чи розпорядженням Президента України. Слід зазначити, що саме такий порядок відповідальності характерний для типів змішаних республік. У парламентарних республіках майже всі акти президента контрасигнуються і, відповідно, за них знімається відповідальність з глави держави.

Проте в особливих випадках Президент України підлягає відповідальності, що передбачено ст. 111 Конституції України - він може бути усунутий з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину [22; 298].

Загалом імпічмент - це особлива процедура притягнення до відповідальності вищих посадових осіб держави. Найбільш поширеними підставами для імпічменту є порушення конституції і тяжкі злочини [36; 247]/

Серед підстав для застосування імпічменту не закріплюється: порушення Конституції, законів, прав і свобод людини і громадянина, а також присяги. Створення конструктивної конституційної моделі інституту конституційної відповідальності глави держави диктує необхідність включення перерахованих елементів до переліку підстав для імпічменту глави держави, оскільки це органічно випливає з його статусу. Звідси - потреба в доповненні ст.111 Конституції.

Інститут імпічменту виступає надійною гарантією проти зловживання владою та порушення главою держави конституції та законів держави. Конституція України та Регламент Верховної Ради України передбачають досить складну процедуру імпічменту. Застосування процедури імпічменту можливе за умови:

- наявності висновку Верховного Суду України про те, що діяння, в яких звинувачується Президент України, містять ознаки державної зради або іншого злочину;

- наявності висновку Конституційного Суду України щодо додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент.

Президент України має право заявити про відмову від участі в процедурі імпічменту, що тягне за собою припинення його повноважень на підставі, передбаченій ст. 109 Конституції України (відставка Президента України) [22; 298].

Процедура імпічменту є досить сильним важелем впливу парламенту на президента, однак вона застосовується в зарубіжних країнах не дуже часто (у Франції, починаючи з 1954 року ця процедура не була ініційована ні разу, у США, на сьогодні, єдиним президентом, який притягувався до процедури імпічменту, був Ендрю Джексон, який 16.05.1868 року не був відсторонений з посади тільки тому, що не вистачило одного голосу при голосуванні) [38; 16].

Єдиним органом, який може ініціювати питання про усунення Президента України з поста глави держави є Верховна Рада України.

Питання про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту порушується більшістю від конституційного складу Верховної Ради України. Після цього для здійснення відповідного розслідування Верховна Рада створює спеціальну тимчасову слідчу комісію, яка з'ясовує всі фактичні обставини справи. Комісія складається не тільки з народних депутатів України, до неї мають бути включені спеціальний прокурор і спеціальний слідчий. Висновки і пропозиції комісії розглядаються на засіданні Верховної Ради, яка за наявності підстав не менше як двома третинами від її конституційного складу приймає рішення про пред'явлення звинувачень Президентові.

Справа про імпічмент Президентові України обов'язково надсилається на перевірку до Конституційного Суду України і Верховного Суду України. Конституційний Суд, вивчивши справу, має скласти мотивований висновок про те, що конституційна процедура розслідування і розгляду справи про імпічмент Президентові України додержана, а Верховний Суд - про те, що діяння, в яких звинувачується Президент, містять ознаки державної зради або іншого злочину. Лише після цього Верховною Радою не менш як трьома четвертими від її конституційного складу приймається рішення про усунення Президента України з посади в порядку імпічменту.

Вважається, що інститут імпічменту має насамперед запобіжне значення, бо притягнення президента до судової відповідальності через імпічмент трапляється у практиці держав порівняно рідко [36; 247].

4.3 Виконання обов'язків Президента України у разі дострокового припинення повноважень Президента України

У разі дострокового припинення повноважень Президента України виникає питання про легітимне виконання його обов'язків до обрання нового Президента України. Відповідно до статей 108, 109, 110, 111 Конституції України, на період до обрання і вступу на пост нового Президента України обмежене коло обов'язків покладається на Прем'єр-міністра України [3; 495].

Прем'єр-міністр не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6, 8, 10--12, 14--16, 22, 25 та 27 ст. 106 Конституції України, а саме зокрема:

- звертатися з посланнями до народу та зі щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

- призначати всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України, проголошувати всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

- припиняти повноваження Верховної Ради України; - призначати за поданням Прем'єр-міністра членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняти їхні повноваження на цих посадах;

- призначати половину складу Ради Національного банку України;

- призначати на посади і звільняти з посад за згодою Верховної Ради України Голову Антимонопольного комітету України, Голову Фонду державного майна України, Голову Державного комітету телебачення і радіомовлення України;

- утворювати, реорганізовувати та ліквідовувати за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

- скасовувати акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

- призначати третину складу Конституційного Суду України;

- нагороджувати державними нагородами;

- встановлювати президентські відзнаки та нагороджувати ними;

- здійснювати помилування [22; 300].

Обов'язки Президента Прем'єр-міністр може виконувати до дев'яноста днів, оскільки, за Конституцією (ч. 5, ст. 103), протягом цього періоду мають бути проведені вибори нового Президента України [3; 495].

У світовій практиці існують такі варіанти заміщення цього поста.

- Тимчасове виконання повноважень президента віце-президентом (США, Бразилія, Індія та ін.).

- Виконання цих повноважень головою парламенту або однієї з його палат (Німеччина, Франція, Грузія, Білорусія, Монголія, Пакистан).

- Здійснення повноважень президента прем'єр-міністром (Австрія, Росія, Фінляндія, Туніс) [21; 375].

5. Функції та компетенція, повноваження Президента України

5.1 Загальна характеристика поняття та класифікація функцій Президента України

Ядро конституційно-правового статусу Президента України становлять норми Конституції України, які визначають функції та повноваження глави держави.

Функції Президента України - основні напрямки діяльності (найважливіші обов'язки) глави держави, обумовлені його місцем і роллю в системі органів державної влади.

Компетенція Президента України - сукупність визначених Конституцією та законами України предметів відання та повноважень, якими Президент України наділяється з метою забезпечення реалізації його функцій як глави держави.

Повноваження Президента України - конкретні права та обов'язки глави держави з вирішення питань, віднесених до його відання [22; 301].

Перед визначенням функцій і повноважень Президента України об'єктивно потрібно визначити функції держави.

Відомий вчений-правник професор В.В. Копєйчиков визначає функції держави як основні напрями впливу держави на суспільні відносини, в яких знаходить свій вираз її сутність, завдання і цілі [39; 65].

На думку українських вчених О.Н. Ярмиша та В.О. Серьогіної, функції Президента України - це основні напрями діяльності глави Української держави, які виражають його місце і загальне призначення у державному механізмі, а також роль у вирішенні суспільних завдань, що стоять перед державою [40; 239].

Основні функції і повноваження Президента визначаються Конституцією України, за якою Президент є главою держави і виступає від її імені. Він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Президент забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави (ст.102, 106 Конституції).

Функції Президента України - це основні напрями впливу Президента України на суспільні відносини. Українські й зарубіжні вчені-правники, вивчаючи функції та повноваження президентів, класифікують їх по-різному.

С.Г. Серьогіна виділяє функції, які виконує Президент, впливаючи на публічно-правові відносини. Вона вважає, що його функції слід розрізняти за об'єктами та за формами діяльності.

За об'єктами діяльності:

а) забезпечення державного суверенітету та національної безпеки України, б) забезпечення реалізації основних прав і свобод громадян,

в) керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави;

г) формування персонального складу органів державної влади (кадрова);

За формами (способами) діяльності:

а) установча,

б) нормотворча,

в) правозастосовча,

г) контрольна,

д) інтерпретаційна [41; 6].

Л.Т. Кривенко виділяє шість груп повноважень Президента. Це, зокрема, повноваження у сфері представництва, у галузі державного управління, у сфері законодавчої діяльності, у судовій галузі, у галузі громадянства та надзвичайні повноваження [42; 6].

М.А. Сахаров у своїй роботі „Інститут президентства у сучасному світі” виділяє дві основні групи повноважень президентів. На його думку, це президент і державний апарат та президент і парламент. Причому, кожну з цих груп він поділяє на підгрупи у залежності від сфери діяльності глави держави [43].

Серед напрямів діяльності Президента, на думку Л.А. Окунькова, слід вказати на такі галузі, як оборона країни і забезпечення її безпеки, кадрова політика, вплив на Федеральні збори та взаємовідносини з Урядом [44; 51].

А.І. Коваленко у праці “Конституционное право Российской Федерации: схемы и комментарии” виділяє п'ять груп повноважень в залежності від сфер діяльності глави держави, які передусім пов'язані з діяльністю Федеральних Зборів і їх палат та з діяльністю уряду Російської Федерації, у галузі оборони і зовнішніх відносин та повноваження, пов'язані з координаційною діяльністю відповідних владних структур тощо [45; 51].

Представники російської школи конституційного права класифікують повноваження президента в залежності від того, як вони виконуються, - самим президентом чи з іншими органами держави, - на самостійні, тобто ті, що підлягають контрасигнуванню, та виконувані разом з парламентом.

М.О. Крутоголов підтримує точку зору французьких вчених і розділяє повноваження президента на ті, що потребують контрасигнування (спільні) та звільнені від нього (власні) [46].

В.М. Шаповал виділяє функції Президента у відносинах з органами законодавчої, виконавчої і судової влади [47].

Н.Г. Плахотнюк виділяє дві групи повноважень: одноособові та розподілені [48; 138].

Функції та повноваження, що належать згідно з Конституцією України виключно Президентові України, складають прерогативу глави держави.

Основні функції Президента України як глави держави визначено в ст. 102 Конституції України. Так, Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Як гарант державного суверенітету, територіальної цілісності України Президент України наділяється особливими повноваженнями. Він: забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; очолює Раду національної безпеки та оборони України; приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні чи в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України тощо [22; 301].

Здійснюючи функцію гаранта додержання Конституції України, Президент України наділений правом законодавчої ініціативи, що дозволяє йому порушувати питання щодо реалізації конституційних положень, приведення чинного законодавства у відповідність до Конституції України. Президент України користується виключним правом вносити до Верховної Ради законопроект про внесення змін до розділів І, III, XIII Конституції України та призначати всеукраїнський референдум для затвердження цих змін. Забезпечуючи додержання Конституції України, Президент України може накладати вето на закони, прийняті Верховною Радою України, направляє до Конституційного Суду України звернення щодо встановлення конституційності законів та інших актів Верховної Ради України, скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Виступаючи гарантом прав і свобод людини і громадянина, Президент України реалізує свою конституційну функцію здійсненням свого права законодавчої ініціативи; видає укази, які передбачають захист прав і свобод людини і громадянина, окремих категорій населення; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації тощо [22; 302].

Повноваження Президента України для зручності аналізу можна систематизувати за такими групами:

1. Представницькі повноваження

2. Повноваження Президента стосовно до Верховної Ради України та у сфері законодавчої влади.

3. Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади.

4. Повноваження Президента України у сфері судової влади.

5. Повноваження Президента України у сфері національної безпеки, оборони та військової політики.

6. Повноваження Президента України з формування органів і призначення посадових осіб.

7. Забезпечення конституційної законності

8. Інші повноваження Президента України.

Виходячи із загальної характеристики поняття та класифікації функцій Президента України ми можна стверджувати, що функції Президента України є важливою ланкою у державному механізмі, вони відіграють чи не найголовнішу роль у державно-політичному житті. Відповідно до цього Президент України наділений широким колом повноважень, вагомість і значущість яких у політико-правовому житті країни дає всі підстави вважати його одним з центрів зосередження державної влади. З усіх органів державної влади тільки два органи - Президент і парламент - не підпорядковані й не підзвітні нікому, крім народу України як носія суверенітету і єдиного джерела влади.

5.2 Повноваження Президента України

-- Представницькі повноваження

Повноваження із представництва держави у внутрішньо- та зовнішньополітичних відносинах називаються представницькими.

Одними із пріоритетних повноважень Президента у здійсненні своїх функцій є його повноваження щодо представництва держави всередині країни і в міжнародних відносинах [3; 488].

Повноваження глави держави у сфері зовнішньої політики та міжнародних відносин є необхідним атрибутом його конституційного статусу в усіх країнах світу, а конкретний їх перелік є типовим принаймні для держав з республіканською формою правління: право вести переговори й укладати міжнародні договори, акредитувати і приймати дипломатичних представників. Загалом зміст зовнішньополітичних повноважень глави Української держави полягає у переведенні зовнішньополітичних принципів та настанов, вироблених парламентом, у площину державно-владних рішень [21; 369].

На зовнішньому рівні Президент України:

· представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори та укладає міжнародні договори України;

· приймає рішення про визнання іноземних держав;

· призначає та звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; [22; 302]

· приймає вірчі та відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;

· підписує Закони України про ратифікацію міжнародних договорів України.

Як представник держави у внутрішньополітичних відносинах Президент:

· забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;

· звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

· призначає Представника Президента України в Автономній Республіці Крим.[22; 303].

-- Повноваження Президента стосовно до Верховної Ради України та у сфері законодавчої влади

Президент України та Верховна Рада України здійснюють різні конституційні функції, і компетенція Президента України не конкурує з компетенцією парламенту: Конституція України, керуючись принципом поділу влади, чітко розмежовує сфери їхніх повноважень. Одночасно Президент України згідно з Конституцією України є суб'єктом законодавчого процесу і здійснює відповідні повноваження стосовно до Верховної Ради України та у сфері законодавчої влади, а саме:

· протягом трьох років після набуття чинності Конституції України (тобто до 28 червня 1999 р.) мав право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем'єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України;

· призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до ст. 156 Конституції, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;

· призначає позачергові вибори до Верховної Ради України у строки, встановлені цією Конституцією;[22; 303]

· Президент України виконує важливу функцію у законодавчому процесі. Глава держави користується правом законодавчої ініціативи (законопроекти, визначені Президентом як невідкладні, мають розглядатися Верховною Радою України позачергово) [1; 14].

· Президент має також значні повноваження на завершальній стадії законодавчого процесу, підписання і оприлюднення законів. Відповідно до чинної Конституції Президентові належить право підписання законів, прийнятих Верховною Радою, і оприлюднення їх [3; 489].

· накладає суспензивне (відкладальне) вето щодо прийнятих Верховною Радою України законів із подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України;[22; 303]

Особливе місце серед повноважень Президента кожної країни посідають його повноваження щодо парламенту, зокрема право розпуску парламенту, яке мають глави держав в парламентських і напівпрезидентських (парламентсько-президентських або президентсько-парламентських) республіках. Це право глав держав вважається істотним важелем у системі стримань і противаг у їх відносинах з парламентом. Підставами застосування главою держави права розпуску парламенту в ряді країн є порушення передбачених Конституцією умов формування уряду, прийняття державного бюджету тощо [3; 488].

Президент України припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Це зумовлює іноді скликання позачергових сесій Верховної Ради, що мало місце, наприклад, у серпні 1997 p., але в цілому вносить стабільність в роботу парламенту, утверджує його як постійно діючий орган законодавчої влади України [3; 489].

За Президентом України закріплені повноваження щодо внесення на розгляд Верховною Радою України законопроекту про внесення змін до окремих розділів Конституції України (зокрема, до розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України") [1; 14].

-- Повноваження Президента України у сфері виконавчої влади

Не входячи безпосередньо до виконавчої гілки влади, Президент України, водночас, наділяється Конституцією України досить широкими повноваженнями стосовно до Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади, які характеризують його «особливі зв'язки» з виконавчою владою, «верховне» положення Президента України відносно до органів виконавчої влади [22; 304]

Конституція 1996 р. позбавила Президента статусу глави виконавчої влади, іменуючи його виключно главою держави, але водночас зберегла за ним (майже у повному обсязі) повноваження, які належали Президентові за Основним Законом 1978 р. з його змінами і доповненнями [21; 369].

Передусім, Президент України бере найактивнішу участь у формуванні ключових органів влади. Президент України:

· призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку;

· приймає відставку Кабінету Міністрів України;

· призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;

· утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;

· за поданням Кабінету Міністрів України призначає на посаду і звільняє з посади голів місцевих державних адміністрацій;

· скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим [22; 304].

-- Повноваження Президента України у сфері судової влади

Згідно з принципом поділу влади та незалежності судів Президент України не може втручатися в діяльність судових органів, проте він активно взаємодіє з цими органами, здійснюючи при цьому певні установчі функції. Це знаходить свій вияв у його повноваженнях, пов'язаних з формуванням органів судової влади, зокрема Президент України:

- призначає третину складу Конституційного Суду України;

- утворює суди у визначеному законом порядку;

- здійснює перше призначення на посаду професійного судді строком на п'ять років;

- здійснює помилування [22; 304].

-- Повноваження Президента України у сфері національної безпеки, оборони та військової політики

Безпека країни являє собою стан захищеності життєво важливих інтересів громадян, суспільства та його інститутів від зовнішніх і внутрішніх загроз. Відповідно, до основних об'єктів безпеки в літературі відносять: права і свободи людини і громадянина; матеріальні та духовні цінності суспільства; конституційний лад; суверенітет і територіальну цілісність держави; довкілля тощо [22; 305].

До сфери оборони та національної безпеки належить майже половина всіх повноважень Президента України, що загалом відповідає його конституційному статусу Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України та гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина. Аналіз конституційних повноважень Президента в даній сфері дає підстави стверджувати, що роль Верховного Головнокомандувача зводиться не до оперативно-тактичного чи стратегічного управління військами, а до функції політичного керівництва державними органами, які забезпечують обороноздатність України. Фактично саме йому підпорядкована вся сфера державного управління обороною та забезпечення національної безпеки, оскільки реалізація таких завдань потребує концентрації і єдності влади, координації діяльності всіх гілок державної влади і максимально оперативного прийняття владних рішень [21; 367].

Основним суб'єктом забезпечення безпеки є держава, яка здійснює відповідні функції через діяльність органів державної влади. Як глава держави Президент України здійснює в цій сфері повноваження:

- є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;

- призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;

- здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

- вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України в разі збройної агресії проти України;

- приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

- приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану, а також оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації - з подальшим затвердженням цих рішень Верховною Радою України [22; 305-306].

Президент також очолює Раду національної безпеки і оборони України (п. 18 ст. 107 Конституції) та формує персональний склад Ради національної безпеки і оборони України Згідно зі ст. 107 Конституції, Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом національної безпеки і оборони України. Вона не належить до жодної гілки державної влади. Основними функціями Ради є координація і контроль діяльності органів виконавчої влади лише у двох сферах -- національної безпеки і оборони України [21; 368].

-- Повноваження Президента України з формування органів і призначення посадових осіб

Президент України бере участь у формуванні органів, які безпосередньо не належать до виконавчої та судової гілок влади. Він, зокрема:

· призначає за згодою Верховної Ради України на посаду Генерального прокурора України та звільняє його з посади;

· призначає половину складу Ради Національного банку України;

· призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення.

-- Інші повноваження Президента України

Конституція України відносить до компетенції Президента України деякі інші повноваження, необхідні для здійснення функцій глави держави. Так, Президент України:

· присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;

· нагороджує державними нагородами; встановлює президентські відзнаки та нагороджує ними;

· вирішує питання громадянства, приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України;[22; 306]

· приймає рішення про надання притулку в Україні;

· створює в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби.

У процесі конституційної реформи в Україні передбачається суттєво змінити обсяг прерогатив Президента України, зокрема стосовно сфери виконавчої влади [22; 307].

Президент України здійснює й інші повноваження, визначені Конституцією України (п. 31 ст. 106). При цьому він не може передавати свої повноваження іншим особам або органам [21; 369].

6. Акти Президента України (укази та розпорядження)

6.1 Форма актів Президента України

Згідно з ч. 2 ст. 106 Конституції України Президент України з метою реалізації функцій і повноважень, визначених Конституцією України, здійснює правотворчу діяльність. На основі та на виконання Конституції і законів України видає акти у формі указів і розпоряджень, які є обов'язковими до виконання на всій території України. Указ в Україні і в інших країнах -- це власна назва найбільш важливих актів, які видаються главою держави (президентом). У західних країнах акти, аналогічні указу, іменуються декретами (у США -- виконавчими декретами ). Розрізняють нормативні і ненормативні укази [21; 372].

Укази і розпорядження Президента України мають підзаконний характер: вони видаються на основі Конституції та законів України.

Указ - це правовий акт глави держави, який видається з найважливіших питань, віднесених до його компетенції. Укази можуть мати як нормативний, так і ненормативний (право-застосовний характер). Нормативні укази стосуються до невизначеного кола фізичних та юридичних осіб і мають довгострокову дію. Ненормативні укази мають індивідуальне значення. У Положенні про порядок підготовки і внесення проектів указів і розпоряджень Президента України, затвердженому Указом Президента України від 10 вересня 1994 р. № 512/94, визначається, що Указами Президента України оформляються:

· нормативні акти Президента України, тобто акти, розраховані на постійну чи багаторазову дію, тлумачення прийнятих Президентом України актів.

· рішення Президента України щодо призначення та звільнення з посад керівників відповідних державних органів, установ та організацій;

· скасування актів Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, рішень голів місцевих державних адміністрацій;

· нагородження державними нагородами, присвоєння почесних звань України, присвоєння вищих військових звань, вищих дипломатичних рангів, інших вищих спеціальних звань і класних чинів; встановлення президентських відзнак і нагородження ними [22; 307];

· прийняття до громадянства України і припинення громадянства України, надання притулку, помилування;

Розпорядження - ненормативний акт глави держави, який має індивідуальний організаційний характер. Згідно з зазначеним Положенням розпорядженнями Президента України оформляються:

· доручення Кабінету Міністрів України міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, рішення з оперативних, організаційних і кадрових питань, а також із питань роботи Адміністрації Президента України;

· призначення представників від України для участі в роботі міжнародних форумів, у переговорах із представниками (делегаціями) іноземних держав;

· призначення уповноважених Президента України для представлення інтересів Президента України у відповідних державних органах, установах, організаціях тощо;

· рішення про проведення заходів за сприяння (під патронатом) Президента України.

Проекти указів і розпоряджень Президента України готують і вносять Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади в межах своєї компетенції, центральні органи громадських організацій України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, Глава Адміністрації Президента України, радники Президента України, структурні підрозділи Адміністрації Президента України. Укази і розпорядження на підпис Президентові України подає Глава Адміністрації Президента України [22; 308].

В Україні при виданні указів згідно з ч. 4 ст. 106 Конституції частково застосовується контрасигнатура, тобто скріплення акта глави держави підписом міністра; це означає, що юридичну і політичну відповідальність за даний акт несе міністр, який його скріпив. Формально це пояснюється тим, що глава держави не несе відповідальність за свої дії (за винятком зради або іншого злочину). Проте, акти Президента, видані в межах його повноважень, скріплюються підписами Прем'єр-міністра України і міністра, відповідального за акт та його виконання, лише частково [21; 372].

Проекти актів Президента України мають бути завізовані (скріплені підписами) відповідно керівниками органів, посадовими особами, які їх готують і подають. До проекту має подаватися список посадових осіб, які його завізували, підписаний Міністром Кабінету Міністрів України або його заступником. Проекти указів Президента України нормативного характеру мають погоджуватись у Міністерстві юстиції України, а пов'язані з витрачанням фінансових, інших матеріальних ресурсів - відповідно з Міністерством фінансів України або Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України [22; 308].

6.2 Порядок оприлюднення актів Президента України

Порядок оприлюднення актів Президента України визначається Указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності» від 10 червня 1997 р. № 0503/97. Згідно з цим Указом акти Президента України не пізніш як у 15-денний строк після їх прийняття підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях. Нормативні акти Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.

Ненормативні акти Президента України можуть не публікуватися. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надсилання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їхня чинність. Неопубліковані акти Президента України набирають чинності від моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо не встановлено інший строк набрання ними чинності.

Рішення щодо конституційності актів Президента України приймає Конституційний Суд України. У разі визнання Конституційним Судом України акта Президента України неконституційним він утрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення [22; 308-309].

7. Апарат Президента України

7.1 Характеристика апарату Президента України та правова основа діяльності і склад Адміністрації Глави Держави

В сучасній державознавчій науці чітко розрізняють апарат державного управління як систему органів державної влади і апарат органів державної влади як підрозділи працівників, які організаційно забезпечують основу діяльності відповідних органів [49; 228].

Відповідно до п.28 ст.106 Конституції, глава української держави „створює у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України, для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби”, що входять до складу президентського апарату. Отже, апарат Президента України - це сукупність консультативно-дорадчих та інших допоміжних органів і служб, створених при главі держави, до якого входить і Адміністрація Президента України.

Допоміжні органи мають різні найменування - ради, комісії, комітети, палати, робочі групи та ін. Вони створюються і функціонують згідно з положеннями, які затверджуються указами Президента України, але статус Ради національної безпеки і оборони України і Представництва Президента України в Автономній Республіці Крим визначається Конституцією і законами. Структура президентського апарату повинна бути безпосередньо зумовлена конституційною компетенцією глави держави, як цього вимагає Основний Закон.

Структурні підрозділи апарату створюються за предметною та функціональною ознаками: предметні - створюються для допомоги главі держави у виконанні його повноважень і є жорстко спеціалізованими, а функціональні забезпечують діяльність апарату в цілому (Адміністрація Президента). При цьому в складі апарату виділяються допоміжні служби Президента як Верховного Головнокомандувача, групи радників і помічників, підрозділи господарсько-технічного забезпечення.

Адміністрація Президента України є постійно діючим органом, що утворюється Президентом України відповідно до Конституції України для забезпечення здійснення ним своїх повноважень як глави держави.

Правовою основою діяльності Адміністрації є Конституція України, закони України, укази і розпорядження Президента України, акти Кабінету Міністрів України, а також Положення про Адміністрацію Президента України [50, 126].

Адміністрація не являє собою органу державної влади, до її функцій входить створення необхідних умов, без яких неможливі здійснення повноважень глави держави, його зв'язок з іншими органами державної влади та органами місцевого самоврядування. Загальне керівництво Адміністрацією Президента України здійснює Глава Адміністрації, який призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України. До складу Адміністрації входять:

Безпосередньо підпорядковані Президентові України Глава Адміністрації, Перший заступник і заступники Глави Адміністрації (несуть безпосередню відповідальність перед Президентом України), Постійні представники Президента у Верховній Раді України, в Конституційному Суді та Кабінеті Міністрів України, Апарат Президентської Ради, Служба Президента України, Головне управління з питань зовнішньої політики, а також Головне контрольне управління. А також опосередковано підконтрольні помічники Президента України, радники Президента України, наукові консультанти, консультанти й референти Президента України, управління, служби, відділи та інші структурні підрозділи [22; 310].

7.2 Завдання і функції та повноваження Адміністрації Президента України

Згідно з Положенням основними завданнями Адміністрації Президента України є організаційне, правове, консультативне, інформаційне, експертно-аналітичне та інше забезпечення діяльності Президента України, зокрема щодо:

· реалізації його повноважень як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина;

· представлення України в міжнародних відносинах, здійснення керівництва її зовнішньополітичною діяльністю, ведення переговорів та укладання міжнародних договорів України, визнання іноземних держав, призначення і звільнення глав дипломатичних представництв України;

· здійснення ним керівництва у сферах національної безпеки та оборони;

· визначення стратегії економічного розвитку держави;

· вирішення питань, пов'язаних з утворенням, реорганізацією та ліквідацією центральних органів виконавчої влади, забезпечення їх узгодженого функціонування і взаємодії;[22, 310]

· розв'язання кадрових питань, які належать до його повноважень;

· вирішення питань, пов'язаних із нагородженням державними нагородами, зокрема й відзнаками Президента України, присвоєнням вищих військових та інших вищих спеціальних звань і класних чинів, прийняттям до громадянства та припиненням громадянства України, наданням притулку в Україні, здійсненням помилування;

· здійснення ним й інших повноважень, визначених Конституцією України.

В межах вказаних завдань Адміністрація здійснює такі функції:

1. Аналітичну, зміст якої полягає в тому, що Адміністрація має аналізувати економічні, політичні, соціальні та інші процеси, що відбуваються в державі, та готувати пропозиції Президентові України за результатами аналізу.

2. Функція правового забезпечення - здійснювати підготовку проектів послань Президента України до народу, щорічних і позачергових послань до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; забезпечувати підготовку проектів указів і розпоряджень Президента України, а також проектів законів України, що вносяться главою держави у парламент в порядку законодавчої ініціативи.

3. Організаційна функція полягає у здійсненні організаційного забезпечення діяльності допоміжних органів, утворених Президентом України, а також постійних представників глави Української держави; протокольних заходів Президента, його офіційних візитів за кордон, а також робочих поїздок в межах України.

4. Змістом кадрової функції є розробка пропозиції з питань кадрової політики Президента України; за дорученням глави держави попередньо опрацьовувати пропозиції щодо призначення на посади та звільнення з посад Президентом України.

5. Експертна функція полягає у провадженні експертизи законів України, які передаються Верховною Радою України на підпис і оприлюднення Президентові України, а також підготовку за його дорученням пропозицій до парламенту для повторного розгляду законів.

6. Комунікаційна функція - це забезпечення здійснення зв'язків Президента України з Верховною Радою України, органами місцевого самоврядування, політичними партіями та іншими об'єднаннями громадян.

Для здійснення своїх функцій Адміністрація має право:

- Користуватися банками даних інших державних органів.

- Використовувати державні, у тому числі урядові, системи зв'язку.

- Залучати в установленому порядку до виконання окремих робіт і завдань, до участі у вивченні окремих питань вчених і спеціалістів, у тому числі на договірній основі, працівників центральних та місцевих органів виконавчої влади.

- Порушувати за дорученням Президента України перед керівниками органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівниками державних підприємств, установ і організацій питання про усунення виявлених порушень чинного законодавства у їх діяльності.

- Давати у визначених Президентом України межах та з питань, які належать до повноважень Адміністрації, доручення, що є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади та їх посадовими особами.

7.3 Конституційний статус Ради національної безпеки і оборони України як координаційного органу при Президентові України

Під національною безпекою і обороною слід розуміти конкретний напрямок діяльності, пов'язаний з упередженням, виявленням та подоланням того, що деструктивно впливає на стабільне існування країни, її громадян, важливих суспільних і державних інституцій [36; 242].

Конституція встановлює, що координаційним органом з питань здійснення національної безпеки і оборони є Рада національної безпеки і оборони України. Основними її завданнями слід вважати визначення життєво важливих національних інтересів і пріоритетів України, виявлення внутрішніх і зовнішніх загроз національній безпеці й обороні України; розробку стратегії та створення програм забезпечення національної безпеки і оборони України; координацію діяльності органів виконавчої влади в процесі планування і здійснення заходів по виконанню прийнятих рішень і т. ін. У цілому Рада національної безпеки і оборони України має координаційні і контрольні завдання і функції щодо діяльності органів виконавчої влади у відповідній сфері.

Головою Ради національної безпеки і оборони є Президент України. Він формує персональний склад Ради, керує її роботою, головує на її засіданнях, планує питання, що виносяться на розгляд, вводить своїми указами у дію рішення Ради національної безпеки і оборони України і т.д. Конституцією встановлено, що до складу Ради за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ. Інших членів ради призначає Президент України.

Організаційною формою діяльності Ради є її засідання, у яких може брати участь Голова Верховної Ради України. Більш детально компетенція та функції Ради мають бути визначені спеціальним законом, про який іде мова у тексті цієї статті Конституції.

Слід зазначити, що аналогічні органи у такому чи іншому вигляді існують у більшості країн світу.

Головні завдання Ради визначені Тимчасовим положенням, яке затверджене Указом Президента України від 30 серпня 1996 р. № 772/96. До них віднесено: забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері національної безпеки і оборони України; аналіз стану і тенденцій розвитку зовнішньо- та внутрішньополітичної ситуації, визначення на цій основі стратегії та пріоритетних напрямів забезпечення національної безпеки і оборони; комплексну оцінку та прогноз потенційних і реальних загроз державному, економічному, суспільному, оборонному, інформаційному, ядерному, екологічному та іншим видам і об'єктам безпеки України; планування, організацію та контроль за здійсненням заходів політичного, економічного, воєнного, соціального, науково-технічного та іншого характеру, адекватних цим загрозам; розгляд питань фінансування витрат на національну безпеку і оборону, а також контроль за витрачанням відповідних коштів; розгляд проектів законів України та указів Президента України, інших нормативних актів, наказів і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, концепцій, доктрин, державних програм у сфері національної безпеки і оборони України тощо; підготування пропозицій щодо вдосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони України, зокрема щодо утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері; підготування пропозицій щодо оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а також щодо оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації; координація наукових досліджень у галузі національної безпеки і оборони; розгляд і вирішення інших актуальних проблем національної безпеки і оборони України.

Висновки

Отже, у даній курсовій роботі мною було розкрито поняття та природу інституту Президентства та його історичне начало. Як видно з викладеного матеріалу та аналізу різних думок науковців а також історії визначення поняття глави держави можна звести до загального, а саме - це одноособовий орган державної влади, який займає центральне місце в системі органів державної влади та наділений функціями і повноваженнями, визначеними конституціями та окремими органічними законами. В результаті аналізу визначень поняття глава держави, правового статусу монарха чи президента можна зробити висновок, що кожній формі державного правління відповідає певний тип глави держави (монарха чи президента) з його особливими рольовими функціями. В результаті можна констатувати, що реальна влада глави держави залежить від обсягу належних йому конституційних повноважень, від форми правління, характеру політичного режиму, історичних традицій та співвідношення політичних сил у країні в той чи інший період. Статус глави держави у кожній з країн визначається обраною формою правління та усталеними політико-правовими традиціями.