Словотвір і лексика

44. Лексикографія. Предмет вивчення. Лексикографія словникарство -- розділ мовознавства, пов'язаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно пов'язана з лексикологією. Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос (див. Глосографія), тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг. Лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики якоїсь мови в цілому, зокрема її літературного різновиду (також лексики окремих авторів, див. словник мови письменника), чи в частинах облизько (діалектні словники), чи ділянкових (термінологічні словники), в діахронному перекрої (історичні словники з простеженням розвитку форм і значень включених слів), з розглядом походження слів (етимологічні словники з розкриттям найдавнішої форми й значення та споріднености з їх лексемами в інших мовах), з поданням сучасної правописно-наголосової норми слів (правописні й орфоепічні словники), їх уживання у стійких словосполученнях і фразеологізмах (фразеологічні словники) і стилістичного цінування (стилістичні словники); значення слів можуть подаватися тією самою мовою (тлумачні й енциклопедичні словники) або якимись іншими мовами (перекладні, дво- й кількамовні з поданням еквівалентів з інших мов).

45. Джерела української фразеології. Більшість фразеологізмів, як і слів, за походженням є корінними українськими. Серед них виділяються спільнослов'янські, спільносхіднослов'янські і власне українські. До складу української фразеології входять також усталені звороти, засвоєні з інших мов. Широко використовуються в української мові фразеологізми античного походження - старогрецькі, староримські, усталені звороти з західноєвропейських мов - німецької, французької, англійської, італійської та ін. Основним, невичерпним джерелом української фразеології є народна мова, якій властиві влучність, образність. Саме влучні, метафорічні вислови стають усталеними і поповнюють фразеологічні запаси мови. Особливо багато фразеологічних зворотів виробничо-професійного походження. Ряд фразеологізмів є дотепними висловами з анекдотів, жартів та інших жанрів усної народної творчості: не до солі, вийшов пшик, ростуть груші на вербі. У фразеологізмах відбиті спостереження над оточуючим життям, людьми, природою: жувати жуйку; розправляти крила; скриготати зубами; задирати носа. В української фразеології віддзеркалюються найрізноманітніші сфери життя народу, його історія, культура, суспільні відносини, виробнична діяльність, морально - етичні норми, погляди, вірування, прагнення. У ряді фразеологізмів чується відгук боротьби народу з татарськими нападниками, польською шляхтою, згадуються часи козацтва, розкриваються класова невірність, боротьба народу проти панства, бюрократизм чиновників, хабарництво. Українська фразеологія багата крилатими висловами власне українського походження. Це афоризми, що належать перу відомих письменників.

46. Типи лексичних значень. Основні типи лексичних значень Є три типи лексичних значень слів: номінативне (первинне й похідне), фразеологічне й контекстуальне. Первинне номінативне значення -- значення, якого набуло слово водночас із його появою. Воно є основою для виникнення та існування всіх інших значень слова. Первинне номінативне значення слова досить стійке. Виникнувши на певному етапі розвитку мови, воно протягом тривалого часу зберігається майже незмінним. Особливо це стосується загальновживаної лексики. Наприклад, такі слова, як мати, батько, син, око, рука..У процесі розвитку мови, у постійному спілкуванні людей між собою слова можуть набувати й інших, похідних номінативних значень. Наприклад, слово теплий первісно, очевидно, означало лише температуру, середню між гарячою і холодною. Нове значення слова спочатку сприймається як побічне, невластиве йому. Але з часом люди звикають до такого значення, і воно в їхньому сприйманні стає таким само номінативним, притаманним цьому слову, властивим йому й поза контекстом, як і його первинне значення. Іноді таке похідне значення може стати навіть основним, як це трапилося, наприклад, зі словом основа. Таким чином, два та більше номінативних значень можуть передаватися одним словом. Одне з цих значень -- первинне, інші -- похідні, і водночас всі вони є прямими для такого слова. Слова з номінативним лексичним значенням вступають у зв'язки між собою відповідно до тих реальних зв'язків, які Снують між різними предметами і явищами в об'єктивній дійсності, що їх ці слова називають. Частина слів обмежена у своїх зв'язках з іншими словами не тому, що таких зв'язків між відповідними явищами немає в об'єктивній дійсності, а тому, що інше поєднання цих слів не узвичаєне в мові. Тобто цим словам властиве фразеологічне значення -- значення, яке виявляється в поєднанні лише з одним або кількома строго визначеними словами. Наприклад, прикметник карий вживається тільки у двох словосполученнях: карі очі, карий кінь; Разом із тим слово в реченні може поєднуватися з іншими словами без урахування зв'язків, що існують між предметами і явищами в об'єктивній дійсності. Тоді воно набуває невластивого йому значення, яке сприймається лише в певному контексті: теплий передзвін заводів (М. Рильський), море сміху (С. Васильченко), клубок болю (М. Стельмах), п'яно гойдали головами соняшники (Ю. Му шкетик), / вродиться така шарманка (Григорій Тютюнник). Таке значення слова називається контекстуальним. Контекстуального значення найчастіше набуває слово, вжите переносно для емоційної - позитивної чи негативної - характеристики особи, предмета, явища.

47. Власноукраїнська лексика, її ознаки.

Власне українська лексика - це слова, що витворилися в українській мові після спільнослов'янської мовної єдності й були засвідчені в історичних пам'ятках, художніх творах українського народу. Вони складають основу української лексики і формують національні ознаки мови. До них можна віднести: людина, держава, громада, приміщення, борщ, чай, минути, гопак, будинок, кучерявий, чоботи, свита, смуга, хустина, оранка, сіяч, зайвий, вщерть, віхола, щоденник та багато інших. Їх легко виділити в такий спосіб: якщо слово не має виразних ознак запозичення і в російській мові перекладається іншими, то є підстави вважати його власне українським: хвиля, мрія, гарний, нишком, крадькома, навпростець тощо. Українська мова запозичувала з інших мов слова та окремі елементи. Запозичення йшли усним та писемним шляхом і в різні історичні періоди. Тому багато запозичень уже втратили ознаки своєї первісної мови й стали цілком українськими словами. Такими є грецизми вишня, огірок, лимон, м'ята, левада тощо. Тільки науковий етимологічний (за походженням) аналіз може показати, з якої мови прийшло слово і що воно в тій мові означало.

48. Характеристика споконвічної укр. лексики, види.

Становлення та формування укр..корінної лексики ділиться на такі види: А) індоєвропейський мовний склад, Б) праслов'янська мовна єдність В) давньоруська (східнослов.) мова Г) власне українська лексика. 90% сучас. укр. мови належить до так званої корінної лексики. вона формув. І розвив. Упродовж тривалого періоду і тісно пов'язана з історією нашого народу. Лексичний склад можна поділити на 2 групи: 1) корінна (споконвічна) і 2) запозичена. Корінна включає в себе всі слова, що ведуть початок від індоєвропейської мовної спільноти, а також слова, що виникли в праслов'янській. Давньоруські слова і весь лексичний склад сформований на укр..грунті. А) Найдавніший шар укр. лекс. сформув. в індоєвроп. мовний час, до нього належать слова, що вжив у індоєвроп. Мовах. Сюди належать слова таких тематичних груп: СПОРІДНЕНІ (мати, син, брат), ОРГАНІВ ЧАСТИН ТІЛА (око, вухо, серце), ТВАРИН І РОСЛИН (коза, віл, кіт,жито,пшениця), ЯВИЩ ПРИРОДИ (сонце, земля, вода), ЖИТЛА ТА ГОСП,ЗНАРЯДДЯ (віз,хата), ПРЕДМЕТІВ ХАРЧУВ, (молоко), НАЙПОШИР, ДІЙ ТА ПРОЦЕСІВ (сидіти, лежати, стояти), ЯКОСТЕЙ ТА ВЛАСТИВ (довгий, короткий). У процесі розпаду європ. Мовної єдності виникають нові , що переход. В інші мови. Так виділяється словянська, балтійська, германська та ін. мовні єдності. Кожен з них в процесі розвитку витворила власний шар лексики, успадкувавши звичайно лексику від східноєвроп. Мовної лексики. Б) Спільнослов'янський шар лексики склад. З таких тематичних груп: СПОРІДНЕНОСТІ (невістка, мачуха, сваха), ОРГАНІВ ТІЛА (губа. Шия ,палець), ТВАРИН І РОСЛИН (ведмідь, кропива). Найбільше звяз .слів на познач. Продуктів, дії, процесів (сало, масло, весло, полотно). Суттєво розширилися групи на позначення абстрактних понять (диво) і якостей (глибокий, тонкий). В цей період сформув. більшість числ. і займен. В) великий шар словникового складу станов. Східноєвроп. Лексика (давньоруська). Це слова, які виникли на основі праславянського лекс.матеріалу в період виділення східнослов. Діалектів, що згодом перетворилися в окремі мови. Ввваж., що цей склад лексики є найбагатшим порівняно з попередніми. Помітно розширилися такі групи слів як назви людей за професією, а також предметів харчув., назв. рослині тварин (зозуля, пряник, гречка).