Кодифікація української мови в галицьких граматиках першої половини ХІХ ст.
Соціолінгвістичні і теоретичні чинники кодифікаційного процесу в першій половині ХІХ ст. Напрями формування теорії кодифікації. Значення отриманих результатів для історії української літературної мови, історії граматики і українського мовознавства.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 24.06.2014 |
| Размер файла | 70,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Зіставлення текстів граматик дало змогу простежити формування в Галичині власної традиції аналізу української мови, не просто відображеної певною кількістю праць, що пояснювали об'єкт дослідження - літературну форму, а зв'язками між цими джерелами. Відлік традиції імпліцитно розпочала граматика І.Могильницького, експліцитно - М.Лучкая. Першим текстом, який підтвердив зв'язок між граматичними описами різних авторів, була граматика Й.Лозинського. У ній враховано результати вивчення літературної мови в граматиках М.Лучкая та І.Вагилевича, іншими словами, використано сучасну авторові систему наукових знань про українську мову.
Наступність у формуванні мовознавчої характеристики граматичних норм відбивали не тільки лінгвістичні, а й мовні прескрипції. Лексична семантика виявилася помітнішою, доступнішою для лінгвістичного обґрунтування, тому автори граматик часто вдавалися до лексико-семантичних класифікацій слів за різними ознаками (тематичною чи структурною). Процес усвідомлення граматичної семантики був поступовим, адже йшлося про вникання у зміст більш абстрактного рівня, граматичного. Це засвідчив і спосіб формування дефініцій термінів - неоднаковий і зумовлений як різною мірою розкриття відповідних категорій у працях, які стали зразком граматичного опису, так і різним рівнем абстрактності самих категорій. Не усі автори сформулювали визначення термінів “відмінок” чи “стан”, але успішно розкрили значення термінів “число” і “час”. Чітке уявлення про живі істоти як корелят граматичного роду сприяло розкриттю термінів “жіночий”, “чоловічий” та “середній рід”. Водночас початкове уявлення про вид дієслова визначило формування значення терміна “вид” тільки в граматиках І.Вагилевича та Я.Головацького. Перебуваючи під впливом теорії міжслов'янської літературної мови XVI-XVII ст., логіко-граматичного та порівняльно-історичного підходів до мовних явищ, дослідники виявляли і пояснювали граматичні норми української мови і першими щодо них сформували лінгвістичну абстракцію (підрозділ 4.6. “Традиція граматичного опису української мови”).
Щодо україномовного матеріалу диференціація дескриптивного та прескриптивного підходів у першій половині ХІХ ст. щойно розпочалася, тому в граматиках поєднано різні методи аналізу. Завдяки описовій методиці граматисти, передусім, вичленили такі типи одиниць: слова, словосполучення і речення, перші з них розглядалися в усіх граматиках, останні - зрідка. У текстах виявлено прийоми зовнішньої (у вигляді прийомів лінгвістичної географії та нормативно-стильової характеристики одиниць мови) і внутрішньої інтерпретації (прийом класифікації і систематизації, прийом парадигм, прийом міжрівневої характеристики). Зіставну інтерпретацію і фрагменти типологічної характеристики як прийоми зіставного методу використано в описах І.Могильницького та М.Лучкая. Прийоми історико-порівняльного методу у вигляді хронологізації і культурно-історичної інтерпретації, як і порівняльно-історична методика аналізу, мало актуалізовані. При очевидному пошуковому характері осмислення матеріалу безсумнівними є певні тенденції його інтерпретації: тенденція опису до вичерпності розгляду конкретного явища, що зумовлювало каталогізацію досліджуваних об'єктів і сприяло відокремленню та виокремленню цих явищ, тенденція до можливого визначення в якомусь явищі підвидів, груп чи підгруп, що реально засвідчували застосування класифікаційних прийомів. Окреслені тенденції відіграли конструктивну роль у формуванні лінгвістичних приписів у граматиках М.Осадци, О.Партицького, О.Огоновського, С.Смаль-Стоцького і Ф.Ґартнера (підрозділ 4.7. “Методи аналізу україномовного матеріалу”).
У п'ятому розділі: “Практика кодифікації: засоби відбору граматичних норм” визначено роль літературного критерію, характер норм на відповідність одній із підсистем загальнонародної української мови, кодифіковані у граматиках морфологічні норми порівнюються з нормами, реалізованими в засобах текстової кодифікації.
Якщо І.Могильницький та І.Вагилевич зразковими вважали літературні тексти до ХІХ ст., то Й.Лозинський обґрунтував як критерій нормування сучасну літературну практику. У зв'язку з цим він висловився про розвиток української літератури дуже категорично: кілька сучасних творів не становлять літературу, про неї можна говорити лише тоді, коли є твори зразкові, класичні, а вони ще відсутні. Граматики Й.Левицького та Я.Головацького не містили відомостей про літературні джерела, як і про будь-які інші тексти, правда, в надрукованій “Росправh о #зыцh южнорuскoмъ и его нарhчї#хъ” Я.Головацький визнав за літературний зразок твори, написані староукраїнською літературною мовою, хоча він знав усі тексти, що ілюстрували формування нової української літературної мови. Цією інформацією граматисти не скористалися: вплинули територіальна роз'єднаність України і культурно-історичний контекст Галичини, що перебувала у складі Австро-Угорської імперії. Водночас у граматиках не актуалізовані й україномовні тексти, що виходили в Галичині першої половини ХІХ ст. (підрозділ 5.1. “Літературний чинник”).
Граматичні форми іменника, прикметника, займенника, числівника, дієслова, прислівника у дисертації послідовно вивчено у зіставленні з граматичними нормами, зафіксованими в засобах тогочасної текстової кодифікації (збірці “Русалка Дністрова” та працях Я.Головацького і Й.Лозинського). Такий підхід посприяв розкриттю одного з невідомих фрагментів типологічної взаємодії літературної мови і діалектів. Наприклад, запропоновані у граматиках дієслова 1-ї особи теперішнього часу містили флексії -у(-ю) (в 1-й особі однини між українськими діалектами небагато відмінностей, і вони збігаються з сучасною літературною нормою). І.Могильницький та Й.Лозинський подавали старовинні форми стригu і пекu, утворені від інфінітивів з суфіксом -чи (стричи, печи). з усіх інфінітивних форм, зафіксованих у тексті розвідки “О образованю рuского "зыка” Й.Лозинського, був лише один приклад на -чи: остеречи, у тексті доповіді Я.Головацького використовувалися тільки інфінітивні форми на -ти, хоча приклади, характерні для говорів південно-західного наріччя, вживалися в західноукраїнській періодиці навіть на початку ХХ ст. До діалектних форм у граматиці Я.Головацького подано нормативні сьогодні відповідники на шиплячий: стригu і стрижu; пекu і печu. У граматиці І.Могильницького нормативними визнані безепентетичні форми дієслів у 1-й особі однини з основою на губний, як робю, любю і под. (поширені на території говорів південно-західного наріччя, зокрема бойківських, гуцульських, покутських, наддністрянських). Якщо І.Вагилевич подав форми з епентетичним -л-, в чому його надалі підтримав Й.Левицький, то Й.Лозинський визнав обидві форми (з -л- і без нього), на зразок любйu (любю) і любльu; сапйu і сапльu; гремйu і гремлю; ловйu і ловльu. Правило про нормативні форми дієслів 1-ї особи теперішнього часу сформульовано тільки в граматиці Я.Головацького, який вважав відсутність епентетичного -л- діалектною ознакою (у майбутній літературній практиці дієслова без епентетичного -л- після губного в 3-й особі множини вживалися як винятки).
Крім синхронної динаміки норм, граматики зберегли й діахронну. Її ілюстрували форми дієприкметників та дієприслівників, які не відповідали узусу, а були пов'язані з практикою староукраїнської літературної мови. За винятком цих форм, усі інші морфологічні норми, запропоновані у граматиках, збігалися з відповідними їм у тогочасних текстах художнього та наукового стилю і відповідали граматичній системі говорів південно-західного наріччя (підрозділ 5.2. “Зв'язок кодифікованих норм з системою загальнонародної української мови”).
Висновки
Поняття “кодифікація” отримало перспективу вивчення на етапі інтеграційного аналізу української літературної мови (останнє десятиріччя ХХ ст. і до сьогодні). Розкриттю змісту поняття “граматична кодифікація” в дисертації передувало висвітлення таких проблемних аспектів дослідження, як належність прескриптивної проблематики до лінгвістики, науковий статус нормативних граматик першої половини ХІХ ст., сутність прескрипцій, або приписів, які диференційовані на лінгвістичні та мовні.
Щоб розкрити зміст поняття “граматична кодифікація”, в дисертації побудовано теоретичну модель його опису, в основі якої визнано зв'язок загальнодескриптивної (теорія кодифікації) і частководескриптивних теорій (регулювання мовної діяльності, норми, граматичного опису, взаємодії літературної мови і діалектів). Ця модель стала засобом реконструкції теорії та практики кодифікації з огляду на обрану джерельну базу досліджень, граматики першої половини ХІХ ст.
Обґрунтовано доцільність вихідних абстракцій доведення проблеми - понять “мовна свідомість”, “граматична правильність літературної мови” та “норма як центр понятійного поля кодифікації”.
Розроблена в дисертації теоретична модель і застосовані вихідні абстракції доведення проблеми дозволили виявити і розкрити нові релевантні ознаки поняття “граматична кодифікація”, що є обов'язковими елементами його теоретичної характеристики: соціолінгвістичні чинники кодифікації, наукове підґрунтя кодифікації, теорія граматичної кодифікації, граматична правильність літературної мови, лінгвістична характеристика граматичних норм, практика граматичної кодифікації.
4. Кодифікація української мови в галицьких граматиках першої половини ХІХ ст. мала теоретичний і практичний вияви. І.Могильницький, І.Вагилевич, Й.Лозинський, Й.Левицький, Я.Головацький вперше систематизували лінгвістичне знання з метою обґрунтування норм літературної, в їхньому розумінні, мови і відібрали її граматичні норми. З огляду на відображення узусу, здійснена кодифікація тільки наближалася до досконалої, тому що не всі граматичні норми мали народну основу, визначену зв'язком з граматичною системою говірок південно-західного наріччя, були норми, зумовлені орієнтацією авторів на літературні тексти до ХІХ ст. Граматисти характеризували явища в нормі шляхом добору варіантів, що є підтвердженням перспективності кодифікації. Мету кодифікації відбивала виявлена у граматиках тенденція до відображення не тільки синхронного зрізу норм, а й діахронного. Кодифікацію здійснено на описовому та регулятивному етапах і лише частково на етапі реалізації (не всі граматики використовувались в навчальній практиці). Процес кодифікації постав у кодифікаційних програмах кожного автора граматики, між якими було багато спільного і відмінного.
Кодифікація української мови в галицьких граматиках першої половини ХІХ ст. визначена такими соціолінгвістичними факторами: використанням української мови в університетській практиці та проповідницькій діяльності, потребою україномовних підручників, впливом лінгвістичних ідей двох культурно-історичних ареалів - австрійського і російського, розвитком української літератури, соціальною базою носіїв української мови.
Наукове підґрунтя кодифікації української мови в галицьких граматиках першої половини ХІХ ст. зумовлене зв'язком граматичного опису української мови з теорією міжслов'янської літературної мови ХVІ-ХVІІ ст., ідеями західноєвропейського граматичного раціоналізму та слов'янського порівняльно-історичного мовознавства, окремими аспектами лінгвістичного аналізу національних мов, знанням про українську мову, окресленими завданнями її опису.
Теорію граматичної кодифікації ілюструє розкрита в текстах граматик природа граматичної правильності літературної мови, яку перші кодифікатори пояснили за допомогою характеристики граматичної форми, систематизації словозміни, відображення взаємодії лексичної та граматичної семантики, осмислення структури слова та його словотвірних зв'язків, формування змісту морфологічних категорій та синтаксичних понять. Граматисти виявили синтетичні засоби вираження граматичних значень, систематизували форми слів разом з теоретичними узагальненнями, що надалі розвивалися в нормативно-граматичних описах української мови М.Осадци, О.Партицького, О.Огоновського, С.Смаль-Стоцького і Ф.Ґартнера та ін. Перші кодифікатори зафіксували регулярні граматичні форми і складні випадки формотворення - вивчення матеріалу в такому напрямі теж продовжили граматисти другої половини ХІХ ст. Звернувши увагу на словотвірну похідність і напрями аналізу внутрішньої структури українського слова, галицькі дослідники виявили зв'язок значення слова і його будови, пояснили аспекти формо- та словотворення в контексті опозиції “традиційне”-“нове” через просування від простого до складного. Граматики засвідчили конкретно-історичне розуміння граматичної семантики, пошуковий характер її осмислення, взаємодію між одиницями лексичного і граматичного рівнів мови. Формування синтаксичної теорії відбулося шляхом розкриття зв'язку мови і мислення, опозицій “загальне”-“конкретне” та “логічне”-“граматичне”, завдяки розумінню зв'язків між морфологією і синтаксисом. Уперше почало розвиватися вчення про українське речення і словосполучення. Новизна тогочасного граматичного опису полягала в окресленні проблематики синтаксису в межах граматики, а не риторики, як це практикувалося у ХVIII ст.
Теорію граматичної кодифікації підтверджує здійснений у текстах граматик відбір лінгвістичних характеристик граматичних норм, який забезпечили греко-латинський канон граматичного опису літературної мови, запозичений з граматик XVI-XVII ст., ідея спорідненості слов'янських мов та граматична характеристика національних мов, увага до універсальних та ідіоетнічних ознак української літературної мови, створювана в Галичині граматична традиція опису рідної мови та застосовані методи її аналізу. Реалізований у граматиках першої половини ХІХ ст. греко-латинський канон граматичної правильності у формі конструктивних ознак і розвинутої в межах канону видової характеристики, зумовленої пізнанням україномовного матеріалу, став надалі надбанням прескриптивного мовознавства другої половини ХІХ ст. - за цією схемою здійснювався граматичний опис української мови у граматиках М.Осадци, О.Партицького, О.Огоновського, С.Смаль-Стоцького і Ф.Ґартнера та ін. Започаткований граматистами першої половини ХІХ ст. спосіб обґрунтування ознак української мови у зв'язку зі спорідненими слов'янськими мовами став надалі актуальною проблемою теоретичної лінгвістики. Уперше виявлена і розглянута на матеріалі української мови проблема мовних універсалій виявилася важливою для подальших типологічних досліджень. Автори граматик розкрили ідіоетнічну сутність української мови на рівні нормативних форм шляхом протиставлення літературного елемента усномовному в контексті початкового трактування опозиції “літературна мова”-“діалект”, вперше окресливши наддіалектну форму для території Галичини. У першій половині ХІХ ст. почала формуватися власна традиція аналізу української мови, визначена імпліцитними й експліцитними зв'язками між теоретичним та ілюстративним матеріалом граматик, актуалізацією різних методів та прийомів, серед яких найголовнішим виявився описовий (про що підтвердив нормативно-граматичний опис української мови в другій половині ХІХ ст.).
Практику граматичної кодифікації у першій половині ХІХ ст. ілюструє компромісна орієнтація граматистів, за винятком Й.Лозинського, на літературні тексти до ХІХ ст. (визначила появу діахронного зрізу граматичних норм) і на узус, що посприяв відображенню синхронної динаміки граматичних норм. Це були характерні для говорів південно-західного наріччя морфологічні норми, які, як виявлено в дисертації, використовувалися і в україномовних художніх та наукових текстах першої половини ХІХ ст. Оскільки результати граматичної і текстової кодифікації частково збігалися, можна зробити висновок, що регіональна граматична традиція першої половини ХІХ ст. певною мірою підтримувала формування західного варіанта нової української літературної мови.
Отримані в дисертації результати релевантні для дисциплін, які вивчають українську літературну мову. В курсі історії української літературної мови матеріал про граматичну кодифікацію висвітлює теоретичне знання про літературний стандарт, що формувався. Щодо його розвитку в першій половині ХІХ ст. опозицію понять “літературна норма”-“діалектна норма” доцільно розглядати як історично змінну величину, представлену не протиставленням елементів, а їх можливою єдністю. Розкриття та фіксація діахронного і синхронного зрізів літературної норми виявилися визначальними. Оскільки синхронний стан норм був зумовлений зв'язком з граматичною системою говірок південно-західного наріччя і відповідав західноукраїнському варіантові літературної мови, для Галичини, що перебувала в складі Австро-Угорщини, ця тенденція кодифікації була прогресивною і демократичною: вона ілюструвала прагнення авторів граматик формувати літературну мову на народній основі. Однак з погляду єдиного літературного стандарту для всіх українських територій (Галичини та Наддніпрянської України) така тенденція кодифікації не виявилася перспективною, тому з останньої чверті ХІХ ст. на західноукраїнських землях почалася переорієнтація на нову діалектну базу - південно-східне наріччя, яке лягло в основу нової загальноукраїнської літературної мови.
Для історії та теорії граматики української мови дослідження кодифікаційного процесу першої половини ХІХ ст. виявило становлення граматичних ідей, характер формування змісту граматичних категорій і понять. Кодифікатори уперше вирішували складне питання зв'язку лінгвістичної теорії та україномовного матеріалу. Досягненням граматистів був висновок про формулювання граматичних правил із фактів мови індуктивним, а не дедуктивним шляхом. Автори граматик вважали своїм завданням навчити своїх читачів не тільки правильно говорити та писати, а й мислити, що запрограмовувало в основу відбору нормативних граматичних одиниць вплив логіки. Тексти граматик зберегли конкретно-історичний зміст морфологічних категорій та окремих синтаксичних понять. Це були початкові уявлення про граматичну семантику, які мали суб'єктивний характер. Граматисти систематизували, визнавши первинними, формальні мовні ознаки. Здійснений ними опис української мови ілюстрував існуючі в мові причинно-наслідкові зв'язки, невідомі їхнім респондентам, але відображені формально. Розглядаючи творення слів, яке в програмах формування літературної мови було одним із найважливіших питань, граматисти пізнавали морфолого-лексичний характер словотвору і робили перші спроби в осмисленні відношень похідності. Граматики засвідчили вже певне знання про слово: воно не просто позначає предмети і явища, тобто виконує номінативну функцію, а й має різну будову за кількістю складів та коренів. Граматичне слово почало визначатися як членована одиниця, що належала до різних розрядів. Вперше формувалося синтаксичне вчення.
Для історії українського мовознавства дослідження теорії кодифікації на матеріалі граматик першої половини ХІХ ст. висвітлило взаємодію тогочасних лінгвістичних парадигм у становленні системи наукового знання про граматичні ознаки української мови. Врахувавши доцільність окреслення історичних періодів у формуванні нормативно-граматичного вивчення української мови, перший етап граматичної кодифікації української мови пов'язуємо з мовознавчим контекстом Галичини. Укладені тут граматики започаткували нормативно-граматичний напрям вивчення української мови, основним досягненням якого була увага до її системи і структури. Представники цього напряму - І.Могильницький, І.Вагилевич, Й.Лозинський, Й.Левицький, Я.Головацький - здійснили опис української мови, наукова об'єктивність якого підтверджена зв'язком з теорією міжслов'янської літературної мови ХVІ-ХVІІ ст., з сучасним європейським мовознавством (ідеями загального мовознавства та славістики) і знанням про українську мову, що почало формуватися в дескриптивних і прескриптивних її описах.
Розроблену в дисертації методику вивчення початкового періоду граматичної кодифікації української мови можна застосувати для розкриття кодифікаційної практики граматистів другої половини ХІХ ст., зокрема М.Осадци, О.Партицького, О.Огоновського, С.Смаль-Стоцького і Ф.Гартнера. Вивчення цього нового періоду кодифікації внесе корективи у створену інтерпретаційну модель опису проблеми, однак це закономірно. Лише в такий спосіб можна розв'язати питання про періоди, напрями, тенденції розвитку теорії та практики граматичної кодифікації як компонента теорії української літературної мови.
Основні положення дисертації викладено в таких працях:
Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина ХІХ ст.) Див. рец. на неї: Єрмоленко С.Я. Галина Мацюк. Прескриптивне мовознавство в Галичині (перша половина ХІХ ст.). - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2001. - 373 с. // Мовознавство. - 2002. - № 1. - С.71-73; Селіванова О.О. Галина Мацюк. Прескрип-тивне мовознавство в Галичині (перша половина ХІХ ст.). - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2001. - 373 с. // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. - Черкаси, 2002. - Вип.29. - С.155-157.. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2001. - 373 с.
Передумови граматичної кодифікації української літературної мови в Галичині (ХІХ ст.) // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов'янська філологія. - Чернівці: Рута, 1999. - Вип.52-53. - С.112-118.
Теоретичне пізнання української мови в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. - Київ: Логос, 1999. - Ч.ІV. - С.139-147.
Пошуки теоретичного підґрунтя аспектів граматичної кодифікації української літературної мови // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. - Київ: Логос, 1999. - Вип.2. - Ч.І. - С.221-232.
Особливості наукової інтерпретації української літературної мови у працях І.Могильницького (Галичина, перша половина ХІХ ст.) // Наукові записки. Серія: Мовознавство. - Тернопіль: ТДПУ, 1999. - Ч.2. - С.57-65.
Теорія речення у граматиці І.Могильницького // Науковий вісник Волинського державного університету. Філологічні науки. - Луцьк, 1999. - №13. - С.41-45.
І.Могильницький про завдання граматики // Мова та історія: Збірник наукових праць. - Київ, 1999. - Вип.54. - С.4-9.
Імпліцитний вияв граматичної орієнтації І.Могильницького // Мова та історія: Збірник наукових праць. - Київ, 1999. - Вип.53. - С.18-25.
Екстралінгвістичні та лінгвістичні чинники граматичної кодифікації літературної мови в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Українознавчі студії. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - №2. - С.15-26.
Перебіг процесу наукового пізнання української літературної мови в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Мова і культура: Філософія мови і культури. Культурологічний компонент мови. - Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2000. - Вип.2. - Т.1. - С.87-93.
Вчення про словосполучення в рукописній граматиці І.Могильницького (Галичина, перша половина ХІХ ст.) // Вісник Львівського університету. Серія філологічна. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. - Вип.28. - С.325-329.
Ідея спадкоємності і розвитку морфологічних категорій української мови на початку ХІХ ст. // Вісник Львівського університету. Сер. філологічна. - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2000. - Вип.29. - С.54-61.
Парадигматичні трансформації греко-латинського канону граматичної правильності в східнослов'янських граматиках першої половини ХІХ ст. // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського лінгвістичного університету. Серія: Філологія. Педагогіка. Психологія. - Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2000. - Вип.3. - С.289-294.
Зміст граматичних категорій дієслова в граматиках першої половини ХІХ ст. // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М.Коцюбинського: Зб. наук. праць. Серія: Філологія. - Вінниця: ВДПУ, 2000. - Вип.2. - С.43-48.
Мовознавці першої половини ХІХ ст. про взаємодію лексичної та граматичної семантики // Філологічні студії. - Луцьк, 2000. - №1. - С.125-130.
Мовознавчі праці першої половини ХІХ ст. про окремі аспекти формо- та словотворення в українській мові // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. - Харків: ХДПУ, 2000. - Вип.4. - С.24-35.
Формування теорії кодифікації в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2000. - Вип.30. - С.69-77.
Теоретичний компонент у тексті граматик української мови (Галичина, перша половина ХІХ ст.) // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2000. - Вип.26. - С.139-146.
Описова методика аналізу в граматиках першої половини ХІХ ст. // Наука і сучасність: Збірник наукових праць Національного педагогічного університету ім. М.П.Драгоманова. - Київ: Логос, 2000. - Вип.2. - Ч.І. - С.216-227.
Теоретичні джерела рукописної граматики Івана Могильницького // Мовознавство. - 2000. - №4-5. - С.26-32.
Становлення прескриптивної лінгвістики в Галичині // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. - Донецьк: Дон НУ, 2001. - Вип.7. - С.222-231.
Про сутність поняття “кодифікація” // Проблеми граматики і лексикології української мови: Зб. наук. праць. - Київ: НПУ, 2001. С.19-28.
Прескриптивна лінгвістика і напрями теоретичного пізнання синтаксичних проблем у першій половині ХІХ ст. // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов'янська філологія: Зб. наук. праць. - Чернівці: Рута, 2001. - Вип.106. - С.107-116.
Ідеї порівняльно-історичного мовознавства і граматичний опис української мови в першій половині ХІХ ст. // Лінгвістичні дослідження: Зб. наук. праць. - Харків: ХДПУ, 2001. - Вип.7. - С.240-247.
Українські граматики першої половини ХІХ ст. про категорію власних і загальних назв // Наукові записки. Серія: Філологічні науки (мовознавство). - Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2001. - Вип.37. - С.42-46.
Універсальне та ідіоетнічне розуміння сутності мови в рукописній граматиці Івана Могильницького // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського держ. лінгв. університету. Філологія. Педагогіка. Психологія. - Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2001. - Вип.4. - С.250-258.
Про граматичні параметри літературних текстів першої половини ХІХ ст. // Науковий вісник Чернівецького університету. Слов'янська філологія: Зб. наук. праць. - Чернівці: Рута, 2001. - Вип.117-118. - С.42-46.
Зіставлення граматичного опису слов'янських мов і визначення дії лінгвістичної свідомості (формування граматичного канону в першій чверті ХІХ ст.) // Проблеми зіставної семантики: Зб. наук. статей. - Київ: Видавничий центр КДЛУ, 2001. - С.54-59.
Про лінгвістичну свідомість кодифікаторів української мови в першій половині ХІХ ст. // Вісник Черкаського університету. Серія: Філологічні науки. - Черкаси, 2001. - Вип.24. - С.23-26.
***
З історії національно-мовного відродження Галичини // Мова і духовність нації: Монографія / Відп. ред. Т.І.Панько. - Київ: НМК ВО, 1992. - С.26-58.
З історії вивчення лексичної та граматичної систем української мови (Галичина, ХІХ ст.): Текст лекцій. - Львів: ЛДУ, 1993. - 83 с.
Граматична характеристика української літературної мови у працях І.Могильницького (Галичина, перша половина ХІХ ст.): Текст лекцій. - Львів: ЛДУ, 1999. - 165 с.
***
Діяльність Якова Головацького і проблеми українського мовознавства в Галичині // Українська філологія: досягнення і перспективи. До 145-річчя заснування кафедри української філології у Львівському університеті. - Львів, 1994. - С.105-114.
Теорія української літературної мови в Галичині (І половина ХІХ ст.) // Міжнародна наукова конференція пам'яті проф. А.О.Білецького (1911-1995) “Актуальні питання філології”. Тези доповідей. - Київ, 1996. - С.54.
Іван Франко про ознаки поняття “язикова традиція” // Іван Франко - письменник, мислитель, громадянин. Матеріали Міжнародної наукової конференції (Львів. - 25-27 вересня 1996 р.). - Львів: Світ, 1998. - С.723-726.
Про початок граматичної кодифікації нової української літературної мови в Галичині ХІХ ст. // Українська мова: з минулого в майбутнє. - Київ, 1998. - С.55-57.
Антитеза логічного і граматичного, загального і конкретного в граматиці І.Могильницького // Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності. Матеріали Всеукраїнської наукової конференції 25-27 січня 1999 р. - Львів: Літопис, 1999. - С.136-144.
Ідея спорідненості слов'янських мов у граматиці І.Могильницького // Slavica Tarnopolensia. - 1999. - № 6. - С.62-71.
Теорія літературних мов і праці Л.А.Булаховського // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. Пам'яті академіка Леоніда Булаховського. - Київ: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 1999. - С.51-54.
Мовознавчі ідеї чеських учених і теоретичне пізнання української літературної мови // Проблеми слов'янознавства: Зб. наук. праць. - Львів; ЛНУ ім. І.Франка, 1999. - Вип.50. - С.70-76.
Особливості зіставної методики у граматиці І.Могильницького // Проблеми зіставної семантики: Зб. статей за доповідями Міжнародної наукової конференції 23-25 вересня 1999 р. - Київ, 1999. - С.444-448.
Висвітлення синтаксичних проблем у граматиці І.Могильницького // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. Пам'яті академіка Леоніда Булаховського. - Київ: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2000. - С.216-221.
Граматичний аспект мовознавчої діяльності греко-католицького духовенства в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Християнство й українська мова. Матеріали наукової конференції. - Київ. 5-6 жовтня 2000 р. - Львів: Вид-во Львівської Богословської Академії, 2000. - С.396-404.
Теоретичні джерела граматичного опису української мови в першій половині ХІХ ст. // Історія української лінгвістики. - Київ-Ніжин: НДПУ, 2001. - С.33-42.
***
Лінгвістична україністика в Австро-Угорщині (19 ст.) // Теория и практика преподавания славянских языков. Тезисы докладов ІІІ Международной конференции. - Печ: Типография Чабы Молнера, 1996. - С.53-54.
Особливості граматичного опису української мови в рукописній граматиці Івана Могильницького // Wiener Slawistischer Almanach. 2000. - B.46. - Р.239-246.
Вчення про синтаксис в українському мовознавстві Галичини (перша половина ХІХ ст.) // Studia Russica. - Budapest, 2000. - C.150-156.
Джерела формування української національної граматичної традиції в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Hungaro-Baltoslavica 2000. - Budapest, 2000. - P.89-90.
Про одну з тенденцій розвитку граматичної теорії в першій половині ХІХ ст. // Sіowo. Tekst. Czas. Materiaіy V Miкdzynarodowej Konferencji Naukowej (Szczecin 8-9 czerwca 2000 r.). - Szczecin, 2001. - S.224-231.
Граматична культура в Галичині (перша половина ХІХ ст.) // Язык и социум. Материалы ІV Международной конференции. 1-2 декабря 2000 г. - Минск, 2001. - Ч.1. - С.60-63.
Про взаємодію літературної та діалектної норм у першій половині ХІХ ст. // Ukrajinistika na prahu noveho stoletн a tisнletн. Problйmy jazyka, literatury a kultury. 1 Olomouckй sympozium ukrajinistщ. Sbornнk Pшнspevkщ. - Olomouc, 2001. - P.78-85.
Мацюк Г.П. Кодифікація української мови в галицьких граматиках першої половини ХІХ ст.- Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.01. - українська мова.- Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2002.
У дисертації вперше досліджено теорію і практику граматичної кодифікації на матеріалі галицьких граматик першої половини ХІХ ст., які розглянуті в широкому контексті дескриптивних і прескриптивних праць ХVI-XIХ ст. Доведено, що українська граматична традиція ХVI-XVII ст., ідеї західноєвропейського граматичного раціоналізму та слов'янського порівняльно-історичного мовознавства, граматичний опис національних літературних мов, мовознавче знання про українську мову вплинули на становлення теорії граматичної кодифікації. Її відображає обґрунтування граматичної правильності літературної мови та відбір лінгвістичних характеристик кодифікованих норм. Практику кодифікації розкрито крізь призму літературного чинника та встановлення характеру граматичних норм на відповідність їх одній із підсистем загальнонародної української мови.
Визначено значення отриманих результатів для історії української літературної мови, історії та теорії граматики, історії української лінгвістики. Розроблено теоретичну модель опису поняття “граматична кодифікація” (як єдність загальнодескриптивної та частководескриптивних теорій), яку можна застосувати до матеріалу граматик другої половини ХІХ ст. Основні результати дослідження використовуються при читанні студентам-філологам курсів лінгвістичного циклу.
Ключові слова: граматична кодифікація, теорія кодифікації, практика кодифікації, регулювання мовної діяльності, норма, граматичний опис, взаємодія літературної мови і діалектів.
Мацюк Г.П. Кодификация украинского языка в галицких грамматиках первой половины ХІХ в.- Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.01. - украинский язык.- Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2002.
В диссертации впервые изучена теория и практика грамматической кодификации на материале галицких грамматик первой половины ХIХ в. Исследуемые грамматики рассмотрены в широком контексте дескриптивных и прескриптивных лингвистических работ ХVI-ХIХ вв.
Грамматики И.Могильницкого, И.Вагилевича, И.Лозинского, И.Левицкого, Я.Головацкого признаны носителями идей, релевантных для современного лингвистического анализа. В диссертации учитывается постулат описательной лингвистики: при раскрытии неизвестной сущности использовать взаимосвязь общедескриптивной и частнодескриптивных теорий. В роли первой выступает теория кодификации, разработанная учеными Пражской лингвистической школы и их последователями, в том числе и украинскими лингвистами. Статус других получили теории: регулирования языковой деятельности, нормы, грамматического описания украинского языка, взаимодействия литературного языка и диалектов. Исходными абстракциями, необходимыми для изучения процесса кодификации, стали понятия языкового (лингвистического) сознания, грамматической правильности литературного языка, нормы как центра понятийного поля кодификации.
Кодификация является теоретически обоснованным приложением научного познания языка и его общественного формирования для решения практических проблем коммуникации. Изучить кодификацию с учетом нормативных грамматик первой половины ХIХ в. означает раскрыть теоретический и практический компоненты кодификации путем лингвистического изучения предложенных в грамматиках норм, их характеристики относительно системы языка и средств текстовой кодификации.
Лингвистическое познание норм предполагает: 1) выявление социолингвистических и теоретических предпосылок кодификации; 2) обоснование теории кодификации как отражения грамматической правильности создаваемого литературного стандарта и как отбора лингвистических характеристик грамматических норм; 3) раскрытие практики кодификации путем сравнения норм, зафиксированных в грамматиках и литературных текстах того времени, а также определение связи кодифицированных норм с грамматической системой юго-западного диалектного ареала.
Установлены предпосылки кодификационного процесса первой половины ХІХ в. Это такие социолингвистические факторы, как использование украинского языка в университетской практике и проповеднической деятельности, влияние лингвистического контекста двух культурно-исторических ареалов (австрийского и русского), развитие литературы на украинском языке, функции украинского языка в Галиции, социальная база его носителей, а также теоретические факторы: теория межславянского литературного языка ХVІ-ХVІІ в., идеи западноевропейского универсализма, сравнительно-исторического языкознания, научное знание об украинском языке, установленные задачи его грамматического изучения.
Теорию кодификации отражает экспликация принципа грамматической правильности украинского языка как результата изучения грамматистами формы слова, нормативного и ненормативного формообразования, внутренней организации слов и их словообразовательных связей, содержания морфологических категорий, взаимодействия лексической и грамматической семантики, синтаксической теории.
О теории кодификации свидетельствуют также и лингвистические характеристики кодифицированных грамматических норм. Они отобраны путем трансформации греко-латинского канона грамматического описания литературного языка, с помощью установленного родства украинского языка с другими славянскими, с учетом грамматической характеристики национальных языков (эксплицитная зависимость/отличие или имплицитная связь грамматик украинского языка с грамматиками польского и русского языков), универсальных признаков украинского языка (оппозиции “общее“-”конкретное”, “логическое“-“грамматическое”) и его идиоэтнической сущности, с учетом традиции грамматического описания родного языка, впервые разработанных методов его анализа.
Практику кодификации иллюстрирует ориентация грамматистов (кроме И.Лозинского) на литературные источники ранее ХIХ в. и тенденция к использованию характерных для юго-западного диалектного ареала норм, за которыми грамматистамы закреплен статус кодифицированных. Грамматики свидетельствовали об установке кодификаторов на обязательное взаимодействие синхронных и диахронных грамматических норм.
Полученные результаты релевантны для дисциплин, изучающих украинский литературный язык - истории украинского литературного языка, истории и теории грамматики, истории украинского языкознания. Разработанную теоретическую модель описания понятия “грамматическая кодификация” (как единство общедескриптивной и частнодескриптивных теорий) можно применить к материалу грамматик второй половины ХIХ в. Основные результаты диссертации используются при чтении курсов историко-лингвистических дисциплин студентам-филологам.
Ключевые слова: грамматическая кодификация, теория кодификации, практика кодификации, регулирование языковой деятельности, норма, грамматическое описание, взаимодействие литературного языка и диалектов.
Matsiuk, Halyna. Codification of the Ukrainian Language in Halichyna Grammars in the First Half of the 19th c. - Manuscript.
A thesis for the Scholarly Degree of Doctor of Philology in the speciality 10.02.01. - the Ukrainian language. - Ivan Franko L'viv National University. - L'viv, 2002.
The thesis sets out to provide the research of the theory and practice of the grammatical codification of a definite period. It has been proved that the Ukrainian grammar tradition of the 16th-17th c., the ideas of the western European rationalism, comparative and historical linguistics, grammar description of national Slavic languages and the linguistic theory of the Ukrainian language of that time influenced the formation of grammar codification theory. The latter consists in setting grammatical correctness of the literary language and the selection of linguistic description of codified norms. The practice of codification has been revealed by means of two factors: that of literature and that of fixing the nature of grammatical norms in terms of their correspondence to one of the dialectal subsystems of the Ukrainian all people's language.
The importance of the gained results for the history of the Ukrainian literary language, the history and the theory of grammar, the history of the Ukrainian linguistics have also been determined. A theoretical model of the description of the problem of “codification” (as a unity of common descriptive and partly descriptive theories) has been introduced, which can be applied to the material of normative grammars of the second half of the 19th c. The main results of the thesis are used in linguistic courses for students majoring in philology.
Key words: grammatical codification, the theory of codification, the practice of codification, communicative activity regulation, grammar description, norm, interaction between the standard language and dialects.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Розвиток української літературної мови давньої і середньої доби. Доба відродження української літературної мови. Розвиток урядової мови в напряму зближення з живою мовою із впливом мови центральноєвропейських канцелярій: латинської, німецької, польської.
реферат [21,1 K], добавлен 14.10.2011Характерні риси сучасної української літературної мови та особливості її використання. Історія становлення української графіки й орфографії, видання "Українського правопису" 1945 р. Походження іноземних слів, що використовуються в літературній мові.
реферат [24,7 K], добавлен 04.07.2009Періодизація історії українського радянського мовознавства. Боротьба офіційної комуністичної політики проти української мови й культури початку 30-х років ХХ ст. Зародження української лінгвостилістики у 50—60-ті роки. Видатні українські мовознавці.
презентация [2,4 M], добавлен 27.04.2016Ознайомлення із основними етапами історичного розвитку української літературної мови. Визначення лексичного складу мови у "Щоденнику" Євгена Чикаленка. Вивчення особливостей правопису, введеного автором. Погляди Чикаленка на розвиток літературної мови.
реферат [65,0 K], добавлен 19.04.2012Виникнення і первісний розвиток української мови. Наукові праці україномовців про виникнення української мови. Дослідження розвитку писемної української мови: діяльність Кирила і Мефодія. Спільність української мови з іншими слов'янськими мовами.
реферат [29,5 K], добавлен 26.11.2007Мова як найвищий дар людини й цілого народу, талісман їхньої долі, таланту, безсмертя. Деякі аспекти історії виникнення української мови та писемності, докази її давності. Особливості золотої скарбниці української усної народної творчості, її значення.
сочинение [13,6 K], добавлен 21.04.2011Теоретичні проблеми ареального варіювання української мови: закономірності розподілу лексики в межах українського континуума; межі варіативності лексики у зв’язку з проблемою лінгвістичного картографування; семантичні варіанти у говорах української мови.
реферат [20,5 K], добавлен 02.04.2011Життєвий шлях О. Синявського - визначного українського мовознавця і педагога, провідного діяча у нормуванні української літературної мов. Оцінка його доробків Ю. Шевельовим. Праці Синявського з сучасної і історичної фонетики й граматики української мови.
контрольная работа [1,2 M], добавлен 15.02.2014Роль і значення для розвитку мови місця її народження, дальшого поширення, положення країни на карті світу. Належність української мови до широко розгалуженої мовної сім'ї слов'янських мов. Переконлива відмінність української мови у її фонетиці.
реферат [24,8 K], добавлен 01.03.2009Українська літературна мова як вища форма національної мови. Стилі української мови в професійному спілкуванні. Типізація мовних норм. Поняття та ознаки культури мовлення. Становлення українського правопису і його сучасні проблеми, шляхи їх вирішення.
реферат [25,2 K], добавлен 26.01.2015
