Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів АПК

31

Контрольна робота

з дисципліни: «Аграрне право»

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів АПК

Зміст

1. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів аграрного господарювання

2. Оподаткування сільськогосподарських підприємств

3. Система і компетенція органів управління агропромисловим комплексом України

Практичні завдання

Список літератури

1. Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів аграрного господарювання

Правове регулювання зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів
аграрного господарювання здійснюється відповідно до чинного законодавства. Це Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про режим іноземного інвестування», «Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції» та ін.

Відповідно до ст. 4 Закону України „Про зовнішньоекономічну діяльність” суб'єкти аграрного підприємництва всіх форм власності та організаційно-правових форм господарювання можуть здійснювати такі види зовнішньоекономічної діяльності:

- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристичних та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

- наукову, науково-технічну, науково-виробничу, виробничу, навчальну та іншу кооперацію з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовку спеціалістів на комерційній основі;

- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами госрегулювання зовнішньоекономічної діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

- спільну підприємницьку діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

- підприємницьку діяльність на території України, пов'язану з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічну діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

- організацію та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності; організацію та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

- товарообмінні (бартерні) операції та іншу діяльність, побудовану на формах зустрічної торгівлі між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- орендні, в тому числі лізингові, операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності;

- операції по придбанню, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними суб'єктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній оплатній основі з суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

2. Оподаткування сільськогосподарських підприємств

За роки становлення ринкової економіки в Україні податкова політика щодо сільського господарства та механізми її реалізації набули особливого значення. Специфіка галузі, яка має об'єктивний характер, вимагає відповідного відображення у податковому законодавстві особливостей оподаткування сільськогосподарських виробників. Недостатнє її врахування при формуванні податкових механізмів призводить до спотворення їх впливу на економічні процеси, незабезпечення належного використання функцій податків. Найбільш прийнятною для розв'язання першочергових завдань, що стоять перед галуззю, є така система оподаткування, яка відповідає стану її економіки та об'єктивно відображає її специфіку.

Нині податки у сільському господарстві використовуються у якості особливого інструмента державної фінансової підтримки, специфічного засобу формування фінансових ресурсів в умовах відсутності більш дієвих важелів підтримки (наприклад, прямого бюджетного фінансування). Водночас, практично не забезпечується функціонування регулюючої та фіскальної їх функцій. Крім того, в сфері оподаткування сільськогосподарських виробників в останні роки приймаються більше політичні, ніж науково-обґрунтовані рішення, що, зокрема, яскраво підтверджується щорічною пролонгацією дії спеціальних режимів оподаткування на наступний рік в без належної аргументації. Такий підхід не додає стабільності в оподаткуванні галузі, постійно тримаючи в напрузі виробників та інвесторів.

На даному етапі назріла необхідність розробки науково-обґрунтованих пропозицій щодо формування дієвого інструментарію і механізмів прямого та непрямого оподаткування сільськогосподарських підприємств, які б відповідали сучасним умовам господарювання, дозволяли повною мірою виконувати регулюючі функції, належним чином формувати бюджети різних рівнів.

Податки представляють собою єдину законну форму відчуження власності юридичних і фізичних осіб на користь суб'єктів публічної влади на засадах обов'язковості, індивідуальної безвідплатності, безповоротності, забезпечення державним примусом, з метою забезпечення фінансування суспільних потреб. Як дієвий інструмент регулювання, податки слугують засобом впливу на суб'єктів господарювання з метою досягнення бажаних результатів, зокрема в напрямку створення сприятливих умов для розвитку певної галузі чи території.

Податки є формою розподільчих відносин, і за виключенням акцизів, формою вилучення на користь держави частини чистого доходу суб'єктів господарювання. На основі цього зазначимо, що при наданні податкових пільг додаткові фінансові ресурси створюються не завжди і діючі методики обрахунку розмірів зниження податкового навантаження та непрямої фінансової підтримки через податкові механізми не завжди є коректними.

Сiльськогосподарськi підприємства в Україні оподатковуються за двома системами оподаткування незалежно вiд форми власності:

* на загальних засадах;

* за спрощеною системою оподаткування.

При оподаткуваннi на загальних засадах сiльськогосподарськi пiдприємства-виробники сплачують такi податки та збори:

* податок на додану вартiсть;

* податок на прибуток пiдприємств;

* податок на землю;

* комунальний податок;

* збiр на геологорозвiдувальнi роботи, виконанi за рахунок державного бюджету;

* збiр на будiвництво, реконструкцiю, ремонт i утримання ав-томобiльних дорiг загального користування України;

* плата за придбання торгового патенту на здiйснення торговельної дiяльностi;

* збір до державного інноваційного фонду;

* збір на спеціальне використання природних ресурсів.

При здійсненні операцій з продажу молока і операцій з продажу м'яса в живій вазі є деякі особливості обкладення ПДВ. У п. 11.21 статті 11 Закону про ПДВ зазначено: "… сума податку на додану вартість, що повинна сплачуватися до бюджету переробними підприємствами усіх форм власності за реалізовані ними молоко та молочну продукцію, м'ясо та м'ясопродукти, у повному обсязі спрямовується виключно для виплати дотацій сільськогосподарським товаровиробникам за продані ними переробним підприємствам молоко і м'ясо в живій вазі. Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності за реалізовані ними молоко, худобу, птицю, вовну, а також за молочну продукцію та м'ясопродукти, вироблені у власних переробних цехах, повністю залишається у розпорядженні цих сільськогосподарських підприємств і спрямовується на підтримку власного виробництва тваринницької продукції та продукції птахівництва".

Порядок нарахування і використання зазначених коштів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 2 Порядку, затвердженого Постановою KM України № 805, сільськогосподарські товаровиробники, реалізовуючи переробним підприємствам м'ясо в живій вазі і молоко, нараховують ПДВ на оборот з реалізації цих продуктів за нульовою ставкою. При цьому в декларацію включають податковий кредит (ПДВ, сплачений (нарахований до сплати) постачальникам) до відшкодування.

Переробні підприємства на суму обороту з реалізації продуктів, виготовлених з м'яса і молока, прийнятого свого часу від сільгоспвиробників, нараховують ПДВ і перераховують цей податок на окремо відкритий для цього рахунок. Суми нарахованого таким чином ПДВ можуть зменшуватися за рахунок ПДВ, сплаченого (нарахованого) постачальникам, продукцiя (роботи, послуги) яких пов'язана з виготовленням молочних i м'ясних продуктiв з сировини, прийнятої вiд сiльгоспвиробникiв.

У разi, якщо сiльськогосподарський товаровиробник самостiйно, у власних переробних цехах переробляє виготовлене ним м'ясо i молоко, а потiм їх реалiзовує, сума податку на додану вартiсть, нарахована у зв'язку з цiєю реалiзацiєю i належна до сплати в бюджет (як рiзниця мiж кредитовими i дебетовими оборотами відповідного субрахунка ПДВ), повнiстю залишається в розпорядженнi цього виробника i спрямовується на пiдтримку власного виробництва тваринницької продукцiї. Таким самим чином сiльгоспвиробники розпоряджаються i ПДВ, нарахованим у зв'язку з реалiзацiєю молока, худоби, птицi, вовни.

У разі нецільового використання дотацій (коштів, перерахованих самим сільгоспвиробником на окремий банківський рахунок або отриманих від переробних підприємств) ці кошти в розмірі, встановленому як сума, використана не за цільовим призначенням, підлягають вилученню до бюджету.

Фіксований сільськогосподарський податок. Спрощена система оподаткування передбачає сплату фіксованого сільськогосподарського податку, який введено на території України Законом "Про фіксований сільськогосподарський податок" від 17.12.98 № 320-XIV із змінами та доповненнями (остаточні зміни від 31.10.2008). Законом визначено, що фіксований сільськогосподарський податок - це податок, який не змінюється протягом визначеного цим Законом терміну і справляється з одиниці земельної площі.

Сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм можуть стати платниками фіксованого сільськогосподарського податку лише за умови, що сума, одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 % загальної суми валового доходу підприємства. Якщо валовий дохід сільськогосподарського підприємства у звітному періоді від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продукції переробки становить менше 50 % загального обсягу реалізації, підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на загальних підставах.

Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є:

- сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм, передбачених законом України;

- селянські та інші господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції;

- власники земельних ділянок і землекористувачі, у тому числі орендарі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, крім власників і землекористувачів земельних ділянок,

- переданих для ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного будівництва, а також наданих для городництва, сінокосіння та випасання худоби.

Сплата фіксованого сільськогосподарського податку звільняє сільськогосподарське підприємство від сплати інших податків і зборів.

Законом "Про фіксований сільськогосподарський податок" встановлено, що інші податки та збори (обов'язкові платежі), визначені Законом України "Про систему оподаткування", сплачуються платниками фіксованого сільськогосподарського податку в порядку і розмірах, визначених законодавчими актами України. До таких податків і зборів належать: податок на додану вартість, акцизний збір, прибутковий податок з громадян, мито, державне мито, рентні платежі, податок на промисел, збір за забруднення навколишнього середовища.

Ставки фіксованого сільськогосподарського податку встановлені Законом України з розрахунку на один гектар сільськогосподарських угідь у відсотках до їх грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 p., відповідно до Методики, затвердженої KM України, в таких розмірах:

* для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,5 %;

* для багаторічних насаджень - 0,3 %.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку, які здійснюють господарську діяльність у гірських зонах і поліських територіях, сплачують податок з одного гектара сільськогосподарських угідь у відсотках до їх грошової оцінки в таких розмірах:

* для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,3 %;

* для багаторічних насаджень - 0,1 %.

Належність сільськогосподарських угідь до гірських зон і поліських територій визначається на підставі Закону України "Про статус гірських населених пунктів України" від 15.02.95 № 56/95 ВР і Постанови KM України "Про визначення поліських територій України" від 25.12.98 № 2068.

Перелік платників фіксованого сільськогосподарського податку, на яких поширюються ставки податку, встановленого для гірських зон і поліських територій, затверджується щороку до 15 січня на пленарних засіданнях обласних рад за поданням районних державних адміністрацій.

Належна до сплати сума фіксованого податку визначається платником податку виходячи зі ставок податку, площі сільськогосподарських угідь та їх грошової оцінки, розрахованої за Методикою грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів.

Розрахунок податку складається за формою, встановленою порядком розрахунку, який затверджено наказом ДПА України від 27.04.99 № 230. Розрахунок податку щороку до 1 лютого подається платником податку до органу податкової служби за місцезнаходженням платника податку. Сплата податку проводиться щомісячно до 20 числа наступного мiсяця. Податок сплачується щомiсяця в розмiрi третини суми податку, визначеної на кожний квартал вiд річної суми податку у таких розмiрах: I квартал - 10 %; II квартал - 10 %; III квартал - 50 %; IV квартал - 30 %.

Платники фiксованого сільськогосподарського податку мають право на вибiр форми сплати податку у грошовiй формi або у виглядi поставок сiльськогосподарської продукції протягом податкового року.

Для розрахунку сiльськогосподарською продукцiєю в рахунок фiксованого сiльськогосподарського податку використовуються певнi спiввiдношення однієї тонни пшениці до вартостi однієї тонни відповідної продукції, що встановлюються щороку. Цей розрахунок здійснюється продукцiєю раннiх зернових культур до 15 жовтня, пiзнiх зернових культур - до 1 грудня, продукцiєю тваринництва - щомiсяця.

Отже, система оподаткування сільськогосподарських підприємств завжди була особливою сферою взаємовідносин з державою, яка слабо корелювала із загальною системою оподаткування. Водночас система оподаткування підприємств галузі АПК повинна ґрунтуватись на тих же методологічних засадах та підходах, що і підприємств інших сфер народного господарства, а особливими повинні бути механізми справляння кожного різновиду обов'язкових платежів.

Функціонування прямого оподаткування у сільському господарстві свідчить, що реальне, і в першу чергу, земельне оподаткування тривалий час підміняло прибуткове і поряд з податком на транспортні засоби виступало практично єдиним видом прямого оподаткування. З початку розбудови податкової системи України (1991 р.) прибуток підприємств галузі або оподатковувався на пільгових умовах, або взагалі звільнявся від оподаткування. Причому, на даному етапі розвитку пряме оподаткування сільськогосподарських підприємств знайшло практичне втілення у запровадженні фіксованого сільськогосподарського податку (ФСП). Таке рішення, незважаючи на недоліки теоретичного плану, такі як невідповідність системному підходу до побудови податкової системи, неузгодженість бази оподаткування ФСП з базою платежів, які увійшли до його складу, неповне забезпечення виконання регулюючої функції податків, мало низку переваг з практичної точки зору.

Основні прорахунки у сфері оподаткування сільськогосподарських підприємств полягали в ігноруванні специфіки сільськогосподарського виробництва при формуванні механізмів справляння основних податків. Особливо це стосується неврегульованості механізму справляння податку на додану вартість (ПДВ). В умовах відсутності належного бюджетного відшкодування, безпосередніми платниками ПДВ виступають самі підприємства, що суперечить суті даного податку.

Ми вважаємо, що методологічні підходи до оподаткування сільськогоспо-дарських виробників, що полягають у запровадженні диференційованих податкових механізмів до окремих їх категорій в наступному:

- функціонування спеціальних режимів оподаткування для “класичних” сільськогосподарських підприємств, які відповідають встановленим критеріям і потребують запровадження специфічних механізмів оподаткування;

- загальні умови оподаткування для тих підприємств-виробників сільськогосподарської продукції, які не дотримуються встановлених критеріїв, з передбаченням пільгового порядку оподаткування сільськогоспо-дарської діяльності;

- альтернативні спрощені режими оподаткування малих форм, що передбачає запровадження спеціального інструментарію оподаткування.

У сфері прямого оподаткування земельний податок для сільськогосподарських підприємств має бути основним і навколо нього повинна формуватись вся підсистема прямого оподаткування. Завдання даної форми оподаткування полягає у стимулюванні раціонального використання землі, вирівнюванні умов господарювання, акумуляції коштів на фінансування землеохоронних та муніципальних потреб.

Специфіка оподаткування в галузі полягає в існуванні двох різновидів оподаткування доходів - безпосередньо податку на прибуток та земельного податку (оскільки земля є специфічним засобом виробництва). Відповідно, постійно точаться дискусії про те, яким має бути пряме оподаткування сільськогосподарських підприємств - одноканальним, що передбачає сплату єдиного земельного податку, чи двоканальним, за якого поряд із земельним податком виробники мають сплачувати і податок на прибуток. Ми вважаємо, що більш методологічно правильним є застосування для підприємств галузі АПК двоканальної системи прямого оподаткування.

3. Система і компетенція органів управління агропромисловим
комплексом України

Центральним органом державного управління сільським господарством є Міністерство агропромислового комплексу України, як орган виконавчої влади. Міністерство забезпечує проведення в життя державної політики у сфері сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової, переробної та виноробної промисловості, здійсненні заходів для гарантування продовольчої безпеки держави. Мінагропрому України підпорядковані Комітет харчової промисловості України і Комітет з питань садівництва, виноградарства та виноробної промисловості України.

Правове становище та його правомочності визначаються Положенням про Міністерство агропромислового комплексу України, що затверджено Указом Президента України від 7.06.2000р. №772/2000. Цим актом визначено основні правомочності Мінагропрому як суб'єкта адміністративного права.

Положенням визначаються основні завдання Мінагропрому, з яких видно той великий обсяг організаційно-управлінського розвитку, що його має здійснювати це міністерство. На Мінагропром покладаються такі завдання:

- розроблення пропозицій щодо основних напрямів аграрної політики, реалізація державної політики з питань розвитку сільського господарства, садівництва, виноградарства, харчової, переробної та виноробної промисловості;

- організація виконання актів аграрного законодавства з питань агропромислового комплексу і контроль за їх реалізацією;

- розроблення та координація виконання загальнодержавних, регіональних програм, поточних планів економічного і соціального розвитку галузей агропромислового комплексу, соціальної сфери села;

- здійснення науково-технічної і технологічної політики в галузях агропромислового комплексу;

- розроблення пропозицій щодо оптимізації територіального розміщення сільськогосподарського виробництва;

- розроблення та реалізація заходів щодо запровадження сучасних механізмів вираження функціональних питань галузевого і міжгалузевого характеру, структурної перебудови галузей агропромислового комплексу, реформування майнових і земельних відносин на основі збереження та якісного оновлення наявного ресурсного потенціалу, подолання негативних явищ кризового характеру;

- організація продовольчого ринку, маркетингу у сфері матеріально-технічного постачання, активізація зовнішньоекономічної діяльності;

- здійснення заходів щодо державної підтримки вітчизняних товаровиробників, цільового використання бюджетних коштів, створення рівних умов для розвитку цих форм власності і господарювання;

- організація роботи державних служб з питань насінництва і розсадництва, сортовипробування і захисту рослин, ветеринарної медицини, племінної справи, заготівлі та якості продукції, наукового і кадрового забезпечення стандартизації, карантинного режиму, охорони праці, техніки безпеки, нагляду за технічним станом машин і обладнання.

Мінагропром спрямовує свою діяльність на реалізацію цих основних завдань через систему підрозділів у вигляді головних управлінь, управлінь, відділів та органів контролю, спеціалізованих інспекцій, структуру якого складають:

1. Головні управління:

- Головне управління економіки

- Головне управління фінансово-кредитної та податкової політики

- Головне управління виробництва і маркетингу продукції тваринництва з державною племінною інспекцією

- Головне управління зовнішніх економічних зв'язків

- Головне управління технічної політики, енергетики, балансів і маркетингу матеріально-технічних ресурсів

- Головне управління кадрової політики і аграрної освіти

- Головне управління реформування відносин власності і нових форм господарювання

- Головне управління землеробства і маркетингу продукції рослинництва

- Головне управління ринкових відносин, маркетингу та балансів продовольчих ресурсів

- Головне управління іноземних кредитів, інвестицій та лізингу

- Головне управління інвестиційної політики в капітальному будівництві

2. Управління:

- Управління координації і освоєння науково-технічного прогресу та зв'язків з УААН

- Управління по соціальному розвитку села

- Управління соціально-трудових відносин і оргструктур

- Управління організації та методології бухгалтерського обліку і звітності

- Управління інформатики та виставкових заходів з інформаційно-комунікаційним центром

- Юридичне управління Міністерства агропромислового комплексу України

- Управління організації ревізійної роботи

- Управління справами Міністерства агропромислового комплексу України

3. Відділи:

- Відділ розвитку виробництва продуктів дитячого харчування

- Відділ охорони праці, пожежної безпеки і безпеки дорожнього руху

- Відділ підсобних промислових підприємств і промислів

- Відділ організаційних питань фермерських та підсобних сільських господарств

- Відділ науково-обгрунтованого ведення сільського господарства в зоні аварії ЧАЕС.

Кожний із цих підрозділів провадить свою діяльність на підставі відповідних положень.

У своїй діяльності Мінагропром керується Конституцією України, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України та Положенням про міністерство.

На Мінагропром покладається обов'язок складати разом з відповідними центральними органами виконавчої влади баланси забезпечення галузей трудовими, сировинними та енергетичними ресурсами, а з місцевими органами влади і самоврядування - регіональні забезпечення підприємств цими ресурсами.

Важливими завданнями Мінагропрому є опрацювання заходів, спрямованих на поглиблення економічної реформи і забезпечення впровадження в діяльності аграрних товаровиробників засад ринкових економічних відносин. Мінагропром вносить у встановленому порядку пропозиції щодо зміни умов функціонування галузей стосовно оподаткування, одержання пільгових кредитів, державної підтримки сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств, Мінагропром сприяє розвиткові виробничо-підприємницької самостійності ініціативи, прибутковості підприємств, розвиткові конкуренції, формуванню ринкової інфраструктури та економічних взаємовідносин у виробничій та соціальній сферах.

До компетенції Мінагропрому віднесено обов'язок брати активну участь у розв'язанні питань роздержавлення і приватизації майна, забезпечувати реалізацію політики антимонопольного регулювання галузей, сприяти розвиткові конкуренції, встановлення структур ринкового типу у сфері виробництва та послуг. Складову його повноважень становлять питання формування резервного та елітного насіннєвих фондів, а також генетичного фонду у тваринництві. Міністерство координує діяльність підприємств, пов'язану з проведенням державних випробувань сортів і гібридів сільськогосподарських культур та селекційних станцій у тваринництві, здійснює державний контроль за якістю насіння, племінних ресурсів, організовує роботу, спрямовану на розвиток насінництва, розсадництва та племінної справи.

Мінагропром вирішує питання про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на державній власності. Він затверджує статути (положення) підприємств, контролює їх додержання та приймає рішення у разі повернення статутів (положень), а також виконує інші функції, передбачені чинним законодавством.

За умов впровадження ринкових економічних відносин Мінагропром сприяє виробництву та закупівлі сільськогосподарської продукції. Він бере участь у формуванні державного резервного і елітного насіннєвих фондів та формує генетичний фонд у тваринництві через державне замовлення у межах коштів, які виділені на це з державного бюджету України. На Мінагропром покладається обов'язок допомагати виробникам сільськогосподарської продукції у її реалізації, у тому числі і в її державній закупівлі. З цією метою Мінагропром формує та розміщує в установленому порядку державне замовлення у межах коштів, які виділені на це з державного бюджету України в передбачених контрактами обсягах і на землях, що придатні для безпечного ведення сільського господарства і за площею не перевищують лімітів розораності та сільськогосподарської освоєності відповідних територій, воно координує діяльність підприємств і організацій, спрямовану на виконання цих контрактів.

Істотною правомочністю міністерства слід розглядати його активну участь в забезпеченні своєчасного укладання договорів щодо реалізації сільськогосподарської продукції та додер­жання її виробниками та заготівельниками належної договірної дисципліни.

Мінагропром розробляє порядок укладання договорів на закупівлю сільськогосподарської продукції і сировини до державного і регіональних фондів, державного резерву та умови переробки продукції з державних ресурсів в межах державного замовлення на давальницьких умовах. На Мінагропром покладається обов'язок створювати умови товаровиробникам і заготівельним організаціям для реалізації сільськогосподарської продукції через ринкові інфраструктури на біржах, через торгові доми, фірмову торгівлю та інше.

Місцевими органами управління сільським господарством області є обласні управління агропромисловим комплексом. Правомочності цього управління визначені Типовим положенням про Головне управління агропромислового розвитку обласної, управління агропромислового розвитку Севастопольської міської державних адміністрацій. Цей акт затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 р. N 967 «Про затвердження типових положень про Головне управління агропромислового розвитку обласної, управління агропромислового розвитку Севастопольської міської, районної державних адміністрацій. Воно підпорядковане голові адміністрації та Мінагропрому України. Обласне управління є юридичною особою і має самостійний баланс і рахунки в установах банків.

Свою управлінську діяльність управління здійснює відповідно до завдання та компетенції визначених Типовим положенням. Найважливішими з них слід визнати повноваження стосовно його участі у розробленні та забезпеченні виконання прийнятих державних та регіональних програм розвитку сільського господарства, підприємств, установ і організацій м'ясної, молочної, плодоовочевої, елеваторної, борошномельно-круп'яної, хлібопекарської, макаронної та інших галузей промисловості. Управління визначає потребу області в сільськогосподарській продукції і сировині, організує закладання і зберігання продовольства і сировини до державного резерву, своєчасне їх освіження відповідно до встановлених Урядом та Мінагропромом завдань.

Обласне управління Мінагропрому готує пропозиції, спрямовані на поглиблення економічної реформи і подає їх на розгляд керівництва обласної (міської) державної адміністрації, аналізує тенденції розвитку галузей. Воно подає пропозиції Мінагропрому з питань прогнозування розвитку галузей, ліквідації застарілих та розміщення нових виробництв, вдосконалення аналізу і планування в сільському господарстві, на переробних та обслуговуючих підприємствах, в установах і організаціях АПК. До його компетенції віднесено сприяння забезпеченню сільськогосподарських товаровиробників усіх форм власності сортовим насінням, діяльності сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління щодо державного випробування сортів і гібридів сільськогосподарських культур, а також здійсненню державного контролю за якістю насіння, розвитку насінництва і розсадництва.

Воно приділяє увагу питанням механізації, електрифікації, автоматизації виробництва, транспортного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників, надає їм допомогу в експлуатації, ремонті, технічному обслуговуванні сільськогосподарської та дощувальної техніки і обладнання, розвитку матеріально-технічної бази.

Обласне управління АПК здійснює управління та контроль за лісами сільськогосподарських лісокористувачів, організує ведення в цих лісах лісового господарства і захисного лісорозведення, а також збереження, охорону від пожежі, захист від шкідників і хвороб.

Істотним слід вважати повноваження управління аналізувати і подавати Мінагропрому пропозиції щодо проведення цінової політики з метою дотримання цінового паритету на сільськогосподарську продукцію (роботи, послуги) інших галузей економіки, а також пропозиції з питань податкової політики, фінансування і кредитування державних і регіональних програм. Управління надає допомогу підприємствам, установам і організаціям галузі з питань юридичного обслуговування, а також домагається в межах їхньої компетенції забезпечення додержання ними вимог законодавства, належного захисту майнових прав та інтересів сільськогосподарських товаровиробників.

У процесі своєї діяльності обласне управління взаємодіє з іншими підрозділами обласної (міської) державної адміністрації, представницькими органами та органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян.

Основним засобом сільськогосподарського виробництва і базою для розміщення його виробничих приміщень є землі сільськогосподарського призначення. Органом державного управління цими землями є державні Комітети по земельних ресурсах (Держкомзем). Він є центральним органом державної виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України і входить до складу агропромислового комплексу України. Правове становище і компетенція Держкомзему визначені Положенням про Державний комітет України із земельних ресурсів, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2008 р. N 224.

Держкомзем у межах своєї компетенції здійснює державне управління земельними ресурсами, спрямовує діяльність підпорядкованих йому державних органів земельних ресурсів з проведення земельної реформи, забезпечення раціонального використання та охорони земельних ресурсів. В межах своїх повноважень Держкомзем організовує виконання та узагальнює практику застосування актів законодавства України, здійснює систематичний контроль за їх реалізацією, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

Держкомзем відповідно до покладених на нього завдань бере участь у формуванні державної політики щодо регулювання земельних відносин і проведення земельної реформи, забезпечує належне функціонування механізму її запровадження, забезпечує прогнозування розвитку земельних відносин, а також опрацьовує заходи економічної реформи з питань земельних відносин для включення їх до плану діяльності Уряду України та ін. Всю свою діяльність Держкомзем проводить спільно з Міністерством агропромислового комплексу України.

На Держкомзем покладається обов'язок здійснювати Контроль за цільовим використанням коштів, що надходять у Порядку відшкодування витрат сільськогосподарського і лісо­господарського виробництва та плати за землю, дбати про додержання норм Земельного кодексу України та належне вирішення земельних спорів, що виникають в процесі здійснення земельної реформи.

Держкомзем здійснює державний контроль за додержанням власниками землі та землекористувачами земельного законодавства, встановленого режиму використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення і умов надання. Держкомзем забезпечує вдосконалення методики та проведення робіт з грошової оцінки земель, бере участь у формуванні інвестиційної політики, виходячи з пріоритетних напрямів структурної перебудови економіки.

Держкомзем має право видавати нормативно-правові акти і давати вказівки з питань реформування земельних відносин, які є обов'язковими для виконання центральними та місце­вими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, власниками землі та землекористувачами. Він уповноважений вносити на розгляд відповідних державних адміністрацій і рад подання про зупинення рішень, їх дій або бездіяльності з питань регулювання земельних відносин, що суперечать законодавству, пропозиції про припинення права власності або права користування землею у випадках, передбачених земельним кодексом України, а також про вжиття заходів до поліпшення якості землі та має інші права.

Державне управління землями в межах області здійснює обласне управління земельних ресурсів. Його повноваження визначаються Положенням про обласне головне управління земельних ресурсів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження типових положень про територіальні органи земельних ресурсів» від 24 лютого 2003 р. N 200. Згідно з цим Положенням основним завданням цього управління є координація проведення земельної реформи, створення умов для рівноправного розвитку всіх форм власності на землю і господарювання; організація робіт, пов'язаних із роздержавленням і приватизацією землі; здійснення державного контролю за використанням і охороною земель, а також заходів щодо економічного стимулювання раціонального використання і охорони земельних ресурсів та інші завдання.

Цим Положенням окреслена компетенція управління земельними ресурсами. Зокрема, управління бере участь у передачі земельних ділянок у власність і надання у користування, в тому числі в оренду. Управління здійснює державний контроль за раціональним використанням і охороною земельних ресурсів; воно виявляє землі, що використовуються не за цільовим призначенням, з порушенням установлених вимог або нераціонально, з метою створення їх запасу для наступного перерозподілу та ін.

Згідно з Положенням управління має право внести на розгляд рад народних депутатів пропозиції про припинення права власності або права користування землею у випадку, передбаченому Земельним кодексом України, а також про вжиття заходів щодо створення охоронних територій, поліпшення і освоєння земель. Йому надано право перевіряти на підприємствах, в установах і організаціях, у тому числі на військових і оборонних об'єктах, додержання вимог земельного законодавства та ін.

Місцевим органом державного управління є районний відділ земельних ресурсів, він входить до складу районної державної адміністрації за принципом подвійного підпорядкування. Положення про цей відділ затверджено постановою Кабінету Міністрів України від від 24 лютого 2003 р. № 200. Відділ утворюється Держкомземом і підпорядковується як Комітетові, так і обласному управлінню земельних ресурсів.

Практичні завдання

Завдання 1

Головне управління сільського господарства і продовольства Липоводолинської райдержадміністрації 13.12.2004 р. видало наказ, згідно з яким, починаючи з 01.01.2005 р. в усіх господарствах населення мають вестися книги обліку великої рогатої худоби, до яких мають вноситися: зведена картка характеристик господарства, відомості щодо народження і переміщення тварин, їх утримання та ветеринарні та ніші заходи щодо догляду за тваринами.

Якими актами законодавства регулюється діяльність з вирощування великої рогатої худоби у господарствах населення? Чи законний наказ головного управління сільського господарства і продовольства?

Відповідь

Діяльність з вирощування великої рогатої худоби у господарствах населення регулюється нормативними актами державного рівня.

На виконання Законів України "Про племінну справу у тваринництві", "Про ветеринарну медицину", Указу Президента України від 22 березня 2001 року N 192 "Про невідкладні заходи щодо забезпечення стабільної епізоотичної ситуації в Україні", постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року N 179 "Про затвердження Програми запобігання і ліквідації проявів захворювання великої рогатої худоби на губчастоподібну енцефалопатію та інших пріонних інфекцій на території України на 2001-2010 роки", розпорядження Кабінету Міністрів України від 4 вересня 2003 року N 555-р "Про запровадження ідентифікації та реєстрації великої рогатої худоби" наказом Мінагрополітики України від 17.09.2003 N 342 «Про запровадження ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби» було наступне:

1. Запровадити обов'язкову ідентифікацію і реєстрацію великої рогатої худоби.

2. Затвердити:

Положення про ідентифікацію і реєстрацію великої рогатої худоби;

Положення про паспорт великої рогатої худоби;

Положення про ветеринарну картку до паспорта великої рогатої худоби;

Положення про Реєстр тварин.

3. Організацію та виконання робіт щодо запровадження і забезпечення функціонування системи ідентифікації і реєстрації великої рогатої худоби покласти на державне підприємство "Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин".

Згідно цього Наказу книга обліку тварин - документ установленої форми, у який вноситься інформація про тварину, її походження, переміщення, забій, утилізацію, загибель (падіж) тощо.

Отже, наказ головного управління сільського господарства і продовольства Липоводолинської райдержадміністрації є безпідставним.

Завдання 2

Конюхи Морозов та Саєнко взяли з відома зав. фермою сільськогосподарського кооперативу племінну кобилу та віз для поїздки до сусіднього села. Повертаючись додому в нетверезому стані, вони переїхали на фермі двох гусей, свиноматку і зламали воза. Загнана кобила здохла. Голова кооперативу наклав на Морозова та Саєнка штраф у розмірі 500 грн. з кожного та зобов'язав відремонтувати воза і здати на ферму двох гусей, а також повністю позбавив їх додаткового заробітку

Питання про стягнення вартості свиноматки та племінної кобили вирішувалося загальними зборами членів кооперативу Враховуючи дисциплінованість та добросовісну працю Саєнка, а також тяжке матеріальне становище його сім'ї, було вирішено стягнути з нього третину вартості кобили та свиноматки, а з Морозова - половину. Оскільки ні той, ні інший не мали таких коштів, стягнення було звернуто на їх частки у пайовому фонді. При цьому з'ясувалося, що пай Морозова як раз дорівнює сумі штрафу та 1/2 вартості загублених тварин На цій підставі було вирішено виключити Морозова з кооперативу, звернувши пай на користь підприємства.

Прокурор, вважаючи рішення зборів незаконним подав позов про стягнення з Морозова та Саєнка всієї суми збитків солідарно та про відновлення Морозова у членстві в кооперативі.

Чи підлягає позов задоволенню?

Відповідь

За умовами нашого завдання Морозовим та Саєнком в нетверезому стані було скоєно злочин, в підсумку якого заподіяно шкоди майну кооперативу: втрачено двох гусей, свиноматку і племінну кобилу, зламано воза. У разі заподіяння збитків одночасно кількома учасниками господарських відносин кожний з них зобов'язаний відшкодувати збитки суб'єкту, якому завдано збитків, солідарно (ст.227 ГК), тобто Морозов і Саєнко повинні сплатити збитки в рівних частинах.

Згідно Постанови Кабміну «Про затвердження Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей» від 22 січня 1996 р. N 116 у разі розкрадання чи загибелі тварин сума збитків визначається за закупівельними цінами, які склалися на момент відшкодування збитків, із застосуванням коефіцієнта 1,5.

Згідно статті 13 «Припинення членства в кооперативі» Закону України «Про кооперацію» від 10.07.2003 № 1087-IV членство в кооперативі припиняється у разі:

- добровільного виходу з нього;

- припинення трудової участі в діяльності виробничого кооперативу;

- несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу;

- смерті члена кооперативу - фізичної особи;

- ліквідації члена кооперативу - юридичної особи;

- припинення діяльності кооперативу.

Виключення з членів кооперативу може бути оскаржене до суду.

Отже виключення Морозова з членів кооперативу незаконне. Він може вийти з кооперативу за власним бажанням і внести свою частку за заподіяну шкоду.

Завдання 3

Приватне підприємство "Нікіфоров В.М." уклало з ТОВ "Урожай" з сусідньої області договір на збирання зернових. Після жнив зерно було здане на зберігання до хлібоприймального пункту. Через деякий час ПП звернулося до ХПП з вимогою про повернення зерна і отримало відмову. ХПП посилається на розпорядження голови облдержадміністрації про обов'язковість реалізації зерна через агробіржу. ПП «Нікіфоров В.М.» на цей час вже уклало договір про продаж зерна повз біржу і через прострочку поставки змушене було відшкодувати збитки контрагенту.

Оцініть законність дій ПП та ХПП. Чи має право ПП "Нікіфоров В.М." на відшкодування понесених збитків? Якщо так, то хто має їх відшкодовувати.

Відповідь

Зерно вирощене і зібране є власністю ПП "Нікіфоров В.М." і це підприємство може розпоряджатись їм на свій розсуд. Дії керівництва хлібоприймального пункту протизаконні, ХПП повинен повернути зібраний врожай на першу вимогу приватного підприємства. ПП вправі звернутись до суду на відшкодування понесених збитків.

Так як керівництво ХПП виконувало розпорядження голови облдержадміністрації, його дії не можуть бути оскаржені в суді. Тому ПП "Нікіфоров В.М." необхідно звернутись зі скаргою до Антимонопольного комітету.

Згідно статті 25 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 року N 3659-XII з метою захисту інтересів держави, споживачів та суб'єктів господарювання Антимонопольний комітет України, територіальні відділення Антимонопольного комітету України у зв'язку з порушенням законодавства про захист економічної конкуренції органами влади, юридичними чи фізичними особами подають заяви, позови, скарги до суду, в тому числі про визнання недійсними нормативно-правових та інших актів, зокрема рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо, органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю чи розірвання угоди в разі невиконання ними у встановлені строки рішень органів Антимонопольного комітету України про скасування або зміну актів, прийнятих органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, або про розірвання угоди.

Позов по справі ПП "Нікіфоров В.М." має бути взятий до розгляду в суді, а облдержадміністрація повинна відшкодувати підприємству понесені збитки.

Завдання 4

Дирекція Сумського виробничого підприємства Українського товариства глухих звернулася до Стецьківської сільської ради із заявою про виділення земельної ділянки площею 25 га для ведення підсобного господарства. Розглянувши заяву, 24.09 2004 сільська рада прийняла рішення про передачу Сумському виробничому підприємству УТОГ із земель запасу в постійне користування земельної ділянки площею 25 га.

01.10 2004 це рішення було опротестовано прокурором Сумського району. На думку прокурора рада вийшла за межі своєї компетенції Крім того, зазначене підприємство не може мати землю на праві постійного користування.

Чи обгрунтований протест прокурора? На яких підставах можуть
використовуватися земельні ділянки підсобними і господарствами несільськогосподарських підприємств?

Відповідь

Згідно ст.12 «Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин» Земельного Кодексу від 25.10.01 до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Отже, як бачимо, Стецьківська сільська рада не перевищила своїх повноважень при виділенні Сумському виробничому підприємству Українського товариства глухих земельної ділянки площею 25 га для ведення підсобного господарства.

Щодо розміру ділянки: в розділі X «Перехідні положення» п.13. сказано, що на період до 1 січня 2010 року громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею до 100 гектарів. Згідно Земельного Кодексу ст.22 «Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання» пункту 3(г) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства. Також в ст. 37 «Право несільськогосподарських підприємств, установ та організацій на землю» говориться:

1. Приватні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати у власність або оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

2. Державні та комунальні несільськогосподарські підприємства, установи та організації можуть набувати в оренду землі сільськогосподарського та іншого призначення для ведення підсобного господарства.

Отже, і в цьому не було порушено чинне законодавство.

Список літератури

1. Конституція України К.1996.

2. Земельний кодекс України від 25.10 01 Урядовий кур'єр - 2001. - 15 листопада

3. Господарський кодекс України від 16.01.2003

4. Цивільний кодекс України від 16.01.2003.

5. Про оренду землі: Закон України в ред. від 02.10 2003 // Урядовий кур'єр. -2003.-№208.

6. Про ветеринарну медицину: Закон України в ред. Закону від 15.11.2001 // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 8. - Ст. 62.

7. Про племінну справу у тваринництві: Закон України в ред. Від 15 грудня 1993 року N 3691-XII

8. Аграрне право: Практикум / В.З. Янчук, А.М. Статівка, Н.І. Титова та ін.. - К., 2001.

9. Гега П.Т., Доля Л.М. Основи податкового права: Навч. посіб. - К., 2001.

10. Запорожец А.М. Аграрное право: Уч. пособие. - X., 1997.

11. Земельне право України: Навч. посіб. / За ред. М.В. Шульги. - К., 2004.

12. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України: Підручник. 5-тєвид., стер. -К., 2003.

13. Панасюк В. М., Ковальчук Є. К., Бобрівець С. В. Податковий облік: Навч. посіб. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002. - 260 с