Детермінованість та недетермінованість іменника у мовленні (на матеріалі французької мови)

Співвідносячись з різними проявами реального буття предмета мовлення, категорія Д/Н не може бути семантично однорідною категорією. Згідно з авторською концепцією, це є різнопланове за своїм функціонально-семантичним змістом мовне явище, яке, з одного боку, відображає якісний аспект природи речей, явищ, подій тощо, а з іншого боку - кількісний їх аспект. Для того, щоб наукове висвітлення мовної сутності категорії Д/Н мало об'єктивний характер, необхідно було насамперед відмежувати її якісне існування від кількісного. І в такому разі категорія Д/Н постає як чотириелементна структура, складовими якої є якісна детермінованість/недетермінованість і, відповідно, кількісна детермінованість/недетермінованість. Категорійний зміст цих двох пар складових категорії Д/Н різний, тому в роботі обґрунтовується необхідність розрізняти їх на формальному рівні.

У французькій лінгвістичній літературі віддавна використовуються два терміни, а точніше, дві пари термінів, для позначення досліджуваних категорійних понять - це “dйterminй”/“indйterminй” (детермінований/недетермінований) та “dйfini”/“indйfini” (означений/неозначений). Незважаючи на те, що ці пари термінів розглядаються у переважній більшості наукових праць та лексикографічних джерелах як синонімічні, деякі французькі вчені вважають, що їм притаманні принципові відмінності щодо понятійного змісту. "Означити (dйfinir), - ?лумачить, наприклад, Р.Байї, автор "Словника синонімів французької мови", це охарактеризувати якості об'єкта, пояснити його сутність і природу для того, щоб показати, що це таке; детермінувати (determiner) - це визначити межі об'єкта, встановити його риси й класифікацію, щоб не сплутати з іншим".

На необхідність понятійно-функціонального розмежування обох термінів указує також сучасний французький мовознавець Р.Мартен. На його думку, "означене (est defini) - те, суть чого відома. Детерміноване (est determinй) - ?е, що ідентифіковане. Означити - це, іншими словами, - сказати, що то є; детермінувати - вказати, котре це є".

Отже, семантику порівнюваних термінів можна представити як дві різні векторні величини. Значення терміна “dйfinir” спрямоване всередину означуваного предмета мовлення, воно, так би мовити, ендогенне за своєю функціональною спрямованістю, а значення терміна “dйterminer” - зорієнтоване на зовнішній аспект предмета мовлення, на характеристику його відношень з іншими об'єктивними реаліями, тобто його функціональна природа екзогенна. Функціональне призначення терміна “dйfinir” полягає в тому, щоб вказати на якісну сутність означуваного предмета мовлення, а функціональне призначення терміна “dйterminer” - виділити предмет з-поміж інших як окрему одиницю.

Виходячи з різної семантико-функціональної орієнтації зазначених термінів, в роботі запропоновано закріпити термін “dйfinir” (означувати) за якісним аспектом категорії Д/Н, а термін “dйterminer” (детермінувати) - за її кількісним аспектом. Таким чином виокремлено дві різноаспектні категорії, кожна з яких, у свою чергу, структурується бінарним протиставленням відповідних субкатегорійних значень.

Оскільки поняття означеність/неозначеність, з одного боку, а детермінованість/недетермінованість, з іншого, набули в авторській концепції категорії Д/Н статусу окремих категорійних значень, то необхідно було віднайти ту понятійну основу, те загальне категорійне значення, по відношенню до якого вони могли б вважатися субкатегоріями. В якості такої інтегруючої основи в роботі вибрано категорію предикативної настанови іменника, яка, з одного боку, вказує на логіко-семантичний зв'язок позначуваного іменником предмета з позамовною дійсністю, а з другого - дає йому різнобічну характеристику якісного та кількісного планів. Об'єднавши виділені вище субкатегорійні значення, одержуємо в результаті таку схематичну картину об'єкта дослідження:

Реструктурація традиційної схеми зображення категорії Д/Н не є простою формальною процедурою. Тут має місце класичний зразок діалектичного взаємозв'язку форми і змісту, коли форма виражає зміст, а зміст визначає форму. А оскільки категорійна форма змінилася, то ця зміна не могла не відобразитися на змісті категорійних значень. Зважаючи на це, в роботі уточнюється змістова сутність виділених вище категорійних понять.

І. Означеність - це семантичний стан іменника, коли його позначуване вказує на такий предмет мовлення, відомості про який уже наявні в комунікативній пам'яті мовців, є складовими елементами їх оперативного мислення, або ж коли умови здійснення комунікативного акту так його представляють, що він сприймається суб'єктами спілкування як саме той, що вони мають на увазі в даний момент.

Шкала семантичних градацій тут широка. Вона простягається від загального поняття про предмет мовлення до окремо взятого його прототипу, про індивідуальну сутність якого учасники мовного акту вже якимось чином поінформовані. Наприклад: Le chien est carnivore; Le chien de mon voisin a aboyй toute la nuit; J'aime jouer avec les chiens de mon voisin.

ІІ. Неозначеність - це семантичний стан іменника, коли його позначуване вказує на такий предмет мовлення, про який у комунікативній пам'яті мовців, особливо того, хто слухає, немає потрібних, а разом з тим і достатніх відомостей, спираючись на які, вони могли б однозначно ідентифікувати його й твердити, що це саме той предмет, про який мовиться. Наприклад: Un enfant jouait dans la cour.

ІІІ. Детермінованість - це такий семантичний стан іменника, коли його позначуване вказує на предмет мовлення як на окремо виділену із предметного класу одиницю, існування якої (реальне чи віртуальне) локалізовано у певних просторових і часових межах. Наприклад: Hier j'ai achetй un livre.

IV. Недетермінованість - це такий семантичний стан іменника, коли його позначуване не співвідноситься з жодним окремим предметом мовлення, який можна було б локалізувати як певну об'єктивну реалію, що справді існує в часі і просторі. До категорії недетермінованих відносяться, наприклад, усі нереферентні вживання іменників. Серед них можна виділити два семантичні статуси:

а) вживання, у яких позначуване іменника предметно не співвіднесено, тобто воно вказує не на об'єкти позамовного світу, а тільки на їх специфічні ознаки, які формують поняття про них, наприклад: L'homme est mortel; L'argent ne fait pas bonheur (виділені тут іменні групи співвідносяться не із якимось окремим представником позначених ними денотативних класів, а виражають тільки загальні поняття про ці класи, інакше кажучи, маємо тут справу не з екстенсіоналом значень відповідних номінативних одиниць, а з їх інтенсіоналом);

б) вживання, в яких предметна сфера позначення постає як деяка абстрактна нерозчленована сукупність індивідів, жоден з яких не може бути виділений як справді існуюча реалія, про яку можна було б сказати, що вона саме той предмет, про який мовиться. Наприклад: Je voudrais avoir une auto; Ils se battent comme des lions.

Через тісну діалектичну взаємодію категорій кількості та якості, які визначають індивідуальну природу кожного елемента об'єктивної дійсності, у мовній практиці неможливо представити виділені вище значення категорії предикативної настанови іменника у “чистому” вигляді, як незалежні одна від одної семантеми. У мовленні вони постійно взаємодіють між собою, в результаті чого утворюють такі субкатегорійні комбінації:

1. Детермінована означеність: позначуване іменника вказує, що предмет мовлення як у кількісному, так і в якісному відношеннях є визначеною (відомою) величиною. Наприклад:

“Deux merles tombиrent du toit sur la neige de la cour. Quantin eut presque un sursaut. Les oiseaux se chamaillиrent un moment, puis le plus gros s'envola vers le chemin” [B.Clavel. Le voyage du pиre].

2. Детермінована неозначеність: позначуване іменника вказує, що предмет мовлення виокремлений у певному відношенні із класу йому подібних, є кількісно визначеною величиною, однак не піддається ідентифікації:

“Elle avait dйcrochй une veste de laine, qu'elle se mit а enfiler а gestes nerveux” [B.Clavel. Le voyage du pиre].

3. Недетермінована означеність: позначуване іменника вказує, що предмет мовлення не є ні індивідуалізованою, ні кількісно визначеною величиною, а його означеність - це факт понятійного рівня, а не предметного. Наприклад:

"De mкme l'avion, l'outil des lignes aйriennes, mкle l'homme а tous les vieux problиmes". [Saint-Exupйry. Terre des hommes].

4. Недетермінована неозначеність: позначуване іменника вказує, що предмет мовлення не може бути виділений із відповідного йому денотативного класу ні в кількісному відношенні, ні в якісному. Наприклад:

“Quantin cessa de regarder 1'horizon pour suivre le vol des merles qui а prйsent йtaient а se disputer quelques grains tombйs de la rйserve” [B.Clavel. Le voyage du pиre].

У цілому ці субкатегорійні значення формують план змісту категорії предикативної настанови іменника. Будучи уявним відображенням двох основних характеристик предметного світу, вони відзначаються обов'язковістю комунікативного вираження. Це означає, що до якої б лексико-семантичної групи не належав іменник, кожна його актуалізація у мовленні виражає, незалежно від волі та комунікативних намірів мовців, незалежно від будь-яких граматичних умов, одне з цих категорійних значень, а яке саме - це залежить від суб'єктивної компетенції мовців, які при цьому повинні враховувати вплив мовних і немовних факторів на вживання того чи іншого іменника у структурі їх комунікативного повідомлення.

Категорія предикативної настанови іменника має універсальну природу, вона властива всім мовам, а не тільки тим, у яких є категорія артикля. Артикль - лише один із багатьох можливих мовних інструментів вираження значень даної категорії, причому його роль, як і роль усіх інших мовних засобів, вторинна по відношенню до прагматичних характеристик мовного процесу, які визначають спосіб актуалізації номінативних одиниць мови у мовленні, тобто формують семіологічну основу вираження того чи іншого субкатегорійного значення, яке опісля уточнюється й фіксується детермінативами.

У третьому розділі "Семантичний аспект категорії предикативної настанови іменника" обґрунтовується положення, що адекватне пояснення мовної природи категорії предикативної настанови іменника (категорії ПНІ) можливе лише у площині семіотичної теорії, коли за основу її аналізу береться знакова структура іменника та семіологічні способи його мовленнєвої актуалізації, а не різні службові елементи з допоміжними функціями, що властиво багатьом теоретичним концепціям мовної детермінації. І справді, який би аспект категорії ПНІ не розглядався - чи то її понятійні значення, чи спосіб їх вираження, чи вплив немовних факторів на вираження, - усе це у кінцевому результаті виводить на природу мовного знака, на принципи його мовного функціонування. Іншими словами, усі питання, які стосуються мовної сутності категорії ПНІ та її мовленнєвих функцій, є похідними від природи мовного знака, його семіотичної структури, його змісту та можливостей використання у комунікативному процесі.

Отже, на відміну від багатьох інших точок зору на категорію ПНІ, семіотична точка зору дає змогу представити дану категорію як цілісне, внутрішньо організоване мовно-понятійне явище, функціональна поведінка якого визначається головним чином факторами семіотичного характеру, а не граматичними правилами вживання детермінативів, як це традиційно вважається.

У явищі мовного семіозису взаємодіють три різні за своєю природою сутності: мовні знаки, об'єкти їх позначення та інтерпретатори їх значень. Тому з самого початку свого зародження семіотика розділилася на три окремі гілки, які, за Ч.Моррісом, одним з основоположників науки семіотики, іменуються в сучасній лінгвістиці семантикою, синтактикою і прагматикою. Кожна з цих семіотичних дисциплін розглядає явище семіозису під певним кутом зору. Семантика розкриває значення мовних знаків, їх відношення до об'єктів позначення. Синтактика вивчає відношення між різними знаками й встановлює правила їх синтагматичної комбінаторики у мовленні. А прагматика, як відомо, намагається з'ясувати відношення між знаком та мовцями, які його використовують у мовленні. Розгляд категорії ПНІ іменника у цих трьох площинах складає зміст цього та двох наступних розділів роботи.

Переведення явища іменної детермінації із площини граматики у площину семіотики зумовило потребу висвітлити проблемні питання теорії мовного знака, зокрема питання мовної природи позначуваного. Як відомо, позначуване мовного знака (Z), на відміну від означуючого (Х) і означуваного (Y), не є сталою семіотичною величиною його структури, яка, за винятком випадків повторень, модифікується з кожним новим вживанням мовного знака. Ці зміни не є ні довільними, ні безсистемними. Вони зумовлені трьома семантичними станами позначуваного, згідно з якими предмет мовлення може бути представлений як абстрактне поняття, як окремий віртуально існуючий елемент позамовного світу або ж як конкретно взята об'єктивна реалія, існуюча у певних просторових і часових межах.

Порівняймо, наприклад, вживання слова “chat” у таких висловленнях:

1. Le chat est carnivore.

2. Il veut acheter un chat.

3. Le chat attend devant la porte.

У висловленні (1) номінативна одиниця “chat” реалізувала своє понятійне значення, тобто її позначуване вказує не на окремих істот предметного класу “кішка” і не на їх віртуальну чи реальну множину, а тільки на їх типові ознаки, які, взяті сукупно, дають змогу відокремити даний біологічний вид тварин від усіх інших і таким чином відповісти на запитання: “Що це таке?” Такі вживання мовних знаків іменуються в роботі сигніфікативним способом актуалізації номінативних одиниць (S).

Позначуване номінативної одиниці “chat” у висловленні (2) вказує на окрему істоту, яка за своїми суттєвими ознаками належить або повинна належати до предметного класу “кішка”. Але це тільки у плані ймовірності. А насправді ніщо в даному висловленні не підтверджує факту існування такої істоти, що її суб'єкт дії хоче придбати. Кішка, про яку тут ідеться, існує лише як уявний образ у свідомості мовця, екстралінгвістичний корелят якого не локалізований ні в часі, ні в просторі. Цей спосіб використання мовного знака іменується денотативним способом його актуалізації (D).

Третє із наведених вище висловлень ілюструє референтне вживання номінативної одиниці “chat”. Її позначуване (елемент Z) однозначно співвідноситься з тою реально існуючою твариною, яка в даний момент сидить перед дверима. Такі вживання номінативних одиниць мови іменуються в роботі референтними (R).

Отже, мовний знак як предикативна (семантична) одиниця потенційно інтегрує в собі три види позначуваного, тому його повну знакову структуру можна зобразити як семіотичний синтез таких елементів:

Таке бачення інтегральної структури мовного знака добре узгоджується, з одного боку, із дослідженнями психологів про різні види людської пам'яті, серед яких виділяють, зокрема: “денотативну пам'ять”, що оперує образами слів-понять”, “референтну пам'ять”, яка співвідноситься з образами предметів, явищ тощо, а також “смислову пам'ять”, що забезпечує мовленнєву діяльність (В.Ф.Нечипоренко), а з іншого боку, з різноаспектними дослідженнями взаємозв'язку мови та мислення, які доводять, що процес мислення здійснюється не тільки у формі понять, але й у вигляді чуттєво-образних уявлень, наочно-дієвих форм поведінки (див.: Д.П.Горський; В.З.Панфілов; О.М.Тіхоміров).

Проте, вживаючись у конкретному мовленнєвому акті, мовний знак зберігає тільки одне із трьох можливих позначуваних. На наш погляд, його вибір детермінується двома обставинами: 1) комунікативними намірами мовців і 2) конкретними лінгвістичними умовами актуалізації мовної одиниці. До останніх належать комбінаторні можливості мовної одиниці, сукупність її можливих контекстів, структурні моделі висловлень, у яких вона вживається, різні види детермінативів, що її супроводжують тощо.

Перші, маючи суб'єктивну природу, не підлягають лінгвістичному описові як самостійний об'єкт дослідження. Їх можна розглядати тільки в контексті конкретних висловлень, причому лише у плані вірогідності, оскільки ніхто, окрім самого мовця, не може достеменно сказати, що він мав на увазі, вживаючи ту чи іншу мовну одиницю.

Що стосується других, то необхідно було спочатку з'ясувати смислові і функціональні ознаки різних позначуваних мовного знака, які б уможливлювали надійне їх розрізнення у предикативній функції. В результаті встановлено, що вибір семантичного виду позначуваного номінативної одиниці детермінується, з одного боку, законами лексичної та граматичної семантики, а з іншого боку, комунікативними завданнями мовного акту, які випливають із комунікативних намірів мовців. Спосіб актуалізації номінативної одиниці у мовленні, тобто вибір того чи іншого виду семантичного позначуваного, має безпосередній функціонально-семантичний зв'язок з різними категоріями мови. Особливо він тісний, як доводить аналіз мовного матеріалу, з категорією предикативної настанови іменника.

У четвертому розділі "Прагматичний аспект категорії предикативної настанови іменника" розглядається взаємозв'язок категорії предикативної настанови іменника із процесом актуалізації номінативних одиниць мови (НОМ) у мовленні. Вказаний взаємозв'язок є однією з аксіом мовознавчої науки. Однак щодо характеру цього зв'язку та його смислового змісту думки вчених суттєво розходяться. В.Г.Гак, наприклад, вважає, що явище детермінації - це лише окремий вияв більш широкого явища, яким є явище актуалізації. Зовсім іншої думки щодо цього питання дотримується Е.Косеріу. У його науковій концепції явище актуалізації є складовим елементом явища детермінації.

Не погоджуючись із жодною з цих двох полярно протилежних точок зору, автор роботи доводить, що ці мовні явища знаходяться у причиново-наслідковій залежності, тобто мовленнєва реалізація одного автоматично викликає мовленнєву реалізацію іншого. Неможливо актуалізувати НОМ у мовленні, не виразивши при цьому одне із субкатегорійних значень категорії ПНІ; так само неможливо виразити будь-яке із значень категорії ПНІ, не актуалізувавши НОМ у мовленні.

Аналіз механізмів цього зв'язку, проведений на основі конкретних мовних фактів, показує, що різні актуалізації НОМ у мовленні по-різному взаємодіють із категорійними значеннями категорії ПНІ. Результати цієї взаємодії відображені у таблиці:

Подана таблиця відображає структурний принцип організації категорії ПНІ. У її центрі, як бачимо, знаходяться референтні актуалізації НОМ, які виражають три з чотирьох субкатегорійних значень категорії: а) детерміновану означеність: J'ai vu que l'homme йtait mйcontent; ?) детерміновану неозначеність: Un homme m'appela; в) недетерміновану неозначеність: Des hommes arrivaient.

Денотативна та сигніфікативна актуалізації НОМ можуть розглядатися як периферійні моменти за ознакою кількості виражених субкатегорійних значень. На відміну від референтних актуалізацій, вони не реалізуються у семантичній площині актуальних контекстів, які відображають реальну дійсність і граматичну основу яких складають дієслівні часи дійсного способу. Так, оперативним семантичним простором денотативних актуалізацій НОМ є модальні контексти, в яких позамовна дійсність мислиться як ірреальна, потенційно можлива чи лише бажана. Наприклад:

“Tu n'aurais pas un autre livre а me passer?” [B.Clavel. Le coeur des vivants].

Il eыt aimй un hiver dont il serait mort pour empкcher Sylvie d'avoir froid” [B.Clavel. Le coeur des vivants].

За своєю семіологічною природою денотативні актуалізації є своєрідним переходом від однієї семантичної якості до іншої, а саме - від референтних актуалізацій, що функціонально зорієнтовані на предметний світ, до сигніфікативних актуалізацій, які оперують понятійними категоріями про предметний світ.

Сигніфікативні актуалізації НОМ, реальним позначуваним яких є поняття (наприклад, у висловленні: L'homme est mortel), виражають субкатегорійне значення недетермінованої означеності.

Їх недетермінованість - це наслідок абстрагованості понятійного позначуваного від конкретних індивідів позамовного світу, характерні ознаки яких відображені у його змісті. Що ж до категорійної семантики означеності, то треба визнати, що її семіологічний характер у даному випадку якісно відмінний від семантики означеності референтних актуалізацій НОМ. Там означеність має, так би мовити, предметну природу, тобто є наслідком ідентифікації учасниками мовного акту індивідуальних, реально існуючих предметів мовлення. Тут же його природа абстрактно-ознакова, оскільки йдеться тільки про ідентифікацію видових ознак, властивих певній множині предметів, існування яких має абстрактно-уявний характер.

Із таблиці видно також, що між різними способами актуалізації НОМ існують спільні семантичні ділянки, які забезпечують функціонально-смислову можливість переходу від одного категорійного значення до іншого, а отже й відповідну варіантність у комунікативному викладі думки.

Взаємозв'язок семіологічних способів актуалізації НОМ із категорією ПНІ має визначальний вплив на вживання детермінативів іменника та вираження ними своїх граматичних функцій, що детально розглядається у заключному розділі.

П'ятий розділ "Синтаксичний аспект категорії предикативної настанови іменника" присвячений аналізу тих мовних факторів, які беруть безпосередню участь у вираженні значень цієї категорії.

Розгляд мовного матеріалу показав, що процес вираження цих значень у французькій мові зовсім не обмежується особливостями граматичної взаємодії іменника та його детермінатива (такої точки зору дотримується переважна більшість французьких мовознавців), а є насправді результатом функціонально-семантичної взаємодії багатьох мовних чинників, до яких належать:

- природа лексичного значення іменника;

- семіологічний спосіб його актуалізації у мовленні;

- категорія числа іменника;

- синтаксична позиція у структурі висловлення (речення);

- модально-предикативна організація висловлення;

- вид детермінатива.

Кожен із названих чинників може мати у певних комунікативних обставинах вирішальний вплив на формування значень категорії предикативної настанови іменника. При цьому встановлено, що жоден із активних чинників детермінуючого процесу не є самодостатнім для вираження того або іншого значення; їх відтворення у мовленні - це результат взаємодії декількох лінгво-прагматичних факторів. Отже, жоден детермінатив не спроможний самостійно виразити (без допомоги декількох інших чинників) будь-яке із значень категорії ПНІ. Саме цим можна пояснити той факт, що наявні у сучасному романському та інших мовознавствах теорії мовної детермінації іменника, виведені на основі аналізу граматичних функцій детермінативів, не дають задовільної відповіді на запитання, чим насправді є категорія ПНІ як мовленнєве явище, яка його справжня понятійна сутність.

Детермінативи іменника у переважній більшості своїх вживань - це лише умовний знак того комунікативного смислу, який виникає в результаті функціонально-семантичної взаємодії інших мовних чинників категорії ПНІ. Їх основна роль полягає не в тому, що вони самі беруть участь у творенні мовленнєвих значень цієї категорії, а в тому, що вони їх матеріалізують у своїх формах і, як такі, служать засобом комунікативної передачі їх від мовся до слухача.

Погляд на процес вираження категорійних значень категорії ПНІ як мовленнєву взаємодію декількох різних за своєю функціонально-семантичною природою мовних чинників дає обґрунтовані підстави твердити, що категорія ПНІ є предикативною ознакою іменника, а не його детермінативів і що її справжня мовна сутність коріниться у знаковій природі іменника та семіологічних способах його актуалізації у мовленні, що робить її загальномовною категорією. Останнє відкриває широкі перспективи для подальшого вивчення шляхів і способів мовленнєвого вираження кожного з чотирьох субкатегорійних значень категорії ПНІ як в артиклевих мовах, так і в тих мовах, де їх немає.

Аналіз синтаксичних умов вираження значень категорії ПНІ дав змогу також уточнити участь кожного виду детермінатива у цьому семантичному процесі. Текстологічні спостереження показують, що кожне субкатегорійне значення виражається іменником за допомогою лише певних видів детермінативів. Інакше кажучи, кожне субкатегорійне значення ПНІ має власний інвентар детермінативів, за допомогою яких воно виражається у мовленні. Зрозуміло, що синтаксис відіграє при цьому важливу регулюючу роль, бо не в кожній синтаксичній позиції структури речення можна вжити перед іменником той чи інший детермінатив як показник відповідного категорійного значення.

У вираженні детермінованої означеності домінують означений артикль, вказівні та присвійні прикметники. Субкатегорійне значення детермінованої неозначеності виражається, як правило, за допомогою неозначених артиклів та кількісних числівників. Найбільший і найрізноманітніший набір детермінативів - у випадку вираження недетермінованої неозначеності. Французька мова послуговується в цьому випадку неозначеними артиклями, квантитативами, займенниковим прикметником "Quel", кількісними числівниками, "артиклем" de та іншими детермінативами. Щодо недетермінованої означеності, то це субкатегорійне значення реалізується у мовленні за допомогою чотирьох детермінативів: означеного артикля, часткового артикля, "артикля" de та нульового артикля.

Виявлений в результаті аналізу мовного матеріалу функціональний розподіл детермінативів лише в загальних рисах нагадує ті граматичні правила їх вживання, що формулюються у нормативних граматиках французької мови. В основному ж картина їх мовленнєвої взаємодії з іменниками вимальовується по-іншому. На підтвердження сказаного достатньо констатувати, що протилежні за своїми граматичними значеннями артиклі “le” та “un” беруть участь у вираженні ідентичних семантичних значень: артикль “le” є мовним засобом вираження значення недетермінованості (функція генералізації), а артикль “un”, навпаки, - значення детермінованості (функція конкретизації). Зауваження аналогічного змісту можуть бути висловлені стосовно більшості з розглянутих видів детермінативів.

У "Висновках" зазначається, що відповідно до поставленої мети дослідження у дисертації запропоновано різнобічний системний аналіз явища детермінованості/недетермінованості іменника у мовленні, з урахуванням не тільки функціонально-семантичних особливостей французької мови, на матеріалі якої виконувалася робота, але й загальномовних особливостей поведінки номінативних одиниць у процесі їх актуалізації у мовленні.

Докладний розгляд цього питання дозволив з'ясувати основні силові лінії наукової полеміки, що ведеться вченими з цього приводу, і віднайти надійний шлях адекватного висвітлення змістової сутності явища детермінованості/недетермінованості іменника у мовленні. Відправною точкою стала теорія мовного знака. Саме знаки, найбільш типовими представниками яких є номінативні одиниці мови, можуть співвідноситися з чимось детермінованим або недетермінованим у мисленнєво-мовній діяльності учасників процесу спілкування.

Семіотична точка зору на категорійні значення детермінованості/недетермінованості дала змогу зняти протиріччя, притаманні всім іншим теоріям детермінованості імені та представити дане категорійне явище як загальномовну властивість, змістова і функціональна сутність якої визначається не граматичними правилами вживання артиклів та інших детермінативів, а факторами семіотичного порядку, зокрема різними способами актуалізації мовного знака у мовленні.

Явище детермінації іменника у мовленні розглядалося в роботі у цих трьох семіотичних площинах. Вивчення мовної сутності категорії детермінованості/недетермінованості з боку семантики дозволило з'ясувати смислову природу функціональних відношень, що складаються в дискурсі між мовним знаком та предметом його позначення.

Прагматичний аспект аналізу мовної сутності явища детермінованості іменника показав, що за своєю природою воно є різноплановим категорійним утворенням, яке інтегрує в собі різні складові комунікативного процесу: мовців, предмети мовлення, номінативні одиниці, а також ті чинники, що забезпечують семіологічний зв'язок між ними. Взаємодіючи між собою, ці складові мовленнєвого акту породжують чотири субкатегорійні значення, які формують план змісту категорії ПНІ. Комунікативне завдання цієї категорії - акумулювати смислову інформацію про семантичну природу іменного позначуваного, про те, як воно відноситься до предметного світу і як це відношення сприймається мовцями.

Дослідження синтаксичного аспекту категорії ПНІ допомогло виявити, описати і до певної міри систематизувати ті мовні фактори, які беруть участь у вираженні її значень.

Пропонована праця відкриває нові перспективні напрями досліджень. Це, по-перше, перегляд класичної точки зору на категорію ПНІ як граматичну функцію детермінативів і докладний аналіз функціонально-семантичної взаємодії кожного детермінатива з іншими факторами мовного і немовного порядків, що беруть участь у вираженні мовленнєвих значень категорії ПНІ. По-друге, - це зіставний аналіз мовних особливостей різних семіологічних типів і підтипів іменників у процесі вираження ними категорійних значень категорії ПНІ. І по-третє, з'ясування текстоформуючої ролі категорії ПНІ, її ролі у творенні жанрових і стилістичних відмінностей різних за комунікативним призначенням дискурсів. Даний аспект проблеми детермінації практично ще не розглядався у мовознавчих працях. Можна сподіватися, що дослідження цього плану сприятимуть подальшому заглибленню в механізми мисленнєво-мовної діяльності людини, повніше розкриватимуть когнітивні й комунікативні аспекти цієї діяльності.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВІДОБРАЖЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Попович М.М. Детермінованість/недетермінованість іменника у мовленні (на матеріалі французької мови). -- Чернівці: Рута, 2001. - 347 с.

2. Попович М.М. Количественные параметры категории определенности/неопределенности французского существительного // Категория количества в современных европейских языках / В.В.Акуленко, С.Швачко, Е.И.Букреева и др. -- Киев: Наукова думка, 1990. -- С. 79-93.

3. Попович М.М. Про взаємозв'язок категорії означеності/неозначеності з теорією референції // Іноземна філологія. -- Львів, 1992. - №103. - С.9-15.

4. Попович М., Ганчак М. Артиклеві тенденції давньоруських займенників // Науковий вісник Чернівецького держуніверситету: Збірник наукових праць. - Вип. 81: Слов'янська філологія. -- Чернівці: Рута, 1999. - С. 67-81.

5. Попович М.М. Питання структури мовного знака та деякі аспекти його тлумачення в сучасних лінгвістичних працях // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. -- Вип. 84: Германська філологія. -- Чернівці: Рута, 2000. -- С. 11-21.

6. Попович М.М. Міркування про семіологічну природу іменного позначуваного // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. -- Вип 87: Слов'янська філологія. -- Чернівці: Рута, 2000. -- С. 66-74.

7. Попович М.М. Інтерпретація мовного статусу категорії детермінованості/недетермінованості в сучасних наукових дослідженнях // Записки з романо-германської філології: Збірник наукових праць факультету романо-германської філології ОДУ. -- Вип. 6. -- Одеса: Латстар, 2000. - С. 81-90.

8. Попович М.М. Артикль і категорія семантичної установки іменника // Проблеми семантики слова, речення, тексту: Збірник наукових статей. -- Вип. 3. -- К: КДЛУ, 2000. - С. 220-230.

9. Попович М.М. Проблеми граматичної інтерпретації категорії детермінованості/недетермінованості іменника // Записки з романо-германської філології. -- Вип. 7. -- Одеса: Латстар, 2000. -- С.229-240.

10. Попович М.М. Функціонально-семантичні ознаки референтного позначуваного // Наукові записки Тернопільського державного педагогічного ун-ту імені Володимира Гнатюка: Мовознавство. - №1. - 2000. - С. 176-182.

11. Попович М.М. До питання про лінгвістичні теорії детермінації іменника // Вісник Дніпропетровського ун.-ту: Мовознавство. - Вип. 5. - 2000. - С.106-112.

12. Попович М.М. Про “граматичність” граматичної категорії // Наукові записки Вінницького державного педагогічного ун-ту імені М.Коцюбинського: Зб. наук. праць. Серія: Філологія. -- Вип. 2. - 2000. - С.14-18.

13. Попович М.М. Тлумачення категоріального змісту поняття “детермінованість” (“означеність”) у сучасних лінгвістичних дослідженнях // Лінгвістичні студії: Зб. наук. праць. - Вип. 6. - Донецьк: Дон ДУ, 2000. - С. 25-30.

14. Попович М.М. До питання про лінгвістичні теорії мовленнєвої детермінованості іменника. Теорія індивідуалізації значення // Наукові записки. - Вип. 30. - Серія: Філологічні науки. -- Кіровоград: РВЦ КДПУ імені В.Винниченка, 2000. -- С. 84-95.

15. Попович М.М. Денотативна актуалізація номінативної одиниці мови та її зв'язок із категорією семантичної установки іменника // Вісник Харківського національного ун-ту. -- № 500. -- Харків: Константа, 2000. -- С. 221-228.

16. Попович М.М. Із історії досліджень категорії детермінованості/недетермінованості у французькій лінгвістиці // Вісник Львівського ун-ту. Серія: Іноземні мови. -- Вип. 8. -- Львів, 2000. -- С.78-85.

17. Попович М.М. Лінгвістична сутність категорії “предикативна настанова іменника”// Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник наук. статей. - Вип.4. - К.: Вид. центр КДЛУ, 2000. - С.239-249.

18. Попович М.М. Категорія означеності/неозначеності іменника в контексті теорії актуалізації Ш. Баллі // Мовознавство. - К., 2001.- №1.-С.58-66.

19. Попович М.М. Неозначені дескрипції і категорія детермінованості/недетермінованості іменника // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Збірник наукових статей. -- Вип. 5. - К.: КДЛУ, 2001. - С. 150-155.

20. Попович М.М. Чому латинський займенник ille став французьким артиклем le? (Гіпотетичні міркування) // Мови, культури та переклад у контексті європейського співробітництва: Збірник наукових праць. -- Київ: Вид-во Київського національного ун-ту імені Т. Г. Шевченка, 2001. -- С. 372-378.

21. Попович М. Номінативна одиниця мови та її зв'язок із категорією детермінованості/недетермінованості // Сіверянський літопис, 2001. - №2. - С.101-103.

22. Попович М. Граматична концепція мовної детермінованості/недетермінованості іменника вчених Пор-Рояля // Вісник Львівського ун-ту. Серія: Іноземні мови. -- Вип. 9. -- Львів, 2001. -- С.140-149.

23. Попович М.М. Тлумачення категоріальних понять "детермінованість/недетермінованість" в античній граматичній теорії // Нові інформаційні технології навчання в навчальних закладах України: Наук. метод. зб. - Вип.8: Педагогіка. - Одеса: Друк, 2001. - С.206-209.

24. Попович М.М. К вопросу о логико-семантическом анализе номинативного аспекта // Автоматический анализ. Перевод, обучение пониманию текста. Тезисы выступлений на научном совещании (Черновцы, май 1989). -- М., 1989. -- С. 111-113.

25. Яценюк М. Г., Попович М. М. О терминологической двуплановости категории определенности // Современные проблемы романистики: Семантика, прагматика, синтаксис: Тезисы докладов 6-ой Всенародной конференции по романскому языкознанию. -- Том 2. -- Москва, Воронеж, 1991. -- С. 110-111.

26. Попович М.М. О проблеме тождества терминов "денотат" и "референт" // Питання стандартизації, інтернаціоналізації та автоматизації перекладу термінологічних одиниць. Міжнародна наукова конференція: Тези доповідей. -- Чернівці: ЧНУ, 1991. -- С. 34-36.

27. Попович М.М. До питання про історію становлення категорії артикля у слов'янських та романських мовах // Х Всеукраїнська славістична конференція “Духовне відродження слов'ян у контексті європейської та світової культури”: Тези доповідей. -- Т. 1. -- Чернівці: ЧДУ, 1992. -- С.24-25.

28. Попович М.М. Семантична структурація номінативного аспекту тексту // Проблеми лінгвістики тексту та лінгвометодики: Тези доповідей Міжнародної науково-методичної конференції Львівського державного ун-ту ім. Івана Франка викладачів іноземних мов вузів. -- Львів, 1992. -- С. 142-143.

29. Попович М.М. Про семантичний аспект граматичної категорії артикля // Матеріали міжнародної наукової конференції “Семантика мови і тексту”. -- Частина І. -- Івано-Франківськ, 1993. -- С. 224-245.

30. Попович М.М. До історії походження французького артикля // І Міжнародна конференція “Мова, культура, література та філософія Франції. Досвід вищої школи України та інших країн СНД": Тези доповідей. -- Дніпропетровськ, 1994. -- С. 72-73.

31. Попович М.М. Le signe linguistique et la categorie de dйtermination nominale // II ?іжнародна конференція “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”: Тези доповідей. -- Ч.1. - Дніпропетровськ, 1995. -- С. 68.

32. Попович М.М., Регейло О.Д. Тлумачення граматичної семантики нульового артикля// Матеріали наукової конференції викладачів, співробітників та студентів, присвяченої 120-річчю заснування Чернівецького ун-ту (4-6 травня). - Т.1: Гуманітарні науки. - Чернівці: Рута, 1995.-С.156.

33. Попович М.М. Теоретичні проблеми категорії означеності/неозначеності // ІІІ Міжнародна конференція “Франція та Україна, науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур”: Тези доповідей. -- Дніпропетровськ, 1996. -- С. 106-108.

34. Попович М.М. Категорія предикативної настанови іменника у мовленні // Наукова спадщина професора Ю. О. Жлуктенка та сучасне мовознавство: Збірник наукових праць. -- Київ, 2000. -- С. 202-203.

Размещено на Allbest.ru