Походження й семантичний розвиток українських дієслів та фразеологізмів на позначення процесів мовлення

Серед ”мовленнєвих” ФО трапляються непоодинокі вислови, у яких процес мовлення, його результат або оцінка асоціюються з тортурами, наприклад: залъти сбла за шкнру “неприємно вразити когось”, вогнйм пектъ - “cварити, ганити”, виїдбти учі “докоряти”, без вогню варъти “докоряти кому-небудь чимсь, не давати спокою настирливими доріканнями”, въдерти з-під ннгтів “говорити, стверджувати що-небудь без будь-яких підстав, не спираючись на факти”, влэчити в живэ рбну “зачепити найвразливіше, те, що найбільш хвилює, непокоїть кого-небудь”, їмсти живцйм “не давати спокою настирними доріканнями, лайкою допікати когось”, як батогум сіктъ “сказати різко щось неприємне”, укоручувати язикб “примушувати кого-небудь замовкнути або менше говорити” та ін. Зазвичай вони стосуються змісту думки, і виражають значення “докоряти, сварити, ганьбити”. Це дозволяє зробити висновок про близькість ФО мовлення і ФО на позначення психічного стану людини.

Такі вияви духовного життя народу, як вірування, повір'я, звичаї, обряди, замовляння, ворожіння, побажання тощо також є джерелом ФО на позначення мовлення. На етногенетичному тлі, пов'язаному із обрядами замовлянь, постали ФО заговурювати (забалбкувати, замовляти) зэби “відвертати увагу кого-небудь від чогось, переводити розмову на щось інше”. Ворожіння на бобах (квасолинах чи горошинах), яке передбачало складні маніпуляції із зернинами, що супроводжувалися глибокодумними “розмірковуваннями”, зливою пустопорожніх слів спричинило появу ФО гадбти на боббх, залишътися на боббх,; бобъ розвудити “обманювати байками, займатися дрібницями” чи у рйшеті повозъти “обдурити кого-небудь”. Значення цієї ФО випливає із соціальної оцінки ворожіння, що з часом, як і більшість “замовних” ритуалів, почало сприйматися іронічно. Як і ФО бббка надвує ворожъла: абу вмре, абу бэде жъва, що в сучасній мові означають “висловлювати необґрунтовані припущення, займатися пустопорожньою балаканиною”. В основі формування ФО винусити сміття з хбти лежить давня заборона виносити (вимітати) сміття з хати не лише через незручність (піваршинні пороги), а й через страх бути зуроченим, адже по сміттю недобра людина могла “наслати порчу”. Це намічає і метафоричне розуміння прототипу ФО: “не розголошуй що-небудь неприємне, що відбувається в родині”. ФО перемивбти кісткъ “поширювати плітки” спочатку означала “мити рештки померлих” і була пов'язана з обрядом “другого поховання”, а коли первинне значення відійшло на периферію, за ФО закріпилося значення змісту мовлення. Загалом, серед ФО на позначення процесу мовлення досить часто натрапляємо на такі, семантика яких має зазвичай глибинні етнокультурні нашарування (наприклад, віра в очищувальну силу води й специфічний спосіб вияву “відьом” зумовили розвиток у ФО въвести на чъсту вуду “мовленнєвого” значення “розказувати правду про що-небудь; розкривати істинний, справжній стан речей”.

Наявність у “мовленнєвих” ФО концептів душб, сйрце, водб, вогунь, хбта, нечъста съла, слуво, язък, які в переважній більшості стали константами української національної культури, засвідчує значимість мови у свідомості українців не лише як здатності людини говорити, а й як мовної системи, характерної для певного народу, етносу, “душі, серця народу”, нації.

Природно, що серед ФО на позначення мовлення переважають соматичні, які насамперед пов'язані з іменниками рут, гэби, зэби, язък, гурло (такй, що і на рот не налнзе, тримбти язък за зуббми, дйрти гьрло та ін.). Так, ототожнення язикб з мовленням, на основі чого постали ФО молути (лепетбти, лопотнти, вихбти, плестъ, патякати, торохтнти, теліпбти) язикум, розпускбти язък є основою для метафоричних висловлень на означення надмірного говоріння (звичайно такого, що веде до негативних наслідків). За походженням соматична фразеологія однотипна: до її складу входять спільнослов'янські і власне українські утворення, а значення вона виражає переважно емоційно-оцінне.

Запозичених ФО на позначення мовлення порівняно небагато. Основними джерелами запозичення стали церковно-богословська література, антична художня творчість та польська літературна традиція. Так, зі змістом Старого і Нового Завітів пов'язане походження висловів співбти Лбзаря “принижено просити, прибіднюватися”, піддавбти анбфемі “нещадно осуджувати”, кадъти фімібм “вихваляти кого-небудь”, метбти бнсер пйред свъньми “марно говорити, доводити що-небудь тому, хто не може або не хоче зрозуміти того, що йому кажуть”. Щоправда, у цих ФО мовленнєве значення радше факультативне, ніж основне. Серед ФО, запозичених з античної літератури, виділяється група фразем, які позначають непомірну похвалу, лестощі і прославляння кого-небудь тощо (співбти дифірбмби, співбти гнмни, піднімбти на щит, увннчувати лбврами, ставбти на котэрни). Їхнє функціонування в українській мові в іронічному сенсі засвідчує високий рівень критичного сприйняття українцями власного мовлення і мовлення інших. На позначення змісту мовлення зі значенням “говорити дурниці, нісенітниці” використовували ФО, генетично пов'язані з давньогрецькою міфологією (гнбти химйри, нестъ ахінйю, къдати словб на внтер та ін.), а також полонізми (банелюки плйсти або бандилюки гнэти та ін.).

У Висновках узагальнено результати наукового дослідження.

Висока активність уживання, багатство семантичної наповненості та поліфункціональність лексико-семантичної групи дієслів мовлення зумовлені самою мовною діяльністю, що аналізує і регулює весь процес зовнішньої і внутрішньої розумової діяльності людини, який, у свою чергу, тісно пов'язаний з усіма сторонами життя носіїв мови як членів суспільства.

Широкий діапазон видів мовленнєвої діяльності визначає поділ метамовної лексики на елементарну й первинну, вторинну і складову, не виключаючи назв, у яких мовленнєвий компонент є лише одним із складників. Лексеми на позначення мовлення включають і номени мисленнєвої, і наукової, і власне мовленнєвої діяльності. У семантиці дієслів, які називають психічні процеси, семи мовлення виникають постійно. Семантика дієслів мовлення безпосередньо залежить від факторів, які зумовлюють процес мовлення (мовна здатність людини, організація її інтелекту, оперативне мислення, вся база знань, що міститься в ментальному лексиконі, зокрема, мовні та позамовні знання, а також психіка, емоції, почуття мовця та багато інших).

Класифікація дієслів на позначення мовлення є необхідним етапом для етимологічного аналізу. Виділяються чотири групи: дієслова, які характеризують зовнішній (акустично-фізіологічний) бік мовлення; дієслова, що характеризують зміст думки; дієслова, що підкреслюють своєю семантикою комунікативний бік мовлення; дієслівні лексеми зі значенням емоційного ставлення й оцінки, структура кожної з яких заснована на семантиці ключових (ядерних) слів, що виражають нейтральне, найбільш загальне значення, позбавлене якихось додаткових емоційних відтінків, і слугують пояснювальним засобом, або лексикографічним тлумаченням для переважної більшості інших членів ряду.

Дослідження дієслів на позначення мовлення виявляє певну тенденцію: семантика і функції кожного окремого дієслова залежать від того, чи є дієслово основним у своєму лексико-семантичному полі (або одним з декількох) або ж знаходиться на периферії. Якщо це основне дієслово, то воно володіє всім спектром значень - і “фізичних”, і знаково-комунікативних, тобто може позначати як власне дію, процес мовлення, говоріння, так і передачу інформації або вплив на адресата, на образ світу (аналогічно до інших прагматично спрямованих дієслів). Якщо ж дієслово відтіснено на периферію, то воно зберігає головним чином “фізичні” значення.

У семантичній історії дієслівної лексики на позначення мовлення ключовими процесами є метафоризація і метонімізація, які формують похідні лексико-семантичні варіанти (ЛСВ) слів; менш функціональною є конденсація. При творенні похідних ЛСВ дієслів спостерігаються ідентичні семантичні процеси; явище семантичної аналогії властиве також дієсловам окремих тематичних груп.

У лексико-семантичному полі дієслів мовлення одним з основних семантичних процесів, які формують елементи ланцюжкової полісемії, є метонімія. Вона є основним семантичним процесом і сприяє оформленню лексико-семантичного варіанту, що групується навколо праслов'янського. Дієслова мовлення переважно успадкували спільнослов'янське (праслов'янське) значення як основне. Рідше спостерігається витіснення і заміна праслов'янського значення похідним, що є результатом метонімічної або метафоричної трансформації, чи можливо, спеціалізації первинного лексико-семантичного варіанта.

Семантична трансформація дієслів кожної тематичної групи має свої особливості. У дієсловах мовлення метонімія є засобом формування відтінкових значень, тоді як метафора приводить до творення самостійних значень. У дієсловах, основні значення яких не є оцінними, при метафоризації можуть виникати оцінні семеми. Це залежить від семної структури основного значення: якщо до її складу входить хоча б одна сема з позитивним чи негативним смислом, то саме вона сприяє утворенню оцінних значень.

Між утвореними похідними ЛСВ спільнослов'янських дієслів полісемія має, як правило, радіальний характер. Ланцюжкова полісемія спостерігається лише при зміні основного значення слова у випадках, коли перше його похідне творить кілька значень. Втрата у процесі історичного розвитку слова однієї або кількох похідних семем не призводить до втрати семантичних зв'язків між іншими семемами.

Вираженню інформаційного, емоційного, прагматичного й комунікативного аспектів мовлення сприяють і фразеологічні одиниці, які характеризують процес мовлення. Етимологічний елемент змісту відбиває факти в історії й етнокультурі українців, їхню виробничу діяльність і духовний досвід, особливості морально-етичного кодексу і родинних стосунків, а також своєрідність тваринного і рослинного світу, географічного оточення і природних умов тощо.

У процесі фразеотворення в пошуках семантичних відповідностей, окрім засобів рідної мови, використовувалися запозичення, які засвідчують міжнаціональні взаємини минулих епох, але кількісно вони нечисленні.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Пашковська Г. До питання класифікації дієслів мовлення // Мова і культура. - К., 2005. - С. 122 - 130.

2. Пашковська Г. Фразеологічні одиниці на позначення мовлення: етимологічні етюди // Київська старовина. - 2005. - № 4. - С. 122 - 131.

3. Пашковська Г. Наплести сім мішків гречаної вовни чи нести ахінею? // Система і структура східнослов'янських мов. Пам'яті акад. Л.А.Булаховського / Збірник наук. праць. - К., 2006. - С. 192 - 197.

4. Пашковська Г. Фразеосемантичний ряд “говорити дурниці” в сучасній українській літературній мові // Вісник Київського славістичного університету. - Серія: Філологія. - К., 2006. - С. 225 - 231.

5. Пашковська Г. Етимологічний аналіз дієслівної мовленнєвої лексики як мовознавча проблема // Вісник Львівського національного університету ім. Івана Франка. - № 40. Сер. Філологія. - Ч. 2. - Львів, 2007. - С. 68 - 74.

Размещено на Allbest.ru