Договір купівлі-продажу

Предметом договору міни (бартеру) є товар, тобто матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи. Крім того, згідно із ч. 5 ст. 715 ЦК України договором міни може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги).

Базовим законодавчим застереженням щодо можливості того чи іншого майна бути предметом операцій міни (бартеру) є положення ч. 4 ст. 293 ГК України, відповідно до якої не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни (бартеру) не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Стосовно бартеру в зовнішньоекономічній діяльності постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1999 р. № 756 "Про деякі питання регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" затверджені переліки товарів (робіт, послуг), з використанням яких здійснення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності забороняється.

Міна (бартер) може здійснюватися як суто господарська операція із притаманними їй обмеженнями, зокрема щодо її суб'єктів, або як цивільно-правова, за якої таких обмежень немає. Поняття господарської операції визначене в ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 р. № 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", за якою господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Господарські операції здійснюються в межах господарської (в тому числі підприємницької) діяльності. Господарською діяльністю, в свою чергу, вважається будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою (п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"). У цьому разі учасниками бартерної операції можуть бути тільки суб'єкти господарювання, тобто зареєстровані в установленому законодавством порядку юридичні особи, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності (див. ст. 1 Закону України від 1 червня 2000 р. № 1775-ЇІІ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності").

У разі, якщо міна (бартер) здійснюється у загальному цивільно-правовому порядку, її сторонами можуть бути юридичні та/або фізичні особи незалежно від наявності у них статусу суб'єктів підприємницької діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 293 ГК України (ч. 2 ст. 715 ЦК України) сторона договору міни вважається продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Тому до договору міни (бартеру) застосовуються правила, що регулюють договори купівлі-продажу, поставки, контрактації, елементи яких містяться в договорі міни (бартеру), якщо це не суперечить законодавству і відповідає суті відносин сторін (ч. 5 ст. 293 ГК України).

Товар передається сторонами у власність, повне господарське відання чи оперативне управління. Як і у випадку з договорами купівлі-продажу, поставки, контрактації, правила щодо яких застосовуються до договорів міни, конкретний правовий режим майна, що передається та, відповідно, набувається, залежить від правового статусу сторін договору міни.

Обмін товарами, роботами, послугами за договорами міни (бартеру) не опосередковується рухом грошових коштів, що є головною відмінністю цих договорів від договору купівлі-продажу. На це вказується і у визначенні бартеру, що міститься в п. 1.19 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" - бартер "передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг)".

Обмін товарів (робіт, послуг), зазвичай, відбувається на основі еквівалентності їх вартості, що, в свою чергу, нерозривно пов'язане із визначенням ціни товарів (робіт, послуг), що обмінюються. Сторони договорів міни і бартеру мають право самостійно визначати їх вартість без обмежень. Проте за договорами бартеру податок на додану вартість і податок на прибуток визначаються, виходячи із звичайних цін на такі товари (роботи, послуги).

Згідно з ч. З ст. 293 ГК України за погодженням сторін можлива грошова доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості, якщо це не суперечить законодавству. Таке саме положення міститься у ч. З ст. 715 ЦК України.

Строки договорів міни та бартеру в межах України законодавством не встановлені, тому у цьому питанні можливе застосування положень щодо договорів купівлі-продажу, поставки, контрактації. Що ж до строків таких операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності, Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" встановлені певні обмеження.

2.3 Договір дарування

Базою для визначення договору дарування є норми ЦК України (гл. 55); відповідні правові норми щодо безповоротної фінансової допомоги та безоплатного надання товарів (робіт, послуг) містяться в Законі України від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств" (в редакції Закону від 22 травня 1997 р.). Додатково особливості інституту пожертви визначені законами України від 16 вересня 1997 р. № 531/97-ВР "Про благодійництво та благодійні організації" та від 22 жовтня 1999 р. № 1192-ХІУ "Про гуманітарну допомогу".

Згідно зі ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За договором дарування одна сторона передає іншій стороні майно. Предметом договору дарування можуть бути як матеріальні, нематеріальні активи та цінні папери, так і грошові кошти. Підтвердження цього можна знайти в ст. 718 ЦК України, а також в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств", п. 1.22 ст. 1 якого, зокрема, відносить до безповоротної фінансової допомоги суми коштів, передані платнику податку згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами; також згідно з п. 1.23 ст. 1 цього Закону за договорами дарування можуть надаватися як майно (товари), так і роботи (послуги).

Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

На договори дарування, як і на договори купівлі-продажу, поширюються обмеження щодо можливості відповідного майна бути предметом договору дарування. Проте на відміну від договору купівлі-продажу, на договори дарування не поширюються вимоги щодо якості їх предмета. Дарувальник не зобов'язаний виправляти недоліки прийнятого дару або нести витрати, пов'язані з їх виправленням, або обмінювати дар на якісну річ, навіть тоді, коли йому було відомо про існування недоліків дару. Але згідно зі ст. 721 ЦК України якщо дарувальникові відомо про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного. Дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком.

Різновидом договору дарування є договір про пожертву. Згідно зі ст. 729 ЦК України пожертвою є дарування нерухомих та рухомих речей для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети. Специфіка його, порівняно з класичним договором дарування, полягає в тому, що пожертвувач має право здійснювати контроль за використанням пожертви відповідно до мети, встановленої договором про пожертву і, відповідно, вимагати розірвання договору про пожертву, якщо пожертва використовується не за призначенням (ст. 730 ЦК України).

За договором дарування дарувальник безоплатно передає обдаровуваному майно у власність. Таким чином, за договорами дарування чи іншими подібними договорами товари надаються безоплатно на умовах, що не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення; відповідно, кошти передаються згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами на умовах, що не передбачають відповідної компенсації чи повернення таких коштів.

На договори дарування, як і на договори купівлі-продажу, поширюються обмеження стосовно можливості певних суб'єктів набувати у власність майно за договором дарування. Так, майно, що набувається державним підприємством, установою, організацією, в тому числі за договорами дарування, належить йому на праві повного господарського відання або оперативного управління, а не на праві власності.

Сторонами договору дарування можуть бути юридичні та фізичні особи, в тому числі суб'єкти підприємницької діяльності, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада. Проте законодавством встановлено обмеження щодо можливості укладення певними суб'єктами договорів дарування.

Так, згідно з ч. 2 ст. 68 та ч. 2 ст. 720 ЦК України батьки (усиновителі, опікуни) не можуть, зокрема, здійснювати дарування від імені дітей (усиновлених, підопічних), а також зобов'язуватися від їх імені порукою.

Юридичні особи укладають договори дарування в межах спеціальної праводієздатності, обсяги якої встановлюються їх установчими документами. Частина 3 ст. 720 ЦК України прямо встановлює, що юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника. Це положення не поширюється на право юридичної особи укладати договір пожертви з обмеженнями, встановленими нижче.

Законодавство не містить обмежень щодо прийняття юридичними особами дару. Водночас згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. № 8-92 "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" (ч. 2 ст. 75 ГК України) підприємствам, що є у загальнодержавній власності, заборонено передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам, а також громадянам. Щоправда ця норма стосується лише державних підприємств і не поширюється на комунальні підприємства (див. п. 2 роз'яснення Президії Вищого арбітражного суду України від 2 квітня 1994 р. № 02-5/225 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з судовим захистом права державної власності").

Вимоги щодо форми договору дарування встановлені ст. 719 ЦК України; крім того, на нього поширюються загальні вимоги щодо форми угод (ст. 181 ГК України; ст.ст. 205-210 ЦК України).

Договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення може бути укладений усно. Договір дарування нерухомої речі, дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує 50-кратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян укладається у письмовій формі і піддягає нотаріальному посвідченню. У письмовій формі також укладається договір дарування майнового права, договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому та договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність.

Договір дарування є специфічним договором щодо порядку його укладення. За загальними правилами він вважається укладеним з моменту передачі майна обдаровуваному і є реальним договором. Договір про пожертву також є реальним, проте є укладеним з моменту прийняття пожертви (ст. 729 ЦК України).

Договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому є консенсуальним договором, оскільки у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених ним, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості (ч. 2 ст. 723 ЦК України) і вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами. При визначенні останніх доцільно, зокрема, звертатися до ч. З ст. 180 ГК України, згідно з якою при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

2.4 Договір контрактації сільськогосподарської продукції

Сільське господарство як вид господарської діяльності посідає чільне місце у правовій базі. Безпосередньо договору контрактації сільськогосподарської продукції присвячений § 4 гл. 54 ЦК України та § 2 гл. 30 ГК України; крім того, у ч. 2 ст. 713 ЦК України прямо зазначено, що до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Проте опосередковано процес укладення відповідних договорів регулюється досить великою кількістю законодавчих та підзаконних нормативних актів, про що йдеться далі.

Згідно зі ст. 272 ГК України за договором контрактації виробник сільськогосподарської продукції (виробник) зобов'язується передати заготівельному (закупівельному) або переробному підприємству чи організації (контрактанту) вироблену ним продукцію у строки, кількості, асортименті, що передбачені договором, а контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції, прийняти і оплатити її.

Подібне визначення містить ст. 713 ЦК України. Вона прямо підкреслює, що за відповідним договором виробник повинен насамперед виробити продукцію та передати її заготівельнику (контрактанту). У цьому разі договір контрактації буде поєднувати в собі ознаки договорів підряду, купівлі-продажу та поставки. Якщо продукція вже вироблена, договір контрактації укладається за правилами щодо договорів купівлі-продажу та поставки.

Предметом договору контрактації сільськогосподарської продукції є вироблення та наступна передача сільськогосподарської продукції або передача вже виробленої продукції.

Поняття сільськогосподарської продукції міститься у Законі України від 24 червня 2004 р. № 1877-ІУ "Про державну підтримку сільського господарства України", згідно з п. 2.15 ст. 2 якого нею вважаються товари, які підпадають під визначення 1-24 груп УКТ ЗЕД. За Законом України від 5 квітня 2001 р. № 2371-Ш "Про Митний тариф України" до цих груп товарів належать живі тварини; продукти тваринного походження; продукти рослинного походження; жири та олії тваринного або рослинного походження; продукти їх розщеплення; готові харчові жири; воски тваринного або рослинного походження, а також готові харчові продукти; алкогольні та безалкогольні напої і оцет; тютюн та його замінники.

Сторонами договору контрактації сільськогосподарської продукції є виробник і контрактант.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 18 січня 2001 р. № 2238-III "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років" сільськогосподарським товаровиробником може бути фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією. Наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності в цьому разі не є обов'язковою.

За визначенням договору контрактації сільськогосподарської продукції, що наводиться у ГК України, вбачається, що контрактантом може бути підприємство чи організація, тобто юридична особа, що згідно зі своїми установчими документами здійснює закупівлю сільськогосподарської продукції.

Контрактант зобов'язується сприяти виробникові у виробництві продукції за договором контрактації сільськогосподарської продукції.

Контрактант зобов'язується прийняти продукцію виробника.

Згідно зі ст. 273 ГК України виробник повинен не пізніш як за 15 днів до початку заготівлі продукції повідомити контрактанта про кількість і строки здачі сільськогосподарської продукції, що пропонується до продажу, та погодити календарний графік її здачі. Контрактант зобов'язаний прийняти від виробника всю пред'явлену ним продукцію на умовах, передбачених у договорі. Нестандартну продукцію, яка швидко псується, придатну для використання у свіжому або переробленому вигляді, та стандартну продукцію, яка швидко псується, що здається понад обсяги, передбачені договором, контрактант приймає за цінами і на умовах, що погоджені сторонами.

У договорі контрактації можуть передбачатися обсяги сільськогосподарської продукції, приймання якої контрактант здійснює безпосередньо у виробника, та продукції, яка доставляється безпосередньо виробником торговельним підприємствам. Решта продукції приймається контрактантом на визначених договором приймальних пунктах, розташованих у межах адміністративного району за місцезнаходженням виробника.

Контрактант зобов'язується оплатити продукцію. Як і стосовно договорів купівлі-продажу і поставки, до договору контрактації застосовуються положення щодо вільних та державних цін і тарифів. Останні, зокрема, діють на ринку зерна.

3. Особливості купівлі-продажу у роздрібній торгівлі

Статтею 698 ЦК України вперше дається легальне визначення договору роздрібної купівлі-продажу. Воно містить ряд критеріїв, сукупність яких дозволяє відокремити роздрібну купівлю-продаж від інших різновидів купівлі-продажу: характеристика продавця як сторони договору, предмета його діяльності і товару, що підлягає передачі за договором.

Договором роздрібної купівлі-продажу є договір, за яким продавець, що здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов'язується передати покупцеві товар, який звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов'язується прийняти товар й оплатити його. У ЦК України договір роздрібної торгівлі регулюється ст. ст.698-711.

Договір роздрібної купівлі-продажу є оплатним - при набуванні речі у власність покупець сплачує продавцеві ціну речі, яка обумовлена договором; двостороннім - це обумовлює взаємне виникнення у кожної із сторін прав та обов'язків: продавець зобов'язаний передати покупцеві певну річ, але вправі вимагати за це сплати певної ціни, а покупець, в свою чергу, зобов'язаний сплатити ціну, але вправі вимагати передачі йому проданої речі; даний договір є консенсуальним, оскільки права та обов'язки виникають вже в момент досягнення ними угоди за всіма істотними умовами. Основною і визначальною ознакою договору є перехід майна у власність покупця.

Договір роздрібної купівлі-продажу, як правило, має одноразовий характер і укладається переважно на те майно, що є в наявності у продавця і підготовлене для відчуження. При цьому продавцеві сплачується вартість відчужуваного майна лише У грошовому вираженні. Оплата придбаного майна має здійснюватися у національній валюті України, за винятком випадків, передбачених законом.

Оскільки відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня, таке грошове зобов'язання має бути виражене саме у гривнях. Це положення цілком узгоджується з ч. 1 ст. 192 ЦК України, згідно з якою законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Істотними умовами договору роздрібної купівлі-продажу є умови про предмет і ціну. Доки сторони не дійдуть згоди щодо цих двох умов, договір не може вважатися укладеним, незважаючи на погодження всіх можливих інших умов (строк, місце, спосіб виконання тощо).

Предметом договору роздрібної купівлі-продажу може бути не тільки товар, який є у продавця на момент укладання договору, але й товар, який буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Предметом цього договору є не будь-який продаж товарів, а тільки продаж вроздріб. Товар за договором роздрібної купівлі-продажу характеризується тим, що він, як правило, призначений для особистого, сімейного, домашнього чи іншого використання, не пов'язаного з підприємницькою діяльністю. Цей критерій дозволяє виділити сферу застосування норм ЦК України про договір роздрібної купівлі-продажу, тому що відносини щодо товарів, які використовуються лише з підприємницькою метою, ними не регулюються.

Особливістю договору роздрібної купівлі-продажу є те, що продавцем за договором роздрібної купівлі-продажу виступає суб'єкт підприємницької діяльності - юридична чи фізична особа. Слід зазначити, що порядок організації й ведення роздрібної торгівлі в Україні вимагає виконання суб'єктами господарювання певних законодавчих норм. Такі вимоги залежать від багатьох факторів: виду товарів, місця й форми торгівлі, порядку розрахунків з покупцями та ін. Однією з таких вимог є отримання ліцензії на роздрібну торгівлю деякими видами торгівлі. Перелік видів підприємницької діяльності, здійснення роздрібної торгівлі в яких підлягає ліцензуванню, визначається Законом України від 1 червня 2000 р. № 1775-Ш "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

Договір роздрібної купівлі-продажу є публічним. За загальним правилом цивільного законодавства існують дві стадії укладення будь-якого договору. На першій стадії зацікавлена особа (оферент) направляє іншій особі пропозицію укласти договір (оферту) на запропонованих умовах. Дача відповіді про прийняття пропозиції (акцепт), стороною якою є покупець (акцептант), є другою стадією.

Як правило, продавець у роздрібній торгівлі робить пропозицію у вигляді так званої публічної оферти, яка полягає у виставленні торговельним підприємством зразків товарів на спеціально обладнаних вітринах, прилавках, рекламних пристроях, невизначеному колу осіб укласти договір. Незважаючи на це, така оферта має таке ж юридичне значення, як і оферта, запропонована конкретній особі.

Нормами ст. 699 ЦК України визначено, що пропозиція товару, зроблена в рекламі, каталогах, а також в інших описах товару, звернених до невизначеного кола осіб, є публічною пропозицією укласти договір, якщо вона містить усі істотні умови договору. Вищезгаданою статтею конкретизуються положення ст. 633 ЦК України про публічну оферту стосовно до договору роздрібної купівлі-продажу, оскільки цей договір укладається тільки на основі публічної оферти. Вона визначає, які саме дії продавця, звернені до невизначеного кола осіб, визнаються пропозицією укласти договір.

Залежно від того, де й у якій формі робиться пропозиція, розрізняють вимоги до її змісту. Якщо пропозиція зроблена не в місці продажу товарів, а в рекламі, каталогах, описах, то вона визнається публічною офертою за наявності в ній всіх істотних умов договору роздрібної купівлі-продажу. Пропозиція, зроблена в місці продажу товарів шляхом виставлення їх на прилавках, у вітринах, демонстрації чи зразків надання зведень про них (описів, каталогів, фотознімків тощо), визнається публічною офертою незалежно від того, чи зазначені в ній ціна та інші істотні умови договору роздрібної купівлі-продажу. З цього правила передбачені винятки для товарів, щодо яких продавець явно визначив, що вони не призначені для продажу, наприклад, товари, що служать художнім оформленням торгового залу, вітрини, прилавка, є торговим устаткуванням тощо.

При прийнятті покупцем пропозиції укласти договір роздрібної купівлі-продажу надзвичайно важливою є та обставина, Що продавець не має права відмовити такому покупцеві в укладенні договору. Свій акцепт, тобто згоду укласти договір роздрібної купівлі-продажу, покупець може висловити шляхом самостійного відбору товару в спеціальний кошик (при самообслуговуванні), шляхом вказівки продавцю відкласти товар тощо. Однак укладення договору буде вважатися завершеним лише після сплати покупцем обумовленої ціни.

Договір роздрібної купівлі-продажу вважається укладеним з моменту видачі продавцем покупцю товарного чи фіскального чека або надання іншого документа, що підтверджує оплату товару. Однак це не означає, що для даного договору обов'язкова письмова форма. Ні фіскальний, ні товарний чек, ні інші документи, що підтверджують оплату товару покупцем, не є письмовою формою договору, передбаченою ст. 207 ЦК України, тому що не відповідають пред'явленим до неї вимогам. Фіскальний і товарний чек - письмові документи, що підтверджують факт укладення договору і його умови (предмет і ціну). Відповідно до Закону України від 6 липня 1995 р. № 265/95-ВР "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (в редакції Закону від 1 червня 2000 р.) фіскальний чек надається покупцю товарів (послуг) за його вимогою разом з покупкою через реєстратор розрахункових операцій із зазначенням повної суми покупки.

Договір роздрібної купівлі-продажу може укладатися у будь-якій формі, передбаченій для правочинів, - усно, якщо він виконується безпосередньо при здійсненні купівлі-продажу, чи шляхом конклюдентних дій. Але для деяких його різновидів запропонована обов'язкова письмова форма. Так, відповідно до Правил торгівлі у розстрочку, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1998 р. № 997, продаж товарів у розстрочку здійснюється на підставі договору купівлі-продажу, який укладається за формою, встановленою цими Правилами.

Залежно від особливостей правового регулювання договори роздрібної купівлі-продажу можна поділити на види:

- договір купівлі-продажу з умовою про прийняття покупцем товару у встановлений строк;

- договір купівлі-продажу товару за зразком;

- договір купівлі-продажу товару з використанням автоматів;

- договір купівлі-продажу з умовою про доставку товару покупцеві;

- договір купівлі-продажу товарів на замовлення;

- договір купівлі-продажу товарів вдома;

- договір купівлі-продажу товарів поштою.

Відносини за договором роздрібної купівлі-продажу, не врегульовані ЦК України, регламентуються Законом України від 12 травня 1991 р. № 1023-ХІІ "Про захист прав споживачів" (в редакції Закону від 15 грудня 1993 р.) та правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону. В одних випадках вони конкретизують положення ЦК України про роздрібну купівлю-продаж (наприклад, про інформацію, що надається покупцю, і способи її доведення), в інших - установлюють правила, не передбачені ЦК України (наприклад, строк задоволення вимог покупця).

Серед нормативних актів, які регламентують окремі відносини в сфері роздрібної купівлі-продажу, можна виділити такі: Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 108, Правила роздрібної торгівлі ювелірними та іншими виробами з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 р. № 460, Правила роздрібної торгівлі, прокату примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1997 р. № 1209 (у редакції постанови від 24 березня 2004 р. № 369), зазначені вище Правила торгівлі у розстрочку, а також Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами, затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків України від 13 березня 1995 р. № 37, Правила роботи дрібнороздрібної торговельної мережі, затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 8 липня 1996 р. № 369, Рекомендації щодо організації роботи фірмового магазину, затв. наказом Міністерства економіки України від 18 січня 2001 р. № 12, Правила роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 31 липня 2002 р. № 228, Правила роздрібної торгівлі продовольчими товарами, затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11 липня 2003 р. № 185, Правила роздрібної торгівлі непродовольчими товарами, затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 11 березня 2004 р. № 98.

Закон України "Про захист прав споживачів" визнає продавцем підприємство, установу, організацію або громадянина-підприємця, які реалізують товари за договором купівлі-продажу, а покупцем (споживачем) - громадянина, який придбає ці товари. Продавцями Закон вважає ті підприємства та тих громадян-підприємців, для яких продаж товарів є їх професійною діяльністю, тобто торговельною діяльністю (торговельним обслуговуванням).

В Порядку заняття торговельною діяльністю і правилах торговельного обслуговування населення детально врегульовані відносини щодо порядку заняття торговельною діяльністю, здійснено розмежування роздрібної торгівлі, торговельно-виробничої діяльності (громадського харчування) та оптової торгівлі.

Відповідно до п. 5 Порядку торговельна діяльність може здійснюватися у сферах роздрібної і оптової торгівлі, а також в торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері. Тим самим передбачається три різновиди торговельної діяльності (торгівлі). Зважаючи на це, не може вважатися торговельною діяльністю купівля-продаж товарів між суб'єктами підприємницької діяльності, які не є підприємствами роздрібної чи оптової торгівлі, оскільки для них вона не є їх головною статутною діяльністю, а відтак захист прав покупця (юридичної особи) має здійснюватися за загальними правилами цивільного права.

Зміст поняття "торгівля" може бути досить широким, адже її можна розуміти і як систему (мережу) усіх торговельних підприємств (у тому числі роздрібних) та їх інфраструктуру, і як процес обігу товарів. Взагалі роздрібна торгівля - це торгівля товарами, яка здійснюється професійними продавцями - торговельними підприємствами (громадянами-підприємцями) для задоволення, як правило, побутових потреб громадян переважно за готівкові кошти через спеціально створені пункти продажу (універмаги, універсами, магазини, кіоски, автомагазини, палатки тощо).

Згідно з Порядком заняття торговельною діяльністю і правилами торговельного обслуговування населення сфера роздрібної торгівлі включає:

1) магазини - стаціонарні пункти роздрібного продажу товарів, які займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців.

Магазини можуть бути:

- за товарною спеціалізацією - продовольчими, непродовольчими, змішаними;

- за товарним асортиментом - спеціалізованими, неспеціалізованими, універмагами, універсамами, будинками торгівлі, торговельними центрами (комплексами);

- за формами торгівлі - звичайного типу, самообслуговування, торгівлі за зразками, торгівлі за попереднім замовленням, дрібнооптовими (для відпуску товарів дитячим, лікувальним та іншим закритим закладам за безготівковим розрахунком), фірмової торгівлі;

2) палатки, кіоски, які займають окремі приміщення, але не мають торговельного залу для покупців, - дрібно роздрібна мережа;

3) тривалий час діючі спеціально обладнані різні пристосування для дрібної торгівлі: автомагазини, лотки, розвозки тощо - пересувна мережа;

4) у сфері торговельно-виробничої діяльності (громадського харчування):

- фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети тощо - окреме приміщення або будівлі, що мають, як правило, зал, обладнаний столиками і стільцями для споживання їжі, необхідні виробничі та побутові приміщення для її приготування;

- відкриті літні майданчики - стаціонарні пункти з кількістю місць для обслуговування 20 осіб і більше. Робочі місця повинні бути обладнані холодильним, торговельно-технологічним устаткуванням, мати електроенергію, холодну і гарячу проточну воду, каналізацію;

- кіоски громадського харчування - стаціонарні пункти, де робочі місця повинні бути обладнані як і на відкритих літніх майданчиках, за винятком столиків і стільців для обслуговування відвідувачів.

Для деяких груп товарів затверджені окремі правила торгівлі, наприклад:

- Правила роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затв. постановою Кабінету Міністрів України від ЗО липня 1996 р. № 854;

- Правила роздрібної торгівлі картоплею та плодоовочевою продукцією, затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 8 липня 1997 р. № 344;

- Правила роздрібної торгівлі нафтопродуктами, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 р. № 442;

- Правила роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 24 липня 2002 р. № 218;

- Правила відпуску лікарських засобів та виробів медичного призначення з аптек, затв. наказом Міністерства охорони здоров'я України від 30 червня 1994 р. № 117, та ін.

Окремі правила встановлені і для різних форм роздрібної торгівлі, наприклад:

- Правила продажу товарів магазинами безмитної торгівлі, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1089;

- Правила продажу товарів на замовлення та вдома у покупців, затв. наказом Міністерства зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі України від 29 березня 1999 р. № 199;

- Правила торгівлі на ринках, затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26 лютого 2002 р. № 57/188/84/105;

- Порядок реалізації арештованого майна, затв. наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 р. № 42/5, тощо.

Порівняно із загальними правилами цивільного законодавства укладення договорів купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі має певні особливості, які необхідно чітко визначити, оскільки від правильного укладення договору купівлі-продажу, визначення сторонами його змісту може залежати можливість захисту споживачами своїх порушених прав.

Як вже зазначалося, учасниками торговельного обслуговування в роздрібній торгівлі з однієї сторони виступають суб'єкти підприємництва та громадяни-підприємці (продавці), а з іншої - громадяни (покупці). Проте законодавством установлені випадки, коли для продавців недостатньо мати статус суб'єктів підприємництва. В необхідних випадках вони повинні одержати спеціальний дозвіл (ліцензію, патент) на здійснення торговельної діяльності.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" без ліцензії не може здійснюватися, зокрема, торговельна діяльність у сфері роздрібної торгівлі та громадського харчування з реалізації алкогольних напоїв та тютюнових виробів. За Законом України від 23 березня 1996 р. № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" для окремих видів торгівлі необхідно одержати торговий патент - державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними в цьому Законі видами підприємницької діяльності.

Патентуванню підлягають операції з роздрібної торгівлі лише у тих випадках, коли вони здійснюються суб'єктами підприємництва або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах роздрібного продажу товарів (ст. З Закону).

Для продавців системи роздрібної торгівлі багатьма актами законодавства встановлюється низка додаткових вимог та обов'язків, зокрема щодо правового режиму роботи господарюючих суб'єктів, організації продажу товарів, ціноутворення, санітарних вимог.

Іншим є правове становище покупця, який володіє переважно правами, а обов'язки у нього можуть виникнути лише після укладення договору купівлі-продажу. Головною передумовою вступу громадянина-споживача у договірні відносини з торговельними підприємствами (громадянами-підприємцями) є наявність у нього необхідного обсягу дієздатності відповідно до цивільного законодавства. Згідно з п. 41 Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення продаж товарів повсякденного попиту дітям Здійснюється лише у разі, якщо вони можуть самостійно зробити покупку та розрахуватися за придбаний товар. Звичайно ж тут мають враховуватися відповідні положення ЦК України щодо обсягу дієздатності неповнолітніх (ст. ст. 31, 32).

Правилами роздрібної торгівлі алкогольними напоями заборонено продаж алкогольних напоїв громадянам, які не досягли 18-річного віку. У разі ж виникнення сумнівів щодо віку покупця продаж алкогольних напоїв здійснюється за умови пред'явлення документа, який засвідчує його вік.

Також згідно з п. 11 Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями не дозволяється здійснювати продаж алкогольних напоїв працівниками суб'єкта підприємницької діяльності, яким не виповнилося 18 років.

Щодо тютюнових виробів, то згідно з Правилами роздрібної торгівлі тютюновими виробами заборонено продаж тютюнових виробів особам, які не досягли 18-річного віку.

Оскільки договір купівлі-продажу в роздрібній торговельній мережі виконується, як правило, під час його укладення, закон не вимагає його обов'язкового письмового оформлення. Громадянину-споживачу, який придбав у торговельного підприємства (громадянина-підприємця) за усною угодою товар, видається документ, що підтверджує сплату ним грошей та є підставою для одержання товару.

4. Особливості купівлі-продажу майна державних підприємств у порядку приватизації

З юридичної точки зору приватизація - це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є сплатне, частково сплатне або безоплатне відчуження державного майна. Закон регулює даний вид угод як особливі угоди (звідси спеціальні закони про приватизацію). Як окрема юридична категорія угоди мають власну назву: "угоди приватизації" (ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна"). Оплатні і частково сплатні угоди згідно із законодавством про приватизацію є особливими договорами купівлі-продажу державного майна. Тому зміст, порядок укладання та виконання цих договорів регулюються головним чином законодавчими актами про приватизацію, а також (додатково) - Цивільним кодексом.

Залежно від того, який саме об'єкт є предметом купівлі-продажу, законодавець визначає зміст відповідного договору.

Так, відповідно до ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу до договору купівлі-продажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу щодо:

- здійснення програм технічного переозброєння виробництва, впровадження прогресивних технологій;

- здійснення комплексу заходів щодо збереження технологічної єдності виробництва та технологічних циклів;

- збереження та раціонального використання робочих місць;

- виконання вимог антимонопольного законодавства;

- збереження номенклатури та обсягу виробництва продукції (послуг) відповідно до бізнес-плану;

- завершення будівництва жилих будинків;

- утримання об'єктів соціально-побутового призначення;

- виконання заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища;

- внесення інвестицій виключно у грошовій формі, їх розміру та строків;

- виконання встановлених мобілізаційних завдань.

До договору купівлі-продажу об'єкта приватизації включаються санкції за порушення його умов.

Включення до договору інших зобов'язань покупця допускається за згодою сторін.

Термін дії зазначених зобов'язань, за винятком виконання встановлених мобілізаційних завдань, не повинен перевищувати п'яти років, а щодо підприємств-монополістів, підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії, галузевих науково-дослідних інститутів та проектно-конструкторських бюро, інших підприємств та установ, приватизація яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, порядок контролю за їх діяльністю затверджує Кабінет Міністрів України.

Зазначені зобов'язання зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань.

Згідно з п. 6 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" договір купівлі-продажу укладається також при Продажу акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації або корпоратизації, пакетом згідно з планом приватизації (планом розміщення акцій). Оскільки зміст договору купівлі-продажу пакета акцій у ст. 27 спеціально не визначається, слід керуватися вимогами п. 2 зазначеної статті, що викликає певні заперечення. Так, практика післяприватизаційної діяльності ряду відкритих акціонерних товариств свідчить про те, що акціонери, які придбали незначні пакети акцій за конкурсом, не завжди мають можливість виконати взяті на себе зобов'язання за договорами, оскільки не можуть вплинути на рішення, що приймаються загальними зборами товариства, наприклад, з питань технічного переоснащення виробництва, збереження номенклатури та обсягу виробництва продукції відповідно до бізнес-плану тощо. Виходячи з цього, було б доцільним визначити в законодавстві особливості змісту договорів купівлі-продажу пакета акцій відкритих акціонерних товариств з урахуванням можливості покупців виконати передбачені такими договорами зобов'язання. Зміст договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації, який укладається не пізніше як у 5-денний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу, визначено пунктами 2 і 3 ст. 23 Закону України "Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Такий договір включає:

назву підприємства, його адресу;

відомості про продавця та покупця;

остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу;

взаємні зобов'язання продавця і покупця;

номери їх розрахункових рахунків;

назви й адреси банківських установ;

умови внесення платежів.

До договору включаються зобов'язання сторін, які були визначені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.

Варто зазначити, що питання відповідальності за порушення законодавства про приватизацію та умов договорів купівлі-продажу вирішуються в законодавстві по-різному, залежно від того, йдеться про об'єкти малої чи "великої" приватизації.

Згідно з п. 4 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна" покупці, які не сплатили за об'єкт приватизації, придбаний шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом, протягом 60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку у розмірі і порядку, встановлених постановою Кабінету Міністрів України "Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації" від 21 серпня 1997 р. o№ 910, а саме: розмір неустойки становить 20 відсотків ціни, за яку куплено цей об'єкт. Неустойка сплачується протягом двадцяти календарних днів з моменту закінчення терміну сплати коштів за об'єкт приватизації та зараховується до позабюджетного Державного фонду приватизації. Якщо внесена сума за придбаний об'єкт приватизації менша від суми неустойки, сплаті підлягає різниця між сумою неустойки та внесеною сумою, а якщо вона перевищує суму неустойки, різниця повертається покупцеві протягом двадцяти календарних днів з моменту закінчення терміну сплати коштів за придбаний об'єкт приватизації.

Рішення про викуп об'єкта або результати конкурсу, аукціону в таких випадках підлягають анулюванню (абзац 2 п. 4 ст. 29 Закону України "Про приватизацію державного майна"). Стосовно долі укладеного договору купівлі-продажу Закон в аналізованій статті не містить ніяких вказівок. На мою думку, у цьому випадку має застосовуватися норма п. 5 ст. 27 зазначеного Закону щодо розірвання на вимогу однієї з сторін договору "в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки".

При повному або частковому невиконанні умов договорів купівлі-продажу встановлюється така відповідальність покупців:

- у разі порушення встановлених умовами договору купівлі-продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупці сплачують пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення;

- у разі розірвання договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням умов договору щодо внесення інвестицій внесені частково інвестиції не повертаються, а в разі невнесення інвестицій на день подачі позову про розірвання договору покупець сплачує штраф у розмірі 10 відсотків загального обсягу інвестицій;

- у разі недодержання покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного періоду профілю діяльності приватизованого об'єкта покупець сплачує штраф у розмірі 10 відсотків вартості придбаного майна.

Зазначені штрафи перераховуються до Державного бюджету України.

Збитки, заподіяні порушенням законодавства про приватизацію, а також витрати щодо забезпечення збереження об'єктів приватизації на період до моменту передачі майна, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, передбаченому законодавством України.

Порушення встановленого законодавством порядку приватизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, передбаченому законодавством України. В зв'язку з цим уявляється невдалою норма п. 5 ст. 27 Закону України "Про приватизацію державного майна" в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу у разі невиконання стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

У разі розірвання у судовому порядку договору купівлі-продажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність. Відносини, пов'язані з поверненням у державну власність об'єкта приватизації, відчуженого за результатами його продажу на аукціоні, за конкурсом або шляхом викупу, у разі розірвання договору купівлі-продажу цього об'єкта за рішенням суду, арбітражного суду у зв'язку з невиконанням умов договору або визнання судом, арбітражним судом його недійсним, регулюються Порядком повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 32.

Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" встановлено, що у разі невиконання покупцем передбачених договором купівлі-продажу зобов'язань щодо строку внесення інвестицій у встановленому обсязі він сплачує на користь місцевого бюджету пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених у строк інвестицій за кожний день прострочення. При недодержанні покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного терміну кількості робочих місць (за винятком скорочення робочих місць, пов'язаного із санацією та реструктуризацією підприємства) він сплачує штраф у розмірі 12-кратної суми середньої заробітної плати кожного звільненого працівника та у місячний термін поновлює кількість скорочених робочих місць. Кошти від штрафних санкцій перераховуються на рахунок служби зайнятості за місцезнаходженням приватизованого об'єкта.

Зобов'язання покупця, передбачені договором купівлі-продажу, зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань.

Особливістю договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації є те що державний орган приватизації, з одного боку, є стороною такого договору (продавцем), а з іншого - здійснює контроль за виконанням його умов.

Щодо договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації використовують примірну та типову договірну документацію.

Так, наказом Фонду державного майна України від 17 квітня 2000 р. № 806 затверджений Примірний договір купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства за некомерційним конкурсом.

Стосовно об'єктів малої приватизації наказом Фонду державного майна України від 18 листопада 1996 р. № 1398 затверджені типові договори купівлі-продажу об'єктів малої приватизації: цілісного майнового комплексу за конкурсом; цілісного майнового комплексу на аукціоні; цілісного майнового комплексу при викупі; будівлі (споруди, приміщення), яка підлягає продажу за конкурсом; будівлі (споруди, приміщення), яка підлягає продажу на аукціоні; будівлі (споруди, приміщення) шляхом викупу; об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу за конкурсом;

об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу на аукціоні; об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу шляхом викупу.

Використання типової договірної документації при укладанні договорів купівлі-продажу державного майна дає можливість уніфікувати їх умови, забезпечити рівність прав та обов'язків продавців і покупців щодо різних за характером об'єктів приватизації, а тому, здавалося б, не повинно викликати особливих заперечень. Проте, аналіз повноважень Фонду державного майна України, закріплених, зокрема, у ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна", в Тимчасовому положенні про Фонд державного майна України та інших нормативних актах, свідчить про те, що затвердження типових договорів купівлі-продажу не віднесено законами України з питань приватизації (а саме в цих законах відповідно до п. 3 ст. 7 Закону України "Про приватизацію державного майна" мають бути передбачені повноваження державних органів приватизації) до компетенції Фонду державного майна України (доцільно нагадати, що Тимчасове положення про Фонд державного майна України не є законом у вузькому розумінні).

Слід зазначити, що Фонд державного майна при затвердженні Типових договорів купівлі-продажу об'єктів малої приватизації керувався дорученням Кабінету Міністрів України, тоді як згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України Фонд державного майна України, як орган державної влади, зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В арбітражній судовій практиці значну кількість становлять справи про визнання угод приватизації недійсними. Саме справи у цих спорах є найбільш конфліктними та складними, оскільки зачіпають не тільки інтереси продавця і покупця, а й економічні інтереси держави, майнові інтереси великих груп громадян, трудових колективів.

Загальні підстави і наслідки недійсності угод встановлені ст. 48 ЦК, за якою недійсною визнається угода, що не відповідає вимогам закону. На підставі ст. 48 ЦК недійсною є не лише угода, яка не відповідає власне закону, а й така, що порушує вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.