Інституціалізація соціальної журналістики в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інституціалізація соціальної журналістики в Україні

К.С. Шендеровський

канд. наук із соц. комунік.

Соціальна журналістика стає невід'ємною частиною публічного простору та особливо соціально значущих комунікацій як складника соціального руху порозуміння та розвитку в Україні. Безумовно, будь-яка журналістика соціальна по суті, якщо вона ціннісна та допомагає людям у соціальному розвитку. Однак не будь-яка медіа-діяльність сприяє вирішенню соціальних питань/проблем, підтримує людей при ухваленні компетентних рішень, об'єднує, мобілізує різних людей та різні соціальні інститути навколо соціальних ситуацій, здійснює соціальну критику та запроваджує соціальну адвокацію. Традиції, практики, знання як найусталеніше в комунікаціях для ефективної взаємодії людей неодмінно доповнюються інноваціями. Серед них - і соціальна журналістика (далі - СЖ).

Мета роботи - обґрунтувати інституційний шлях розвитку СЖ як професійного виду медіа- комунікацій.

Методологія наших досліджень базується на працях представників конструкціоністського підходу в соціогуманітарних знаннях, теоретиків та практиків журналістики, на модернізованій інституційній парадигмі, в основу якої покладено нову якість соціальної взаємодії та суспільного замовлення, втілену в нових правилах і нормах, структурах та функціях, а головною її рисою є проекція найбільш цивілізованих інститутів розвинутих суспільств на траєкторію розвитку України. Це не імпорт інститутів, а їх відтворення за специфічних умов транзитного стану українського суспільства.

Актуальність дослідження не обмежується цією статтею. Приміром, у дисертаційному дослідженні [1] підтверджено перспективу особливої уваги дослідників медіа-справи до сфери вирішення соціальних проблем. Науковий інтерес ґрунтується на передбаченні, що завдання комунікацій полягає не стільки у відображенні соціальної практики, скільки в її формуванні та впорядкуванні. Ще в одному дослідженні [2] ми зазначаємо, що оптимальне та корисне, особливе та спеціальне в інституціалізації створюють ландшафт нових комунікацій, дозволяють спроектувати бачення ризиків, труднощів та й, відповідно, умови підготовки до їх подолання.

Результати й обговорення. Інституційний шлях розвитку СЖ як виду медіа-комунікацій нам бачиться модифікацією щонайменше трьох типових для інституціалізму варіантів, а саме: 1) варіант побудови інституту відповідно до ідеалу (перенесення (копіювання) з теоретичних моделей на практику); 2) варіант створення інституту шляхом відтворення тих зразків, що існували в історії країни; 3) варіант побудови інституту за зразками, що існують в інших країнах. Кожен із зазначених варіантів містить ознаки «сильного» та «слабкого», що підсилює наше твердження про становлення та розвиток інституту СЖ як інноваційної діяльності. Пізнання нових категорій та їх відображення в інституційному концепті СЖ є для дослідження визначальними. Можливості інституціалізації не тільки передбачають дослідження норм, функцій, а й враховують антропологічні характеристики інститутів. Це дозволяє бачити інституційний комплекс не тільки як типізацію дій, а й типізацію діячів. Крім цього, просування СЖ потребує найпильнішого захисту: що більшим є інноваційний складник, то більші обґрунтування потрібні.

СЖ (як збірне поняття) відповідає критеріям інституціалізації комунікацій не тільки як корисна справа щодо конструювання реальності, а й як оптимальна у створенні ймовірної стратегії задоволення таких соціальних потреб:

особлива потреба в спеціальних комунікаціях; 2) потреба у співучасті як взаємодії; 3) потреба у справедливому розподілі благ та забезпеченні доступу до них; 4) комплексна потреба щодо безпеки громадян, захисту життя, поваги до людської гідності та адвокації людських прав; 5) потреба у соціальному моніторингу, оцінці та контролі за станом суспільства, соціальними ситуаціями; 6) потреба у розвитку добробуту та функціональній спроможності українських родин; 7) потреба в особливій соціальній інформації, диференційованих соціальних знаннях та соціальному навчанні тощо. Поштовхом до розвитку СЖ стали не тільки успіхи практики соціальної роботи, громадських та благодійних організацій, органів місцевого самоврядування чи запозичення інноваційних технологій з міжнародного досвіду, а й кризові чинники в системах соціально-політико-економічного буття, весь жах ХХ ст., поширення цинічного техніко-операційного розуму, тоталітаризму з репресіями та катуваннями, психологічним терором, геноцидом та рабством, а конкуренція стала умовою не тільки економічного життя, а й ознакою міжлюдських стосунків, що свідчить про їх деструкцію [3].

За цих умов СЖ набуває свого окремого розвитку та не є однорідною діяльністю. З одного боку, СЖ як професійно-аматорська діяльність - це результат активного розвитку соціальних мереж на базі сучасних інтернет-ресурсів. У такому значенні соціальні медіа - це медіа-сервіси, інформаційний продукт яких генерується за мінімальної участі централізованої редакції та за максимальної активності користувачів [4, с. 391]. З другого боку, СЖ проявила себе не стільки як технічна можливість чи тематичне спрямування, скільки як особлива ідеологія і практика, що сформувалася на межі журналістики та соціальної роботи.

Таким чином, інституціалізація СЖ не є спонтанним процесом, вона ґрунтується на численних соціальних потребах, задовольнити які протягом тривалого часу марно намагаються інститути мас-медіа в цілому або, наприклад, соціальної роботи, соціального служіння, соціально відповідальної діяльності, громади чи регіону зокрема. Однак при взаємодії цих різних інститутів відбувається обмін нормами та розпочинається процес становлення ціннісної системи нового інституту.

Інституціалізм заохочує особливу увагу як до періоду становлення, так і до етапності розвитку інституційних процесів у СЖ. У дослідженнях [5; 6; 7; 8; 9; 10] частіш за все знаходимо посилання на такі два етапи: «радянський» та «пострадянський». За «радянського періоду» чимало прикладів нетипового в радянській журналістиці, що здебільшого маркувалося «вільнодумством» та «ідеологічним плюралізмом» окремих суб'єктів журналістської справи, чиї медіа-продукти стосувалися тем соціального обслуговування людей, утвердження здорового способу життя та демонстрували нестандарт позитивної ролі соціальної взаємодії. Норми та функції такої СЖ були нелегітимними, їх не можна було регулювати з боку суб'єктів діяльності, не допускалося запозичень, наприклад, від інституту людини, інституту спільноти чи інституції прав людини. Тим більше, що такі інститути, як інститут соціальної роботи або інститут соціального служіння, в радянський період не діяли. При виокремленні «радянського періоду» становлення СЖ маємо також звернути увагу на відсутність відповідних структур, груп суб'єктів діяльності та, безумовно, на ідеологізоване розуміння соціальних потреб і проблем.

Визначення другого етапу становлення СЖ як «пострадянський» не є оптимальним для розуміння відповідних процесів. З одного боку, СЖ набуває поширення за рахунок зміни ідеологічного вектора публічного простору в бік людини, будь-якої, не тільки з героїчним минулим, а зі звичайними життєвими історіями. Розгляд соціальних випадків та соціальних ситуацій надає суб'єктам комунікацій жанрового різноманіття. Соціальні рубрики наповнюються темами, які відображають проблемне соціальне поле людини. Власне відображають, а не висвітлюють, як це позначається в журналістиці мас-медіа. З другого боку, СЖ в цей проміжок часу намагається заявити про особливу увагу до соціальних категорій, збагатити мову поняттями, які безпосередньо характеризують взаємодію в соціальній сфері. Громадські, благодійні організації знаходять у середовищі медіа-працівників тих, кого наділяють статусом соціального журналіста як суб'єкта-партнера «невладної діяльності», намагаються через них активізувати інформаційно-комунікаційний простір регіону, окремої галузі соціальної сфери. Наведений зріз дозволяє заявити не стільки про «пострадянський» синдром, скільки про період транзитної активності. Неоптимальність визначення цього періоду як «пострадянський» полягає і в тому, що з кінця ХХ ст. принципово змінюється інституційне середовище соціальної системи суспільства. Виокремлюється сфера вирішення соціальних проблем; розвивається мережа соціальних служб; владою запроваджуються конкурси з метою допомоги нужденним; популярними стають місцеві, регіональні, національні соціальні проекти й програми; актуалізується перелік соціальних тем (з прийняттям відповідних законів), поділ людей за категоріями (економічний підхід) замінюється на розгляд причин соціальної вразливості та обставин, які ускладнюють життєдіяльність; масово утверджуються нові соціальні технології, окремі з яких набувають форми стратегічних процесів у соціальній політиці (наприклад, запровадження інституту прийомних сімей для якісного вирішення проблеми сиріт); набуває значення і роль соціальних експертів, соціальної реклами, в медіа створюються спеціальні рубрики («Соціум», «Життя», «Люди»); протестантські, католицькі медіа активно розглядають соціальні проблеми; спільноти стимулюють розгляд медіа-справи, конкретизують власні комунікаційні тактики, активно видають продукти соціального спрямування (для нужденних) та інше.

На нашу думку, інституційні процеси дозволяють запропонувати таку періодизацію СЖ в Україні: радянський період (особливо з 60-х рр. до середини 80-х рр. ХХ ст.); період транзитної активності (середина 80-х рр. - 90-ті рр.); період функціонального становлення (кінець 90-х рр. ХХ ст. - перша декада ХХІ ст.); період утвердження професіоналізму (триває). З одного боку, ми маємо назавжди позбутися дилетантства, трактуючи СЖ як «нетрадиційну» або «специфічну»: подібне ні про що суттєве не повідомляє, навпаки, звужує під час сприймання коло практик мережевої реальності (різної за формами та каналами, місцевої та національної, з ідентифікацією та без очевидних ознак належності до СЖ), тим більше за умов розв'язання основних дилем у комунікаційній справі, основні групи яких позначені засобами масових та соціальних комунікацій. З другого боку, періодизація враховує етапність інституціалізації.

Інституціалізація СЖ є етапною, що, з одного боку, закономірно, з другого - стверджує передумову цілісного інституційного розвитку. «Радянський період» та «період транзитної активності» СЖ відповідають вимогам первинного етапу інституціалізації, а саме: відбувається формування та уточнення потреб, спільних завдань функціонування. «Період функціонального становлення» та «період утвердження професіоналізму» відповідають другому (тактичному ) етапу інституціалізації, а саме: відбувається формування системи норм, організаційне оформлення та вдосконалення інституту (створення умов і накопичення засобів, які забезпечують виконання рольових функцій та взаємодію з іншими інститутами), вироблення спеціального в умовах диференціації; активізуються процеси типологізації. На стратегічному ж етапі відбудеться розвиток інституційно- го потенціалу, до головних ознак якого ми зараховуємо гнучкість, ефективність, готовність до змін, модернізацію інституційної пам'яті тощо.

Поточний «період утвердження професіоналізму» СЖ потребує додаткового пояснення. З одного боку, розпочато цільову підготовку кадрів за напрямом «Соціальна журналістика» (КНУ імені Т. Шевченка). З другого боку, в науково-практичному дискурсі активізувався розгляд питань щодо складників соціальної компетентності в медіа-діяльності; на ринку медіа збільшується кількість організацій соціальної відповідальності бізнесу; діють «Клуби соціальної журналістики»; проводяться тренінги з різних проблем удосконалення вмінь соціальних журналістів та поширюються видання, які демонструють якісно нові стандарти журналістської справи (вуличні журнали, газети для наркозалежних, інтернет-видання волонтерів), та інше. Зазначене корисне за умов інституціалізації, однак не оптимальне. Оптимальними є процеси, які забезпечують у сучасних умовах виконання таких двох завдань: 1) розвиток особливого, притаманного інститутові СЖ культурного середовища (субкультури) - системи цінностей, соціальних норм і правил; 2) формування необхідних ресурсів (матеріальних, трудових, організаційних), якими суспільство має поповнювати інститут.

Проектування моделі професіоналізму СЖ передбачає визначення її філософії (та ідеології), політики та практики. Філософію СЖ прояснює концепт вільної людини, що насамперед означає «брати на себе відповідальність; бути українцем, плекати національну гідність, тобто усвідомлювати свою причетність до України; бути активним громадянином - проявляти ініціативу задля добра свого дому, сусідства, місцевої громади чи всієї української спільноти» [11]. У СЖ акцентуємо увагу не стільки на правах медіа-працівників, скільки на їхніх обов'язках перед людьми. Щодо цього особливе значення мають ідеї та принципи ненасильства, взаємодії, уповноваження, рівності людей у правах, служіння людям. Ідеологічний каркас СЖ вимагає від медіа-працівників виконувати журналістську роботу так, щоб вона допомагала людям долати стани апатії, відчуття безсилля, самотності, відчуження та сприяти перетворенню людей з пасивних спостерігачів на активних учасників суспільного чи громадянського життя. Для СЖ найважливіше - не наклад, а взаємодія з різними соціальними суб'єктами.

Політичний складник професіоналізму завжди є цілеспрямованим. Провідною метою професіоналізму СЖ має бути подолання п'яти «С» (сенсація, скандал, смерть, страх, секс), які переважають у мас-медіа, та заміна їх на три «Д» (добро, допомога, довіра). З другого боку, маємо предмет для розвитку намірів у вигляді виваженого, особливого впливу на соціальне середовище, що є неоднорідним та багатоликим життєвим простором людини, груп людей, на взаємодію людей (несхожих та рівних) з різноплановими соціальними інституціями, на вирішення різноманітних соціальних проблем [12]. У СЖ інституціалізованим є розвиток політичних ролей. Ми виокремлюємо дві групи таких політичних ролей: структуроутворювальні (або місіонерські) та формоутворювальні (або технологічні).

Серед структуроутворювальних ролей основною для місії СЖ є роль модерації соціального діалогу. Це означає, що СЖ створює середовище для рівноправного діалогу між різними людьми, групами та спільнотами - хоч би які вони були відмінні в ідеях, намірах, засобах самоорганізації, - під час якого вирішуються соціальні суперечності та конфлікти [13]. Серед інших ролей цієї групи ми звертаємо увагу на такі: роль коментатора (розгляд соціальних питань без намагання викликати жалість чи глузування); роль пропагандиста соціальних цінностей та знань (формування толерантного ставлення до людей нужденних, розвінчування міфів і стереотипів, позбавлення упередженого ставлення, стигматизації); роль помічника людей (допомога соціально вразливій групі населення матеріально, інформаційно та морально); роль генератора соціальних ідей (пошук методів, альтернативних підходів допомоги та поліпшення життя соціально вразливих груп населення); роль громадського адвоката при супроводі соціальної ситуації.

До формоутворювальних (технологічних) політичних ролей ми зарахували такі: 1) профілактики (запобігання); 2) допомоги людині при набутті ознак проблемного; 3) допомоги людині при подоланні стану проблемного; 4) боротьби з причинами соціальних епідемій, катастроф.

Політичні ролі СЖ синхронізовані процесами сфери вирішення соціальних проблем та розвитку соціально важливих комунікацій. Зазначене політично-рольове виокремлення стимулює розвиток спеціальних груп норм, правил, стандартів, диференційованих структур, форм та індикаторів результативності. Підміна політичних ролей практичною доцільністю, на нашу думку, зробить аналіз СЖ епізодичним, а показники моніторингу або проектування - цікавими, але відокремленими від реальності людей словоформами, наприклад, «у цьому матеріалі соціальний журналіст бореться за...», «ця програма з профілактики соціального сирітства» тощо. У таких ускладненнях маємо впроваджувати (визначати, коригувати) політико-рольове різноманіття практики, до прикладу:

доводити постійну потребу в позитивному, корисному для більшості людей від реалізації соціальних програм, заходів та інформувати громаду про доцільність витрат у сфері вирішення соціальних проблем;

систематично надавати максимально повну інформацію про перебіг реалізації соціальних програм;

допомогти людині/людям (диференціація) в різних соціальних ситуаціях (позитивний приклад; розширення контактів, соціальне навчання);

відкривати нові соціальні теми для обговорення, відслідковувати зміни, допомогти людям самостійно ухвалювати рішення з різних питань;

роз'яснювати людині/людям (диференціація) наміри, особливості соціальної роботи, соціального служіння, соціально відповідального бізнесу. Крім цього, роз'яснювати ймовірним добродійникам, соціальним працівникам та волонтерам потреби нужденних, вразливих груп населення;

надавати корисну інформацію людям, які перебувають у стресових, конфліктних ситуаціях, що може допомогти сім'ям, сусідам та іншим помічникам у відкритому соціальному середовищі знайти конструктивні відповіді на соціальні запити родичів, знайомих, друзів тощо;

створювати можливість для висловлювання нових поглядів, пропонування сценаріїв поведінки та оцінок в умовах вирішення соціальних питань;

вести соціальний діалог, підтримувати баланс інтересів, представляючи позиції різних людей або груп людей, знімати соціальну напругу, сприяти досягненню порозуміння на рівних з людьми;

брати участь у формуванні та реалізації соціальної політики (загальної, регіональної, місцевої); повідомляти про факти, місцевий позитивний досвід допомоги, підтримки; стимулювати людей допомагати одне одному, ставити ідеї соціальної справедливості, рівності, гуманізму та добра вище за ситуативні інтереси;

стимулювати створення та діяльність груп самодопомоги, взаємодопомоги, шкіл або клубів соціальних знань;

захищати права людей.

Кому потрібне політично-рольове різноманіття? З одного боку, це транзитний процес, який потрібен людям - читачам/слухачам/глядачам - для мобілізації власного соціально-комунікаційного потенціалу. З другого боку, це потрібно соціальним журналістам: рольова диференціація є індикатором ідеологічної та політичної ідентифікації в СЖ. Інакше кажучи, політичні ролі трансформуються в інструмент діяльності безпосередньо суб'єктом СЖ, який перебуває в ціннісній системі інституту, розкриває, коригує операційні складники самостійно та відповідно до місії, мети й умов професійної діяльності.

Підміна політичних складників преференціями практичного раціоналізму дуже небезпечна для СЖ. Чому? Тому що, з одного боку, СЖ відображає реальне людське життя (критерії часу, місця, балансу відповідних інтересів тощо), з другого боку, СЖ враховує співвідношення між правами та обов'язками, ціннісні орієнтири суб'єктів соціально-прагматичного дискурсу, зокрема в межах деонтологічної модальності, що коливаються між полюсами дихотомічної шкали, а саме: «нерівність - справедливість», «нетерпимість - толерантність», «дискримінація - недис- кримінація», «сегрегація - інклюзія», «соціальне відчуження - солідарність» та інші як індикатори соціальної патології, так і відповідні позитивні критерії соціального розвитку [14; 15].

Практикоутворювальною політичною метою в СЖ є служіння людям, прийняття іншого, співучасть. СЖ як співучасть - це безальтернативне спрямування на взаємодію журналіста чи будь-якої людини як з метою налагодження каналів зв'язку між людиною/людьми і чиновниками, державними, комунальними, громадськими, благодійними, приватними інститутами, так і з метою вирішення соціальних питань вузького спрямування, а також стимулювання людей до самостійної участі у вирішенні проблеми. Це пряма взаємодія щонайменше двох суб'єктів, один з яких наділений силою життя, інший - силою професіональної діяльності. Співучасть у СЖ формує прагматичні завдання допомоги [16], але може залишитися декларацією професіональної місії, якщо не буде враховувати партнерський потенціал учасників чотирьох суспільних секторів вирішення соціальних проблем в Україні (влада, бізнес, спільноти й громади, медіа).

Політичний складник професіоналізації СЖ передбачає ще одну закономірність: основні соціальні теми та головні суб'єкти медіа-комунікацій. До основних соціальних тем (а не проблем!) ми зарахували [17] такі: бідність і злиденність, дискримінація (за різними ознаками), расизм, насильство, залежність, торгівля людьми, порушення прав людини. До головних суб'єктів (а не категорій!) у СЖ ми зарахували такі вразливі соціальні групи: діти, жінки, люди з інвалідністю, літні люди, психічно хворі, засуджені, мігранти та біженці. Ознаки «основні», «головні», «вразливі» зумовлені показниками соціальної інтеграції (умови - можливості - здатності - участь) [18; 19]. Основні соціальні теми та вразливі соціальні групи формують той спеціальний інституційний комплекс, який вимагає постійного нормативного та структурного впорядкування у практиці. Більше того, на противагу однобічним дослідженням успіхів медіа-практики щодо розгляду соціальних проблем ми пропонуємо дві рекомендації: по-перше, досліджувати «соціально успішне» в будь-якій медіа-діяльності (в нашому розумінні соціально важливої медіа-діяльності) з позицій не окремої теми чи суб'єкта, а проблемного соціального поля сучасних людей (динамічного, конкуруючого, з реальними обмеженнями пропускної здатності суспільства); по-друге, заохочувати розвиток уміння конструювати соціальні проблеми [20], аби вибір теми чи соціальної історії суб'єкта перестав бути результатом фрагментарного вихоплення або озброєння очевидним фактом дійсності.

Філософська, ідеологічна та політична узгодженість у СЖ формують систему цінностей та відкривають можливості для застосування або етичного підходу, або підходу-моделювання професійної компетентності. Система цінностей орієнтує СЖ на виконання обов'язків з особливою увагою на наслідки, професійної відповідальності. До базису системи цінностей у СЖ входить таке: повага до особистості людини; визнання самоцінності будь-якого індивіда (прийняття іншого); збереження конфіденційності або таємниць, які довірили люди; зобов'язання працювати в інтересах людей, захищати їхні права; віра в людську спроможність змінюватися, розвиватись; емоційна відкритість зі здатністю контролювати себе; прагнення до соціальної справедливості. У СЖ недооцінка та переоцінка системи цінностей однаково гальмівні для інституту.

Недооцінка системи цінностей у СЖ призведе до урізання її нормативної, функціональної та формотворчої конкурентоздатності серед інших видів медіа-діяльності, до звуження гуманістичного змісту професіональної діяльності, оскільки в такому випадку СЖ переродиться на бездуховне «чиновницьке ставлення» до потреб, запитів людей, втрачатиме свою соціальну значущість, що може спричинити ігнорування людської гідності, прав людини. Недооцінка також призведе до того, що вимоги до особистісно-морального образу соціального журналіста втратять своє принципове значення: милосердя, доброта, співучасть не будуть обов'язковими; достатньо буде коректності, чемності, сумлінного, а не формального виконання обов'язків. Знизиться необхідність у професійній підготовці, звузиться її зміст, оскільки моральне виховання та залучення до співучасті вже не будуть сутнісними.

Абсолютизація системи цінностей у СЖ здатна завдати шкоди самореалізації особистості соціального журналіста. Детермінантою в такій ситуації стає намір реалізувати ціннісний ідеал професії. За такої тенденції СЖ вже не зможе бути засобом розвитку професіонала, тому що перевага віддаватиметься лише одній, хоч і важливій стороні його особистості. Більше того, соціальний журналіст у такому разі позбавляється своєї суб'єктивності, він стає засобом досягнення етичних, але абстрактних ідеалів, що призводить до відповідного знецінювання особистості. При надмірному перебільшенні ціннісної системи щодо розуміння, аналізу діяльності може статися відрив теорії від практики СЖ; проектної діяльності від реальних умов її реалізації; стратегії від її тактики; політичних цілей від цілей людей нужденних; суспільного необхідного результату від фактичного людського. Більше того, абсолютизація може перетворити СЖ з відкритого інноваційного комплексу на «секту» з притаманними їй вузькими інтересами і метою самозбереження. У зв'язку з цим професійна мораль набуватиме форми корпоративного егоїзму, грубого утилітаризму, її об'єктивна суспільна цінність та важливість, будівничий потенціал (засіб соціальної інженерії) значно знизяться.

Внаслідок і недооцінки, і абсолютизації ціннісної системи СЖ є всі підстави, з одного боку, перетворитися на «чарівність» (при такому розвитку СЖ здатна принести благо окремим особам, але суспільству в цілому завдасть швидше шкоду, ніж користь); з другого боку, це призведе до «застою» (вдосконалення самої діяльності вже перестане бути сенсом потреби).

Інституційне становлення філософського, ідеологічного, політичного сегментів професіоналізму дозволяє моделювати розвиток СЖ, прогнозувати наслідки взаємодії між сегментами та виокремлювати диференційовані групи практик, об'єднаних культурним середовищем (цінності, норми) професійної діяльності. Таким чином, СЖ розвиває систему цінностей і сподівань, які визначають її місію, легітимізують наміри, структури, ролі діяльності, які пропонують або обмежують сценарії поведінки суб'єктів професійної діяльності, що робить дії, наприклад, соціальних журналістів доцільними, корисними та спрямованими на сподіваний суспільний результат. Простір розвитку соціальних журналістів сформовано, він достатньо широкий та позначений розв'язанням дилем між правом та обов'язком, між допомогою та позитивом. У такому співвідношенні ми вбачаємо активізацію процесів типологізації та стандартизації практики СЖ. Різні дослідники позначають практику СЖ як общинну або комунікаційну, громадянську та читацьку, рефлексивну, гуманітарну, проектну тощо. Акцентування на домінантному не є марним. Однак прогнозування розвитку професіоналізму в СЖ базується на узгодженості практики з політикою, ідеологією та філософією СЖ.

Типологізація практики СЖ - це спеціальні процеси вироблення, вдосконалення, легітимізації тих норм та функцій, які 1) виокремлюють СЖ як сферу діяльності (альтернатива діяльності як феномену або як явищу) в системі суспільних відносин, 2) спрямовують діяльність уповноважених на організаційний розвиток певної сфери, 3) орієнтують членів українського суспільства для взаємодії з інститутом СЖ. Типологізація практики призведе до ототожнення СЖ за головною ознакою суспільна (для суспільства; частина суспільної діяльності). Типологізація СЖ також здатна структурувати діяльність (різні організаційні практики). Просування (лобіювання) окремих типологічних норм може призвести до векторної модернізації або модифікації медіапродуктів. Серед принципового в типологізації ми виокремлюємо таке:

норми СЖ під час роботи з соціальною ситуацією (історією);

норми особливого жанрового розвитку СЖ як громадської журналістики або журналістики, орієнтованої на читачів, тощо;

норми, які визначають спеціальні форматні рішення в СЖ;

норми, які стимулюють відображення соціальних питань/проблем у дитячих, гендерно-родинних, молодіжних, релігійних та інших виданнях;

норми СЖ, запозичені від інших соціальних інститутів.

Раціональний каркас практики СЖ становлять типологічні норми для роботи з соціальною ситуацією. При розпізнаванні соціальної ситуації, з одного боку, суб'єкти СЖ проясняють ситуацію як буденну, зрозумілу для всіх (буденна раціоналізація), попри свою унікальність, ситуація «читається»; з другого боку, соціальна ситуація - це не текст, а символічний привід для пояснення місця кожного учасника в конструюванні повсякденного соціального порядку. Соціальна ситуація в дискурсивних практиках - це інструментарій для вирішення відповідного соціального завдання. Тому типологізація в цьому напрямі розширюватиме перелік соціально важливих та пріоритетних завдань професійної діяльності. Вивчення та ведення соціальної ситуації, а також порядок вибору, відмови, направлення людей до інших інститутів потребуватимуть об'єднавчих норм, коментарів та засобів регулювання.

У СЖ типологічні норми громадської журналістики є правилами участі у створенні новин, розміщенні інформації в соціальних мережах, веденні блогів людьми без спеціальної журналістської освіти. Громадська журналістика - це продукти взаємодії різних за статусом, віком, статтю, рівнем добробуту людей, які проживають на території сучасної України або для яких важливим є місце конкретної життєдіяльності (громада села, селища, міста чи вулиці, багатоквартирного будинку, кварталу тощо). Межі аматорства та професіоналізму умовні. Найчастіше ми маємо приклад спільної участі професіоналів та аматорів. Зазначене стимулюють нормотворчі тенденції, до прикладу: серія навчальних заходів за програмою ЄС «Права дітей та жінок в Україні - комунікаційний компонент» [21]; проект «Назустріч високим стандартам журналістики в громадському секторі України» [22]; проведення семінарів «Громадська журналістика та відповідальні соціальні медіа» [23], підготовка навчально-методичного посібника, розробленого спікерами форуму «Здолбунів-сіті». Громадська журналістика потребуватиме розвитку особливих функцій, структур, форм, оскільки базується на способах та правилах участі громадян (обговорення, залучення, організація) у медіа-діяльності, а саме: головна мета обговорення в тому, щоби люди мали можливість висловити ідеї, пропозиції, обговорити їх, порадитися; залучення як процедури запрошення до взаємодії, які для добровольців варіюються, наприклад, від навчання дітей з функціональними обмеженнями до оплати ліхтарів у сільській місцевості (громадян закликають відгукнутися, при бажанні індивідуально, без галасу, а медіа розповідають про те, як це зробити); організація діяльності передбачає здійснення соціального проекту.

У СЖ типологічні норми читацької журналістики засновані на тому, що люди-читачі/слухачі/глядачі відіграють активну роль у процесі збирання, аналізу та поширення інформації, а саме: 1) читачі безпосередньо наповнюють медіа контентом (блоги, колонки читачів, опубліковані листи до редакції тощо); 2) читачі не беруть безпосередньої участі у написанні та редагуванні матеріалів, але впливають на зміст публікацій, така собі співпраця з редакцією (повідомлення про події, прохання висвітлити певну тему тощо); 3) професійний журналіст піклується про читача, подаючи інформацію збалансовано, не грає на його почуттях тощо. Читацька журналістика передбачає максимальне залучення читача в журналістський процес трьома шляхами: читачі розміщують свої коментарі під матеріалами професійних журналістів; вони мають змогу писати власні матеріали на базі певних видань або створити власний блог; читачі активно співпрацюють з професійними журналістами в процесі створення матеріалу. Своїм чином, треба виокремити питання, які потребують додаткового дослідження та пов'язані з подальшим розвитком топологічних норм, до прикладу: питання аудиторії (мала - велика; з однаковими рисами - з різними; як спільнота і як індивідуально-родинна); питання добору, реагування, редагування та відтворення пропозицій читачів; питання мотивації аудиторії та керування цією мотивацією; питання відкритих обіцянок та реагування на невиконання обіцяного; питання волонтерів; питання зворотного зв'язку з представниками соціальної аудиторії (питання форматів) тощо.

СЖ, крім змістового та суб'єктного, жанрового спрямування медіа-продуктів, вирізняється нормами та функціями в спеціальних форматах, які ми класифікуємо як 1) видання для вразливих соціальних груп, 2) видання громадських та благодійних організацій, 3) видання спільнот або активних людей, 4) вуличні видання, 5) соціальні видання для громади, 6) видання благодійності та милосердя, інші видання.

У типологізації СЖ особливе місце посідають норми (запозичення) інших інституцій та інститутів. Прогнозуємо активний вплив норм з боку інституцій соціальної відповідальності, співучасті, соціальної компетентності, партнерства. Трансформація цих норм неодмінно сприятиме зміцненню суспільного іміджу СЖ. Передбачаємо активне запозичення норм та функцій у СЖ з таких інститутів: соціальної роботи, соціального служіння, соціально відповідального бізнесу, соціального замовлення, соціальних послуг, волонтерства, соціальної освіти, соціальних експертів та аналітиків, соціальної профілактики, соціальної допомоги та підтримки у відкритому середовищі, інститутів спільнот і громад. Трансформація відповідних норм у СЖ забезпечує вдосконалення позитивного та оптимального в суспільному дискурсі.

Стандартизація практики СЖ передбачає впорядкування та розвиток норм, функцій, інструментальних ролей, а також санкції за невиконання ролей, норм поведінки у професійній діяльності. СЖ найбільше акцентує увагу на усвідомленні медіа-ризиків, труднощів та активності під час взаємодії з людьми в контексті багатовекторної соціальної тематики [24; 25]. СЖ не чекає інформаційного приводу, а формує його, використовуючи серед інших і ресурси соціальної роботи, потенціал людини нужденної, дати соціального календаря [26], події в селі, місті, в закладі, в спільноті, в родині, в церкві та на вулиці. Суттєвим складником компетентності соціальних журналістів є не тільки загальні міжнародні, національні стандарти роботи, а й етично-технологічні правила взаємодії з різними людьми як в умовах відкритого соціального простору, так і в умовах людської «несвободи», в закритому соціальному просторі (наприклад, поводження з людьми з фізичними вадами в умовах їхнього проживання в сім'ї чи в інтернатному закладі, на вулиці чи в реабілітаційному центрі).

З метою подолання дисбалансу, суперечностей у СЖ закономірно розвивається порадницький рух розробки, прийняття стандартів. Прикладів багато, ми їх типізували (для наочного сприйняття) за «горизонтальним» та «вертикальним» спрямуваннями [27].

Відповідно до горизонтального спрямування стандарти (правила) розробляються за безпосередньою участю медіа-працівників та представлені в спеціальних посібниках, результатах тренінгів, виконання окремих проектів тощо. У цій частині порадницький рух характеризується наміром удосконалювати журналістські вміння та соціальні знання. Структура правил за горизонтальним спрямуванням така: 1) правила щодо конструювання публічної арени соціальної проблеми;

заборони, чого ніколи не слід робити медіапра- цівникові при розгляді соціальних питань; 3) правила налагодження партнерської взаємодії з інституціями допомоги людям (влади, бізнесу, спільнот); 4) правила виокремлення стереотипів щодо соціальної проблеми та їх подолання в медіа-продуктах; 5) правила роботи з соціальними ситуаціями вразливих груп населення; 6) правила налагодження зворотного зв'язку щодо сприйняття людьми медіа-матеріалів про соціальну проблему; 7) правила оволодіння техніками інтерв'ю та іншими засобами медіа-діяльності при розгляді складних соціальних питань. Горизонтальне спрямування формує норми медіа-діяльності під час роботи з типовими соціальними випадками. Вертикальне спрямування вимагає стандартизації в СЖ щодо взаємодії з дітьми, підлітками, молоддю, дорослими працездатного віку, літніми людьми за такими типовими сценаріями: з інвалідністю та перебувають в сім'ї або поза сім'єю; хворіють та перебувають в сім'ї або поза сім'єю; бездомні та безпритульні; яких дискримінують за різними ознаками; яких експлуатують; які є жертвами, постраждалими від насильства в сім'ї чи поза сім'єю; які перебувають у місцях позбавлення волі та повертаються в сім'ю або в територіальну громаду; які є мігрантами чи біженцями тощо.

Система цінностей, процеси типологізації та стандартизації практики СЖ закономірно визначатимуть особливості розвитку суб'єктів професійної діяльності, де серед іншого нам вдається виявити таке:

особливості практики соціальних журналістів - це різний історичний та рівневий характер. Тобто специфіка соціальних питань/проблем, форми та правила їх відображення, глибина розкриття відрізняються, наприклад, на місцевому та загальнонаціональному рівнях; в одному й тому самому виданні, але в матеріалах, розміщених в різні періоду часу;

особливості практики соціальних журналістів визначаються тим, що ці суб'єкти відображають не тільки реально наявні соціальні суперечності, а й результати інтерпретації фактів. Способи інтерпретації бувають різними, а саме: «формування вимоги», «опис ігрової та рольової соціальної ситуації», «соціальний вибух», «соціальний нонсенс», «соціальний екстрим», «соціальне примирення», «соціальний консенсус», «соціальна адаптація», «соціальна реабілітація», «соціальна гармонія», «соціальне попередження», «ефект соціального дзеркала», «соціальне сусідство», «соціальна екскурсія» тощо;

особливості практики соціальних журналістів полягають і в тому, що їм постійно доводиться протистояти іншим практикам у медіа, які спотворюють соціальні питання, масифікуючи та опредмечуючи їх; поширюють стереотипи, стигментують і дискримінують (за різними ознаками) представників вразливих соціальних груп; використовують мову ненависті тощо;

особливості практики соціальних журналістів - у тому, що різні групи чинників сприяли укоріненню в суспільстві кількох визначень СЖ:

інструмент та атрибут соціальної політики держави; головний ціннісній орієнтир - турбота про більшість населення та увага до тих, хто опинився в меншості; головні функції: захисна, конструктивна, активна;

рівноправний учасник діяльності громадських організацій, спільнот і соціальних служб різної форми власності; головний ціннісній орієнтир - турбота про тих, кому призначено соціальну допомогу, або тих, хто її потребує; головні функції: соціалізації, адаптації, реінтеграції;

співучасник вирішення соціальних проблем; головний ціннісній орієнтир - допомога людям нужденним у партнерстві з іншими суспільними секторами вирішення соціальних проблем; головні функції: модератор соціального діалогу та ініціатор соціальних змін;

виробник спеціальної соціальної інформації та популяризатор соціальних знань, соціальних контактів; головний ціннісній орієнтир - підтримка людей за умов соціальних змін, конфліктів і катаклізмів; головні функції: соціального розвитку та інтеграції;

громадська або читацька медіадіяльність; головний ціннісний орієнтир - соціальна взаємодія, культура прийняття іншого; головні функції: організація засобами комунікації вирішення соціальних питань або подолання труднощів.

Висновки. Таким чином, інституціалізація СЖ - це процеси формування норм і спеціальної, диференційованої практики, що легітимізується співучастю медіа-працівників у вирішенні соціальних питань, проблем, взаємодією з людьми, їхніми групами, спільнотами, громадами; пошуком та утвердженням позитиву та принциповою позицією не конструювати песимістичних медіа-сценаріїв. Увага до особливого в практиках соціального журналіста підтверджує наше передбачення, що легітимізація інституту СЖ наділена потенціалом людського уподобання: люди (а не суспільство в цілому чи держава) поновлюють діяльність інституту ресурсами, організаційними засобами тощо. Позиція Української держави мала б бути адекватною.

За підсумками дослідження інституціалізації СЖ ми пропонуємо основні групи інституційних ознак, які характеризують стан інституційних процесів, упорядковують розвиток складників діяльності та містять висновки щодо розвитку професіоналізму. Інститут СЖ перебуває в умовах легітимації статусів та плюралістичних тенденцій. До основних потреб у діяльності соціальних журналістів ми зараховуємо їхню активну участь у нормуванні та створенні єдиної декларації професіоналізму. Основними напрямами діяльності держави можна вважати законодавче забезпечення рівності всіх суб'єктів комунікаційного процесу та зміну системи підготовки фахівців для галузі соціальних комунікацій. Подальші наукові дослідження мають сприяти модернізації етичної системи, норм та структур, функцій у СЖ.

Література

соціальний журналістика медіа інституційний

1. Шендеровський К. Інституціалізація комунікацій у сфері вирішення соціальних проблем: автореф. дис. ... канд. наук із соц. комунікацій : 27.00.01 / К. Шендеровський. - К., 2013.

2. Шендеровський К. Можливості інституціалізації комунікацій // Наукові записки Інституту журналістики. - К., 2014. - Т. 54.

3. Грані людського буття: позитивні та негативні виміри антропокультурного: монографія. - К. : Наукова думка, 2010. - 352 с.

4. Новітні медіа та комунікаційні технології: комплекс навчальних програм для спеціальностей «Журналістика», «Видавнича справа та редагування», «Реклама та зв'язки з громадськістю» / за заг. ред. В.Е. Шевченко. - К.: Паливода А. В., 2012.

5. Басков В.Я. Секреты журналистики. Социальный кореспондент / В.Я. Басков, А.З. Рубинов. - М.: ИКАР, 2008. - 382 с.

6. Бережная М. Социальная тележурналистика: учеб. пособ. / М. Бережная. - С.Пб, 2005. - 236 с.

7. Дзялошинский И. Пресса третьего сектора или социальная журналистика? // Право знать: история, теория, практика. - 2004. - № 7/8. - С. 42-47.

8. Олешко В. Социожурналистика: прагматическое моделирование технологий массово-коммуникационной деятельности / В. Олешко. - Екатеринбург: Изд-во Урал. ун-та, 1996. - 189 с.

9. Социальная журналистика: профессия и позиция. - М.: Агентство социальной информации, 2005. - 104 с.

10. Фролова Т. Социальная журналистика и ее роль в общественном диалоге: учеб. пособ. / Т. Фролова. - М.: Пульс, 2003. - 119 с.

11. Група «Першого грудня» підписала декалог української «Хартії вільної людини» [Електронний ресурс] // Експрес: [сайт]. - URL: http://www.expres.ua/news/2012/12/08/78407 (08.12.2012).

12. Ясавеев И. Социология социальных проблем // Социология: учеб. пособ. для студ. вуз ов / под ред. С. Ерофеева, Л. Низамовой. - Казань, 1999. - 186 с.

13. Прохоров Е. Режим диалога для демократической журналистики открытого общества / Е. Прохоров. - М., 2002.

14. Капица Л. Индикаторы мирового развития. - 2-е изд. - М.: МГИМО (У), 2008. - С. 186-189.

15. Шендеровський К. До питання розв'язання дилеми масових та соціальних комунікацій у сфері вирішення соціальних проблем // Актуальні питання масової комунікації. - К., 2013. - Вип. 14.

16. Дзялошинский И. Журналистика соучастия. Как сделать СМИ полезные людям / И. Дзялошинский. - М.: Престиж, 2006. - 104 с.

17. Шендеровський К. та ін. Медіакомунікації та соціальні проблеми: зб. навч.-метод. матер. і наук. ст.: у 3 ч. / упоряд., ред. К. Шендеровський; Київ. нац. ун-т, Ін-т журналістики. - К., 2012. - Ч. 1. - 288 с.

18. Теория и методология исследования социальных проблем / отв. ред. Р. Гринберг, Т. Чубарова. - М.: Наука, 2005. - 189 с.

19. Indicators for Monitoring the Millennium Development Goals. Definitions, Rational, Concepts and Sources, United Nations. - New York, 2003.

20. Спектр М. Конструирование социальных проблем / М. Спектр, Дж. Китсьюз // Контексты современности - II : хрестоматия. - Казань: Казан. гос. ун-т, 1998. - С. 77-87.

21. Мережа соціальної журналістики [Електронний ресурс]. - URL: http://sotsialka.livejournal.com/.

22. Назустріч високим стандартам журналістики в громадському секторі України [Електронний ресурс] // Гурт: [сайт]. - URL: http://www.gurt. org.ua/gurt/projects/media/.

23. Громадська журналістика та відповідальні соціальні медіа [Електронний ресурс]. - URL: http://zdol bunivcity.net/posibnyk-hromadska-zhurnalistyka/.

24. Журавлева Ж. Извращенец жертва - террорист: социальное конструирование ролевого репертуара ВИЧ-инфицированных в масс-медиа // Рубеж: альманах социальных исследований. - 2003. - № 18. - С. 173.

25. Мейлахс П. Дискурс прессы и пресса дискурса: конструирование проблемы наркотиков в петербургских СМИ // Журнал социологии и социальной антропологии. - 2004. - T. VII. - № 4 (28). - С. 135.

26. Наш соціальний календар: зб. навч.-метод. матер. і наук. ст. / упоряд., ред. К. Шендеровський; Київ. нац. ун-т, Ін-т журналістики. - К., 2011.

27. Шендеровський К. Передумови інституціалізації соціальних комунікацій у сфері вирішення соціальних проблем // Українське журналістикознавство. - К., 2013. - Вип. 14.

Размещено на Allbest.ru