Органи конституційного контролю Франції

Реферат:

"Органи конституційного контролю Франції"

План

Вступ

Органи конституційного контролю Франції

Висновок

Література

Вступ

Конституційний контроль у Франції відрізняється великою своєрідністю і дещо виходить за рамки відомих двох моделей конституційного контролю. Конституційність актів, витікаючих від державних органів, розглядується різними органами: від парламенту - Конституційною радою, від органів виконавчої влади - Державною радою|.

Конституційну раду включає дві категорії членів - по праву і за призначенням. Першими є всі колишні Президенти республіки; у цій якості вони залишаються членами Ради довічно. З числа цих членів може бути призначений і голова Ради. Члени, що призначаються, отримують свій пост через призначення трьома найвищими органами державної влади - Президентом республіки, головою Національних зборів і головою Сенату. Кожен з них призначає трьох членів на 9 років; Рада оновлюється на одну третину кожні три роки. Іншими словами, кожна з названих осіб призначає одного члена кожні три роки. Яких-небудь цензів для членів, що призначаються, не існує. При вступі до посади члени Ради приймають присягу перед Президентом республіки. Вступ до посади підпорядкований також умовам несумісності; члени Ради не можуть поєднувати свою посаду з іншими посадами, вказаними в законі, за спільним правилом - з посадами в державному апараті, в державному або приватному секторі економіки. Членам Ради заборонено одночасно бути членами парламенту, уряду, Економічної і соціальної ради, бути керівником або відповідальною особою в якій-небудь політичній партії. Проте, члени Ради можуть зберігати деякі посади, наприклад, залишатися професорами в університетах. Мандат члена Ради непоновлюваний; після закінчення 9 років він обов'язково залишає свою посаду. Голова Ради призначається Президентом республіки. До теперішнього часу голови завжди призначалися з числа "президентських" членів, хоча юридично може бути призначено і інша особа.

Процедура розгляду справ в Раді закрита і письмова; засідання Ради проводяться при закритих дверях. Вирішення Ради публікується в офіційному органі держави.

Органи конституційного контролю Франції

Компетенція Конституційної ради вельми різноманітна; вона в тій чи іншій мірі зачіпає і парламент і Президента республіки. Рада розглядує скарги на правильність обрання членів обох палат парламенту, питання необираності і несумісності посад, що виникають відносно членів парламенту. Регламенти палат парламенту до їх вживання мають бути передані в Раду, яка виносить ухвалу про їх відповідність з основним законом. Які-небудь зміни в регламентах також передаються на розгляд Ради.

Конституційна рада володіє ширшою компетенцією відносно обрання Президента республіки, чим відносно виборів парламентарів, оскільки Рада бере участь в підготовці виборів, у виробництві операцій по виборах і в оголошенні їх результатів. Рад дає консультації уряду по організації виборів, кандидатури на пост Президента представляються в Раду, і він складає їх список; Раду перевіряє правильність висунення кандидатів, публікує складений ним список. Хоча законодавство не передбачає при цьому можливості оскарження, але на практиці Рада не відмовляється розглядувати скарги. Рада не втручається у виробництво операцій на виборах Президента; ці операції проводяться спеціально Національною комісією, що призначається для цього, з контролю; Рада, проте, стежить за дотриманням принципу, згідно якому всі кандидати повинні користуватися під час виборчої кампанії рівними наданими державою можливостями. При виробництві голосування Рада спостерігає за його проведенням і призначає для цієї мети своїх комісарів. Спільний підрахунок голосів здійснюється під безпосереднім спостереженням Конституційної ради|поради|, в яку повідомляються результати виборів на місцях.

Якщо послідувала смерть Президента республіки, то він констатує необхідність тимчасового заміщення цього поста; тимчасовим президентом стає голова Сенату. Рада|порада| також має право констатувати вакантність посту Президента республіки, коли той не може виконувати свої обов'язки; потім він констатує, що цей стан є остаточним і наявна необхідність проведення нових виборів розділу держави.

Конституційна рада бере участь при введенні| в країні надзвичайного положення на підставі ст. 16 конституцій. Президент республіки, перш ніж ввести таке положення, повинен провести консультації з прем'єр-міністром, головами парламентських палат і з Конституційною радою. Втім, такі консультації ні до чого не зобов'язали розділ держави. Прийняті заходи Президентом в цей період розглядуються Конституційною радою.

Конституційна рад, крім того, спостерігає за проведенням референдуму і оголошує його результати. В цьому випадку він консультує уряд при підготовці і проведенні такого голосування. Рада розбирає різного роду протести на порушення при проведенні референдумів. Він стежить за спільним підрахунком голосів і оголошує результати голосування.

Основна ж функція Конституційної ради - розгляд відповідності лави| актів основному закону країни. Перш за все, в обов'язковому ладі підлягають контролю органічні закони до їх промульгації або поправок до органічних законів, що діють. Друга обов'язкова категорія актів - регламенти палат парламенту. Відносно простих законів запит Ради не є| обов'язковим. До 1974 р. Рада рідко запрошувалася про таку відповідність. Найчастіше запрошував прем'єр-міністр, менш часто - голова Сенату, а голова Національних зборів|зібрань| і Президент республіки - два інших особи, що володіли правом запиту, їм не користувалися. В результаті конституційного перегляду 29 жовтня 1974 р. право запиту з приводу простих законів отримали групи депутатів або сенаторів в 60 чоловік. Активність Ради| відразу різко зросла.

На обов'язку Конституційної ради лежить контроль за відповідністю міжнародних договорів основному закону. У всіх випадках мова йде про проектах міжнародних угод; якщо договір ратифікований, то він не може бути предметом конституційного контролю. Якщо угода визнається не відповідною основному закону, то воно не може бути ратифіковане до тих пір, поки не буде відповідним чином змінена конституція. Правом запиту в таких випадках володіють Президент республіки, прем'єр-міністр, голови парламентських палат, 60 депутатів або 60 сенаторів.

Висновок

Нарешті, на Конституційну раду покладені обов'язки по вирішенню суперечок про розподіл компетенції між законодавчими і старанним властями, тобто між урядом і парламентом, оскільки ст. 37 основного закону встановлює перелік сфер, в яких парламент може законодавствувати. Решта областей, таким чином, залишається у веденні регламентарної влади, тобто в руках уряду. Крім того, Рада виносить вирішення на основі статті 41 конституції, якщо під час обговорення законопроекту в якій-небудь палаті парламенту виявиться, що яка-небудь поправка або пропозиція|речення| не входять в область законодавства або протиречать повноваженням, наданим відповідно до статті 38, тобто в порядку делегованого законодавства і із цього приводу виникли розбіжності між урядом і головою відповідної палати.

Значення Державної ради зросло після ухвалення конституції 1958 р., що встановила нове співвідношення між законодавчою і регламентарною владою. Акти останньою вже не розглядуються як видані в розвиток закону. Вони придбали самостійну і визначаючу роль. Через це розширилася і придбала самостійне значення функція контролю за актами виконавчої влади. Функція такого контролю з боку Державної ради| не є спеціально виділеною, вона реалізується при розгляді справ по оскарженню про перевищення влади. Своїми ухвалами Рада анулює акти, не відповідні конституції. Даючи свої консультативні висновки, Раду, крім того, по цілому кругу| актів уряду може висловлюватися про їх відповідність основному закону.

Література

1. Іноземне конституційне право / Черінь редакцією І67 проф. В.В. Маклакова. - М.: Юрість, 1996. - 512 с.