Концепти суб’єктивність/об’єктивність,модалізація/модальність та засоби їх вираженняв мові та мовленні: питання теорії (на матеріалі французької мови)

Дейктики особи. Присутність мовця чи адресата може проявлятися через: а) закінчення дієслів насамперед у першій і другій особі теперішнього часу однини та множини; б) займенники першої особи (je, me, moi, nous, etc.)і другої особи (tu, te, toi, vous, etc.);в) присвійні прикметники першої особи (mon, ma, mes, notre, mien, etc.)і другої особи (ton, tes, votre, tien, etc.);присвійні займенники: le mien, le tien, le nфtre, le vфtre;г) апелятиви, насамперед власні імена та родинні терміни (papa, maman, Monsieur...),що дозволяють звернутися до адресата риторично чи ні (в конкретній предметній функції апелятиви близькі до дейксису); д) прямі питальні фрази, що дозволяють мовцю запитати певну інформацію в адресата; е) окличні фрази, що вказують на висловлення мовцем своїх почуттів чи емоцій. Подвійну присутність мовця чи адресата можна побачити через наказовий спосіб, ознака цього способу передбачає обов'язково мовця й адресата. Ці маркери з'являються лише в суб'єктивному мовленні. Але на думку Е. Бенвеніста, займенник “він” не входить до ознак С, тому він його кваліфікує як “не-особу”, оскільки цей займенник посилається на референта, вилученого з комунікації [6], хоча зараз існують і протилежні думки [13].

Дейктики простору французькі лінгвісти поділяють на демостративи, презентативи і прислівникові вирази, що відсилають до мовця через обставини місця висловлення [7]. Саме позиція мовця, яку він займає під час акту свого висловлювання, визначає просторові дейктики. Демонстративи вказують на предмети оточення мовця і складаються з двох класів: а) вказівних прикметників простої форми (ce livre),складної форми (ззtte rose-ci est plus dйlicate que celle-lа)і займенників (зa, ceci, cela, celui-ci /lа).Поза контекстом ці морфеми двозначні, оскільки можуть функціонувати чи то як “анафоричні” дейктики, чи то як “ситуативні” дейктики. До просторових дейктиків відносять також презентативи: voici, voilа,що позначають елемент присутній в ситуації висловлення і виконують анафоричну функцію. Прислівникові (адвербіальні) дейктики мають статус “обставинних додатків” і поділяються на опозиційні пари: ici-lа, lа-bas; prиs-loin; devant-derriиre; а gauche-а droite.У дискурсі вони набувають значення жесту, висловлення позиції мовця. Серед просторових дейктиків слід назвати також деякі дієслова, що виражають переміщення: venir, revenir, rentrer, arriver. Il revient de temps en temps... Il a des copains ici.

Дейктики часу (часова локалізація висловлення). Е. Бенвеніст уважає, що часові форми вираження мовленнєвої С найбагатші, оскільки час уводить висловлення в дійсність і в цьому сенсі час є вираженням суб'єктивних, а саме - часово-просторових відношень [6, c. 69]. Час об'єктивно може виражатися днями, тижнями, місяцями, роками, датами... і суб'єктивно- лінгвістичним часом, створеним мовцем під час висловлення, який органічно пов'язаний із продукуванням мовлення. Лінгвістична темпоральність є не лише суб'єктивним фактом, а й інтерсуб'єктивним, і лише ця “інтерсуб'єктивна умова дозволяє мовну комунікацію” [6, c. 77). Дієслівні часи - це спосіб (реальний / ірреальний) бачення мовцем процесу, денотованого дієсловом у висловленні, який залежить від його наміру, тобто від його С. Ця думка мовця є способом вираження його ставлення до висловлення. Часові дейктики встановлюють хронологію подій і організовують наратив дискурсу до, протягом і після події. Це можуть бути лексичні і граматичні морфеми, синтаксичні конструкції. На думку D. Maingueneau, головні часові дейктики пов'язані з дієсловами, що виражають не лише час, а й позицію мовця щодо події [37]. Велика кількість дієслівних часів у французькій мові пов'язана з їх модальними значеннями.

Дійсно, теперішній час вказує на збіг між подіями, про які говорить “Я”, і моментом висловлення. Але час виражає не лише теперішню, але й минулу й майбутню дії. Крім того, у французькій мові є велика кількість інших маркерів часу: прийменники (depuis, pendant, dans, en...),прислівники (maintenant, hier, demain... ), прикметники: (actuel, ancien, futur... ), сполучники (quand, lorsque... ), номінальні синтагми (lundiprochain, la semaine derniиre, cette annйe),дієслівні синтагми (ily a, зa fait...que... ), складнопідрядні речення (Quand je lis le journal, je m'informe sur les faits d'actualitй)тощо. Таким чином, у мовленні на явище дейксису дивляться широко : “дейктичним називають елемент, що виражає ідентифікацію об'єкта: предмета, місця, моменту часу, властивості, ситуації - через його відношення до мовленнєвого акту, його учасників чи контексту” (14). С, яка ґрунтується на вираженні особи, можна кваліфікуватися як С першого рівня.

Другий рівень С. На думку C. Kerbrat-Orecchioni (яку ми поділяємо), існує другий рівень С, яка називається оцінною [2, с. 21]. Оцінний (аксіологічно-афективний) рівень з погляду P Charaudeau [33] і O. Galatanu [13] найсуб'єктивніший, він об'єднує всі відношення, де мовець оцінює свою позицію. Але якщо виявити маркери С першого рівня, тобто дейктики досить легко, то не існує чітких критеріїв пошуку оцінних ознак С у висловленні, оскільки вони набагато численніші й нестабільніші, тому кваліфікувати їх важче. С. Kerbrat-Orecchioni стверджує, що в цьому випадку слід посилатися на інтуїцію алокутора [2, c. 22], але ця інтуїція повинна спиратися на лінгвістичні знання, зокрема знання лексики, які спрямовують і орієнтують дослідника. На думку С. Kerbrat-Orecchioni, яка багато працювала над цією темою, саме лексика займає привілейоване місце у вираженні С, тобто на лексичному рівні С виражається найяскравіше і пов'язана з оцінними й експресивно забарвленими словами та виразами, які вона називає суб'єктивемами. С. Kerbrat-Oreccioni розрізняє дві категорії оцінної С, а саме - афективну й аксіологічну [2, c. 23]. Ця остання поділяється на підкатегорії: аксіологічну й неаксіологічну. Розглянемо ці типи С докладніше.

Неаксіологічна оцінна С. У випадку оцінної С мовець оцінює не істинність висловлення, а його цінність, виходячи із своїх власних преференцій. Така оцінка, безумовно, поляризована. На думку В. М. Ткачук, базовим компонентом оцінки є суб'єкт, який спирається на свою систему цінностей і визначає її особливості [38]. Оцінка може стосуватися об'єкта мовлення чи самого висловлення. Зв'язок між оцінкою й мовою не завжди легко визначити й сформулювати. Позитивна чи негативна оцінка мовця змісту свого висловлення - це складні явища, пов'язані з психічним станом, оцінними судженнями, віруваннями, інтуїцією, намірами, насамперед із риторикою співрозмовників.

О. Galatanu виділяє два її аспекти: власне-оцінка і судження, яке є менш суб'єктивним, ніж оцінка [13]. Воно може стосуватися моралі: добре / погано; прагматики: корисний / некорисний, ефективний / неефективний, цікавий / нецікавий; етики: красивий / некрасивий; гедоніки: приємний / неприємний, задоволений / незадоволений і т. ін. З погляду О. Galatanu, судження менше імплікує мовця, ніж оцінка, тому що стосується зовнішніх норм (законів, релігійних текстів, філософських чи наукових знань) [13]. Теорія О. Galatanu щодо оцінки доповнює модель P. Charaudeau, встановлюючи ієрархію С [33]. Мовець, формулюючи своє висловлення, може обирати шлях його об'єктивації чи суб'єктивації. Напр., слово mentir(брехати) відповідає судженню (етиці), воно може поєднуватися з іншими типами М, уживатися з різною оцінною й аргументативною стратегією. J'aime sa maniиre de mentir(Мені подобається його манера брехати). Je doute qu 'il mente(Я сумніваюся, що він бреше). Je condamne son mensonge (Я осуджую його брехню).

За C. Kerbrat-Orecchioni мінімальний рівень С представлений категоріями неаксіологічних мовних одиниць, а саме - класом прикметників та прислівників, що передбачають якісну чи кількісну оцінку об'єкта висловлювання мовця без вираження його оцінного судження, без його афективної участі, принаймні з погляду їхньої лексичної дефініції, хоча й така оцінка має намір здійснити певний вплив на адресата. Звичайно, в контексті вони можуть отримувати певне афективне чи аксіологічне забарвлення. Ця якісна чи кількісна оцінка денотованого об'єкта чи субстантива ґрунтується на подвійній нормі - внутрішній для об'єкта і специфічній для мовця: grand- petit(малий - великий), court- long(короткий - довгий), chaud- froid(гарячий - холодний). Інакше кажучи, ця оцінка пов'язана як із предметом мовлення, так із суб'єктом. Із цієї причини вище зазначені прикметники можна вважати суб'єктивними. Напр., коли мовець каже: “c'est une grande maison"(це великий будинок), то це означає, що цей будинок більший за нормальну величину будинку згідно з уявленням мовця щодо розміру будинків.

Неаксіологічні оцінні прикметники, що містять якісну чи кількісну оцінку: grand, chaud, cher.Якісні прикметники, напр.: rouge(червоний), blanc(білий), noir(чорний) не є градуальними на відміну від кількісних. Дієприкметники (participes prйsents et passйs) також можуть функціонувати як прикметники і виражати певну оцінку: riant, provoquant, convainquant, endormi, admis.Складені іменники також можуть бути неаксіологічними, напр: un enfant sourd-muet (глухоніма дитина). Крім того, слід зазначити, що, як і у випадку оцінних прикметників, будь-яке оцінне судження спирається на культурну й ідеологічну компетенцію мовця. На думку В. В. Хіміка, культурна С не є очевидною в термінах негайної оцінки - таких, як: хороший / поганий, гарний / негарний [9]. C. Kerbrat-Orecchioni вважає, що критерієм виокремлення неаксіологічних прикметників може бути їх градація (la route est assez large - trиs large, plus large que la maison),а також те, що вони можуть уживатися в окличних конструкціях [2]. Оскільки неаксіологічні прикметники не виявляють реакцію ні за, ні проти денотованого об'єкта, вони менш суб'єктивні, ніж аксіологічні прикметники, тому можуть використовуватися в науковому дискурсі, тоді як аксіологічні типу “гарний” не можуть. Ще одним доказом меншої С неаксіологічних прикметників є той факт, що домовитися про норму якоїсь величини (напр., холод) легше, ніж про етичну норму (напр., краса).

Серед інших оцінних неаксіологічних мовних одиниць слід назвати також прислівники: peu, beaucoup, assez, lentement,а також усі дієслова, що виражають оцінне судження мовця: approuver, dйsapprouver, juger...

Сдругого рівня. (Аксіологічна оціннаСтипу “добре / погано”). Аксіологія (від грецького axios - цінність ilogos- слово) охоплює зону семантики, що відсилає насамперед до моральних цінностей, уподобань, смаків та інтересів, сформованих у процесі набуття людиною життєвого досвіду. Аксіологія - це відповідність змісту повідомлення індивідуальним чи суспільним стереотипам або еталонам і пов'язана з позитивною чи негативною оцінкою мовцем змісту свого висловлення чи його позицією, що відсилає до різних галузей.

Аксіологічна С так само, як і неаксіологічна, передбачає подвійну інформацію, пов'язану з предметом висловлювання і його автором (опис денотата і оцінку). Але на відміну від неаксіологічної С аксіологічна виражає не лише кількісне чи якісне судження про предмет, а й висловлює позицію мовця чи оцінне судження (гарний / негарний). Валоризація чи девалоризація здійснюються за допомогою оцінного вокабуляру, що охоплює чотири великі категорії аксіологічних маркерів: субстантиви, прикметники, дієслова, прислівники.

Аксіологічні субстантиви виражають С безпосередньо, тому що вона представлена їхньою семантикою, а не функцією, їх не треба актуалізувати мовцем, оцінка завжди присутня в їхньому значенні. Вони можуть виражати пейоративну оцінку мовця (imbйcile- телепень) чи меліоративну (gйnie- геній). Інколи субстантиви можуть утворювати пари, сигніфікат яких містить на цій мовній стадії оцінну ознаку (+ / -), структуруючи лексичну опозицію за зразком жаргон / літературна мова відповідно до мовних регістрів (maison- baraque, nourriture - bouffe).Це явище зокрема спостерігається в регістрі квазі-синонімії, що належить у всіх випадках до ідеологічної компетенції читача. Напр., лексична пара “інформація- пропаганда” в новинах про війну в Косово в 1999 році. Allons du cфtй de la tйlйvision Serbe pour voir les informations tйlйvisйes ou plutфt la PROPAGANDE tйlйvisйe(А тепер подивимося інформацію сербського телебачення чи швидше телевізійну ПРОПАГАНДУ).

На думку P. Pupier [39], у французькій мові аксіологія деяких субстантивів і прикметників позначається певними суфіксами та префіксами, тобто вони аксіалізуються на рівні морфології, напр., пейоративними суфіксами: chauffard, vantard, filasse.Аксіологічними можуть бути навіть поступово лексикалізовані акроніми (le SIDA- СНІД), субстантиви, морфологія і значення яких походять від власних імен, а їх уживання пов'язане з відповідною ідеологією: lйlinisme, marxisme, hitlйrisme, gaullisme,тобто їх аксіологічний напрям залежить від уподобань чи навіть від ідеології мовця. C. Kerbrat-Orecchioni у свою чергу наводить приклади таких слів: communisme, nationalisme, discipline, aristocrate [2, c. 114]. Терміни політичного вокабуляру, до речі, також дуже чутливі до поняття ідеології. Напр., слово “ліберальний”, якщо воно пов'язується з якоюсь політичною партією, здається, не має своєї власної аксіології, але коли воно протиставляється слову “авторитарний”, то отримує позитивну конотацію. Незважаючи на все це, існує ефект ідеологічного домінування, що нав'язує ту чи іншу аксіологію тій чи іншій лексичній одиниці. Саме таким чином утворюються термінологічні табу на такі слова, як нацист, фашист,расист... Отже, якщо навіть певні лексичні одиниці мають стабільну аксіологічну конотацію, необхідно, проте, враховувати також контекст, прагматичний і ідеологічний вимір, для того щоб віднести їх до оцінного вокабуляру, напр.: richessse, йlйgance, luxe, tyran.Згідно з C. Kerbrat-Orecchioni [2, c. 76], будь-яке слово у відповідному контексті чи особливій графіці може отримувати аксіологічну конотацію (позитивну чи негативну), напр., слово publicitй(реклама). Більше того, той чи інший соціолект чи ідіолект можуть змінювати нейтральний звичайно термін, напр., infirmiиre(медсестра) стає для народу Франції у 19 ст. “світською святою”, а слово rйthorique (риторика) частіше пов'язується з демагогією, ніж з аргументацією. Зате інші субстантиви здаються нейтральними, напр., table(стіл).

Суб'єктивні дієслова. Процес аналізу суб'єктивних дієслів досить складний, тому що передбачає потрійне розрізнення: Хто виносить оцінне судження? Чого стосується оцінка? Якою є його природа? С дієслів виявляється не лише в їх значенні, а й у самому виконанні дії. Судження суб'єктивних дієслів формується, головним чином у термінах “гарний” / “поганий”, що означає аксіологічну оцінку, або в термінах “дійсний” / “недійсний” / “непевний”, а це вже проблема модалізації. У цьому разі слід розрізняти дієслова ситуативно суб'єктивні і власне суб'єктивні. Не завжди легко встановити, до якої групи належить те чи інше дієслово. Це можуть бути дієслова, що виражають почуття, сприйняття, судження і погляди.

Ситуативно суб'єктивні дієслова в термінах “гарний” / “поганий” імплікують оцінне судження лише, коли вживаються в першій особі. Мова йде про дієслова, що виражають почуття (ці дієслова є одночасно афективно-аксіологічними). Напр.: aimer(любити), apprйcier(оцінювати), dйtester(ненавидіти), а також так звані декларативи на зразок demander(вимагати), ordonner (наказувати) та дієслова, що виражають бажання: souhaiter(бажати), espйrer(надіятися), vouloir(хотіти).

Оцінка за шкалою справжній / несправжній. Це дієслова, що виражають позицію / погляди, які перебувають між значеннями “croire” (вважати) і “кtre convaincu” (бути переконаним), вони відрізняються ступенем приєднання мовця до свого висловлення.

Власне суб'єктивні дієслова: sйduire(зваблювати), plaire(подобатися), mentir(брехати). До суб'єктивних належать також дієслова, аксіологічна оцінка яких (гарний / поганий) стосується як описуваного процесу, так і самого актанта. Напр., у фразі “Les enfants criallenf' (Діти верещать). Тобто дієслово передбачає аксіологічну (тут негативну) оцінку висловлення. Ось кілька прикладів таких дієслів. Дієслова, що денотують вербальну чи паравербальну поведінку: glapir, vocifйrer, ricaner, sйvir, dйgйnйrer...; дієслова-модалізатори, що мають оцінку типу дійсний / недійсний / непевний. Ідеться про дієслова судження, які є одночасно аксіологічно-модалізуючими, напр., critiquer(критикувати); дієслова говоріння - такі, як: dire(говорити), affirmer(стверджувати); дієслова, що виражають думку (juger, estimer...),передаючи інтелектуальне ставлення мовця до свого висловлення. X. s'imagine que P.(Х вважає, що У...). Не слід забувати, що серед категорії суб'єктивних дієслів є дієслова, які імплікують певну дистанцію між дією та її результатом: sembler(здаватися), paraitre(видаватися). Цілком очевидно, що ми не маємо наміру вчити будь-кого, як класифікувати суб'єктивні дієслова, а лише висловлюємо свою думку із цього приводу. Ми вважаємо, що дієслова слід ідентифікувати, виходячи з типу висловлення, наявності “суб'єктивних” елементів, його джерела, предмета і характера цієї оцінки; та виявити експліцитну чи імпліцитну дистанцію між висловленням як дією і висловленням як його результатом.

Суб'єктивні дієслова з пейоративними суфіксами: trainer- trainasser, parler - parloter, префіксами: connaоtre - mйconnaоtre...

Об'єктивні терміни, які залежно від дискурсивного контексту набувають різних аксіо логічних значень. “Tu parles, tu parles, c 'est tout ce que tu sais faire” (Ти лише говориш, говориш, це все, що ти вмієш робити).

Об'єктивні прикметники. C. Kerbrat-Orecchioni поділяє прикметники на об'єктивні й суб'єктивні (аксіологічні й неаксіологічні) [2, c. 77]. Об'єктивні: une voiture blanche(білий автомобіль), une femme enceinte(вагітна жінка), un homme blessй(поранений чоловік). Уживання об'єктивних прикметників обмеженіше, ніж суб'єктивних.

Аксіологічні прикметники. Оцінні аксіологічні прикметники також вимагають подвійної норми: внутрішньої щодо мовця і зовнішньої щодо суспільства. Саме це відрізняє їх від неаксіологічних, оскільки вони передбачають оцінку, властиву змісту прикметника. У словниках одні прикметники кваліфікуються як пейоративні, напр., avarе(скупий), інші, навпаки, як меліоративні, напр.,gйnйreux(великодушний). Існують прикметники стабільно позитивної конотації: bon(гарний, хороший), correct(коректний), dйlicieux(чудовий); та власне негативні: mauvais(поганий), mensonger(брехливий). Деякі прикметники можуть бути одночасно пейоративними й меліоративними залежно від контексту. C 'est un dingue! C 'est vraiment un truc de dingue!Поряд із цими власне позитивними чи негативними прикметниками, субстантивами та дієсловами є прикметники, конотативний напрямок яких залежить від уподобань чи навіть від ідеології мовця. У широкому сенсі, залежно від комунікативної ситуації один і той самий термін може переходити від однієї С до іншої. C 'est un pauvre type(Це нещасна людина) (аксіологічний пейоративний прикметник). Ce type est pauvre(Ця людина бідна.) (кількісна оцінка).

Прикметники з пейоративними суфіксами: jeune - jaunвtre, maigre-maigrelet;з пейоративними префіксами -ir, -il (найпродуктивнішими): incassable, impartial, irrйfutable ... Прикметники з меліоративними суфіксами: -issime, -archi: grand - grandissime, cйlиbre - archicйlиbre.

Аксіологічні прислівники. Прислівники звичайно вважаються модалізаторами. Проте деякі лінгвісти [2; 13] виокремлюють певні аксіологічні прислівники а) з негативною конотацією: pйniblement, douloureusement, farouchement; б) з позитивною конотацією: franchement, agrйablement...Прислівники, що виражають думку / погляди / позицію: а mon avis, а mes yeux, selon moi...

Фігури стилю, зокрема метафора та порівняння, можуть отримувати сильний аксіологічний заряд, напр. : La mer de mes larmes(Море моїх сліз). Il s'est battu comme un lion(Він бився, яклев). Ця фразапротиставляється - “Il s'est enfui comme un rat”.(Він тікав, як заєць). Позитивна чи негативна конотація цих маркерів визначається узусом і не є наслідком соціальних кодифікацій. Цей аспект ускладнює структурування вокабуляру відповідно до його аксіології.

Е. Бенвеніст уважає, що питальні й окличні речення також слугують вираженню оцінки [6]. Tu me prends pour un imbйcile? La rйclamasse! La rйclamasse! Arкtez зa!

Заперечні конструкції - це центральний граматичний вид в аналізі С. Справді, заперечна форма в більшості випадків змінює на протилежне аксіологічне значення тієї чи іншої оцінки.

Зазначимо, що O. Ducrot i P. Pupier [7; 39] роблять певні застереження щодо аксіологічної асиметрії, спричиненої запереченням. Pierre n 'estpas aimable(П'єр не люб'язний) = П'єр - злий. “П'єр не злий” не дорівнює “П'єр - люб'язний”.

Аксіологічна С - це найсильніша із С, але не обов'язково найекспліцитніша чи найвидиміша. Справді, існують для мовця більш дискретні засоби С, ніж модалізатори чи аксіологічні елементи висловлення. Напр., у журналістському дискурсі, коли мовець утримується від зовсім очевидних засобів С, зате його висловлення може позначатися певною ідеологічною забарвленістю, як це ми бачили вище.

Афективна С. До оцінно-аксіологічної C С. Kerbrat-Orecchioni додає афективну С, яка передбачає емоційну реакцію мовця, його афективну участь, його позицію [2, c. 84], що відображає його почуття, оцінку, психологічний чи емоційний стан. Афективна С виражається насамперед вокабуляром, який показує афективну заангажованість автора висловлення: жаль, симпатію, гнів, обурення... Уживаючи ці слова, мовець намагається викликати ці самі почуття чи емоції в адресата, його співчуття. Звичайно це досягається за допомогою вживання прикметників. Згідно з лексичною семантикою афективне значення притаманне прикметникам [35]: pathйtique(патетичний), drфle(смішний), admirable(чудовий), mйprisable(зневажливий), agaзant(дратівливий), йmu(схвильований), choquй(шокований) тощо. Такі прикметники, характеризуючи предмет, виражають одночасно емоційну реакцію мовця на цей предмет [2, c. 85]. Нижченаведені приклади прикметників: cette pйnible affaire(ця важка справа); cette triste rйalitй(ця сумна реальність), la pauvre femme(нещасна жінка) - показують, що вони є суб'єктивними настільки, наскільки суб'єкт висловлення емоційно імплікований у його зміст.

Існують стабільно суб'єктивні афективні терміни незалежно від контексту їх уживання: idiot(ідіот), despote(деспот), bourreau(кат), puer(смердіти) тощо. Cette femme est un vrai bourreau de travail(Ця жінка справді одержима роботою). Прикметник bon(хороший) має позитивне значення завжди. До афективних суб'єктивних дієслів можна віднести дієслова, що виражають смаки, інтереси, почуття, емоції. : adorer(обожнювати), intйresser(цікавити), plaire(подобатися), dйplaire(не подобатися), avoir honte(мати сором), souffrir(страждати), avoir mal(боліти), avoir peur(боятися), ennuyer(надокучати) тощо. Афективні дієслова типу aimer(любити) суб'єктивні лише в першій особі. У загальному плані будь-який термін може набувати суб'єктивного значення залежно від комунікативної ситуації. Лінгвальні й екстралінгвіальні засоби вираження афективної позиції мовця дуже різноманітні. Це можуть бути: питання, вигуки, окличні речення, накази, побажання, висловлення жалю. Ці конструкції часто маркуються пунктуацією (знак оклику, знак питання, три крапки), структурою фрази, імперативом, напр.: Oh mes amis, quelle joie!В усному мовленні інтонація, міміка, жести можуть сигналізувати про різне ставлення мовця. На письмі, крім пунктуації, це можуть бути різні графічні засоби: лапки, курсив, жирний шрифт.

Є певні відмінні риси афективної й аксіологічної С, хоча обидві вони передбачають участь мовця. Але на відміну від аксіологічного афективне значення не внесене (інтегроване) до основного змісту висловлення, тобто умови реалізації висловлення з афективним елементом тотожні висловленню без нього. Напр., висловлення: Paul a, malheureusement, perdu les йlections (Поль, на жаль, програв вибори) ідентичне в плані істини виловленню: Paul a perdu les йlections (Поль програв вибори). Змінилася лише прагматика висловлення. Так само буде в разі вживання прикметника beau(гарний). І навпаки, вислів “Misйrable esclave!” (Нещасний раб!) не оцінне судження мовця, а емоційна реакція мовця на адресу людини. Суб'єктивні елементи, що входять до обох категорій С (афективної й аксіологічної), називаються аксіологічно-афективними; admiravble(чудовий), mйprisable(мерзенний), тому що вони виражають одночасно оцінне судження й емоційну реакцію мовця щодо предмета висловлення.

C. Kerbrat-Orecchioni стверджує, що часто важко встановити відмінність між аксіологічними й афективними прикметниками. Вона навіть говорить про категорію аксіологічно-афективних прикметників [2, с. 91]. Проте деякі прикметники мають стабільну семантику. Багато прикметників набувають аксіологічного значення лише оказіонально з причини контексту чи особливого ідіолекту. Буває, що аксіологічний прикметник у контексті може змінити на протилежну свою нормальну конотацію, тобто позитивне значення прикметника стає негативним і навпаки: un film magnifiquement immoral(чудовий аморальний фільм). У дискурсах, що претендують на О, афективні прикметники, як правило, не вживаються, напр., лексикографічний дискурс.

Нарешті розглянемо С з модалізуючим значенням за класифікацією C. Kerbrat-Orecchioni [2, c. 118]. Цю С ми будемо аналізувати у вузькому значенні, оскільки вона виявляється головно через асертивну М, яка показує ступінь (сильний, середній, слабий) впевненості / невпевненості мовця у своєму висловленні, його реальність / ірреальність за допомогою модалізаторів. Ця С виявляється на всіх мовних рівнях. Серед маркерів цієї С на лексичному рівні у французькій мові слід назвати насамперед прислівники-модалізатори, яких є близько тридцяти. Упевненість можуть виражати: а) прислівники (assurйment, forcement, rйellement, certainement, incontestablement);б) прикметники (sыr, certain, inйvitable); с) вирази (а coup sыr, sans aucun doute) ; в) дієслова (аssurer, affirmer, certifier). Нагадаємо, що дієслово за природою антропоцентричне, до його поняття обов'язково входить ставлення до особи. Невпевненість можуть виражати прислівники: аpparamment, probablement, peut-кtre;прикметники: douteux, incertain, probable..;вирази: selon toute vraisemblance, je ne sais quel...;дієслова, що виражають думку: croire, douter, supposer...;модальні дієслова: pouvoir, devoir, savoir...

На граматичному морфологічному рівні С з модальним значенням виражається насамперед дієслівними часами і способом дії, які також беруть участь у реалізації ознаки реальність / ірреальність, адже граматична категорія часу показує перебіг подій, стан, що існує в об'єктивній дійсності, властивий їй (характеризується ознакою реальності), або які уявляються (поза сферою мовця) і є ірреальними. Це можуть бути: 1. Conditionnel, що ставить під сумнів висловлювання. Il serait innocent. Ma copie aurait йtй volйe, quelle catastrophe!; 2. Futur anffirieur. Il aura ratй son train. 3. Subjonctif. Je doute que...; 4. Безособові конструкції, що виражають упевненість: il apparaоt clairement que, il est sыr queабо невпевненість: il se peut que, il semble que, il est possible que; 5. Вигуки. Zut! Bravo!

Не менші за лексику можливості суб'єктивації / об'єктивації мовлення має синтаксис, зокрема так званий “афективний” (термін запропонований Ш. Баллі [5, c. 146], який, проте, не отримав підтвердження в пізнішій лінгвістиці, оскільки особливого “афективного” синтаксису немає), посилюючи чи послаблюючи його виразність. Лише вміння знаходити “свої” виразні й емоційні слова не роблять наше мовлення живим. Адже слова треба вміти розставляти, вибудовувати з них речення, які б дозволили використати різну інтонацію, підкреслити слова логічними наголосами, зрештою, вміло розставити паузи. Як відомо, стандартна двоскладова структура французького речення відповідає об'єктивно нейтральному, часто офіційному типу повідомлення. Але зміна порядку слів у реченні, пасивний і активний стан, пряма і непряма мова, конверсія, типи фраз, емфатичні засоби, використання парцельованих, сегментованих конструкцій, повторів, прономіналізації, дислокації, прийомів увиразнення (mise en relief), засобів, значення яких звичайно не усвідомлюється як суб'єктивне (напр., прийменники чи сполучники) та ін. свідчать про С мовця, напр., риторичні фрази: Est-ce que c'est vrai?(Чи це правда?); виокремлення члена речення: C 'est lui qui(Саме він). Les films comiques, зa me fait rire(Комічні фільми, це мене смішить).

Стилістичні засоби С. Стиль - це сама людина. У цьому визначенні, даному французом Бюффоном 200 років тому, сформульована вся сутність стилю. Стиль є явищем не об'єктивного, а суб'єктивного світу, явищем іншої людської природи і як такий належить до світу культури. Цей феномен є нематеріальним, а ідеальним, тому що будь-яка С ідеальна. Максими, сентенції, порівняння, метафори, прислів'я та інші фігури стилю яскраво виражають С. Метафора. Mon voisin a l'air d'une porte de prison(Мій сусід виглядає як мрець). Антифраза дозволяє мовцю шляхом іронії висловити протилежну думку: Bravo, belle rйussite!(Браво, оце так успіх). Літота може нейтралізувати (пом'якшити) негативне висловлювання. Cette cop³e n 'est pas excellente(Це не найкраща копія). Гіпербола підкреслює, посилює думку: Votre devoir est une catastrophe nationale! (Ваша робота - це національна катастрофа!). Стиль відображає особистість автора.

С можуть виражати також: 1) фонетичні засоби: вимова, інтонація (Vous ici? Mais c'est une honte!)та її складники: темп, мелодика, наголос, паузи, тембрі т. ін.; 2) типографські засоби: великі букви (Il est en retard. TRES en retard!),курсив, підкреслені слова, жирний шрифт, лапки, пунктуація...; 3) композиційні засоби: сегментація тексту (розділи, підрозділи, абзаци...).

Ми розглянули основні концепції суб'єктивності, об'єктивності, модальності і модалізації та засоби їх вираження у французькій мові та мовленні, зокрема теорії Е. Бенвеніста, Ш. Баллі, Р Charaudeau, С. Kerbrat-Orecchioni та О. Galatanu. Жодним чином ми не претендуємо на вичерпність представлених поглядів на ці концепти та повний перелік засобів їх вираження. Це лише спроба показати, що ці концепти треба розглядати разом, що проблема далека від розв'язання у зв'язку з різноманіттям мов, підходів, дисциплін, дискурсів і т. ін. А тому ми констатуємо, що єдиної їх дефініції не існує, оскільки суб'єктивація / об'єктивація мовлення здійснюється кожним мовцем залежно від цілей комунікації: комунікативних, аргументативних, ідеологічних і тощо, а отже, підхід до них має бути градуальним. Ми бачимо подальші перспективи дослідження концептів О / С у визначенні їх ролі та засобів вираження в конкретному дискурсі.

Література

мовлення концепт модальність дискурс

1. Быкова М. Ф. Мистерия логики и тайна субъективности / Мария Федоровна Быкова // О замысле феноменологии и логики у Гегеля: историко-философский ежегодник рос.акад. наук. Ин-т философии / редкол.: Н. В. Мотрошилова (гл. ред.) и др. - М. : Наука, 1996. - С. 44-46.

2. Kerbrat-Orecchioni C. L'йnonciation de la subjectivitй dans le langage / Catherine Kerbrat- Orecchioni. - P. : Armand Colin, 1980. - 290 p.

3. Кант И. Критика чистого разума / Иммануил Кант // Собр. соч. в 6 т. - Т.3. - М. Мысль, 1964. - 799 с.

4. Brown P. Politeness. Some universals in language / Penelope Brown, Stephen C. Levinson. - Cambridge : Cambridge University Press, 1987. - 345 p.

5. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Шарль Балли; [пер. с франц. 3-го изд. Е. В. Вентцель, Т. В. Вентцель]. - М. : Изд-во иностр. лит., 1955. - 416 с.

6. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Эмиль Бенвенист; [пер. с франц. Ю. Н. Караулова] / под ред. с вступит.статьей и комментарием Ю. С. Степанова. - М. : Прогресс, 1974. - 447 с.

7. Ducrot O. A quoi sert le concept de modalitй? / Oswald Ducrot // Modalitй et Acquisition des langues. - Berlin, Walter de Gruyter, 1993. - Р. 111-129.

8. Краснова Т. М. Субъективность. Модальность (материалы активной грамматики): [монография] / Татьяна Ивановна Краснова. - Санкт Петербург : Из-во Санкт-Петербурского гос. ун-та экономики и финансов, 2002. - 191 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://books.google.com.ua/books?isbn=5731016208.

9. Химик В. В. Теория субъективности и ее выражение в русском языке : [монография] / Василий Васильевич Химик. - Ленинград : Изд-во ЛГУ, 1990.- 184 с.

10. Козак С. В. До питання про “суб'єктивність” як об'єкта лінгвістичних досліджень / Софія Веніамінівна Козак // Одеський лінгвістичний вісник: науково-практичний журнал нац. ун.-ту “Одеська юридична академія” / гол. ред. Н. В. Петлюченко. - Одеса : Вид. Дім “Гельветика”, 2015. - Вип. 5. - Том 2. - С. 63-65.

11. Гуссерль Э. Логические исследования: собрание сочинений / Эдмунд Гуссерль; [пер. с нем. В. И. Молчанова]. - Т 3. - М. : Гнозис, 2001. - 585 c.

12. Weber M. Essai sur la neutralitй axiologique dans les sciences sociologiques et scientifiques / Max Weber // Essai sur la thйorie de la science. Quatriиme essai. [Traduction de l'allemand] - P. : Librairie Plon, 1917. - P. 494-498. - [Edition йlectronique]. - Quйbec. - 2004. - Режимдоступу: classiques.uqac.ca/.../Weber/essais_theorie_science/Essais_sci...

13. Galatanu O. Le concept de modalitй: les valeurs dans la langue et le discours / Olga Galatanu // Les valeurs. - Nantes : Maison des Sciences de l'Homme Ange Guйpin, 2002. - P. 17-32.

14. Телия В. Н. Экспрессивность как проявление субъективного фактора в языке и ее прагматическая ориентация // Вероника Николаевна Телия, Татьяна Анатольевна Графова и др. // Человеческий фактор в языке. Языковые механизмы экспрессивности: [коллективная монография]. - М. : Наука,1991. - С. 28-35.

15. Riegel M. Grammaire mйthodique du franзais. - [2e йd.] / Martin Riegel, Jean-Christophe Pellat, Renй Rioul. - P. : PUF, 1996. - 647 р.

16. Milner J.-C. Ordres et raisons de langue / Jean Claude Milner. - P. : le Seuil, 1982. - 285 p.

17. Круковський В. І. Лексико-граматичні й комунікативно-прагматичні особливості категорії об'єктивності у спеціалізованому дискурсі / Василь Іванович Круковський, Олена Василівна Круківська // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ : Філологія. Педагогіка. Психологія. -

К.: Видавничий центр КНЛУ, 2016. - Випуск 33. - С. 11-18.

18. Гумбольд В. Избранные труды по языкознанию / Вильгельм фон Гумбольд; [пер. с нем.] / Общ.ред. Г. В. Рамишвили; послесл. А. В. Гулыги и В. А. Звегинцева. - М. : Прогресс, 2000. - С. 315.

19. Brйal M. Essai de sйmantique: science des significations / Michel Brйal. - P. : Hachette, 1987. - 349 р.

20. Виноградов В. В. О категории модальности и модальных словах в русском языке / Виктор Владимирович Виноградов // Избр. тр. : Исследования по русской грамматике. - М. : Наука, 1975. - Т. 2. - С. 38-79.

21. Le Querler N. Typologie des modaliths. Nicole Le Querler. - Caen : Presses universitaires de Caen, 1996. - 160 p.

22. Meunier A. Modalitйs et communication / Andrй Meunier // Langue franзaise // Communication et analyse syntaxique. - P. : Larousse, 1974. - Vol. 21. - n. 1. - P. 8-25.

23. Vion R. Modalitй, modalisations et discours reprйsentйs / Robert Vion // Langages. - P. : Larousse, 2004. - 38 annйes. - n. 156. - P. 96-110. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.lpl-aix.fr/~fulltext/2463.pdf.

24. Романова Т. В. Модальность. Оценка. Эмоциональность : [монография] / Татьяна Владимировна Романова. - Нижний-Новгород : Изд-во НГЛУ им. Добролюбова, 2008. - 309 с. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://nnov.hse.ru/data/2012/.

25. Herslund M. Catйgories grammaticales et linguistique textuelle: la catйgorie du temps en franзais / Michael Herslung // Copenhagen Studies in Language, CEBAL. - Series 10. - Copenhagen : Nyt Nordisk Forlag, 1987. - P. 89-108.

26. Лайонз Дж. Введение в теоретическую лингвистику / Джон Лайонз; [пер. с анг. под ред. В. А. Звегинцева]. - М. : Прогресс, 1978. - 544 с.

27. Palmer F. R. Mood and modality / Robert Frank Рalmer. - [2 nd ed.] - Cambridge : Cambridge University Press, 2001. - 236 p.

28. Агаева Ф. А. Модальность как лингвистическая категория (на материале английского и туркменского языков) : автореф. дисс. ... докт. филол. Наук : спец. 10.02.19 “Общее языкознание” / Файза Ахмедовна Агаева. - Баку, 1990. - 47 с.

29. Gardes-Tamine J. La construction du texte. De la grammaire au style / Joelle Gardes-Tamine, Marie-Antoinette Pelizza. - P. : Armand Colin, 1998. - 179 p.

30. Gollesin L. Temporalitй et modalitй / Laurent Gosselin. - Bruxelles : De Boeck, 2005. - 256 p.

31. Arrivй M. La grammaire d'aujourd'hui / Michel Arrivй, Franзoise Gadet, Michel Galmiche. - P. : Flammarion, 1986. - 719 p.

32. Picavez H. Modalisation et verbes de connaissance: une approche linguistique des Pensйes de Pascal / Hugues Picavez; [thиse de doctorat en Sciences de langage]. - Nantes : Universitй de Nantes, 2003, - 345 p. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.theses.fr/2003NANT3019.

33. Charaudeau P. Grammaire du sens et de l'expression / Patrick Charaudeau. - P. : Hachette, 1992. - 927 p. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: nla.gov.au/anbd.bib-an10641257.

34. Vignaux G. Le Discours acteur du monde. / Georges Vignaux // Enonciation, argumentation etcognition. - P. : Ophrys, 1988. - 234 р.

35. Касевич В. Б. Семантика. Синтаксис. Морфология; [монография] / Вадим Борисович Касевич. - М. : Наука, 1988. - 311 с.

36. Balatchi R.-N. L'expression de la subjectivitй en franзais: approche pragma-sйmantique du pronom JE; [монографія] / Raluca-Nicoleta Balatchi. - Iasi : Casa Editoriala Demiurg, 2007. - 281 p. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.eer.cz/files/eer_I-2-02-balatchi.pdf.

37. Maingueneau D. Elйments de linguistique pour le texte littйraire / Dominique Maingueneau. - P.: Bordas, 1986. - 158 p.

38. Ткачук В. М. Категорія суб'єктивної модальності: дис. ... канд. філол. наук: спец. 10.02.15 “Загальне мовознавство” / Вадим Миколайович Ткачук. - Донецьк, 2002. - 221 с.

39.Pupier P. Une premiиre systйmatique des йvaluatifs en franзais / Paul Pupier: Revue quйbйcoise de linguistique. - Quйbec : Universitй du Quйbec а Montrйal, 1998. - Vol. 26. - n. 1. - P. 51-78. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: id.erudit.org/iderudit/603144ar.

Размещено на Allbest.ru