Частини мови та їх класифікація

Ці дієслова виділяються в окремий розряд- зворотні дієслова.

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ДІЄСЛОВА

Дієслово має такі морфологічні ознаки:

вид:

доконаний заробив, перевів, співають, бажає

недоконаний заробляв, переводить, співали, бажала

рід:

у минулому часі в умовному способі

чоловічий працював засліпив би

жіночий працювала засліпила б

середній працювало засліпило б

число:

однина малював, малювала, малювало

множина малювали

спосіб:

дійсний працюю, сказали, летить, прийде

умовний ходила б, вживав би, поспішали б

наказовий напишіть, ходіймо, хай зайде

час:

минулий знаходив, знаходила, знаходили

теперішній знаходжу, знаходимо. знаходите

майбутній знайду, буду знаходити, знаходитиму

Дієслово утворює форми:

дієвідмінювані способів:

- дійсного- веде (вів, буде вести)

- умовного- вів би (вела б, вели б)

- наказового- веди (ведіть), хай веде

відмінювані - дієприкметник

теперішнього часу: ведучий;

минулого часу: ведений

незмінювані - неозначена форма дієслова (інфінітив): вести

- дієприслівник: ведучи

ВИДИ ДІЄСЛІВ

Вид- одна з найважливіших ознак дієслова. За цією ознакою дієслова поділяються на доконані і недоконані:

доконані помити підлогу, приготував уроки, поїду

недоконані мити підлогу, готую уроки, буду їхати

Дієслова доконаного виду означають завершену дію і відповідають на питання що зробити? що зробив? що зроблю?

Дієслова недоконаного виду означають незавершену дію і відповідають на питання що робити? що роблю? що буду робити?

Дієслова доконаного виду утворюються із дієслів недоконаного виду за допомогою:

- префіксів (писати- написати, грати- зіграти);

- суфіксів (зітхати- зітхнути, кричати- крикнути);

- наголосу (розкидaти- розкuдати);

- чергування звуків: сидіти- сісти (и- і), скакати- скочити (к- ч);

- різних основ (ловити- піймати, брати- взяти).

Дієслову одного виду переважно відповідає дієслово іншого виду. Такі дієслова утворюють видові пари.

Одновидові дієслова - це дієслова, які можуть бути або лише доконаного, або лише недоконаного виду.

Так, напр., дієслова надивитися, розгніватися, розговоритися, натерпітися, напрацюватися мають лише доконаний вид; дієслова прагнути, гордувати, імпонувати- мають лише недоконаний вид.

Двовидові дієслова- це окремі дієслова, переважно іншомовного походження, що поєднують у собі значення як доконаного, так і недоконаного виду (телеграфувати, гарантувати, воєнізувати, веліти, женити).

СПОСОБИ ДІЄСЛІВ

Дієслова можуть вживатися у дійсному, умовному чи наказовому способі. Спосіб дієслова вказує на відношення дії до дійсності:

дійсний спосіб іду, йшов, буду іти

умовний спосіб йшов би, пішов би

наказовий спосіб іди, нехай іде

Дійсний спосіб дієслова означає дію, яка відбувалася, відбувається чи буде відбуватися (ходив, люблю, одягатимеш).

Дієслова дійсного способу змінюються за часом (грав- граю- гратиму) і можуть вживатися із заперечною часткою не (не ходитиму, не гріє, не називатиму).

Дієслова дійсного способу змінюються за часами, числами і особами (у теперішньому і майбутньому часах) та за родами (у минулому часі).

Умовний спосіб дієслова означає дію бажану або можливу за певних умов (полетіти б, казала б).

Дієслова умовного способу утворюються від дієслів минулого часу за допомогою частки б (після голосних: привезла б, співала б) або би (після приголосних: намалював би, підібрав би), які завжди пишуться окремо і можуть стояти як беспосередньо після дієслова, так і після інших частин мови (якби дали мені скуштувати хоча б одну крапельку цього чарівного напою).

Дієслова умовного роду змінюються за числами (малював би- малювали б), а в однині- і за родами (малював би® малювала б® малювало б).

Наказовий спосіб дієслова через наказ, прохання, побажання чи пораду закликає до виконання дії (приходь, навчайся, привітай).

Дієслова наказового способу не мають форм часу, але змінюються за особами в однині і множині: в однині вони мають форму 2-ої особи (стань), а в множині- 1-ої і 2-ої (станьте, станьмо).

однина множина

1-а особа сиди, ночуй сидімо,ночуймо

2-а особа сидіть, ночуйте

2- особа однини має закінчення -и (сиди, веди, сади) або чисту основу (ляж, зіграй, святкуй); 1-а особа множини має закінчення -імо (рідше -ім), -мо (зіграймо, ведімо, святкуймо), 2-а особа множини- -іть (-іте), -те (зіграйте, ведіть, святкуйте).

Спеціальної форми 3-ої особи наказовий спосіб не має. Для того, що б передати наказ або прохання у 3-й особі, вживаються частки хай (нехай) і форма 3-ї особи дійсного способу (хай працюють; нехай завжди буде сонце).

ЧАСИ ДІЄСЛІВ

Дієслова можуть вживатися у минулому, теперішньому чи майбутньому часі. Час дієслова вказує на те, коли відбувалася, відбувається чи буде відбуватися дія:

минулий час дерево росло, дерево виросло

теперішній час росте дерево, дерево підростає

майбутній час дерево виросте

Минулий час означає дію, яка колись відбувалася або вже відбулася.

Теперішній час означає дію, яка відбувається в час мовлення або постійно.

Майбутній час означає дію, яка відбуватиметься у майбутньому.

Дієслова минулого часу змінюються за числами (хотів, хотіли), а в однині і за родами (хотів, хотіла, хотіло). Вони можуть бути як доконаного (покохав, приїхав), так і недоконаного виду (кохав, їхав).

У чоловічому роді виступає суфікс -в- (ходив, гуляв) і нульове закінчення або немає суфікса і нульове закінчення (віз, ніс); у жіночому, середньому роді і в множині- суфікс -л- і закінчення -а- (була, їла), -о- (хотіло, могло), -и- (росли, могли).

Дієслова теперішнього часу завжди недоконаного виду і змінюються за особами і числами (чую, чуєш, чуємо, чуєте, чує, чують)

Дієслова майбутнього часу мають три форми: просту доконаного виду (зберу, посаджу), просту недоконаного виду (збиратиму, садитиму) і складену недоконаного виду (буду збирати, буду садити).

Дієслова майбутнього часу змінюються за числами і особами (купуватиму, купуватимеш, купуватимете, купуватиме, купуватимуть).

ДІЄВІДМІНИ ДІЄСЛІВ

Зміна дієслів за особами, часами і числами називається дієвідмінюванням.За типом відмінювання дієслова поділяються на дієслова 1-ої і 2-ої дієвідмін:

1-а дієвідміна привезуть, скажуть, зможуть

2-а дієвідміна заходять, говорять, сидять

Практично 1-а і 2-а дієвідміни поділяються за закінченням 3-ої особи множини теперішнього часу, тобто до 1-ої дієвідміни належать дієслова, які у 3-ії особі множини мають закінчення -уть, -ють (думають, хочуть, переживають), до 2-ої дієвідміни- закінчення -ать, -ять (сушать, варять).

Голосні звуки [е], [є] та [и] (ї) в закінченнях дієслів, за якими розрізняються дієвідміни, називають тематичними голосними (шиєш, шиємо; стоїш, стоїмо).

До 1-ої дієвідміни належать дієслова:

- з основою на -оро-, -оло- (полоти, бороти, колоти);

- з односкладовою основою (бити, лити, пити);

- з суфіксами -ува-, -ну-, -і-, -а-, які в особових формах не випадають (крикнути, грати, перезимувати);

- з основою на приголосний (берегти, могти, нести);

- дієслова іржати, ревіти, сопіти, гудіти, хотіти.

. До 2-ої дієвідміни належать дієслова:

- з суфіксом -а- після шиплячих та [й], який випадає в особових формах (стояти, лежачи);

- з суфіксами -и-, -і- (-ї-)-, які в особових формах випадають (клеїти, сидіти);

- дієслова бігти, спати.

Окрему групу складають дієслова їсти, бути, дати і вісти (в сучасній мові вживається лише з префіксами.

Від дієслова бути вживається лише форма є (втім, інколи в поетичній мові зустрічаються єсть- для першої і третьої особи однини, а також суть- для третьої особи множини)

ІНФІНІТИВ

Інфінітив (початкова форма дієслова; неозначена форма)- це форма дієслова, яка означає дію, але не виражає способу, часу, особи, числа і роду (хотіти, йти, плакати).

Неозначена форма дієслова вживається тоді, коли треба назвати дію взагалі, безвідносно до того, хто її виконує і коли ("Мовчати!"- несподівано навіть для себе самої сказала Марія).

Інфінітів закінчується на -ти або -ть (Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну мати вибирати (В.Симоненко).

Дієслова у формі інфінітіва бувають недоконаного і доконаного виду (йти- дійти, стучати- стукнути).

У двоскладовому реченні неозначена форма дієслова може виступати у функції будь-якого члена речення:

- підмета (Зробити це буде доброю справою);

- означення (Навіть камні інколи можуть кричати);

- частини складеного присудка (Прибули і стали виходити на берег);

- обставини ("Як би не попастися"- раптом подумалося Сергію);

- додатка (Пора вже збиратися).

У безособовому реченні неозначена форма дієслова найчастіше виступає у ролі головного члена речення (Повірити у це було неможливо; Нічого не можна вже повернути).

ДВІ ОСНОВИ ДІЄСЛОВА

Дієслівні форми творяться за допомогою закінчень або граматичних суфіксів від двох основ:

основа інфінітива (минулого часу) робити, їхати, мовчати, висіти, закапувати, зеленіти, чекати

основа теперішнього (майбутнього) часу роблять, їдуть, мовчать, висять, закапують, зеленіють, чекають

Основа інфінітива виділяється в неозначеній формі дієслова після відкидання -ти (виправда-ти, шука-ти, гукну-ти).

Основа теперішнього часу (а в дієсловах доконаного виду- майбутнього) виділяється у формі третьої особи множини теперішнього (або майбутнього) часу після відкидання закінчення -уть (-ють), -ать (-ять): вед-уть, гука-ють, леж-ать, сто-ять.



БЕЗОСОБОВІ ДІЄСЛОВА

Безособові дієслова- особлива форма дієслова, що означає дію без відношення до будь-якої особи (темніє, щастить, дніє).

Безособові дієслова означають фізичний або психічний стан людини та явища природи.

Особливістю безособових дієслів є те, що вони утворюють не всі форми словозміни:

- у дійсному способі мають одну форму 3-ої особи теперішнього часу (вечоріє) і майбутнього (буде вечоріти, вечорітиме);

- в умовному способі мають форму середнього роду (вечоріло б).

У реченні безособові дієслова виступають присудком, при якому не може бути підмета (Пощастило як ніколи; Дихалося все легше і легше). Такі речення називаються безособовими.

Безособового значення можуть набувати і деякі безособові дієслова 3-ої особи однини або середнього роду (морозить, віє; загуло, повіяло).

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ДІЄСЛІВ

1. Запишіть слово. Визначте частину мови цього слова.

2. Знайдіть початкову (неозначену) форму.

3. Визначте розряд за значенням: перехідне чи неперехідне..

4. Визначте морфологічні ознаки: вид, спосіб, час, особа (або рід) і число.

5. Дієвідміна.

6. Визначте синтаксичну роль слова.

7. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

ДІЄПРИКМЕТНИК

Дієприкметник- це форма дієслова, яка означає ознаку предмета за дією або станом і відповідає на питання який? яка? яке? які? (хмарою повіті, врятована планета, зачарований красою).



СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ДІЄПРИКМЕТНИКА

Дієслівною ознакою дієприкметника є і те, що він може керувати іменником (залиті (чим?) сонцем гори), а також мати при собі обставини слова (написаний давно; одержаний вчора).

У реченні дієприкметник найчастіше виконує функції означення (Наче зачарований велетень, стояв ліс; Освітлена сонцем кімната здалася Юркові казковою), інколи- іменної частини складеного присудка (Людина народжена для щастя).

Дієприкметник здатний приєднувати до себе залежні слова і утворювати дієприкметниковий зворот (зачарувати- зачарований- зачарований красою). У реченні дієприкметниковий зворот виступає означенням (Обтяжена клунями, Параська мовчки збиралася нагору).

РОЗРЯДИ ДІЄПРИКМЕТНИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ

За своїм значенням дієприкметники поділяються на активні і пасивні:

активні несучий, побілілий, побілілий, сплячий, квітучий, жевріючий

пасивні заквашений, змитий, сповитий, погашений, напоєний, колотий

АКТИВНІ І ПАСИВНІ ДІЄПРИКМЕТНИКИ

Активні дієприкметники виражають ознаку предмета за його ж дією (палаюче небо).

Вони мають форму теперішнього (палаючі степи, достигаючі овочі) і минулого часу (прив'яле листя, зарослий сад).

Активні дієприкметники теперішнього часу утворюються від основи теперішнього часу перехідних і неперехідних дієслів недоконаного виду за допомогою суфіксів -уч(ий), -юч(ий) для дієслів 1-ої дієвідміни і -ач(ий), -яч(ий) для дієслів 2-ої дієвідміни (реве® ревучий, працює® працюючий, дрижать® дрижачий, сидить® сидячий).

Активні дієприкметники минулого часу утворюються від основи інфінітива лише неперехідних дієслів доконаного виду за допомогою суфікса -л(ий): замерзнути® замерзлий, побіліти® побілілий.

Активних дієприкметників на -вший, -ший у вжитку майже не зустрічається, хоча і вживаються поодинокі слова (заснувший, здолавший). Найчастіше вони замінюються підрядними реченнями (заснувший- той, що заснув; здолавший- той, що здолав).

Активні дієприкметники у мовленні зустрічаються рідко, більше вони властиві писемній мові і вживаються у художніх творах (пламеніючі далі).

Пасивні дієприкметники виражають ознаку предмета за дією, яка зумовлена дією іншого предмета над ним (посіяне жито (хтось посіяв), засмалені сонцем (сонце засмалило), пошите пальто (хтось пошив).

Пасивні дієприкметники творяться від основи інфінітива перехідних дієслів доконаного і недоконаного виду за допомогою суфіксів -т(ий), -н(ий), -ен(ий), -єн(ий): мити® митий, засіяти® засіяний, везти® везений, засвоїти® засвоєний.

Дві букви нн у прикметниках дієприкметникового походження з'являються тоді, коли на суфікс падає наголос (нетлн нний, невблагб нний, незмН нний).

БЕЗОСОБОВІ ФОРМИ НА -НО, -ТО

В українській мові вживаються співвідносні з пасивними дієприкметниками незмінні форми на -но, -то, які вказують на дію, що виконана невідомою чи неназваною особою (виконано, розбито, подано).

Ці форми утворюються від інфінітива перехідних дієслів (прожити® вік прожито). Від пасивних дієприкметників вони відрізняються тим, що не змінюються і в реченні виконують роль присудка, при якому не може бути підмета. Вони утворюють безособові речення (Багато слів написано пером; На стіл було подано декілька страв)тНезмінні форми на -но, -то мають значення виду (роблено- зроблено, писано- написано).



МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ДІЄПРИКМЕТНИКА

Дієприкметник поєднує в собі ознаки прикметника і дієслова, тому має такі ознаки:

рід:

чоловічий інкрустований стілець

жіночий ржавіюча монета

середній заросле подвір'я

число:

однина проголошений тост

множина проголошені тости

відмінок:

називний відточене

родовий відточеного

давальний відточеному

знахідний відточене

орудний відточеним

місцевий (на) відточеному

вид:

доконаний вид вивчений, пронизаний

недоконаний вид креслений, читаний

час:

минулий зниклий, гаданий

теперішній малюючий, керуючий

Дієприкметник має прикметникові закінчення і відмінюється як прикметник твердої групи (ці зміни залежать від форм іменника, з яким він узгоджується).

Разом з тим, дієприкметник зберігає вид того слова, від якого утворений (шити- шитий; пошити- пошитий).



ПЕРЕХІД ДІЄПРИКМЕТНИКІВ У ПРИКМЕТНИКИ І ІМЕННИКИ

Дієприкметники інколи можуть втрачати ознаки дієслів і переходити в прикметники. При цьому вони починають виражати постійні ознаки предметів (колючий дріт, сидяча робота, спілий кавун)

Прикметники дієприкметникового походження не керують формами непрямих відмінків іменника і не можуть означатися словами з обставинами значення (дієприкметник: палена (спалена) сонцем рослинність- прикметник: палена цегла).

У прикметниках дієприкметникового походження інколи змінюється наголос (дієприкметник: пй чений, вб рений- прикметник: печй ний, варй ний).

Дієприкметники можуть також переходити в іменники (полонений, уповноважений, завідуючий). Позначаючи осіб або предмети, ці слова набувають граматичних ознак, властивих іменникам: мають постійний рід і можуть мати число (ведучий- ведуча- ведучі), у реченні виступають підметом або додатком (Завідуюча за це дуже на нього розсердилася).

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ДІЄПРИКМЕТНИКІВ

1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова, її форму.

2. Знайдіть початкову форму (називний відмінок чоловічого роду однини)

3. 3.Визначте морфологічні ознаки: актичний чи пасивний, вид, час, відмінок, рід, число.

4. Визначте синтаксичну роль слова.

5. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

ДІЄПРИСЛІВНИК

Дієприслівник- це незмінювана дієслівна форма, що виражає додаткову дію, пояснюючи в реченні основне дієслово- присудок і відповідає на питання що роблячи?що зробивши? (засипаючи, схопивши, читаючи).



СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ДІЄПРИСЛІВНИКА

У реченні дієприслівник пов'язується з тим іменником, що й дієслово- присудок, і виступає у ролі обставини часу, причини, мети, умови чи способу дії (Не знаючи броду- не лізь у воду- не лізь у воду за якої умови?- не знаючи броду; Засипаючи, він почув раптом голос- почув коли?- засипаючи).

Дієприслівник разом із залежними від нього словами створює дієприслівниковий зворот. Дієприслівниковий зворот у реченні виступає обставиною (Пірнувши у пітьму і безодню небуття, Олексій зосередився).

За більшістю ознак дієприслівник відносять до дієслівних форм.

ІНШІ ОЗНАКИ ДІЄПРИСЛІВНИКА

Дієприслівник має ознаки дієслова і прислівника. З дієсловом він має такі спільні ознаки:

- керує іменником або займенником (працюючи з ними; їдучі машиною);

- утворюється від дієслівних основ (прийти® прийшовши);

- зберігає вид того дієслова, від якого утворений (доконаний: посміхнувся® посміхнувшись; недоконаний: посміхався® посміхаючись);

- має з дієсловом близьке значення (ідучи дорогою- йти дорогою).

З прислівником дієприслівник має такі спільні ознаки:

- не змінюється;

- - у реченні виступає обставиною (Всі принишкли, вслухаючись у тишу).

1. перехідність:

перехідні: беручи (що?), вітаючи (кого?)

неперехідні: співаючи, ідучи

2. вид:

доконаний вид взувши, передпочивши

недоконаний вид думаючи, ведучи

3. час:

минулий сказавши, бігши

теперішній киваючи, стежачи

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ДІЄПРИСЛІВНИКІВ

1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова, її форму.

2. Визначте морфологічні ознаки: вид.

3. Визначте синтаксичну роль слова.

4. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

ПРИСЛІВНИК

Прислівник- це незмінна частина мови, що виражає ознаку дії, стану або ознаку іншої ознаки (надто повільний, повернути праворуч).).

На відміну від інших самостійних частин мови прислівник не змінюється ані за числами, ані за відмінками, не має він також і ознак роду.

Прислівник не має свого, властивого тільки йому лексичного значення. Воно зумовлене лексичними значеннями тих частин мови, від яких він утворюється (день- вдень, мій- по-моєму, осінь- восени).

Прислівники мають властиві тільки їм словотоворчі суфікси -о, -е (тепло, добре, важче), -и, -ому, -єму (по-братськи, по-моєму).

СИНТАКСИЧНІ ОЗНАКИ ПРИСЛІВНИКА

Головною функцією прислівника в реченні є функція другорядного члена речення- обставини (Так жадібно раптом захотілося йому жити, що він навіть від однієї цієї думки задихнувся). Інколи прислівник виступає у ролі присудка (Сонце низенько, то й вечір близенько).

У реченні прислівник пов'язується з дієсловом, а також з прикметником і, рідше, з іменником.

Прислівник, який пов'язується з дієсловом, виступає як обставина способу дії, місця, часу, міри, мети чи ступеня (Небо помітно (наскільки?) посвітлішало; Навкруги (де?) бриніла весна). Прислівник, що пов'язується з прикметником або іншим прислівником, служить для вираження ознаки якості- міри або ступеня її вияву і виступає в реченні обставиною міри (Ось зовсім (наскільки?) з-за гори з'явився корабель).



РОЗРЯДИ ПРИСЛІВНИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Прислівники поділяються на :

1.означальні і обставинні

2.первінні та вторинні

ОЗНАЧАЛЬНІ ТА ОБСТАВИННІ ПРИСЛІВНИКИ

За значенням і роллю в реченні прислівники поділяються на означальні і обставинні.

означальні прислівники

якісно- означальні добре, наполегливо, погано, пішки, бігом, верхи

кількісно- означальні мало, надвоє, тричі, занадто, трохи, дуже

способу дії навпочіпки, по-юнацькому, по-нашому

обставинні прислівники

часу торік, вчора, завтра, доти, завжди, досі, зранку, тоді, довіку

місця вгорі, згори, вперед, звідусіль, там, десь, тут, поруч, звідти, туди

мети наперекір, навмисне, напоказ

причини зопалу, спересердя, спросоння, згарячу, ненароком

Якісно- означальними прислівники- це прислівники на -о, -е , що виражають якісну ознаку дії, відповідають на питання як? і переважно утворюються від якісних прикметників (дешевий® дешево, лагідний® лагідно).

Якісно- означальні прислівники можуть мати вищий і найвищий ступені порівняння (веселіше, найкраще, значно вище):

Вищий ступень порівняння прислівників має просту і складену форми:

- проста форма утворюється за допомогою суфіксів -ше та -іше (складно® складніше, тепло® тепліше);

- складена- додаванням до прислівника звичайного ступеня слів більш, менш (більш важливо, менш рішуче).

Для підсилення або уточнення значення прислівників вживаються також слова багато, куди, ще, трохи, значно (ще точніше, трохи гучніше).

Найвищий ступінь порівняння прислівників також має просту і складену форми:

- проста форма твориться за допомогою префікса най- (довше- найдовше, глибше- найглибше);

- складена- додаванням слів найбільш, найменш (найбільш важливо, найменш цікаво).

Кількісно- означальні прислівники характерізують дію, стан чи ознаку з боку кількостіі міри вияву. Вони відповідають на питання скільки? наскільки? як багато? якою мірою? (надвоє, трохи, занадто).

Прислівники способу дії вказують на те, яким способом відбувається дія чи виявляється ознака. Прислівники цієї групи відповідають на питання як? яким способом? яким чином? (читати напам'ять, говорити по-українському).

Обставинні прислівники виражають різні обставини дії і поділяються на прислівники часу, місця, мети і причини.

Прислівники часу вказують на час, коли відбувається дія і відповідають на питання коли? відколи? з якого часу? доки? по який час?

Прислівники місця означають місце або напрямок дії і відповідають на питання де? куди? звідки? доки? по який час?

Прислівники мети означають мету дії і відповідають на питання для чого? з якою метою? навіщо?

Прислівники причини вказують на причину дії і відповідають на питання чому? з якої причини? через що?

ПЕРВИННІ ТА ВТОРИННІ ПРИСЛІВНИКИ

За походженням прислівники поділяються на первинні та вторинні:

До первинних прислівників належить незначна частина прислівників, які утворилися так давно, що зараз навіть важко установити первісну форму.

Це:

- прислівники місця (там, тут, скрізь, куди, де, звідки, звідти, скрізь, всюди);

- часу (коли, доки, доти, тоді, поки, іноді, інколи, завжди, тепер, потім);

- причини (тому, чому);

- способу дії (якось, однак, ледве, так, як, усяк, однак).

До вторинних прислівників належить більшість прислівників української мови. Це слова, походження яких легко встановлюється співвідношенням прислівника з основами інших частин мови (по-людськи, хвилююче, верхи, кругом, по-своєму), або з основою іншого прислівника (як первинного, так і вторинного: дотепер, ледве-ледве, післязавтра, кудись).

Лексичне значення цих прислівників співвідноситься з лексичним значенням усіх повнозначних частин мови, від яких вони утворені.

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ПРИСЛІВНИКІВ

1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова.

2. Визначте розряд за значенням: означальний чи обставинний.

3. Визначте ступінь порівняння (якщо є).

4. Визначте синтаксичну роль.

5. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

СЛУЖБОВІ СЛОВА

ПРИЙМЕННИК

Прийменник- це службова частина мови, що виступає разом з відмінковою формою іменника, займенника або числівника для вираження залежності її від інших слів у словосполученні (третій від краю, кожен з присутніх, піклуватися про дітей) і у реченні (Гуляв я по полю; Хтось із вас тут, певно, зайвий).

Прийменник допомагає виражати відношення між предметами (парк для прогулянок, комп'ютер для роботи), ознаки до предмета (пісня без слів, багатий на речі павільйон) або дії до предмета (піднятися о шостій, взяти з підлоги).

Разом з відмінковими формами іменників, числівників, займенників прийменники можуть виражати:

- час (без п'яти хвилин, о десятій годині);

- простір (злетіти у небо, доїхати до міста);

- причину (запізнився через транспорт);

- мету (прийшов на урок, зустрівся з однокласниками);

- спосіб дії (сказати по правді, робити з задоволенням);

- порівняння (більший за інших, найменший у класі);

- відношення до матеріалу (штани з вельвету, зошит з паперу);

- предмет, на який спрямована дія (розповідати про навчання, привітати зі святом).

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ПРИЙМЕННИКА

Прийменник як службова частина мови не є членом речення, але, виступаючи разом із повнозначними частинами мови (найчастіше з іменником), може бути у структурі підмета (Президент і народ нарешті порозумілися)., присудка (Всі були у захваті), додатка (Вона схопила його за чуба), обставини (За столом сиділо троє).

РОЗРЯДИ ПРИЙМЕННИКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Прийменники поділяються на:

1.первинні (непохідні)

вторинні (похідні)

2.прості, складні і складені

ПЕРВИННІ ТА ВТОРИННІ ПРИЙМЕННИКИ

За походженням прийменники поділяються на первинні (непохідні) і вторинні (похідні):

первинні біля, без, в (у), від (од), для, до, з (із, зі, зо), за, над (наді), під (піді), о (об), через

вторинні поряд, коло, кінець, край, незважаючи на, зважаючи на, поблизу

До первинних (непохідних) належать прийменники, походження яких зараз важко встановити (саме тому, з сучасної точки зору, вони й вважаються непохідними). Це- прийменники за, від (од), без, для, на, в (у), до, з, між, крізь, під, по, при, ради, через, о (об).

До вторинних належать прийменники, походження яких можна встановити, оскільки вони зберегли зв'язок з формами тих слів, від яких утворилися.

До них належать прийменники, що утворюються:

- переходом з інших частин мови: іменника (край, кінець, коло), дієприслівника (незважаючи на, зважаючи на), прислівника (поряд, поблизу, навпростець);

- поєднанням двох або кількох прийменників (задля, поза, поміж, з-за, з-під).

Первинних прийменників значно менше, ніж вторинних. Частина первинних прийменників може вживатися з формами багатьох відмінків: було в мене (родовий)- покласти в шухляду (знахідний)- побачити під стріхою (орудний).

Усі вторинні прийменники здебільшого вживаються тільки з формою одного відмінка: згідно з інструкцією (орудний), центр міста (родовий).

Первинні прийменники часто бувають багатозначними, вторинні, як правило, однозначні.

ПРОСТІ, СКЛАДНІ І СКЛАДЕНІ ПРИЙМЕННИКИ

За будовою прийменники поділяються на прості, складні і складені:

прості по, про, у, без, коло, протягом

складні з-поперед, з-за, понад, довкола

складені з метою, паралельно з, згідно з, відповідно до

Прості прийменники складаються з однієї частини. Це можуть бути як похідні, так і непохідні прийменники (до, по, край, близько).

Складні прийменники утворюються поєднанням кількох простих. Це похідні прийменники, утворені складанням двох або кількох непохідних прийменників. Непохідні прийменники легко вичленовуються у складі похідних складних прийменників (заради, з-попід, понад, поза, з-під).

Складні прийменники пишуться разом (понад, навколо, напроти), крім тих, що починаються на з, із (пишуться через дефіс: з-за, з-під, з-посеред).

Складені прийменники складаються з двох частин, що пишуться окремо. Це- похідні прийменники, утворені поєднанням форм прислівників та іменників з непохідними прийменниками (нарівні з, на чолі, одночасно з, за допомогю, в галузі).

У складених прийменниках усі слова пишуться окремо (на відміну, від, поряд з, у зв'язку з); виняток становить прийменник внаслідок.

Якщо ж поєднання прийменника з іменником чи іншою частиною мови переходить у прислівник, така сполука пишеться разом (зустрілися утрьох, це було вперше). Є частина прийменників, які здатні утворювати синонімічні конструкції (напр., коло- біля- близько- поблизу- при- поруч: коло ялинки- біля ялинки- близько ялинки- поблизу ялинки- при ялинці- поруч з ялинкою; на- в: на полі- в полі; до- на- в(у):до Києва- на Київ- у Києві);

До деяких прийменників, що закінчуються на приголосний, додається і або о (переді(о) мною, зі страху).

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ПРИЙМЕННИКІВ

1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова.

2. Розряд за значенням: прийменник просторовий, часовий, причини, мети, умови і допусту, способу дії, кількісний, означальний чи об'єктний.

3. Група за походженням (первинний чи вторинний).

4. Група за будовою (простий, складний чи складений).

5. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

СПОЛУЧНИК

Сполучник- це службова частина мови, яка вживається для поєднання членів речення, частин складного речення і окремих речень у тексті (І у місті, і у селі- всюди він був один; Коли летиш у небі, то все, що знаходиться на землі, здається дуже маленьким).



РОЗРЯДИ СПОЛУЧНИКА ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Сполучники поділяються на:

1.прості - складні - складені

2.непохідні- похідні

3.сурядні - підрядні

ПРОСТІ, СКЛАДНІ І СКЛАДЕНІ СПОЛУЧНИКИ

За будовою сполучники поділяються на прості, складні і складені:

прості і (й), а, але, та, бо, як, що.

складн і ніби, якже, неначе, , якби, якщо, проте

складені через те що, тому що, для того щоб

Прості сполучники- і (й), а, але, та, бо, як, що.

Складні сполучники здатні розкладатися на частини (ні-бито, що-б, мов-бито, не-наче).

Складені сполучники створюються з двох або кількох слів (так що, незважаючи на те що).

НЕПОХІДНІ І ПОХІДНІ СПОЛУЧНИКИ

За походженням сполучники поділяються на непохідні і похідні:

непохідні але, а, та, бо, і

похідні що, як, де, якщо, тому що, зате

Непохідні сполучники не співвідносяться з іншими частинами мови.

Похідні сполучники походять від інших частин мови і тому співвідносні з ними

ПОДІЛ СПОЛУЧНИКІВ ЗА ВЖИВАННЯМ

За своїм вживанням сполучники можуть бути неповторюваними, повторюваними і парними:

неповторювані а, але, проте, зате, однак

повторювані і-і, ні- ні, не то- не то, то- то, чи- чи, чи то- чи то (напр., чи то лев, чи то птиця)

парні не тільки...а й (але й); як...так і; хоч...але; не стільки...скільки; коли (якщо)...то, (напр., не тільки гроші, а й слава та успіх):

СУРЯДНІ І ПІДРЯДНІ СПОЛУЧНИКИ

За значенням і синтаксичними функціями у реченні сполучники поділяються на сурядні і підрядні:

сурядні сполучники

єднальні не тільки...а й, і (й), ні...ні, теж, також, як...так,

протиставні а, але, зате, проте, однак, все ж

розділові або...або, то...то, чи то...чи то, поки не, з того часу як, або, чи

підрядні сполучники

часові як, доки, щойно, поки, перш ніж, коли, з того часу як, поки, поки не

умовні якби, якщо, як, коли б

мети щоб, для того щоб, аби

допустові незважаючи на те що, дарма що, хоч, , хай

наслідкові так що, так що аж, так що й

порівняльні мов, як, немов, наче, неначе, немовби, начебто

причинові бо, тому що, через те що, оскільки, завдяки тому що

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ СПОЛУЧНИКА

Незмінюване слово.

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР СПОЛУЧНИКІВ

1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова, її форму.

2. Визначте розряд за значенням: сполучник сурядності (єднальний, протиставний чи розділовий) чи підрядності (причинний, часовий, умови, мет, допусту, порівняльний, міри і ступеня, наслідковий чи з'ясувальний).

3. Визнчте групу за походженням (непохідний чи похідний).

4. Визначте групу за будовою (простий, складний чи складений).

5. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

ЧАСТКА

Частка- це службова частина мови, яка вживається для надання окремим словам чи реченням додаткових емоційно-експресивних та смислових відтінків або для творення морфологічних форм та нових слів (ніхто не жив би на землі, якби не було тут атмосфери).

На відміну від прийменників та сполучників, які виконують роль єднального елемента у словосполученнях чи реченнях, частки мають лише виключно смислову функцію.

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ЧАСТКИ

Самостійно членом речення частка не буває. Формотворчі частки можуть брати участь у створенні форм дієслова.

ФРАЗОВІ, СЛОВОТВОРЧІ І ФОРМОТВОРЧІ ЧАСТКИ

За значенням і вживанням частки поділяються на фразові, словотворчі і формотворчі:

фразові так, ось, не, ні, навряд чи, аякже, авжеж

словотворчі би, б, хтозна-, завгодно, аби, дехто, -же

формотворчі хай, най-, б, би, нехай

ФРАЗОВІ ЧАСТКИ

Фразові (модальні) частки можуть виконувати одну з двух функцій: увиразнювати один з компонентів речення або виражати ставлення розповідача до змісту висловлювання ( А ну, давай показуй!).

Фразові частки поділяються на три типи часток:

- частки, що надають смислових відтінків:

- вказівні (це, ось, оце, он, ген, осьде, то, ото);

- означальні (прямо, майже, саме, якраз, справді, точно, просто);

- видільні (лише, навіть, хоч би, тільки, хоча б, аж, уже, -таки, і, й, та (у ролі часток), бо, же);

- частки, що вносять модальні і модально- вольові відтінки у значення:

- власне модальні (виражають непевненість, сумнів, припущення: ледве чи, мовляв, навряд чи, ой, ну, чи не);

- стверджувальні (еге, так, авжеж, аякже, атож);

- заперечні (ні, ані, не);

- питальні (чи, хіба, що за, невже);

- спонукальні (нехай, хай, ну, давай, бодай);

- емоційно- експресивні частки (увиразнюють емоційну оцінку висловлювання: який, як, що то за, що за).

СЛОВОТВОРЧІ ЧАСТКИ

Словотворчі частки, поєднуючись з іншими словами, служать для творення нових слів.

У такій ролі виступають частки ні-, де-, дехто, аби-, будь-, -будь, -небудь, казна-, хтозна-, завгодно, -би, -б, -же, -ж, не-, ні-, де-, аби-, абихто (дехто тут проти?)..

ФОРМОТВОРЧІ ЧАСТКИ

Формотворчі частки служать для творення:

- зворотної форми дієслова (-сь, -ся: повертався я запізно);.

- наказового способу (хай, нехай: нехай пройду я крізь вогонь);

- умовного способу б, би: хіба став би я за це братися);

- найвищого ступеня порівнянняприкметників і прислівників (най-: найкрасивіша земля);

- зворотної форми дієслова (-сь, -ся: повертався я запізно);.

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ЧАСТКИ

Частка- незмінне слово. Формотворчі частки беруть участь у творенні форм дієслова.

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ЧАСТОК

1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова.

2. Визначте розряд за значенням: частка смислова, модальна, словотворча чи формотворча.

3. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).

ВИГУК

Вигук- це службова частина мови, яка служить для безпосереднього вираження емоцій, почуттів і волі людини (о! гей! ой!).

Це незмінювані слова, які не виступають членами речення. Але на місці самостійного слова вигук набирає конкретного значення і виконує синтаксичну роль того слова, яке змінює (напр., у реченні А собака отой гав та гав!.. вигук гав (та) гав виступає як присудок).

Інколи вигуки можуть навіть заміняти собою цілі речення ("Охо-хо…"- позітхнув батько).

СИНТАКСИЧНА РОЛЬ ВИГУКА

У реченні вигуки синтаксично не пов'язуються з іншими словами ті не є членами речення. Вони або становлять окреме нерозкладне речення, або є вставним компонентом, який у мовленні має особливу інтонацію, а на письмі обов'язково виділяється розділовими знаками (Вибачте, котра година?; Ой, що тут вібувається?).

Якщо вигук набуває у реченні значення іменника, він може виступити у ролі підмета чи додатка (підмет: Саме ось це ой, що він промовляв раз за разом, і привело мене сюди; присудок: А він мені все ой та ой).

Звуконаслідувальні слова в реченні найчастіше вживаються як пряма мова ("Кап-кап"- почулося за вікном).

РОЗРЯДИ ВИГУКІВ ЗА ЗНАЧЕННЯМ

Вигуки розділяються на такі групи:

1.емоційні, спонукальні, вигуки етикету і звуконаслідувальні

2.первинні і похідні

ЕМОЦІЙНІ, СПОНУКАЛЬНІ, ЕТИКЕТУ І ЗВУКОНАСЛІДУВАЛЬНІ ВИГУКИ

За значенням вигуки поділяються на чотири розряди:

емоційні о! на! ой! ех! овва! от тобі і на!

спонукальні агов! гей! геть! киць- киць! тпру!

етикету прощай, спасибі, перепрошую

звуконаслідувальні гав-гав! кукаріку! хрясь! цок-цок!

Емоційні вигуки виражають почуття, переживання, настрій або здивування розповідача (О, подивись, як тут цікаво!).

Спонукальні (вигуки волевиявлення) виражають наказ, спонукання до дії (Киць- киць, моя кішечка; Гей, всі до мене!).

Вигуки етикету (що є словами ввічливості) виражають привітання, прохання, подяку, побажання, сподівання або прощання. Сюди можуть також входити і цілі сполуки слів (добридень, будьте ласкаві! дякую! ласкаво просимо! добраніч! будь ласка! на все добре!).

Звуконаслідувальні вигуки є вираженням акустичних уявлень людини про звуки, які зустрічаються у житті (Ха-ха-ха!- зареготав Миколка).

ПЕРВИНHІ І ПОХІДНІ ВИГУКИ

За походженням вигуки поділяються на первинні і похідні, структура яких збігається з формами повнозначних слів (рятуйте! жах! бувай!):

первинні ох! а! е! ой! ох! га! пхе! гей! ану!

похідні гвалт! леле! боже! лихо! отакої!

До похідних належать також вигукові фразеологізми (от тобі і маєш! матінко моя рідна! боронь боже!)

МОРФОЛОГІЧНІ ОЗНАКИ ВИГУКІВ

Вигук- незмінюване слово.

МОРФОЛОГІЧНИЙ РОЗБІР ВИГУКІВ

1. Запишіть слово. Визначте частину мови слова, її форму.

2. Визначте розряд за значенням: вигук емоційний, волевиявлення, мовного етикету чи звуконаслідувальне слово.

3. Розберіться у правописі слова (як воно пишеться).



Висновок

Сучасна українська мова є мовою флективною: для граматичної зв'язності служить закінчення слова, тому мова вирізняється розгалуженою системою закінчень. Функція суфіксів і префіксів - уточнювати зміст кореня, носія основного лексичного значення.

Іменник характеризуються сімома відмінками, один з яких - кличний - відрізняє українське відмінювання від аналогічної системи інших східнослов'янських мов. Дієслово української мови існує в чотирьох часах: окрім минулого, теперішнього та майбутнього, використовується давноминулий час (для вираження дії, яка відбулася в минулому, але раніше від дії, вираженої звичайним минулим часом).

Основний словниковий фонд української мови містить чотири пласти слов'янських слів: спільноіндоєвропейська лексика (батько, матір, сестра, дім, вовк, бути, жити, їсти тощо); праслов'янські слова (коса, сніп, жито, віл, корова, ловити тощо); власно українські слова, наявні тільки в українській мові (кисень, водень, мрія, зволікати, зайвий, байдуже, примхи, перекотиполе тощо); запозичення з інших слов'янських мов (з білоруської -- розкішний, обридати, нащадок, з польської -- перешкода, недолугий, дощенту, обіцяти, цікавий, гасло, міць, шлюб, раптом, принаймні тощо; з чеської -- брама, огида, ярка, паркан, карк; з сербської -- хлопець; з болгарської -- храм, глава, владика, сотворити тощо). Решту лексики складають більш пізні запозичення, серед яких найбільше з мертвих класичних мов - давньогрецької, латини і старослов'янської. За радянських часів до лексичного складу ввійшло багато русизмів, які часто вводилися без адаптування до вимог граматичної системи. Останнім часом лексичний склад активно поповнюється запозиченнями з англійської мови. Але загальний розвиток мови відбувається за рахунок внутрішньомовних ресурсів: нові слова творяться на базі вже існуючих.



Список використаної літератури

1.http://www.mfa.gov.ua/mfa/ua/publication/content/392.htm

2.uk.wikipedia.org/.../Морфологія

3.www.studentu.org.ua/index.php

4.www.academia-pc.com.ua/.../127

5.ref.a.ua/?id=228185

Размещено на Allbest.ru