Публіцистика іноземних авторок на сторінках "радянської жінки"/"жінки": порівняльний аналіз

Використання у радянський період публіцистики іноземних авторок для пропаганди радянського режиму країн з протилежним соціально-політичним ладом. Знайомство українських жінок з незнайомими сторонами життя західних суспільств в роки незалежності України.

Рубрика Журналистика, издательское дело и СМИ
Вид статья
Язык украинский
Дата добавления 13.05.2018
Размер файла 31,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 007 : 304 : 070 (477)

ПУБЛІЦИСТИКА ІНОЗЕМНИХ АВТОРОК НА СТОРІНКАХ "РАДЯНСЬКОЇ ЖІНКИ"/"ЖІНКИ": ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ

КОВАЛЬЧУК Олена,

аспірантка,

Інститут журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, вул. Мельникова, 36/1, м. Київ, 04119, Україна, e-mail: kovalchuk.a@gmail.com

У порівняльному ключі розглядається публіцистика іноземних авторок на сторінках головного жіночого журналу України в радянський час і на початку незалежності. Головні висновки дослідження: у радянський період підцензурне видання змушено використовувало публіцистику іноземних авторок для пропаганди радянського режиму, соціалізму й дискредитації країн з протилежним соціально-політичним та економічним ладом. На початку незалежності України журнал "Жінка" друкував публіцистичні виступи іноземних авторок для знайомства українського жіноцтва з незнайомими сторонами життя західних суспільств і перенесення кращих зразків на національний ґрунт, водночас вказуючи на негативні моменти способу життя українок з метою усунення шкідливих звичок.

Ключові слова: жінка, "Радянська жінка", головний жіночий журнал України, іноземні публіцистки, Моніка Фелтон, Аня Саведж.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що ґендерна проблематика не перестає цікавити дослідників наукових шкіл різних країн. Кожний тип суспільства, вироблений людством, по-своєму використовував "жіноче питання" у своїх інтересах: від дискримінації жінок до їхньої рівноправної участі у всіх суспільних процесах. Одначе та сама демократія поки не може зробити життя усіх жінок по-справжньому щасливим: позначаються стереотипи патріархатного суспільства. Медійні публікації щодо цього, особливо на полосах спеціалізованих жіночих журналів, надають особливої актуальності цій проблемно-тематичній лінії.

Цю й суміжну теми досліджували науковці: з України - А. Волобуєва, Т. Давиченко, В. Демченко, І. Дяченко, Т. Землякова, С. Кость, Л. Мазур, Н. Остапенко, О. Пода, Н. Сидоренко, В. Слінчук, Т. Старченко, О. Сушкова та ін., з Росії - Н. Ажгі- хіна, В. Боннер-Смеюха, Л. Вартанова, А. Жукова, І. Костикова, Л. Свитич, Р. Ям- польська та ін., з Білорусі - Н. Кулинка, з Великобританії - М. Фергюсон, зі США - Х. Деймон-Мур, М. Култхард та ін. Однак дослідження цих та інших науковців не розглядали в порівняльному ключі публіцистику іноземних авторок на сторінках "Радянської жінки" періоду СРСР і "Жінки" початку незалежності України.

Мета статті - з'ясувати відмінності між публіцистикою іноземних авторок на сторінках "Радянської жінки" періоду СРСР і "Жінки" початку незалежності України. Із поставленої мети випливають завдання статті:1) встановити особливості публіцистики іноземних авторок на сторінках "Радянської жінки" періоду СРСР; 2) встановити особливості публіцистики іноземних авторок на сторінках "Жінки" початку незалежності України.

Методи дослідження. У статті використовувалися такі методи: спостереження (простого, систематичного, журналістського, наукового), а також індукції та аналізу журналістських текстів, що дали змогу сформувати уявлення про використання публіцистики іноземних авторок на сторінках журналів "Радянська жінка" та "Жінка" різного часу їх функціонування в Україні. Методи дедукції, аналогій, порівняння, коментування, зіставлення, протиставлення, синтезу наукової інформації допомогли доповнити дані простого спостереження.

Результати й обговорення. Характерною особливістю сталінського уряду була імітація значущості ролі громадських інституцій у СРСР ("всенародне обговорення та прийняття" Конституції 1936 р., діяльність Єврейського антифашистського комітету в 1942-1948 рр. тощо). Після закінчення Другої світової війни з метою замовчування повоєнного неврожаю, голоду й репресій на тлі зруйнованого промислового комплексу і житлового фонду на території України, Білорусії, європейської частини Росії та Прибалтики радянська пропаганда була перенацілена на оспівування соціалізму зовні. Вагомою потугою у цій справі мали стати різноманітні жіночі організації, які "боролися за мирне співіснування соціалізму та капіталізму", за рівноправність жінок і захист дітей від будь-якого насильства. Участь в Антифашистському комітеті радянських жінок, у Міжнародній демократичній федерації жінок широко висвітлювалася центральним жіночим органом у Москві "Советская женщина", відповідними республіканськими виданнями (від України - журналом "Радянська жінка"). Крім цього, міжнародні Сталінські (після його смерті - Ленінські) премії присуджувалися громадським діячкам зарубіжних країн за збіг їхньої соціальної позиції з політикою СРСР. У таких випадках редакційна політика жіночих журналів передбачала активне висвітлення поглядів і вчинків лауреаток.

Так, громадська діяльність архітекторки й голови корпорації з житлового будівництва міста Стівнадж Лондонського графства Моніки Фелтон була 25 квітня 1952 р. увінчана міжнародною Сталінською премією "За зміцнення миру між народами". Про це оперативно повідомила "Радянська жінка" [1]. Справжнім активним борцем за мир М. Фелтон стала звідтоді, коли в травні 1951 р. повернулась із Корейського півострова, куди їздила разом із іншими 20 жінками - представницями 18 країн у складі Міжнародної жіночої комісії з розслідування воєнних злочинів у Кореї від жіночої організації "Комітет 8 березня". За свідченням колежанок, у дорозі британка з недовір'ям ставилася до повідомлень про злодіяння американських та англійських військовослужбовців і говорила, що повірить фактам і лише фактам, які побачить на власні очі.

Те, що Моніка Фелтон побачила на корейській землі, вона виклала у 12-сторінко- вій брошурі "Що я бачила в Кореї". "Я бачила багатостраждальну країну, - писала М. Фелтон, - в руїнах і згарищах; я бачила величезні нашвидку зариті могили, в яких лежали сотні і тисячі замордованих і вбитих ні в чому неповинних жінок і дітей, безутішні сльози матерів і осиротілих дітей. Скрізь я бачила велике горе, але разом з цим горем я бачила рішучість і незламний дух корейського народу боротися за свою свободу та незалежність.

Корейські жінки запитували мене, чому англійські солдати у складі військ ООН прийшли вбивати корейський народ. Молода кореянка-мати, в якої англійські солдати вбили єдиного чотирирічного сина, запитала мене: "Чи правда, що в Англії не люблять маленьких дітей?". Я бачила осколки бомб і снарядів з написами: "Зроблено в Британії"...

На англійських жінках лежить важка відповідальність за те, що відбувається в Кореї. Виконуючи свою клятву перед могилами вбитих, я написала ці рядки, аби донести правду про Корею до англійського народу, до кожного свого співвітчизника та розповісти про злочинні дії англійського уряду, який безчинствує разом з урядом США на корейській землі" [2].

Брошура М. Фелтон швидко розійшлась у Великобританії. Крім того, звіт про свою поїздку громадська діячка відіслала на адресу англійського уряду, а сама почала виступати на численних мітингах, збираючи підписи за негайне припинення війни на Далекому Сході та мирне врегулювання корейського питання.

Проти Моніки Фелтон виступили деякі члени парламенту - консерватори та лейбористи, вимагаючи притягти її до суду за державну зраду, застосувавши закон, за яким карають стратою. Урядові чиновники поспішили звільнити її з роботи, лейбористські вожді виключили її з партії. На захист громадської діячки виступила Міжнародна демократична федерація жінок, яка від імені 135 мільйонів жінок 64 країн висловила протест англійському урядові. Останній змушений був припинити судову справу проти М. Фелтон [3].

Похвально з професійної точки зору вчинила редакція "Радянської жінки", надавши дещо згодом свої сторінки для викладу власних поглядів самій Моніці Фелтон. Лауреатка міжнародної Сталінської премії миру доповідала українському жіноцтву, що привезла з Кореї ліверпульській домогосподарці Терезі Кемпбелл листа від сина, якого матір вважала загиблим. Виявилось, що його взяли у полон китайці. Після цієї звістки лави жіночого руху за мир поповнилися ще однією людиною. При цьому М. Фелтон підкреслила, що приклад Т. Кемпбелл типовий. Він розкриває зміни в світогляді багатьох жінок не лише у Великобританії, а й в усьому світі. "Тепер в Англії, - писала Моніка Фелтон, - нараховується більше 30 різних національних організацій, які виступають за мир, крім сотень місцевих організацій, і в усіх них жінки беруть дедалі активнішу участь і відіграють дедалі важливішу роль.

В жіночих секціях політичних партій і в жіночих кооперативних гільдіях жінки активно борються проти зниження життєвого рівня внаслідок політики переозброєння. <...> Багато старих суфражисток, які після завоювання виборчого права не брали активної участі в політичному житті, тепер, після перерви більш ніж у 30 років, почали приєднуватися до руху прихильників миру і нагадують про свою колишню діяльність, щоб запалити молоде покоління.

Першим визначним успіхом цієї нової хвилі активної діяльності було скликання Національної асамблеї жінок, яка відбулася в Міжнародний жіночий день цього року. На асамблею, на якій планувалась участь 1.000 жінок, з усіх кінців Британських островів, всупереч найоптимістичнішим передбаченням, прибуло 1.600 делегаток. <...> [Як результат заходу] .майже щодня в якій-небудь частині країни створюються нові групи. В одному Лондоні нараховується вже 50 місцевих груп асамблеї. В інших частинах Англії групи створюють жінки, чоловіки і сини яких перебувають у Кореї" [3]. У день других роковин від початку війни у Кореї жінки зібралися в Лондон з усіх кінців Великобританії і пішли до парламенту з вимогою припинити збройний конфлікт і повернути додому всіх військовополонених.

Зовнішньополітичні тексти подальших десятиліть радянського періоду написані в аналогічному пропагандистському дусі. Ситуація починає змінюватися наприкінці перебудови, коли спала "залізна завіса". Головний жіночий журнал України намагався переосмислити життя українського суспільства в нових трансформаційних реаліях. Іноземні публіцистки тепер цікавили співробітників видання як носії нового, часто передового досвіду, який корисно було б перенести на національний ґрунт.

Скориставшись перебуванням у Києві гостьового професора журналістики Ані Саведж, запрошеної читати лекції на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, редакція журналу "Жінка" запропонувала цій американці українського походження, екс-головному редакторові журналу "Колорадський дім і стиль життя" порівняти родини в обох країнах та оцінити роль жінки в повсякденному сімейному житті. Американська авторка, проживши чотири місяці в столиці України, зуміла провести чітку межу між нашим і заокеанським способами життя: легке/важке задоволення матеріальних потреб, спільні заходи батьків і дітей/кидання дитини напризволяще внаслідок постійного завантаження на малооплачуваній роботі, допомога батькам у побуті з боку недільної церкви та школи/формальна, без душі допомога з боку дошкільних і шкільних закладів, заняття фізичною культурою та спортом/нехтування фізичною культурою та спортом.

На цій межі, де втрачалася духовна, ментальна, генетична близькість між членами однієї родини, відбувалися розлучення батьків, втеча з дому дітей, адміністративні та кримінальні злочини [4].

На думку Ані Саведж, є дві головні проблеми, які повинні усвідомити що американські, що українські жінки: вони живуть у патріархатному суспільстві, де "існує система квот щодо жінок, тобто, коли представниць слабкої статі обирають до органів місцевого самоврядування чи беруть на престижну посаду не тому, що вони довели свою кваліфікованість, а лише заради годиться" [5]. Тому і внаслідок традицій, і через те, що чоловіки нехтують своїми обов'язками, жінки у сімейних справах несуть більше навантажень.

Що ж залишається робити жінці, аби зняти ножиці між родиною та кар'єрою? - запитує американська публіцистка. Частина жінок буквально впрягається у виснажливу роль "супермами", котра день віддає кар'єрі, а решту доби - сім'ї. Але чи довго вони витримають такий спосіб життя? Рано чи пізно трапляться або проблеми зі здоров'ям, або конфлікт із чоловіком [6, с. 171-190].

Отож, американський компроміс виглядає таким чином: до 20 років здобуття освіти, подальші 20 років - кар'єра (наводиться приклад Конні Чанг, високоопла- чуваної журналістки американського телебачення), у 40 років - шлюб, у 43 роки - перехід на легшу роботу, щоб частіше бувати вдома та мати, нарешті, дітей.

Звичайно, кар'єра "справді вимагає відданості й жертв, особистих і родинних. Тож важливо йти на це свідомо. Фахівці твердять, що такі проблеми найкраще розв'язуються, якщо ви добре знаєте мету, заради якої готові на жертви. Не всі жінки прагнуть бути начальниками чи очолювати фірми. Одних може задовольнити посада, інших - певна платня, престиж, дехто марить широким зізнанням. Та для багатьох успіх полягатиме в забезпеченні рівноваги між працею і обов'язками щодо сім'ї, чоловіка, дітей" [5].

Американська журналістка закликала до прагматизму в побудові жіночих життєвих планів. Вона радила поставити мету досягти змін у жіночому житті через два- п'ять років, потім відкласти цей план на певний час і згодом повернутися до нього. Якщо він реалістичний, можна окреслювати окремі етапи цього плану, час від часу переглядаючи його. Що видається важливим сьогодні, зауважувала А. Саведж, може втратити значення завтра, і навпаки, в чому, власне, переконалася Конні Чанг.

"Молодим американським жінкам, - пише авторка, - у реалізації життєвих планів допомагають дві суспільні традиції. По-перше, у США дівчата беруть шлюб, як правило, пізніше, ніж в Україні, - не у 18-19, а в 23-25 років. Я знаю кількох тридцятирічних жінок і навіть старших, які щойно лише починають думати про шлюб. Поняття "стара дівка" вже давно непопулярне в американському лексиконі. По-друге, американці легше реалізувати свою мету через те, що вона з молодих років може жити самостійно, не залежачи від батьків. <...> Переживши синдром "супермами", американки домоглися шанобливого ставлення до себе з боку урядових і ділових кіл. І федеральний уряд, і багато фірм прийняли "просімейні" законодавства або, принаймні, замислилися над тим, як забезпечити подружжю найоптимальніші умови для поєднання роботи з вихованням дітей, іншими родинними клопотами. Крім того, чимало вимог жінок 80-х років увійшло в практику ділового життя. Так, з опитаних голів фірм 75 процентів готові наймати робітників, які наполягають на гнучкому графіку роботи. Цей процент удвічі більший за показник 1985 року" [5].

Тим не менше ґендерна нерівність зберігається і в демократичній Америці. А. Саведж пояснює це явище на прикладі свого фаху - журналістики. Приблизно з 1980 року, відзначає вона, на факультетах журналістики США переважають жінки. Одначе вони посідають лише 25% кращих позицій у професії (мала частка репортерів і редакторів, більша частка працівників рекламних бюро). Тобто порівняно з чоловіками жінки працюють у гірших умовах і на нижче оплачуваних ділянках. І навіть ті, що вибилися на престижні посади, все одно заробляють менше, ніж чоловіки. Це так званий ефект "скляної стелі", притаманний патріархатному суспільстві [5].

Ще один важливий аспект, який не можна оминути, - заняття американськими жінками фізичною культурою та спортом [7]. Причини цього явища: бунт проти усталеного способу життя й мислення, бажання продовжити молодість, постійно зростаюча вартість лікування, усвідомлення сентенції "у здоровому тілі - здоровий розум і здорова душа", зауважувала американська журналістка.

Американським фірмам вигідніше займатися профілактикою здоров'я, ніж оплачувати лікарняні своїм співробітникам. До компенсаторної частини входять часткове чи повне відшкодування своїм працівникам вартості різноманітних сеансів і курсів, що допомагають позбавитися будь-яких шкідливих звичок, а також оздоровчих занять у клубах, громадських центрах, при релігійних громадах, відкритих з ранку до пізнього вечора, включаючи обідню перерву. При таких установах існують дитсадки для полегшення материнського життя.

"До речі, - підкреслювала А. Саведж, - навіть серйозні хвороби в Америці лікують не самими ліками, а й обов'язково гімнастикою. <...> Необхідність піклуватися про здоров'я стала настільки очевидною для американців, що вони навіть під час виборів віддають свої голоси за тих кандидатів, які за гасло мають підтримку федеральним урядом нових законів щодо охорони здоров'я. <...> Зокрема, передбачається скорочення податків тим фірмам, які запровадять у себе подібні заходи.

Можливо, найяскравіший результат зрослої уваги до здоров'я - очевидна зміна ставлення до куріння (за п'ять років усі друзі А. Саведж кинули курити. - Авт.). Це відбулося після великої, підтриманої федеральним урядом кампанії, котра доводила небезпеку куріння і простежувала пряму залежність між зростанням захворювань на рак та інші небезпечні хвороби й цією шкідливою звичкою. Найпопулярніша нині руханка в Америці - швидка ходьба" [7].

Американці виявляють до своїх осель гордість і увагу, зауважувала А. Саведж: "... Якщо пам'ятати, що дім - це найбільша і найдорожча купівля американця протягом усього життя. Будинки купують під заставну позику з банку; виплата може тривати щомісячно впродовж двадцяти, навіть тридцяти років. Від чверті до третини місячного доходу американської родини йде на виплату позики, податку на нерухоме майно, а також рахунків за хатні вигоди - електрику, опалення, телефон" [8].

Американська господиня не соромиться забруднити руки роботою коло хатнього господарства. Ручна праця з облаштування американської оселі, підкреслювала Аня Саведж, пригадалася їй під час недавньої подорожі на Хмельниччину, де багато садиб зустрічали розмальованими воротами. "І в українських жінок є традиція творити красу з простих речей. Одразу ж на думку спадає український рушник. Звичайний вжитковий предмет може стати витвором мистецтва і краси, якщо прикрасити його вишивкою [8].

Якщо подивитися на структуру вказаних вище текстів з точки зору теорії журналістики, то маємо кваліфікований підхід журналістів до розкриття тем та ідей своїх творів: семантична адекватність (S) (передбачає відповідність тексту реальності, відображуваній журналістом) включає в себе дескриптивну (d) інформацію (описує та подає аудиторії події, явища, закони, процеси, а також людські стосунки, характери, долі), прескриптивну (p) інформацію (як соціальний ідеал, якого слід прагнути), валюативну (v) інформацію (як оцінку розбіжності між описом реалій і соціальним ідеалом) і нормативну (n) інформацію (вказує шляхи досягнення соціального ідеалу).

При цьому схема вказаних журналістських текстів вибудовується у логічній послідовності d + v + n + p = S. З точки зору синтактики маємо повний набір елементів (d, v, n, p), а інтенсивність їхньої подачі в текстах характеризується збалансованістю (і d, і v, і n, і р) [9, с. 39-40].

Друкуючи публіцистику іноземних авторок як носіїв нового, часто передового знання, яким можуть скористатися українки, багаторічний головний редак- тор журналу "Жінка" Л. Мазур пояснювала свою позицію: "При трактуванні поняття "фемінізм" я виходжу з того, що жінка повинна мати рівні з чоловіком права й можливості, тобто вона може реалізувати себе як професіонал, присвятити себе сім'ї або, залишаючись гарною матір'ю, робити успішну кар'єру. <...> Зараз у нашому суспільстві відбувається процес фемінізації бідності: серед зареєстрованих безробітних близько 60% жінок, а в деяких регіонах - 80%. Жінки на цьому історичному зламі опинилися недопущеними ані до матеріальних ресурсів, ані до фінансових, ані до влади. На жаль, дуже незначний відсоток жінок міцно стоїть на ногах, серед тих, хто займається міні- і середнім бізнесом, представниць "прекрасної половини" мало. <...> Разом з тим жінкам - при всій їхній готовності та підготовленості - і досі важче зробити кар'єру, забезпечити себе матеріально" [10].

Від пропаганди радянських часів у головного жіночого журналу країни не залишилося нічого, крім пропаганди передових поглядів на роль жінки в суспільстві.

Висновки та перспективи

1. У радянський період підцензурне видання "Радянська жінка" змушено використовувало публіцистику іноземних авторок для пропаганди радянського режиму, соціалізму й дискредитації країн з протилежним соціально-політичним та економічним ладом.

2. На початку незалежності України журнал "Жінка" друкував публіцистичні виступи іноземних авторок для знайомства українського жіноцтва з незнайомими сторонами життя західних суспільств і перенесення кращих зразків на національний ґрунт, водночас вказуючи на негативні моменти способу життя українок з метою усунення шкідливих звичок.

Перспективи подальших ґендерних студій полягають у контент-аналітичних дослідженнях медіатекстів головного жіночого журналу України:

1920-х рр. - "Коммунарка Украины",

1930-х рр. - "Комунарка України",

1940-х - 1980-х рр. - "Радянська жінка",

1991 - 2016 ро. - "Жінка".

При цьому доцільно простежити та зафіксувати використовувані різними поколіннями журналісток часопису суспільні ґендерні ідеологеми як паралінгвістичні способи для передачі оціночної інформації в публікаціях указаних десятиліть.

публіцистика радянський іноземний незалежність

Химач Н. Моніка Фелтон / Надія Химач // Радянська жінка. - 1952. - №5. - С. 3-4.

Felton, Monica. (1951), "What I Saw in Korea" (Pamphlet), Publishing and printing centre, London,12 p.

Фелтон М. Боротьба англійських жінок за мир / Моніка Фелтон // Радянська жінка. - 1952. - № 8. - С. 15.

Саведж А. Якісний час, або Погляд на американську родину американки з України / Аня Саведж // Жінка. - 1992. - № 1. - С. 14.

Саведж А. Американська жінка : виміри кар'єри / Аня Саведж // Жінка. - 1992. - №

- С. 21.

Ogden, Annegret S. (1986), "The Great American Housewife. From Helpmate to Wage Earner, 1776-1986", Greenwood Press, Westport; London, 270 p.

Саведж А. Культ молодості сповідує американська родина / Аня Саведж // Жінка. - 1992. - № 4. - С. 15.

Саведж А. Американська господиня, або Білоручок в США немає / Аня Саведж // Жінка. - 1992. - № 2. - С. 9.

Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики: учеб. пособ. / Е. П. Прохоров. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1995. - 294 с.

Лавріненко О. Лідія Мазур: "Чому українці зробили своїм символом хату під стріхою?" / О. Лавріненко // День. - 2001. - № 29. - С. 7.

UDC 007 : 304 : 070 (477)

Publicism Foreign Female Authors in the Pages of "Soviet Woman"/"Woman" ["Radyans'koyi zhinky"/"Zhinky"] : A Comparative Analysis

Kovalchuk Olena, PhD student,

Taras Shevchenko National University of Kyiv, The Institute of Journalism, 36/1, Melnykova St., Kyiv, 04119, Ukraine, е-mail: kovalchuk.a@gmail.com

Publicism foreign female authors in the pages of "Soviet Woman"/"Woman" in the soviet era and the beginning of independence is considered in a comparative manner.

The main conclusions of the study are as follows: in Soviet times censored newspapers and magazines forced to use publicism foreign female authors to propaganda of the Soviet regime, the socialism and discredit the opposite socio-political and economic systems. At the beginning of independence the magazine "Woman" printed publicistic performances by foreign female authors for dating Ukrainian women with unfamiliar aspects of life of Western societies and for the transfer of the best examples on the national soil, at the same time pointing to the negative aspects of Ukrainian women's life way to eliminate bad habits.

Key words: woman, "Soviet Woman", the main women's magazine of Ukraine, publicism foreign female authors, Monica Felton, Anne Savage.

Публицистика иностранных авторов-женщин на страницах "Радянської жінки"/"Жінки": сравнительный анализ

Ковальчук Елена

Рассматривается публицистика иностранных авторов-женщин на страницах главного женского журнала Украины в советское время и в начале независимости в сравнительном ключе.

Главные выводы исследования: в советское время подцензурное издание вынужденно использовало публицистику иностранных авторов-женщин для пропаганды советского режима, социализма и дискредитации стран с противоположным социально-политическим и экономическим строем. В начале независимости Украины журнал "Жінка" печатал публицистические выступления иностранных авторов-женщин для знакомства украинок с незнакомыми сторонами жизни западных обществ и перенесения лучших образцов на национальную почву, одновременно указывая на отрицательные моменты образа жизни украинок с целью устранения вредных привычек.

Ключевые слова: женщина, "Радянська жінка", главный женский журнал Украины, иностранные публицистки, Моника Фелтон, Аня Саведж.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.