Українське мовознавство XVIII ст.

У 1791 р. виходить його підручник “Правила для начинающихъ обучаться латинскому языку”. Про надзвичайну популярність цієї праці свідчить той факт, що її перевидавали в 1794 і 1798 рр.

У 1794 р. надруковано ще одну працю М. Симигиновського “Правописаніе россійское съ предварительныимъ наставленїемъ о произношенїи буквъ, о складахъ и о чтенїи изъ разныхъ грамматикъ и новhйшихъ о правописанїи правилъ Кїевской Академїи учителемъ Максимомъ Семигиновскимъ собранное. Москва. Въ типографїи Селиванскаго и товарища. 1794 г.”. Праця М. Симигиновського “Правописанїе” - середня за форматом і невелика за обсягом книжка, яка налічує 56 сторінок. Автор поділив її на чотири розділи. Матеріал першого розділу “О числh, раздhленїи и произношенїи буквъ” відносимо до однієї зі складових частин граматики - орфографії. Тут він відзначає особливості української вимови деяких літер. Так, щодо вимови літер е та h автор відзначає характерні риси української фонетики - твердість приголосних перед е та вимову h як і. Мовознавець звертає увагу читача також і на найхарактернішу особливість української вимови на відміну від російської - збіг и та ы: “Малороссїяне употребляютъ, смhшивая одну букву съ другою. На пр. билъ, былъ; воли, волы”. У другому розділі “О складахъ” М. Симигиновський зосереджує увагу читача на розглядові складів російської мови. Третій розділ присвячено аналізові правил читання, а в четвертому - “О Правописаніи” - автор викладає правила вживання тих чи інших літер.

Українську вимову окремих літер відзначено також у праці Б. Антоновича “Греческаго языка начальное познаніе”, де вміщено додаток “Азбука, собранная изъ разныхъ лучшихъ греческихъ азбукъ, содержащая въ себh краткое наставленіе о произношеніи, нhкоторыя употребительнhйшія молитвы, десятословіе, ирмосы изъ канона святыя Пасхи, и другія мhста изъ Священнаго Писанія...”. Обсяг праці досить невеликий - 101 сторінка. Учений використовує спосіб паралельного подання матеріалу, тобто на одній сторінці ліворуч наведено грецький текст, а праворуч - російський переклад. Обираючи таку побудову граматики, Б.Антонович керувався педагогічними міркуваннями, вважаючи, що такий прийом повинен урізноманітнити та полегшити засвоєння матеріалу.

У висновках узагальнено результати дослідження, з яких найголовнішими є:

1. Українські лексикографічні та граматичні праці XVIII ст. являють собою важливе культурно-мовне надбання. Вони різні за своїм внутрішнім складом, лексично багаті та різноманітні.

2. Джерелами мовознавчих творів були як найкращі праці східнослов'янської лінгвістики, зокрема української, так і здобутки західноєвропейського мовознавства.

3. В українських пам'ятках лінгвістики XVIII ст. продовжують закріплюватися живомовні лексичні та фонетико-граматичні риси. Їхня нормалізація в лексикографічних та граматичних працях цієї доби є свідченням впливу живої народнорозмовної мови на літературно-писемну традицію.

4. Найбільших успіхів досягла українська лексикографія XVIII ст., що має досить неоднорідну структуру.

5. Словники засвідчують, що в цей період працює ідея рідної мови як рівноправного партнера, з одного боку, “священної церковнослов'янської мови”, з іншого - чужих авторитетних мов, дають усвідомлення самостійної цінності лексичного фонду української мови.

6. Лексичний склад лексиконів XVIII ст. досить багатий і різноманітний. Переважна більшість із них в одній словниковій статті поряд із фактами живорозмовної мови та запозиченнями із сусідніх мов містять також відповідники з української літературної мови. Такі різномовні взаємовпливи у словниках роблять їх цінним джерелом для вивчення лексичного складу української літературної мови досліджуваного періоду, дають змогу встановити лексичний фонд народної мови.

7. У кінці XVIII ст. українські лексикографи починають орієнтуватися на створення українсько-чужомовних словників, що мало велике значення для розвитку української мови. З появою словника до “Енеїди” І.П.Котляревського відчулася потреба окремого лексикографічного опрацювання словникового складу нової української літературної мови.

8. Досягнення українського теоретичного мовознавства були менш помітними, оскільки традиції граматики М.Смотрицького панували до середини ХІХ ст. Однак українські граматисти, враховуючи надбання своїх попередників (М.Смотрицького, Л.Зизанія), намагалися подати нові думки, факти та власні спостереження щодо граматичної системи церковнослов'янської та живої розмовної мов.

9. Граматична теорія досліджуваної доби, зважаючи на історичні обставини, була тісно пов'язана з російським науковим ареалом, що відбилося на працях українських філологів.

10. Мовознавчий матеріал, зафіксований у лінгвістичних працях зазначеного періоду, готував підґрунтя для створення граматики, яка відбивала б і відтворювала систему живої української мови.

11. Українські лінгвісти плідно працювали за межами України. Мовознавчі праці, створені українцями в Росії в XVIII ст., сприяли подальшому проникненню елементів української мови в російську літературну мову, що значно збагачувало її лексичний склад.

12. Переважна більшість мовознавчих творів, написаних у цей період, так і залишилась у рукописах, оскільки політика царського уряду була спрямована на обмеження українського друкованого слова. На жаль, не будучи в свій час опублікованими, вони не змогли відіграти належної ролі в розвитку лексикографічної та граматичної науки в Україні, однак вони є важливим свідченням динаміки лінгвістичного процесу в Україні того часу.

Основні публікації

1. Дем'янюк М.П. Іменникова словозміна в “Граматиці” Я. Блоницького // Українська мова. - 2004. - № 3. - С. 88-104.

2. Дем'янюк М.П. “Грамматика нова старагw и славнагw #зыка славенскагw” Якова Блоницького // Мова і культура: Зб. статей. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2004. - Вип. VII. - Т. 6. - С. 48-55.

3. Дем'янюк М.П. Полонізми в словнику І. Максимовича 1724 р. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету. Серія: Мовознавство. - 2004. - 1 (11). - С. 39-46.

4. Дем'янюк М.П. Лексикографічна діяльність Нестора Максимовича-Амбодика // Українська термінологія і сучасність: Зб. наук. праць. - К.: КНЕУ, 2005. - Вип. VI. - С. 357-360.

5. Дем'янюк М.П. Частини мови в почаївському “Кратком собрании” 1773р. // Філологічні науки: Зб. наук. праць. - Суми: СумДПУ, 2005. - С. 30 - 35.

размещено на allbest.ru