Наукова публіцистика в матриці постмодернізму: лінгвістичний вимір

Марчишина А. А., канд. филол. наук, доц., Каменец-Подольский национальный университет имени Ивана Огиенко

НАУЧНАЯ ПУБЛИЦИСТИКА В МАТРИЦЕ ПОСТМОДЕРНИЗМА:ЛИНГВИСТИЧЕСКОЕ ИЗМЕРЕНИЕ

Систематизировано подходы к изучению текстов научной публицистики с точки зрения постмодернистского мировоззрения. Публицистичность рассматривается как междисциплинарное и многоплановое явление, присущее языковым произведениям на общественно значимую тематику, а научность - как свойство текстов, содержание которых представляет анализ данных, полученных эмпирическим или логически обоснованным путем. Научная публицистика отображает результаты исследований, содержащих публичный интерес. Признаки постмодернизма проявляются в ризоматическом позиционировании ключевых понятий, разрушении устоявшихся стереотипов гендерной идентичности, критике рационального объяснения действительности и интертекстуальное прочтение рассмотренного материала.

Marchyshyna Alla, Candidate of Sciences in Philology, Associate Professor, Department of English Kamianets-Podilsky Ivan Ohienko National University

SCIENTIFIC PUBLICISM IN POSTMODERN MATRIX: LINGUISTIC PLANE

The paper presents a systemic overview of scientific publicist texts from the point of postmodern philosophy. Publicism is treated as an interdisciplinary and multifaceted phenomenon peculiar to socially relevant lingual objects while texts are considered scientific if their contents reveals empirically obtained or logically validated data. Scientific publicist texts represent the research results which possess some public interest. Rhizo- matic positioning of key concepts, destruction of deep-seated social stereotypes of gender identity, criticism of rational explanation of real phenomena and intertextual perusal are postmodern peculiarities of the material in question.

Key words: publicist text, scientific text, scientific publicist text, postmodernism, lingual factors, gender identity.

Постановка проблеми

Сучасному світові притаманний процес прогресуючої технологізації та наукомісткої організації виробництва, наслідком чого постає автономізація особистісних проблем і прав людини [8, с. 207]. Руйнування культурних традицій, зміна суспільних стереотипів, індивідуалізація пізнавального досвіду - такою є динаміка розвитку культури (у найширшому сенсі) ХХІ ст. Постмодернізм як рефлексія на такі новітні явища став "специфічною філософією культурної свідомості сучасності" [7, с. 7]. Наука - це та частина культури, яка існує і в людській свідомості, і в людській діяльності, це результат описово-реалістичного підходу до реальності. У науці існують чіткі правила та норми, за якими приймаються чи відхиляються певні положення, тому фіксування наукових пошуків у письмовому вигляді втілює як постулати науковості (доказовість, критерій істинності, пізнавальне начало, фактографія), так і культурні норми публічного представлення наукових результатів для широкої читацької аудиторії. Характерною особливістю науки є те, що вона не може ігнорувати обґрунтованого чи експериментально підтвердженого положення. Тому в науковій сфері допускається радикальна зміна розуміння попередніх досягнень, що відповідним чином відбиваються в наукових текстах. Докорінна революційна перебудова чи незначне варіювання науко- вих засад стають доступними для ознайомлення передусім завдяки текстам наукової публіцистики, покликаних ознайомити зацікавлених фахівців із результатами наукових досліджень.

Мета статті - виявити й описати лінгвістичні особливості текстів наукової публіцистики крізь призму постмодерністсько- го світогляду.

Структура та зміст статті визначаються її завданнями:

- встановити кореляцію публіцистичності й науковості в текстах, що становлять матеріал дослідження;

- виявити ознаки постмодерністського світобачення в сучасній науковій публіцистиці;

- охарактеризувати лінгвістичні засоби творення постмодер- ністських текстів наукової публіцистки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Моніторинг визначень поняття "публіцистика" засвідчує як багатозначність самого терміна, так і гетерогенність наукових напрямів, зацікавлених у залученні цієї лексеми до власного термінологічного апарату. Зокрема, за визначенням Г. І. Вартанова, публіцистика оперативно досліджує, узагальнює й трактує актуальні проблеми дійсності з метою збудження громадської думки, оперуючи при цьому засобами логічного мислення та емоційного впливу [3, с. 242]. Аналогічний погляд на мету публіцистичного твору зустрічається й у інших дослідників - "вплив на громадську думку, суспільну свідомість, а відтак на соціальну практику" [5, с. 30]. Загалом тлумачення публіцистики ґрунтуються на існуючих підходах до її розуміння: як сфера літератури (Г. Вартанов, В. Шкляр, довідкові й енциклопедичні видання); як сфера філософії, релігії й науки (Й. Лось, Б. Прутцков, М. Шлемкевич); як сфера журналістики (В. Здоровега, Б. Лозов- ський). Така широка семантика аналізованого феномену свідчить про його синкретизм, міждисциплінарність, інтегративність і властивість родового поняття, що охоплює найрізноманітніші вектори пошукових орієнтирів, результати яких набувають суспільно значущого та публічно доступного вигляду, зокрема, як текст. Дефініція поняття наукової публіцистики обґрунтована в дослідженні Н. В. Зелінської, у якому демонструється ефективність творення та аналізу наукових текстів із позицій поетики [6].

Виклад основного матеріалу

Публіцистичний текст конструює дискурс, що сприяє актуалізації загальноприйнятої етичної норми; він грунтується на викладенні реальних фактів, підтверджених емпіричними даними, і є простором для оприлюднення авторського погляду на подію чи явище, моделюючи в такий спосіб мислення й інтереси соціуму. Відбір номінативних одиниць у публіцистичному тексті відбувається за принципом комунікативної релевантності: як прагматичною настановою автора, так і компетентнісною підготовленістю читачів.

Публіцистичні тексти, з одного боку, відображають стереотипи масової свідомості, а з іншого - формують їх, нав'язуючи індивіду певні смаки, життєві пріоритети, моделі поведінки, у тому числі мовленнєвої [4, с. 191-201]. До таких стереотипів належать, зокрема, гендерні стереотипи, стереотипи гендерної ідентичності, відображені у відібраних для аналізу в цьому дослідженні текстах.

Поєднання публіцистичного й наукового стилів у цілісному тексті уже привертало увагу дослідників. Так, О. Косюк зауважує, що публіцистичність надає "голим науковим" фактам морального та етичного обрамлення [10]. Однак важко погодитись із твердженням дослідниці про те, що публіцистика - синонім журналістики, медіатекст, що охоплює філософські тракткти, античні драми, художні твори, наукові праці, у яких критичне превалює над естетичним [10], оскільки перелічений жанровий спектр вимагає більш уточненого дефінування.

Суголосною у цьому руслі є думка М. Титаренко про те, що публіцистика є соціокультурним феноменом, якому притаманні різні прояви та рівні актуалізації, найвищий рівень розуміння якого дозволяє вважати його родовим поняттям відносно видового розмаїття [12, с. 48]. У такому розумінні наукова публіцистика вписується у матрицю дискурсу, який пояснює людині світ навколо і саму людину в світі.

Серед українських мовознавців Н. В. Зелінська вперше запропонувала визначення наукової публіцистики як "сукупність творів (видань), зміст яких - наукова інформація загального характеру (відомості про людей науки та їхні досягнення, визначні факти та оригінальні гіпотези, узагальнені описи експериментів та міркування про стан науки) - становить публічний інтерес за межами її створення та безпосереднього використання" [6]. Фактографія наукового дослідження обрамлюється публіцистичною поетикою, створюючи текст, повідомлення, максимально наближене до реалій.

Текст наукової публіцистики, окрім притаманних такому об'єктові загальних родових рис, має специфічні ознаки: орієнтованість на конкретне коло читачів, розгорнуте представлення проблеми, фактуальність, переконливість (аргументованість), злободенність.

Науковий текст стає публіцистичним, якщо він призначений для можливості сприйняття широким загалом читачів, тобто виходить у періодичному виданні. Тут підтверджується думка В. Здоровеги про те, що "будь-який виступ, звернений до широкої аудиторії, тією чи іншою мірою виконує публіцистичні функції, стає публіцистичним" [5, с. 224].

Науковий текст, як і будь-який інший, відображає залежність мовного твору від багатьох екстралінгвістичних обставин - перш за все, фонових знань автора, його уявлень про світ, статусу, колективного авторства, періодичності публікацій. Текст також орієнтується на інтерпретатора-читата (чоловіча, жіноча, гендерно нейтральна аудиторія, вікова диференціація). Тобто, суто лінгвальний вимір тексту поєднується з екстралінгвальним та внутрішнім лінгвокогні- тивним вимірами [11]. А лінгвокогнітивний аспект реалізується в лінгвокогнітивних моделях, що відбивають екстралінгвальну інформацію у мовній свідомості індивіда й впливають на творення й сприйняття тексту, й зокрема - на вибір мовних засобів [11].

Наукова публіцистика поєднує ознаки публіцистичного стилю (зокрема, злободенність, актуальність висвітлюваних проблем, періодичність видань) і наукового стилю (відповідна термінологія, об'єктивність, логічність викладу, аргументованість). Результатом поєднання наукового ТА публіцистичного стилів є обмежена кількість жанрів наукової публіцистики (стаття, критичний огляд, рецензія). Наукова публіцистика відображає наукову картину світу.

Розширення сфери функціонування наукового тексту - із вузько специфічної царини фахівців до широкого загалу читачів, які цікавляться суспільно релевантними науковими здобутками - перемістило науковий текст у площину публіцистики: "наука і техніка можуть бути реалізовані лише в соціальних діях і в соціальних інститутах" [8, с. 16-17]. Структурація та семантизація наукового тексту у публіцистичній системі координат відбувається завдяки взаємодії різновекторних складників цього культурного явища, оскільки "загальнокультурний контекст є тим своєрідним силовим полем, яке регулює/деформує комунікативні властивості тексту, що перебуває у цьому полі" [6].

Зокрема, злиття наукового і публіцистичного стилів можна помітити в такому фрагменті:

What might a notion of dis/organizedpleasure mean, for example, for impoverished women struggling to escape domestic violence in their daily lives? What constitutes the notion of sexual rights for female or transgender sex workers in the most marginalized and excluded settings? Or for the poor youth of the peri-urban communities that ring modern metropolitan urban centres in countries and cultures around the world? How can we begin to address these forms of exclusion through our research, in ways that will be meaningful for those in the front lines of such on-the-ground struggles? These are just some of the questions that we will only be able to begin to answer if we are willing to listen to the silences, and to open our eyes to the invisibilities, that are still so much a part of sexual life for so many people around the world [14, c. 262].

Риси публіцистичного дискурсу виявляються у прямих запитаннях до читачів, використанні займенників першої особи множини для залучення аудиторії до спільних дій, ілюстрування поставленої проблеми. На мовному рівні фрагмент скомпонований переважно з однорідних інтерогативних речень, ускладнених відокремленою конструкцією, що загалом утворює смислову гетерогенність. Метафори listen to the silences, open our eyes to the invisibilities натякають на множинні приховані смисли, що передбачають численні особистісні інтерпретації. Фактуаль- ність, документальність публіцистики кодифікуються в актуальних для сучасного суспільства проблемах домашнього насильства (domestic violence), сексуального рабства (sex workers), бідності (impoverished women, the poor youth of the peri-urban communities). Семантизація концепту URBAN здійснюється на протиставленні (peri-urban communities - metropolitan urban centres), що засвідчує неоднорідність міського життя як у плані достатку, так і реалізації особистісної гендерної ідентичності й відповідно - задоволенні сексуальних потреб. Науковість проглядається у використанні лексеми research, термінології з царини гендерних студій (female, transgender), вказівкою на зосередження дослідницького інтересу на певній частині суспільства (impoverished women, female or transgender sex workers, poor youth of the peri-urban communities) і зазначенням перспектив подальших досліджень (some of the questions that we will only be able to begin to answer), що характерно для заключної частини наукової статті.

Постмодернізм як сучасна течія світобачення пронизує усі сфери суспільного життя. Його проникнення в наукові тексти є природним, адже "твори, що формують корпус наукової літератури, не виникають у культурному вакуумі" [6]. Полемічність, характерна для наукової прози, покликана висвітлити позицію автора-дослід- ника та його доповнення/розширення/критику/заперечення існуючих теорій. Постмодерністська поетика наукового тексту зумовлюється руйнуванням канонів стилістичної належності й перекроюванням, а подекуди - й стиранням меж між стилістичною маркова- ністю мовних творів. Злиття публіцистичності й науковості ґрунтується на суспільній значущості тексту як засобу соціальної комунікації: "Веденню науки підлягають усі ті дані, які суспільство вважає гідними повідомлення... наука - це те, що викладається" [2, с. 375].

Пізнавальна й інформативна функції наукового публіцистичного тексту забезпечують не лише донесення частки нових знань, а й слугують поштовхом до встановлення нових семантичних зв'язків між образами реальності у свідомості індивіда. Таке когнітивне моделювання руйнує усталені стереотипи.

Оскільки кожна епоха створює міф власного пояснення [7, с. 10], епоха постмодернізму як світобачення, новітня філософія пізнання, парадигма критичного судження і практика аналізу потребує синхронізації з сучасністю у сфері наукових пошуків, унаслідок чого відображення результатів останніх зазнають кардинальних змін. Утілюючи суть такої видозміни, науковий текст набуває публіцистичних рис як у плані змісту, концепції, так і за вербальною репрезентацією. Ілюстрацією наведених положень може бути такий уривок:

Structural and societal prejudice against gays is deeply imbedded within some political and social norms, but our research shows that it is not static. Rather, prejudice is constructed - culturally, historically and otherwise - and thus vulnerable to political pressure [13, c. 66].