Аналіз політичного медійного контенту Російської Федерації (на прикладі виборів Президента РФ)

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 007: 304: 659.4

Аналіз політичного медійного контенту Російської Федерації (на прикладі виборів Президента РФ)

Бабак М. П.,

канд. філол. наук (Україна)

Розглядається досвід проведення президентської кампанії в Російській Федерації, а також тенденції політичного медійного ринку. Зокрема простежено трансформацію серйозної політики в політичне шоу.

Ключові слова: медійні комунікації, медійний політичний менеджмент, політичний імідж, контент, комунікаційні методи, інформаційна стратегія.

політика медійний менеджмент президентський

In article discusses the experience of the presidential election campaign and the trend of political media market. In particular, the author traces transformation of the serious policy into a political show.

Keywords: media communication, media political management, political image, content, communication methods, information strategy

Рассматривается опыт проведения президентской избирательной кампании, а также тенденции политического медийного рынка. В частности прослеживается трансформация серьезной политики в политическое шоу.

Ключевые слова: медийные коммуникации, медийный политический менеджмент, политический имидж, контент, коммукационные методи, информационная стратегия.

2012 р. світовий політикум спостерігав велику кількість політичних подій, які стали знаковими для людства набагато років уперед. Минулий рік змінив уявлення вітчизняних фахівців та пересічних громадян про комунікаційний політич-ний контент. Торік було обрано чотирьох глав дер-жав, кілька парламентів.

Друге десятиліття ХХІ ст. принесло нові підходи до інформаційного складника політики. Передвиборчі кампанії остаточно втратили класичну формулу проведення, вийшли за рамки пропаганди та стали нагадувати бої без правил. Частково до цього призвело перенасичення політичними пропозиціями. Так звана «інформаційна наркоманія», яка вразила світове суспільство у зв'язку із появою нових технічних засобів, призвела до того, що вже існуючі методи комунікаційного впливу не справляють необхідного ефекту. Змінилися те просто підходи, а навіть наукова термінологія. Якщо в Україні досі користуються терміном «інформаційна політика», то в світі науковці та практики вживають більш коректний термін «інформаційна стратегія». «Якщо інформаційна політика більш адекватно відображає сьогоднішній стан функціонування інформаційного простору, то інформаційна стратегія спирається на інтерес до його станів у майбутньому» [1].

Мета цієї наукової розвідки - дослідити полі-тичний медійний контент у Російській Федерації напередодні, під час та після президентських ви-борів. Автором статті було проведено детальний аналіз медійних публікацій вітчизняних та закор-донних ЗМІ, а також політичних подій, які відбу-валися в Росії минулого року.

Політичний контент 2012 р. невпинно просувався в розважальному напрямку. Це один із інноваційних напрямів сьогодення. Найбільш повно та виразно він проявився в Російській Федерації. Дискредитації та провокації стали улюбленим інструментарієм ведення передвиборчої кампанії. Проте вони відбувалися наче якась гра чи то кінопостановка із використанням великої масовки.

Приміром, світ шокувала низка телевізійних ро-ликів під загальною назвою «В перший раз». Во - ни вийшли в ефір за тиждень до дня голосування та набули справжнього розголосу у суспільстві. Авторство цього проекту належить маловідомому, проте перспективному креативному бюро «Aldus Adv». Найбільше шокував ролик про візит 18-річ- ної дівчини до лікаря-гінеколога. Ідеться про «пер-ший раз» та «вибір за коханням», проте камера плавно переводить фокус на обкладинку журналу «Форбс» за 2007 р., на якій розміщений портрет Володимира Путіна. «Головне - довіряти тому, кого обираєте. Тому що довіра - це любов». Після моральної підтримки дівчина прямує голосувати. Завдяки підміні понять цей ролик став справді скандальним, спричинивши ажіотаж за кілька днів до виборів. Це маска, яка виправдала результати ви-борів [2]. Асоціація «Голос» представила відеоро- лик «Про вибори начисто» із розповіддю про чоти-ри основні варіанти проведення виборів та впливу кожної стратегії на результат волевиявлення, а та-кож вірогідність проведення другого туру, скеро-вуючи поведінку виборців.

Завдяки масованій кампанії населення країни було розділено на два табори. Протистояння спо-стерігалося не тільки на вулицях та публічних ви-ступах, а й в інтернеті. В умовах інформаційної ізоляції опозиційних сил контент заповнювався за рахунок блогів. Зокрема, спеціалісти спостерігали певні інформаційні війни між провладними та опо-зиційними прихильниками, а також між самими опозиційними лідерами. Опозиційні лідери Олексій Навальний, Борис Нємцов, Анатолій Карпов та Ксенія Собчак обрали доступний та швидкий варіант - Твіттер. Інформаційні війни в мережі велися не тільки в напрямку влада - опозиція, а й всередині «незгодних». Ще за часів парламентських виборів 2011 р. «в Рунеті розгорнулися неабиякі баталії між прихильниками ідеї Олексія Навального (го - лосуй за всіх, окрім Єдиної Росії) та прихильниками стратегії, запропонованої Борисом Нємцовим («нах-нах» - псувати бюлетені в знак протесту чи просто бойкотувати вибори). При чому без участі кремлівських тролів тут, ймовірно, не обійшлося». Також вченими було прораховано, що особливістю всіх російських виборів останніх років була дивна кореляція між кількістю виборців, що проголосували, та результатами голосування. «Комерсант Влада» детально розповіла про стратегії та відзначила: «Якщо ваша головна мета - не вибрати президентом опозиціонера, а лише подати “головному кандидатові” сигнал про те, що особисто вас його політика не влаштовує, то для цього достатньо скористатися в першому турі “стратегією Навального”. А в другому турі, якщо він, звісно, відбудеться, можна вчиняти як завгодно» [3].

Ще 2008 р. фізик-програміст Сергій Шпилькін звернув увагу на те, що із збільшенням виборчої явки зростає кількість голосів за партію влади, хоча підтримка інших сил лишається постійною та зменшується, коли явка досягає максимальних по-значок [4]. Ця гіпотеза знайшла своє додаткове під-твердження, коли введення електронної трансляції президентських виборів частково вплинуло на збільшення явки виборців, що не забарилося позначитися на результатах голосування «за» Володимира Путіна.

Варто зазначити, що до п'ятірки лідерів росій-ської опозиції входять популярні та авторитетні се-ред молоді особи. Зокрема Ксенія Собчак, яка має репутацію світської левиці. За її життям постійно стежать таблоїди, тому наявність ЗМІ на заходах, в яких вона бере участь, гарантована. Крім того, сама її участь на боці опозиції є вельми символічною. Ксенія - дочка Анатолія Собчака. Свого часу Володимир Путін починав свою політичну кар'єру його помічником. Частково російська політична еліта почала його сприймати завдяки авторитету ко-лишнього очільника Петербурга. Нинішня позиція родини Собчак може трактуватися як відхід Путі- на від демократичних цінностей.

Політичний медійний контент перейшов у пло-щину шоу. Опоненти Володимира Путіна робили сюжети начебто про суд над ним, зняті в стилі од-ного з провідних російських каналів та розміщені в YouTube, які зібрали величезну кількість лайків. Розважала інтернет-аудиторію пісня чукотського хлопчика, який їде на собачих упряжках та співає оду прем'єру. Хлопчик запевняє, що його «не ля-кають Навальний з Нємцовим» та «так не буває на світі, щоб країною керували ці» [5]. Згодом в ефі-рах російських музичних каналів (ЦА - молодь) з'явився кліп «А Вова рулит!», де в жартівливій формі подавалися всі переваги Володимира Путі- на [6]. Проте опозиційні рухи також не лишилися осторонь цієї тенденції, отже, інтернет переповню-вався частівками про Володимира Пуніна та Дмитра Медведєва на кшталт «Они не могут ничего» [7]. Розважальний передвиборчий ролик зняв Во-лодимир Жириновський, в якому проводилася ана-логія між Росією та віслюком, який іде за морквою [8]. Крім того, його дебати з довіреною особою Михайла Прохорова Аллою Пугачовою було побудовано за класичними законами шоу-бізнесу. При-мадонну російської естради, улюбленицю мільйонів росіян політик публічно назвав «політичною повією» та «порадив сидіти мовчки». Проте Пугачова не лишилася у боргу та назвала Жириновського «клоуном та психом». Далі політичні дебати були фактично перервані, оскільки учасники влаштували публічне з'ясування стосунків.

Розважальний жанр час від часу змінювався три- лером. Ролик «Росія без Путіна. Апокаліпсис завтра!» [9] було створено за всіма законами Геббель- сівської пропаганди. У ньому людей лякали, що станеться із країною, якщо не оберуть Путіна. Росіян лякали етнічною мафією, дефолтом, фашистами, тотальним банкрутством, ядерний арсенал РФ начебто перейде під контроль США. Фільм знято в приглушених кольорах, що психологічно тисне на людей.

У 2012 р. відбулося переформатування іміджу Володимира Путіна. На останніх президентських перегонах він постав у новому ракурсі. Його промова у Лужниках - це виступ людини, яка буквально закликає ледь не на героїчну смерть у боротьбі зі своїми опонентами [10]. 23 лютого на мітингу в Москві він цитував «Бородіно». «Помремо ж під Москвою, як брати наші помирали», - погрожуючи кулаком, закликав ще тоді кандидат у президенти. Фактично цим Путін розмежував російське суспільство, породив соціальну ненависть, адже цю цитату можна трактувати як заклик до громадянської війни. Фіналом путінського політичного шоу стало оголошення результатів президентських виборів, коли новообраний Президент заплакав на зустрічі із своїми прихильниками на Манежній площі. Це можна трактувати як наслідування прикладу Барака Обами, коли лідер після важкого передвиборчого марафону завдяки емоційному складнику наближається до своїх виборців. Адже дотепер ніх-то не бачив сліз на очах «залізного Путіна».

2012 р. Російська Федерація відійшла у бік пер- формансів. Найбільш значущими були виступи на Болотній площі. Тут знову ми стикаємося із певною символічністю та сакральністю політичної комуні-кації, оскільки історично на Болотній площі Моск-ви спочатку відбувалися розваги та кулачні бої, проте згодом вона стала місцем проведення страт державних злочинців. 1691 р. тут було живцем спалено Андрія Безобразова за замах на здоров'я царя, а 10 січня 1771 р. страчено Омеляна Пугачова за організацію державного заколоту, самозванство та масові вбивства [11]. Ці історичні події в народній пам'яті - як символ жертв самодержавної влади. Отже, в цьому випадку народ апелює проти влади «господаря» Путіна як проти одноосібної влади. Кількість людей, присутніх на цих акціях, у середньому становила не менше 50 000 осіб.

Восени 2012 р. почалася активна медійна кам-панія щодо дискредитації опозиції в очах громад - ськості. Головною фабулою контрпропагандистсь- кої кампанії була сентенція про те, що опозицію спонсорують з Грузії. Акцентуючи увагу громад-ськості на вадах опозиції, кремлівські політтехно- логи застосували такий перспективний напрям ме- дійної комунікації, як кіноіндустрія. А саме сегмент документалістики. У мережі та на телебаченні з'я-вився фільм невідомого походження про те, як опо-зиційні лідери вирішують, яким чином відмивати гроші. Після демонстрації цього фільму відбувся арешт Олексія Навального, проте, оскільки під тис-ком громадськості, зокрема у соціальних мережах, опозиціонера було звільнено, сюжет був сфабри-кованим. Соціальні мережі неодноразово допома-гали лідерам опозиції уникнути арешту за рахунок того, що ці дії одразу ставали публічними. Затри-мані опозиціонери встигали лишати повідомлення про своє затримання в Твіттері та Фейсбуці, оми-наючи цензуру інформаційних агенцій та ЗМІ. Це доводить, що соцмережі є не просто ефективним PR-інструментарієм, а унікальним каналом масової комунікації, оскільки там поки що неможливо роз-містити цензурні фільтри. Опозиції вдалося задовго до початку акцій створити міцне коло публічності, що завадило довгостроковим арештам опозиційних лідерів.

У відповідь опозиційні сили для дискредитації іміджу Володимира Путіна на Заході застосували як PR-інструментарій кінодокументалістику. Про майбутнього президента розповідали крізь призму побудованої ним системи, адже фільм так і назвали «Система Путіна» [12]. Авторами фільму виступили Жан-Мішель Каре, культовий французький ре-жисер, та журналістка Джила Емері. Фільм «Си - стема Путіна» виявився найбільш скандальним на Амстердамському кінофестивалі документалісти- ки та нагороджений багатьма преміями. У ньому йдеться як про самого Путіна, так і про його прихід до влади. Автори фільми хотіли взяти інтерв'ю в самого Володимира Володимировича, проте ані він ані люди з його оточення жодного коментарю не надали. Зокрема, в зйомках взяв участь Борис Бе- резовський. Також у передвиборчий період пред-ставники опозиції зробили велику кількість допо-відей на різних російських та міжнародних форумах на кшталт «Путін. Корупція», «Путін. Підсумки. 10 років», зробили сайт «Путін має піти», проте вони були безсилі перемогти адміністративний ресурс.

Згодом для дискредитаційної кампанії вже про-ти Бориса Березовського телеканал «ВГТРК» зняв телевізійний фільм, в якому олігарха було зобра-жено як заколотника, афериста з махачкалінського ринку та звичайного шахрая, якого не засудили до тюремного ув'язнення лише дивом. Березовський, на думку авторів документального фільму «Бере-зовський», - такий собі маленький неповноцінний «Доктор Зло», який гастролює країнами СНД та Європою, сплітаючи мереживо інтриг. Картина де-тально «розкриває» роль опального олігарха у ви-краденні 2004 р. кандидата в Президенти Росії Іва-на Рибкіна, його таємному вивезенні в Україну з метою вбивства, щоб у такий спосіб зірвати прези-дентські вибори в РФ і не допустити обрання Во-лодимира Путіна президентом.

Російський інформаційний простір також не оминув тему терору як способу залякування громадськості та демонстрації сильної та ефективної владної вертикалі. Наступною шокуючою новиною було «викриття» замаху на Путіна в Одесі. Все мало доволі кумедний вигляд, оскільки, за словами те-рористів, вони тижнями не полишали помешкання, їм спеціально доставляли продукти харчування. Те-лефонний дзвінок запеленгували співробітники ФСБ. Інформацію подавали в ракурсі, що у Володимира Путіна велика кількість ворогів [13]. А наприкінці 2012 р. Прокуратура Російської Федерації «розкрила військовий заколот» полковника ГРУ Володимира Квачкова, який «планував насильницьким шляхом» змінити владу в Російській Федерації. Колишнього військового було притягнуто до кримінальної відповідальності за статтями «сприяння терористичній діяльності» та «замах на військовий заколот». Це доводить, що спекуляції на терорі мають потужний електоральний ефект. Головне, що інкримінується полковнику, - ведення антиурядової пропаганди. Щоразу ці ситуації подавалися із максимальним включенням громадськості в подію. Це довершило образ Володимира Путіна як борця із світовим тероризмом.

Російське політичне шоу знайшло своє продов-ження у наданні громадянства французькому акто-рові Жерарові Депардьє, який покинув батьківщину через введення великого податку на багатство. Якщо раніше Росія грала роль країни, з якої тікають у пошуках політичного притулку, то, надавши громадянство відомому акторові, Російська Феде-рація стала захисником громадянських прав. Ця ситуація додала нових рис іміджу Володимира Пу- тіна. Він виступив з іміджовими характеристиками мецената, покровителя. Задля цього він пішов на-віть на формальне порушення закону, бо Депардьє отримав російське громадянство за лічені дні. Фак-тично імідж Депардьє став працювати на імідж Во-лодимира Путіна, нівелюючи диктаторські риси.

Наступною спробою змінити іміджеві ознаки та завоювати прихильність молодої аудиторії стала за-ява про «цивілізоване розлучення» Володимира та Людмили Путіних. Раніше тема приватного життя Президента Росії обговорювалася лише один раз, після появи в закордонній пресі інформації про наявність у Путіна позашлюбних дітей від депутата Державної Думи Аліни Кабаєвої. Проте тоді ця тема була швидко знівельована. До Путіна на подібний крок під час перебування на президентській посаді наважився тільки Ніколя Саркозі. Згідно з правилами репутаційного PR сексуальні скандали та розлучення під час перебування на відповідальній державній посаді чи то в бізнесі не вітаються. Згідно з опитуваннями, проведеними після цієї заяви, більшість активних виборців-жінок негативно поставилися до розлучення президентського подружжя. Проте цей крок «осучаснив» імідж Володимира Путіна, оскільки «новий Президент Путін» виходить за рамки патріархального устрою. Крім того, в публікаціях, які коментують тему президентського розлучення, прес-служба Адміністрації Президента Росії наголошує на тому, що розрив у родині пов'язаний із надмірною завантаженістю Во-лодимира Путіна. Власне цим і сама Людмила Пу-тіна аргументувала своє бажання розлучитися. Ви-ходить, що не було зради, не було іншої жінки чи будь-якого іншого негативу. Імідж Президента РФ автоматично перейшов на рівень «Батька нації». Згідно з новою комунікаційною стратегією Володи-мир Путін «одружений на Росії» та весь свій час нещадно віддає на її благо. У кого з виборців ви-кличе осуд людина, яка заради держави відмовилася від родинного щастя?

У цілому виборчий та поствиборчий процеси в Російській Федерації підтвердили загальну світову тенденцію жорсткого ведення політичних кампаній. Політики не ведуть розмови в площині: «Що я зроблю та взагалі роблю для громадян». Дискре-дитація лишається улюбленим методом ведення пе-редвиборчої боротьби. Вибори 2012 р. продовжили традицію російських політичних кампаній, ще починаючи з 1996 р. До речі, попсовість комунікаційних методик 2012 р. - це також спадок дев'яностих. Варто згадати публічні «експромти» Бориса Єльцина та Віктора Черномирдіна. За іронією долі російська політика покликана розважати населення. 2012 р. політтехнологи Володимира Путіна взяли за основу саме акцію «Голосуй чи програєш», якою керував Сергій Лісовський, власник провідних російських медіа, відомий шоу-мен, а нині член Ради Федерацій. Зараз мало хто пам'ятає публічні танці та співи Бориса Єльцина, які зближували його із пересічними росіянами.

Команда Володимира Путіна, як і команда Єль-цина у 1996 р. за основну цільову аудиторію визна-чила молодь. У 1996-му р. було записано два му-зичних альбоми в молодіжному стилі: «Єльцин - наш Президент» та « «Голосуй або програєш». Тоді паралельно із кампанією «Голосуй або програєш» проводилася комунікаційна програма «Обирай сер-цем!» її організатором була компанія «Відео Інтернешнл», спеціалісти якої свідомо відійшли від по-літики, економіки та ідеології (це було явне елек-торальне поле КПРФ). Тоді кремлівські політтех- нологи зробили акцент на емоціях та всім зрозумі-лих ідеалах. Тоді основою кампанії стали ролики «Вірю. Люблю. Сподіваюся». Головними героями були директорка школи, юнак, стара селянка, від-ставний майор. Себто Борис Єльцин зображався як президент всіх росіян. Власне 2012 р. в Росії з ус-піхом реанімували шоу-програму «Голосуй чи про-граєш». В останній президентській кампанії Воло-димира Путіна підтримали відомі люди, наприклад, спортсмени Тетяна Навка, Євген Плющенко, Андрій Аршавін, актори Армен Джигарханян, Алі- са Фрейндлих, Чулпан Хаматова, Євген Миронов, Олег Табаков, Федір Бондарчук, музиканти Валерій Гергієв, Сергій Трофімов, Володимир Співаков, Юрій Башмет, Олена Ваєнга, шоу-мен Михайло Га-лустян, політик Сергій Шойгу.

Попсовість російського політичного медійного контенту свідчить не про брак креативних PR-ідей, а про вічність формули: «Хліба та видовищ». Ста-ном на початок президентської передвиборчої кам-панії 2012 р., рейтинги Володимира Путіна не вра-жали великими показниками. Тому було проведено фактичного ребрендинг політика - від диктатора до політика як поп-зірки.

Литература

1. Почепцов Г. Тренди, що впливають на розвиток ін-формаційного простору [Електронний ресурс] / Г. По - чепцов. - URL: http://osvita.mediasapiens.ua/material/ 10740.

2. В первый раз : відеоролик [Електронний ресурс]. - URL: http://www.youtube.com/watch?v=MbIzj21X0tU.

3. Правила урны // Коммерсантъ Власть. - 2012. - 27 лют. - № 8 (962).

4. Кафтан О. Путин научит украинцев любить Яну-ковича // Комментарии. - 2011. - 2 груд. - № 46.

5. Чукотский мальчик поет песню про Путина : відео-ролик [Електронний ресурс]. - URL: http://www.you- tube.com/watch?v=kgGLo4sLX20.

6. А Вова рулит! : відеоролик [Електронний ресурс]. - URL: http://www.youtube.com/watch?v=Jw8gSNsanGU.

7. Они не могут ничего : відеоролик [Електронний ресурс]. - URL: http://www.youtube.com/watch?v=j8 TriHN5CSs.

8. Передвиборчий ролик Жириновського. Повна версія [Електронний ресурс]. - URL: http://www.youtube. com/watch?v=0w8Pwgj1QG8.

9. Россия без Путина : відеофільм [Електронний ресурс]. - URL: http://www.youtube.com/watch?v=95 - NBaAEs.

10. Путін в Лужниках : відеофільм [Електронний ресурс]. - URL: http://www.youtube.com/watch?v= IeEfrIl9K34.

11. Болотная площадь : матеріал Вікіпедії [Елект - ронний ресурс]. - URL: http://ru.wikipedia.org/wiki/ %D0%91%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D1%82%D0%BD% D0%B0%D1%8F_%D0%BF%D0%BB%D0%BE%D1%89% D0%B0%D0%B4%D1%8C.

12. Система Путіна : документальний фільм [Елект-ронний ресурс]. - URL: http://ru.wikipedia.org/wiki/ %D0%A1%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B5%D0%BC% D0%B0_%D0%9F%D1%83%D1%82%D0%B8%D0%BD%D 0%B0.

13. Как в Одессе терористы готовили покушение на Путина // Комсомольская правда в Украине. - 2012. - 29 лют.

Размещено на Allbest.ru